Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978

1 Див.: Тези доповідей республіканської наукової конференції, присвяченої 250річчю з дня народження Г. С. Сковороди (1722—1794). Харків, 1972.

горій Сковорода — музикант» («Музична Україна», 1972).

Відзначення ювілею активізувало дослід­ницьку роботу по вивченню творчості Сково­роди, яка продовжується радянськими вче­ними і сьогодні. Про це свідчить вихід у світ книги О. В. Мишанича «Григорій Сковорода і усна народна творчість» («Наукова думка», 1976) та ряд статей в журналах.

Незважаючи на значну кількість дослі­джень спадщини Сковороди, синтетичної праці про літературну творчість письменни­ка немає. їй присвячено лише окремі статті. Ця тема продовжує залишатися маловивчсною, а тим часом її важливість і актуальність не раз підкреслювалася вченими. Автор цієї книжки поставив перед собою завдання до­слідити і проаналізувати всю художню спад­щину Сковороди, що становить собою ідей­ноестетичну цінність. Це якоюсь мірою допоможе краще простежити і зрозуміти шлях становлення нової української літера­тури, складний процес її переходу від старих традицій і надбань до нового світського письменства.
НЕЗВИЧАЙНЕ ЖИТТЯ

Єдиним надійним джерелом біографічних відомостей про Г. С. Сковороду довгий час був нарис «Жизнь Григория Сковороды», написаний його учнем і другом М. Ковалинським. Але нарис цей невеликий, і багато про що в ньому зовсім немає або сказано надто невиразно. Білі плями в біографії Ско­роди привертали увагу багатьох дослідників, які розшукали ряд важливих документів про його життя. Особливо плідними були роки підготовки до відзначення 250річчя від дня народження великого мислителя. Бу­ло уточнено чимало фактів його біографії.

Народився Григорій Савич Сковорода 22 листопада (3 грудня за новим стилем) 1722 року в селі Чорнухи (тепер Чорнухинського району) на Полтавщині в бідній козацькій сім'ї. Дослідники розшукали ар­хівні матеріали про його родословну. У ре­візькій книзі, що була складена в Лубен­ській канцелярії в 1745 р. під № 49 значить­ся «двор Пелагеи Сковородыхи, которой сын обретается в певчих» А нещодавно вияв

1 Центральний державний історичний архів (ЦДІЛ) УРСР у Києві, ф. 51, оп. З, од. зб. 19343, арк. 622.

26

лено найраиішнй документ, що стосується батька Сковороди. В реєстровій книзі «о при­ходе денежной казны Лубенского полку» за 1733 р. є запис, що в Чорнуській сотні на ярмарку 19 липня 1733 року за продаж «впшинкованого вина» було взято різні суми «покуховного з рядових Козаков», зокрема «с Сави Сковороди чорнуского с пяти ведер пятдесят копеек» Відома також ревізька книга Чорнух, датована 29 серпнем 1734 р., де серед малоземельних козаків значиться ім'я «Савка Сковорода».

Мало ми знаємо про дитячі роки майбут­нього письменника і філософа. Відомо, що Сковорода зростав серед трудового народу і чудової природи рідного краю. Його дитячу уяву вражали зелені простори і лісова тиша, густо порослі чагарником береги річки Многн, спів птахів, шелестіння трав. Змалку він виявляв нахил до музики і пісні. Від людей

1 ЦДІА УРСР, ф. 52, оп. 1, од. зб. 10, арк. 57.

2 Див.: Петро Пелех. З життя і творчості Сковороди.— «Записки наукового товариства імені Т. Г. Шевченкам т. СХХХѴІ—СХХХѴП, 1925, с. 139.

27

праці вчився шанувати труд і трудівника, ви­ховувався на народних переказах, думах, піснях, що їх розносили тоді по Україні кобзарі і лірники. Не випадково письменник у своїх філософських творах не раз поси­лається на враження дитинства.

Де здобув Сковорода початкову освіту — точно невідомо. Очевидно, за тодішнім зви­чаєм батьки віддали його спочатку в науку до дяка, а потім у Чорнухннську церковно­парафіяльну школу, де він швидко виявив здібності до науки, співу і музики. За свід­ченням М. Ковалинського «Григорій по седь­мому году от рожденія приметен был склонностію к богочтенію, дарованіем к музыке, охотою к наукам и твердостію духа. В церькве ходил он самоохотно на крилос и певал отменно, приятно» (II, 440).

Після здобуття початкової освіти в рідно­му селі Сковорода у 1734 році стає студен­том КиевоМогилянської академії, де на­вчався з перервами близько десяти років.

Слід сказати, що Київська академія в часи перебування в ній Сковороди рівнем викла­дання не поступалася тогочасним європей­ським вищим навчальним закладам. Вона

28

мала велику бібліотеку, укомплектовану лі­тературою з усіх відомих тоді галузей науки.

Повний курс навчання в Київській акаде­мії складався з восьми класів. Перші чотири (фара або аналогія, інфима, граматика, синтаксима) були нижчими однорічними класами, де вивчали старослов'янську і ла­тинську мови, історію, катехізис і т. д. Далі йшли два однорічні середні класи — піїтика і риторика, а потім два вищі — філософії (дворічний) та богословський (чотириріч­ний). Вивчалися тут і природничі науки, зокрема астрономія, математика, механіка.

1 Див.: Г. Н. Моисеева. М. В. Ломоносов на Украине.— У кн.: Русская литература XVIII века и славянские литературы. М.—Л., 1963.

29

Значна увага приділялася художній та му­зичній освіті.

Г. С. Сковорода охоче навчався в академії і завдяки своїм здібностям робив великі успіхи в науках. Талановитий вихованець «скоро превзошел сверстников своих успехами и похвалами» (II, 440).

В академії Сковорода здобув ґрунтовні знання з мов — грецької, латинської, поль­ської, староєврейської, німецької. Цс дало йому можливість читати в оригіналі твори античних філософів, поетів, а також книги мислителів, письменників, учених епохи Від­родження і нового часу, що були в академіч­ній бібліотеці.

У грудні 1741 р., згідно царського указу,

30

Сковороду разом з іншими музично обдаро­ваними студентами взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком. Співаки капели жили у так званому старому Зимо­вому палаці. Придворна капела потрібна була імператриці для щоденних церковних відправ. Крім того, вона постійно виступала на всіх придворних урочистостях, різних святах та маскарадах. Тут Сковорода мав нагоду спостерігати поведінку прислужників царського трону, їхні гульбища та роз­ваги.

Слід сказати також, що в придворному хорі Сковорода дістав ґрунтовну, як на той час, музичну освіту і звання «придворного уставщика», тобто регента, який безпосеред­ньо керував хором і досконало знав «устав» (порядок) церковних служб. Свідчення про музичнокомпозиторську діяльність Сково­роди цього періоду знаходимо не тільки у М. Ковалпнського, айві. Срезневського: «Находясь там (у придворній капелі.—

31

Ф. П.) он сложил голос для духовной песни ,,Иже херувимы", который и доселе употреб­ляется во многих сельских церквах на Укра­ине»

У 1744—1745 рр. Сковорода вчиться в кла­сі філософії. Учителем його був префект академії Михайло Козачинський2, відомий філософ і письменник. Він звернув увагу на здібності Сковороди. Але навчання в акаде­мії тривало недовго, бо в серпні 1745 р. непо­сидючий Сковорода знову вирушив у світ. Цього разу на Захід, до Угорщини, в місто Токай, як член російської місії, котру очо­

1 И. Срезневский. Отрывки из записок о старце Григории Сковороде.— «Утренняя звезда», X., кн. I, 1833 (1834), с. 76.

2 Див.: Д. Вишневский. Киевская Академия в первой половине XVIII столетня. (Новые данные, относящиеся к истории этой Академии за указанное время). К., 1903, с. 200.

лював генерал Ф. Вишневський. М. Ковалинський твердить, що Сковорода попав у місію, бо був «известен знаніем музыки, голосом, желаніем быть в чужих краях, разуменіем некоторых языков» (II, 440—441). По штату ж він був проведений як півчий православної церкви при місії.

За час служби в цій місії (1745—1750) Сковорода побував у Відні, Братіславі та деяких інших містах Угорщини, Австрії, Словаччини, познайомився з їхнім життям, побутом, культурою. Про перебування Ско­вороди за кордоном, про його життя і на­вчання М. Ковалинський пише: «Путеше­ствуя с генералом сим, имел он случай, с позволенія его и с помощію его, поехать из Венгріи в Вену, Офсн (Будапешт.— Ф. П.), Презбург (тепер Братіслава.—Ф. П.) и прочія околыіыя места, где, любопытствуя по охоте своей, старался знакомиться наи­паче с людьми ученостію и знаніями отлично славимыми тогда. Он говорил весьма ис­правно и с особливою чистотою латинским и немецким языком, довольно разумел еллинский, почему и способствовался сими доставить себе знакомство и пріязнь уче­ных, а с ними новые познанія, каковых не имел и не мог иметь в своем отечестве» (II, 441).

32

33

Восени 1750 р. Сковорода повернувся на Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача піїтики в Переяславський коле­гіум, де він одразу виявив себе педагогомноватором. Йому так полюбилася його ро­бота і учні, що він написав для них спеці­альний курс під назвою «Разсужденіе о поезій и руководство к нскуству оной». Ско­ворода прагнув, щоб піїтика була «просгье и вразумительнее для учащихся да и совсем новое и точное понятіе давала об оной». Але застосовані ним нові методи викладан­ня викликали заперечення єпископа Никодима Сребницького, якому підлягав коле­гіум. Він «приказал переменить и препода­вать по тогдашнему обыкновенному образу ученія». Сковорода відповів єпископові влуч­ним латинським прислів'ям: «Alia res sceptrum, alia — plectrum», тобто «Одна справа — єпископський жезл, інша — палочка музи­канта». «Епископ, преобратя незнаніе своє в непослушаніе его и самомненіе о учености своей в гордость и высокоуміе его, дал свое­ручное повеленіе на докладе консисторіи следующее: „Не живяше посреди дому мое­го, творяй гордыню". По сему Сковорода выгнан был из училища переяславскаго не с честію. Сей был первый опыт твердости духа его» (И, 441).

Цей конфлікт справді був виявом твер­дості переконань Сковороди, незалежності його характеру, віри в торжество розуму. Таким непохитним і безкомпромісним у своїх поглядах залишився він на все життя.

Після втрати місця викладача в Пере­яславському колегіумі Сковорода восени 1751 р. повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі, де «соучеником его» був майбутній київський митрополит Самуїл Миславський. Богослов'я викладав тоді ієромонах Георгій Кониський який у серпні 1751 р. був при­значений ректором академії.

Зі своїм обдаруванням і здібностями Ско­ворода міг би зробити блискучу духовну кар'єру, але вона його зовсім не приваблю­вала. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав ве­лику відразу. Тому Сковорода залишає ака­демію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. за рекомендацією митропо­лита Т. Щербацького стає в с. Ковраї до­машнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя.

1 Див.: Д. Вишневский. Киевская академия..., с. 262.

35

Ллс вчителеві важко було миритися з пи­хатістю і зарозумілістю поміщика, який вва­жав його звичайним наймитом і відповідно поводився. «Чувствительно было такое униженіе человеку,— пише Ковалинський,— имевшему в низкой простоте благородное сердце» (И, 442). Поступово назрівав кон­флікт. На одному із занять Сковорода за­уважив своєму вихованцеві, що той мислить «как свиная голова» (II, 442). Слуги донесли про це жінці пана, і та владно «требовала мщенія за таковую дерзость» (II, 442). І Томара «отказал ему от дому и должности» (11,442).

З цього скористався С. Томара і запросив Сковороду в Коврай. «Он обласкал его дру­жески, просил быть сыну его другом и руко­водствовать его в науках. Любовь и откро­венное обхожденіе силыгбс всего действова­ли всегда над Сковородою» (II, 443). Тепер господар уже поводився з учителем як з рів­ним. Сковорода від природи був людиною дуже доброю, чутливою, сердечною. Він за­лишився в Томари «с сердечным желаніем быть полезным». І проживав у нього аж до літа 1759 р.

Прожиті на Переяславщині роки (17551759) були важливим періодом у діяльності Сковороди. Тут він ближче зійшовся з на­родом, пройнявся його прагненнями і по­мислами. Все це сприяло інтенсивному фор­муванню світогляду мислителя як селян­ського демократа, чіткішому окресленню його основних творчих принципів як народ­ного філософа, просвітителягуманіста, ви­зріванню у нього ідеї заперечення основ

33

тогочасного суспільного укладу. Саме в Ковраї Сковорода пише відомий «Сон» (1758), в якому змальовує жахливі картини тогочас­ної дійсності, викриваючи розбещеність ви­щого світу, лицемірство духівництва, його жадобу до наживи і «сребролюбіе». Він в алегоричній формі показує, що сучасне йому суспільство — це жорстоке людожер­ство: «Некоторым не доставало к яствію птичих и звериных мяс, то они одЬтаго в чер­ную ризу человека, имевшаго голыя колена и убогія сандалія, убитаго, в руках держа при огне, колена и икры жарили и мясо, с истекающім жиром отрезывая и отгрызывая, жрали» (II, 445).

У 1759 р. Сковорода переїздить до Харко­ва, де в 1759/60 навчальному році викладає

у місцевому колегіумі поетику. Про це свід­чать відповідні документи, що зберігаються в бібліотеці Харківського колегіуму, а також примітка самого поета до 27 пісні «Сада божественных песнсй»: він працював у Хар­кові «три лета— 1760тое и 63тіе и 4тое» Останнім часом знайдено і списки учнів кла­су поетики та синтакснми за 1759/60 та 1763/64 рр., оцінки яким власноручно поста­вив Сковорода.

Новопризначеннй викладач поезії почав навчання з великим ентузіазмом і бажанням ширити науку в дусі новітнього просвіти­тельства. Викладання саме курсу поетики було покликанням Сковороди. У нього знову з'явилася аудиторія, якій він може переда­вати свої знання, переконання і судження про життєві основи прекрасного. Вищим прагненням його було «делать моему обще­ству пользу».

Уже в перший рік учителювання у Харків­ському колегіумі Сковорода пише ряд тво­рів, зокрема вітання з днем народження Іоасафа Мнткевича, Carmen (Мелодіа), «Басню Есопову» «для учеников поетики», «Песнь 27ю», присвячену «белоградскому єпископу Іоасафу Миткевичу, посещающему вертоград духовного училища в Харькове та інші.

34

В колегіумі про Сковороду йшла слава як про талановитого поета, відомого вченого і оратора. Тому після закінчення навчально­го року єпископ намагався схилити його до чернецтва, обіцяючи йому високий духовний сан, «счастливую жизнь». Але Сковорода на це відповів так: «Разве вы хотите, чтобы и я умножил число фарисеев? Ьжте жирно, пейте сладко, одевайтесь мягко и монаше­ствуйте!» (II, 447).

Через рік Г. Сковороду знову запрошують на педагогічну роботу в Харківський коле­гіум. Цьому значною мірою сприяла його зустріч там з небожем свого знайомого, учнем колегіуму Михайлом Ковалинським, що потім став його другом і біографом. За­ради свого вихованця Г. Сковорода погодив­ся викладати в колегіумі синтаксис і грецьку

40

мову. Він часто почав відвідувати свого учня і «по склонности молодаго человека, зани­мать его музыкой и чтеніем книг, служив­ших поводом к разговорам и нравоученію» (11,449).

Поетфілософ у цей час живе в Харкові, часто зустрічається зі своїм молодим дру­гом, веде з ним бесіди, розважає його му­зикою і читанням книг.

Глибока і чиста радість світилася в душі Григорія Сковороди, бо мав друга, учня і послідовника. «Признаюся тобі,— писав Сковорода до свого приятеля,— в моїй до тебе прихильності: я тебе любив би, навіть якщо б ти зовсім був неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі і за твоє прагнення до всього чесного,— не гово­рячи уже про все інше, любив би тебе, хоча б ти був зовсім неосвіченим і простим. Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (в якій мірі я їх ціную, мені нема потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, яка, якщо залишити в стороні сіцілійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне і корис

41

не,— то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає в житті нічого приємні­шого, ніж балакати з тобою і тобі подіб­ними» (II, 226).

З приходом на посаду білгородського єпис­копа П. Крайського посилюється вороже ставлення до Сковороди з боку чернецтва і деяких викладачів колегіуму. Розпочались інтриги, таємні доноси, переслідування Ско­вороди; за ним стежать, намагаються заля­куванням і заборонами ізолювати від нього молодь колегіуму. В листі до М. Ковалинського він пише: «Почуваю, якщо не обма­нює мене моя душа, що знову піднімається проти мене заздрість як з приводу моєї до тебе рідкісної дружби, так і з приводу моїх деяких слів, які звичайно говорю на уроках грецької мови» (II, 330).

Серед тих, хто плів чорні інтриги навколо Сковороди, неабияку роль грав новоприбу­лий із Києва учитель риторики М. Шванський який після вигнання друга Сковоро­ди префекта колегіуму Лаврентія Кордета зайняв його посаду. Крім того, Сковорода добре відчував, що й новий ректор колегіуму І. Базилевич, призначений Крайським, був вороже настроєний проти нього. Тому після закінчення 1763/64 навчального року Сково­рода змушений був залишити колегіум. Вліт­ку 1764 р. він разом з М. Ковалинським по­їхав до Києва, де був йому «истолкователем истории места, нравов и древних обычаев» (II, 456). Тоді ж у КиєвоПечерській лаврі знайомі Сковороди, колишні співучні по академії почали умовляти його «пристать к гавани», постригтися в ченці і стати стов­пом і окрасою церкви, на що той відповів їм: «Ах, преподобные!.. Я столботворенія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов во храмЬ божіем».

За сим приветствием старцы замолчали, а Сковорода, смотря на них, продолжал: «Риза, риза! Коль немногих ты опреподобила! Коль многих очаровала» (II, 456—457).

1 Див.: А. Ніженець. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. X., «Прапор». 1970.

«2

■13

Після недовгого перебування в Києві Ско­ворода повернувся на Слобожанщину. Про його життя і діяльність з осені 1764 р. до липня 1768 р. ми знаємо мало. На підставі листів та свідчень Ковалинського можна твердити, що він у ці роки жив переважно в Харкові у своїх друзів та знайомих. У квіт­ні 1765 р. Сковорода перебував на хуторі Довжику. Знову ж ми не знаємо причин, які змусили його оселитися тут.

Найбільш відома з цього періоду розмова Сковороди з харківським губернатором Є. Щербиніним. Коли останній запитав, чому Сковорода не візьме собі якусь спокій­ну, певну посаду, той відповів, що він «по способностям» не може «на театріч света» вдало грати ніякої ролі, крім невисокої, простої, самотньої. Я цю роль обрав, узяв і задоволений.

Така коротка і ясна відповідь сподобалась губернатору: «Вот умной человек! Он прямо щастлив; меньше было бы на свете дура

44
честв и неудовольствій, если бы люди так мыслили» (II, 458).

З листів 1765—1766 рр. видно, що Сково­рода віддавався філософським роздумам про людину, її духовний світ. Його найбільше цікавило те, «що стосується виключно вдос­коналення душі».

Так, у листі до Кирила Ляшевецького він пише: «Про мене, хай інші дбають про зо­лото, про почесті, про Сарданапалові бенке­ти, про низькі насолоди, нехай шукають вони народної прихильності, слави, ласки вель­мож; хай одержать вони ці, як вони ду­мають, скарби,— я їм не заздрю, аби я мав духовні багатства і той хліб духовний» (II, 384).

Обдумуючи філософські проблеми і форми їх розкриття, Сковорода в цей час мало пише художніх творів. З них можна назвати лише три вірші «De jejunio» («Про піст»), «Песнь 11я», «Песнь 24я», датовані 1765— 1767 роками. Останні дві поезії були вклю­чені до «Саду божественных песней».

В 1768 році, коли при Харківському коле­гіумі були відкриті додаткові класи для дітей дворян, губернатор Є. Щербинін за­просив Сковороду викладати тут катехізис.

Сковорода погодився.

45

Слід відзначити, що додаткові класи були цілком світською середньою школою, в якій, крім катехізису, викладались і загально­освітні гуманітарні предмети, зокрема, ма­тематика, фізика, іноземні мови, живопис, архітектура, музика, співи, а також деякі військові дисципліни: фортифікація, артиле­рійська справа, геодезія тощо