Видань утос



Сторінка3/5
Дата конвертації12.03.2018
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5

УЧАСНИКІВ ЛЕГЕНДАРНОГО ГУРТУ

«ТАНОК НА МАЙДАНІ КОНГО»

Фагот Олег Михайлюта: У повітрі відчуття струму


Коли одна історія закінчується, за нею починається інша. Ще не так давно вокаліст «ТНМК» Фоззі офіційно попрощався з сольною кар’єрою випуском альбому CD, і вже через кілька місяців інший голос «ТНМК» Фагот представив на суд київської публіки свій сольний проект. Тих тридцяти хвилин було достатньо, щоб зрозуміти, що якою буде повноцінна програма, не знає навіть її автор. Навіть через півтора року після прем’єри сольника Фагот не знає, чим заспокоїться його серце, і куди його заведе жага експериментів.

З цієї розмови з Олегом Михайлютою ви зрозумієте, чому музика «ТНМК» уже ніколи не буде такою, як колись, та що надихає і підтримує артиста, коли мовчать музи і говорять гармати.



Не так давно ти представив невелику сольну програму, чи трансформується вона у повноцінний проект і альбом?

– Мене потрошку тролили ті, хто знав, що Фоззі прихворів з колінами, тому що в нього футбольний драйв сидить в голові і напевно в дупі теж. Можна було почути: «Ну, ось тепер можна спокійно зайнятися сольником». Як би воно брутально і жорстоко не звучало, мабуть, що так воно і є. Само собою що ми і «танком» займаємося, монтується новий кліп, але до сольної програми я щодня щось додаю. Це такий монотонний процес, але я хочу собі пообіцяти, що в цьому році я зроблю вже велику програму. Минулого року я презентував тридцятихвилинний сольний сет, а цьогоріч покажемо вже повноцінну програму, тим більш, що матеріал уже накопичений.



У тебе уже є розуміння, яким буде твій сольний проект?

– Я думаю, що в мене зараз сольник – це такий великий експеримент. Як і я сам, він дуже еклектичний, бо мені багато чого різного подобається, тому і пісні такими виходять. Якщо взяти «Мантру» – зовсім нібито неформатна річ, але мені дуже хотілося її зробити. У голові стільки всього різного, зараз мені знову став актуальним олдскульний хіп-хопчик. Таке враження, що дев’яності знову comeback, причому в усьому – і у світі, і в стосунках людей, в курсі долара і в кризі. Постійно в повітрі відчуття струму, і олдскульний хіп-хоп так лягає, як до себе додому, як у суху землю заходить. Ти його зараз слухаєш – і спливає в тобі ти двадцятидворічний, і ти, вау, розумієш, що пройшов виток і повернувся туди, де все починав.



Над новим альбомом «ТНМК» ви вже розпочали роботу?

– Зараз не скажу, коли буде наступний альбом «ТНМК», всі ми почали займатися якимись своїми проектами, але ідеї є, і напрацювань багато. Щоправда, у нас поки немає активного репетиційного процесу зі створення нових треків саме «ТНМК», тому що є альбом «Дзеркало», який ми ще не доопрацювали. Я певен, що ми його не доопрацювали, не зняли тих відео, які треба було зняти. І зараз ми про це думаємо, спілкуємося з різними людьми, режисерами, бо коли в мене є бачення, як має «виглядати» пісня, я роблю все сам. Але ж зараз мені хочеться, щоб якісь свіжі думки і погляди увійшли в усе це з новою енергетикою.



Минулого року у «ТНМК» був черговий ювілей – виповнилося «20 сезонів», як група існує у цьому складі. Як відсвяткували?

– Так і є. Якщо пригадати, то в тому складі і з таким матеріалом, з яким ми зараз існуємо, «Танок на Майдані Конго» почався у 96-му році, коли ми виставилися на «Червону Руту» та придумали пісню «Зроби мені хіп-хоп». Можна сказати, що для нас це справжній ювілей. Ми це називаємо «20 сезонів «ТНМК», не 20 років, бо гурт до того існував, але трошки в іншому вигляді і без мене. Тому 20 сезонів ми вирішили відсвяткувати специфічно, уже зробили і ще зробимо на замовлення шанувальників 20 добрих справ. Як каже Фоззі, «і буде нам плюс 20 до карми».



Через 20 років після початку музичної кар’єри, що бачиш зі сцени, коли дивишся на публіку?

– Різне бачу. В принципі мені подобається, тому що якість людей не змінюється. Хтось від нас іде, тому що він змінюється не так, як ми, деякі люди лишаються ще з тих дев’яностих. І дуже круто, коли підтягуються п’ятнадцятирічні, купують квитки, ідуть на концерти, а потім у соцмережах відверті сплески емоцій, які тебе реально підкупають. Тому що розумієш, що тобі вже багато, ти вже давно живеш, а вони тільки починають, і ви разом на одній хвилі. Це реально дуже круто!



Ти сам надто змінився за ці роки?

– Напевно, що я став дуркувати більш стримано (сміється). Я міг собі набагато більше дозволити не думати ні про себе, ні про тих, хто поруч, коли мені було 20. З роками ти вже розумієш, що ті, хто поруч із тобою, набагато важливіші за тебе самого. І цей правильний егоїзм, який має бути в кожній людині, він трохи переосмислюється, і ти на все починаєш дивитися крізь прожиті роки.



Останні вже понад три роки ми живемо практично в іншому вимірі: революція, анексія, війна. На тебе це надто впливає?

– Сто відсотків. Те, що зараз відбувається, мене дуже змінило. Я до того, як почалася війна, занадто вірив у людство. Коли мої друзі з півночі хизувалися: «Дивись, як круто, у нас економіка піднімається, бо ми можемо робити надсучасну зброю. І можемо в цьому співпрацювати», – я дивився на них і не розумів, альо, двадцять перше століття, про що вони говорять! Мені здавалося, що люди вже давно розуміють, що мірятися м’язами – це тупо. Треба щось створювати для себе і тих, хто поруч, а з’ясувалося, що ні, нічого подібного. Історія іде, прогрес настільки пішов уперед, що ми практично живемо у фантастичному світі, якщо порівнювати з тими ж дев’яностими. А виявилося, що людська суть, на жаль, не помінялася. І це для мене було неприємним відкриттям, мені хотілося вірити, що люди стали кращими, а вони насправді лишилися у тому самому багні. І розуміння цього змінило мене дуже сильно, а само собою, що музика теж стала іншою. І пісні, і тексти стали більш злими.



У мене складається враження, що війна в нас настільки сильно проникла, що ми часом перестаємо помічати, як нами починає керувати ненависть.

– Так, я по собі відчуваю, що Фоззі зі своїм треком про «ненависть, яка зростає, як бамбук», був правий тоді. Я постійно в собі це стримую, тому що не можна від того відштовхуватися, воно тільки руйнує тебе. Але ненависть іноді починає тебе тримати, і ти відчуваєш, що в тебе рефлекторно на деяких людей стискається кулак, і ти розумієш, що при зустрічі ти не будеш вітатися, а просто почнеш одразу агресувати. І ти розумієш, що це нібито не я, три роки тому я ще таким не був. Я завжди був за любов, поговорити, з’ясувати «а чому ні, а чому не так?», тому що ми люди і завжди можемо домовитися. Я дуже люблю цитату Воннеґута: «Дві гарні людини завжди можуть домовитися», але сталося, що ні. І я сам на собі відчуваю, що ненависть реально мною починає іноді керувати, і намагаюся з тим якось боротися, працювати, тому що до добра то не доведе.



У тебе є розуміння, що може зупинити війну на Донбасі?

– Аналізуючи історичні процеси у світі, як це не сумно, я дійшов висновку, що ніщо взагалі не може зупинити війну. Взагалі! Люди нічому не вчаться, тому треба мати позитивний настрій на майбутнє, бо без цього ніяк, але і ще щось… Я раніше думав, що достатньо позитивного мислення для того, щоб завтрашній день був кращим, але розумію, що і Аль Капоне теж був правий, що «хороші справи треба робити не просто добрим словом, а добрим словом і ще чимось…»



Але ж у кожного з нас є в житті те, що нас надихає та підтримує у будь-яку скруту.

– Зараз це малий. Він сьогодні на дитячому святі грав джентльмена, вперше одягнув метелика. Я розумію, що це є правильний стрижень завтрашнього дня, коли твій син грає роль джентльмена. А перед тим у мене в салоні машини знаходить український прапорець, показує його мені і розуміє, що я можу відмовити, питається: «А ти мені його подаруєш?» Я кажу: «Звісно». І потім він вдома у себе його повісив над письмовим столом, постійно з ним ходить. Такий у нього внутрішній стан. І коли ти бачиш, що твій син у краватці з українським прапорцем грає джентльмена, ти розумієш, що завтрашній день у цій країні буде щасливим.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Видань утос iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Про підсумки звітно-виборної кампанії в обласних, київській міській організаціях утос 4
Видань утос iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Київська обласна первинна організація об’єднує місцеві організації утос білої Церкви та Обухова, а також інвалідів по зору, які живуть...
Видань утос iconВидань утос
Г. Бедзьо. Зима з літом зустрічається ’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconВидань утос
Т. Когутич «у кожній людині є сонце,тільки дайте йому світити» ’’’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconВидань утос
Олена Теліга: «Жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина»’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Кіяновська. Жіночий погляд на шлях незалежності України’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Дж. Бакен. Тридцять дев’ять сходин (детектив. Закінчення)”””””’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Андрейців. Кудлатий друг героя. Як собаки реабілітують ветеранів ато’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Шевцова. «Євросироти»: з чим стикаються діти українських трудових мігрантів’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Марковська. Лікарі мистецтва: втрата ікони як людська втрата’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка