1 Див.: Тези доповідей республіканської наукової конференції, присвяченої 250річчю з дня народження Г. С. Сковороди (1722—1794). Харків, 1972.
горій Сковорода — музикант» («Музична Україна», 1972).
Відзначення ювілею активізувало дослідницьку роботу по вивченню творчості Сковороди, яка продовжується радянськими вченими і сьогодні. Про це свідчить вихід у світ книги О. В. Мишанича «Григорій Сковорода і усна народна творчість» («Наукова думка», 1976) та ряд статей в журналах.
Незважаючи на значну кількість досліджень спадщини Сковороди, синтетичної праці про літературну творчість письменника немає. їй присвячено лише окремі статті. Ця тема продовжує залишатися маловивчсною, а тим часом її важливість і актуальність не раз підкреслювалася вченими. Автор цієї книжки поставив перед собою завдання дослідити і проаналізувати всю художню спадщину Сковороди, що становить собою ідейноестетичну цінність. Це якоюсь мірою допоможе краще простежити і зрозуміти шлях становлення нової української літератури, складний процес її переходу від старих традицій і надбань до нового світського письменства.
НЕЗВИЧАЙНЕ ЖИТТЯ
Єдиним надійним джерелом біографічних відомостей про Г. С. Сковороду довгий час був нарис «Жизнь Григория Сковороды», написаний його учнем і другом М. Ковалинським. Але нарис цей невеликий, і багато про що в ньому зовсім немає або сказано надто невиразно. Білі плями в біографії Скороди привертали увагу багатьох дослідників, які розшукали ряд важливих документів про його життя. Особливо плідними були роки підготовки до відзначення 250річчя від дня народження великого мислителя. Було уточнено чимало фактів його біографії.
Народився Григорій Савич Сковорода 22 листопада (3 грудня за новим стилем) 1722 року в селі Чорнухи (тепер Чорнухинського району) на Полтавщині в бідній козацькій сім'ї. Дослідники розшукали архівні матеріали про його родословну. У ревізькій книзі, що була складена в Лубенській канцелярії в 1745 р. під № 49 значиться «двор Пелагеи Сковородыхи, которой сын обретается в певчих» А нещодавно вияв
1 Центральний державний історичний архів (ЦДІЛ) УРСР у Києві, ф. 51, оп. З, од. зб. 19343, арк. 622.
26
лено найраиішнй документ, що стосується батька Сковороди. В реєстровій книзі «о приходе денежной казны Лубенского полку» за 1733 р. є запис, що в Чорнуській сотні на ярмарку 19 липня 1733 року за продаж «впшинкованого вина» було взято різні суми «покуховного з рядових Козаков», зокрема «с Сави Сковороди чорнуского с пяти ведер пятдесят копеек» Відома також ревізька книга Чорнух, датована 29 серпнем 1734 р., де серед малоземельних козаків значиться ім'я «Савка Сковорода».
Про день і місяць народження Сковороди не було жодних відомостей аж до 1922 р. Вперше повну дату народження Сковороди встановив Петро Пелех 2 з листа поета від 22 листопада 1763 р.
Мало ми знаємо про дитячі роки майбутнього письменника і філософа. Відомо, що Сковорода зростав серед трудового народу і чудової природи рідного краю. Його дитячу уяву вражали зелені простори і лісова тиша, густо порослі чагарником береги річки Многн, спів птахів, шелестіння трав. Змалку він виявляв нахил до музики і пісні. Від людей
1 ЦДІА УРСР, ф. 52, оп. 1, од. зб. 10, арк. 57.
2 Див.: Петро Пелех. З життя і творчості Сковороди.— «Записки наукового товариства імені Т. Г. Шевченкам т. СХХХѴІ—СХХХѴП, 1925, с. 139.
27
праці вчився шанувати труд і трудівника, виховувався на народних переказах, думах, піснях, що їх розносили тоді по Україні кобзарі і лірники. Не випадково письменник у своїх філософських творах не раз посилається на враження дитинства.
Все це, звичайно, впливало на формування Сковороди, на розвиток його естетичних уподобань.
Де здобув Сковорода початкову освіту — точно невідомо. Очевидно, за тодішнім звичаєм батьки віддали його спочатку в науку до дяка, а потім у Чорнухннську церковнопарафіяльну школу, де він швидко виявив здібності до науки, співу і музики. За свідченням М. Ковалинського «Григорій по седьмому году от рожденія приметен был склонностію к богочтенію, дарованіем к музыке, охотою к наукам и твердостію духа. В церькве ходил он самоохотно на крилос и певал отменно, приятно» (II, 440).
Після здобуття початкової освіти в рідному селі Сковорода у 1734 році стає студентом КиевоМогилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років.
Слід сказати, що Київська академія в часи перебування в ній Сковороди рівнем викладання не поступалася тогочасним європейським вищим навчальним закладам. Вона
28
мала велику бібліотеку, укомплектовану літературою з усіх відомих тоді галузей науки.
Для учбового процесу в Академії характерне те, що головними тут були гуманітарні предмети. Зокрема, як твердить Г. М. Мойсеева, М. В. Ломоносов, перебуваючи у КнєвоМогилянській академії у 1733—1734 рр., відзначав високий рівень викладання мов, поетики, риторики, ЯКОГО ДОСЯГЛІЇ київські професори '. Цьому особливо сприяла просвітницька діяльність таких викладачів, як М. Козачииський, М. Довгалевський, Г. Кониський, які збагачували й розвивали філософські та літературні традиції Академії.
Повний курс навчання в Київській академії складався з восьми класів. Перші чотири (фара або аналогія, інфима, граматика, синтаксима) були нижчими однорічними класами, де вивчали старослов'янську і латинську мови, історію, катехізис і т. д. Далі йшли два однорічні середні класи — піїтика і риторика, а потім два вищі — філософії (дворічний) та богословський (чотирирічний). Вивчалися тут і природничі науки, зокрема астрономія, математика, механіка.
1 Див.: Г. Н. Моисеева. М. В. Ломоносов на Украине.— У кн.: Русская литература XVIII века и славянские литературы. М.—Л., 1963.
29
Значна увага приділялася художній та музичній освіті.
Вихованці Київської академії за царськими указами розсилалися по всій території Російської імперії. Вони призначалися учителями в школи і колегіуми Москви, Петербурга, Казані. Ростова, Пскова, Твері, Володимира, Коломия, Тобольська та інших міст. Частина їх ішла на дипломатичну роботу або ставала професорами у вищих школах Сербії, Угорщини, Чорногорії. З академії вийшло багато славнозвісних і талановитих людей, зокрема філософів, вчених, письменників, суспільнополітичних і церковних діячів.
Г. С. Сковорода охоче навчався в академії і завдяки своїм здібностям робив великі успіхи в науках. Талановитий вихованець «скоро превзошел сверстников своих успехами и похвалами» (II, 440).
В академії Сковорода здобув ґрунтовні знання з мов — грецької, латинської, польської, староєврейської, німецької. Цс дало йому можливість читати в оригіналі твори античних філософів, поетів, а також книги мислителів, письменників, учених епохи Відродження і нового часу, що були в академічній бібліотеці.
У грудні 1741 р., згідно царського указу,
30
Сковороду разом з іншими музично обдарованими студентами взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком. Співаки капели жили у так званому старому Зимовому палаці. Придворна капела потрібна була імператриці для щоденних церковних відправ. Крім того, вона постійно виступала на всіх придворних урочистостях, різних святах та маскарадах. Тут Сковорода мав нагоду спостерігати поведінку прислужників царського трону, їхні гульбища та розваги.
Перебування в придворній капелі було важливим етапом у житті Сковороди. Там він познайомився з деякими здобутками російської культури, розширив свій мистецький обрій. Це не могло не відбитися згодом у його творах.
Слід сказати також, що в придворному хорі Сковорода дістав ґрунтовну, як на той час, музичну освіту і звання «придворного уставщика», тобто регента, який безпосередньо керував хором і досконало знав «устав» (порядок) церковних служб. Свідчення про музичнокомпозиторську діяльність Сковороди цього періоду знаходимо не тільки у М. Ковалпнського, айві. Срезневського: «Находясь там (у придворній капелі.—
31
Ф. П.) он сложил голос для духовной песни ,,Иже херувимы", который и доселе употребляется во многих сельских церквах на Украине»
У серпні 1744 року, коли цариця Єлизавета із своею капелою приїхала до Києва, Сковорода не захотів повертатися до Петербурга, дістав звільнення з придворного хору і почав «паки учиться» в академії. Пізніше у листі до М. Ковалпнського він писав: «Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: „Втрачений той час, який ти не використав на навчання"» (II, 273).
У 1744—1745 рр. Сковорода вчиться в класі філософії. Учителем його був префект академії Михайло Козачинський2, відомий філософ і письменник. Він звернув увагу на здібності Сковороди. Але навчання в академії тривало недовго, бо в серпні 1745 р. непосидючий Сковорода знову вирушив у світ. Цього разу на Захід, до Угорщини, в місто Токай, як член російської місії, котру очо
1 И. Срезневский. Отрывки из записок о старце Григории Сковороде.— «Утренняя звезда», X., кн. I, 1833 (1834), с. 76.
2 Див.: Д. Вишневский. Киевская Академия в первой половине XVIII столетня. (Новые данные, относящиеся к истории этой Академии за указанное время). К., 1903, с. 200.
лював генерал Ф. Вишневський. М. Ковалинський твердить, що Сковорода попав у місію, бо був «известен знаніем музыки, голосом, желаніем быть в чужих краях, разуменіем некоторых языков» (II, 440—441). По штату ж він був проведений як півчий православної церкви при місії.
За час служби в цій місії (1745—1750) Сковорода побував у Відні, Братіславі та деяких інших містах Угорщини, Австрії, Словаччини, познайомився з їхнім життям, побутом, культурою. Про перебування Сковороди за кордоном, про його життя і навчання М. Ковалинський пише: «Путешествуя с генералом сим, имел он случай, с позволенія его и с помощію его, поехать из Венгріи в Вену, Офсн (Будапешт.— Ф. П.), Презбург (тепер Братіслава.—Ф. П.) и прочія околыіыя места, где, любопытствуя по охоте своей, старался знакомиться наипаче с людьми ученостію и знаніями отлично славимыми тогда. Он говорил весьма исправно и с особливою чистотою латинским и немецким языком, довольно разумел еллинский, почему и способствовался сими доставить себе знакомство и пріязнь ученых, а с ними новые познанія, каковых не имел и не мог иметь в своем отечестве» (II, 441).
32
33
Восени 1750 р. Сковорода повернувся на Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача піїтики в Переяславський колегіум, де він одразу виявив себе педагогомноватором. Йому так полюбилася його робота і учні, що він написав для них спеціальний курс під назвою «Разсужденіе о поезій и руководство к нскуству оной». Сковорода прагнув, щоб піїтика була «просгье и вразумительнее для учащихся да и совсем новое и точное понятіе давала об оной». Але застосовані ним нові методи викладання викликали заперечення єпископа Никодима Сребницького, якому підлягав колегіум. Він «приказал переменить и преподавать по тогдашнему обыкновенному образу ученія». Сковорода відповів єпископові влучним латинським прислів'ям: «Alia res sceptrum, alia — plectrum», тобто «Одна справа — єпископський жезл, інша — палочка музиканта». «Епископ, преобратя незнаніе своє в непослушаніе его и самомненіе о учености своей в гордость и высокоуміе его, дал своеручное повеленіе на докладе консисторіи следующее: „Не живяше посреди дому моего, творяй гордыню". По сему Сковорода выгнан был из училища переяславскаго не с честію. Сей был первый опыт твердости духа его» (И, 441).
34
Цей конфлікт справді був виявом твердості переконань Сковороди, незалежності його характеру, віри в торжество розуму. Таким непохитним і безкомпромісним у своїх поглядах залишився він на все життя.
Після втрати місця викладача в Переяславському колегіумі Сковорода восени 1751 р. повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі, де «соучеником его» був майбутній київський митрополит Самуїл Миславський. Богослов'я викладав тоді ієромонах Георгій Кониський який у серпні 1751 р. був призначений ректором академії.
Зі своїм обдаруванням і здібностями Сковорода міг би зробити блискучу духовну кар'єру, але вона його зовсім не приваблювала. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому Сковорода залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. за рекомендацією митрополита Т. Щербацького стає в с. Ковраї домашнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя.
1 Див.: Д. Вишневский. Киевская академия..., с. 262.
35
Ллс вчителеві важко було миритися з пихатістю і зарозумілістю поміщика, який вважав його звичайним наймитом і відповідно поводився. «Чувствительно было такое униженіе человеку,— пише Ковалинський,— имевшему в низкой простоте благородное сердце» (И, 442). Поступово назрівав конфлікт. На одному із занять Сковорода зауважив своєму вихованцеві, що той мислить «как свиная голова» (II, 442). Слуги донесли про це жінці пана, і та владно «требовала мщенія за таковую дерзость» (II, 442). І Томара «отказал ему от дому и должности» (11,442).
У 1755 р. Сковорода повертається до Переяслава і там деякий час живе у свого приятеля. Тоді ж йому трапилася нагода «ехать в Москву с Калиграфом, отправлявшимся в Московскую академію проповідником, с которым он, как приятель его, и поехал» (II, 443). Подорож до Москви Сковорода використав для дальшого ознайомлення з російською культурою, з книжковим багатством тогочасних бібліотек. З Москви, пише Ковалинський, Сковорода поїхав у ТроїцеСергіївську лавру, «где был тогда намісником многоученый Кирилл, бывшій после епископом черниговским. Сей, увидя Сковороду, котораго знал уже по слуху, и нашед в нем человека отличных дарованій и учености, старался уговорить его остаться в лавре для пользы училища, но любовь его к отечественному краю отвлекала его в Малороссію. Он возвратился паки в Переяславль, оставя по себе в лавре имя ученаго и дружбу Кирилла» (II, 443).
З цього скористався С. Томара і запросив Сковороду в Коврай. «Он обласкал его дружески, просил быть сыну его другом и руководствовать его в науках. Любовь и откровенное обхожденіе силыгбс всего действовали всегда над Сковородою» (II, 443). Тепер господар уже поводився з учителем як з рівним. Сковорода від природи був людиною дуже доброю, чутливою, сердечною. Він залишився в Томари «с сердечным желаніем быть полезным». І проживав у нього аж до літа 1759 р.
Прожиті на Переяславщині роки (17551759) були важливим періодом у діяльності Сковороди. Тут він ближче зійшовся з народом, пройнявся його прагненнями і помислами. Все це сприяло інтенсивному формуванню світогляду мислителя як селянського демократа, чіткішому окресленню його основних творчих принципів як народного філософа, просвітителягуманіста, визріванню у нього ідеї заперечення основ
33
тогочасного суспільного укладу. Саме в Ковраї Сковорода пише відомий «Сон» (1758), в якому змальовує жахливі картини тогочасної дійсності, викриваючи розбещеність вищого світу, лицемірство духівництва, його жадобу до наживи і «сребролюбіе». Він в алегоричній формі показує, що сучасне йому суспільство — це жорстоке людожерство: «Некоторым не доставало к яствію птичих и звериных мяс, то они одЬтаго в черную ризу человека, имевшаго голыя колена и убогія сандалія, убитаго, в руках держа при огне, колена и икры жарили и мясо, с истекающім жиром отрезывая и отгрызывая, жрали» (II, 445).
В коврайський період починається і поетична творчість Сковороди. Десь 1757— 1758 рр. він пише знаменитий вірш «De libertate», в якому оспівує героїчних борців за народну волю. Із віршів, що ввійшли до збірки «Сад божественных песней», поет написав у Ковраї «Песнь 1ю», «Песнь 2ю», «Песнь 10ю», «Песнь 19ю», «Песнь 25ю», «Песнь 26ю». В них яскраво виявляється особистість Сковороди, його прагнення показати моральну перевагу простої людини над світом багатства і насильства.
У 1759 р. Сковорода переїздить до Харкова, де в 1759/60 навчальному році викладає
у місцевому колегіумі поетику. Про це свідчать відповідні документи, що зберігаються в бібліотеці Харківського колегіуму, а також примітка самого поета до 27 пісні «Сада божественных песнсй»: він працював у Харкові «три лета— 1760тое и 63тіе и 4тое» Останнім часом знайдено і списки учнів класу поетики та синтакснми за 1759/60 та 1763/64 рр., оцінки яким власноручно поставив Сковорода.
Новопризначеннй викладач поезії почав навчання з великим ентузіазмом і бажанням ширити науку в дусі новітнього просвітительства. Викладання саме курсу поетики було покликанням Сковороди. У нього знову з'явилася аудиторія, якій він може передавати свої знання, переконання і судження про життєві основи прекрасного. Вищим прагненням його було «делать моему обществу пользу».
Уже в перший рік учителювання у Харківському колегіумі Сковорода пише ряд творів, зокрема вітання з днем народження Іоасафа Мнткевича, Carmen (Мелодіа), «Басню Есопову» «для учеников поетики», «Песнь 27ю», присвячену «белоградскому єпископу Іоасафу Миткевичу, посещающему вертоград духовного училища в Харькове та інші.
34
В колегіумі про Сковороду йшла слава як про талановитого поета, відомого вченого і оратора. Тому після закінчення навчального року єпископ намагався схилити його до чернецтва, обіцяючи йому високий духовний сан, «счастливую жизнь». Але Сковорода на це відповів так: «Разве вы хотите, чтобы и я умножил число фарисеев? Ьжте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монашествуйте!» (II, 447).
Відчувши незадоволення епископа, Г. Сковорода залишив колегіум і поселився в одного з своїх приятелів на околиці Білгорода (с. Стариці). Тут письменник більшість часу проводив у лісі, на пасіках, віддаючись філософським роздумам, поезії, грі на флейті. Мандруючи по навколишніх місцях, він любив зустрічатися з друзями, з цікавими людьми, зупинявся в Харкові, був у доброму настрої, який передавав словами: «О свобода! О наука!»
Через рік Г. Сковороду знову запрошують на педагогічну роботу в Харківський колегіум. Цьому значною мірою сприяла його зустріч там з небожем свого знайомого, учнем колегіуму Михайлом Ковалинським, що потім став його другом і біографом. Заради свого вихованця Г. Сковорода погодився викладати в колегіумі синтаксис і грецьку
40
мову. Він часто почав відвідувати свого учня і «по склонности молодаго человека, занимать его музыкой и чтеніем книг, служивших поводом к разговорам и нравоученію» (11,449).
Щирі, дружні відносини між учителем і учнем Ковалинським, що зав'язалися на все життя,— це окрема цікава сторінка в біографії Сковороди.
Поетфілософ у цей час живе в Харкові, часто зустрічається зі своїм молодим другом, веде з ним бесіди, розважає його музикою і читанням книг.
Глибока і чиста радість світилася в душі Григорія Сковороди, бо мав друга, учня і послідовника. «Признаюся тобі,— писав Сковорода до свого приятеля,— в моїй до тебе прихильності: я тебе любив би, навіть якщо б ти зовсім був неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі і за твоє прагнення до всього чесного,— не говорячи уже про все інше, любив би тебе, хоча б ти був зовсім неосвіченим і простим. Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (в якій мірі я їх ціную, мені нема потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, яка, якщо залишити в стороні сіцілійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне і корис
41
не,— то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає в житті нічого приємнішого, ніж балакати з тобою і тобі подібними» (II, 226).
Листування письменника з Ковалинським пройняте почуттям щирої, безкорисливої дружби. Воно посилювало енергію його духу і мислі, прагнення виливати на молодь, виховувати в неї вільнолюбство, критичне ставлення до дійсності. Весь свій багатющий життєвий досвід і величезний запас знань Сковорода передавав М. Ковалинському, який припав йому до душі і залишився вірним другом на все його життя.
З приходом на посаду білгородського єпископа П. Крайського посилюється вороже ставлення до Сковороди з боку чернецтва і деяких викладачів колегіуму. Розпочались інтриги, таємні доноси, переслідування Сковороди; за ним стежать, намагаються залякуванням і заборонами ізолювати від нього молодь колегіуму. В листі до М. Ковалинського він пише: «Почуваю, якщо не обманює мене моя душа, що знову піднімається проти мене заздрість як з приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу моїх деяких слів, які звичайно говорю на уроках грецької мови» (II, 330).
Серед тих, хто плів чорні інтриги навколо Сковороди, неабияку роль грав новоприбулий із Києва учитель риторики М. Шванський який після вигнання друга Сковороди префекта колегіуму Лаврентія Кордета зайняв його посаду. Крім того, Сковорода добре відчував, що й новий ректор колегіуму І. Базилевич, призначений Крайським, був вороже настроєний проти нього. Тому після закінчення 1763/64 навчального року Сковорода змушений був залишити колегіум. Влітку 1764 р. він разом з М. Ковалинським поїхав до Києва, де був йому «истолкователем истории места, нравов и древних обычаев» (II, 456). Тоді ж у КиєвоПечерській лаврі знайомі Сковороди, колишні співучні по академії почали умовляти його «пристать к гавани», постригтися в ченці і стати стовпом і окрасою церкви, на що той відповів їм: «Ах, преподобные!.. Я столботворенія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов во храмЬ божіем».
За сим приветствием старцы замолчали, а Сковорода, смотря на них, продолжал: «Риза, риза! Коль немногих ты опреподобила! Коль многих очаровала» (II, 456—457).
1 Див.: А. Ніженець. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. X., «Прапор». 1970.
«2
■13
Так провалилась ще одна спроба церковників спіймати Сковороду в свої тенета, ізолювати його від народу. Але він залишався непримиренним до тогочасного духівництва і при кожній нагоді викривав його лицемірство і користолюбство.
Після недовгого перебування в Києві Сковорода повернувся на Слобожанщину. Про його життя і діяльність з осені 1764 р. до липня 1768 р. ми знаємо мало. На підставі листів та свідчень Ковалинського можна твердити, що він у ці роки жив переважно в Харкові у своїх друзів та знайомих. У квітні 1765 р. Сковорода перебував на хуторі Довжику. Знову ж ми не знаємо причин, які змусили його оселитися тут.
Найбільш відома з цього періоду розмова Сковороди з харківським губернатором Є. Щербиніним. Коли останній запитав, чому Сковорода не візьме собі якусь спокійну, певну посаду, той відповів, що він «по способностям» не може «на театріч света» вдало грати ніякої ролі, крім невисокої, простої, самотньої. Я цю роль обрав, узяв і задоволений.
Така коротка і ясна відповідь сподобалась губернатору: «Вот умной человек! Он прямо щастлив; меньше было бы на свете дура
44
честв и неудовольствій, если бы люди так мыслили» (II, 458).
З листів 1765—1766 рр. видно, що Сковорода віддавався філософським роздумам про людину, її духовний світ. Його найбільше цікавило те, «що стосується виключно вдосконалення душі».
Так, у листі до Кирила Ляшевецького він пише: «Про мене, хай інші дбають про золото, про почесті, про Сарданапалові бенкети, про низькі насолоди, нехай шукають вони народної прихильності, слави, ласки вельмож; хай одержать вони ці, як вони думають, скарби,— я їм не заздрю, аби я мав духовні багатства і той хліб духовний» (II, 384).
Обдумуючи філософські проблеми і форми їх розкриття, Сковорода в цей час мало пише художніх творів. З них можна назвати лише три вірші «De jejunio» («Про піст»), «Песнь 11я», «Песнь 24я», датовані 1765— 1767 роками. Останні дві поезії були включені до «Саду божественных песней».
В 1768 році, коли при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи для дітей дворян, губернатор Є. Щербинін запросив Сковороду викладати тут катехізис.
Сковорода погодився.
45
Слід відзначити, що додаткові класи були цілком світською середньою школою, в якій, крім катехізису, викладались і загальноосвітні гуманітарні предмети, зокрема, математика, фізика, іноземні мови, живопис, архітектура, музика, співи, а також деякі військові дисципліни: фортифікація, артилерійська справа, геодезія тощо
Поділіться з Вашими друзьями: |