Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978



Сторінка11/12
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.79 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

В цілому Сковорода як байкар відіграв значну роль в розвитку цього жанру в укра­їнській літературі. Його твори завершили давній період прозового українського бай­карства і підготували появу П. ГулакаЛртемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського та інших письменників нової україн­ської літератури.

Художній талант Сковороднпрозаїка ще яскравіше виявився у жанрі притчі — по­вчального алегоричного оповідання, що, власне, є розвинутою байкою, відомою здав­на у світовій, зокрема в російській та

український літературі. Свої байки О. СумаI нищ називав притчами. Г. Сковорода також и/киває терміни «притча» і «басня» як сино­німи «Басня и притча єсть то же»,— пише мій у листі до Панкова. Тут слід пам'ятати, ЩО байки та притчі Сковороди схожі міжсобой і становлять, по суті, один жанр філософсько-дидактичної літератури.

«Благодарный Еродій» і N їм,і пі Жайворонок», написані в 1787 р.,— и іогпгь великі за обсягом і цікаві за зміI ГОМ художньофілософські твори, в яких І ҐАВИТЬСЯ і з народної точки зору розв'язує­мо »і проблема виховання молоді.

Ям відомо, просвітителі розробили теорію при ів'язок людини з умовами її життя. рівність всіх людей, вони бачили Відмінність соціальних умов, у яких вони живуть. Виникло поняття конкретного со­ті п.ного середовища, в якому формуються характер і моральні переконання людини. 1і і к риття залежності людини від обста­вин життя дозволило поновому поставити

221

питання про роль виховання. Філософ Локк довів, що ідеї, принципи і поняття виникають у людей із досвіду. Подібні думки вислов­лював і Сковорода, який твердив: «Опыт есть отец искуству, вьденію (тобто знан­ню.—Ф. П.) и привычке» (І, 117).



Звідси випливало, що людину виховує життя, що особистість формується під впли­вом усієї сукупності обставин її суспільного буття. Тому проблемі виховання просвіти­телі надавали великого значення. «Однією з центральних проблем,— пише Д. Благой,— яку наполегливо ставили наші просвітителі XVIII століття, була проблема правильного виховання нових поколінь передових росій­ських людей»

У цьому річищі значною мірою йшли і притчі Сковороди, в яких порушувалось ши­роке коло суспільних питань. Письменник обстоював ряд важливих принципів демо­кратичного виховання, потребу розвивати природні здібності людини, її «сродність».

Слідом за передовими діячами російської науки і літератури Мі Новиковим, М. Ломоносовим, Д. Фонвізіним та ін. Сковорода засуджував космополітичне виховання, ви­

1 Д. Д. Благой. История русской литературы XVIII века, изд. 3е. М., Учпедгиз, 1955, с. 288.

222

ступав проти «учителей»іноземців, проти «модного» домашнього навчання, яке давали своїм дітям українські панівні верстви.



Гострим викриттям поверхового «світ­ського» виховання, де все приносилось у жертву «моді», кар'єрі, плазуванню перед іноземщиною, царським двором, відзначає­ться перша притча Г. Сковороди. Надсилаю­чи її своєму другові (С. Дятлову), письмен­ник зазначав: «Соплел я в сіє 1787е лето маленькую плетсницу, или корзинку, наре­ченную „благодарный Еродій". Се тебе дар, ipwKol.. Да будет плетенка сія зерцалом іеоі, сердца моею її памяткою пашея друж­бы в последняя лета» (II, 99). У підзаголов­ку притчі автор указує на її діалогічну форму: «В ней разглагольствует обезяна со птенцем Еродіевым о воспитаніи».

І справді, діалоги між Еродієм (Леле­кою) — «простим птахом» — і «госпожой Пишек» (власне, Пітек — мавпа) про на­вчання і виховання, про стосунки між дітьми та батьками, про «еродність», вдяч­ність, уміння задовольнятися малим, само­вдосконалюватися — становлять основний зміст притчі. Автор в'їдливо, дотепно висміює представників вищих класів, носіїв і ціните­лів дворянської культури, прибічників «мод­ного» виховання і переконливо показує, що

223

всі їхні прагнення і захоплення «славными училищами, в коих всеязычныи обучают попугаи», спрямовані на те, щоб вигідно влаштувати своїх дітей у житті. Ллє юнаки після такого панського виховання виходили самовпевненими неуками, які вміли тільки модно цвенькати іноземними мовами і зав­жди мали на умі «чинок», «грунтик», «нмперіалик», та понад усе догоджали «череву» і схилялися перед зовнішнім «блиском».



У зв'язку з цим варто навести цікаву роз­мову між головними персонажами твору, зображену в яскравих сатиричних тонах:

«П и ш е к. Гд'ь вы обучалися во отроческіи лета?

Е родій. Нигде. Мене и брата научил отец, а мати сестру.

Пише к. О, мой боже! Вездъ цветут славный училища, в коих всеязычныи обучают попугаи. Для чего он вас не отдавал? Он не убог. Как быть без воспитанія?

Е р о д і й. ...У вас воспитаніе зъло драгое. У нас же вельми дешевое. Мы воспитываемся даром. Вы же великою цьною.

Пише к. Безделица! Сотннцу рубликов с хвости­ком потерять в год на малчнка, а чрез 5 лет вдруг он тебе и умница.

Еродій. Госпоже! Деньга достает и за морем. Но где ее взять? Л воспитаніе и убогим нужно есть...» (//, с. 101—102).

Розкриваючи суть тогочасної системи пан­ського виховання, Сковорода глузує з неї,

224 показує, що вона готувала лише «мавп» та «папуг», розвивала паразитизм, жадобу ба­гатства, навчала бути визискувачами тру­дового народу. «Госпожа Пишек», представ­ниця дворянської касти, розрізняє виховання «благородное» і «подлое». Благородне — це модне виховання з допомогою вчителів і гувернерівіноземців, виховання, що відзнача­лося формалізмом і відірваністю від життя. Основним його завданням було навчити па­неня г нічого не робити, жити в розкоші, чин» гатися «жалованною» від государя «зо.нч.ііо табакиркою», показувати свій зовніш­ній «блиск» «обсзян» і «папуг», бути вірними лакеями.

Педагогічні ідеї Сковороди, нещадне ви­сміювання ним засобів панського виховання, органічно споріднені з сатиричними статтями Новикова і Крилова в тогочасних російських журналах, виступами, які були відомі й на Україні, зокрема в Харкові. Так, у Харків­ській бібліотеці, якою часто користувався Сковорода, була широко представлена ро­сійська журналістика XVIII ст. І, певна річ, Сковорода використав досвід російської са­тиричної журналістики, коли він порушував актуальні проблеми виховання.

Народні погляди на виховання і форму­вання людини Сковорода висловлює через

225
позитивний образ Еродія, антипода ГІішека. Демократичність поглядів і побуту родини Еродіїв підкреслено їхньою близькістю до селян, простотою звичаїв, мови і поведінки. Тут антинародній системі навчання проти­ставляється виховання в людини чесності, любові до праці, поваги до старших, бажан­ня допомогти в біді, уміння завжди збері­гати почуття людської гідності.

У притчі «Благодарный Еродій» розкрито взаємини між батьками і дітьми, народну основу освіти і виховання молодого поко­ління, здатного стати на боротьбу за нове суспільство. Письменник підкреслює велику виховну роль батьків, закликає розвивати природні здібності дітей, радить поступово і непомітно прищеплювати їм життєві навич­ки та самостійність в практичній діяльності.

Зосередивши увагу на характеристиці ви­ховання в родині простих людей, Сковорода в образі Еродія показав трудову людину, розсудливу і діяльну. Афористичні вислови, вкладені в уста цього персонажа, відтво­рюють прогресивні педагогічні думки самого автора, який розглядав виховання як один з основних засобів формування людини нового суспільства. Вони тісно пов'язані з його світоглядом, особливо з теорією «еродності» та етикою «Благо родить и благо

226

научить», «Воспитаніе же истикает от при­роды», «Сокола вскоре научишь летать, но не черепаху», «Учитель и врач — несть врач н учитель, а только служитель природы, «•динственныя и истинныя и врачебницы, и учительницы», «Не хватайся за хвост, ми­нув голову», «Доколь колцо висит из нозд­рей свиніи, до толь не роет».



Показавши згубність так званого «благо­родного виховання», Сковорода приходить до висновку, що «сие несть воспитание и несть учение». Трагічний кінець родини мавп, за задумом автора, мав наочно показати пагубність шляху тих, хто відривається від народнонаціонального грунту, попадає під деморалізуючий вплив паразитарного мод­ною виховання й тягнеться до облудної Панської «культури». Це одна з головних причин неминучої загибелі пішеків (власне, І Ііии'к — мавпа): «Господин Пешок, преi імівая из окна на окно, упал на двор из горних чертогов, сокрушил ноги и отставлен от двора. Сверх того, старшія дщери начали безчинствовать и хамским досажденіем до­саждать матере. Вскоре она умре, дом же стал пуст» (II, 117).

Проблему виховання порушує Сковорода і в притчі «Убогій Жайворонок». В широко­му розумінні це була проблема впливу на

227

людину шкідливого аристократичного вихо­вання, пануючої системи суспільних понять і звичок, що виросли на певному соціальному грунті. Для утвердження позитивних ідей і викриття паразитизму та хижацтва панів­них класів письменник виводить два конт­растні образи — Жайворонка і Тетервака.



В сатиричному образі лицемірного хижа­ка — хапуги Фрідріка Салакона («Сала­кой,— як пояснює сам автор,— еллинское слово, значит нищаго видом, но лицемерствующаго богатством хвастуна») — показа­но тип українського дворянина. «Сих лице­меров преисполнен мір. Всяк до единаго из нас больше на лице кажет, нежели имеет». Він пихатий і самовдоволений, «аки буйный юноша по моді» одетый», а його хвіст і «хо­хол» «новомодными пуклями и кудрявыми раздуты завертасами». Зовнішній портрет Тетервака відповідає його внутрішнім яко­стям. Образ цього українського панка яскра­во вимальовується з його цинічного моноло­гу: «Не троньде чуждаго...» Как не тронуть, когда само в глаза плывет? По пословице: На ловца зверь бежит. Я ведь не в дураках. Черепок нашел — миную. Хлеб попался — никак не пропущу. Вот это лучше для спокойствія. Так думаю я. Да и не ошибаюсь. Не вчера я рожден, да и протерся меж

228 людьми, слава богу. Мода и свет есть наилучшій учитель и лучшая школа всякія школы... Не тот прав, кто в существь прав, но тот, кто вьдь не прав по исте, но казаться правым умеет и один токмо вид правоты имеет, хитро лицемерствуя и шествуя сте­зею спасительный оныя притчи: концы в воду. Вот иынешняго света самая модная и спасительная премудрость!» (II, 121 —122).

Сковорода тут показав і викрив найхарак­терніші риси суспільної свідомості й моралі духовних та світських феодалів, лихварів і царських чиновників, зірвав з них машкару законності, якою вони лицемірно прикри­вали свої лиходійства. Останнє було типо­вим для українського дворянства, яке так добре знав письменник.

Сковорода змальовує згубні наслідки пан­ського виховання, що сформувало тип Салакона, який цурається трудової діяльності і прагне якомога більше загарбати, поживи­тися чужим. Одна риса в ньому найбільш різко підкреслена — це зажерливість, не­стримне прагнення багатства. Вона й погу­била його. Під час тетервачої гульні «в са­мом шуме, и плясаніи, и козлогласованіи, и прожорстве, как молнія, пала на их еъть... Нечаянно выскочил ловец и всем им пере­ломал шеи» (II, 123).

229

Торкаючись у притчі таких понять, як багатство і бідність, Сковорода вкладає у них соціальний зміст. Це виразно виявляє­ться в його афоризмі: «Ныне, когда нищ, тогда и бедняк и дурак». Звідси стає зрозу­мілою вся глибина його критики, гострота його виступу проти пануючих несправедли­вих порядків.



Отже, виступаючи на захист знедолених і пригнічених, Сковорода засуджує парази­тичне життя панівних класів і водночас ви­соко підносить ідею моральної досконалості, гуманізму, демократичного виховання. Пи­сьменник таврує всіх тих, хто зневажає труд, схиляється перед багатством, аристо­кратичним вихованням, яке деморалізує лю­дину, культивує в ній пороки і є «орудием злобы», дає «бешенству меч в руки».

Відстоюючи свої прогресивні педагогічні ідеї, Сковорода доводить необхідність чер­пати знання з книги природи, ставити над усе улюблену працю, не піддаватись на спо­куси багатства, що породжує зло. У такому ідейному плані вживаються афористичні ви­словлювання: «Источник рекам и морям есть главою», «За багатствомде следует безпокойство». Іноді афоризми письменник чер­пає з українського фольклору, наприклад: «по древней малороссийской прнтче: „Вся

230 кая птичка своим носком жива", „Кому менше в жизни треба, тот ближає всьх до неба"».

У байках і притчах Сковорода всю силу своєї сатири обрушував на панівну верхів­ку, на їх розбещеність, неуцтво, сутяжни­цтво, станові привілеї, хвастощі, парази­тизм. Вони, як правило, змальовуються в образах хижаків — дикого кабана, нетопира, щуки, шершня, тетервака, а трудовий народ, що протиставляється їм, в образах працьо­витих бджіл, комах, журавлів, дроздикіп, жайворонків і т. д.

Харківські байки і притчі Сковороди від­значаються оригінальністю, високими ідейнохуложніми якостями. Сковорода пов'язу­вав байку з філософією, з педагогічними вимогами своєї епохи, закликав до розум­ного життя, прагнѵв підтвердити свої образ­ноалегоричні висновки усіма засобами з арсеналу педагога, філософа, історика і пи­сьменника. Тут і посилання на великих мис­лителів — Платона, Сократа, Езопа, Лрістотеля, Епікура, Ціцерона, «Старика Катона», і народна мудрість — прислів'я і при­казки. Все це свідчить про те, що байки Сковороди були не простим продовженням цього виду творчості, а якісно новим його етапом.

231
Пишучи свої байки для широкої аудиторії, Сковорода прагнув, щоб вони були простими і дохідливими. З цією метою він старанно шліфує кожне речення, перевіряє на людях реакцію окремих висловів чи цілої байки. Тому «Басни Харьковскія» пройняті глибо­кою народною мудрістю і дотепністю. І. Франко відзначав, що байки «писані гар­ною, декуди навіть граціозною прозою»'.

1 І. Франко. Нариси історії українськоруської літератури. Львів, 1910, с. 82.
ПЕРЕКЛАДИ

Була ще одна галузь культури, до якої Сковорода не міг залишатися байдужим. Це — переклади. М. Ковалинський свідчить, що письменник перекладав античних авто­рів— Плутарха, Ціцерона, Сідронія Гозія, Горація. Цілком можливо, що в нього були переклади й з інших літератур, але до нас вони не дійшли.

Українська література з давніхдавен має багату перекладацьку традицію, в основі якої завжди лежав інтерес до культури ін­ших народів, прагнення розширити можли­вості української мови, збагатити її лексич­но, вивести на широкий шлях розвитку.

Чимало уваги приділялось перекладам у КиєвоМогилянській академії, яка відіграла позитивну роль у розвитку української на­ціональної культури. Академія виховала не тільки ряд відомих поетів, письменників і художників, але й таких українських та російських перекладачів, як Опаиас Лобисевнч, Микола Потоніс, Володимир Золотпицький, Григорій Козицький, Кіршак Кінд­ратович, Лука Січкарьов та ін. їх пере­кладацька діяльність сприяла розширенню

233 культурних зв'язків із Заходом, а також по­глибленню взаємозв'язків братніх культур російського, українського, білоруського та інших слов'янських народів.

До своєї перекладацької діяльності Ско­ворода підходив як до важливої справи, що багато в чому прислужилася його оригіналь­ній творчості. Вона сприяла формуванню демократичного світогляду письменника, розширювала тематику його творів, збага­чувала словник, сприяла його утвердженню на позиціях просвітительського реалізму.

Характеризуючи Сковороду як переклада­ча, слід мати на увазі тісні зв'язки між українськими і російськими перекладачами XVIII ст., спільну розробку ними основних принципів перекладу.

Майже всі тогочасні російські й україн­ські перекладачі, як правило, у своїй роботі прагнули не до еквівалентного відтворення оригіналу, а до передачі його змісту і, по можливості, індивідуального стилю письмен­ника. Перекладач не був рабом оригіналу, він поводився з ним досить вільно. Ось чому, як зазначають дослідники, «для російських перекладачів XVIII ст. були характерні чис­ленні переробки оригіналу, „склонение на русские нравы", заміна іншомовних імен і побутових деталей оригіналу російськими

234 іменами й деталями рідного побуту, зміна всієї обстановки дії. Така форма передачі твору іноземної літератури є для нас тепер неприйнятною, але у XVIII ст.— це законо­мірне явище, зумовлене прагненням пере­кладачів якомога активніше освоювати перекладувані першотвори, робити їх „своїми"»

Певна річ, Сковорода додержувався існу­ючих у XVIII ст. принципів перекладу, але не в усьому їх обсязі. Він засвоїв головне з них — перекласти оригінал так, щоб зро­бити іншомовний твір якомога доступнішим для своїх читачів. Тому його переклади нерідко мають характер вільного переказу, переспіву.

Про це свідчать висловлювання самого Сковороди. Так, у листі до М. Ковалипського, подаючи переклад оди Горація «Про спокій душі», він зазначає, що зробив його «майже експромтом, дуже швидко, слідкую­чи тільки за тим, щоб, наскільки це було для мене можливим, передати дух автора, не дбаючи про красу стилю» (II, 259). Звід­си може скластися враження, що Сковорода ще віддавав данину своїм попередникам і не дуже пильнував форми, художньої доскона

1 Русские писатели о переводе, XVIII—XIX вв. Л., «Советский писатель», 1960, с. 9.

235 лості перекладів. Насправді ж він дбав не тільки про передачу змісту, але й про худож­ній рівень своїх перекладів, про відтворення особливостей авторського стилю. Підтвер­дженням цьому є хоча б його міркування про те, як треба передавати фразеологіз­ми — прислів'я та приказки.

З цього погляду значний інтерес станов­лять і його коментарі до перекладів, у яких висвітлюються важливі питання теорії і практики перекладу. Так, у зауваженнях до свого перекладу оди Сідронія він говорить про два способи відтворення оригіналу: буквальний і тлумачний. Користуючись пер­шим способом, перекладач «ставить слово замість слова, як зуб замість зуба, а тлумач, як ніжна годувальниця, кладе в рот своєму годованцеві розжований хліб і сік мудрості» (II, 177). Зараховуючи себе до представни­ків творчого перекладу, Сковорода зазначає: «Цю оду я не переклав, а витлумачив».

Коментуючи свій переклад з Плутарха, Сковорода в листі до Я. М. ДонецьЗахаржевського від 13 квітня 1790 р. писав:

«Уклонившися от библіи к Плутарху, пе­ревел я книжчонку его „О спокойствіи ду­шевном", истолковав не наружную словозвонкость, но самую силу и эссенцію, будто гроздіс в точіьтъ выдавил» (II, 202).

236

Далі Сковорода з великою пошаною гово­рить про невмирущу Плутархову мудрість, яка імпонувала його власній філософії. Саме тому він намагався перекласти такі речі, які мали б і глибокий зміст, і літературну цін­ність.



Про свої принципи перекладу Сковорода говорить і в листі до С. Тевяшова. Подавши стисло особисті враження від читання книж­ки Ціцерона «Про старість», він пише, що за переклад цього трактату він взявся для того, щоб подарувати його синові «сію кни­жечку, протолкованную здьшннм наречіем, в то время, как пользовался я спокойным уединеніем в доме Вашем. А переведены не слова ея, но мысли» (II, 179).

Отже, в згаданих листах і примітках до окремих творів чітко визначені основні прин­ципи перекладацької діяльності Сковороди: вимога творчої свободи по відношенню до тексту оригіналу, зміни, що випливали з вільного переказу чужого твору, його витлу­мачення, часто супроводжуване доповнен­нями і скороченням, віднаходження власних стилістичних засобів, прагнення перевер­шити автора оригіналу. Все цс більшою чи меншою мірою призводило до стирання гра­ні між перекладом і власною творчістю поета. Така практика відповідала загальній

237

перекладацькій тенденції того часу, коли за перекладачем визнавалася така ж роль, як і за автором.



Певна річ, для нашого часу застаріли не тільки переклади XVIII ст., а й неприйнятні самі принципи передачі оригіналу. Це річ зрозуміла і природна. Однак принцип твор­чого ставлення до перекладу не застарів і на сьогодні.

Сковорода перекладав філософські трак­тати, твори художньої прози, драматургії і поезії. І тут коло його інтересів було досить широке й різноманітне. Він прагнув озна­йомити українського читача з літературою інших народів. На жаль, жоден з його перекладів так і не побачив світу за життя письменника.

Лише в першому радянському повному зібранні творів Сковороди, виданому АН УРСР в 1961 р., його переклади стали до­ступними для широкого читача.

Майже всі свої переклади, як і деякі лі­тературні твори, Сковорода дарував друзям і приятелям, а ті в свою чергу робили з них копії і роздавали іншим особам. Тому пере­клади Сковороди зібрані ще не всі. Ллє і те, що відомо, становить значну цінність.

Сковороду вабила світова література як західноєвропейська, особливо антична кла­

238


сика, так і східна, зокрема старогебрейська та староіндійська. Вільно володіючи латин­ською, грецькою, німецькою, єврейською мо­вами, він часом використовує сюжетну канву іншомовного оригіналу у власній творчості.

Особливої ваги Сковорода надавав пере­кладам з античної літератури. Він був хоро­шим знавцем і шанувальником Теренція, Арістотеля, Плутарха, Епікура, Платона, Горація, Віргілія, Сократа, Овідія. Йому найбільше імпонували саме ті твори, де про­голошувалося право людини на свободу, щастя, де висловлено протест проти будьяких форм тиранії і гніту.

Десь у 1756—1766 рр. Сковорода переклав комедію Публія Теренція «Адельфн». Це не стільки переклад, як виклад змісту п'єси, зроблений французьким поетомгуманістом XVI ст. Марком Антонієм Муретом, котрий був досить популярний у Росії і на Україні'.

Постать видатного римського драматурга Теренція приваблювала Сковороду тим, що він був письменникомгуманістом, письменникомгромадянином, що його творчість від­значалася високим ідейнохудожнім і філо

1 С. Должевський Вірші Сковороди й Мурет. Відбиток з «Журнала научноисследовательских ка­федр в Одессе», № 3, 1924, с. 1—5.

239


софським змістом. Його комедія «Адельфи» була «справжньою окрасою античного теат­ру» Тому в листах до М. Ковалинського філософ радив своєму юному другові читати комедії Теренція.

П. Попов, який уперше відкрив і дослідив сковородинський переклад змісту комедії Теренція «Брати» («Адельфи»), слушно за­уважив, що в цій п'єсі автор «гостріше, ніж в інших творах, поставив важливу педаго­гічну проблему — про взаємовідносини бать­ків і синів.

Сковороді була органічно близькою ідея перемоги виховання, заснованого на вірі в добру природу молодих людей, на високій моральності, правдивості, гуманності, на дружбі, справжній любові батьків та вихо­вателів до дітей і дітей — до батьків та вихователів. Він, як і старогрецькі стоїки та епікурейці, вважав, що молодь слід вихову­вати розумно, терпляче, без фізичних пока­рань, головним чином, порадами, охороняю­чи вихованців від впливу злих намовників і підлесників» 2.

1 «История римской литературы», т. І. М., Издво АН СССР, 1959, с. ПО.

П'єси Теренція були добре ВІДОМІ в Росії і на Україні, вивчалися в школах, перекла­далися. В. К. Тредіаковський, наприклад, переклав «Євнуха». Пізніше в Петербурзькій Академії наук був зроблений переклад ко­медії Теренція та її змісту, викладеного Муретом. Таким чином, у цій справі Сковорода не був піонером, але саме йому вдалося найбільш повно відтворити зміст «Лдельфів».

Порівнюючи петербурзький переклад муретовського викладу комедії Теренція «Адельфн» із сковородииським, Попов при­ходить до висновку, що обидва переклади зроблені незалежно один від одного і мають неоднакову літературну вартість. «Переклад Сковороди стоїть незрівнянно вище в мовнограматичному і художньому відношеннях... зроблений вільно, творчо, зі збереженням духу («сили») староримського оригіналу, а також з внесенням деяких українських мовних, почасти й художньоекспресивних рис» '.

Справді, перекладаючи зміст комедії Те­ренція «Адельфн», Сковорода ніби доклад­ніше пояснює її гуманістичну ідею виховання

1 П. М. П о п о в. Нові сторінки літературної спад­щини Г. С. Сковороди — «Радянське літературознав­ство», 1960, X» 4, с. 105.

241

молоді, внаслідок чого переклад переростає рамки оригіналу і свідчить про глибокий демократизм українського мислителя та його відразу до старої схоластичної школи, яка не розвивала, а придушувала особу молодої людини.



Сковорода один з перших познайомив українського читача з творами римського поета Горація. Він високо цінував його пое­зію, багато перекладав і популяризував серед учнів під час роботи в Переяславсько­му та Харківському колегіумах. За своїм світоглядом, за духом своєї власної поетич­ної творчості у нього було чимало спільного з Горацієм, послідовником вчення Епікура.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconТ. Г. Вибрані твори / Т. Г. Шевченко; післямова Є. Кирилюка; пер з укр. А. Аб-ріль та ін.; ред. К. Ю. Квітницька-Рижова. К. Дніпро, 1978. 320 с. Загл. І текст парал укр та англ. Книга
Шевченко, Т. Г. Вибрані твори / Т. Г. Шевченко; післямова Є. Кирилюка; пер з укр. А. Аб-ріль та ін.; ред. К. Ю. Квітницька-Рижова....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconРеалізація компетентнісного підходу в художньо-естетичній освіті
Реалізація компетентнісного підходу в художньо-естетичній освіті. Мтодичний посібник для вчителів художньо-естетичних дисциплін....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconЗведений каталог періодичних видань, передплачених головними бібліотеками м. Дніпро на 2017 рік
Зведений каталог періодичних видань, передплачених головними бібліотеками м. Дніпро на 2017 рік [Текст] / упорядники: С. В. Манченко,...
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconХудожньо-естетичний цикл
Одне з найважливіших завдань 2010/2011 навчального року впровадження нового змісту освіти в 10 класі старшої школи. Предметом художньо-естетичного...
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у березні 2018 року м. Дніпро зміс т
Організація та управління підприємствами зв’язку, транспорту, торгівлі, поліграфії. Бухгалтерська справа, рахівництво. Паблік рилейшнз....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconВидавництво «весна» навчально-довідкові видання з української мови та літератури
Посібники укладено за чинною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженою мон україни
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у лютому 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у вересні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у березні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у грудні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка