Видавничий дім «всесвіт» київ-2004



Сторінка15/32
Дата конвертації26.02.2018
Розмір4.76 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   32
— Відпровадьте їх до шльондр, — сказав він.
Члени делегації — шестеро адвокатів у сурдутах і циліндрах — з рідкісним стоїцизмом зносили пекуче листопадове сонце. Урсула поселила їх у себе в будинку. Більшу частину дня вони потайки радилися, замкнувшися в спальні, а ввечері просили дати їм охорону та ансамбль акордеоністів і наймали для себе весь заклад Катаріно. «Не заважайте їм, — наказав полковник Ауреліано Буендіа. — Я дуже добре знаю, що їм потрібно». Довгождані переговори, які відбувалися на початку грудня, забрали менше години, хоча багато хто завбачав, що вони перейдуть у нескінченну дискусію.
Цього разу полковник Ауреліано Буендіа не ввійшов у крейдяне коло, що його окреслили ад'ютанти в задушливій вітальні біля схожої на примару піаноли, вкритої, мовби саваном, білим простирадлом. Він сів на стілець поряд зі своїми політичними радниками й, угорнувшися в плащ, мовчки слухав короткі пропозиції делегатів. Його просили, по-перше, відмовитися від перегляду прав на землю, щоб вернути партії підтримку землевласників-лібералів; по-друге, відмовитися від боротьби із церквою, щоб дістати опертя серед віруючих; і, нарешті, відмовитися від вимоги рівних прав для законних і незаконних дітей, щоб зберегти святість родинного вогнища.
Отже, — усміхнувся полковник Ауреліано Буендіа, коли було зачитано всі пункти, — ми боремося тільки за владу.
Ці поправки обумовлені тактичними міркуваннями, — відказав один з делегатів. — Нині це найголовніше — розширити наше опертя в народі. А там побачимо.
Тут поквапився втрутитись один із політичних радників полковника Ауреліано Буендіа.
Це суперечить здоровому глуздові, — заявив він. — Якщо ваші поправки добрі, то, виходить, і режим консерваторів добрий. Якщо з допомогою ваших поправок нам удасться розширити опертя в народі, як ви кажете, то, виходить, і режим консерваторів має в народі широке опертя. Отже, в підсумку, ми будемо змушені визнати, що протягом двадцяти років боролися проти інтересів нації.
Він збирався говорити далі, але полковник Ауреліано Буендіа спинив його.
Не гайте даремно часу, докторе, — мовив він. — Найголовніше те, що віднині ми боремося тільки за владу.
Все ще всміхаючись, він узяв вручені йому делегацією папери й наготувався підписати їх.
Коли так, — сказав він на закінчення, — то у нас заперечень немає.
Його офіцери ошелешено перезирнулися між собою.
Даруйте мені, полковнику, — тихо мовив полковник Герінельдо Маркес, — але це зрада.
Полковник Ауреліано Буендіа затримав у повітрі вже вмочене в чорнило перо і обрушився на сміливця всім тягарем своєї влади.
Здайте мені вашу зброю, — наказав він.
Полковник Герінельдо Маркес встав і поклав зброю на
стіл.
Ідіть до казарми, — наказав йому полковник Ауреліано Буендіа. — Відтепер ви в розпорядженні революційного трибуналу.
Потім підписав декларацію і повернув делегатам, мовивши при цьому:
Ось ваші папери, сеньйори. Нехай від них буде якась користь.
Через два дні полковника Герінельдо Маркеса, звинуваченого в державній зраді, було засуджено до смертної кари. Знов залігши в своєму гамаку, полковник Ауреліано Буендіа залишався глухий до благань про помилування. Напередодні страти Урсула, порушивши наказ сина не турбувати його, зайшла до нього в спальню. Одягнена в чорне, надзвичайно велична, вона простояла всі три хвилини, які тривало побачення. «Я знаю — ти розстріляєш Герінельдо, — спокійно сказала вона, — і я нічого не можу зробити, щоб зашкодити цьому. Але попереджую тебе про одне: тільки я побачу його труп, присягаюся тобі прахом моїх батька-матері, присягаюся пам'яттю Хосе Аркадіо Буендіа, присягаюся перед Богом, що витягну тебе будь-звідки і вб'ю своїми руками. — І перш ніж залишити кімнату, не чекаючи його відповіді, докинула на закінчення: — Ти чиниш, мов виродок із свинячим хвостом».
Тієї нескінченної ночі, поки полковник Герінельдо Маркес згадував щезлі вечори, проведені в Амарантиній майстерні, полковник Ауреліано Буендіа годину за годиною довбав тверду шкаралупу самотності, намагаючись пробити її. Єдині щасливі хвилини після того далекого вечора, коли батько взяв його з собою подивитися на лід, минули в ювелірній майстерні, де він виготовляв золотих рибок. Йому довелося почати тридцять дві війни, порушити всі свої угоди зі смертю, вивалятись, як свиня, в гною слави, щоб відкрити — з запізненням майже на сорок років — переваги простого життя.
На світанку, за годину до страти, він, змучений безсонною ніччю, зайшов до кімнати бранця.
Фарс скінчився, друже, — сказав він полковникові Герінельдо Маркесу. — Ходімо звідси, поки наші п'янички тебе не розстріляли.
Полковник Герінельдо Маркес не міг приховати презирства.
Ні, Ауреліано, — відказав він. — Краще померти, ніж бачити тебе в зрадниках.
А ти й не побачиш, — мовив полковник Ауреліано Буендіа. — Взувай чоботи й допоможи мені покінчити з цією смердючою війною.
Кажучи це, він іще й гадки не мав, що війну набагато легше почати, ніж закінчити. Необхідний був майже рік кривавої жорстокості, щоб домогтися від уряду вигідних для повстанців умов миру, і ще один рік, щоб переконати своїх прибічників у необхідності погодитися на ці умови. Він дійшов до немислимих меж нелюдськості, придушуючи повстання своїх власних офіцерів, що відмовлялися торгувати перемогою, і, щоб остаточно зламати їхній опір, не погребував навіть підтримкою військ противника.
Ще ніколи не воював він краще, ніж тоді. Впевненість у тому, що нарешті він воює за своє звільнення, а не за абстрактні ідеї та гасла, які політикани можуть вивертати навиворіт залежно від обставин, повнила його палким завзяттям. Полковник Герінельдо Маркес, який боровся за поразку так само переконано й віддано, як доти боровся за перемогу, докоряв йому за даремну відвагу. «Не турбуйся, — всміхнувся полковник Ауреліано Буендіа. — Вмерти набагато важче, ніж дехто думає». Щодо нього — це була правда. Тверда переконаність у тому, що день його смерті визначено наперед, вкривала його чудесним панцером, наділяла безсмертям аж до вказаного строку, робила невразливим для небезпек війни й дозволила йому зрештою здобути поразку, яка дісталася йому значно важче, набагато кривавішою і дорожчою ціною, ніж перемога.
За двадцять років війни полковник Ауреліано Буендіа нерідко заїжджав додому, але повсякчасний поспіх, обов'язковий військовий почет, ореол майже легендарної слави, до якого не залишалася байдужою навіть Урсула, зробили його врешті-решт чужою людиною для близьких. Під час своєї останньої появи в Макондо, коли він найняв окремий будинок для трьох коханок, він лише двічі або тричі спромігся прийняти запрошення на обід і побачитися зі своєю родиною. Ремедіос Прекрасна і близнюки, що народилися саме в розпалі війни, майже не знали його. Та й Амаранта ніяк не могла поєднати образ брата, який провів юність, виготовляючи золотих рибок, з образом міфічного воїна, котрий встановив між собою й рештою людства відстань у три метри. Але коли пройшла чутка про перемир'я і всі стали думати про те, що полковник Ауреліано Буендіа скоро повернеться додому й знову перетвориться на звичайну людину, доступну для любові близьких, родинні почуття, які так довго пробували в летаргійному сні, ожили з небувалою силою.
Нарешті, — мовила Урсула, — в нас у господі знов буде чоловік.
Амаранта перша запідозрила, що вони втратили його назавжди. За тиждень до перемир'я він зайшов у будинок без почту, з двома босими ординарцями попереду, які склали в ґалереї сідло й збрую мула та скриньку з віршами — єдине, що зосталося від колишньої імператорської екіпіровки полковника Ауреліано Буендіа. Амаранта побачила, що він проходить повз двері її майстерні й покликала його. Здавалось, полковникові важко було згадати, хто це стоїть перед ним.
Я Амаранта, — привітно мовила вона, зрадівши його поверненню, і показала руку з чорною пов'язкою. — Бачиш?
Полковник Ауреліано Буендіа усміхнувся так само, як і того далекого ранку, коли вперше побачив її з цією пов'язкою, ідучи по Макондо, засуджений на смерть.
Просто жах, — зауважив він. — Як збігає час!
Урядові війська змушені були поставити охорону біля
будинку. Полковник Ауреліано Буендіа повернувся осміяний, обпльований, звинувачений у тому, буцімто він, намагаючись продатися якнайдорожче, навмисне затягував війну. Його трусило від лихоманки та холоду, під пахвами знову поздувалися нариви. За шість місяців до цього дня, зачувши про перемир'я, Урсула відчинила й прибрала спальню сина, обкурила миром усі кутки, гадаючи, що він вернеться й спокійно дожидатиме старості серед ветхих ляльок Ремедіос. Та насправді за два минулі роки він звів останні рахунки з життям, ба навіть зі старістю. Проходячи повз ювелірну майстерню, яку Урсула прибрала з особливою дбайливістю, він і не зауважив того, що в замку стримить ключ, не помітив дрібного, але болючого руйнування, вчиненого в будинку часом — руйнування, яке після такої довгої відсутності тяжко вразило б будь-кого, хто зберіг живими свої спогади. Ніщо не озвалося болем у його серці: ні пооблуплюваний тиньк на стінах, ні занедбані беґонії, ні посточувані термітами балки, ні оброслі одвірки — він не потрапив у жодну з усіх цих підступних пасток, понаставлюваних на нього тугою. Сів у ґалереї, не скинувши чобіт, закутавшись у плащ, ніби зайшов у дім, щоб перечекати негоду, і цілий вечір дивився, як ллє на беґонії дощ. І тоді Урсула зрозуміла: він недовго проживе з нею. «Якщо не нова війна, — подумала вона, — то тільки смерть». Це припущення було таке чітке й переконливе, що Урсула сприйняла його як пророцтво.
За вечерею Ауреліано Другий узяв хліб правою рукою, а ложку — лівою. Його брат-близнюк, Хосе Аркадіо Другий, взяв хліб лівою рукою, а ложку — правою. Узгодженість їхніх рухів була така точна, що вони здавалися не двома братами, які сиділи один проти одного, а химерним пристроєм із дзеркал. Цю виставу, придуману близнюками того дня, коли вони усвідомили свою повну схожість, було показано на честь новоприбулого. Але полковник Ауреліано Буендіа нічого не помітив. Він був такий далекий від усього, що навіть не звернув уваги на Ремедіос Прекрасну, яка пройшла до спальні повз двері їдальні зовсім гола. І лише Урсула насмілилася вивести його із задуми.
— Якщо ти збираєшся знову від'їхати, — сказала вона посеред вечері, — то хоч спробуй запам'ятати, які ми були на вигляд сьогодні ввечері.
І тоді полковник Ауреліано Буендіа зрозумів, що Урсула була єдиною з усіх людей, якій вдалося розгледіти убозтво його душі, і вперше за багато років наважився подивитися їй просто в обличчя. І побачив поорану зморшками шкіру, стерті зуби, сухе, безбарвне волосся й здивований погляд. Він порівняв її з найдавнішим із своїх спогадів про неї: якою вона була того дня, коли він передрік, що горщик із киплячим супом упаде на підлогу, і горщик справді впав і розбився. В одну мить він помітив подряпини, мозолі, рани і шрами, які залишили на ній понад піввіку буденних турбот і праці, а потім зауважив, що ці сумні сліди не викликають у нього навіть звичайного співчуття. Тоді він зробив останнє зусилля, щоб знайти в своєму серці те місце, де він згноїв усі свої добрі почуття, і не зміг знайти його. В давнішу пору він принаймні відчував щось схоже на сором, коли запах власної шкіри нагадував йому Урсулин запах, і його думки нерідко зверталися до матері. Але війна знищила все. Навіть Ремедіос, його дружина, поставала нині, мов якийсь неясний образ тієї, що годилася йому в дочки. Від численних жінок, зустрінутих у пустелі кохання, які порозкидали його сім'я по всьому узбережжі, в його почуттях не лишилося й сліду. Здебільшого вони приходили до нього в темряві й ішли геть перед світанням, а вранці про них нагадувало тільки відчуття пересиченості в усьому тілі. Єдине, що встояло проти часу й війни, була прихильність, яку він відчував у дитинстві до свого брата Хосе Аркадіо, але вона ґрунтувалася не на любові, а на спільництві.

— Даруйте, — вибачився він у відповідь йа Урсулині слова. — Це війна у всьому винна.


Назавтра заходився знищувати будь-які сліди свого перебування на світі. В ювелірній майстерні він не чіпав лиш того, що не мало на собі відбитку його особи; свою одежу подарував ординарцям, а зброю закопав на подвір'ї з тим самим спокутним почуттям, з яким його батько закопав списа, що ним убив Пруденсіо Аґіляра. Залишив собі тільки револьвер з одним-єдиним патроном. Урсула ні в що не втручалася. І тільки раз сказала «ні» — коли він був зібрався зняти освітлюваний незгасною лампадою даґеротип Ремедіос у вітальні.
Цей портрет давно вже не твій, — сказала Урсула. — Це родинна святиня.
Напередодні підписання перемир'я, коли в будинку не зоставалося майже жодної речі, яка могла б нагадати про полковника Ауреліано Буендіа, він приніс до пекарні чемодан із віршами, саме коли Санта Софія де ла П'єдад наготувалася розпалити печі.
Розпали ось цим, — сказав він, простягаючи їй сувій пожовклих паперів. — Старий мотлох — добре горітиме.
У Санта Софії де ла П'єдад, мовчазної, поступливої, яка ніколи не перечила навіть власним дітям, склалося таке враження, ніби їй пропонують зробити щось заборонене.
Це важливі папери, — сказала вона.
Ні, — відповів полковник. — Таке пишуть тільки для себе самого.
Тоді, — запропонувала вона, — самі їх і паліть, полковнику.
Він не лише так учинив, ба ще й порубав сокирою чемодан і повкидав цурпалки в вогонь. За кілька годин перед цим його навідала Пілар Тернера. Не бачивши її багато років, полковник Ауреліано Буендіа здивувався, як вона постаріла й погладшала та як приглух її колись дзвінкий сміх, але водночас був вражений тією майстерністю, якої вона досягла у ворожінні на картах. «Бережи рота», — застерегла його колись Пілар Тернера, і він подумав: хіба ж ці слова не стали дивовижним передбаченням його близької долі, коли вона сказала їх минулого разу — саме за розквіту його слави? Невдовзі після зустрічі з Пілар Тернерою він, намагаючись не виказати особливої зацікавленості, попросив свого особистого лікаря, котрий щойно видалив йому гній з наривів, показати, де точно міститься серце. Лікар вислухав його, а тоді коричневою від йоду ватою намалював йому на грудях коло.
Вівторок — день підписання перемир'я — випав холодний і дощовий. Полковник Ауреліано Буендіа з'явився не о п'ятій ранку, як завжди, а раніше, і випив свою звичну чашку кави без цукру.
В такий день, як сьогодні, ти народився на світ, — сказала йому Урсула. — Всіх налякали твої розплющені очі.
Він не звернув на неї уваги, бо прислухався до маршового кроку солдатів, сигналів сурми та уривчастих команд, що розтинали світанкову тишу. Хоча після стількох років війни полковник Ауреліано Буендіа мав би вже звикнути до цих звуків, він відчув слабкість у колінах і сироти на шкірі, як за юних літ, коли вперше побачив голу жінку. І невиразно подумав, піймавшись нарешті в пастку туги, що якби у той час одружився з тією жінкою, то не спізнав би ні війни, ані слави й залишився просто безіменним ремісником, щасливою твариною. Ця запізніла й недоспівана слабкість отруїла йому сніданок. Коли о шостій годині ранку прийшов полковник Герінельдо Маркес із групою повстанських офіцерів, полковник Ауреліано Буендіа здавався ще мовчазнішим, замисленішим і самотнішим, ніж звичайно. Урсула намагалася накинути йому на плечі нового плаща.
Що подумає уряд! — умовляла вона його. — Подумає, що в тебе не лишилося грошей навіть на плащ, тому ти й здався.
Плаща він не взяв, але вже в дверях, побачивши струмені води, що лилися з неба, погодився надягати старого фетрового капелюха Хосе Аркадіо Буендіа.
Ауреліано, — іще попросила його Урсула, — обіцяй мені: якщо тебе там спіткає лиха година, згадай про свою матір.
Він усміхнувся їй відчуженою усмішкою, клятвено підняв руку і, не мовивши ні слова, пішов з будинку назустріч погрозам, докорам і прокляттям, які будуть супроводити його через усе місто. Урсула взяла двері на засув, вирішивши не відчиняти їх до кінця свого життя. «Ми обернемося в прах у цьому будинку без чоловіків, — подумала вона, — але не дозволимо, щоб усілякі людці втішалися, бачачи наші сльози». Весь ранок вона намагалася знайти в будинку, заглядаючи в найпотаємніші кутки, бодай щось, що нагадало б їй про сина, але так нічого й не знайшла.
Церемонія відбулася за двадцять кілометрів від Макондо, під велетенською сейбою, довкола якої згодом було засновано місто Неєрландію. Представників уряду та партії і делегацію повстанців, уповноважену скласти зброю, обслуговувала дзвінкоголоса юрба послушниць у білому, то нагадувала наполохану дощем голубину зграю. Ауреліано Буендіа приїхав на брудному, облізлому мулі. Він був неголений і страждав радше від болю, завдаваного наривами, аніж від усвідомлення страшної загибелі всіх своїх мрій, бо вичерпав до решти надію, лишив позаду славу й тугу за славою. За його бажанням не було ні музики, ні фанфар, ні святкового калатання в усі дзвони, ні вигуків «ура!» — не було жодного іншого вияву радості, який міг би порушити жалобну атмосферу перемир'я. Мандрівного фотографа, якому вдалося зробити з полковника Ауреліано Буендіа один знімок, що міг би зберегтися для нащадків, примусили знищити неґатив, не дозволивши навіть проявити його.
Церемонія підписання перемир'я тривала якраз стільки часу, скільки було потрібно для того, щоб усі поставили свої підписи. Делегати сиділи за простим сільським столом у центрі латаного-перелатаного циркового шатра, довкола стояли останні віддані полковникові Ауреліано Буендіа офіцери. Перш ніж збирати підписи, особистий представник президента республіки хотів був зачитати акт капітуляції, але полковник Ауреліано Буендіа виступив проти.
Не гаймо часу на формальності, — мовив він і наготувався підписати папери, не читаючи їх.
Тоді один з його офіцерів порушив сонну тишу шатра.
Полковнику, — сказав він, — зробіть нам таку ласку: не підписуйтеся першим.
Полковник Ауреліано Буендіа погодився. Після того як документ обійшов круг столу, серед такої глибокої тиші, що за шкрябанням пера об папір можна було розпізнати кожен підпис, перше місце все ще лишалося порожнє. Полковник Ауреліано Буендіа наготувався заповнити його.
Полковнику, — озвався тоді другий його офіцер, — ви ще маєте можливість врятувати своє добре ім'я.
Не змінившись на виду, полковник Ауреліано Буендіа підписав перший примірник акту. Ще не встиг він розписатися на останній копії, як біля входу до шатра з'явився офіцер повстанських військ, тримаючи за вуздечку вантаженого двома скринями мула. Попри свою зовсім зелену молодість, він здавався сухою й стриманою людиною. Це був скарбничий повстанців округи Макондо. Щоб вчасно прибути на місце підписання перемир'я, він зробив важку шестиденну подорож, тягнучи за собою конаючого з голоду мула. З великою обережністю він зняв скрині зі спини мула, розчинив їх і виклав на стіл одну за другою сімдесят дві золоті цеглини. Це було ціле багатство, що про його існування всі якось забули. Серед загального безладу останнього року центральне командування розвалилося, революція переродилася в криваве суперництво ватажків, і годі було визначити, хто за що відповідає. Золото повстанців, відлите в блоки, вкриті потім глиною, залишилося поза контролем. Полковник Ауреліано Буендіа примусив відзначити сімдесят дві золоті цеглини в акті капітуляції і підписав його, не допускаючи обговорень. Виснажений юнак і далі стояв перед ним, дивлячись йому в вічі своїми світлими, кольору золотавого цукрового сиропу, очима.
Ну що там іще? — спитав полковник Ауреліано Буендіа.
Молодий офіцер стиснув зуби.
Розписку, — відповів він.
Полковник Ауреліано Буендіа власноручно написав йому розписку. Потім випив склянку лимонаду, з'їв шматок бісквіту, запропоновані послушницями, і пішов до намету, приготованого на той випадок, якби він забажав перепочити. Там він скинув сорочку, сів на край розкладачки і о третій годині п'ятнадцять хвилин пополудні вистрелив із пістолета в коло, яке його особистий лікар обкреслив йому на грудях йодом. В той самий час у Макондо Урсула підняла кришку горщика з молоком на плиті, дивуючись, чого це молоко так довго не закипає, і побачила, що він повен хробаків.
Ауреліано вбили! — вигукнула вона.
Відтак, скоряючись звичці, виробленій самотністю, подивилася на подвір'я й побачила там Хосе Аркадіо Буендіа, сумного, промоклого під дощем і набагато старішого, ніж тоді, коли він помер.
Його вбито по-зрадницьки, — уточнила вона, — і ніхто не потурбувався закрити йому очі.
Вночі Урсула постерегла крізь сльози світляні оранжеві диски, що швидко перетинали небо, мов падучі зірки, й вирішила, що це знамення смерті. Вона все ще ридала під каштаном, припавши до колін свого чоловіка, коли принесли полковника Ауреліано Буендіа, загорнутого в зашкарублий від засохлої крові плащ. Його широко розплющені очі палали нестямною люттю.
Він був у безпеці. Наскрізна рана виявилася такою чистою і прямою, що лікар без жодного зусилля засунув йому в груди і витяг через спину просочений йодом шнурок.
Це мій шедевр, — задоволено мовив лікар. — Тут єдине місце, де куля могла пройти, не зачепивши жодного життєвого центру.
Полковник Ауреліано Буендіа побачив себе в оточенні перейнятих співчуттям послушниць, які виспівували повні безнадії псалми за упокій його душі, і тоді пожалкував, що не вистрелив собі в рота, як був збирався зробити спочатку, щоб просто посміятися з передбачення Пілар Тернери.
Якби в мене зосталася бодай якась влада, — сказав він лікареві, — то я б розстріляв вас без слідства й суду. Не за те, що ви врятували мені життя, а за те, що зробили з мене посміховисько.
Невдала смерть повернула полковникові Ауреліано Буендіа втрачений престиж. Ті самі люди, котрі вигадали легенду про те, що він продав перемогу за будинок зі стінами із золотої цегли, розцінили спробу самогубства як благородний вчинок і проголосили полковника мучеником. Згодом, коли він відмовився від ордена Пошани, яким його відзначив президент республіки, навіть найзапекліші його вороги з лібералів з'явилися до нього з проханням відмовитися від умов перемир'я й розпочати нову війну. Будинок наповнився подарунками, присланими, щоб згладити колишні провини. Зворушений підтримкою, нехай і запізнілою, з боку товаришів по зброї, полковник Ауреліано Буендіа не відкидав можливості вдоволення їхнього прохання. І в один час, здавалося, так захопився ідеєю нової війни, аж полковник Герінельдо Маркес навіть подумав: чи ж той, бува, не чекає приводу, щоб оголосити її. Цей привід і справді з'явився, коли президент республіки відмовився встановити пенсії учасникам війни — лібералам і консерваторам, — перш ніж справу кожного і них не розгляне спеціальна комісія і конгрес не затвердить закону про асигнування. «Це сваволя, — вергав громи полковник Ауреліано Буендіа. — Таж вони постаріють і повмирають раніше, ніж одержать пенсію». Тоді він уперше залишив гойдалку, куплену для нього Урсулою на час одужання, і, ходячи туди й сюди по спальні, продиктував категоричне послання президентові республіки. В цій так ніколи й не опублікованій телеграмі він звинувачував президента в порушенні умов Неєрландського перемир'я й погрожував оголосити війну не на життя, а на смерть, якщо питання про пенсійні асигнування не буде вирішено протягом найближчих двох тижнів. Його вимоги були такі справедливі, що дозволяли сподіватися на підтримку навіть тих учасників війни, які належали до партії консерваторів. Та, замість відповіді, уряд посилив військову варту біля будинку руендіа, поставлену буцімто для охорони полковника, і заборонив провідувати його. Такі самі заходи було вжито про всяк випадок і до інших небезпечних для уряду командирів повстанців. Операцію провели так своєчасно, рішуче й успішно, що через два місяці після перемир'я, коли полковник Ауреліано Буендіа остаточно видужав, усі найвідданіші його помічники були або мертві, або у вигнанні, або на урядовій службі.
Полковник Ауреліано Буендіа вийшов із спальні в грудні, і з першого погляду зрозумів, що про нову війну годі й думати. Із завзяттям, уже ніби неможливим для своїх літ, Урсула ще раз обновила весь будинок. «Тепер вони побачать, хто я така, — зауважила вона, коли їй сказали, що її син житиме. — Не буде жодного чепурнішого й гостиннішого будинку, ніж цей будинок божевільних». Вона веліла вимити й пофарбувати його, замінила меблі, упорядкувала сад, посадила нові квіти й порозчиняла всі двері та вікна, щоб сліпуче сяйво літа проникло аж у спальні. Потім повідомила всіх про закінчення численних нашарованих одна на одну жалоб, перша зняла стару чорну одіж і вбралась, як молода. В домі знову залунали веселі звуки піаноли. Зачувши їх, Амаранта згадала П'єтро Креспі, Гарденію у вечірньому присмерку, запах лаванди, і в глибині її зів'ялого серця знову спалахнула злість — чиста, облагороджена часом. Якось увечері, прибираючи вітальню, Урсула попросила солдатів, що охороняли будинок, допомогти їй. Командир варти, молодий офіцер, дозволив зробити це. День по дню Урсула давала солдатам усе нові доручення. Вона стала запрошувати їх до столу, дарувала їм одежу й взуття, навчала читати й писати. Згодом, коли уряд зняв охорону, один солдат залишився жити в будинку й служив Урсулі ще баг ато років. А молодий командир охорони, доведений до божевілля зневагою Ремедіос Прекрасної, вмер від кохання під її вікном на світанні першого дня нового року.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   32

Схожі:

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВасиля голобородька
К 54 Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconТема. Людина І Всесвіт. Астрономія – наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Навчальна – продовжити вивчати тему Всесвіт та його складові; розкрити значення знань про Всесвіт для людини; на основі одержаних...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconКнига адресована студентам-філологам, учителям-словесникам, усім, хто цікавиться українським словом
Празька школа”: Хрестоматія прозових творів / Упоряд., передм. І приміт. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004....
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconЮрій Мицик Гетьман Іван Виговський Київ Видавничий дім «км академія»
України, Польщі, Росії та інших країн, що дало змогу значно повніше висвітлити життєвий шлях І. Виговського, його військово–політичну...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К. Видавничий дім

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К.: Видавничий дім «Освіта», 2013

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconThe Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
Головний редактор новин Ассошіейтед Пресс Рене Дж. Каппон викладає основи журналістської майстерності, подає реальні приклади, знайомить...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВидатний державний діяч, вчений, патріот
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 19 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 132 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconСуходуб Т. Д. «Будем же стараться хорошо мыслить…»
М 74 мова І культура. (Науковий журнал). – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – Вип. 14. – Т. I (147). – 440 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка