Великий майстер художнього слова



Скачати 158.47 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір158.47 Kb.

Міністерство культури України

Державна бібліотека України для юнацтва




Великий майстер художнього слова

(до 160-річчя від дня народження Івана Франка)


Рекомендаційний список

Київ 2016


Великий майстер художнього слова (до 160-річчя від дня народження Івана Франка) : рек. список / [уклад. Ю. Круть ; ред. В. Кучерява] ; Держ. б-ка Україна для юнацтва. – К. : [б.в.], 2016. – 15 с.

Видання відмічені «*» є у фондах Державної бібліотеки України для юнацтва.



Іван Франко – це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України.

М. Рильський


Іван Франко народився в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) 27 серпня 1856 року в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької.

Батько помер рано, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна, де викладали польську та німецьку мови, початкову арифметику. Дядько Івана, Павло Кульчицький навчив його читати й писати українською мовою.

Потім Іван навчався у Дрогобицькій «нормальній школі» отців василіан. Уже наприкінці першого року, склавши іспити, він одержав першу відзнаку. Враження шкільного дитинства матиме відображення в оповіданні «Грицева шкільна наука», «Отець-гуморист», «Олівець» та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика, 1867 року він вступив до Дрогобицької гімназії, де отримав ґрунтовні знання з класичних мов, історії, математики тощо. Там він багато читав і почав писати вірші.

Перший вірш Франка мав назву «На Великдень 1871 року» і був присвячений батькові. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» Вацлава Ганки.

Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 року, юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. В університеті він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом «Академічного гуртка», знайомиться з українським письменником М. Павликом та українським перекладачем, критиком І. Релеєм, з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві, бере участь у виданні журналу «Друг». У 1874 році у цьому журналі під псевдонімом «Джеджалик» уперше з’являються вірші вісімнадцятирічного Івана – «Моя пісня» і «Народна пісня».

З 1877 року Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. Ці твори, за висловом автора, приносять йому «скандальний успіх». Починається конфлікт з австрійською владою. Від червня 1877 до березня 1878 року письменник перебуває у в’язниці за сфальсифікованим звинуваченням. Вийшовши на волю, Франко підтримав українського письменника Михайла Павлика, який, також звільнившись з ув’язнення, розпочав організацію нового журналу – «Громадський друг». Цензурні утиски, конфіскація видань, судові переслідування змушують М. Павлика міняти назву журналу – третій його номер вийшов під назвою «Дзвін». Тут були вміщені знамениті «Каменярі» Франка. У четвертому номері, який побачив світ на початку 1879-го року під назвою «Молот», було надруковано деякі сатиричні поезії Франка та повість «Boa constrictor».

Взимку 1880 року Франко поїхав в село до свого приятеля урядника Кирила Геника, де почав працю над першим у європейській літературі романом з робітничого життя «Борислав сміється». В березні того ж року він був удруге заарештований за підозрою у причетності до селянських заворушень, які відбулися напередодні поблизу Коломиї. Він пробув за гратами три місяці й був висланий до Нагуєвичів у супроводі поліції.

Повернувшись до Львова, уже в січні 1881 року Франко починає видавати журнал «Світ». Тут він друкує свої твори, праці з шевченкознавства. Проте ця робота не рятувала від злиднів. Жур- нал мав 150 передплатників, тож прибутку вистачало лише на оплату типографії. Сам Франко знімав тоді куток на Підзамчі – передмісті Львова. У квітні 1881року він знову повернувся до Нагуєвичів, де прожив майже безвиїзно три роки. Попри брак необхідної літератури, важку для хворого Франка фізичну працю, він продовжує писати. Готує до друку переклад «Фауста», закінчує повісті «Борислав сміється» й «Захар Беркут».

Прагнучи найтісніше об’єднати патріотичну інтелігенцію України обабіч кордону, письменник у 80-х роках двічі нелегально приїздить до Києва й веде переговори про видання великого всеукраїнського журналу. Проект не було реалізовано, але встановилися тісні зв’язки з київськими діячами. Серед його нових знайомих були композитор М. Лисенко, український прозаїк О. Кониський, історик В. Антонович.

У 1883 році Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», де опоетизовано героїчну боротьбу Галичини проти монгольської навали. Це твір із динамічним сюжетом, глибокими психологічними портретами персонажів, майстерно виписаним історичним тлом. Франко був новатором у багатьох жанрах. Зокрема, його можна вважати одним із піонерів українського детективу, хоча говорити про це донедавна вважали ніби неетичним на тлі його соціально спрямованих та історичних повістей і новел. Наприкінці XX ст. за повістю І. Франка «Перехресні стежки» було знято один із перших в Україні детективних телесеріалів «Пастка», автор якого кінорежисер О. Бійма одержали Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

Найбільшої слави Франко здобув як поет. Він називав поезію «вогнем в одежі слова». Його доробку притаманні зображення найтонших відтінків інтимних переживань, скорбота, пафос, сміливість передбачень. Він використав величезний арсенал поетичних форм, засобів, прийомів, збагативши українську літературу світовим поетичним досвідом.

На час виходу першої збірки «З вершин і низин» (Львів, 1887) Іван Якович був уже відомим громадським діячем, знаним письменником і ученим, твори якого читали й перекладали в Києві, Петербурзі, Варшаві, Відні. У цій збірці вміщено значну кількість поезій першого десятиліття літературної діяльності письменника. Наступна збірка «Зів’яле листя» (Львів, 1896) – цикл любовної поезії, де ліричний герой – людина, яка глибоко відчуває, але мало пристосована до практичного життя.

Перебуваючи у травні 1886 року в Києві, Франко познайомився з освіченою, розумною, щирою дівчиною – випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Курсистку приваблювала популярність його як політичного діяча й письменника. Любовних віршів Франко їй не писав, та після недовгого листування, виходячи зі своїх політичних ідеалів, узяв із нею шлюб. Спочатку стосунки подружжя тримались на порозумінні й повазі. Вони разом видавали журнал «Житє і слово». Але вічні нестатки, тяжка непродуктивна праця й негаразди озлобили Ольгу. Через кілька років подружжя бачилося таким: нещасний, недбало зодягнений Франко і засмикана бідністю й дітьми Ольга.

Збірка «Мій Ізмарагд» (1898), як і видана на її основі збірка «Давнє й нове», – звернення до давніх переказів, притч, але з незмінною проекцією на сучасність. Збірка «Із днів журби» (1900) була наслідком численних особистих драм і невдач. В ній звучить туга, передчуття «пізнього віку».

Перу Франка належать поеми: «Панські жарти» (1887), «Смерть Каїна (1889), «Сурка» (1890), «Похорон» (1899), «Іван Вишенський» (1900) та ін.

Драматургія Франка є невід’ємною складовою українського театру. Першим його доробком стала соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1894), сюжет якої побудовано на живих джерелах народної творчості. Ця драма уславлена такими зірками української сцени, як Амвросій Бучма (Микола Задорожний) і актриса Наталя Ужвій (Анна). Окрему групу становлять сатиричні твори, алегоричні казки («Лис Микита», «Абу-Касимові капці»), притчі та фейлетони («Казка про Доброту», «Свинська конституція», «Історія кожуха»). Затхлість, філістерство, міщанська обмеженість інтелігенції знайшли в особі Франка непримиренного викривача.

У липні 1886 pоку, після розриву з редакцією «Зорі», де він працював близько двох років, Франко мусив піти, як письменник сам казав, у «найми до сусідів» – стати редактором польської соціал-демократичної газети «Kurjer Lwowski». Ця посада давала певну матеріальну незалежність, змогу вільно висловлювати свої думки, не рахуючись із позицією галицьких партійних ватажків.

У 1889 році Франка знову заарештували, цього разу на два з половиною місяці, позбавивши можливості впливати на результати вересневих виборів до сейму. Після ув’язнення він продовжує наукову, літературну і громадську діяльність. У 1890 році бере активну участь у заснуванні Русько-Української радикальної партії та її друкованого органу – газети «Народ». Знайомиться з М. Коцюбинським, Лесею Українкою, зустрічається у Відні з М. Драгомановим, листується з відомою польською письменницею Елізою Ожешко.

У 1891 році йому вдається нарешті закінчити Чернівецький університет. Через два роки він захищає у Відні дисертацію «Вар-лаам і Йоасаф, давньохристиянський духовний роман та його літературна історія», яку влада перешкодила захистити у Львівському університеті. Одержавши вчений ступінь доктора філософії, Франко сподівався посісти кафедру української літератури у Львівському університеті, де прочитав пробну лекцію: «Наймичка» Т. Г. Шевченка». Але антиукраїнсько настроєна професура зробила все можливе, щоб митець не зміг використати університетської кафедри для пропаганди своїх поглядів.

У 1895 році Франко погодився балотуватися до парламенту, та австрійські реакціонери разом із польськими шовіністами щоразу (1895, 1897, 1898) вдавались до провокацій і насильства, щоб перешкодити його обранню.

У 1894–1897 pоках Іван Якович видавав уже згадуваний жур-нал «Житє і слово», а в 1898-му році разом із українським етнографом і фольклористом В. Гнатюком виступив фундатором та одним із редакторів «Літературно-наукового вісника» – журналу, який на чверть століття став справжньою громадською і мистецькою трибуною України.

На хвилі піднесення революційних події 1905 року він пише поему «Мойсей», в якій філософськи осмислює проблему вождя і народу. Вести за собою людей можуть, на думку Франка, лише ті, хто вільний від сумнівів і вагань, хто беззастережно вірить у перемогу, в безсмертя народу, в його силу.

Праці Франка з історії і теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском у розвиток української та світової науки, але їх і досі по-справжньому не оцінено. В численних наукових працях («Мислі о еволюції в історії людськості» (1881–1882), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1898), «Знесення панщини в Галичині» (1898), «Польське повстання в Галичині 1846 року» (1884), «Причинки до історії України-Руси» (1912) та ін.) різнобічно висвітлено проблеми всесвітньої історії.

У 1908 році він захворів на нервову хворобу – контрактуру рук і пальців. Лікування у Ловрані (на Адріатиці) і в Одесі давало тільки тимчасове полегшення. Свої праці він диктував синові Андрієві, а сам міг писати тільки за допомогою спеціального пристрою, припасувавши до руки олівець.

Звістка про смерть великого письменника і мислителя 28 травня 1916 р. поширилася далеко за межі рідного краю.

Помер він на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був «такий бідний, як цілий наш народ», ховали І. Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій (Шухевича) вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Духовна влада відмовила в «парадному» поховальному обряді, «виділила» лише одного священика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в «позиченій» ямі на шість домовин...



Лише через десять років упокоївся Поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр...
*Франко І. Зів’яле листя : лір. драма / І. Франко. – Львів : Каменяр, 2004. – 183 с.
*Франко І. Фарбований лис та інші казки / І. Франко. – Харків : Ранок, 2015. – 60 с. – (Письменники – дітям. Українська класика).
*Франко І. Я. Вибрані твори / І. Я. Франко. – Харків : Ранок, 2003. – 368 с. – (Програма з літератури).
*Франко І. Я. Вибрані твори / І. Я. Франко. – Ужгород : Карпати, 2008. – 272 с.
*Франко І. Я. Вірші. Оповідання / І. Я. Франко. – Донецьк : БАО, 2007. – 384 с.
*Франко І. Я. Грицева шкільна наука / І. Я. Франко. – К. : Шк., 2009. – 240 с. – (Хрестоматія школяра).
*Франко І. Я. Захар Беркут. Перехресні стежки. Оповідання : повісті, оповідання / І. Я. Франко. – К. : Веселка, 2006. – 607 с. – (Шкільна бібліотека).
*Франко І. Я. Земле, моя всеплодющая мати... : вірші, оповідання, казки / І. Я. Франко. – К. : Веселка, 2000. – 399 с. – (Шкільна бібліотека).
Франко І. Я. Іван Вишенський : поема / І. Я. Франко. – Львів : Каменяр ; Місіонер, 2001. – 117 с.
*Франко І. Я. Лель і Полель : сучас. повість / І. Я. Франко. – К. : Веселка, 2005. – 198 с.
Франко І. Я. Лірика / І. Я. Франко. – Харків : Фоліо, 2013. – 253 с.
*Франко І. Я. Лірика, драматургія, проза / І. Я. Франко. – Донецьк : БАО, 2009. – 704 с.
*Франко І. Я. Мозаїка із творів, що не ввійшли до зібрання творів у 50 т. / І. Я. Франко ; упоряд. : З. Т. Франко, М. Г. Василенко. – Львів : Каменяр, 2002. – 434 с.
*Франко І. Я. Мойсей ; Перехресні стежки [поема ; повість] / І. Я. Франко. – К. : Наук. думка, 2001. – 384 с. – (Бібліотека школяра).
*Франко І. Я. Перехресні стежки : повість / І. Я. Франко. – К. : Велес, 2007. – 320 с. – (Класика української літератури).
Франко І. Я. Поза межами можливого. Що таке поступ? Одвертий лист до гал[ицької] української молодежі / І. Я. Франко ; упоряд. : І. Сюндюков, М. Томак, Н. Тисячна. – К. : Прес-група, 2012. – 79 с. : портр. – (Бібліотека газети «День». «Україна Incognita». «Бронебійна публіцистика»).
Франко І. Я. Профілі й маски / І. Я. Франко ; Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України. – Харків : Фоліо, 2008. – 638 с. – (Українська література. Колекція).
*Франко І. Я. Сотворення світу / І. Я. Франко. – К. : Обереги, 2004. – 160 с. – (Бібліотека українського раритету).
*Франко І. Я. Украдене щастя / І. Я. Франко. – Харків : Фоліо, 2007. – 415 с. – (Українська класика).
*Франко І. Я. Україно, моя сердечна нене! : вірші та поеми / І. Я. Франко. – К. : Велес, 2007. – 192 с. – (Класика української літератури).
***

Баган О. Іван Франко: інтерпретації : зб. ст. / Олег Баган. – Дрогобич : Вид-во Дрогобиц. держ. пед. ун-ту ім. І. Франка, 2015. – 182 с.
*Бурлака Г. Скарб Івана Франка / Г. Бурлака, Я. Мельник // Світогляд. – 2012. – № 5. – С. 58–65.

У статті йдеться про книжкову колекцію та власну бібліотеку Івана Франка.
Василенко М. Грунтовний, унікальний життєпис Івана Франка / Михайло Василенко // Укр. літ. газета. – 2011. – 28 січ. (№ 2). – С. 15.
Василенко М. Г. Іван Франко: поступ ідеї / М. Г. Василенко. – Коломия : ВІК, 2010. – 398 с.
Гнатюк М. Іван Франко в українському літературному житті 90-х років ХІХ століття / М. Гнатюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність : ювіл. зб. на пошану Богдана Якимовича / Нац. акад. наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2012. – Вип. 21. – С. 197–224.
Горак Р. Бажав я для скованих волі / Р. Горак. – Львів : Апріорі, 2016. – 320 с.

З книги можна дізнатися про життєвий шлях Івана Франка та середовище в якому він жив.
Горак Р. Третя варта / Р. Горак. – Львів : Апріорі, 2011. – 260 с.

Есеї про І. Франка.
Горак Р. Франкова Ясениця-Сільна / Р. Горак. – Львів : Апріорі, 2015. – 216 с.

Автор книги розповідає про село Ясениця-Сільна, де жив Іван Франко і про його сучасників з цього села.
Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр / Т. Гундорова. – К. : Критика, 2006. – 352 с.

У книзі авторка робить спробу по новому показати геній Івана Франка, розкриваючи несподівані сторони творчості.
*Зимомря М. Перекладацька спадщина Івана Франка: панорамність культурного простору / М. Зимомря // Слово і час. – 2011. – № 11. – С. 48–55.
*Зорівчак Р. П. «Я – син народа, що вгору йде»: творчість Івана Франка в англомовному світі / Р. П. Зорівчак // Рідна шк. (Шк. рада при УККА). – 2015. – № 1. – С. 5–12.

Про англомовні переклади творів Франка.
*Іван Франко (1856–1916) // Українські поети : довідник / упоряд. М. І. Преварська. – К. : Велес, 2015. – С. 208–214.
Кондратюк К. Іван Франко-публіцист / К. Кондратюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність : ювіл. зб. на пошану Богдана Якимовича / Нац. акад. наук України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2012. – Вип. 21. – С. 417–423.
*Кравець Я. Іван Франко та іспанська література / Я. Кравець // Слово і час. – 2012. – № 6. – С. 19–28.
Лещук Т. Й. Тарас Шевченко та Іван Франко : нац. роман / Т. Й. Лещук. – Львів : ЗУКЦ, 2014. – 232 с.

Книга присвячена великим українським поетам Тарасу Шевченку та Івану Франку.
*Магас Л. І. Художньо-стильові закономірності філософських поем Івана Франка / Л. І. Магас // Вісн. Маріуп. держ. ун-ту. – 2013. – Вип. 9. – С. 26–31.
*Мандзюк Д. Із Галичини обрали 75 депутатів: 63 поляки, шість євреїв і дев’ять українців. Письменник Іван Франко двічі програв вибори / Д. Мандзюк, Л. Межва // Країна. – 2014. – № 41. – С. 54–57.

Про Івана Франка як політика.
Наконечна Є. М. Іван Франко і його рідне село / Є. М. Наконечна. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2014. – 35 с.
*Нахлік Є. Щоб у слові «виднілося людське, щиролюдське лице»: гуманістичний аспект творчості І. Франка / Є. Нахлік // Дивослово. – 2013. – № 11. – С. 22–27.
*Неврлий М. Іван Франко і словаки / М. Неврлий, пер. І. Ванса // Слово і час. – 2010. – № 5. – С. 28–38.

У статті йдеться про зацікавлення Івана Франка фольклором, літературою та суспільним життям словаків.
Оніщенко О. І. Письменники як дослідники: потенціал теоретичних ідей (О. Уайльд, Т. Манн, А. Франс, І. Франко, С. Цвейг) / О. І. Оніщенко ; Ін-т культурології Нац. акад. мистецтв України. – К., 2011. – 271 с.

У книзі подані біографічні дані про письменників О. Уайльда, Т. Манна, А. Франса, І. Франка, С. Цвейга.
Павличко Д. В. Іван Франко – будівничий української державності : есе / Д. В. Павличко. – 2-е вид. – К. : Веселка, 2008. – 38 с. – (Урок літератури).
Панасенко Т. М. Іван Франко / Т. М. Панасенко. – Харків : Фоліо, 2013. – 121 с. – (Програма «Українська книга»).
*Пилипчук С. Іван Франко – дослідник неказкової української фольклорної прози / С. Пилипчук // Народознав. зошити. – 2012. – № 4. – С. 622–633.

У статті представлено комплексний аналіз здобутків І. Франка на ниві наукового осягнення жанрів неказкової фольклорної прози (легенди, перекази та оповідання).

Рибалка А. Іван Франко – користувач бібліотек / А. Рибалка // Вісн. Львів. ун-ту. – 2007. – Вип. 2. – С. 116–125. – (Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології).
Сандурський І. М. Іван Франко про психологію творчості / І. М. Сандурський. – Львів : Сполом, 2011. – 269 с.
*Смицнюк О. Б. Іван Франко якого ми не знаємо… (про релігійні погляди Каменяра) / О. Б. Смицнюк // Прикарпат. вісн. НТШ. Слово. – 2013. – № 2. – С. 308–324.
*Сюндюков І. Доля «призабутого пророка». «Мойсей» Івана Франка: проекції на сьогодення / І. Сюндюков // День. – 2016. – 5–6 лют. – С. 18.
Франко П. І. Іван Франко / П. І. Франко. – Львів : Апріорі, 2013. – 215 с.
Шалата М. Й. Світова великість поета (Іван Франко) : літ.-крит. студія / М. Й. Шалата. – Дрогобич : Коло, 2012. – 118 с. – (Франкознавча серія «Кола»).

Цікаві історії з життя Івана Франка
Таємниця прізвища

Прізвище Франко має неукраїнський корінь. Іван Франко у своїх творах сам натякав, що, можливо, походить від німецьких колоніялістів. В одному з його автобіографічних оповідань є такий епізод. Його батько ще парубком на якихось вечорницях запросив свою майбутню дружину, до речі, молодшу на років 24 від нього, танцювати. А вона, напевно, була вродливою дівчиною, бо небайдужі до неї хлопці казали: «Що ти з цим німчурою йдеш танцювати?». Але батько Франка усвідомлював себе українцем.

Прізвище Франко наявне в офіційних документах ще XVIII ст., уже на початку цього століття рід був дуже розгалужений, що вказує на його корінне походження. Як стверджує відомий франкознавець Р. Горак, прізвище Франко зустрічається по всій Галичині в громадських і земських актах ще ХV – ХVІ ст. Всі Франки були вільними людьми й не виконували панщинних повинностей. Прадідом Івана Франка був Теодор Франка, який помер 1826 року на сотому році життя, а отже, був, мабуть, 1726 року народження. Дід Теодор і його батько вважали себе українцями, бо всі записи актів громадянського стану робили в церковних, а не костьольних метричних книгах. На підставі цих даних Р. Горак і вважає версію про німецьке походження бездоказовою. Також цей науковець відкидає версію про польське походження І. Франка по материнській лінії. Проте внука Зеновія Франко припускає, що її прабабуся Марія Кульчицька хоч і розмовляла тільки по-українськи, однак як представниця шляхти ходачкової (тобто бідної) могла бути в третьому або четвертому поколінні польського походження.
Пісня від матері

Іван Франко був добрим співаком і знавцем народної пісні. За оцінками сучасників, голос мав не сильний – трохи сипкуватий баритон, але виразний. Тексти пісень від нього записував Михайло Павлик, а мелодії – Микола Лисенко. Деякі з пісень з його голосу перейняла Леся Українка, коли вони відпочивали у карпатському селі Буркуті. Франко як фольклорист мав чималий доробок із 400 записаних пісень і 1800 коломийок. А першою зародила цю любов до пісні Франкова мати – Марія Кульчицька. Вона любила співати, знала багато пісень. Івась, маючи унікальну пам’ять, легко їх запам’ятовував. Із десяти років він почав їх записувати і в зошит.

Особливо багато І. Франко записав фольклорного матеріалу в найважче своє п’ятиріччя (1877–1882 рр.), коли був переслідуваний та гнаний і навіть сидів у львівській (1871 р.) і коломийській (1880 р.) тюрмах. На селі у вільний час Франко виходив на поле, сідав коло селян і просив, щоб вони співали, а він записував. Використовував для цього й Великодні забави. Тож не дивно, що І. Франко дуже дбав про музикальність своєї поезії. У близькому оточенні поета була поширена думка, що окремі вірші він задумував як пісні.
Іванові тайнописи

Після першого арешту Івана Франка й обшуку в Рошкевичів у селі Лолин листування між Іваном і його доброю знайомою Ольгою, дочкою Рошкевичів, стало дуже проблемним, бо Франкові листи батько Ольги безжально конфіскував. Ольга була коханою Івана Франка, але батько не дозволяв їм одружуватись. Спочатку Франко передавав Ользі через знайомих книжки, в яких потрібно було вишуковувати за порядком підкреслені букви й переносити їх на папір, і з того виходив лист.

А згодом Франко використовував й інші таємні способи листування: присилав лист на великому папері, де було всього кілька слів. Михайлина Рошкевич із цього раз подивувалася, тоді Ольга сказала сестрі, щоб спаленим папером зі смальцем потерла по чистому папері. Михайлина дуже здивувалася, коли після такої операції показався лист, густо списаний рукою Франка.

Інші листи треба було протерти соком із цитрини або цибулі й підігрівати на вогні.





Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Великий майстер художнього слова iconМайк Йогансен (1895-1937) Майк Йогансен поет, вчений, педагог, інтелігент нової формації
Запеклий мандрівник, тонкий знавець природи, майстер художнього слова у царині дитячої літератури
Великий майстер художнього слова icon«і вічна таїна слова …» ( аналіз художнього твору )
У даному посібнику розкрито сутність, принципи, цілі та загальні прийоми аналізу твору як феномену літератури в її жанрово-стильовому...
Великий майстер художнього слова iconБіляївський нвк (1-11класи) Підготувала бібліотекар: Махиня О. В. Мета
Мета: виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова України,спонукати до читання творів, відкрити поезію в усій її красі,...
Великий майстер художнього слова iconТворчість Вільяма Шекспіра
Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Великий...
Великий майстер художнього слова iconОлесь Гончар (До 95-річчя від дня народження )
Геніальний майстер слова Олесь Гончар [Текст]: бібліографічний покажчик / уклад. І. В. Логвінова – Вільногірськ: кз «Міська бібліотека»,...
Великий майстер художнього слова iconОлесь Гончар (До 90-річчя від дня народження )
Геніальний майстер слова Олесь Гончар [Текст]: бібліографічний покажчик / уклад. О. М. Львович. – К.: Цпрб ім. О. С. Пушкіна цбс...
Великий майстер художнього слова iconСлаветна майстриня художнього слова
У 6 років вона написала першу свою казку, яку було розміщено в домашньому рукописному журналі "Гриб", який видавала з братом
Великий майстер художнього слова iconДуховність І мистецтво в житті людини
Вчити учнів сприймати прекрасне в навколишньому світі, красу скульптури й живопису, художнього слова й музики. Виховувати любов до...
Великий майстер художнього слова iconБ. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо
Горе-вчений, горе-майстер, біда, а не вчений, попсуй-майстер, цигикач, цигикало, ґанджа-андибер 26
Великий майстер художнього слова iconНавчальний проект по роману М. Булгакова «Майстер І Маргарита»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка