Видавничий дім «всесвіт» київ-2004



Сторінка9/32
Дата конвертації26.02.2018
Розмір4.76 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   32
Урсула оголосила сувору жалобу: позачиняла всі вікна й двері, і нікому не дозволялося ні входити, ні виходити без крайньої потреби; вона заборонила на цілий рік голосні розмови й повісила на стіну, біля якої стояла труна з тілом Ремедіос, даґеротип небіжчиці, повитий чорною стрічкою, а під ним — незгасну лампаду. Наступні покоління Буендіа, які ніколи не давали згаснути лампаді, відчували замішання, бачачи цю дівчинку в плісированих спідничках, білих черевичках і з серпанковим бантом на голові: їм ніяк не вдавалося поєднати її з академічним уявленням про прабабусю. Амаранта взяла Ауреліано Хосе під свою опіку. Взяла як названого сина, який мав розділити з нею її самоту і пом'якшити докори сумління, які мучили її тому, що всупереч її бажанню, але внаслідок її нерозважливих молитов, екстракт опію ніби потрапив до кави Ремедіос. Щовечора до будинку навшпиньках заходив П'єтро Креспі з чорною стрічкою на капелюсі, щоб зробити мовчазний візит якійсь далекій подобі Ребеки: вона здавалася геть знекровленою в своїй чорній сукні з довгими, до зап'ястків, рукавами. Сама тільки думка про призначення нового дня весілля здалась би тепер таким блюзнірством, що заручини перетворилися на вічні узи, в набридле кохання, що вже нікого не цікавило, неначе вирішення долі оцих закоханих, які гасили лампи й цілувалися в темряві, було полишено на розсуд смерті. Згубивши надію, Ребека геть занепала духом і знову стала їсти землю.
Аж раптом, — коли від початку жалоби минуло вже чимало часу і в ґалереї знов почалися сходини вишивальниць хрестиком, — серед мертвої тиші спекотного полудня, рівно о другій годині, хтось із такою силою штовхнув двері з вулиці, аж весь будинок задвигтів; Амаранті та її подругам у ґалереї, Ребеці, яка смоктала палець у своїй кімнаті, Урсулі на кухні, Ауреліано в майстерні, ба навіть Хосе Аркадіо Буендіа під самотнім каштаном здалося, ніби почався землетрус і будинок завалюється. На порозі постав велетень. Його квадратні плечі ледве вміщалися в дверях. На бичачій шиї висів образок Діви Зцілительки, руки та груди були вкриті таємничим татуюванням, а правий зап'ясток щільно затиснений мідним браслетом-талісманом. Шкіра видублена солоними вітрами негоди, волосся коротке й настовбурчене, як муляча грива, підборіддя вольове, а погляд сумний. Захожий був підперезаний поясом, удвічі товщим за кінську попругу, і взутий у високі чоботи з острогами та підкованими залізом підборами, від його ходи все здригалося, ніби від сейсмічного поштовху. Він пройшов через вітальню й залу, несучи на руці добряче пошарпані сакви, і, мов той удар грому, увірвався в тишу Ґалереї з бегоніями, де Амаранта і її подруги так і позаклякали з голками в повітрі. «Добрий день». — мовив він стомленим голосом, кинув свої сакви на стіл, за яким вони працювали, й попростував далі в глиб будинку. «Добрий день», — сказав він Ребеці, що злякано виглянула зі своєї спальні. «Добрий день», — повітався він до Ауреліано, всіма п'ятьма почуттями прикованого тієї хвилі до роботи. Чоловік ніде не затримувався. Попрямував на кухню і тільки там зупинився, закінчуючи подорож, почату на другому кінці світу. «Добрий день», — поздоровкався він і тут. На якусь частку секунди Урсула заціпеніла з розкритим ротом, тоді подивилася приходькові в вічі, ойкнула й кинулась йому на шию, кричачи й плачучи з радості. Це був Хосе Аркадіо. Він повернувся таким же злиднем, як і пішов, і Урсулі довелося навіть дати йому два песо, щоб він зміг розрахуватися за найнятого коня. Розмовляв він іспанською мовою, рясно пересипаною матроським жаргоном.
Його спитали, де він був, і він відповів: «Там». Почепив гамак у виділеній йому кімнаті, ліг і проспав три дні. А пробудившися, з'їв шістнадцять крутих яєць і попрямував до закладу Катаріно, де його могутня постать викликала переполох серед охоплених цікавістю жінок. Він замовив за свій рахунок музику й по чарці горілки для всіх присутніх і заклався з п'ятьма чоловіками, що вони гуртом не здолають пригнути його руку до столу. «Марна річ, — казали вони, переконавшись, що їм годі навіть поворушити її. — Адже на ньому примовлений браслет». Катаріно, яка не вірила в силові атракціони, заклалася з Хосе Аркадіо на дванадцять песо, що він не зсуне з місця стойку. Він відірвав ту стойку від підлоги, підняв над головою й виставив на вулицю. І лиш одинадцять чоловіків спромоглися затягти її назад.
У розпалі веселощів він поклав на стойку для загального огляду свою чоловічу гордість — прутень несосвітенних розмірів, поспіль укритий татуюванням із синіх і червоних написів різними мовами. Жінки загорілися бажанням, аае він спитав, котра з них заплатить йому більше. Найгрошовитіша запропонувала двадцять песо. Тоді він запропонував влаштувати лотерею з квитками по десять песо. Ціна була зависока, бо найпривабливіша жінка заробляла за ніч лише вісім песо, однак усі погодилися. Понаписували свої імена на чотирнадцяти папірцях, укинули їх до капелюха й почали тягти — кожна один квиток. А як невитягнених зосталося лише два папірці, подивилися, хто там записаний.
— Іще по п'ять песо з кожної, — мовив Хосе Аркадіо, — і я ділю себе між обома.
З цього він і жив. Доти він шістдесят п'ять разів ходив матросом у навколосвітнє плавання з такими, як сам, моряками без роду-племені; жінки, котрі тієї ночі зляглися з ним у закладі Катаріно, вивели його голим у танцювальну залу, аби всі бачили, що кожнісінький міліметр його тіла вкритий татуюванням: спереду й зі спини, від шиї й аж до п'ят.
Хосе Аркадіо не квапився по-справжньому повернутися. Удень спав, а вночі пропадав у кварталі будинків розпусти, демонструючи там свою силу. В тих рідкісних випадках, коли Урсулі вдавалося посадовити його за родинний стіл, він викликав загальну увагу, надто коли починав розповідати про свої пригоди в далеких краях. Якось їхній корабель зазнав аварії, і він протягом двох тижнів гойдався на шлюпці в Японському морі, харчуючись тілом свого товариша, що вмер від сонячного удару, — його м'ясо, добре просолене й пров'ялене на сонці, було тверде й солодкувате. Одного ясного полудня команда корабля, на якому вони пливли Бенгальською затокою, забила морського дракона; в його череві знайшли шолом, пряжки й зброю хрестоносця. В Карибському морі він бачив привид корсарського корабля Віктора Юґа[11], його вітрила були пошматовані на лахміття вітрами смерті, реї та щогли переточені морськими тарганами; корабель усе намагався вернутися до Гваделупи, але був приречений вічно збиватися з курсу. Урсула плакала за столом, ніби перечитуючи ті довгоочікувані листи, які ніколи не прибували і в яких Хосе Аркадіо повідомляв про свої подвиги й пригоди. «А в нас тут таке домисько. синку, — мовила вона, хлипаючи. — І стільки їжі ми повикидали свиням!» Однак вона неспроможна була усвідомити, що хлопчина, котрий пішов з циганами, — оцей самий дикун, що з'їдає за обідом півпоросяти й випускає такі буйні вітровії, аж квіти в'януть. Десь майже так само це не вкладалося в головах і решти родини. Амаранта не могла приховати відрази, яку в неї викликала його звичка ригати за столом. Аркадіо, що так ніколи й не дізнався про таємницю свого походження, ледве розтуляв рота, щоб відповісти на запитання Хосе Аркадіо, котрий явно намагався завоювати його прихильність. Ауреліано спробував оживити в братовій пам'яті ті часи, коли вони спали в одній кімнаті, відновити близькі взаємини дитячих літ, але Хосе Аркадіо забув геть про все: морське життя переповнило його пам'ять своїми найрозмаїтішими подіями. І тільки Ребека була скошена наповал із першого погляду. Того вечора, коли Хосе Аркадіо пройшов повз двері її спальні, вона раптом дійшла висновку, що П'єтро Креспі усього лиш вичепурений здохляк поряд із оцим надсамцем, чий вулканічним віддих чутно в будь-якому закутку будинку. І стала шукати зустрічі з ним під різними приводами. Одного разу Хосе Аркадіо з безсоромною увагою обвів поглядом її тіло, мовивши при цьому: «А ти справжня жінка, сестрице». Ребека втратила будь-яку владу над собою. Почала їсти землю та вапно з такою жадібністю, як і колись, і так завзято смоктала пальця, аж на ньому виріс мозоль. Якось вона почала блювати зеленою рідиною з дохлими п'явками. Не спала цілісінькі ночі, дрижачи, мов у пропасниці, опираючись безумові, й аж до світання чекала тієї хвилі, коли задвигтить дім із приходом Хосе Аркадіо. Якось пополудні, під час сієсти, коли всі спали, Ребека більше не годна була витримати й зайшла до його кімнати. Він лежав із розплющеними очима в самих тільки трусах, випроставшись у гамаку, підчепленому до балок на товстих канатах, якими прив'язують човни. Її так вразило його велетенське оголене татуйоване тіло, що їй захотілось відступити. «Перепрошую, — вибачилася вона. — Я не знала, що ви тут». Але мовила це тихим голосом, щоб нікого не розбудити. «Іди сюди», — сказав він. Ребека послухалася. Стояла біля гамака, обливаючись холодним потом, внизу в животі їй усе стискалося, а Хосе Аркадіо пучками пальців пестив їй кісточки, потім литки, далі стегна й шепотів: «Ой сестрице, ой сестрице». їй довелося зробити над собою надлюдське зусилля, щоб не вмерти, коли якась могутня сила, подібна до ураґану, але напрочуд цілеспрямована, підняла її за стан, за три змахи оголила її й розпластала під собою, мов малу пташину. Ледве вона встигла скласти дяку Богові за те, що народилася на цей світ, як знепритомніла від нестерпного болю, в незбагненний спосіб поєднаного з насолодою, борсаючись у повній пииаріи трясовині гамака, що, мов вимочка, всотала пролиту нею кров.
Три дні по тому вони повінчалися під час вечірньої меси. Напередодні Хосе Аркадіо вирядився до магазину П'єтро Креспі. Італієць саме давав урок гри на цитрі, але Хосе Аркадіо навіть не відкликав його вбік, щоб довести до відома свою справу. «Я одружуюся з Ребекою», — сказав він. П'єтро Креспі зблід, віддав цитру одному з учнів і оголосив, що урок закінчено. Коли вони зосталися самі в залі, повній музичних інструментів та заводних іграшок, П'єтро Креспі сказав:
Вона ваша сестра.
А мені начхати, — відповів Хосе Аркадіо.
П'єтро Креспі витер лоба хусточкою, напахченою лавандою.
Це протиприродно, — провадив він далі, — і, до того ж, заборонено законом.
Хосе Аркадіо дратували не стільки аргументи П'єтро Креспі, скільки блідість останнього.
Плювати мені на природу, — відрубав він. — Я прийшов сказати вам усе для того, щоб ви не завдавали собі клопоту й не ходили нічого питати в Ребеки.
Але, помітивши сльози на очах у П'єтро Креспі, він трохи пом'якшив свою мову.
Ну, гаразд, — мовив він, зовсім змінивши тон, — якщо вже вам так припала до вподоби родина, то там іще для вас залишилась Амаранта.
У своїй недільній проповіді падре Никанор оголосив, що Хосе Аркадіо і Ребека — не брат і сестра. Проте Урсула ніколи не подарувала їм цього шлюбу, розцінивши його, як неприпустиму неповагу, і того ж дня, коли молоді повернулися з церкви, заборонила їм переступати поріг її оселі. Для неї вони однаково що померли. Тоді новоженці найняли будиночок навпроти цвинтаря і влаштувалися в ньому: наприпочатку гамак Хосе Аркадіо правив їм за всі меблі. У шлюбну ніч молоду вжалив у ногу скорпіон, який заліз у її черевичок. Ребеці було відібрало мову, але це не завадило подружжю досить гучно провести медовий місяць. Сусіди лякалися криків, які будили всю околицю до восьми разів на ніч і до трьох разів під час сієсти, і молилися, щоб така непогамовна пристрасть часом не порушила спокою мертвих.
Сам тільки Ауреліано виявив турботу про молоде подружжя. Він купив їм деякі меблі і давав гроші доти, поки до Хосе Аркадіо вернулося почуття реальності і він заходився обробляти прилеглі до будинку пустирища. А от Амаранта так і не спромоглася притлумити в собі ворожість до Ребеки, дарма що життя дарувало їй вдоволення, про яке вона й не мріяла: на бажання Урсули, що не знала, як затерти ганьбу, П'єтро Креспі й далі обідав у них щовівторка, переживаючи своє нещастя зі спокоєм і гідністю. Він і далі носив чорну стрічку на капелюсі на знак поваги до родини і знаходив утіху у виявах своєї відданості Урсулі, носячи їй різні екзотичні подарунки, як-от португальські сардинки або турецьке варення з трояндових пелюсток; якось він підніс їй прегарну манільську шаль. Амаранта була дуже уважна й ласкава з ним. Угадувала його смаки, зрізала вистріпані ниточки з манжетів його сорочок, а до дня народження повишивала його ініціали на десятку носовичків. У вівторок після обіду, коли вона займалася рукоділлям у ґалереї, він розважав її. Ця дівчина, яку П'єтро Креспі доти звик розглядати як дитину, несподівано постала перед ним по-новому. Граційністю вона не відзначалася, зате їй були властиві незвичайна делікатність почуттів і прихована ніжність. І ось одного вівторка, коли вже ніхто не сумнівався в тому, що рано чи пізно дійде до цього, П'єтро Креспі запропонував їй одружитися з ним. Вона не урвала своєї роботи. Зачекала, доки перестануть палати вуха, й надала своєму голосові спокійної зрілої впевненості.
Звісно, Креспі: я згодна, — відповіла вона, — але тільки коли ми краще знатимемо одне одного. Поспіх ніколи не доводить до добра.
Урсула геть збилася з плигу. Попри всю свою повагу до П'єтро Креспі, вона ніяк не могла вирішити, добре чи погано з моральної точки зору він чинить після такого скандального кінця задовгих заручин з Ребекою. Але зрештою прийняла його сватання як доконаний факт, без жодної оцінки, бо ніхто не поділяв її сумнівів. А Ауреліано — глави сім'ї — тільки побільшив її замішання своєю загадковою й категоричною заявою:
Тепер не час думати про весілля.
Ця фраза, що її зміст Урсула збагнула тільки через кілька місяців, була єдиною щирою думкою, яку Ауреліано зміг висловити тієї хвилі не тільки щодо весілля, а й щодо будь-якої іншої події, крім війни. Стоячи біля стіни перед розстрілом, він і сам не зможе гаразд пояснити собі, як викувався отой ланцюг непомітних, однак неминучих випадковостей, що привів його аж туди. Смерть Ремедіос не потрясла його так, як він побоювався. Вона радше викликала в ньому глуху лють, що поступово розчинилася в пасивному тужливому відчутті обманутих надій, подібному до того, якого він зазнав, вирішивши не заводитися більше з жінками. Тож він заглибився в свою роботу, проте зберіг звичку грати з тестем у доміно. Вечірні бесіди в сповненому тихою жалобою домі зміцнили приязнь цих двох чоловіків. «Женися знову, Ауреліано, — казав йому тесть. — У мене шість дочок, вибирай собі до вподоби».
Якось, незадовго до виборів, дон Аполінар Москоте повернувся зі своєї наступної поїздки, дуже стурбований політичним становищем у країні. Ліберали були готові от-от розпочати війну. А що на ту пору Ауреліано мав дуже туманне уявлення про консерваторів і лібералів, то тесть якнайпростіше пояснив йому, в чому полягає різниця між цими партіями. Ліберали, мовляв, — це масони, лихі люди, які виступають за те, щоб перевішати священиків, запровадити цивільний шлюб і розлучення, визнати рівні права за законними й незаконними дітьми і, скинувши верховний уряд, роздробити країну — проголосити її федерацією. На противагу їм, консерватори одержали владу від самого Господа Бога, обстоюють непохитний громадський порядок і родинну мораль, захищають віру в Христа, основи влади і не хочуть допустити розшматування країни. З почуття людяності Ауреліано симпатизував лібералам в усьому, що стосувалося прав незаконних дітей, але ніяк не міг зрозуміти, навіщо потрібно доходити до крайнощів і розпочинати війну через щось таке, чого не можна помацати руками. Йому видалась надмірною запопадливість тестя, який викликав на час виборів у позбавлене будь-яких політичних пристрастей містечко шестеро озброєних ґвинтівками солдатів на чолі з сержантом. Солдати таки прибули і спершу обійшли всі будинки й конфіскували мисливські рушниці, мачете, ба навіть кухонні ножі, а потім роздали чоловікам, старшим від двадцяти одного року, блакитні папірці з іменами кандидатів від консерваторів і рожеві — з іменами кандидатів від лібералів. Напередодні виборів, у суботу, дон Аполінар Москоте особисто зачитав декрет, що забороняв від півночі протягом сорока восьми годин продавати спиртні напої й збиратися групами більше трьох чоловік, якщо це йе члени однієї сім'ї. Вибори пройшли без інцидентів. О восьмій годині ранку в неділю на площі встановлено дерев'яну урну під охороною шести солдатів. Голосування було цілком вільне, у чому Ауреліано міг пересвідчитися особисто: майже цілий день простояв він поряд із тестем, пильнуючи, щоб ніхто не проголосував більше одного разу. О четвертій годині дня барабанний дріб сповістив про кінець голосування, і дон Аполінар Москоте опечатав урну наліпкою зі своїм підписом. Увечері, граючи в доміно з Ауреліано, він наказав сержантові зірвати наліпку й підрахувати голоси. Рожевих папірців налічувалось майже стільки, скільки й блакитних, але сержант залишив тільки десять рожевих, а нестачу поповнив блакитними. Потім урну опечатали новою наліпкою, а назавтра, тільки розвиднілося, відвезли її до головного міста провінції.
Ліберали розпочнуть війну, — сказав Ауреліано.
Дон Аполінар навіть не відвів очей від доміно.
Якщо ти гадаєш, що через підміну бюлетенів, то не розпочнуть, — заперечив він. — Там залишено трохи рожевих, щоб не скаржилися.
Ауреліано усвідомив несприятливе становище опозиції і мовив:
Якби я був лібералом, то розпочав би війну тільки через оцю махінацію з папірцями.
Тесть подивився на нього поверх окулярів.
Ой, Ауреліано, — відказав він, — якби ти був лібералом, то ніколи не побачив би, як підмінюються папірці, хоч ти й мій зять.
Обурення в місті викликали не результати виборів, а підмова солдатів повернути відібрані ножі і мисливські рушниці. Жінки попросили Ауреліано домогтися через тестя повернення бодай кухонних ножів. Дон Аполінар Москоте пояснив йому під великим секретом, що солдати повезли з собою конфісковану зброю як речовий доказ підготовки лібералів до війни. Цинізм цієї заяви стривожив Ауреліано. Він нічого не відказав, та коли якось увечері Герінельдо Маркес і Маґніфіко Вісбаль, обговорюючи в колі друзів справу з кухонними ножами, спитали, хто він, ліберал чи консерватор, Ауреліано не вагався ні хвилини.
— Якщо неодмінно треба бути кимось, — відповів він, — то краще я буду лібералом, бо консерватори — шахраї.
Назавтра, на наполягання друзів, він зайшов на огляд до лікаря Аліріо Ноґери, скаржачись на болі в печінці. Він ще не знав, для чого потрібна ця брехня. Лікар Аліріо Ноґера прибув до Макондо кілька років перед тим із запасом піґулок без смаку й медичним девізом, що здавався всім досить непереконливим: «Клин клином вибивають». Насправді він тільки видавав себе за лікаря. Під невинною машкарою посереднього лікаря ховався терорист. Його високі ґамаші прикривали шрами на щиколотках — сліди від кайданів за п'ять років каторги. Коли Аліріо Ноґеру схопили після першого бунту федералістів, йому пощастило втекти на Кюрасао, перевдягшися в сутану — найненависнішу для нього одежу. Під кінець свого дуже довгого вигнання, натхнений радісними повідомленнями, що їх привозили на Кюрасао політичні емігранти, з'їжджаючись туди з усіх островів Карибського моря, він сів на контрабандистську шхуну й з'явився в Ріоачі з запасом пляшечок, наповнених пігулками з чистого цукру, та з власноручно підробленим дипломом Лейпцигського університету. В Ріоачі він аж заплакав від зневіри. Туманні передвиборчі надії охолодили запал федералістів, яких емігранти зображували як готовий вибухнути пороховий склад. Пригнічений своєю невдачею й мріючи тепер тільки про одне — знайти безпечне місце, де можна було б спокійно дожидати старості, цей псевдогомеопат залишився в Макондо. Він уже кілька років наймав вузеньку, захаращену порожніми пляшечками кімнатку в будинку біля міської площі й жив за рахунок безнадійних хворих: випробувавши всі засоби, вони шукали втіхи в піґулках із цукру. Поки дон Аполінар Москоте був суто декоративним представником влади, лікар не мав куди скерувати свої агітаторські нахили. Весь час він витрачав на мемуари та боротьбу з астмою. Близькі вибори стали для Ноґери провідною ниткою, що допомогла йому віднайти клубок підривної діяльності. Він налагодив зв'язки з міською молоддю, мало досвідченою в політиці, й розгорнув потаємну й уперту підбурювальну кампанію. Численні рожеві папірці, знайдені в урні й приписані доном Аполінаром Москоте властивому молоді легкодумству, були частиною задуму Ноґери: він наказав своїм учням проголосувати ними — нехай вони самі пересвідчаться, що вибори — це фарс. «Дієве тільки насильство», — переконував він. Більшість друзів Ауреліано була в захваті від ідеї ліквідації консервативного ладу, але вони не наважувались утаємничити приятеля в свої задуми, побоюючись не тільки його родинних зв'язків із корехідором, а й його замкнутої, відлюдькуватої вдачі. Крім того, було відомо, що Ауреліано за тестевою вказівкою голосував блакитним бюлетенем. Тож тільки проста випадковість відкрила його політичні симпатії і тільки чиста цікавість штовхнула його на цей безглуздий крок — піти до лікаря лікувати хворобу, якої в нього не було. В бруднючій, як свинарник, кімнаті, де все, аж до темних од пилу мережив павутини, пропахло камфорою, він уздрів якусь подобу перестарілої іґуани, чиї легені посвистували при диханні. Нічого не спитавши, лікар підвів Ауреліано до вікна й почав уважно розглядати зсередини його нижню повіку. «Не тут, — сказав Ауреліано, як і було йому рекомендовано. Потім, натиснувши пучками пальців на печінку, додав: — Мені болить ось тут — не дає спати». Тоді лікар Ноґера зачинив вікно, бо, мовляв, дуже пече сонце, і простими словами пояснив йому, чому обов'язок патріота — вбивати консерваторів. Кілька днів поспіль Ауреліано носив у кишеньці сорочки пляшечку. Щодві години він діставав її, висипав на долоню кульки, вкидав їх усі в рот і повільно розчиняв на язиці. Дон Аполінар Москоте жартував з його віри в гомеопатію, однак учасники змови розпізнавали в ньому свого. До змови було залучено майже всіх синів старожителів Макондо, хоч ніхто достеменно не відав, у чому власне полягають ті дії, що їх вони самі й замишляли. Проте коли лікар відкрив Ауреліано цю таємницю, той негайно вийшов із змови. Хоч він тоді й був переконаний у необхідності ліквідувати режим консерваторів, лікарів задум сповнив його жахом. Лікар Ноґера був фанатик індивідуального терору. Його задум полягав в узгодженому одночасному здійсненні великої кількості індивідуальних убивств, щоб отаким єдиним ударом державного масштабу знищити всіх урядових чиновників разом з їхніми родинами, а надто дітей чоловічої статі, звівши в такий спосіб зі світу саме насіння консерватизму. Дон Аполінар Москоте, його дружина й шестеро дочок, були, звісно, введені до списку.
Ніякий ви не ліберал, — сказав йому Ауреліано, навіть не змінившись на виду. — Ви просто різник.
У такому разі, — так само спокійно відповів лікар, — віддай мені пляшечку. Вона тобі вже не потрібна.
Аж через півроку Ауреліано дізнався, що лікар визнав його безнадійно непридатним до дії, невиправним сентименталістом з безвільною вдачею й виразним потягом до самітництва. Друзі були спробували залякати Ауреліано, побоюючись, коли б він, бува, не виказав змови. Ауреліано заспокоїв їх: він нікому не скаже ні слова, але тієї ночі, коли вони підуть убивати родину Москоте, він зустріне їх на порозі й захищатиме вхід до будинку. Він говорив так рішуче й переконливо, що виконання задуму відклали на невизначений час. Саме тоді Урсула зайшла спитати його поради щодо одруження П'єтро Креспі й Амаранти, і він відказав їй: зараз не той час, щоб про це думати. Уже цілий тиждень він носив під сорочкою старовинного пістоля й стежив за своїми друзями. По обіді йшов пити каву до Хосе Аркадіо й Ребеки, які вже потроху почали опорядковувати свій будинок, а після шостої години вечора грав із тестем у доміно. Вранці, за сніданком, розмовляв з Аркадіо, вже рослим юнаком, і зауважив, що той чимраз дужче радіє неминучій війні. У своїй школі, де поруч із дітьми, які тільки починали говорити, сиділи учні, старші за самого вчителя, Аркадіо заразився гарячкою лібералізму. Він розводився про те, що треба розстріляти падре Никанора, а церкву перетворити на школу, проголосити вільне кохання. Ауреліано намагався стримати його поривання. Радив йому бути розсудливим і обережним. Але Аркадіо зоставався глухим до спокійних арґументів і здорового глузду Ауреліано і привселюдно звинувачував його в легкодухості. Ауреліано чекав. Зрештою, на початку грудня до майстерні вбігла вкрай стривожена Урсула.
Почалася війна!
Насправді ж війна почалася ще три місяці тому. По всій країні було запроваджено воєнний стан. Єдиний, хто вчасно дізнався про це, був дон Аполінар Моркоте, але він стерігся розповідати цю новину навіть своїй дружині, доки не прибуде військовий загін, який мав наказ вступити до міста несподівано. Солдати зайшли зовсім тихо ще вдосвіта з двома легкими гарматами, що їх тягли мули, і зайняли школу під казарму. Від шостої вечора була встановлена комендантська година. У кожному будинку зроблено реквізицію, набагато рішучішу за першу: цього разу позабирали навіть сільськогосподарський реманент. Лікаря Ноґеру виволокли з дому, прив'язали до дерева на міській площі й розстріляли без слідства й суду. Падре Никанор був спробував вплинути на військових своїм чудом левітації, але один солдат стусонув його прикладом по голові. Збудження лібералів загасло, і його заступив мовчазний жах. Ауреліано, блідий, замкнутий у собі, і далі грав у доміно з тестем. Він зрозумів, що дон Аполінар Москоте. незважаючи на наданий йому титул цивільного й військового правителя міста, знову став тільки бутафорським представником влади. Усі рішення приймав капітан — командир ґарнізону, який щоранку вигадував якесь нове здирство, надзвичайний даток на користь захисників громадського порядку. Четверо його солдатів видерли одну жінку, вкушену скаженим собакою, із рук її рідних і забили на смерть прикладами просто на вулиці. У неділю, через два тижні після окупації міста, Ауреліано зайшов до будинку Герінельдо Маркеса і — з властивою йому поміркованістю — попросив чашку кави без цукру. Коли вони залишилися вдвох на кухні, Ауреліано нараз заговорив владним голосом, чого за ним ніколи доти не помічали.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   32

Схожі:

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВасиля голобородька
К 54 Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconТема. Людина І Всесвіт. Астрономія – наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Навчальна – продовжити вивчати тему Всесвіт та його складові; розкрити значення знань про Всесвіт для людини; на основі одержаних...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconКнига адресована студентам-філологам, учителям-словесникам, усім, хто цікавиться українським словом
Празька школа”: Хрестоматія прозових творів / Упоряд., передм. І приміт. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004....
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconЮрій Мицик Гетьман Іван Виговський Київ Видавничий дім «км академія»
України, Польщі, Росії та інших країн, що дало змогу значно повніше висвітлити життєвий шлях І. Виговського, його військово–політичну...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К. Видавничий дім

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів. К.: Видавничий дім «Освіта», 2013

Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconThe Resource for Professional Journalists Рене Дж. Каппон Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс Професійний порадник Переклад з англійської Андрія Іщенка Київ Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
Головний редактор новин Ассошіейтед Пресс Рене Дж. Каппон викладає основи журналістської майстерності, подає реальні приклади, знайомить...
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconВидатний державний діяч, вчений, патріот
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 19 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 132 с
Видавничий дім «всесвіт» київ-2004 iconСуходуб Т. Д. «Будем же стараться хорошо мыслить…»
М 74 мова І культура. (Науковий журнал). – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. – Вип. 14. – Т. I (147). – 440 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка