Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча



Сторінка5/9
Дата конвертації11.04.2017
Розмір0.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Життєпис

Перші роки


Михайло Опанасович Булгаков народився в ніч з 2 (14) травня на 3 (15) травня 1891 року на вулиці Воздвиженській, № 28[1] в українському місті Київ, що тоді входило до складу однойменної губернії, Російської імперії. Його батько,Опанас Іванович, викладач Київської духовної академії. Мати, Варвара Михайлівна (у дівоцтві — Покровська), займалася вихованням свої дітей. Вона привила любов до музики та літератури. Булгакови були сім'єю провінційної інтелігенції.Михайло став першою дитиною Варвари та Опанаса.

У Києві сім'я Булгакових жила на вулиці Воздвиженській, де 18 (30) травня того ж року малого Михайла було похрещеноу Хрестовоздвиженській церкві священником Матвієм Бутовським. Михайлом майбутнього письменника назвали на честь покровителя Києва та усієї України, архістратига Михаїла.[3] Хрещеними батьками хлопчика став історик Микола Іванович Петров і бабуся по батьківській лінії, Олімпіада Булгакова. 17 (29) травня 1892 року сім'я переїхала на вулицюГоспітальну, № 4.[1] Того ж року у сім'ї народилася дівчинка — Віра.[3] У червні—липні, мати Михайла, Варвара Михайлівна вперше поїхала із сином до своїх батьків у місто Карачев.[1] У 1895 році в сім'ї Булгакових народилося ще дві дитини — Надія та Варвара.[3] Згодом, 20 серпня (1 вересня) року, Булгакови переїхали на Печерськ у Кудрявський провулок, № 9, де посилилися у будинку доньки Миколи Петрова. За цією адресою Булгакови прожиди близько восьми років. Там же майбутній класик російської літератури, у жовтні 1898 року, написав свій перший твір, що мав назву «Похождения Светлана». Однак, текст цього оповідання не зберігся до наших днів.[1] Того ж року у сім'ї народилася п'ята дитина, брат Михайла — Микола.[3]



Утро. Мама в спальне дремлет.
Солнце красное взойдет,
мама встанет и тотчас же всем работу раздает:
«ты иди песок сыпь в ямы,
ты ж из ям песок таскай»…

 — М. О. Булгаков (рос.)[4]



У ті часи родина Булгакових знімала дачу у передмісті Києва, у Святошині, яку порадив Опанасу Івановичу його колега професор Василь Екземплярський. Опанас Булгаков з сім'єю знімав цю дачу на усе літо. Однак, у березні 1900року, намучавшись з орендою житла, Опанас Іванович купив ділянку землі у селищі Буча, що знаходилася за 29 верст від Києва. Там же Булгакови почали будівництво власної дачі, незважаючи на те, що й досі не мали власного будинку у Києві. На той час ділянка знаходилася на Васильківському проспекті Бучі.[5] Там Михайло писав репризи(рос.)укр. для домашніх спектаклів.[6] Того ж року у Варвари та Опанаса народився третій син — Іван[3], а ще через два роки четверта дочка — Олена.[7] А вже 18 (31) серпня того ж року 9-річного Михайла було прийнято у підготовчий класДругої Київської гімназії, регентом якої був дядько юнака — С. І. Булгаков.

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/5/5d/%d0%91%d1%83%d0%bb%d0%b3%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2_%d0%9c.jpg/150px-%d0%91%d1%83%d0%bb%d0%b3%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2_%d0%9c.jpg

Булгаков-молодший у часи навчання в гімназії.



http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/be/budynok_bulgakova_02.jpg/290px-budynok_bulgakova_02.jpg

Будинок Булгакових на Андріївському узвозі, де вони жили з 1906 року.

Вже за рік, 22 серпня (4 вересня) 1901 року, Михайло Опанасович поступив у перший клас другого відділення Олександрівської класичної гімназії. У гімназичні роки Михайло продовжував розвивати свої мистецькі таланти. Так, зокрема, у січні 1903 року на благодійному спектаклі «Принцесса Горошина», який поставила його мати, він грав одразу дві ролі. У березні 1903 року Булгакови переїхали на вулицю Волоську, № 5, а влітку того ж року Михайло закінчив другий клас гімназії з нагородою. Через рік, у березні 1904 року, сім'я переїхала на вулицю Прозоровську, а ще через два роки — у Діонісьєвський провулок (нині Бехтеревський), № 4, а у серпні того ж року вони зняли сім кімнат другого поверху на Андріївському узвозі, № 13. За час цих переїздів Михайло Булгаков закінчив шість класів гімназії, при чому третій клас — із нагородою другого ступеню, а шостий — з нагорою першого ступеню.

Згодом, у 8 (21) лютого 1907 році, Булгаков-старший став ординарним професором[1] кафедри історії західних віросповідань.[2] Однак, через кілька тижнів, 14 (27) березня, Опанас Іванович помер від нефросклерозу.[7] Щоправда, молодому Булгакову смерть батька не завадила отримати гарну освіту. Він закінчив гімназію, де вчилися, зазвичай, діти з сімей російської інтелігенції. Рівень викладання був там доволі високий, зважаючи на те, що у гімназії іноді викладали університетські педагоги.[2] Влітку 1908 року, після переведення на останній курс гімназії, Булгаков-молодший підробляв на залізничній дорозі у направленні Бучі, а також репетирував. Там же, у Бучі, він брав участь у спектакляхАнтона Чехова — «По бабушкиному завещанию», «Спиритический сеанс», «Юбилей», «Предложение». Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Тетяною Михайлівною Лаппа[1], яка приїхала у Київ на канікули. У травні 1909 року Булгаков завершив навчання у Першій Київській гімназії, після чого, 8 червня отримав атестат зрілості.


Студентські роки


Меморіальна дошка, присвячена Булгакову, на будівлі ректорату Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, бульвар Шевченка.

21 серпня (3 вересня) 1909 року[7] (за іншими даними 20 серпня (2 вересня)) Михайло Булгаков поступив на медичний факультет Київського імператорського університету Святого Володимира. Влітку, після успішної здачі екзаменів на закінчення першого курсу, Булгаков узяв участь у кількох любительських спектаклях на дачі Семенцових і Попперов у літньому театрі Буча. Зокрема, «На рельсах», «Разлука та же наука», «Коломбина». Влітку 1911 року подруга Михайла, Тетяна Лаппа, по закінченні гімназії, переїхала з Саратова до Києва. А потім — пішла на Вищі жіночі курси. Того ж року, восени, Михайло Опанасович залишився на другий рік на другому курсі університету. Однак, вже10 (23) вересня 1912 року він подав прохання ректору університету про його відставку ще на один рік на другому курсі через неуспішність по хворобі. А згодом Булгаков отримав посвідчення про явку до виконаннявійськового обов'язку ратником ополчення 2-го розряду. Однак, вже 24 березня (6 квітня) наступного року Михайло Булгаков отримав офіційний дозвіл від Міністерства народної просвіти Російської імперії(англ.)укр. на повторну освіту на другому курсі. Вже після успішної здачі у весінню сесію двох екзаменів, анатомії та гістології, Булгаков перевівся на третій курс.

26 квітня (9 травня) у церкві Миколи Доброго отцем Олександром Глаголєвим було проведено вінчання Михайло Опанасовича та Тетяни Михайлівни. Поручителями молодят стали Б. Богданов, П. Гдешинський, К. Булгаков й А. Гдешинський.[1] Наречена була дочкою голови Саратовської казеної палати. Сім'я Лаппа, навідміну від Булгакових були дворянами у багатьох поколіннях.[8] Після весілля молоде подружжя Булгакових спочатку оселилося у знятій квартирі на Рейтарській вулиці, № 25, а згодом на Андріївському узвозі, № 38.[1] На той час Київ був одним з театральних центрів країни і Булгакови, як і інші кияни, відвідували театральні прем'єри. Вони відвідували виступи Федора Шаляпіната інших виконавців, що приїжджали до Києва.

У 1914 році почалася Перша світова війна.[8] У серпні того року Михайло працював у шпиталі при Казеній палаті у Саратові, який допоміг організувати. На початку осені, Михайло, повернувшись до Києва, почав навчання на третьому курсі університету.[9] Тетяна на той час поступила на службу у шпиталь, а її чоловік, як старшокусник, чергував у лазареті Червоного Хреста. Навесні 1915 року у Київському Імператорському університеті розпочалась призовна компанія. На її час Михайло Опанасович виявив бажання піти на службу до Морського відомства у якості військового лікаря. Однак, він так і не був мобілізований за станом здоров'я. Після семестрових екзаменів на четвертому курсі він отримав звання зауряд-лікаря 2-го розряду[1], а з 18 (31) травня, з дозволу ректора університету, поступив на роботу уКиївський військовий шпиталь на Печерську.[9] Влітку, Михайло Булгаков знову почав працювати у лазареті Червоного Хреста. А вже 22 грудня 1915 (4 січня 1916) року Булгаков закінчив останній, п'ятий, курс Київського університету й отримав звання зауряд-лікаря 1-го розряду. А вже після успішного здання випускних іспитів у період 10 (23) лютого —30 березня (11 квітня) його було удостоєно ступеня лікаря з відзнакою.


Повоєнний час та Громадянська війна


По закінченню навчання, у квітні 1916 року, Булгаков працював на Південно-Західному фронті у польовому шпиталі Червоного Хреста у Кам'янці-Подольському.[1] У травні-червні 1916 року австрійській фронт було прорвано арміями генерала Олексія Брусілова.[8] Через це, у період з червня до вересня, Булгаков працював у Чернівцях, де став хірургом.[1] У тій війні російська армія несла великі втрати, тому, звісно, Булгаков був майже постійно зайнятий роботою.[8] Вже 16 (29) липня Михайла Булгакова було зараховано до резерву Московського окружного воєнно-санітарного управління ратником ополчення 2-го розряду.[1] 29 вересня (12 жовтня) 1916 (за іншими даними27 вересня (10 жовтня))[9] року Михайла Булгакова відізвали з фронту та направили управляти земськоюНікольськоюсільською лікарнею у Сичьовському повіті(рос.)укр., Смоленської губернії. Згідно документів, за якими працював Михайло Опанасович, у роки праці у Нікольській дікарні він прийняв більше 15-ти тисяч хворих і успішно провів багато хірургічних операцій.

На початку 1917 року сталася Лютнева революція, що ознаменувала падіння монархії та Російської імперії.[8] Булгаков про неї дізнався наприкінці лютого — на початку березня того ж року, після чого, забравши в університеті усі документи, повернувся у Нікольське. Того ж року, влітку, Михайло почав регулярно вживати морфій після того, як був змушений зробити собі щеплення від дифтерії, якою, як він гадав, захворів після проведення трахеотомії хворій дитині. Булгаков намагався позбутися сверблячки наркотичною речовиною, але, згодом, приймання морфію увійшло у звичку.[9] Восени Булгаков став завідуючим інфекційним та венерологічним відділенням міської земської лікарні у Вязьмі.[8]Тоді ж майбутній письменник розпочав роботу над циклом автобіографічних оповідань про медичну практику у Нікольській лікарні.[9] Вже наприкінці року більшовики провели Жовтневий переворот, у ході якого було розваленоРосійську республіку. Булгаков на той час був ратником ополчення та працював земським лікарем, як військовозабов'язаний.[8] Тоді ж, у грудні 1917 року, Михайло Опанасович намагався піти з армії та спеціально для цього поїхав у Москву просити про демобілізацію. Однак, випускник Київського університету отримав відмову на своє прохання.



Через кілька місяців, 19 лютого, земський лікар був звільнений з військової служби через хворобу та 1 березняповернувся до Києва.[1]  Українську столицю на той час займали німецькі війська. Під час наступних Громадянської війни та Радянсько-української війни у місті на раз змінювалася влада. І через те, що Булгаков був лікарем, його послугами користувалися різні війська.[8] 14 грудня у Київ увійшли війська Директорії Української Народної Республіки. У той день лікар, у складі офіцерської дружини, намагався захистити уряд гетьмана Павла Скоропадського.

У ніч з 2 на 3 лютого 1919 року Булгакова мобілізували в армію УНР, звідки він дезертирував, а з липня по серпень переховувся у київських лісах, через більшовицькою мобілізацію лікарів. Вже 12 вересня Михайла Булгакова було мобілізовано до лав білій армії.[1] Існує також версія, що наприкінці серпня того ж року лікаря все ж мобілізували до лавЧервоної Армії, з якою він покинув місто до 14—16 жовтня, коли у ході боїв на вулицях Києва або перейшов до лавЗбройних Сил Півдня Росії, або ж потрапив у полон до них. У лавах «білих» він став начальником санітарного околотка3-го Терського козачого полку[9] (за іншими даними 3-го Терського кінного полку[6]). Приблизно у той же час починаючий письменник розпочав роботу на циклом «Наброски земского врача» (ранню редакцію циклу оповідань«Записки юнного врача») та оповідання «Недуг» і «Первый цвет».[9] У ході воєнних дій рівень життя населення значно погіршився. Воєнні дії також і позначилися на сім'ї Булгакових. Зокрема, взимку 1918 року було спалено їхню дачу у Бучі.[1]

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/da/bulgakov_vakhtangov_vladikavkaz.jpg/290px-bulgakov_vakhtangov_vladikavkaz.jpg

Меморіальна дошка на будівлі театру уВладикавказі, де Булгаков працював з серпня1920 року до травня 1921 року.



http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/ff/%d0%9c%d0%b8%d1%85%d0%b0%d0%b8%d0%bb_%d0%91%d1%83%d0%bb%d0%b3%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2_1937.jpg/290px-%d0%9c%d0%b8%d1%85%d0%b0%d0%b8%d0%bb_%d0%91%d1%83%d0%bb%d0%b3%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b2_1937.jpg

Михайло Опанасович Булгаков у 1937 році.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій районного конкурсу читців «Тарасовими шляхами»
Ведуча. В історії кожного народу є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович...
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСлайд І. Патріарх української літератури
Бог: "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, І хай панують над морською рибою, І над птаством небесним, І над худобою,...
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСолдат Т. Г. Шевченко
Любов до України – це прекрасний слоган. Можна говорити палкі, прекрасні слова про любов до України; це ні до чого не зобов’язує....
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconУрок мужності "І плакало небо над Бершаддю "
Тема: Урок мужності "І плакало небо над Бершаддю "
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconВедуча: Добрий день,дорогі друзі! Добридень
У центрі спортивної зали висить плакат: «Козацькому роду нема переводу», звучить козацький марш
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій 8 березня «показ мод» Ведуча 1
Під музику входять хлопчики-Джентльмени: на шиї у кожного — краватки «метелик», білий шарф, на голові — циліндр
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій свята Свято Осені Ведуча
А тепер давайте розкажемо вірші про осінні місяці І запросимо їх до нас на свято
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconЛ. Микитюк, методист Надвірнянської црб «Чорнобильська тема у творчості українських письменників» (літературний форум) Надвірна
Ведуча Сьогодні ми зібралися тут, щоб відзначити 30-ту річницю Чорнобильської трагедії
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconЛітературний ерудит Шоу знавців життя І
Ведуча. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає І шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського...
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій урочистого свята, присвячений дню
Ведуча Першими привітати вас хочуть найменші учні нашої школи, хореографічний колектив «Шарм», вальс, художній керівник Кравченко...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка