Василь Базів кінець світу



Сторінка29/51
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   51

ЗЕМЛЯ



ДОДОМУ —

ПІВМІЛЬЙОНА КМ

В епохальному, тому самому 90–му, коли я створив у Львові першу незалежну газету в СРСР тиражем понад 500 000 примірників, і з цього розпочалася свобода слова ще до незалежності України, у мене загостювали іноземні дипломати. Щоб на власні очі побачити це диво, бо перша антимосковська масова щоденна газета — то вже не тріщина, як перший мітинг, а ціла пробоїна в імперському мурі.

Одним із перших приїхав генеральний консул США у Києві (посольства тоді не було, оскільки ще не було держави зі столицею у Києві) і подарував мені книгу. Тоді ми довго говорили про діла земні, бо допитливому американцеві цікаво було слухати на той час фантасмагорію від українського навіженого журналіста, який стверджував, як таблицю множення: СРСР приречений і доживає віку. Потім було понад 20 літ здебільшого метушні на нашому державному хуторі, який ніяк не хоче ставати повноцінною державою.

Махнувши рукою на цю мишачу метушню, я взявся за створення того, що ви, читачу, тримаєте в руках.

І пропускаючи уже через свої руки, як це робив 100 років тому Франко, безліч мудрих і наймудріших книжок, я раптом згадав про подарунок американського колеги у ту феноменальну мить. Книга два десятиліття лежала на полиці домашніх раритетів. То був фотоальбом під назвою The Home Planet — «Домашня планета».

Альбом із коментарями фотографів, який не має собі рівних з–поміж усіх альбомів з часів винайдення людьми феноменальної здатності відображати на папері дійсність. Дійсність нашу — Землю — фотографували люди звідтам. Фото аргонавтів і космонавтів Землі з космосу.

Щемливе відчуття переживає кожен з нас, коли дивиться вниз крізь ілюмінатор літака, відірвавшись від земної тверді на кілька тисяч метрів. Боже, як далеко від дому, повернутися би, і здаєшся, безсилий, у його Божі руки.

А тут — за півмільйона кілометрів галактичної пустки. Більше того, відчуваючи під ногами уже не земну, а місячну твердь. Що пережили вони, такі ж, як і кожен з нас, земляни, опинившись враз не у своїй земній, а в чужій хаті?

Буває, коли опиняєшся за тисячі кілометрів від дому, на тебе находить невимовна туга. Хочеться душею додому, а до нього так далечезно. Б–рр! Треба вгамувати ці роздуми, бо може дах поїхати.

А коли це півмільйона км? А коли ти стоїш ногами не на Землі? І вона десь так далеко, що земні тисячі кілометрів — це просто мініатюрні кроки по росі спозарання.

Коли ностальгія за домом — це не просто потяг до рідного міста, країни, континенту, а до всієї Землі. Вона, Земля, твоя найрідніша хата, поза якою ти опинився і до якої повернешся, а може, й ні. Ніхто й не здивується, якщо ні...

Мільярди землян нинішнього, усіх попередніх і майбутніх людств, піднявши голову до неба, милуються Місяцем. Скільки поетів присвятили свої таланти оспівуванню цього красеня. Якби видати усю цю творчість за всі віки, зібрання налічувало би тисячі й тисячі й тисячі томів.

А якщо дивитися не із Землі на Місяць, а з Місяця на Землю?

Є одиниці з–поміж нас, сотень мільярдів, які бачили це! На власні очі.

«Земля нагадувала різдвяну ялинку, що сяяла вогнями та гірляндами у чорному космосі. І чим далі і далі ми віддалялися, тим яскравіше світився у темноті сяючий мармур... І він був такий прекрасний, теплий, делікатний, що здавалося, коли ти торкнеш його пальцем, цей виточений дорогоцінний камінь розсиплеться. Маючи шанс бачити це, людина по–справжньому оцінює творіння Боже і любов Бога», — чи зрівняються усі поети із цим одкровенням американського аргонавта Джеймса Ірвіна.

Перше враження американських астронавтів, що зробили перші кроки поза Землею: «Із Місяця Земля виглядає, як маленький, делікатний, біло–голубий мармур».

«Раптом понад край Місяця появляється у своїй по–трясаючій величі сяючий небесно–голубими із білосніжними гранями діамант, який повільно випливає крізь гущу чорної містерії. Це більше, ніж сказати: це Земля. Тебе просто розриває незбагненно горде відчуття — це твоя домівка», — неначе сповідається Едґар Мітчел.

«Ми знаємо, чому ми тут. Ближче, ніж під ногами, Місяць не буває. Але ми дивимося назад. Там наш дім. Там Земля», — промовляє душею Альфред Ворден.

І хоча фото передає лише дещицю животворного, але відображення нашої планети з поверхні Місяця — найграндіозніше диво, яке коли–небудь бачили мої очі. Нічого красивішого на Небі немає!

Це божественний шедевр. Я би полетів на Місяць лише для того, щоб звідтам побачити Землю!

Ну куди до цього шедевра Всевишнього всім цим мільярдам зірок із мільярдів! Я собі уявляю почуття нефілімів із планети Нібіру чи будь–яких інших космічних блукальців, що забрели на Юкатан і назвалися майя. Я навіть не можу всіма фібрами душі і фантазії відобразити всю глибінь їхнього захоплення і потрясіння. А може, і їм притаманна така руйнівна слабість, якою хворіємо ми, — заздрість.

Може, вони інакше сконструйовані, може, їм невідоме істинно українське відчуття, коли душить жаба, але не заздрити нам, землянам, неможливо.

Бо хоч і нема в мене порівняльного досвіду, але Земля — це така краса, гармонія і досконалість, якої немає у всій Галактиці. А може, вона і є той наш Абсолют — прекрасний, видимий лик самого Творця, його самовтілення у своє найграндіозніше, отаке–от мармурово–діамантове (яка бідна людська мова, бо куди їй до цілковитого відображення) диво у Небі, коли дивитися на це Небо не із Землі, а звідтам, з космосу, із Галактики, примісячившись на Місяці.

«Моє бачення нашої планети — це проблиск Божества» — цим одкровенням Едґара Мітчела завершую цю феєрично–космічну інтродукцію до важкої роботи розуму і душі — чи ми знаємо, у якій космічній хаті нам випало щастя жити, чи ми знаємо, хто вона для нас — Земля?




ВОНА — ЖИВА І РОЗУМНА

Ще у 1848 році знаменитий вчений і письменник Фред Хойл пророчив: «Одного разу фотографія Землі, зроблена ззовні, стане можливою, і тоді ми з новою силою відкриємо для себе нашу земну історію».

Космонавти відкрили нову перспективу бачення Землі в Універсумі, але чи ми, сущі у своїй, найпрекраснішій домівці, знаємо, де ми живемо?

Не знаю, чи бачив і захоплювався фотосесією Землі із космосу британський мислитель Джеймс Лавлок, але із його феноменальної теорії розпочну нове її відкриття вже у науково–інтелектуальній, пізнавально–відображувальній оптиці.

Повернімося, куди від них дінешся, коли хочеш знати правду і копати глибоко, — знову до майя. Про них учений і медіум Лі Керролл, який лише озвучував одкровення астрального, ангелічного духа Крайона, писав: «Примітивні народи знали, що Земля жива! У неї є свідомість. Вони знали, що з нею можна говорити, і вона говорить з нами. Вони знали, що якщо ви відчуваєте її, вона буде відчувати вас у відповідь... і що ви ніколи не візьмете більше, ніж віддали. Земля — сутність. Вібруюча і жива».

Я закликаю вивчати теорію Лавлока, який є родоначальником цілого науково–суспільного руху. Люди, які були тут у попередні, різні віки, могли говорити про себе — ми жили в епоху Галілея, в епоху Ньютона, в епоху Ейнштейна. Щоб було зрозуміло про масштаб ученого, про якого йдеться, ми маємо казати — живемо в епоху такого інтелектуального гіганта, як Лавлок.

У 1965 році він уперше висловив гіпотезу, що земне життя і навколишнє середовище — не партнери чи конкуренти, а єдиний живий організм, що Земля — це гігантський живий організм, якому притаманні такі властивості, як обмін речовин і дихальна система.

І головне — Земля як Суперорганізм володіє Розумом.

Вона — sentient and alive! Земля — розумна і жива. У тому ж сенсі, що й кожен з нас, — живішого не буває, поки дихаємо, мислимо, поки рефлексуємо на завданий нам біль і наділену нам радість.

Гляньте на неї з Місяця — жива. Розумна і неймовірно вродлива красуня у сімейному колі Сонячної системи.

Назвемо сукупність усіх біологічних організмів, серед яких і ми, по–науковому — біотою. Еволюція біоти настільки тісно пов’язана з еволюцією її фізичного оточення у масштабі планети, що разом, у сукупності, вони складають єдине і неподільне Тіло, єдину систему, яка володіє здатністю саморегулювання, як цим володіє фізіологічно будь–який живий організм.

Це тіло названо Геєю (Gaia) — таке ім’я мала древньогрецька богиня Землі. Назву, до речі, запропонував лауреат Нобелівської премії з літератури Вільям Ґолдінґ.

Лавлок вважає, що все наявне на Землі — клімат, склад гірських порід та океанічних вод — є результатом не тільки геологічних процесів, як це прийнято чисто по–матеріалістичному вважати, але є наслідком присутності на Землі життя як такого.

Інший великий мислитель сучасності Роджер Нельсон започаткував проект «Глобальна свідомість», яким встановив зв’язок душі з геомагнітним полем Землі. Спеціальні пристрої уже фіксують реакцію вселенської Совісті, що є голосом Бога у кожному з нас, на події, і у зворотному напрямі — вплив на стан людства цих подій. Одне слово, йдеться про поєднання психосфери із геомагнітною сферою живої Геї.

Було виявлено, як у зв’язку з атакою 9 вересня 2001 року на Нью–Йорк спрацювали датчики різкого збудження електромагнітного поля Землі. Практично встановлено експериментально: стреси від людей передаються Землі.

За цим проектом діють 40 станцій моніторингу по всьому світу. Доведено, що така форма медитації, як молитва, виконує захисну функцію від небажаних подій. Доведено, що коли просити Бога, то він відгукується, і це фіксують прилади!

Усім нам до відчуття на клітинному рівні відомо про когерентність — функціонування тіла і свідомості, як єдиного інтегрального механізму. Ви хвилюєтесь, і серцебиття прискорюється. Банальний факт, але він відтворюється на мегарівні, коли разом із нами хвилюється Земля, коли ритми її електромагнітного «серця» так само впадають в аритмію. Так невловима і невидима Душа, яка проявляє себе в емоціях, справляє, як доказано у результаті досліджень, безпосередній вплив на порядок речей.

А далі — беріть вище. Спеціальні станції Coherence Monitoring сьогодні реально вимірюють, як на коливання і резонанс в іоносферах та магнітних полях впливають ритми людських сердець, розумова активність, стреси та іншого роду емоційні прояви. Тобто йдеться про практичне цілком питання — стабілізацію через свідомість потенційних вулканів і землетрусів. Фахівці того ж таки інституту розробили вправи–молитви на п’ять хвилин і переконують — у такий спосіб можна управляти планетою, навіть якщо цю медитацію буде здійснювати далеко не мільярдна паства водночас.

Я давно помітив на рівні емпіричних спостережень: там, де верх беруть злі емоції, де вчинками людей управляє ненависть, де чиниться зло, там провалюється земля під ногами. Там землетруси, вулкани...

І тут ми підходимо до фундаментального пізнання Закону Божого: людство може знищити себе — воно само може викликати Апокаліпсис. Якщо воно втопиться у злі.

Механізм такий: гріхи як прояви зла викличуть відповідну реакцію у сфері електромагнітних полів, які пошлють нам лихо у вигляді природних катастроф.

Ви зрозуміли, звідки це береться? Боже, якою все–таки розумною стала людина, яка почала проникати — знову неможливо без парадоксальності мислення — у матеріальність Душі! Вона є, і її дію видно на датчиках Institute of HeartMath.

Отже, вплив — взаємний — її, Землі, на нас і людей на неї. Не було би життя саме у такому психофізичному прояві, планета була би іншою. Завдяки постійній дії живих організмів, умови для життя протягом останніх трьох з половиною мільярдів літ підтримуються у сприятливому для самого життя стані.

Будь–які види, які негативно впливають на навколишнє середовище, роблять її менш придатною для потомства і будуть, врешті–решт, вигнані так само, як більш слабкі, еволюційно непристосовані.

Тому не лякайтесь наступної дефініції нової синтетичної науки — геофізіології, яка вивчає як фізіологічний предмет живий організм — Землю. Зі всіма його органами — біотою, земною корою, Світовим океаном.

Усі організми, популяції, екосистеми, повітря, ґрунт, скелі є свого роду органами єдиної симбіотичної системи — Геї.

А людство також є не більше ніж одним із органів цього Живого і Розумного тіла, всередині якого відбувається інформаційний обмін між функціонуючими партнерами. Тіла, яке називається Гея, себто Земля.

У чому світоглядний переворот теорії Геї?

А в тому, що вона анулює традиційну методологію класичної науки і філософії нашого земного буття, яка ґрунтувалася на номінації природи, як зовнішнього механізму, що керується людським розумом, який є також самодостатнім зовнішнім спостерігачем, а планета, у відповідності з дуалізмом ще Декарта (коли це було, та загуло), є лише зовнішнім механізмом, який ми маємо вивчати з єдиною метою — щоб ним управляти.

Насправді людина на рівних правах з іншими істотами є невід’ємною частиною гармонійного цілого — велетенської і безмежно складної глобальної симбіотичної системи.

І яка наша функція як органа у цьому тілі, як носія такого компонента, як життя? Відколи оте життя існує на планеті (бо у сусідів, скажімо, на Місяці, на Венері і на Марсі, його начебто немає, принаймні у такій, як тут, формі), відтоді температура поверхні Землі залишається стабільною. Завдяки Життю!

Хоча за всіма чисто геофізичними правилами мала би страшно нагрітися. Бо за той час теплова енергія від Сонця зросла на 25 відсотків. Хто є той стабілізатор, що не дає Геї дійти до «білої гарячки»? Життя земне!

Так само воно, як стабілізатор, тримає у кондиції Світовий океан, у якому відхилення від норми засолення перетворило би його на щось несусвітньо інше в порівнянні з цим теперішнім акваріумом.

Людина — цар природи? Забудьте цю катастрофічно згубну ілюзію. Не цар — а лише орган Геї, і не більше. Його призначення — виконувати свою функцію в рамках єдиної системи, яка регулюється вищим Розумом, а не нікчемним інстинктом, якому підкоряється колективна самосвідомість такої складової біоти, як людство. Що той «цар» нацарював і чим це може скінчитися для нього, поговоримо далі, а наразі заглибимося у теорію, яка перевертає всю людську науку як таку.

Дж. Лавлок відкриває нам очі, і ми маємо зарубати на задертому надміру носі — людство не може бути менеджером Землі. Я звертаюсь найперше до членів списку журналу «Форбс», серед яких є й такі одноклітинні істоти, як наші вітчизняні «лицарі золотого унітаза». Слухайте, здичавілі українські олігархи: люди не є власниками Землі, не є тимчасовими відвідувачами чи пасажирами на галактичному кораблі під назвою Земля. Ви лише мікроби. Правда, шкідливі у кишківнику її величності Геї!

Пануючий у примітивних людських головах антропоцентризм перетворив людську популяцію на хворий орган, який спробував жити за власними, егоїстичними законами і цілями, що суперечать Геї і Космосу. Що буде з людською популяцією, якщо вона не буде керуватися правилами земної гармонії всередині тіла Геї?

Вона загине. От і все. Стане апендиксом. Атавізмом. І відімре. Гея ампутує деградований орган, щоб на його місці через сотні тисячоліть виріс новий.

Так, це кінець, тільки не світу. Не кінець Геї, а кінець нашої двоногої популяції, яка розносить її судинами інфекцію.

Якщо ця інфекція кидає виклик Геї, то він, цей мікроб, неминуче загине, бо він бореться із самим собою, бо він існує тільки завдяки Геї і всупереч він не жилець на цій планеті.

Поки що Гея злегка карає, попереджає — природні ката–клізми за останні чверть віку виросли утричі. Безпрецедентна геометрична прогресія. Але терпець Геї не безконечний.

Уже після мого вересневого візиту на той берег — в Америку і на Юкатан — той самий красень Манхеттен уже через місяць мало не пішов на дно. Такого Апокаліпсису гонорові американці не переживали. Я бачив, як їм було страшно.

Я їм співчував і разом з ними переживав ще й тому, що там на дипломатичній роботі перебуває мій син. Але хотілося сказати: а ви ще раз виведіть слово «Бог» із лексикону, мікроби ви нещасні у нутрощах Геї! Не треба жартувати так із Всевишнім.

Тому якщо далі так піде, то у Геї просто немає виходу. Без варіантів. З метою самозбереження вона знищить нас. Скине зі своїх могутніх плечей, як ненаситних зубатих гризунів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   51

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconВасиль Базів кінець світу

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка