![]() Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча
Залишився також її запис у щоденнику[3]:
Востаннє Анна Ахматова приїхала сюди у 1939 році провідати могили родичів[4]. За кілька десятків метрів від будівлі маєтку в Слобідці й досі залишаються могили Інни Еразмівни, матері Ахматової, а також її тітки Анни Вакар (обидві прожили тут свої останні роки)[2]. Відкриття музеюМузей у Слобідці-Шелехівській в будівлі колишнього маєтку Анни Вакар було відкрито у 1989 році з нагоди 100-ліття від дня народження Анни Ахматової. Спершу планувалося лише встановлення меморіальної дошки, однак згодом стало очевидно, що в селі вистачить матеріалів на цілий музей. Одним із ініціаторів заснування музею була Любов Теленько. Тоді ж парк навколо садиби було оголошено пам'яткою садово-паркового мистецтва[4]. Взагалі в Україні святкування 100-ліття від дня народження Анни Ахматової проходило на високому рівні. Оргкомітет очолила Ліна Костенко (яка й сама відвідала новостворений музей). Активну участь у підготовці брав і Микола Горбаль, який після відвідин Деражнянщини підготував серію тематичних репортажів для радіо «Свобода». Згідно з розробленою концепцією, тематико-експозиційний план музею втілив в життя художник Ігор Скорупський. На відкритті закладу була присутня низка гостей із різних країн[6]. Зараз музей займає дві експозиційні кімнати. До експозиції входять, зокрема, листи Анни, її речі. Є і фото та документи чоловіка Ахматової Миколи Гумільова та їх сина Льва Гумільова. Суттєву кількість експонатів до новосформованого закладу передали петербурзький ентузіаст музейної справи Євген Лінд та московський письменник Євген Степанов[1]. Значну частину експонатів принесли селяни, в яких зберігалися речі родини Ахматової[2]. Крім того, у 1989 році ще були живі мешканці села, які пам'ятали відвідини Шелехового Анною. Дослідниками були записані їхні спогади[2]. Зокрема, згадували селяни те, що Анна за допомогою лозинки визначала, де найкраще копати криниці[5]. Щоправда, щодо достовірності саме цієї історії в дослідників є певні сумніви[2]. На подвір'ї встановлено перший в Україні пам'ятник Ахматовій (скульптор — петербурзький митець Віктор Володимирович Зайко). Також тут є дві лави — копії лав у Царському Селі та ліхтар із Петербургу. Таким чином у Слобідці було облаштовано куточок улюбленого міста Ахматової[5]. Значних зусиль до відкриття музею у Слобідці Шелехівській доклала Марія Іванівна Скорбатюк, колишня вчителька української мови. Саме вона надала науковцям архівні документи, які стали передумовою заснування в селі музею. Також пані Марія працювала директором закладу від моменту його відкриття і до своєї смерті у 2010 році[2]. Сучасність музеюЛітературно-меморіальний музей Анни Ахматової відвідують туристи не лише з України, але й з-за кордону. Щороку 23 червня (в день народження поетеси) в музеї проводяться Ахматовські читання, які збирають літературознавців, письменників, поціновувачів творчості Анни Ахматової. У 2009 році приміщення музею було суттєво відремонтовано, зокрема здійснено газифікацію, проведено реконструкцію системи опалення та капітальний ремонт адміністративно-господарської будівлі музею. Також було благоустроєно прилеглу до музею територію[10]. Значне місце в житті цієї видатної особистості відведено Києву. Вперше до Києва Ганна Горенко приїхала п’ятирічною дівчинкою; в 1906 р. вступила в останній клас Фундуклеївської гімназії, а восени 1908 р. – до юридичного відділення Київських вищих жіночих курсів. 25 квітня 1910 р. Анна Горенко та Микола Гумільов вінчалися в Микільській церкві на тодішній околиці Києва. Згадки про київські часи можна відшукати в її поезіях. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». Поезія Ахматової була вколисана на українських чистих джерелах народної музики, фольклору і класики. Ахматова була знайома із кращими зразками поетичного українського слова поетів -сучасників. Поетичний затишок Києва, Харкова надихнули Ахматову на переклад ліричних віршів корифея української поезії І. Франка. У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя». Поетеса зуміла зберегти інтонації Франка, передати особливий настрій і тональність ліричних мініатюр українського поета.
Поділіться з Вашими друзьями: Схожі:
|