Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка



Скачати 121.64 Kb.
Дата конвертації21.03.2018
Розмір121.64 Kb.

Відоняк Надія



Видання Вадима Модзалевського

з колекції наукової бібліотеки

Національного музею Тараса Шевченка.

За п’ятдесят сім років у Національному музеї Тараса Шевченка зібрано цінну колекцію книжкового фонду наукової бібліотеки. Де сконцентровано літературу для дослідників шевченкознавців, літературознавців, мистецтвознавців, письменників, художників, студентів, аспірантів та науковців. Тут зберігаються раритетні прижиттєві видання творів Тараса Шевченка та його сучасників і прижиттєві публікації поета в збірниках та журналах його доби.

Зокрема: „Записки НТШ”, комплекти „Русской старины”, Исторического вестника”, Киевская старина”, „Вестника иностранной литературы”, комплекти „Вестника знания”, „Вестника Європы”, комплектів журналів”, „Аполлон”, „Артист”, „Журнал журналів”, „Знание”, Нива”, „Основа”, Отечественные записки”, „Пчела”, „Полярная звезда”, „Рідний край, „Зоря”, „Заря”, газета „Рада”, журнал Украинская жизнь”, „Україна”, альманах „Хата”, „Нова громада”, „Сяйво” та інші.

Працівники наукової бібліотеки у своєму фондотворенні орієнтувалися на професійні інтереси наукових співробітників, а це література з різних галузей гуманітарних знань: літературознавча україніка, українська і зарубіжна література – класика, довідкова, історична, мистецтвознавча, релігійна, філософська, етнографічна та інша.

Крім того зберігаються, газетно-журнальні матеріали про шевченкознавство – альбоми вирізок з 1914 – 2007 рр.

Із зібрання цінної колекції наукової бібліотеки музею об’єктом нашої уваги нині є видання Вадима Модзалевського: „Малоросійський родослівник” у чотирьох томах (у бібліотечній колекції музею 2 т. відсутній), та Малороссийский Гербовник с рисунками Егора Нарбута. Спб., 1914. У бібліотеці репринтне видання. К., 1993 р.

Вадим Львович Модзалевський – історик, вчений, український генеалог, який зробив вагомий внесок і до загальної історії України, й до архівної справи. І тепер з історичних джерел та історико-генеалогічних праць Вадима Модзалевського можемо довідатись про людей, що протягом сторіч являли собою окрасу українського суспільства й культури.

В.Модзалевський належав до старовинного старшинського роду, представники якого у ХVІІІ столітті відігравали помітну роль у житті Стародубівщини. Вадим Модзалевський народився 28 березня 1882 року в Тифлісі, де служив тоді його батько.

Вадиму було 14 років коли помер батько. Тому в його подальшому вихованні особливу роль відіграла мати – Олександра Іванівна, що так само походила із старовинного українського роду – Константиновичів.

Середню освіту майбутній вчений здобув у Першому кадетському корпусі в Петербурзі. Скоро військова атмосфера почала обтяжувати Модзалевського, і він надумав перейти з військової служби до університету. Але в ті часи це було складно і Вадимові Львовичу довелось відмовитися від цієї ідеї й поступити до Миколаївського інженерного училища. Курс училища він закінчив 1902 року. На щастя, гуманітарні науки в родині Модзалевських завжди шанувалися. Старший Вадимів брат, Борис Львович, здобув собі ім’я як видатний літературознавець, пушкініст, засновник Пушкінського Дому в Петербурзі. У 1896 році Вадим Модзалевский працює в архіві, Департаменту герольдії. Під керівництвом відомого генеалога Василя Руммеля й брата Бориса, юнак ознайомився з методами наукової роботи, пройшов добру фахову школу. Тож Руммелеві він і присвятив перший том своєї головної праці – „Малоросійського родослівника”, написавши після титульної сторінки кілька чулих рядків: „Посвящается дорогой автору памяти генеалога Василія Владиміровича Руммеля”1. В передмові В.Модзалевський дякує і Андрію та Миколі Стороженкам за допомогу у виданні його праці.

Національне почуття до української історії певне, почалося все з заповітних тек, де зберігались фамільні документи, старі акти, почалося з предківських портретів на стінах, із старих фотографій, себто з нього самого як нащадка давнього роду. Згодом у Родослівнику він опублікував генеалогічний розпис роду Модзалевських, де сам опинився в сьомому поколінні під 83 номером2.

10 серпня 1902р. юнака за його бажанням переведено до Києва, поручиком 14 саперного батальйону. Обраного на скарбника, його звільняють від стрійової служби. Знайомиться тут з Олександрою Гайовою, що стала його дружиною у 1903 році. Вадим Модзалевский працює у архівах м.Києва, Харкова, Чернігова та Полтави. Знайомиться з істориком Миколою Василенком та істориком Орестом Левицьким. Невдовзі вони стали академіками Української Академії наук, більше того – її президентами. Він почав працювати над збіркою старовинних рукописів, яку склав Олександр Лазаревський, брав участь у редакційних засіданнях, журналу „Киевской старины”, де видрукував 15 наукових розвідок. Зокрема, „Генеральний судья Иван Чарныш и его род”, Зеньковский полковник Василий Шиман и его потомство”, „Лукьян Свечка в роли похитителя церковних денег в Пирятинской церкви (нач. ХУШ в.), „К родословной гетмана Данила Апостола” та інші.

1903-го року Модзалевського обрали на дійсного члена Чернігівської, потім – Полтавської архівних комісій, історичного товариства Нестора-літописця.

1906 – 1911 роки йому довелося знову прожити в Петербурзі, працюючи офіцером – вихователем Першого Кадетського корпусу. Вадим Львович на цей час уже мав ім’я в науковому світі. Після роботи над румянцевським Генеральним Описом українського Лівобережжя, що зберігавсь у Петербурзькій Академії наук, працював у багатющому архіві Міністерства юстиції та інших сховищах. Зійшовся з видатним збирачем лівобережної старовини Петром Дорошенком (у Чернігові, із петербуржцями Павлом Скоропадським, майбутнім гетьманом, з істориком Сергієм Тройницьким.

Читаємо запис у його щоденнику 22 березня 1909 року: „Вдень був у П.В.Кочубея і його матері Марії Олексіївни, уродженої графині Капніст. Познайомився ще з якимось Капністом і князем Репніним. У Кочубея великий архів, який буде перевезено до мене. Люди дуже прості й милі; порпався у них до 5-ої години”3.

У Петербурзі на сторінках багатотомного видання (8 томів) родинного архіву „Стороженки” який видавали брати Стороженки Андрій та Микола, друкується початок головної праці Вадима Модзалевського „Малоросійський родослівник”, 1908 року перший том на літери А-Д, 1910 другий, – Є-К.

Зауважимо, що праці В.Модзалевського допомагають науковим працівникам Національного музею Тараса Шевченка краще зрозуміти характер взаємин Т. Шевченка з різними людьми, уточнити час створення митцем окремих портретів, малюнків, конкретизувати літопис життя і творчості поета – художника. Особливо видання Вадима Мозолевського допомагають науковцям працюючи над коментарями до „Повного зібрання творів Т.Г.Шевченка в 12 томах та написання статей до „Шевченківської енциклопедії”. Наприклад, завдяки „Родослівнику” атрибутовано портрет Марії Давидівни Корсун (до написання коментаря цей твір у науковій літературі атрибутовано як портрет Горленко)4.

Як пише Микола Шудря у розвідці „Ім’я не встановлене”..., що „лише один Стороженко, професор і член – кореспондент Російської Академії наук (Микола Ілліч), потрапив на сторінки „Шевченківського словника”5. І розтаємничити, хто такий „С-ко” (або Стороженко): Микола чи Андрій нам допомогли архіви Інституту рукописів центральної наукової бібліотеки України імені Володимира Вернадського. Там, у фондах, зберігаються листи саме Миколи Стороженка до Пантелеймона Куліша. Він пише, „що цікавиться постаттю Кобзаря, навіть їздив до Великої кручі збирати про нього спогади...”6.

Хоч історію генеалогічної науки в Україні ще не розроблено, її видатні досягнення загальновідомі. Перші джерела про цю науку відомі із ХVІІІ сторіччя, коли своїми предками цікавився Яків Маркович, генеалогія репрезентується фундаментальними працями таких вчених, як Володимир Антонович, Йосип Вольф (автор книжки „Литовсько-руські князі”), Михайло Максимович, Григорій Милорадович, Андрій та Микола Стороженки. Та, як зазначає у своїй розвідці Сергій Білоконь „Вчений, якого я люблю”7, що найбільший внесок у розвиток науки генеалогії зробив саме Вадим Львович Модзалевський. За оцінкою покійного московського генеалога Ю.Шмарова, своїми працями Модзалевський одразу став. умовно кажучи, у першу п’ятірку генеалогів тодішньої Росії. В Україні вчений не має собі рівних, оскільки його праці містять відомості кількох сотень формулярів, дають певні вказівки для вивчення історії, господарства „Гетьманщини” та її культурної історії. У світ вийшло чотири томи „Родослівника”. На сторінках видання вміщено 234 родоводи, що доходять до літери „С”, обриваючись на родослівному розпису Сулим.

Апостоли й Безборотьки, Бутовичі й Білецькі-Носенки, Галагани й Гамалії, Гнідичі й Гоголі-Яновські, Горленки й Гребінки, Гудовичі й Гулаки, Забіли й Закревські, Ісаєвичі, Лисенки, Немировичі-Данченки, Старицькі – тут весь цвіт старої культури. Біографічні відомості, майнові й родинні стосунки – буквально всі сторони життя дворян відбито в праці Модзалевського. Вона містить силу систематизованих даних, узятих безпосередньо з першоджерел.

Маєткове дворянство – це цілий світ, про який ми не маємо тепер поняття, або в кращому випадку поняття наше однобічне. Фізична загибель цього світу, масштаби цієї катастрофи ми ще не здатні осмислити8.

Бо що являли собою дворянські садиби? Родина мешкала в ній не рік, не десять і не двадцять, у садибі жили покоління. Накопичувалося листування, альбоми, щоденники, накопичувалися книгозбірні. Але садиби – це ще й архітектура самої споруди, архітектура паркова, оранжереї. Садиба – це фамільні портрети, картини, скульптури, порцеляна, фаянс, скло, гравюри й колекції зброї. Більше того, це манери, певна культура поведінки, культура взаємин, що формувалися теж віками. Тип людини.

У червні 1914 року, поки не почалась війна, граф М.Кляйнміхель разом з мистецьким критиком Г. Лукомським об’їхали шість повітів Харківської губернії. Маючи з собою фотоапарати, вони зафіксували й описали те, що побачили, а тоді видали вишуканим томом працю „Старовинні садиби Харківської губернії” (Петроград, 1917, мистецьке оформлення Георгія Нарбута). Хоча вже й тоді деякі садиби перейшли до чужих, недбалих рук, більшість описаних садиб були переповнені пам’ятками старої культури. Якщо зараз у місцевих краєзнавчих чи художніх музеях нас вражають старовинні вази, портрети й меблі, - подумаймо про те, що це лише жалюгідні рештки того, що існувало в цих краях іще сто літ тому.

У „Родослівнику” Вадим Модзалевський старанно фіксував усі майнові набутки українського дворянства, ретельно перелічував кількість селянських душ, що належали кожному з них особисто. Даючи об’єктивну, конкретну, глибоко диференційовану характеристику життя української, козацької старшини та її нащадків аж до початку ХХ століття.

Навесні 1911 року після тяжкого запалення легенів, Вадим Львович покинув Петербург і переїхав до Чернігова, зайнявши посаду завідувача Музеєм української старовини Василя Тарновського. Тут він мав готувати об’єднання всіх чернігівських музеїв, щоб їх і очолити, але попрацював над цим лише рік. Доречно згадати, що Т. Шевченко був знайомий з В.Тарновським – молодшим. Василь Тарновський листувався з поетом, збирав його рукописи, автографи, малюнки, офорти, книги з автографами Кобзаря і все, що стосувалося Тараса Григоровича. На основі його колекції було створено Музей української старовини у Чернігові, в якому знайшла місце шевченківська колекція з 758 експонатів9. Потім В. Модзолевського обрано на управителя справ Чернігівської губернської вченої архівної комісії, а в квітні 1912 року – на секретаря Чернігівського дворянства.

Історики тих часів ще не відчужувалися в побуті від того матеріалу, який вивчали. Великі й коштовні колекції портретів, стародруків, рукописів, творів народного мистецтва зібрали Олександр Лазаревський, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. У Чернігові розгорнулася колекціонерська діяльність Модзалевського. Ось як описує його помешкання близький друг вченого, архівіст Яків Жданович: „Увійшовши до кабінету, ви зразу, може, й не розібрали б, кабінет це, музей чи антикварна крамниця. Всі стіни було завішано портретами. Шафи червоного дерева заставлено старовинним сріблом, порцеляною, склом. Стояв навіть стенд із мініатюрними портретами. Величезний стіл з червоного дерева був завалений книжками й Вадимовими працями. Книгозбірня містилась у чудових шафах і на полицях у „передніх кімнатах”10.

Таке захоплене збирацтво вимагало великих коштів. Вадим Львович мусив підробляти, і той самий Я. Жданович у 1915 році писав йому із сердечним болем: „Кожна корисна людина повинна думати коли не про себе саму, то бодай про улюблену справу. Бачиш, люблячи тебе, я журюся не лише за твоє нездоров”я; я знаю, що твоїх праць, ніхто не продовжить. Ти вкорочуєш собі життя, не дбаючи про улюблене дітище... Де твої кошти, аби ти міг, зрештою, підлікуватись, як слід?”. Говорячи про свою діяльність, історик зауважив, що вона головним чином виявилася лише у видаванні джерел для історії України, без претензій на їхнє всебічне наукове розроблення та вивчення. Це трохи не так. Наслідуючи О. Лазаревського, вчений спочатку доволі-таки безсистемно публікував різноманітні документи, тільки-но йому щось цікаве траплялося. В одному з своїх еміграційних видань згадуваний уже Георгій Лукомський розповідав: „Сірий костюм, вузенький, тісний, бліде з виточеними гарними рисами обличчя, борода довга; очі дивляться спокійно, привітно, ласкаво; видно, тільки й цікавить його – архів який-небудь, та грамота жалувана [...]. Та наймиліше було його душі порпатись у пилюці архівній, і багато, багато нерозгаданих, неясних документів, що потребують іще дослідження, сподівався він опублікувати”11. Та невдовзі Модзалевський почав братись і до публікацій більших, ширших матеріалів. Ще в 1905-6 роках він видав дві добірки „Матеріалів для історії Полтавського полку”. На дуже високому археографічному рівні видрукував Стародубські й Полтавські актові книги ХVІІ ст., а ми знаємо, що від ХVІІ ст. актових книг майже зовсім не збереглося. Зразково видав том щоденника генерального підскарбія Якова Марковича за 1735-40 роки, матеріали до біографії свого предка, Стародубівського полковника Тимофія Олексійовича.

Перебуваючи в Чернігові, Вадим Модзалевский видав третій (1912 року, на Л-О) і четвертий (1914 року, на літери П-С) томи „Родослівника”. Це капітальні томи, розроблені ще грунтовніше, аніж початок цієї праці. Власний комплект видання вчений оправив таким чином, щоб між кожною парою сторінок опинилась додаткова, чиста. На цих чистих сторінках він робив численні доповнення, готуючись до майбутнього другого видання. Ще більше додатків містять дві окремі картотеки, одну з яких в рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки наприкінці тридцяти років або вже після війни було частково знищено. Початок її на літери А-К та кінець на літери Х-Я було по-варварськи використано на закладки. Сергій Білоконь пише, що йому траплялися такі закладки, коли наприкінці сімдесятих – на початку вісімдесятих він працював у цій установі. На його думку, аналіз цих матеріалів наводить на припущення щодо характеру планованої праці. Уже не одні найвидатніші родини, а по суті вся шляхта – військові й літератори, чиновники і вчені – всі знайшли б місце у цій праці, що представила б, таким чином, увесь масив, увесь клас, давши можливість історикам досліджувати його в будь-якому напрямку12.

Восени 1913 року в Петербурзі В. Модзалевський познайомився з видатним графіком Г. Нарбутом, що став його найближчим другом.

Завдяки дружньому співробітництву генеалога Вадима Модзалевського, геральдиста Владислава Лукомського й графіка Георгія Нарбута їхнє спільне дітище „Малоросійський гербівник” (вийшов друком у Петербурзі 1914 року) став окрасою української й світової геральдики. У колекції нашої бібліотеки репринтне видання. 1993 р. Книжка в твердій оправі синього кольору на верхній кришці білою фарбою тиснуто герб Чернігівської губернії. Після форзаца титульна сторінка з вихідними даними. За титулом фронтиспіс з малюнками Г.Нарбута.

Опрацьовуючи родинні зв’язки української старшини, Модзалевський зробив коштовний внесок до генеалогічної науки. Вчений склав покажчики козацької старшини за полками Чернігівським, Лубенським, Ніжинським та іншими. Розробити самі життєписи він уже не встиг (жити йому лишалось лічені роки). Вадим Модзалевський почав вивчати одну, окремо взяту установу – Генеральний військовий суд. Він укладав збірник його декретів, прагнучи надолужити нестачу актових книг, які всі загинули. Але довести цю роботу до видання вчений також не встиг13.

Після революції 1917 року, В.Модзалевський 10 квітня 1918 року переїхав з Чернігова до Києва й оселився поряд з Т.Нарбутом на Георгіївському провулку, 11. Вони працювали в Українській академії мистецтв. Г.Нарбут обіймав посаду професора, а потім і ректора УАМ. Невдовзі на Георгіївському провулку, 11 у помешканні Нарбута збирався редакційний гурток історико-літературного журналу „Нашого минулого”. Його редактором був П.Зайцев, а секретарем В.Модзалевський. 26 травня 1918 року Г.Нарбут виготовив обкладинку для першого числа „Нашого минулого”. „Гурток Модзалевського – Нарбута, - згадуватиме згодом один з його учасників В.Міяковський, - складався з найближчих до них друзів – науковців, письменників, малярів і музик”. Це знавці українського мистецтва: В.Кричевський, М.Біляшівський, Д.Щербаківський, К.Шероцький, Ф.Ернст. Книговидавець П.Балицький, мовознавець Г.Голоскевич, літературознавець С.Єфремов, поети М.Зеров, П.Тичина та інші14.

Вадим Модзалевський надрукував біографію генерального підскарбія Романа Ракушки Романовського. На підставі цієї розвідки уже після його смерті було оголошено про те, що вчений довів авторство Ракушки Романовського визначної історіографічної пам”ятки відомої під назвою „Літопис Самовидця”15.

Тим часом під ударами більшовиків Українська державність розхитувалась дедалі більше і зрештою впала, комісари знищували не тільки стару органічну українську культуру, а й знищували її носіїв. В Україні, нова система заборонила всі науки, що стосувалися національної аристократії, - у першу чергу генеалогію й геральдику, історію дворянства й дворянської культури. А також всі науки, що стосувалися церкви та її історії.



В.Модзалевський помер, 3 липня 1920 р. у 38 років. Г.Нарбут помер, 23 травня 1920 року 35 літнім. І хоча їм відміряно було надто короткий вік, але вони багато зробили для історії України та її культури, стали живильним грунтом для наступників.

  1. Модзалевскій В. Малороссійскій Родословникъ: В 4-х т. – К., 1908. – Т. 1. А-Д. Съ портретами. – С. 1.

  2. Модзалевскій В. Малороссійскій Родословникъ: В 4-х т. – К., 1912. – Т. 3. Л.-О.. Съ портретами. – С. 777-824.

  3. Білокінь С. Вчений, якого я люблю // Наука: Літературознавчий щорічник за 1998 р. – К., 1998. – С. 243.

  4. Стороженки. Фамильный архив: в 8-и т. – К., 1910. – Т. 8, ч. ІІ. – С. 43-46.

  5. Шевченківський словник. В 2-х т. – К., 1977. – Т. 2. – С. 244.

  6. Шудря М. «Ім’я не встановлене…» // Україна. – 1999. - № 2. - . 33.

  7. Білокінь С. Вчений, якого я люблю // Наука: Літературознавчий щорічник за 1998 р. – К., 1998. – С. 243.

  8. Білокінь С. Вчений, якого я люблю // Наука: Літературознавчий щорічник за 1998 р. – К., 1998. – С. 245.

  9. Шевченківський словник. В 2-х т. – К., 1977. – Т. 2. – С. 254-255.

  10. Білокінь С. Вчений, якого я люблю // Наука: Літературознавчий щорічник за 1998 р. – К., 1998. – С. 246.

  11. Там само. – С. 247.

  12. Там само. – С. 247-248.

  13. Там само. – С. 248-249.

  14. Ходак Ірина. Данило Щербаківський і Георгій Нарбут // Українська академія мистецтв: Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 13. – К., 2006. – С. 321.

  15. Романовський В. Хто був «Самовидець»? // Україна: Науковий двохмісячник українознавства. – К., 1925. Кн. - № 5. – С. 60-73.





Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconНайвідоміші бібліотеки України
Сучасні бібліотечні колекції Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconЛев жемчужников та його твори в колекції національного музею тараса шевченка
Марії Соболевої. 1810 р. імператор Олександр І надав їм усім прізвище Перовські – від садиби Розумовських Перово. Одна з позашлюбних...
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconБібліографія просвітницької роботи наукової бібліотеки хну за 2002-2007 роки
В брошурі розкривається просвітницька робота наукової бібліотеки Хмельницького національного університету
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconКолектив Національного музею Тараса Шевченка бере активну участь у підготовці Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 2 томах та Шевченківської енциклопедії у томах, що мають побачити світ до 2014 року
Хіх ст. З середини ж XIX ст свинцеве білило було без срібла, а цинкове було відкрите в 850 р. І широко використовуватися почало вже...
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconНаумова Надія з кола київський знайомих Тараса Шевченка
На звороті напис олівцем: „Піп Юхвим”. Знімок зроблено у фотоательє „Francoi de Mezer”. Ще у 1931 році він надійшов до Інституту...
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconКонтекстуально-інформаційна модель Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Упродовж 2000 року в рамках ндр "Моніторинг та інформаційне моделювання змі" (керівник проф. Різун В. В.) здійснювалося дослідження...
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconПерсональний склад Вченої ради Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка За посадою
Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconКнижкові джерела біобібліографістики івано-франківщини у фондах Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Книжкові джерела біо-бібліографістики Івано-Франківщини у фондах наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені...
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconЕнциклопедичні видання ХIХ початку ХХ століття у фонді бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка» Оробчук Олександра Михайлівна
Енциклопедичні видання ХIХ початку ХХ століття у фонді бібліотеки Національного університету «Львівська політехніка»
Видання Вадима Модзалевського з колекції наукової бібліотеки Національного музею Тараса Шевченка iconСлободянюк Олена Твори анатолія куща в колекції Національного музею
Непересічність особистості скульптора Анатолія Куща беззаперечна. Переконливим свідченням цього є понад 60 пам”ятників, декоративних...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка