Видавничий дім «всесвіт» київ-2004



Сторінка8/32
Дата конвертації26.02.2018
Розмір4.76 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   32
Нещасливою почувалася сама тільки Ребека: вона не могла забути Амарантової погрози. Ребека знала вдачу сестри, її зарозумілий дух, і боялася лютої помсти. Вона по кілька годин просиджувала в купальні, смоктала пальця й одчайдушним зусиллям волі притлумлювала в собі бажання знову почати їсти землю. Шукаючи порятунку від своїх тривог, вона покликала Пілар Тернеру, щоб та почитала їй на картах майбутнє. Після цілої низки невизначених фраз Пілар Тернера прорекла:
Не матимеш щастя доти, аж поки твої батьки не будуть поховані.
Ребеку пройняв дрож. Ніби пригадуючи давній сон, вона побачила себе зовсім малесенькою дівчинкою на порозі будинку Буендіа зі скринькою, дерев'яною гойдалкою і мішком, що про його вміст вона так ніколи й не дізналася. Згадала лисого пана, зодягненого в полотняний костюм і з золотою запонкою на комірі сорочки й зовсім не схожого на чирвового короля. Згадала дуже молоду й дуже гарну жінку з теплими духмяними руками, що не мали нічого спільного з ревматичними пальцями чирвової дами; жінка прикрашала її волосся квітами, щоб повести гуляти ввечері зеленими вулицями міста.
Не розумію, — сказала Ребека.
Пілар Тернера здавалася збентеженою.
Я теж не розумію, але саме так кажуть карти.
Ребеку настільки занепокоїло туманне пророцтво, що
вона розповіла про нього Хосе Аркадіо Буендіа; той вичитав їй за віру в карти, але сам відразу ж непомітно заходився нишпорити по скринях та шафах, пересувати меблі й піднімати дошки підлоги, шукаючи мішок із кістками.
Пам'ятав, ніби не бачив мішка від часу перебудови будинку. Потай від усіх він покликав мулярів, і один з них зізнався, що замурував мішок у стіну однієї зі спалень, бо той заважав працювати. Кілька днів підряд вони прослухували стіни, прикладаючи вухо до кладки, доки врешті зачули «квок, квок» далеко в глибині. Пробили стіну й знайшли там мішок, цілий і непошкоджений. Того ж таки дня його поховали в могилі без надгробка неподалік від Мелькіадеса, і Хосе Аркадіо Буендіа повернувся додому, звільнившись від тягаря, що гнітив його сумління хоч і недовго, але так само важко, як і спогад про Пруденсіо Аґіляра. Проходячи через кухню, він поцілував Ребеку в лоб.
Викинь дурні думки з голови, — сказав він їй. — Ти будеш щаслива.
Дружба з Ребекою широко розчинила перед Пілар Тернерою двері будинку, зачинені для неї Урсулою після народження Аркадіо. Пілар Тернера, мовби отара кіз, приходила в будь-який час і давала вихід своїй гарячковій енергії, виконуючи найтяжчі роботи по господарству. Інколи вона заглядала й до майстерні і допомагала Аркадіо обробляти дагеротипні пластинки з такою ретельністю й ніжністю, що зрештою він став бентежитися. Ця жінка просто забивала йому памороки. Її гаряча шкіра, запах диму довкола неї, голосний сміх, геть недоречний у затемненій кімнаті, відвертали увагу, і він знай робив щось не так.
Одного разу в майстерні сидів Ауреліано, зайнятий своїм; Пілар Тернера сперлася на стіл, захоплено спостерігаючи за його роботою. І тут воно сталося. Ауреліано впевнився, що Аркадіо перебуває в затемненій кімнаті, і тільки тоді звів очі на Пілар Тернеру й зустрівся з її поглядом, де думка проглядала так ясно, ніби була осяяна полуденним сонцем.
То що там? — мовив Ауреліано. — Говори, в чім річ.
Пілар Тернера прикусила губу, сумно посміхнувшись.
Із тебе вийшов би гарний вояк, — відповіла вона. — Куди цілиш, туди й влучаєш.
Ауреліано відчув полегшу, переконавшись, що його передчуття підтвердилися. Він знов зосередився на роботі, ніби нічого й не сталося, а його голос прозвучав спокійно й твердо:
— Я визнаю його своїм сином, — сказав він. — Він носитиме моє ім'я.
Хосе Аркадіо Буендіа нарешті досягнув того, чого шукав: приєднав до однієї з заводних танцівниць годинниковий механізм, і лялька танцювала три дні під власну музику. Цей винахід схвилював його більше від усіх колишніх безглуздих задумів. Він кинув їсти. Перестав спати. І, перебуваючи без нагляду й турбот Урсули, дозволив уяві вкинути його в стан безперервного марення, якого він уже так ніколи й не позбувся; цілісінькі ночі ходив він кімнатою туди й сюди, міркуючи вголос, вишукуючи способи застосувати принцип дії маятника до воза, плуга, одне слово, до всього, що, рухаючись, дає якусь користь. Його так висотало гарячкове безсоння, що він зовсім не впізнав старого з білою головою й невпевненими рухами, який завітав до його спальні одного ранку. То був Пруденсіо Аґіляр. Упевнившись нарешті, хто це, й вражений тим, що, — як він побачив, — мертві також старіють. Хосе Аркадіо Буендіа відчув наплив глибокої печалі. «Пруденсіо, — вигукнув він,
яким це побитом ти аж сюди дістався?» Після багатьох років перебування в царстві мертвих туга за живими зробилася такою нестерпною, потреба в чиємусь товаристві
такою невідкладною, а близькість ще однієї смерті, що існує всередині смерті, — такою застрашливою, що Пруденсіо Аґіляр зрештою полюбив свого найзапеклішого ворога, якого шукав уже давно. Питав про нього в мерців з Ріоачі, у померлих, що прибували з Вальє-де-Упар і долини, та ніхто не міг сказати йому нічого певного, адже Макондо не було відоме померлим доти, поки не прибув Мелькіадес і не позначив його чорною цяточкою на строкатих картах смерті, Хосе Аркадіо Буендіа говорив з Пруденсіо Аґіляром до світання. Через кілька годин, знесилений від тривалого безсоння, він зайшов до майстерні Ауреліано й спитав: «Який сьогодні день?» Ауреліано відповів, що вівторок. «Я теж так вважав, — мовив Хосе Аркадіо Буендіа. — Але невдовзі помітив, що й далі триває понеділок — від учора. Подивись на небо, подивись на стіни, подивись на беґонії. І сьогодні ще понеділок». Звиклий до батькових дивацтв, Ауреліано пустив його слова повз вуха. Назавтра, в середу, Хосе Аркадіо Буендіа знову з'явився в майстерні. «Просто лихо, та й годі, — правив він. — Подивись лишень на повітря, послухай, як дзвенить сонце, усе достоту таке саме, як учора й позавчора. Сьогодні також понеділок». Того вечора П'єтро Креспі зустрів його в Ґалереї; Хосе Аркадіо Буендіа заходився від плачу: схлипуючи негарно, по-старечому, він лив сльози за Пруденсіо Аґіляром, Мелькіадесом, Ребечиними батьками, своїм татом, своєю матінкою, одне слово, за всіма, кого міг пригадати й хто вже перебував на той час самотою в смерті. П'єтро Креспі подарував йому заводного ведмедя, що походжав по дротині на задніх лапах, однак не зумів позбавити Хосе Аркадіо Буендіа нав'язливого стану. Тоді він спитав його, як там справи з проектом, про який той йому нещодавно розповідав, а саме з машиною-маятником для польотів людини в повітрі, та Хосе Аркадіо Буендіа відповів, що її зробити неможливо, бо маятник може підняти в повітря будь-яку річ, тільки не себе самого. У четвер Хосе Аркадіо Буендіа знову зайшов до майстерні, його обличчя виказувало повний розпач. «Машина часу зіпсувалася, — майже ридаючи, промовляв він, — а Урсула й Амаранта так далеко». Ауреліано посварив його, як дитину, і він слухняно замовк. Шість годин поспіль він уважно розглядав речі, намагаючись визначити, чи відрізняється їхній вигляд від того, який вони мали вчора, і вперто шукав змін як доказу руху часу. Цілісіньку ніч пролежав він із розплющеними очима, закликаючи Пруденсіо Аґіляра, Мелькіадеса й усіх померлих прийти поділити його тривогу. Але ніхто до нього не прийшов. У п'ятницю вранці, коли всі в будинку ще спалц, він знову почав вивчати довколишній світ, доки в нього не зосталось ані найменшого сумніву в тому, що все ще триває понеділок. Тоді він відірвав від одних дверей засув і з дикою люттю, давши волю своїй небуденній силі, побив на друзки алхімічні пристрої, вчинив розгром у лабораторії даґеротипїї та ювелірній майстерні, — при цьому, наче біснуватий, горлав щось урочистою і звучною, але геть незрозумілою мовою. Він замірився зруйнувати й весь будинок, але тут Ауреліано погукав на поміч сусідів. Потрібно було десять чоловіків, щоб звалити його, чотирнадцять — щоб зв'язати, і двадцять — щоб відволокти у двір під великий каштан, де його покинули, припнувши мотузками до стовбура, а він і далі лаявся своєю дивною мовою, вивергаючи з рота зелену піну. Коли повернулись Урсула й Амаранта, він усе ще зоставався прив'язаний за руки й за ноги до прикорня, геть промоклий від дощу, але вже цілком сумирний та безпечний. Вони заговорили до нього, але він їх не впізнав і відповів щось незрозуміле. Урсула розв'язала йому натерті до крові зап'ястя й кісточки, залишивши мотузку тільки довкола пояса. А згодом йому спорудили пальмове накриття для захисту від сонця та дощу.
Ауреліано Буендіа і Ремедіос Москоте повінчались однієї березневої неділі перед вівтарем, що його падре Никанор Рейна загадав поставити у вітальні. Ця подія стала завершенням цілого місяця хвилювань і тривог у будинку Москоте через те, що мала Ремедіос досягла зрілості раніше, ніж позбулася своїх дитячих звичок. Дарма, що мати своєчасно втаємничила її в зміни, пов'язані з дівочим віком: одного лютневого вечора Ремедіос із переляканими криками вскочила до вітальні, де її сестри розмовляли з Ауреліано, і показала свої панталони, забруднені чимось темно-шоколадного кольору. Весілля було призначено через місяць. Наречену ледве встигли навчити самотужки вмиватися й одягатися, а також виконувати найпростіші роботи в господі. Щоб відзвичаїти дівчину ловити рибу в ліжку, її примушували мочитися на розпечену цеглу. Чималих зусиль коштувало переконати її в недоторканості подружніх таємниць, бо коли Ремедіос повідали деякі подробиці першої шлюбної ночі, вона була така вражена й нетямилася від захвату водночас, аж була готова обговорювати почуте з цілим світом. Довелося добряче поморочитися з нею, але зате на призначений для церемонії день дівчинка була обізнана в житейських справах так само добре, як і її сестри. Дон Аполінар Москоте повів дочку за руку вулицею, прикрашеною квітами й Гірляндами, повів під гучне бахкання ракет і музику кількох оркестрів, а вона махала рукою і дякувала усмішкою сусідам, котрі з вікон своїх будинків бажали їй щастя. Ауреліано, в костюмі з чорного сукна й лакованих черевиках із металевими застібками, — тих самих, в яких він через кілька років стоятиме біля стіни перед розстрілом, — зустрів наречену перед дверима будинку й повів до вівтаря; сам був страшенно блідий, а до горла підкочувався клубок. Ремедіос поводилася дуже невимушено й скромно, не втративши самовладання навіть тоді, коли Ауреліано, намагаючись надягти їй на палець обручку, впустив її додолу. Це викликало замішання серед гостей, звідусіль зачувся шепіт, але Ремедіос і далі спокійно чекала, піднісши догори руку в мереживній мітенці й випроставши підмізинного пальця, доки її наречений не спинив обручки, що котилася до дверей, наступивши на неї ногою, і не вернувся, червоний, до вівтаря. Її мати й сестри так боялися, коли б вона, бува, не зробила чогось невлад під час церемонії, що зрештою, геть вимучені, самі ж і допустилися помилки, підказавши їй першою поцілувати нареченого. Саме з цього дня і виявились у Ремедіос почуття відповідальності, вроджена привітність та вміння володіти собою, які завжди будуть їй притаманні за важких обставин. З власного почину вона відкраяла найкращий шмат весільного пирога і разом з виделкою віднесла на тарілці Хосе Аркадіо Буендіа. Скоцюрблений на дерев'яній лавочці під пальмовим накриттям, прив'язаний до каштанового стовбура й вицвілий від сонця та дощів, старий велет вдячно посміхнувся й заходився їсти пиріг руками, бурмочучи під ніс якусь нерозбірливу молитву. Єдина нещаслива людина на бучному святі, яке тривало до понеділкового ранку, була Ребека Буендіа. Її свято було зірвано. З Урсулиного дозволу Ребека мала брати шлюб того ж таки дня, але в п'ятницю П'єтро Креспі одержав листа, де повідомлялося, що його мати лежить при смерті/ Весілля відклали. Через годину П'єтро Креспі від'їхав до головного міста провінції і дорогою розминувся зі своєю матір'ю, котра прибула до Макондо без запізнення в ніч на суботу й проспівала на весіллі Ауреліано сумну пісню, яку наготувала для синового весілля. П'єтро Креспі повернувся в неділю вночі — якраз на шапкобрання, по тому як загнав п'ятеро коней, намагаючись встигнути на власне весілля. Так ніколи й не вдалося встановити, хто саме написав отого листа. Урсула мучила Амаранту допитами доти, доки та розплакалась від обурення й заприсяглася в своїй непричетності перед вівтарем, якого теслярі ще не встигли розібрати.
Падре Никанор Рейна, що його дон Аполінар Москоте привіз для вінчальної служби із сусіднього міста в долині, був уже дід, озлоблений своєю невдячною професією. Він мав сірувату шкіру, натягнуту просто на кості, помітно одутлий круглий живіт, а на обличчі в нього — як на обличчі зістарілого ангела — було більше простодушності, ніж доброти. Після весілля він збирався повернутися до своєї пастви, однак вжахнувся, побачивши безтурботність мешканців Макондо, які тішилися гріховним життям: вони підкорялися тільки законам природи, не хрестили дітей, не визнавали церковних свят. Розміркувавши, що ця земля нагально потребує орача, він вирішив залишитися в Макондо ще на тиждень, щоб похрестити обрізаних та язичників, узаконити незаконні співжиття та причастити тих, хто були при смерті. Але ніхто не хотів його слухати. Йому відповідали, що багато років чудово обходяться без священика, залагоджуючи всі питання спасіння душі безпосередньо з самим Богом, та й не чинять смертних гріхів. Стомившись проповідувати в пустелі, падре Никанор вирішив узятися за будівництво найбільшого в світі храму зі статуями святих у натуральну величину й вітражами, щоб народ їхав до Макондо навіть з Риму — молитися Богові в самісінькому осередку безбожництва. Ходив усюди з мідною тарілочкою й збирав пожертвування. Йому щедро подавали, але він вимагав іще більше, бо ж на храмі має висіти такий дзвін, щоб від його звуку спливали потопельники. Він так благав усіх, аж згубив голос, а кості гули від утоми. Однієї суботи, прикинувши, що ще не зібрав навіть на двері храму, він впав у розпач. Тоді падре спорудив на міській площі вівтар і в неділю з дзвіночком у руці, як ходили в часи епідемії безсоння, оббіг усі вулиці, скликаючи людей на польову месу. Чимало прийшло з цікавості. Інші — знічев'я. Ще інші — побоюючись, коли б, бува, Бог не сприйняв зневагу до свого посередника за особисту образу. Таким чином, о восьмій годині ранку половина міста зібралася на площі, де падре Никанор читав Євангеліє голосом, що був надірваний благанням про гроші. Під кінець меси, коли присутні вже були кинулись розходитися, він підніс догори руки, прохаючи уваги.
— Хвилиночку, — мовив він. — Зараз ви дістанете незаперечний доказ безмежного всесилля Господа Бога.
Хлопчик, який допомагав падре Никанорові під час меси, приніс чашку густого паруючого шоколаду, і священик за один дух вихилив її. Відтак, діставши з рукава сутани хусточку, витер губи, випростав перед собою руки й заплющив очі. І потому падре Никанор піднявся на дванадцять сантиметрів над землею. Це був дуже переконливий доказ. Кілька днів підряд священик ходив по місту і повторював свій номер, послуговуючись, як стимулом для левітації[8], гарячим шоколадом; а служка назбирав у мішок стільки грошей, що менш ніж через місяць будівництво храму вже почалося. Ніхто не взяв під сумнів божественне походження продемонстрованого, крім Хосе Аркадіо Буендіа. Одного ранку неподалік від його каштана зібрався натовп, щоб іще раз подивитися на диво. Коли падре Никанор став підніматися від землі разом із стільцем, на якому сидів, Хосе Аркадіо Буендіа зоставався, як і доти, цілком незворушним, він тільки дещо випростався на своїй лавочці й знизав плечима.
Hoc est simplicissimum, — зауважив він. — Homo iste statut quartum materiae invenit [9].
Падре Никанор підняв руку, і всі чотири ніжки стільця одночасно стали на землю.
Nego, — заперечив він. — Factum hoc existentiam Dei probat sine dubio[10].
Ось так і довідалися, що диявольська тарабарщина Хосе Аркадіо Буендіа була насправді латиною. Виявившись єдиним чоловіком, котрий міг порозумітися з ним, падре Никанор вирішив скористатися цією сприятливою обставиною, щоб вселити віру в цей скаламучений розум.
Щовечора він сідав поряд з каштаном і читав латиною проповіді, проте Хосе Аркадіо Буендіа вперто відхиляв його риторичні викрутаси та шоколадні піднесення й вимагав єдиного незаперечного доказу — дагеротипного знімка Господа Бога. Тоді падре Никанор приніс йому образки й гравюри, а також копію хустки Вероніки, але Хосе Аркадіо Буендіа відкинув усе це як ремісничі вироби, позбавлені наукової основи. Він виявив таку впертість, що падре Никанор відмовився від своїх місіонерських намірів і навідував його далі з людинолюбних почуттів. Але тут Хосе Аркадіо Буендіа перебрав ініціативу в свої руки й підступними раціоналістськими махінаціями спробував похитнути священикову віру. Якось падре Никанор приніс коробку з шашками та гральну дошку й запропонував Хосе Аркадіо Буендіа зіграти з ним, але останній відмовився, бо, за його поясненням, він не розуміє сенсу в боротьбі між двома супротивниками, котрі згодні між собою в найважливіших питаннях. Падре Никанор, який ніколи доти не дивився на гру в шашки з цієї точки зору, так і не зміг переконати його в іншому. Чимдалі більше дивуючись ясності розуму Хосе Аркадіо Буендіа, він зрештою спитав, як це так сталося, що його прив'язали до дерева.
— Hoc est simplicissimum, — відповів той. — Мене прив'язали, бо я божевільний.
Від того разу, побоюючись за несхитність власної віри, священик перестав навідувати його і цілком присвятив себе будівництву храму. Ребека відчула, як у ній відроджується надія. Із закінченням будівельних робіт було пов'язане майбутнє дівчини — а надто вона відчувала це від тієї неділі, коли падре Никанор, обідаючи у них, почав розповідати всій сім'ї за столом, з якою урочистістю й пишнотою правитимуться служби після зведення храму. «Найщасливішою буде Ребека», — зауважила Амаранта, однак Ребека не зрозуміла, що та має на увазі, і Амаранта пояснила, простодушно всміхнувшись:
Адже ти відкриєш церкву своїм весіллям.
Ребека спробувала не допустити жодного обговорення цього питання. Мовляв, будівництво посувається дуже повільно, і храм буде закінчено щонайраніше через десять років. Падре Никанор не погодився з нею: чимдалі більша щедрість віруючих дозволяє робити оптимістичніші розрахунки. При мовчазному обуренні Ребеки, яка не змогла навіть доїсти свій обід, Урсула радісно схвалила Амарантину ідею й пообіцяла значний внесок для прискорення робіт. Падре Никанор зауважив: іще одна така пожертва — і храм буде готовий за три роки. Відтоді Ребека не перемовилася з Амарантою жодним словом, бувши переконана, що ідея Амаранти не була така вже невинна, якою та намагалася її виставити. «Це найлегше для тебе, що я змогла придумати, — сказала їй Амаранта під час шаленої перепалки, яка виникла між ними того вечора. — Так мені принаймні не доведеться тебе вбивати протягом наступних трьох років». Ребека прийняла виклик.
Дізнавшись про нову відстрочку, П'єтро Креспі впав у розпач, але Ребека дала йому вагомий доказ своєї вірності. «Ми втечемо, тільки-но ти вирішиш», — заявила вона. Та П'єтро Креспі не був авантюристом. Він не відзначався поривчастою вдачею своєї нареченої і вважав, що повага до даного слова — це той капітал, який негоже тринькати нерозсудно. Тоді Ребека вдалася до менш рішучих заходів. Вітер невідь-звідки гасив лампи у вітальні, й Урсула заставана молодих, що цілувалися в темряві. П'єтро Креспі дещо плутано нарікав на погану якість нових гасових ламп і навіть допоміг встановити у вітальні надійнішу систему освітлення. Але тепер у лампах то кінчався гас, то забивалися горілки, й Урсула знов заставала Ребеку на колінах у нареченого. Врешті-решт Урсула відмовилася слухати будь-які пояснення. Поклала на індіанку всю відповідальність за пекарню, а сама вмостилась у гойдалку — стежити за зарученими, твердо вирішивши, що не дозволить одурити себе вивертами, застарілими ще за її молодих літ. «Бідна мама, — в'їдливо зауважувала обурена Ребека, бачачи, як Урсула позіхає під час церемонних візитів, що аж наганяли сон. — Коли вона помре, то відбуватиме свою покару за гріхи ось у цій гойдалці». По трьох місяцях отакого кохання під наглядом П'єтро Креспі, який щодня перевіряв стан робіт, вимучений повільністю будівництва, вирішив дати падре Никанорові гроші, яких тому не вистачало, щоб побудувати храм. Амаранта не втратила терпіння. Теревенячи з подругами, які збиралися щовечора на ґалереї поткати або повишивати, вона тим часом замишляла одне за другим зло проти Ребеки. Похибка в розрахунках згубила ще один її задум — на її думку, найпевніший: він полягав у тому, щоб повибирати нафталінові кульки з шлюбної сукні, яку Ребека зберігала в комоді у спальні. Амаранта зробила це за два місяці до закінчення будівництва храму. Але близьке весілля сповнило Ребеку такою нетерплячкою, що вона захотіла підготувати своє вбрання набагато раніше, ніж розраховувала Амаранта. Висунувши комодну шухляду і розгорнувши папір, а потім полотно, в яких лежало вбрання, Ребека виявила, що єдвабна тканина сукні, мереживо фати, ба навіть віночок із флердоранжа геть переточені міллю й розсипалися на порох. Хоч вона чудово пам'ятала, як насипала аж під полотно дві жмені нафталінових кульок, лихо здавалося таким випадковим, що вона не посміла звинуватити Амаранту. До весілля не лишалося й місяця, але Ампаро Москоте взялася пошити нову сукню за тиждень. Коли одного дощового дня Ампаро, якої майже не було видно за оберемком схожого на піну мережива, зайшла в будинок, щоб зробити Ребеці останню примірку, Амаранта мало не зомліла. їй відібрало мову, струмочок холодного поту побіг уздовж хребта. Довгі місяці вона тремтіла від страху, дожидаючи цієї години, бо твердо знала: якщо їй не вдасться вимудрувати якоїсь остаточної перепони для весілля, то в останню хвилину, коли вичерпаються всі запаси її винахідливості, їй не забракне мужності отруїти Ребеку. Того полудня, поки Ребека задихалася від спеки в єдвабному панцері, який Ампаро Москоте з безмежним терпінням закріплювала на її тілі за допомогою тисячі шпильок, Амаранта кілька разів помилилася, рахуючи вічка свого плетива, і вколола собі палець спицею, однак зі страшною холоднокровністю вирішила, що тим днем буде остання п'ятниця перед весіллям, а способом — порція екстракту опію в каві.
Але інша поважна перепона, така ж неподоланна, як і непередбачена, примусила знову відкласти весілля на невизначений час. За тиждень до дня, призначеного для шлюбу Ребеки й П'єтро Креспі, маленька Ремедіос прокинулася серед ночі вся мокра від якоїсь гарячої рідоти, що вивергнулася з її нутрощів зі звуком, подібним до голосної відрижки, і через три дні після цього померла, отруєна своєю власною кров'ю: двійнята застрягли в неї упоперек живота. Амаранту гризли докори сумління. Адже це вона палко благала Бога послати якесь лихо, аби тільки їй не довелося давати отруту Ребеці, і тепер почувала себе винною в смерті Ремедіос. Бо ж не такої перешкоди вона благала. Ремедіос принесла в будинок подих радості. Вона поселилася з чоловіком у спальні поряд із майстернею й прикрасила всю кімнату ляльками та іграшками свого зовсім недавнього дитинства, але її життєрадісність вихоплювалася з чотирьох стін спальні і, як цілющий вітер, проносилася ґалереєю з бегоніями. Ремедіос починала співати від сходу сонця. Вона була єдина людина в будинку, котра зважувалася втручатися в чвари між Ребекою й Амарантою. Вона взяла на свої плечі нелегку працю ходити коло Хосе Аркадіо Буендіа. Носила йому їжу, допомагала в щоденних потребах, мила його намиленою мачулою, пильнувала, щоб у його волоссі й бороді не заводилися воші, зберігала в доброму стані накриття і під час грози накидала на пальмове листя непромокальний брезент. В останні місяці свого життя вона навчилася розмовляти з Хосе Аркадіо Буендіа примітивною латиною. Коли син Ауреліано й Пілар Тернери народився на світ і його було перенесено до будинку та охрещено у вузькому родинному колі йменням Ауреліано Хосе, Ремедіос вирішила вважати його своїм старшим сином. Її материнський інстинкт вразив Урсулу. Як на Ауреліано, то він знайшов у Ремедіос виправдання власному існуванню, якого йому бракувало. Цілісінький день він працював у майстерні, а Ремедіос приносила йому туди чорну каву без цукру. Щовечора вони вдвох ішли до будинку Москоте. Ауреліано грав нескінченні партії в доміно з тестем, а Ремедіос теревенила з сестрами або обговорювала з матір'ю справи дорослих. Родинний зв'язок із сім'єю Буендіа зміцнив авторитет дона Аполінара Москоте в Макондо. Під час своїх частих поїздок до головного міста провінції він зумів умовити власті вибудувати в Макондо школу, де вчителем мав бути Аркадіо, який успадкував педагогічні нахили свого діда. Шляхом переконування дон Аполінар Москоте домігся того, що на день національної незалежності більшу частину будинків пофарбовано у блакитний колір. На рішучі вимоги падре Никанора він наказав перенести заклад Катаріно в глуху вулицю, а також закрити кілька кубел, що процвітали в самому центрі міста. Одного разу він повернувся з головного міста провінції в супроводі шести поліцаїв з ґвинтівками й поклав на них обов'язок наглядати за порядком, і ніхто навіть не згадав про колишню угоду не тримати в Макондо озброєних людей. Ауреліано подобалося тестеве завзяття. «Ти зробишся таким самим товстуном, як і він», — казали йому друзі. Але від постійної сидячої роботи в майстерні у нього тільки дужче повипиналися вилиці та сильніше заблищали очі, а вага не побільшала, й не змінилася стримана вдача, — навпаки, в обрисах уст чіткіше проступила пряма лінія, що свідчила про самотні роздуми та незламну рішучість. Ауреліано та його дружина зуміли викликати в обох родинах глибоку любов, і коли Ремедіос повідомила, що чекає дитини, то навіть Амаранта й Ребека уклали між собою перемир'я і ревно заходилися плести придане з вовни двох кольорів: блакитної — коли буде хлопчик, і рожевої — коли дівчинка. Ремедіос буде останньою, про кого подумає через кілька років Аркадіо, стоячи біля стіни перед розстрілом.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   32

Схожі:

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВасиля голобородька
К 54 Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconТема. Людина І Всесвіт. Астрономія – наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Навчальна – продовжити вивчати тему Всесвіт та його складові; розкрити значення знань про Всесвіт для людини; на основі одержаних...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconКнига адресована студентам-філологам, учителям-словесникам, усім, хто цікавиться українським словом
Празька школа”: Хрестоматія прозових творів / Упоряд., передм. І приміт. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004....
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconЮрій Мицик Гетьман Іван Виговський Київ Видавничий дім «км академія»
України, Польщі, Росії та інших країн, що дало змогу значно повніше висвітлити життєвий шлях І. Виговського, його військово–політичну...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К. Видавничий дім

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К.: Видавничий дім «Освіта», 2013

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconThe Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
Головний редактор новин Ассошіейтед Пресс Рене Дж. Каппон викладає основи журналістської майстерності, подає реальні приклади, знайомить...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВидатний державний діяч, вчений, патріот
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 19 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 132 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconСуходуб Т. Д. «Будем же стараться хорошо мыслить…»
М 74 мова І культура. (Науковий журнал). – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – Вип. 14. – Т. I (147). – 440 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка