Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в



Скачати 120.69 Kb.
Дата конвертації17.04.2017
Розмір120.69 Kb.

ЗАБУТИЙ АВТОР „ЩЕ НЕ ВМЕРЛИ УКРАЇНИ”
http://i029.radikal.ru/0711/2c/552f7ee96fe1.jpg

(У Чернігівському музеї Тарновського біля листа Вербицького



про його рядки в„Ще| не вмерли| України”)

Вже 19 років 27 січня Україна бучно відмічає День народження Павла Чубинського. Та чевствують його не як великого вченого з Європейським ім’ям, а як автора слів «Ще не вмерла Україна». А йому ж в тій пісні наледжить тільки приспів та правка. Насправджі ж це колективний твір, написаний по замовленню керівника Київської «Громади» Володимира Боніфатієвича Антоновича студентами-громадівцями.

Прешим перекладачем «Єщє Польска нє згінєла» 18 річним столбовим дворянином Миколою Вербицьким–Антіохом, його побратимами, уроджоними шляхтичами 18 річним Йосипом та 20 річним Тадеєм Рильськими, 21 річним нащадком болгарських царів Олександром Стояновим. А правив текст, звільняючи його від небезпечних висловів 22 річний випускник Петербургського університету, кандидат правознавства, шляхтич Павло Чубинський. Всі вони були різних національностей, але стали першими представниками народжуючоїся української нації.

А Гімном пісня стала завдяки імені Шевченка, коли вірш відкривав підбірку з чотирьох віршів Шевченка, опублікованих у Львівському часопису«Мета»: http://s50.radikal.ru/i128/0902/88/a22cf1494d27.jpg http://s53.radikal.ru/i139/0902/fd/9376f9ac9c70.jpg http://s43.radikal.ru/i100/0902/d1/210a7669479a.jpg http://s41.radikal.ru/i092/0902/b9/538af2438792.jpg Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він і поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в «Меті». Найкращим виявилась музика до слів „Ще не вмерли України”. Вона була настільки вдалою, що „Ще не вмерла Україна” стала Гімном, спочатку на Львівщині, потім в Галичині, потім в ЗУНР, тепер в Україні.

| Я думаю, що про славетне життя Тадея Розеславовича Рильського достатньо http://i018.radikal.ru/0711/68/87cb5d05ce02.jpg написано дослідниками нашого великого поета Максима Рильського Скажу лише одне - ніколи він не був бідняком. Його батько був одним з найбагатших шляхтичів на Житомирщині. Був шанувальником Шевченко і навіть передав на захід його рукописний «Кобзар» , зроблений Яковом де Бальменом та Башиловим. Молодший з братів - Йосип був чудовим поетом. Він був ровесником Миколи Вербицького, його побратимом. Але пізньої осені 1861 він сильно застудився і помер від пропасниці ...

Всі ми вже добре знаємо і про долю Павла Чубинського, то ж не буду писати про нього. Не буду писати і про Олександлра Стянова, про якого нічого не знайшов...

Розповім про свого прадіда Миколу Андрійовича Вербицького-Антіоха. Він народився 13 лютого 1843 в далеко не бідній сім'ї старшого секретаря Чернігівської губернської управи Андрія Івановича Вербицького-Антіоха. Його хрещеною матір’ю була дальня родичка - княжна Софія Голіцина, сестра майбутнього Чернігівського губернатора кн. Сергія Павловича Голіцина. Власне кажучі, прізвище у нього повинно було б бути Антіох, та наприкінці правління Катерини Великої, підполковник Матвій Антіох, пошлюбивши дочку свого бригадира кн.Бориса Голіцина, отримав з приданим Ірини Голіциної сільце Вербиці у Н-Сіверському повіті з півсотнею кріпаків. З того часу Антіохи стали, як і належить дворянам, Антіохами-Вербицькими.

Батько, син героя визвольної війни з Наполеоном, мав войовничий і досить жорсткий характер. За словами Миколи Вербицького він "тщательно заботился о воспитании сына, при помощи ременной треххвостки внушая эму правила нравственности»… Переломним в житті Миколи став 1851 рік. З Орловського заслання до Чернігова приїхав http://i042.radikal.ru/0711/05/39355fc3e29c.jpg Опанас Маркович. У Орлі він працював старшим секретарем губернської управи, тому першими, кому нанесли візит Марковичи, були Вербицькі. Вони стали друзями з тієї першої зустрічі. Дружина Андрія, Марія стала хрещеною матір’ю| їх первістка-дочки. А через декілька місяців вони брали участь в похоронах маляти на Валу...

Кожну вільною хвилину біг Коля в редакцію Чернігівських губернських відомостей, де священнодіяв Маркович. Саме там, в редакції, читаючи рукописи, надіслані в газету, Микола зрозумів, що і сам може писатию. Він став збирати народні пісні і оповідки, почав писати вірші. Але ті його перші твори опублікував вже не Опанас Маркович, а змінивший його родич Вербицьких - Микола Білозерський.

Відкрийте книжечку Дорошенко: « Покажчик нової української літератури Росії за 1797-1897 рік". На 3 сторінці під № 94(109): "Н. Вербицкий-Антіохов. Поезії. Чернігівські губернські відомості ":

1. 1853 р. №15 "Міщанин"

2. 1853 №27 "Могила"

3. 1853 № 27 "Пісня майданчиків|"

4. 1853 №42 "Іванова пісня"

А Колі ж тоді було всього лише 10 років.Та з-за тих публікацій у нього почались розборки в гімназії. То ж батькові довелося перевести його до Полтавської гімназію. Тут Микола подружився з Михайлом Старицьким. Ось що пише в своїх спогадах знаменитий письменник: «У нас в гимназии учитель словесности Сосновский, излагая правила стихосложения, требовал от учеников и произведений в стихотворениях. И мы - писали. Среди учеников выпускных классов (5, 6, 7) лучше всех удавались стихотворения мне и Вербицкому, также пансионеру; начальство даже заказывало нам торжественные приветствия и оды в честь посещений нашего пансиона сановниками, а товарищи прозвали нас "поэтами", при одобрении надзирателей. Часто, бывало, при передаче пансиона переменному надзирателю, слышится вопрос: "А где же это наши поэты? " - на что почти постоянно был ответ - " В карцере"...

Тут, у Полтаві, Микола познайомився і потоваришував на все життя і з братом Старицького - Миколою Лисенко. Та скоро їм довелось розлучитись. Після гімназії брати поступили в Харківський університет. Микола - в Київський.

У Університеті разом з друзями - братами Рильськими, Житецьким і Стояновим та іншими він створює газету „Помийниця”(Мойдодир) , в якій нещадно висміює всіх і вся. http://i012.radikal.ru/0801/91/c818f81e9e68.jpg. Та більше всього від Миколки чомусь дістається хлопоманам, на яких він колись покладав такі великі надії:

Кто он, сей муж со взором ясным,С видом, словно день, прекрасным,

Одевший в свиту гибки стан?То хлопоман,то хлопоман!

Как он могуч и храбр, и пылок за батареею бутылок,

Как в нём кипит избыток сил,-о! Это он украйнофил!

Пить, есть – его святое дело –И он его свершает смело!

На мир глядит он с состраданьем,Пока, допив с самозознаньем

Последний водочный стакан,Под стол не ляжет хлопоман!»

За цю «Помийницу» попросили Андрія Вербицького забрати чадо і перевести до Петербургу "для охолоджування". Відвіз в 1860| році старший Вербицький своє чадо до Петербургу. Поселив у приятеля тієї бунтівної юності – архітектора Штакеншнейдера, який володів великим будинком якраз поряд з Академією Художеств, де тоді жив Шевченко. У квартирі, яку виділили Миколі у Штакеншнейдеров, вже жили студенти-земляки Іван Рашевський і Павло Чубинський. А в кінці осені повернувся до Росії і поселився в тому ж будинку Опанас Маркович. Часто до Опанаса приходив на "чарку чаю" сам Тарас Шевченко. Любив слухати їх спів, підспівував, хоча вже втратив голос... Співали разом, а потім потішалися знаменитими настоянками Віктора Забіли...

На Різдвяні вакації хлопці поїхали до Борисполя, де був величезний будинок Чубинських. Павло запросив до себе в гості і Миколиного приятеля - Миколу Лисенко. Хлопці допомагали йому збирати народні пісні. Після тих канікул Микола Лисенко випустив велику їх збірку...

А потім було повернення до Петербургу. Свято Указу про відміну кріпосного права затьмарила смерть Шевченка. Була участь в похоронах і студентських безладах. Був переклад Миколою польського гімну "Мати-Польща не загине, поки ми живемо"... Було закриття університету і персональне виключення із студентів. Повернувся в Київський університет вільним слухачем. Почав знову видавати свою "Помийницю"... Ось один з віршів в ній:

"ДУМА СОВРЕМЕННОГО ГРОМАДЯНИНА

Так бывает - размышляешь,Размышляешь целый час,

И никак не понимаешь,Что творится здесь у нас –

Вдруг тебя средь размышленья Этак холодом проймёт,-

Что как вдруг тебя Стоянов На Третейский позовёт.

А над ухом Давиденко «Протестуюсь!» закричит,

Иль тебя в деяньях подлых Юзефович обличит…

Или-или, или-или,Да взгляните лишь кругом,

Господа, от этих или Голова пойдёт вверх дном…»

На час навчання в Київському університеті племінника у третіх поселили сестри Голіцини. На вакації| виїжджав до батьківського Чернігова. Про ті його регулярні відвідини Чернігова збереглися спогади відомого громадського діяча, члена Державної Думи, Іллі Людвіговича Шрага: «Найбільше вплив на мене під час гімназії мав Микола Андрійович Вербицький. Він у той час знаходився в Києві, де вчився в університеті св|. Володимира, але дуже часто приїжджав в Чернігів до своїх батьків. Він розповідав нам про свої зустрічі з Шевченком в Санкт-Петербурзі, де він також вчився в університеті і жив недалеко від Шевченка. Розповідав про похорони Тараса і студентські заворушення, з-за яких був звільнений з Санкт-Петербурзького університету. Розповідав про Громаду, давав книги, читали ми його "Помийницю"; під його впливом склався гурток, який збирав і записував слова для "Словника", читали "Основу", "Записки о Южной Руси". У Вербицького в Чернігові я вперше побачив Павла Ігнатовича Житецького і Івана Петровича Новицького, які приїжджали гостювати до Чернігова... "

Величезний успіх в Чернігові мав гурток "Цінителі своєї народності", активними членами якого були Микола Вербицький з сестрою Марією. Гурток поставив в Чернігові "Наталку Полтавку", лібретто і музику до якої написав Опанас Маркович. Він же разом з Іллею Дорошенко був режисером... http://i025.radikal.ru/0711/01/8b83266690c6.jpg

Восени 1861 Микола повернувся до Києва, щоб звідти, захопивши всі потрібні документи, відновитися в петербурзькому університеті. Після тієї прощальної вечірки, коли було написано « Ще не вмерли Украіни» він виїхав до Петербургу і з’явився перед очі опікуна петербурзького учбового округу генерала Делянова. Делянов, пригадавши йому переклад „Єщє польська нє згунєла”| передав высочайшее повеление: «Возвращаться туда, откуда приехал". Що ж, повернувся до Києва, зупинився у Голіциних і з їх допомогою отримав квиток на відвідування лекцій у університеті...

Потім була висилка Чубинського в Архангельську губернію. Микола друкує в останньому, грудневому числі " Основи" вірш-звернення до побратима:

НА СПОМИН ПАВЛУ ЧУБИНСЬКОМУ

Пригадай же милий брате на чужій чужині,

як ми жили, працювали на рідній Вкраїні

Як збиралася біднота до твоєї хати,

Щоб спочити після праці, пісню заспівати…

Що робити, вірний друже, будем правди ждати,

Поки знову завітає до нашої хати...

Сумно... Темно! Тільки ж гляне колись з неба сонце

В нашу хату убогую, в розбите віконце... "

В 1863 на Миколу і на всю Чернігівську Громаду звалилося нещастя. Членів гуртка « Любителів своєї народності»» звинуватили в агітації за Герценівську «Землю і Волю»

Провели обшук у всіх гуртковців у тому числі і у помешканні сестер Голіциних в Києві, де тоді жив Микола Вербицький. Хоч його і визнали невинним, але після того обшуку, тітки відмовили йому в помешканні. Довелося перебратися в напівпідвал в Назарьевськом провулку по сусідству. Батько відмовив в грошовому утриманні. Жив тепер Микола виключно на гонорари, які в ті часи були такі ж, як і нині в Україні... Доводилося обмежуватися сніданками, обідами і вечерями копійчаною булочкою-„жуликом|" і напівкопійчаним стаканом молока. Не дивлячись на ті важкі умови життя, а може саме через те, що хотілося забутися, знову став Микола друкувати свою "Помойницю" і вміщати в ній свої вірші. Найсмішніше, що членом редколегії був син найбільшого гонителя українофілів Михайла Юзефовича - Володимир. Ось склад редакції 1863 року: Павло Житецький, Микола Вербицький-Антіох, Олександр Лоначевський-Петруняка, Іван Косенко, Петро Косач, Семен Полетіка, Олександр Стоянов, Володимир Юзефович, Микола Костянтинович, Тадей Рильський, Іван Новицький, Іван Семиренко... http://i017.radikal.ru/0801/53/2b6fece1450c.jpg

І ця весела українська студентська газета виходила "раз на тиждень (якщо редактори тверезі)» Аж до кінця 1863 року.Ось його вірш в останньому номері:



"Великиї дива бувають порою,Як та оковита очиці заллє

Часинку здрімнеш -і от перед тобою Живая картина встає:

І снится, що любо та мило в Громаді. Над працею люд наш громадський не спить,

І гарнії речі говорять на Раді, І спільнеє діло кипить.

Що доля зіходить на рідному полі, що думка є спільна у всіх в голові,

Що ходять до одного вчителі в школі, що ходять усі чергові...

Що всі побратались, що всюду порада, що всім нам за матір Украйна свята,

Що школа жіноча й Жіноча Громада, як мак на горі процвіта... "

Миколі, з оглядкою на родича-губернатора, дозволили екстерно| скласти всі необхідні іспити і розподілили викладачем в Полтавську гімназію, де його ще не забули, як постійного постояльця карцеру. Саме, завдяки цьому, він відразу ж завоював симпатії гімназистів. Він, за його словами: «Блаженствовал наподобие птицы, весело ходившей по тропинкам бедствий". Не довго тривало це блаженство. Незабаром він втрутився в конфлікт гімназисток з директрисою. Відбулося це так - гімназистка випускного класу запізнилася на урок, а директриса наказала швейцарові виштовхати її на вулицю і закрити двері. Подруги ображеної дівчинки всі разом "подали у відставку". До них приєдналися всі гімназистки випускних класів під гаслом: «Коли нас багато, нас не подолати!» Питання винесли на педагогічну Раду, яка за пропозицією Миколи, ухвалила, щоб директриса вибачилася перед гімназисткою, а всіх дівчаток відновили в гімназії. А потім відбувся інший випадок. Ліквідовували пансіон при гімназії. Призначили ревізію майна. При цьому виявили нестачу срібних ложок. У їх зникненні звинуватили переведеного з Варшави інспектора-поляка. Після завершення ревізії, директор гімназії влаштував звану вечерю. О на тій вечері Микола і виявив на поданих до столу срібних ложках штемпель ПБП, про що і заявив на повний голос. Наступного ж дня його звинуватили в розкладаючому впливі на учнів. Губернське начальство порішило перевести його додому у Чернігів.Далеко за місто його проводжала вся молодь Полтави...

Чернігівський період був піком педагогічної діяльності Миколи Андрійовича. Саме тут, в Чернігові, він став Першим вчителем-наставником Машеньки Адасовської. Ось що пише в" Біографії Марії Заньковецкой" Н. Р. Лазурська:

"Заметив как-то одаренную девочку, Вербицкий уже не спускал с нее глаз никогда: дружба Мари с Николаем Андреевичем продолжалась и в старших классах... Н. А. Вербицкий за личным признанием Г. Заньковецкой, оказал решающее влияние на ее духовное развитие. Место Вербицкого в ее биографии тем более почетно, что этот учитель словесности не только верно почувствовал общую одаренность своей ученицы, ее любовь к поэзии, тягу к книге, но и чутко увидел ее настоящее призвание: сам актер-любитель, он указал своей ученицы ее настоящий путь - в искусство..."

Педагогіка була основним покликанням Миколи Андрійовича, але вона не заважала його суспільної діяльності. Він був улюбленцем Чернігівських гімназистів, які і склали кістяк нової чернігівської Громади. Його учні і друзі Ілля Петрункевич і Ілля Шраг вивели Чернігівську Громаду на новий, всеросійський рівень. Згодом Петрункевич разом з орловським учнем Вербицкого - Миколою Мілюковим створить Констуционно-демократичну| партію Російської імперії. Щонайпотужнішу її передреволюційну партію...

У 1875 він був у Києві і сфотографувався з Київськими громадівцями| http://i035.radikal.ru/0711/e9/4c6e58e93e60.jpg ( У сімейному альбомі Вербицьких під цим фото вірш Миколи:”Собирались Малороссы в просветительском кружке, но решали все вопросы лишь на русском языке!)...

А далі зацитую спогади Івана Рашевського:

" В 1875 г в Мглынском и Сурожском уездах случился голод, а затем и волнения, потребовавшие административных мероприятий. Было в это время перехвачено письмо какой-то дамы, в котором говорилось об участии Вербицкого в организации возмущения крестьян в с. Любещаны. Возникло целое дело и на Вербицкого посыпались обвинения в украинофильстве, в подговоре крестьян к бунту... Результат - бумага из Министерства просвещения о переводе Николая Андреевича для пользы службы в Рязань, но в этой же бумаге было объявлено, что " если он не пожелает воспользоваться предложением, то будет отправлен в Рязань вообще этапом"

Та адміністративна висилка розтягнулася на цілих 25 років. (10 в Рязані і 15 в Орлі. Майже нічого не знаємо про те його животіння в Росії. Хіба те, що був улюбленим вчителем майбутнього письменника Леоніда Андрєєва і майбутнього громадського діяча, економіста Миколи Мілюкова.

Повернувся він http://i015.radikal.ru/0711/54/4a8ab941fb05.jpg до України в 1901.Большість друзів відійшли в кращий світ. Молодь забула і про нього, і про Громаду. Дружив з Михайлом Коцюбинським. Та навіть Коцюбинський на похоронах Миколи Андрійовича в грудні 1909 пригадав його, як "видатного російського народного вчителя". Нічого не пригадав ні про „Ще не вмерли”, ні про його інші вірші, хоч і сам посилав їх не в одну збірку. Він вважав, що головним в житті Миколи Андрійовича Вериіцького була його подвижницька педагогічна діяльність...

Ніколи не були надруковані ні збірки віршів Вербицького, ні його спогади про дружбу з Шевченком, Забілою, Марковичем, Глєбовим. Обіцяв йому, вже напівсліпому, розібратися з паперами і опублікувати, що можна, його зять Микола Вороний. http://i004.radikal.ru/0711/75/220ec05209cf.jpg Але все відкладав і відкладав, поки не прийшли чекісти і забрали зі всім, що було. Спочатку заслання в село Вороне, а потім розстріл і загальна могила. Де вона, ніхто не знає, як ніхто не знає, де його величезний архів з матеріалами Забіли, Кукольника, Марковича, Рашевського, Вербицького...

Не залишилося навіть могили Миколи Андрійовича. Поховали його поряд з могилою Опанаса Марковича на Болдіній горі. Ще через три роки, поряд поховали і його молодшого побратима Михайла Коцюбинського. А в 1922 році Виконуючи наказ Леніна про реквізицію церковних цінностей, розкрили у пошуках коштовностей поховання Вербицького . Не знайшовши, розрили все вщент, викинувши прах. З часом дощі розмили розриту могилу, а люди проклали на її місці яр-доріжечку з Болдіной гори в урочище «Святе»…



Він був столбовим дворянином Російської імперії. Та написавши рядки «Ще не вмерли України ні слава, ні доля, ще нам браття молодії усміхнеться доля» він з побратимами став першим представником української нації, створеної Шевченко, Кулішем, Костомаровим і всіма «Громадами»…
К.т.н.Володимир Сиротенко (Вербицький)





Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconТема. Кобзарева пісня
А сьогодні ми будемо говорити про Тараса Григоровича І музику. На нашому музичному вечорі звучатиме багато музики: класичної, інструментальної,...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconШевченко Т. Г. Назар Стодоля / Т. Г. Шевченко. Київ : Дніпро, 1985. 103 с
Шевченко Т. Г. Вірші / Т. Г. Шевченко, Ф. Шіллер, Л. Українка, Г. Гейне. Дніпропетровськ : Січ, 2008. 241 с
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconВимовте упівголоса: любов, кохання, закоханість… Схожі слова, але скільки відмінностей таять вони в собі!
«душа втішиться, серце заспокоїться», поділитися своїми знаннями про мистецтво, відпочити. Ми не будемо обговорювати буденних питань,...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconНеповторний світ поезії Кобзаря
Тараса Шевченка, прослуховування І розучування пісень на вірші великого Кобзаря, перегляд художніх, документальних І мультиплікаційних...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в icon"Весняні образи в літературі і мистецтві " Організаційний момент
Незважаючи на те,що цей твір було створено багато років тому,ми можемо побачити живі картини природи. Таку геніальну музику написав...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconВірші Дмитра Павличка для дітей ( шукаємо рими)
Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став, На стежині сонце я зустрів, Привітав його І запитав: — Всі народи бачиш ти з висот,...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconВасиль Голобородько. Світ людини І природи у вірші «З дитинства: дощ». Тл
Мета: зацікавити учнів творчістю В. Голобородька; вчити сприймати його вірші, пояснювати власне розуміння образного змісту; сприяти...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconВірші Артюра Рембо
Вона, як І всі його твори цього періоду, написана олександрійським віршем, що був утіленням «правильного» французького віршування...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconНадалі музичні здібності Софокла виявилися в тому, що він сам писав музику до хорових партій своїх трагедій, брав участь в підготовці хору
...
Великий шанувальник Шевченко, композитор-свяченик Михайло Вербицький, дав обітницю покласти на музику всі його доступні вірші. Виконуючи ту обітницю він І поклав на музику вірші Тараса, опубліковані в iconНепересічний талант
Одним із забутих І не поцінованих імен нашої літератури є ім'я Грицька Чубая (1949 1982), тексти якого відомі більшості через музику...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка