Видань утос



Сторінка5/5
Дата конвертації12.03.2018
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4   5

СМІХ І СЛЬОЗИ

ЛЮБОВ І ПОРОЖНЕЧА

РАДІСТЬ І СУМ

ТУРБОТА І БАЙДУЖІСТЬ

КРАСА І ПОТВОРНІСТЬ…»


Тут Яня зупинилась і вголос прочитала:

«Час сприяє виявленню сутності будь-кого і будь-чого. Краса – у природності. Шукайте чари краси у повсякденності, простоті, мудрій стриманості. Цінуйте прекрасне у буденності, що вас оточує. Вслухайтесь у невимовлене, милуйтеся невидимим. Удосконалення прекрасніше, ніж досконалість. Завершення більш уособлює течію життя, ніж завершеність. Краса цнотливо лежить у глибині речей, не прагнучи на поверхню. Потворність там, де нема місця для краси…»

Раптом дівчатка здригнулись від тупоту на сходах. То не забарились гаргулії й увірвалися до бібліотеки. Від несподіванки Яня впустила фоліант додолу. Дівчата світ за очі кинулись на кам’яні сходи та встигли зачинити за собою важкі двері бібліотеки просто перед розчахнутими смердючими пащами потвор.

Доки Пауліна, важко дихаючи, всім тілом тримала двері, Яня тричі повернула ключа у шпарині.

Та тієї ж хвилини сходами зверху назустріч дівчатам покотилися два товстопиких дядьки.

– Що тут шукають ці дві малі? Хіба вам невідомо: цей будинок порожній та, згідно з наказом бургомістра, зачинений? Що вам тут треба? Ану геть звідси! – прогарчав один спітнілий від швидкого бігу мордань.

– Стривай! А раптом їм відомо щось зайве? Хапай-но їх обох і тягни до бургомістрату, там і розберемося! – сичав інший.

– Люба Паулінонько, треба було тебе дослухатись! Вибач мене, будь ласка! – розгублено пробелькотіла Яня.

Неочікувано, із грізним криком «Аби руки і охота, буде зроблена робота!» ззаду на товстопиких налетів кошлатий бородань. Никанор, а то був саме він, узявся відчайдушно гамселити по спинах дядьків дерев’яним дрючком. Один зі здорованів озирнувся, схопив Никанора за комір і кинув униз по сходах зі словами:

– Цього страшка також до бургомістрату!

Дівчата допомогли Никанорові підвестися. Міський дивак потер забите коліно та декілька разів пробурмотів: «У кого болять кості, той не дума йти у гості!»

Раптом сонце, визирнувши з-за хмари, засвітило просто у вітражі сходів, і, як і минулого разу, на підлозі з’явився напис:

Яня повернулась до дверей бібліотеки і впевнено встромила ключа у шпарину. Із прочинених дверей вирвалися шалені від люті гаргулії. Пробігши повз принишклих у кутку Никанора та дівчат, вони кинулися на морданів…

***


На площі зібралася сила-силенна народу. Яня з Пауліною протиснулися збоку до дерев’яної сцени, яка мала невдовзі стати дебютною для Рея. Дівчата запросили до себе Никанора. Однак міський дивак облаштувався… на ліхтарі. Якийсь поліціянт хотів було зняти його звідти, однак Никанор, не полишаючи ліхтаря, пробурмотів: «Тим рогом чешися, котрим дістанеш!»

Незабаром на сцену вийшов Рей. Схвильованим поглядом ковзнув він по вщерть заповненій площі і підняв смичка…

***

Коли розтанули останні ноти концерту і музики поринули під хвилю оплесків, раптом із натовпу вийшла жінка в ошатній сукні з букетом амарантів і попрямувала до Рея.



Жінка обійняла його своїми лагідними руками і тихо сказала:

– Рею, хлопчику! Сьогодні ти неперевершено грав. Знаю, що іноді тобі буває важко і тужно. Але ти не розплескав надії та зберіг радість. Ти ділився ними із іншими, коли грав на звичайнісінькій скрипці. І це зробило твою музику чарівною.

Чарівна скрипалька лагідно поцілувала хлопчика. Потім повільно зійшла зі сцени і розчинилася у людському морі. А Рей залишився стояти, повноруч амарантів. Він згадав свій дивний сон про два глеки і горнятко, яке не можна розплескати: «Один глек із надією, інший – із радістю. Коли ти несеш у своєму серці-горнятку надію і радість та коли ділишся ними з іншими, ти здатний робити справжні дива…»

Раптом, неочікувано для себе, Рей підняв догори смичок. Площа замовкла і сповнилася напруженого очікування.

– Вельмишановні присутні! Чи відомо вам, що у підвалі занедбаного будинку старої бібліотекарки вже багато років чекають на зустріч із вами прекрасні і мудрі прадавні знання? Про солону сіль, солодкий цукор, про солодкий сміх і солоні сльози. Про красу і потворність, турботу й байдужість, про любов і порожнечу, про наше місто і про нас, його мешканців…

Дзвінка пронизуюча тиша вибухнула тисячами здивованих, радісних, гнівних та обурених голосів. Хлопчик зійшов зі сцени до Яні з Пауліною, і вони втрьох пішли крізь натовп. Десятки рук потягнулися до них, щоби зупинити. Та марно, бо ніхто не насмілювався торкнутись палаючих, немов чарівний вогонь, амарантів.

VIII. Бібліотека прокидається

Головний поліцмейстер міста дав наказ шукати Рея по вулицях, площах, парках і скверах. Поліціянти увірвались до будинку музиканта, Реєвого вчителя. У чорному фраці, що його він не встиг змінити після концерту, сивочолого музику потягнули до бургомістрату.

– Ти навмисне зорганізував концерт, щоби порушити спокій і порядок у місті, зізнавайся! – розмахував кулаками Тирса просто перед очима музиканта. – Ти навчив цього малого негідника говорити неприпустимі речі. Тому просто зараз відправишся до в’язниці і сидітимеш у ній довіку, якщо не скажеш, де переховується цей хлопак зараз!

Музикант спокійно подивився на почервонілого, мов буряк, Тирсу і незворушно сказав:

– Так, це я примусив малого сказати ті слова. Я настрахав його, що інакше припиню вчити його музики. Він ані краплі не винен, тому немає сенсу його шукати.

– Звідки тобі стало відомо про бібліотеку?! – кричав Тирса.

Учитель із хвилину мовчав, чим страшенно розлютив бургомістра. Нарешті він підвівся.

– За мене скаже моя пісня, – і заспівав:

Мандрівному птаху сонце затулити –

Все одно відчує птах, як йому летіти.

Повноводе річище мулом загатити –

Все одно знайде вода шлях собі відкритий.

Відчаєм і сумом серце оповити –

Зможе серце квіткою все одно розкритись.

В темнім підземеллі мудрість зачинити –

Її сяйва все одно ввік не загасити!

***

Рей, Яня та Пауліна щодуху прямували до синього будинку. Маскарон Посейдон уже чекав на них:



– Швидше біжіть сходами на горище! – прогуготів він.

Діти прослизнули у двері поміж нереїдами, а далі гвинтовими сходами збігли на горище. Світло вуличних ліхтарів просочувалося сюди лише крізь два невеличких круглих віконця. Діти намацали декілька великих металевих скринь. Дівчата вмостилися на них, а Рей поклав скрипку й амаранти.

– Хух, дякувати Маскаронові Посейдонові, ми у безпеці. Тут вони нас достоту не знайдуть. Але страшенно хочеться їсти! – прошепотіла Яня.

Пауліна відкрила одну зі скринь. Вона була доверху заповнена горіхами, сушеними яблуками та помаранчевими цукатами. Зголоднілі дівчатка почали пригощатися, проте Рей стояв мовчазний біля одного з віконець, та очима, сповненими суму, дивився униз, на вулицю. Яня піднесла хлопчикові повні долоні ласощів, та жодного шматочка він не взяв.

– Я підвів на лихо свого вчителя. Здогадуюсь: його оселю вже обшукали. Дуже вірогідно, що його самого кинули до буцегарні. І це все через мою легковажність! – картав себе хлопчик.

Яня гадала, які слова підібрати, аби втішити Рея. Та не знайшовши слів, вона мовчки поклала руку на його плече.

Стук-стук, – по даху почали стукотіти дощові краплі. Насувалася злива. Рей знайшов пошарпаний металевий кухлик і висунув його у вікно.

– Яка на смак дощова вода? – спитала Пауліна.

Хлопчик простягнув їй кухлик.

– Солодка! – Пауліна зробила кілька ковтків і посміхнулася.

Яня знайшла кілька старих вовняних килимків і простелила їх на залізні скрині. Утомлені діти засинали, тулячись одне до одного.

«Бідна бабуся! Вона страшенно хвилюється, що я невідомо де!» – тривожна думка відігнала Яньчин сон, і вона підвелася.

– Не хвилюйся, дівчинко! – почувся густий Посейдонів голос. – Я ще до зливи надіслав їй поштового голуба із запискою, що з тобою все гаразд.

***


Реєві слова розкололи Сміхополь. Декого з присутніх на площі обурив зухвалий виступ малого музики, який скористався концертом, аби верзти нісенітницю. Вони несамовито вимагали розшукати порушника спокою і покарати його. Проте в переважної більшості людей ті нехитрі щирі слова відгукнулися у глибині серця. І вони просто з міської площі вирушили до будинку старої бібліотекарки.

Книжкова фея схвильовано і радісно дивилася на натовп. Злякані гаргулії завмерли по кутках будинку, ніби весь час ревно слугували дощовими водостоками. Люди не спромоглися відкрити важкі вхідні двері до будинку і зайшли всередину через чорний хід, відхиливши решітку.

Двері до бібліотеки після останнього візиту Яні залишалися відчиненими. Евеліна, вчителька міської гімназії, обережно підняла впущений Янею фоліант. Точильник ножів Мітра разом із лікарем Сільбером засвітили давно згаслі світильники на стінах підземного приміщення, і воно виринуло з темряви. Мов зачаровані, ходили містяни поміж полиць, витирали своїми хустками густий багаторічний пил із книжкових обкладинок та все гортали сторінки, що вже забули доторк рук. Із очима, повними невимовного здивування, деякі вертали на свіже повітря, тоді заходили інші. Так тривало цілий вечір і цілу ніч.

А на ранок жоден екіпаж не міг проїхати вулицею перед бургомістратом – вона була вщерть заповнена людом.

IX. Повернення пані Вероніки

Маскарон Посейдон лагідно дивився у віконце на сплячих дітлахів, але не наважувався турбувати їх, хоча йому кортіло якнайшвидше повідомити важливу новину. Та коли вранішнє сонце дісталося глибини горища, діти прокинулися самі.

– Агов, маю для вас гарну новину! Вас вже ніхто не шукає: цієї ночі Тирса із кількома поплічниками утік через чорний хід бургомістрату і залишив місто!

Яня схопила Пауліну і Рея за руки і вони разом закружляли, сміючись. Згодом діти підкріпилися цукатами й горіхами і збиралися вже залишити гостинне горище Посейдона. Аж тут Рей помітив у кутку велику мушлю і узяв її до рук. Рожева і золотосмуга, вона нагадувала ті мушлі, в які у старовинних книжках дмухають морські казкові істоти.

– Маскароне Посейдоне, це часом не ти загубив? – спитав хлопчик.

– Ну ж бо, дмухни! Що вона тобі розкаже? – хитро примружив око Маскарон, дивлячись усередину горища крізь кругле віконечко.

Рей притулив мушлю до вуст і дмухнув у неї: чарівні звуки і ніжні слова полинули горищем і поширилися вулицею. Мушля розповіла:

«Сплети з добра й надії пліт міцний,

А зайве з течією хай пливе подалі.

Все, що вдалось тобі, юначе, бережи,

А те, що не твоє, нехай собі минає».

Пауліна також взяла мушлю і теж дмухнула:

«Розважливість твоя і спокій –

Дорожчі діаманта подарунки,

Гнучкіші за вербові коси,

За лицарські міцніші обладунки».

Ось настала і Яньчина черга. Золотосмуга мушля заспівала і для неї:

«Яблуня, що впевнено росте,

Сотню яблук на гілках подужить.

Серце твоє ніжне й небайдуже

Сотні інших ще добром послужить».

Тільки-но пролунали останні слова, мушля зробилася м’якою і розтанула. Маскарон Посейдон сховав усмішку під довгими кам’яними вусами: його сюрприз удався!

Уже на сходах Яня, Рей і Пауліна наштовхнулись на схвильованого і втомленого чоловіка. Він збіг на другий поверх і постукав. У прочинених дверях Яня встигла побачити сповнене радості обличчя пані Кароліни…

Новий ранок устиг пофарбувати верхівки дахів Сміхополя у золотавий колір. Діти ще раз обійнялись і загубились у натовпі: дівчатка попрямували до колишньої цукерні пані Вероніки, а Рей – до бургомістрату. Вулицями, провулками і узвозами, немов гірські річки, текли потоки людей. Після вчорашніх подій стурбовані, пожвавлені, здивовані містяни віталися один з одним і ділилися роздумами про майбуття.

Поміж них можна було побачити й Никанора. Міський дивак ходив від однієї купки людей до іншої, прислухався до розмов, скрушно хитав головою і бурмотів: «Скільки голів, стільки й умів!»

Дівчата перестріли Никанора і розпитали його про самопочуття. Дивак зо хвилину прискіпливо оглядав їх і нарешті гордо промовив: «За битого двох небитих дають, та й то не беруть!»

Яня з Пауліною подякували йому і поквапилися далі. Никанор прихилився до ліхтарного стовпа і, вказуючи йому на дівчат, пробурмотів на додачу: «У лиху годину взнаєш вірну людину».

Просто посеред вулиці лікар Сільбер, оточений численним людом, вислуховував скарги хворих. Лікар заспокоював їх, що відтепер його приймальня повернеться до центру міста. Неподалік поважно ходив пан Ніква і розповідав, що справжній смак його ковбасам надає саме сіль, яка має бути солоною. Так, він завжди був у цьому певен. При цьому пан Ніква не втомлювався ганьбити бургомістра Тирсу й висміювати його промови.

А на розі вулиць стояла… пані Вероніка! Яньчине серце ледь не випурхнуло від радощів, і вона кинулася в обійми до пані Вероніки. Декілька хвилин стояли вони мовчки, аж потім жінка вимовила:

– Того дня, коли я мала назавжди залишити місто, єнот приніс мені твоє намисто. А воно і справді чарівне: у ті важкі часи намисто зігрівало серце твоєю турботою та дарувало мені найцінніше – надію на краще. Дякую тобі, дівчинко! – пані Вероніка зняла з себе намисто і повернула Яні.

– Я маю до вас одне велике-превелике прохання, – пошепки сказала та.

– Будь ласка! – здивувалася кондитерка.

– Візьміть мене в учениці до своєї цукерні!

А Рей поміж натовпом усе шукав одну людину. І нарешті знайшов. Сивочолого вчителя музики звільнили з буцегарні, що знаходилась у підвалі бургомістрату, і він поспішав додому. Рей пішов слідом, та протягом всієї довгої дороги в інший кінець міста так і не наважився наблизитись. Уже біля свого будинку вчитель озирнувся і помітив хлопця. Сльози заволокою застелили Реєві очі, коли він підійшов до свого вчителя. Музика обійняв Рея за плечі, але той зміг лише вимовити:

– Як я підвів вас на лихо…

– Не картайся, бо все на краще, – перервав його вчитель. – Адже якщо музика здатна розкривати серця, хіба може вона зупинитись?



7.08.2015

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Видань утос iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Про підсумки звітно-виборної кампанії в обласних, київській міській організаціях утос 4
Видань утос iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Київська обласна первинна організація об’єднує місцеві організації утос білої Церкви та Обухова, а також інвалідів по зору, які живуть...
Видань утос iconВидань утос
Г. Бедзьо. Зима з літом зустрічається ’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconВидань утос
Т. Когутич «у кожній людині є сонце,тільки дайте йому світити» ’’’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconВидань утос
Олена Теліга: «Жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина»’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Кіяновська. Жіночий погляд на шлях незалежності України’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Дж. Бакен. Тридцять дев’ять сходин (детектив. Закінчення)”””””’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Андрейців. Кудлатий друг героя. Як собаки реабілітують ветеранів ато’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Шевцова. «Євросироти»: з чим стикаються діти українських трудових мігрантів’’’’’’’’’’’’’’’
Видань утос iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Марковська. Лікарі мистецтва: втрата ікони як людська втрата’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка