Видавничий дім «всесвіт» київ-2004



Сторінка4/32
Дата конвертації26.02.2018
Розмір4.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32
Ось так і вийшло, що вони розпочали перехід через гірський хребет до моря. Кілька друзів Хосе Аркадіо Буендіа, такі ж молоді, як і він, страшенно охочі до пригод, залишили свої домівки й вирушили з жінками й дітьми на землю необітовану. Перше ніж покинути село, Хосе Аркадіо Буендіа закопав у дворі списа і одному за одним повідрубував голови своїм чудовим бойовим півням, сподіваючись у такий спосіб дати хоч якесь заспокоєння Пруденсіо Аґіляру. Урсула забрала з собою тільки валізу з весільним убранням, дещо з домашнього начиння і скриньку зі спадщиною від батька, — золотими монетами. Якогось певного шляху наперед не визначили. Просто вирішили йти в напрямку від Ріоачі, щоб не зустріти знайомих і зникнути безслідно. Безглуздішої подорожі годі було придумати. Через рік і два місяці, зіпсувавши собі шлунок мавпячим м'ясом та юшкою із змій, Урсула народила сина, у якого всі частини тіла були цілком людські. Добру половину дороги вона подолала, лежачи в гамаку, підчепленому до жердини, яку двоє чоловіків несли на плечах: у неї опухли ноги, а вени на них поздувалися, мов пухирі. Діти витримували перехід краще, ніж дорослі, і здебільше гралися, хоч на них боляче було дивитися: очі позападали, животи поздувалися. І ось одного ранку, після майже двох років блукань, їм випало стати першими смертними, які побачили західний схил гірського хребта. З укритої хмарами вершини вони споглядали неосяжний перерізаний ріками обшир — величезну долину, що сягала другого кінця світу. Але до моря вони так і не вийшли. Однієї ночі, проблукавши кілька місяців болотами, забрівши далеко від місць, де востаннє зустріли тубільців, вони стали табором на березі кам'янистої річки, де вода була схожа на застиглий потік рідкого скла. Через багато років, під час Другої світової війни, полковник Ауреліано Буендіа спробував пройти тудою ж, щоб захопити зненацька ґарнізон Ріоачі, та через шість днів зрозумів, що ця спроба — справжнє безумство. Проте хоча тієї ночі, коли отаборились біля річки, супутники його батька й скидалися на людей, що зазнали корабельної аварії, та за час переходу їхнє військо кількісно збільшилось, і всі його солдати мали намір дожити (і таки дожили) до глибокої старості. Вночі Хосе Аркадіо Буендіа бачив сон, ніби на місці їхнього табору виросло гомінке місто, де будинки були із дзеркальними стінами. Він спитав, що це за місто, і йому у відповідь сказали назву, що її він зроду не чув, зовсім беззмістовну, яка, однак, уві сні була надприродно звучною: Макондо. Назавтра він упевнив своїх супутників у тому, що їм ніколи не вдасться вийти до моря. І наказав валити дерева та розчищати в найпрохолоднішому місці біля річки галявину; отут вони й заснували селище.
Хосе Аркадіо Буендіа ніяк не міг витлумачити собі сон про будинки з дзеркальними стінами, аж доки не побачив лід. Відтоді він став вважати, що збагнув глибокий сенс віщого сну. Йому сяйнула в голові думка, що в недалекому майбутньому можна буде налагодити широке виробництво крижаної цегли з такого звичайного матеріалу, як вода, і вибудувати всім нові будинки. Тоді Макондо не буде розжареним пеклом, де від спекоти перекошуються клямки та віконні завіси, а перетвориться на місто вічної прохолоди. І коли він уперто не наполягав на негайному здійсненні свого наміру побудувати фабрику льоду, то тільки через те, що саме в той час був весь захоплений вихованням синів, а надто Ауреліано, котрий із самого початку виявив виняткові здібності до алхімії. Знову закипіла робота в лабораторії. Перечитуючи Мелькіадесові нотатки, тепер уже спокійно, без хвилювання від новизни, батько й син довго й терпляче силкувалися видобути Урсулине золото з прикипілого до казанкового дна осаду. Молодший Хосе Аркадіо майже не брав участі в цій роботі. Поки там батько вкладав у горно усю свою душу й тіло, його норовливий первісток, що й завжди був завеликий, як на свій вік, перетворився на високого й ставного парубійка. Голос йому змінився на чоловічий. На підборідді став пробиватися молодий пушок. Одного вечора Урсула зайшла до кімнати, де він саме роздягався до сну, й перейнялася змішаним почуттям сорому й жалості: після чоловіка син став першим мужчиною, якого вона побачила голим, і був так добряче споряджений для життя, аж це їй здалося чимсь ненормальним. Урсулу, яка була вагітна вже третьою дитиною, знов огорнули страхи, які вона пережила зразу по одруженні.
Саме в ту пору до них частенько навідувалась одна жінка, весела, зачіплива, язиката; вона допомагала Урсулі в усяких домашніх справах, а ще вміла ворожити на картах. Урсула зізналась їй про свою біду з сином. Вона вважала, що його передчасний розвиток — така ж протиприродна річ, як ото був поросячий хвостик у її двоюрідного брата. Жінка зайшлася нестримним сміхом, що бринів по всьому будинку, мов кришталевий дзвіночок. «Навпаки, — відказала вона. — Він буде щасливим».
І щоб потвердити своє провіщення, вона через кілька днів принесла колоду карт і замкнулася з Хосе Аркадіо в комірчині біля кухні. Повагом розкладала карти на старому столярному верстаку, теревенячи про се про те, а хлопець стояв поряд, радше знуджений, ніж зацікавлений усією процедурою. Зненацька вона випростала руку й доторкнулася до нього. «Ог-го!» — вигукнула вона з невдаваним переляком; ото й усе, що вона спромоглася йому сказати.
Хосе Аркадіо відчув, що його кістки робляться м'які, мов та губка, його пройняв гнітючий страх і страшенно захотілося плакати. Жінка нічим його не заохотила. Та Хосе Аркадіо шукав її всю ніч, відчуваючи запах диму, що йшов від її пахв і, здавалось, усотувався йому в шкіру. Йому хотілося бути з нею весь час, хотілося, щоб вона доводилась йому матір'ю, щоб вони ніколи не виходили з комірчини і щоб вона казала йому «ог-го!», знов торкалась його і знов казала «ог-го!». Одного дня він уже не міг далі терпіти таке й подався до неї додому. Відвідини вийшли якісь церемонні й незрозумілі: він сидів у вітальні і мовчав, ніби йому заціпило. Тепер він її не хотів. Вона йому видалась інакшою, зовсім не схожою на той образ, який викликав у ньому її запах, неначе то була якась інша жінка. Він випив каву й пішов геть у страшенно пригніченому настрої. А вночі, мордуючись безсонням, знову запрагнув її брутальною хіттю, однак тепер бажав її не такою, якою вона сиділа з ним у комірчині, а такою, якою вона постала перед ним того надвечір'я.
Через кілька днів, зовсім зненацька, жінка покликала хлопця до себе додому, під тим приводом, що, мовляв, хоче навчити його одного картярського фокуса, й повела з вітальні, де сиділа її мати, просто до спальні. І тут вона доторкнулася до нього з такою безцеремонністю, аж він спершу весь здригнувся, проте був розчарований, відчувши швидше страх, ніж задоволення. Відтак сказала йому, щоб він прийшов до неї вночі. Він пообіцяв, аби тільки хутчіше втекти звідти, знаючи, що буде неспроможний прийти. Та тієї ночі, перевертаючись на своїй жаркій постелі, він зрозумів, що повинен піти, дарма що й неспроможний. Навпомацки вдягався, чуючи в темряві спокійне братове дихання, сухий батьків кашель у сусідній кімнаті, сонне кудкудакання курей у дворі, дзумотіння москітів, барабанний бій свого серця та весь інший безладний шум світу, що ніколи доти не привертав його уваги. Потому вийшов на заснулу вулицю. Всім своїм серцем бажав, щоб двері виявились узятими на засув, а не тільки причиненими, як йому пообіцяно. Та вони були не замкнені. Він штовхнув двері кінчиками пальців, і завіси рипнули тужним протяжним стогоном, який крижаною луною відгукнувся у нього всередині. Тієї ж миті, щойно ступив досередини, рухаючись боком, намагаючись не зчиняти шуму, він відчув той запах. Хосе Аркадіо усе ще був у першій кімнатці, в якій троє братів тієї жінки почепили на ніч свої гамаки, — тільки де і як саме, він не знав і не міг визначити в темряві, тож мав навпомацки перетнути кімнатку, розчинити двері до спальні, а там зорієнтуватися, щоб бува не втрапити на інше ліжко. Він рушив уперед і відразу наштовхнувся на узголів'я одного з гамаків, які висіли нижче, ніж він гадав; чоловік, котрий доти хропів у ньому, перевернувся вві сні на другий бік і промовив дещо розчаровано: «То було в середу». А коли хлопець штовхнув двері спальні, то вони шкрябнули по нерівній долівці, на що не було ніякої ради. Опинившись у непроглядній темряві, перейнятий безнадійною тугою, він зрозумів, що зовсім заблудився. В тісному помешканні спали мати, її друга дочка з чоловіком та двома дітьми і жінка — вона його, видно, і не чекала. Він міг би йти на запах, якби цей запах не витав усюди, такий невловний і т^кий виразний водночас, як отой, що його він тепер завжди чув десь у собі. Він довго стояв непорушно, злякано питаючи себе, яким це побитом він утрапив у цю прірву безпорадності, аж тут чиясь рука, промацуючи випростаними пальцями темряву, наткнулася на його обличчя. Він не здивувався, бо підсвідомо чекав того дотику. А тоді звірився цій руці і в страшній знемозі дозволив довести себе до невидимого ложа, де його роздягли й почали торсати, ніби лантух з картоплею, повертали туди й сюди у непроглядній пітьмі, серед якої його руки вже стали зайві і де пахло вже не жінкою, а аміаком; коли ж він пробував пригадати її обличчя, то перед ним поставало Урсулине; він невиразно усвідомлював, що робить щось таке, що йому вже давно кортіло робити, хоч він і гадки не мав, що справді зможе це робити, він не знав, як саме це робить, не знав, де в нього голова, а де ноги, чия це голова й чиї це ноги, він тільки відчував, що далі неспроможний опиратись владному потягові в крижах та тремтінню живота, і був пойнятий палким запаморочливим бажанням утекти й водночас залишитися навік у цій розпачливій тиші, в цій застрашливій самотності.
Звали жінку Пілар Тернера. Вона теж була учасницею великого виходу, що завершився заснуванням Макондо: її взяли з собою батьки, щоб розлучити з одним чоловіком, котрий зробив її жінкою, коли їй було чотирнадцять, і далі жив з нею, аж поки їй виповнилося двадцять два роки, але ніяк не міг зважитися вступити в законний шлюб, адже був чужаком. Він заприсягся, що піде за нею хоч на край світу, однак дещо пізніше — коли владнає свої справи, і відтоді вона вже й стомилася ждати його, дарма що карти повсякчас випадали на чоловіків, високих і низеньких, білявих і чорнявих, які мали прибути до неї — той суходолом, той морем, той за три дні, той за три місяці, а той за три роки. Поки вона отак чекала, її стегна втратили силу, а груди — пружність, вона відзвичаїлась від пестощів, але зберегла нерозтрачений шал свого серця.
В нестямному захваті від цієї чудесної іграшки Хосе Аркадіо тепер вирушав щоночі шукати її в лабіринті кімнати. Одного разу двері виявилися замкнутими, і він заходився стукати, знаючи, що коли вже набрався відваги стукнути один раз, то стукай до останку. Після нескінченного чекання вона таки відчинила йому. Вдень, падаючи з ніг від недосипання, він потай тішився спогадами про минулу ніч. Та коли Пілар Тернера заходила до них, весела, безтурботна, балакуча, йому не доводилося докладати ніяких зусиль, щоб приховати своє хвилювання: ця жінка, чий дзвінкий сміх полохав голубів у дворі, не мала нічого спільного з тією невидимою силою, яка навчила його тамувати подих і лічити удари свого серця, а також допомогла зрозуміти, чому чоловіки бояться смерті. Він так заглибився в свої переживання, аж навіть не збагнув, чому всі зраділи, коли його батько і брат повідомили, що їм нарешті пощастило розкласти металевий осад і видобути з нього Урсулине золото.
Вони справді досягли цього після багатьох днів упертих і складних дослідів. Урсула була щаслива і навіть склала дяку Богові за те, що він винайшов алхімію; мешканці села натовпились у лабораторію, де їх частували коржиками з гуайявовим варенням з нагоди звершеного чуда, а Хосе Аркадіо Буендіа показував усім тиґель з вивільненим золотом, і вигляд у нього був такий, немовби то він сам створив те золото. Отак, показуючи його по черзі кожному, він зрештою підійшов до свого старшого сина, котрий останнім часом майже не потикався до лабораторії, підніс хлопцеві до очей суху жовту золу й спитав: «Ну, то на що воно схоже?»
Хосе Аркадіо щиро відповів:
— На собаче лайно.
Батько вдарив сина по губах тильним боком долоні та з такою силою, аж у Хосе Аркадіо потекла з рота кров, а з очей — сльози. Тієї ночі, знайшовши навпомацки в темряві пляшечку з ліками й вату, Пілар Тернера приклала до опуху компрес із арніки й зробила все, чого хотілося Хосе Аркадіо, та так, щоб ніщо його не непокоїло, одне слово, кохала уволю, не завдавши болю. Усе це зблизило їх настільки, що за якусь хвильку, самі того не зауваживши, вони вперше стали тихо розмовляти.
Я хочу бути тільки з тобою, — шепотів він. — Цими днями я всім усе розповім і покладу край цим хованкам.
Вона не намагалася відтворити його.
Ото було б добре, — схвально мовила вона. — Коли ми будемо тільки вдвох, то засвітимо лампу, щоб бачити одне одного, і я зможу кричати, що мені заманеться, і нікого це не обходитиме, а ти зможеш шепотіти мені на вухо всілякі дурниці, які тобі тільки навернуться на думку.
Оця розмова, їдуча злоба проти батька і певність того, що незаконне кохання однаково належатиме йому, сповнили Хосе Аркадіо спокійною відвагою. Отож, без усякої підготовки, він розповів про все братові.
Спершу малий Ауреліано зрозумів лише, що любовні пригоди його брата дуже ризиковані й загрожують тому страшною небезпекою, бо не втямив, що саме так невідпорно вабить брата. Та потроху він також перейнявся тривожним братовим хвилюванням. Він примушував Хосе Аркадіо розповідати найменші подробиці, переймався його стражданнями і втіхами, почувався наляканим і щасливим. Тепер він чекав повернення брата, не засинаючи до світання, без кінця перевертаючись на своїй самотній постелі, мов на ложі з розжареного вугілля, а далі вони розмовляли, поки наставала пора вставати, і невдовзі обидва поринули в якийсь напівдрімотний стан, сповнились однаковою відразою і до алхімії, і до батькової вченості, й замкнулися кожен у своїй самотності. «Хлопці ходять, мов оглашенні, — казала Урсила. — Напевно, у них глисти». І вона наколотила огидного пійла з розтертого на порошок мексиканського чаю. Обидва випили ці ліки з несподіваним стоїцизмом і того дня одинадцять разів одночасно сідали на горщики, вивергаючи з себе рожевуватих паразитів, яких вони показували всім з великою радістю, адже дістали можливість заморочити Урсулі голову щодо причини їхньої неуважливості й млявості. Ауреліано не тільки розумів, але й сприймав як свої власні братові турботи й переживання. Якось, коли брат детально описував йому механізм кохання, він урвав його запитання: «А що ти тоді відчуваєш?» Хосе Аркадіо, не довго думаючи, відповів:
— Щось таке, як землетрус.
Одного січневого дня, у четвер о другій годині ночі, народилася Амаранта. Преше ніж пустити когось до кімнати, Урсула уважно оглянула дитину. Дівчинка була легка й вертлява, мов ящірка, але все у неї було людське. Ауреліано дізнався про подію, тільки коли зауважив, що будинок повен людей. Скориставшися з метушні, він вирушив на пошуки брата, якого не було в ліжку від одинадцятої години ночі, і зробити це він вирішив так зненацька, що навіть не встиг подумати, як йому витягти Хосе Аркадіо зі спальні Пілар Тернери. Кілька годин бродив він довкола будинку, викликаючи брата умовним свистом, доки зрештою наближення світанку не змусило його вернутися додому. В материній кімнаті він побачив Хосе Аркадіо: з виразом цілковитої невинності на обличчі брат бавив новонароджену сестричку.
Не минуло ще й сорока днів після Урсулиних пологів, як знову з'явилися цигани. Це були ті самі фіґлярі й жонглери, які приносили лід. Дуже швидко виявилося, що, на відміну від Мелькіадесового племені, ці були не провісники прогресу, а просто торговці видовищами. Навіть тоді, коли вони принесли лід, вони показували його не як щось таке, з чого можна мати пожиток, а просто як цирковий атракціон. Цього разу, крім багатьох інших чудес, цигани принесли з собою летючу мату. Але показували її не як вагомий внесок у розвиток засобів сполучення, а просто як забавку. Люди, звісно, видобували свої останні золоті монетки, щоб пронестися над дахами селища. Під захистом чарівної безкарності, що виникла через загальний безлад, Хосе Аркадіо й Пілар тішилися повною свободою. Загубившись у натовпі, вони почувалися щасливими й навіть почали підозрювати, що кохання може бути глибшим і врівноваженішим почуттям, аніж невгамовне, проте скороминуще блаженство їхніх потаємних ночей. Однак Пілар звела нанівець увесь той чар. Розпалена захватом, що його викликало в Хосе Аркадіо її товариство, вона, врахувавши обставини того дня, подумала, ніби все це й справді так, і з одного маху звалила йому на голову цілий всесвіт. «Отепер ти справжній чоловік», — заявила вона. А що він не зрозумів, куди вона хилить, пояснила йому по складах:
— У те-бе бу-де син.
Кілька днів по тому Хосе Аркадіо не зважувався й носа виткнути з дому. Досить було йому зачути заливчастий сміх Пілар на кухні, які він негайно втікав до лабораторії, де, з Урсулиного благословення, знову завзято провадилися досліди з алхімії. Хосе Аркадіо Буендіа радо вітав повернення блудного сина й утаємничив його в пошуки філософського каменя, за які нарешті взявся. Якось увечері брати захоплено дивилися на летючу мату, що майнула повз вікно лабораторії з циганом-водієм і кількома сільськими хлопцями, які вітально помахали братам рукою, але Хосе Аркадіо Буендіа навіть не повернувся до вікна. «Нехай собі бавляться, — зауважив він. — Ми літатимемо куди краще за них — науковими засобами, а не на якійсь жалюгідній підстилці». Попри свій удаваний інтерес до філософського каменя, Хосе Аркадіо так ніколи й не збагнув його могуті, бо для нього він був якоюсь недбало видутою пляшкою, та й годі. Хлопцеві незмога було втекти від гнітючих думок. Він утратив апетит і сон, занудив світом, як це бувало з його батьком після невдачі з якимсь новим задумом; пригнічений настрій сина так впадав в очі, що Хосе Аркадіо Буендіа звільнив його від обов'язків у лабораторії, вирішивши, що син бере алхімію надто близько до серця. Зате Ауреліано зрозумів, що братове горе не має нічого спільного з пошуками філософського каменя, однак йому не вдавалося вирвати у Хосе Аркадіо бодай якесь зізнання. Брат утратив свою колишню відвертість. Доти приязний і товариський, він тепер зробився замкнутий і ворожий. Прагнучи самотності, отруєний їдкою злобою до цілого світу, він якось уночі знову покинув своє ліжко, однак до Пілар Тернери не пішов, а затесався в натовп довкола циганських наметів. Походивши серед різних хитромудрих атракціонів і жодним із них не зацікавившись, він зауважив дещо не виставлене на огляд: молоденьку циганочку, майже дівчинку, що аж гнулася від ваги скляного намиста, — гарнішої од неї Хосе Аркадіо зроду не бачив. Дівчина стояла в гурті, який споглядав сумне видовище — людину, перетворену в змію, бо не слухалась батьків.
Хосе Аркадіо навіть не глянув туди. Поки натовп розпитував людину-змію про сумні подробиці її історії, хлопець проштовхнувся крізь юрбу до першого ряду, де набачив циганку, й став за нею. Потім притиснувся до дівчини. Та спробувала відхилитись, але Хосе Аркадіо ще дужче притиснувся. І тоді вона відчула його. Прикипіла до місця, затремтівши з подиву й переляку, не ймучи собі віри, і врешті-решт озирнулася на нього з боязкою усмішкою. Цієї хвилі двоє циган запхнули людину-змію в клітку й віднесли до намету. Циган, що супроводив поясненнями видовище, оголосив:
— А зараз, пані й панове, ми покажемо вам страшний номер — жінку, якій щоночі о тій самій годині сто п'ятдесят років поспіль рубатимуть голову на кару за те, що бачила таке, чого не повинна була бачити.
Хосе Аркадіо й дівчина не були присутні при відтинанні голови. Вони пішли до намету, де цілувалися, охоплені невідпорним бажанням, і водночас сюядали з себе одяг. Циганка звільнилася від своїх надягнених один на другий корсажів, від численних спідниць із пожовклого мережива, від непотрібного дротяного корсета, від тягаря намиста й перетворилася, так би мовити, в ніщо. Ця миршава жабка з недорозвиненими груденятами й худющими ніжками, що видавалися тоншими за руки Хосе Аркадіо, виказала однак рішучість і запал, якими надолужувала свою тендітність. Проте Хосе Аркадіо не міг відповісти їй тим самим, бо намет був громадським приміщенням: туди знай заходили цигани з розмаїтим цирковим причандаллям і займалися тут своїми справами, ба навіть умощувались пограти в кості долі біля ліжка. На жердині посередині намету висіла лампа, що яскраво освітлювала усе всередині. В перерві між пестощами голий Хосе Аркадіо безпорадно випростався на постелі, не знаючи, що йому робити, а дівчина все намагалася розворушити його. Дещо згодом досередини зайшла пишнотіла циганка в супроводі чоловіка, який не належав до трупи, але й не був з їхнього села, і обоє почали роздягатися просто перед ліжком. Жінка випадково глянула на Хосе Аркадіо і з палким захватом зміряла зором його чудового сплячого звіра.
Хлопчику, — вигукнула вона, — нехай збереже його тобі Господь!
Подруга Хосе Аркадіо попросила, щоб ті дали їм спокій, і пара вляглася долі обік ліжка. Чужа пристрасть пробудила нарешті хіть у Хосе Аркадіо. При першому його заході кістки дівчини, здавалось, розсипались урізнобіч з безладним стукотом, як купа фішок доміно, шкіра стала сходити безбарвним потом, очі наповнилися слізьми, все тіло тужливо застогнало і ледь відчутно запахло тванню. Але вона витримала натиск з гідними захоплення твердістю вдачі й мужністю. І тоді Хосе Аркадіо відчув, що підноситься до райських небес, і з його переповненого серця ринули потоком ніжні непристойності, які вливались у дівчину через вуха, а виливались із рота, перекладені її мовою. Це було в четвер. А в ніч на суботу Хосе Аркадіо пов'язав собі голову червоною шматиною та й подався з циганами.
Зауваживши, що сина довго немає, Урсула кинулася шукати його по всьому селищу. Там, де щойно стояв циганський табір, вона побачила тільки купи сміття та попіл від загашених багать, який іще димився. Котрийсь із односельців, які порпалися в покидьках, сподіваючися знайти скляне намисто, сказав Урсулі, що минулої ночі бачив її сина серед циганської трупи — той котив перед себе візок із кліткою людини-змїї. «Чуєш, він пішов у цигани!» — гукнула Урсула своєму чоловікові, котрий не виказував ані найменшого занепокоєння через зникнення сина.
Ну то й хай іде, — відповів Хосе Аркадіо Буендіа, товчучи в ступці якусь речовину, уже сто разів перетовчену й перепалену й знову засипану в ступку. — Так він принаймні стане чоловіком.
Урсула розпитала, в який бік пішли цигани. Розпитувала далі дорогою, яку їй вказали, сподіваючись наздогнати табір, і все відходила від селища, аж доки виявила, що зайшла так далеко, що вже й не варто вертати назад. Хосе Аркадіо Буендіа помітив відсутність дружини тільки о восьмій годині вечора, коли поставив речовину грітися на підстилку з гною й вирішив піти подивитися, що там таке з малою Амарантою, котра вже геть захрипла, плачучи. За дві-три години він зібрав загін добре озброєних односельців, полишив Амаранту на жінку, яка зголосилася бути годувальницею, й подався неходженими стежками шукати Урсулу. Ауреліано він забрав із собою. На світанні рибалки-індіанці, які розмовляли незрозумілою для них мовою, на мигах пояснили їм, що ніхто тут не проходив. По трьох днях марних пошуків вони повернулися до селища.
Хосе Аркадіо Буендіа тужив кілька тижнів. Ходив, як мати, коло маленької Амаранти. Купав, міняв пелюшки, чотири рази на день носив до годувальниці, а ввечері навіть співав їй пісень, чого Урсула зовсім не вміла. Одного разу Пілар Тернера зголосилася взяти на себе турботи по господарству до повернення Урсули. Ауреліано, чия загадкова проникливість ще дужче загострилася в біді, пережив наплив ясновидіння, коли вона завітала до них. Отоді він уже не сумнівався, що це вона в якийсь непоясненний спосіб стала винною у втечі брата й зникненні матері, і зустрів її з такою мовчазною й затятою ворожістю, що вона більше не потикалася до їхньої господи.
Час поставив усе на свої місця. Хосе Аркадіо Буендіа та його син і самі незчулися, як знов опинились у лабораторії, повитирали порох, роздмухали вогонь у горні й знов захопилися дослідами над сплячою речовиною, що кілька місяців простояла без діла на своїй підстилці з гною. Навіть Амаранта, лежачи в своїй корзині з вербової лози, в кімнаті, де повітря було насичене ртутними випарами, з цікавістю спостерігала за впертою роботою батька й брата. А далі, через два-три місяці по зникненні Урсули, в лабораторії почали діятися дивні речі. Порожня пляшка, яка давно стояла в одній із шаф, нараз зробилася такою важкою, що годі було зрушити її з місця. Вода в поставленій на робочий стіл каструлі закипіла без вогню й через півгодини геть википіла. Хосе Аркадіо Буендіа і його син не без остраху спостерігали за цими явищами, не можучи нічого пояснити, однак витлумачили їх як призвістку появи нової речовини. Одного разу корзина з Амарантою почала рухатися сама по собі й описала повне коло по кімнаті перед враженим Ауреліано, що поквапився спинити її. Проте батько сприйняв цей випадок спокійно. Він поставив корзину на місце й прив'язав до ніжки столу, певний того, що їхні сподівання от-от здійсняться. Саме тоді Ауреліано й почув, як батько сказав:


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   32

Схожі:

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВасиля голобородька
К 54 Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconТема. Людина І Всесвіт. Астрономія – наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Навчальна – продовжити вивчати тему Всесвіт та його складові; розкрити значення знань про Всесвіт для людини; на основі одержаних...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconКнига адресована студентам-філологам, учителям-словесникам, усім, хто цікавиться українським словом
Празька школа”: Хрестоматія прозових творів / Упоряд., передм. І приміт. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004....
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconЮрій Мицик Гетьман Іван Виговський Київ Видавничий дім «км академія»
України, Польщі, Росії та інших країн, що дало змогу значно повніше висвітлити життєвий шлях І. Виговського, його військово–політичну...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К. Видавничий дім

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К.: Видавничий дім «Освіта», 2013

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconThe Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
Головний редактор новин Ассошіейтед Пресс Рене Дж. Каппон викладає основи журналістської майстерності, подає реальні приклади, знайомить...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВидатний державний діяч, вчений, патріот
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 19 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 132 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconСуходуб Т. Д. «Будем же стараться хорошо мыслить…»
М 74 мова І культура. (Науковий журнал). – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – Вип. 14. – Т. I (147). – 440 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка