Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча



Сторінка7/9
Дата конвертації11.04.2017
Розмір0.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Купрін Олександр Іванович


kuprin alexander ivanovich.jpg

Олекса́ндр Іва́нович Купрі́н (26 серпня (7 вересня) 1870, м. Наровчат, нині Пензенської області Росії — 25 серпня 1938, Ленінград) — російський письменник.

В Україні


Після закінчення училища Купріна у чині підпоручика було направлено у 46-й піхотний Дніпровський полк, що стояв уПроскурові Подільської губернії (нині Хмельницький). Будні глухого містечка, побут і звичаї здичавілого заштатного офіцерства, провінційних міщан описав він згодом у оповіданнях «Дізнання», «Похід», «Прапорщик армійський», «З вулиці» «До слави», «Напівбог», у повісті «Поєдинок».

Навесні 1893 Купрін їде до Петербурга складати іспит в Академію Генерального штабу. В академію він не потрапив, і, пішовши з армії, їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських, ростовських, поволзьких газетах. Фейлетони, судова хроніка, оповідання, передові статті, вірші, нариси, театральні рецензії — такий діапазон газетяра Купріна. Багато чого з цієї строкатої продукції, що нерідко друкувалася під псевдонімами, не враховано й загублено. Велике місце у фейлетонах Купріна займає критика місцевих київських чиновників.

За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

Життя Купріна в 1895–1900 роках було особливо різноманітне й строкате. Прагнучи, за власним висловом, «бачити все, знати все, уміти все й писати про все», Купрін багато їздить по Росії, охоче змінюючи професії, спосіб життя, оточення. Ким тільки він не працював: служив у технічній конторі в Москві, керував маєтком у Ровенському повіті, працював у ковальській майстерні на сталеливарному заводі в Донбасі, допомагав псаломщику в сільській церкві, організував спортивне товариство в Києві. Терплячи нестатки й голод, він тягав великі вантажі в артілі носіїв, грав у театрі м. Суми, брав участь у землемірних роботах у Рязанській губернії.

Найбільш цікавою та плідною для молодого письменника стала поїздка по Донецькому вугільному басейну навесні1896. Купрін оглядав ливарні і рейкопрокатні заводи, спускався в шахти, детально знайомився з технологією прокату, з доменною і мартенівською справою. Цікавлячись становищем робітників і прагнучи наблизитися до заводського середовища, він влаштувався комірником на один із заводів Російсько-бельгійського товариства.

Приїхавши в Донбас із записною книжкою кореспондента київських газет, Купрін вивозить звідти не тільки захоплююче і жваво написані нариси про південну промисловість, а й цілу серію оповідань. До самого Купріна можна віднести слова, що він колись сказав про свого улюбленого письменника Редьярда Кіплінга: «Йому знайомі найдрібніші побутові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Але він ніколи не стомлює своїм величезним багажем… усе це потрібно було йому для того, щоб знати достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, про які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівливості його оповідань і його великої і заслуженої слави».

Під кінець 1890-х для Купріна, письменника, який здобув популярність, робота в провінційній пресі стала особливо великим тягарем. Побував у Ялті, куди Чехов, як магніт, притягав літераторів, художників, артистів. Там Купрін познайомився з Львом Толстим, артистами Художнього театру, там же відбулася така важлива для Купріна зустріч з Чеховим і Горьким, що визначила на багато років наперед роботу молодого письменника.











Володимир Галактіонович Короленко

(27.07.1853 – 25.12.1921)


володимир галактіонович короленко

Він належав до того кола російської та української інтелігенції, яке можна характеризувати, як «совість нації», діяльність якого була спрямована високими вимогами загальнолюдської моралі.

Письменник яскравого таланту, В. Г. Короленко увійшов в історію літератури як автор численних повістей і оповідань, художніх нарисів, чотиритомної „Історії мого сучасника”, як критик і публіцист. Деякі твори В. Г. Короленка можна поставити поряд з найвизначнішими досягненнями світової літератури. Його творчість, позначена рисами глибокої самобутності, складає своєрідний літопис цілої епохи російської та української дійсності. Повісті, оповідання та нариси Короленка реалістично зображують ті сторони народного життя, які до нього в літературі ніхто не описував.

Талановита людина – талановита в усіх своїх проявах. Цей вислів особливо справедливий щодо Короленка, адже ще його сучасники, зокрема літературознавець А. Г. Гонфельд, влучно зауважували, що найкращий твір письменника – це він сам, його життя та сутність



Е. Короленко (Скуревич) - мати письменника http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/1.jpg

Народився письменник 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В. Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.

У 1866 році батька майбутнього письменника Г. О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне, бо Дубно не мало гімназії і губернське начальство пішло назустріч проханню Короленка.

Короленко і Рівненщина


В.Г. Короленко, учень Рівненської гімназія. 1871 році. http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/2.jpg

Володимира Галактіоновича Короленка єднали з Рівненщиною численні зв’язки. Дід майбутнього письменника Опанас Короленко у першій половині XIX ст. завідував Радивилівською таможнею. В містечку Степань (нині Сарненський район) народилася мати Евеліна Скуревич. Тут, будучи призначеним генерал-губернатором на посаду Рівненського земського справника, Галактіон Опанасович – батько письменника, зустрів свою майбутню дружину. Певний час працював Галактіон Опанасович суддею м. Дубне та м. Рівне. З 1866 по 1871 роки сім’я Короленків проживає в Рівному. Діти – Володимир, Юліан та Іларіон навчаються в Рівненській реальній гімназії, а літні канікули проводять в с. Харалуг (нині Корецький район) в родині тітки Кароліни Туцевич (Скуревич). В 1871 році письменник закінчує гімназію зі срібною медаллю і сім’я Короленків назавжди залишає Рівненщину. Пізніше, вже будучи відомим письменником, він напише: «І тепер ще, хоч цілі десятиліття відділяють мене від того часу, я інколи бачу себе уві сні гімназистом Рівненської гімназії». Особливо теплими почуттями овіяні спогади В. Короленка про вчителя російської словесності Веніаміна Васильовича Авдієва (1846-1895).



В.В. Авдієв. Вчитель В.Г. Короленка http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/3.jpg

Він відіграв у житті свого учня вирішальну роль, адже відкрив для нього світ великої літератури. Серед словесників непересічною людиною був також М. Андрієвський. Увесь свій вільний час він присвячував вивченню безсмертного «Слова о полку Ігоревім». Роль своєрідного пророка у житті письменника зіграв учитель історії В. Андрузький. Саме від нього Короленко вперше почув про революціонерів-народників Нечаєва, Ткачова, на квартирі вчителя він зустрівся з М. Драгомановим. В. Андрузький вважав необхідним пояснити юнаку ідеї народництва, щоб надалі він добре в них розбирався. Усе, чого навчався Короленко в Рівному у своїх учителів, знадобилося йому в житті.

Саме у Рівному Короленко вперше відчув у собі літературний талант, поклик до слова. Одного осіннього вечора він блукав вулицями міста. І чим більше вглядався в цей невибагливий пейзаж, в обличчя заклопотаних людей навколо, тим ясніше уявляв собі, як опише це життя... "Ось у цій суцільній вологій темряві, безладно всіяній вогниками, за цими освітленими віконцями живуть люди. Зараз вони п'ють чай або вечеряють, розмовляють, сваряться, сміються... Можливо, у всьому місті я один стою ось тут, вдивляючись у ці вогні й тіні, один думаю про них, один бажав би зобразити і цю природу, і цих людей так, щоб усе те було правдою і щоб кожен знайшов тут своє місце".

У цьому місті гімназист Володя Короленко відкрив для себе зовсім інший світ, від якого раніше бридливо відвертався. Це був світ, який починався потойбіч від ситого міщанського життя, - світ злиднів, жебраків, бездомних сиріт, блазнів та волоцюг. Але і цей світ, як виявилося, жив за людськими законами чи принаймні - прагнув жити. Ці люди були обездолені не лише власною волею, а передусім - волею жорстоких обставин. Саме вони стануть у майбутньому колоритними персонажами його оповідань - паном Тибурцієм, Туркевичем, Лавровським. Рівняни могли легко пізнати прототипів цих персонажів: вони неодноразово зустрічали їх у занедбаних кварталах. Можна було пізнати й місце подій, бо письменник з натури змальовував нудне провінційне містечко, в центрі якого знаходилися романтичні руїни палацу, оточені заболоченим ставом. Або маленьку запустілу капличку на Вольському Цвинтарі, яка є місцем дії в оповіданні "Діти підземелля". Рівне стало для молодого Короленка хай і поганою, але необхідною життєвою школою.



http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/5.jpgВипускники Рівненської гімназії. 1871 р.

http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/4.jpgРівненська гімназія 70-х років ХІХ ст.

З 1900 року письменник знову мешкає в Україні. Він оселився в Полтаві, де і прожив до своєї смерті.

Роки життя у Полтаві були заповнені інтенсивною творчою роботою. Тут він завершив нариси "У козаків", писав другий цикл сибірських оповідань ("Мороз", "Феодали" та ін.), оповідання "Мить" і "Не страшне". У Полтаві В. Короленко продовжував свою роботу редактора журналу "Русское богатство", публіциста і газетного кореспондента столичних і провінційних газет. У 1905 р. письменник розпочав  роботу над "Історією мого сучасника". У 1910 р. Короленко напружено працював над циклом статей "Побутове явище", спрямованих проти військово-польових судів і масових смертних вироків.
З 1905 р. майже щоліта відпочивав на х. Хатки.

Короленко належить велика роль у захисті євреїв Полтави від погромів в період 1905-1907 рр. Він брав активну участь у захисті Бейлиса. В роки громадянської війни на Україні і терору військового комунізму Короленко виступав проти погромів, заступався як за євреїв, так і за людей інших національностей, репресованих радянськими властями.


Розпорядженням Єврейської ради України від 27.07.1998 р. за № 48, "...учитывая общечеловеческую гуманистическую деятельность ..." та у зв'язку з 145-річчям з дня народження, В. Г. Короленко присвоєно звання "Праведник України".
За його ініціативою восени 1918 р. в Полтаві засновано "Лігу порятунку дітей".
Помер і похований у Полтаві.

Увічнення пам'яті

Сучасники назвали Короленка «совістю Росії». Шанується його пам'ять в Україні. Ім'я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві, Житомирі. 1928 року в Полтаві, 1973 року в Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.

1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України.

Екранізовано повість «Сліпий музикант» (1960 рік, Київська кіностудія імені Олександра Довженка, режисер-постановник Т.Лукавневич).

За його повістю «В дурном обществе» створено фільм К.Муратової «Серед сірого каміння» (1983). Йому присвячено документальну стрічку «Пам'яті В. Г. Короленка» (1956).


  • Портрет письменника при житті в подяку за літературну і громадську діяльність намалював відомий художник Ілля Рєпін.

  • На могилі письменника в парку «Перемога» (Полтава) встановлено надгробок з портретом письменника.

  • Обласна державна бібліотека міста Чернігів, обласна державна наукова бібліотека міста Рівне та міська бібліотека міста Маріуполь отримали назву «імені В. Г. Короленка» на честь письменника.

  • 1973 року в Житомирі, в будинку, де народився В. Г. Короленко відкрито музей.

  • 1946 року Полтавська школа № 10 отримала назву «імені Володимира Галактіоновича Короленка».

  • На честь нього названо вулиці у таких населених пунктах: Бровари, Луганськ, Львів, Полтава, Черкаси, с. Червоному.

  • 1996 року створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Короленкова дача» (Шишацький р-н, Полтавська обл.) На території заказника знаходиться двоповерховий дерев'яний будиночок, у якому у 1905–1919 рр. майже щоліта відпочивав і трудився Володимир Короленко.

  • 2003 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив пам'ятну монету «Володимир Короленко».


Рівненщина у художніх творах В. Короленка


http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/6.jpgПалац князів Любомирських

Рівненщина залишила в житті і творчості письменника великий слід. Тут він провів свою юність, сформувався як особистість, отримав незабутні враження, втілені пізніше в творах «Ліс шумить», «В поганому товаристві», «Сліпий музикант», «Парадокс», «Без язика», «Судний день», «Історія мого сучасника», «Брати Мендель».



http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/8.jpg

«Історія мого сучасника» - автобіографічний твір, роботі над яким автор віддав більше 15 років життя (1905 – 1921рр.). Це є своєрідний літопис російської дійсності 50-80-х років XIX ст. Перша його книга присвячена Україні, зокрема Волині. В ній описані дитячі та юнацькі роки, проведені В. Короленком у Житомирі, Рівному, Харалузі, мальовнича природа, традиції, легенди рівненського краю, а також стан і система освіти, судочинства тощо.



http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/9.jpg

«Без язика» - оповідання, в якому В. Короленко змальовує життя та пригоди української еміграції в Америці, зокрема долю селянина з Дубнівщини М. Лозинського. Вперше оповідання надруковане у журналі «Русское богатство» у 1895 р.



http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/korolenko/7.jpg

«Сліпий музикант» - твір про пошук гідної долі, свого місця у житті сліпого від народження юнака. Багатий психологічний і побутовий матеріал був почерпнутий автором із численних спостережень і роздумів, отриманих під час перебування на Волині. Оповідання писалося і майже одночасно друкувалося в газеті «Русские ведомости», тому пізніше декілька разів перероблялося і редагувалося автором.

«В поганому товаристві» - твір-спогад В. Короленка про дитячі та юнацькі роки, проведені у Рівному. В ньому описується історія життя і пригоди сина містечкового судді Васі після смерті його матері, знайомство із жебраками і знедоленими людьми. Оповідання написане у 1885 р., вперше надруковане в журналі « Русская мысль».

«Парадокс» - твір, пов’язаний із особистими дитячими враженнями, отриманими в Житомирі і Рівному. В нарисі описується зустріч із калікою. «Людина створена для щастя, як птах для польоту», - такий висновок зроблено автором у цьому творі. Вперше був опублікований у журналі «Русское богатство» у 1894 р.

«Ліс шумить» - оповідання, в якому В. Короленко розповідає поліську легенду з кріпацької дійсності в Україні на початку ХІХ ст. про покарання пана, який хотів скривдити дружину простого селянина, але на заваді пану став вільний козак. Вперше твір опублікований в журналі «Русская мысль» в 1886 р.

«Брати Менделі» - незавершений твір В. Короленка, в якому описується життя, побут, традиції єврейського населення південно-західного краю Російської імперії в другій половині ХІХ ст. Автор використав спогади дитячих років, проведених ним у Житомирі і Рівному, порушує питання співіснування людей різних націй і вірувань. Оповідання було розпочато у 1915 р. і залишилося у рукопису. За життя В. Короленка не друкувалося.

«Судний день (Йом-Кіпур)» - твір передає українську народну казку про єврейське свято Йом-Кіпур («очищення»), яку письменник поглибив і узагальнив, надаючи їй соціального звучання. Твір насичений побутовими картинками з життя українців і євреїв на Волині, описами народних обрядів і свят. Оповідання написане у 1890 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій районного конкурсу читців «Тарасовими шляхами»
Ведуча. В історії кожного народу є люди, імена яких оповиті невмирущою любов’ю та славою. Таким самородком в українців є Тарас Григорович...
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСлайд І. Патріарх української літератури
Бог: "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, І хай панують над морською рибою, І над птаством небесним, І над худобою,...
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСолдат Т. Г. Шевченко
Любов до України – це прекрасний слоган. Можна говорити палкі, прекрасні слова про любов до України; це ні до чого не зобов’язує....
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconУрок мужності "І плакало небо над Бершаддю "
Тема: Урок мужності "І плакало небо над Бершаддю "
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconВедуча: Добрий день,дорогі друзі! Добридень
У центрі спортивної зали висить плакат: «Козацькому роду нема переводу», звучить козацький марш
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій 8 березня «показ мод» Ведуча 1
Під музику входять хлопчики-Джентльмени: на шиї у кожного — краватки «метелик», білий шарф, на голові — циліндр
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій свята Свято Осені Ведуча
А тепер давайте розкажемо вірші про осінні місяці І запросимо їх до нас на свято
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconЛ. Микитюк, методист Надвірнянської црб «Чорнобильська тема у творчості українських письменників» (літературний форум) Надвірна
Ведуча Сьогодні ми зібралися тут, щоб відзначити 30-ту річницю Чорнобильської трагедії
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconЛітературний ерудит Шоу знавців життя І
Ведуча. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає І шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського...
Ведуча: Дивися, безкрайнєє, синєє небо, Стоїть над землею, неначе шатро. Воно посилає любов нескінченну І щиро дарує надію й любов ведуча iconСценарій урочистого свята, присвячений дню
Ведуча Першими привітати вас хочуть найменші учні нашої школи, хореографічний колектив «Шарм», вальс, художній керівник Кравченко...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка