Василь Базів кінець світу



Сторінка36/51
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.35 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   51

ЧИ ГРІЄ СВІТЛО,

ЩО ВСЕРЕДИНІ ВАС?

Така нова версія П’ятикнижжя примушує здригатися єство кожного, чиї духовні мембрани здатні вловити коливання животворящої лавини, що насувається на людство, у якому «сім мільярдів зібралися на кулі, що крутиться: вони нервують, не знаходять собі місця і мечуться між тим, що було, і тим, що гряде... Світ зголоднів за новим баченням. Тепер, як ніколи, усі системи перебувають у перехідному стані, а глобальні сили кидають виклик будь–якій владі, земне лоно здригається у передпологових муках, і нові матриці буття пробиваються на поверхню із грубої глини соціальних структур, що розсипаються».

І 2012–й — це кайрос — сприятливий час для перемін, коли в уже насиченому часі утворюється нова тканина реальності.

Глашатаї конаючого світу, що стирчать нахабно на електоральних білбордах, спаплюжили до бридоти животворне і могутнє слово — зміни.

Триває цинічна експлуатація, можливо, найпекучішого, що є у тих, хто живе на планеті, — всепоглинаюче прагнення змін. Ця потреба вилилась практично у якнайвищий ранг інстинкту, який, коли торкнеш, миттєво дає реакцію, чого й домагаються пігмеї від політики.

Але спитай політика, який би мав їх здійснити, чи громадянина, який мав би оті плоди пожинати, — які такі зміни? — відповіді не буде. Буде фальшиве бурмотіння, у яке не вірять ні перші, ні другі. Без потреби змін ми вже жити не можемо, але найчастіше ця туга за новим виглядає, як лупцювання стіни власним лобом.

І чим більше словоблуддя про зміни ллється з усіх екранів, тим невблаганніше топиться у цих брудних потоках бодай ілюзорний образ новизни.

Змінити треба не мало не багато — саме сприйняття і розуміння Життя. Треба перейти на іншу галактичну частоту, щоб отримати не лише доступ до нових джерел духовної космічної енергетики, а й елементарну потребу пролонгувати своє право перебувати на Землі й розпоряджатися нею.

Якщо не буде змінено спосіб життя, що панував протягом тисячоліть земного циклу, кінець якого — 21 грудня 2012–го, така пролонгація виглядає сумнівною.

Кінець матеріального світу. І початок не світу, а світла, яке має спалахнути бодай у тому–таки одному відсотку.

Для виділення нам кредиту Всевишнім або навіть траншу ще на бодай 26000–річний відрізок марафону під назвою — Життя.

Початок світла в кінці тунелю, з якого не знайти виходу, якщо не буде цих провідників, що вказують вихід із безвихідного досі становища.

Максим Горький, окрім своєї демонстративно більшовицької революційності, був тим щасливцем, якому гонорари за книжки про боротьбу за права пролетаріату дали змогу першим у Росії купити собі власну машину. Фальшиво звучить такий «буревісник» у пошуку прообразу Данко, який вирвав власне серце й освітив путь. Видно, не на того поставив письменник–олігарх. Його «данки» у 1917–му перевернули світ, але не тим боком, і, здеградувавши через кілька десятиліть, створили по дорозі до кончини сатанинську імперію, яка першою підняла руку на Бога.

Не знаю, чи знайомий із творчістю Олексія Пєшкова Арджуна Ардах, американський візіонер і засновник Університету єдності, який взяв інтерв’ю у 30 тисяч таких «данко» — яскравих особистостей. Це зайняло 250 касет звукозапису з понад мільйоном промовлених слів, сповнених смислами. Він вважав їх духовно пробудженими і розгледів довкруж їхнього біополя світлове поле, від якого поширюється духовна енергія. І серед них були не тільки справді світлі особистості від науки чи мистецтва, де за родом заняття не випадає бути уніфікованим.

Пробудження торкнулося як зовні засушених шарлатанів із Уолл–стрит, так і консервативних до останньої клітини пастирів Единбурзького катедрального собору, настоятель якого, єпископ Холлоуей, сказав прекрасні слова: «Яке я відчув полегшення, коли збагнув, що двері в’язниці ніколи не були зачинені».

В’язниця — це наша матеріальна шкаралупа, яка не дає нам вилупитися у справжній світ Божий — світ духовний.

А. Ардах на основі цього опитування видав у 2005 році книгу «Транслюцентна революція». Від англійського слова translusent — той, який просвічується. А словник Вебстера подає ще точніше: той, що пропускає світло, але не прозорий. Щоб бути носієм світла, не обов’язково бути прозорим, невидимим, ніяким чи навіть порожнім. Якраз навпаки — тільки найтісніша духовна щільність витворює цю моральну люмінесценцію.

Давайте вникнемо у цю нову духовну оптику. У фізичній царині заведено таке правило, що крізь скло можна дивитися так, наче його, скла, немає. У жертву власній реальності скло пропускає чужу реальність. Світлонепроникний предмет, як–от камінь, просто поглинає світло, якому крізь нього не пробитися на інший бік.

Транслюцентний об’єкт світло пропускає, але дифузно, зберігаючи при цьому свою власну плоть у її незворушній формі і структурі. Звідси й виходить ефект кристала — світиться ізсередини. Такі кристалічні брили, як застиглі шматки сонячної плазми, я бачив у підземному світі враженого астероїдом Юкатану, де формувався транслюцентний світогляд майя.

Не скажу точніше, ніж автор цього нового одкровення про революцію із революцій, коли йдеться про переклад із ірраціональної мови відчуттів на філософську тканину цього феномена: «Транслюцентні люди неначе світяться ізсередини (як кристали). Вони відчувають зв’язок зі своєю глибинною сутністю, спокійною, вільною, безконечною і незмінною, але в той же час вони сповна включені у подієвість власного життя. Їх так само навідують думи, страхи і пристрасті, вони так само стикаються із випробуваннями, невдачами і стресами. Але особиста історія їхнього життя перестала бути непроникною: у ній відображається тепер щось глибше, сяюче, міцне та постійне, що світиться ізсередини».

Транслюцентність дає вам відчуття стану знайдення самого себе, злуки із власною сутністю. Бо, зрештою, не має жодного значення те, що про вас говорять, у порівнянні з тим, ким ви є у галактичній механіці вищого вашого призначення. Мати Тереза завше повчала: сприймайте мовчки, із посмішкою та повз себе те, що інші говорять про вас, і робіть далі те, що велить вам внутрішній голос.

У Джіласа Едварда є блискучі слова: «Уміння любити самого себе — це уміння приймати себе такими, якими ми є, вміти обняти своє “Я”».

«Слідуйте за своїм блаженством, — говорив Джозеф Кемпбелл. — Якщо ви вважаєте, що бути високодуховним — це те саме, що бути хорошим у чужих очах, ваші справи погані. Ви спрямовані у протилежний бік від істини».

Для цього треба користуватися компасом радості, який прокладає нам азимут звідтам, де височіє над нашим поточним життям наша сутність. Бо, зрештою, попри суєту суєт, попри відблиски–метелики минущих пожадань, що згоряють на вогні наших дальніх фар власного шукання, найвеличніше благословення, яке тільки може пережити кожен із нас, коли крізь двері в’язниці пересудів, які ніколи, як сказано, не зачиняються, виливається на волю наш поневолений потенціал.

Бо він є закладеним у вас вогнищем богоподібності. Тому шукайте навколо себе тих, котрі допомагають вам пробуджувати у вас високе, хто допомагає вам прочиняти двері в’язниці без замків.

І тоді ми ввійдемо у блаженне поле, на якому не варто шукати слідів інопланетян і на якому ми самі засіємо знову ще вище і глибше організовану форму буття у незнаних досі вимірах і в нечуваних дотепер частотах, на яких вібрує в унісон із Вищим Смислом ваша душа.

Якщо зробити фотографію нашого часу, сукупність якого становить тривалість нашого життя, то ми просто жахнемося з власного марнотратства. Ми буквально перебуваємо у стані гіпнозу від того, що відбувається навколо зі всією його ницістю і гидливістю. Особливо це стосується світового рекордсмена за рівнем заполітизованості — українського громадянства, серед якого й мені дивним чином випало жити. Зі всіх десятків народів, цивілізацій, згромаджень і доменів я не бачив ще одного такого племені, яке б так катастрофічно звело до мінімуму регістр звучання власної душі та діапазон подієвого наповнення власного життя.

Уже добрих 20 років навколо нас нічого рівним чином не відбувається. Окрім просто божевільного заклинання: куди ми йдемо — у Росію чи Європу? Куди нас і за скільки візьмуть?

У це психіатричне дійство втягнуті мільйони, які вже не помічають, що воду в ступі можна товкти день, два, ну, місяць, а не десятиліття глуму над самими собою.

Карлики народжують ще менших карликів — цю біологічну закономірність відображає зведена уже до печерного стану українська політика, на сцені якої стрибають по власних головах макаки.

Наступний роман, перефразовуючи Джорджа Орвелла із його «Фермою тварин», я назву «Острів макак». Він — про комуністичний тоталітаризм, а я — про посткомуністичний демократизм, начебто не так страшний, але ще гидкіший, ніж сатанинське ленінське чрево, з якого вийшов цей нинішній.

Чому острів? А тому, що Україна відбилася від материка, від Європи і хоче, щоб її знову з ним злучили, але біда в тім, що туди макак не хочуть, — от у чім заковика.

Чому так нещадно–жорстоко я висловлююсь про власну державну неньку, про працьовитий український народ і про нашу та іже з нею титульну націю? А тому, щоб ви, дорогі мої співвітчизники, — пробудилися!

Ти, брате, любиш Русь,

Як хліб і кусень сала.

Я ж гавкаю раз в раз,

Аби вона не спала.

Це Іван Франко. Але я також услід за ним «гавкаю» із тією ж метою. Плюйте на те, що навколо вас. Навчіться того, що приносить найвищий кайф і заряджає найвищим драйвом, — навчіться заглядати всередину себе і зігріватися Світлом, що виливається звідтам солодким потоком.

Його там немає? Є тільки всепожираюча ненаситна плоть? Не кваптеся із висновками, покірно заносячи себе у ряди людиноподібних мавп. Хіба ви все доконче зробили, щоб збагнути себе?

Людина — це незмірно більше, ніж власне тіло, яке вештається на каруселях у безглуздому політичному цирку. Ви мене таки почуєте, якщо ви — Людина, а не макака.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   51

Схожі:

Василь Базів кінець світу iconВасиль Базів кінець світу

Василь Базів кінець світу iconКоли ж світу настане кінець? Пророцтва
Більшість тих, хто пророкує кінець світу, вірять у можливість порятунку І намагаються підготуватися до майбутньої трагедії. Практично...
Василь Базів кінець світу iconМоя автобіографія (після прочитання Остапа Вишні)
У день пологів я зовсім не хотіла з’являтись на світ білий. І це було не випадково, бо моє народження співпало з піком першої фінансової...
Василь Базів кінець світу iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Василь Базів кінець світу iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Василь Базів кінець світу iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Барка (Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет)
Село невелике, примітне тільки старовинною церквою, валами — рештками козацького табору Северина Наливайка — та широкими солончаками...
Василь Базів кінець світу iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Василь Базів кінець світу iconЛітературна світлиця: Василь Симоненко Лірика поета
Чудовий український поет Василь Симоненко прожив недовге, але яскраве життя. Він народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині...
Василь Базів кінець світу iconТетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб
Ткаченко Т. В., Чухліб Т. В. Василь чухліб. Біо-бібліографічний нарис: 1941 – 1997 роки. – К.: «Amenhotep», 2016. – 125 стор


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка