Василь Базів кінець світу



Сторінка2/51
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.35 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   51

НОЙ ВІДПОЧИВАЄ

Тепер ставимо питання руба — буде чи не буде кінець? Кінець усьому й уся. 21 грудня. Року Божого, поточного?

В одній із кілометрових книгарень Вашингтона я нещодавно накупив цілий чемодан книг на тему «кінця». На цю тему написано мудрими, і не зовсім, людьми стільки, що справді треба читати впродовж епохи довжиною у тисячоліття.

Нащо воно вам, стурбованим іграми в українській виборчій пісочниці? Але одну сенсаційну книжчину процитую. Автор — Patrick Geral. Назва книги проста, як двері, — «Як вижити у 2012 році». І підзаголовок — «Тактика і рятівні місця в умовах грядущого зміщення полюсів».

Для автора солідного фоліанта той самий реверс полюсів, коли Земля черговий раз перевернеться, що уже бувало безліч разів на її 4–мільярднорічному віку, — як два рази по два. Чоловік свято вірить. Нема на те ради, як сказав колись 100–літній Станіслав Людкевич, коли в Галичину прийшли більшовики і почали відбирати у селян землю і творити колгоспи.

Тому на відміну від попередніх цивілізацій, які із тотальної загрози винищення усього живого, як і ми, хихикали, а тому не підготувались і нічого для нас зі свого прогресу не зберегли, крім пірамід, пан Патрік, волаючи поодиноко у грядущій пустелі, закликає готуватись. Він резонно радить вчитися на чужих помилках. А саме на зарозумілій Атлантиді, яка утворилася 35 712 років до нашої ери і проіснувала лише 5904 роки. Друга катастрофа знищила її, як і все живе на Землі, у 21 312 році до нашої ери.

12 тисяч років тому, приміром, уся поверхня США, ЄС, України, і не тільки, — то льодовитий океан. Всеньке живе спочивало у льодовій могилі саме на тій місцині, по якій ми нині ходимо собі нівроку, тішачись життям, а часом і нарікаючи.

Донині за Полярним колом Російської Федерації знаходять у вічній мерзлоті заморожених мамонтів, які жили там, як у Африці нині слони. Уціліли цілковито мамонтенята на ім’я Люба та Маша і стали ретельно схованими «піддослідними кроликами» Російської Академії наук.

У деяких сибірських ресторанах кмітливі торгаші за дикі ціни пропонують крутим олігархам страви із замороженої десятки тисяч літ тому мамонтятини.

26 липня 9792 року так само усім, тоді сущим, крім Ноя, здавалося, що настане для них і 27 липня. Помилилися. Бо цього липневого дня сталося те, що згодом зафіксують 400 релігій світу всіх часів і народів. Це точна дата того, що називається ПОТОП.

Як конкретно історичний факт. Одного, напевно, теплого липневого дня це сталося, про що людство, жменька якого врятувалася, не могло забути.

Урок від Ноя: треба готуватись до найгіршого, щоб вижити. Не усім семи мільярдам, які хихикають і у вус не дують, а бодай крихтам від нашого зарозумілого людства, щоб стати поодинокими зернами у тій самій пустелі, — зернами, з яких зародиться — укотре — людство нове.

Мушу сказати, що хід думок щодо порятунку в умовах «кінця світу» не відзначається особливою вишуканістю. Усе просто, як усе геніальне. Наш спаситель радить дертися нагору. В гори! Там є хоч і мінімальний, але шанс!

Правда, не на всілякі там говерли, монблани і джомолунгми. Цілий розділ наукових доказів завершується резюме, що підходящими для спасіння є гори Південної Африки (саме тут, що вже доведено, зародився нинішній людський рід), а також вершини Індії і Таїланду.

Що взяти із собою? Їжі, передовсім. Як без неї? Я спостерігав, працюючи у Канаді на дипломатичній роботі, коли після 11 вересня 2001–го, після нападу саудів на Нью–Йорк, перелякані канадці услід за американцями ще кілька місяців після трагедії возили із собою напхані консервами багажники. Про всяк випадок. Інстинкт самозбереження.

Але не той харч є головним для порятунку. Щоб зародити нове людство, треба за будь–яку ціну зберегти книги, які містять фундаментальні знання, здобуті людством нинішнім, що загине.

Настільки нам було би тепер легше, якби ті недалекоглядні атланти десь та заховали для нас свою бібліотеку. А те, що вони мали тих знань незмірно більше, ніж ми, те, що вони за науково–технічним прогресом заскочили незрівнянно вище від нас, — факт. Тому ми новим дикунам, що плодитимуться після нас, залишімо бодай, скажімо, інформацію про електрику. Пожаліймо їх — скільки ж то віків і сотні поколінь треба буде відмарширувати оновленою планетою, щоб народити десь там у п’ятому тисячолітті клона Едісона.

Але чому містер Геріл вирішив, що для відновлення життя на Землі треба дертися якомога вище? Адже там теж, як розверзнуться пащі вулканів, жодна високогірна печера не врятує.

Звичайно, не виключено, що й звідтам знесе у безодню. Але шанси вижити там є, а на узбережжях, де в основному зосереджені оазиси сучасної цивілізації людства із його Нью–Йорком і Лос–Анджелесом, із Токіо і Сіднеєм, із Лондоном і Шанхаєм, із Римом і Дубаєм, у цих вершинах земної цивілізації, що примостилася під боком Світового океану, шансів — нуль. Багатомільярдні красені–мегаполіси першими підуть на дно.

А відтак аргумент уже науковий. Посилання на нашого геніального земляка Миколу Вавилова, якого Сталін знищив. Цей геній дослідив ґенезу земних рослин у кількості понад 50 000 видів. Титанічна праця, і що вона показала? Однозначний висновок — зародився нинішній рослинний світ у горах!

Точніше, відродився після Потопу. Ніщо не відродилося на рівні чи нижче рівня моря. Тільки вище над цим рівнем — 1500 метрів. Нагадую, після Потопу 9792 року до нашої ери.

Вижила флора, як і фауна, із нашим людиноподібним приматом, який у результаті Промислу Божого став людиною богоподібною.

Там вижило життя, даруйте за тавтологію. Там, у горах, життя воскресло. Так довів уже не дивний американець, а світове інтелектуальне світило на прізвище Вавилов.

Сам же містер Геріл собі місце для виживання визначив. Гори Drakensberg mountain — Дракенгергські гори — на батьківщині Нельсона Манделли, — гори, що сформувалися понад 2 мільярди років тому і не здригнулися в обіймах численних «кінців світу». Кілька годин від тепловодного Йоганнесбурга, і сніжне плато, майже як оспівані Кіліманджаро, що, зрештою, неподалік.

І знову магія–загадка. Хто і чому містечко, з якого належить підніматися у майже піднебесні сховки від Апокаліпсису, назвав ВІФЛЕЄМ?!

Наводиться колосальна кількість геометричних діаграм із науковими доказами, що тут, на плечах цього Драконового хребта, неподалік екватора, — найнадійніше.

Врешті, пошуки порятунку просто не можуть не привести до роздумів про біблійного Ноя. Його вчинок не може не надихати будь–якого спасителя людства.

Автора бестселера вони привели у чарівну Фландрію, де, як відомо, починають плавати раніше, ніж ходити. Запам’ятайте назву цієї бельгійської фірми — ETAP. То справді етап у самоосмисленні усього й уся.

Фірма віників не в’яже, а виробляє яхти. І не просто плаваючі засоби, а такі, що не тонуть! Не те щоб могутнє кораблебудування, але собі ціну знає, особливо серед тих наших олігархів, які за озолочену яхтину за ціною не постоять.

Містер Геріл головного менеджера спитав прямим текстом:

— Якщо буде хвиля сорок метрів висотою і швидкість вітру понад 200 кілометрів за годину, чи витримає ваша яхта?

І сучасний бельгійський Ной відповів:

— Моя відповідь — «так».

Його кораблики не тільки не тонуть, а й не перевертаються. Як відома іграшка «Ванька–встанька». Не втопитися у відкритому морі, навіть коли воно стає горою не нижче, ніж Дракенгерські вершини, — нині не проблема.

А чи була така проблема для атлантів? Майя у чому чесно зізнавалися? У тому, що феноменальні знання їм дали білобороді боги, що якось припливли на легких човнах до їхнього юкатанського берега. До речі, нащадки майя кілька століть опісля сприйняли конкістадорів, які причалили до бухт Південної Америки, за... богів, що повернулися.

І як тут не виникнути версії, що атланти все–таки готувалися до Потопу, і виготовляти нетонучі човники для них було так само просто, як і для фламандців.

Анотований бестселер американського автора дає настільки науково обґрунтовані інструкції — як вижити, коли настане кінець світу, що навіть не виникає додаткових запитань. Усе гранично ясно і коротко. За цими інструкціями не вижити просто неможливо. Виживання ґарантується. Був би лише кінець...

Залишаю право на скепсис щодо виживання за вами, шановний читачу. Зрештою, виживати чи ні — приватна справа кожного.

Мене однаковою мірою вражає як апокаліптична віра у кінець, так і фанатична віра врятуватися, коли все полетить у прірву.

Можливо, наш нео–Ной не радить рятуватися у Карпатах лише тому, що ніколи не був тут, неподалік від мого підкарпатського села. Але давайте спробуємо помислити на цю тему — як би виглядало оте спасіння тут, у нас, як виживати абсолютній більшості населення, що нижче рівня бідності і нижче навіть стандартів життя африканців на південь від Сахари?

У багатьох голлівудських фільмах американці змальовували напад на Нью–Йорк і накаркали. Не менше наврочено і «кінців світу». Один із блокбастерів називається «Зустріч із безоднею».

У фільмі є така сюжетна лінія. Невблаганно очікується зіткнення із велетенським метеоритом, після чого земна поверхня перетвориться на пустелю.

Що зробити, щоб зберегти рід людський? Треба у сховищах, набудованих на випадок ядерної війни, заховати частину населення, нащадки яких вийдуть на сонце, коли на планеті умови для життя відновляться. Але сакраментальне запитання: кого зберегти, а хто мусить загинути?

Уряд США щодо своєї території і народу приймає таке рішення: залишається в живих цвіт нації — за списком видатні таланти у науці, мистецтві, бізнесі, а решта — тягнуть лотерею. Невблаганно і жорстоко, але справедливо. Залишаться живими лише ті, які витягнуть власноруч квиток із правом на життя. У таку фатальну і трагічну мить головне для влади — діяти однаково справедливо до усіх громадян.

Слава Богу, що це лише фільм. Але як би вчинили сценаристи, якби моделювали ситуацію не на американському, а на сучасному українському ґрунті?

Американський варіант не пройшов би, бо тут, у нас, зовсім інша логіка поведінки влади. У нас би найперше залишили живими усіх членів правлячих партій, а потім ще й кумів, племінників та сватів різнокольорових вождів.

У фільмі про нас правлячий клас, включно зі всіма видами опозицій, повівся б так, як він поводить себе повсякчас у реальному житті одразу після того, як займає місця під куполом. З одного боку — омандачені олігархи з олігархенятами, з іншого — решта 99 відсотків «біомаси». Це виборами вони виборців купують, а тут би здали з бебехами.

Наслідуючи українську владу, американські республіканці у тому фільмі мали б зберегти життя лише громадянам–республіканцям, виставивши на смертельне зіткнення із безоднею лише демократів. Я певен, що голлівудському сценаристу такий цинічний кінець навіть у голову не міг би прийти.

А у нас поділ на «лицарів золотого унітаза» і на мовчазне та покірне багатомільйонне «бидло» навіть не ставив би питання — кого рятувати, а кого пускати у розхід.

У повчальному сюжеті автор сценарію не міг не зобразити владу справедливою, бо вона такою мусить бути у демократичному суспільстві. Так це ж у демократичному...

А відтак — уже не фільм, а доволі інтригуючі реалії. Йдеться про побудову на одній із верфей чергового транспортного засобу під назвою «Корабель Свободи». Що тут скажеш: у порівнянні з ним легендарний «Титанік» — просто паперовий саморобний човник, який запускають малюки у тазику з водою.

Та й Ноїв ковчег, уламки якого знайдено на горі Арарат, — не більше, ніж човник для недільних прогулянок Канівським морем. Власне, концептуально йдеться уже не про плаваючий засіб, а про штучно сконструйований кавалок суші, що дрейфує Світовим океаном. Бо у цьому океані тисячі островів менші, ніж ця амфібія.

То вже не корабель, а місто, за кількістю населення таке ж, як наш красень Ужгород, у якому я проживав із величезним задоволенням кілька років.

Правда, в Ужгороді немає таких хмародерів, як на цьому плаваючому острові. 25–поверховий житловий суцільний масив. Усе тут є, що має бути у сучасному місті, — дороги, магазини, школи, банки, клумби, стадіони, офіси, квартири. Є усе те, що довкруги вас тут, на суші, оточує. Довжина отого дива–міста — близько півкілометра, ширина — десь 300 метрів, висота — понад 100 метрів. Ной би з усіма мешканцями просто ахнув.

Це царство єдиної із «тварей». Мажори зі списку журналу «Форбс» мають тут прописку зі штампом — планета Земля. Тут передбачено постійне проживання. Якісь там морські кордони для «Корабля Свободи» не існують.

Глобалмени таке диво собі сотворили.

Нащо? Є тлумачення прагматичне — це плаваюче місто у відповідності до міжнародного права — ідеальна офшорна зона. Яка країна зніматиме податки із фірми, юридична адреса якої — не закріплена за 200 країнами суша, а так, без юридичної адреси — у відкритому морі і під відкритим небом та на надійній основі.

І все ж, попри підприємницьку мотивацію тих, хто це придумав, дайте мені аргументи для спростування, що ті, хто там мешкає, не купили собі місце для спасіння в умовах «кінця».

А в Японії, яка кілька років тому спізнала, що таке «кінець світу», індустрія «ковчегів» поставлена на конвеєр. Рукотворний острів матиме вигляд мушлі у кілька гектарів і висотою понад кілометр. Населення — від 10 до 50 тисяч осіб. З усім комплексом знову ж таки сучасної інфраструктури. Вулиці, сквери, поля для вирощування овочів та фруктів, а також для гольфа.

Жодних там хвиль, цунамі чи тайфунів така мушля не боїться. Проектується так, що не топиться і не перекидається.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   51

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconВасиль Базів кінець світу

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка