Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978



Сторінка4/12
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Слід сказати, що, хоча положення про вічність матерії розв'язувалося Сковородою на ідеалістичній основі, в історії філософії воно зрештою працювало на користь мате­ріалістичного світогляду. Адже відомо, що «в окремі історичні періоди мав місце прогре­сивний розвиток і філософського ідеалізму тою мірою, якою ідеалізм відходив від пря­мого союзу з релігією і, хоча в перекрученій формі, ставив важливі питання, висунуті розвитком суспільства і науки»

Однак у теорії «трьох світів» основну ува­гу Сковорода зосереджує не на поясненні «макрокосму», видимої натури, а на вченні про «мікрокосм», про людину, її сутність та шляхи досягнення нею щастя. Ось чому про­блема людської особистості стає головною проблемою філософських поглядів мисли­теля. Треба наголосити, що в цьому питанні Сковорода продовжує і розвиває ідеї своїх

1 История философии в СССР в пяти томах, г. І. М., «Наука», 1968, с. 15.

попередників, зокрема професорів КиєвоМогилянської академії і передусім Ф. Прокопопича та Г. Кониського, у лекційних курсах яких помітний значний інтерес до Відродження, Реформації, Просвітництва. Як відомо, Г. Сковорода був учнем Г. Ко­ниського, який обстоював ідеал людини, що активно і творчо мислить. Саме людина є активним началом у процесі пізнання світу. Кониський не відокремлює людину і світ, а розглядає їх як одне ціле: людина — ча­стина природи. Ця ідея знайшла найбіль­ший розвиток у вченні Сковороди.

Багато цікавих і плідних думок з цього питання висловив Ф. Прокопович, який ви­соко підносив розум, засуджував середньо­вічний аскетизм, чернецтво, викривав тих, хто розглядав радощі людини, її щастя і земні потреби як щось гріховне і погане.

У поглядах Сковороди на людину є чи­мало не тільки спільного з ідеями Прокоповича і Кониського, але і відмінного. Якщо Кониський поставив людину з її духовним світом у центрі своєї етики, то Сковорода — у центрі всієї своєї філософії. Сама пробле­ма щастя людини на землі, проблема люд­ської особистості — головні у філософії Г. Сковороди, бо це були проблеми, які хви­лювали тогочасне суспільство.

68

Етика Сковороди мае глибоко гуманістич­не спрямування, протилежне тому, що про­повідувала церква і християнське віровчен­ня. Феодальноцерковному світорозумінню з його аскетичними і песимістичними погля­дами на земне життя Сковорода протистав­ляв гуманізм з палким прагненням допо­могти людині зробити її життя усвідомле­ним і повноцінним. У цьому відношенні гуманізм Сковороди був близький до ідей плебейськодемократичного напряму періоду Реформації. «Розв'язуючи етичні пробле­ми,— слушно зауважує дослідниця В. Нічик,— він у цей спосіб відбиває протест селянськоплебейських народних мас проти тогочасної нелюдської дійсності, проти со­ціальних сил відчуження людини. Цей про­тест досягає небаченої в історії української філософії сили і надає усій просвітницькій діяльності і творчості Сковороди яскравого соціального забарвлення»



Таким чином, духовність людської особи­стості стає основним об'єктом уваги Сково­роди; він вважав, що людське щастя зале­жить від пізнання духовного світу людини та вироблення моральноетичних засад — добра, правди, честі, справедливості та ін

1 «Філософська думка», 1972, N° 2, с. 54.

ших чеснот, які є основоположними для життя і діяльності «истинного человека». Щасливою людина може стати тільки тоді, коли пізнає сама себе, «свого бога», тобто свою «невидиму натуру» і обере той чи ін­ший вид праці, відповідний своїй природі. Саме цим і пояснюється величезний інтерес Сковороди до проблеми самопізнання, спо­рідненої праці та етики.

У філософській концепції Сковороди лю­дина — це не просто частка природи, а особ­ливий малий світ — «мікрокосм», який склад­ністю своєї організації перевершує всі явища природи. Філософ послідовно проводить дум­ку про єдність мікро і макросвіту.

Звичайно, вчення Сковороди про малий світ, або людину, що грунтувалося на теорії «двох натур», історично обмежене. Він праг­нув пояснити людину, виходячи з духовної сутності самої людини. «В нерозумінні со­ціальноісторичного характеру сутності лю­дини, детермінованості особистості конкрет­ноісторичними умовами життя суспільства виявилась одна з найголовніших рис обме­женості вчення українського мислителя про малий світ» '.

1 Філософія Григорія Сковороди. К., «Наукова думка», 1972, с. 182.

70

Раціональне начало було провідним у фі­лософському мисленні Сковороди. Він бага­то уваги приділяв світу символів, часто ко­ристувався біблійними образами, але за­галом піддавав нищівній критиці біблій­ну міфологію, вважав біблійні оповідання «сказками», «враками», «вздором», «глу­постью», «бабскими історіями». Філософ ви­сміював християнські «таїнства», запере­чував релігійні обряди. «Очень нам смешным кажется сотвореніе мира, отдых после тру­дов божій, раскаяніе и ярость его, вылепленіе из глины Адама, вдуновеніе жпзненнаго духа, изгнаніе из рая...» (I, 374). Іронізуючи над біблійними оповіданнями, Сковорода запитував: «Возможно ль, чтоб Енох с Іліею залетели будто в небо? Сносно ли натуре, чтоб остановил Навин солнце? Чтоб возвра­тился Іордан, чтоб плавало железо? Чтоб дева по рождестве осталась? Чтоб чело­век воскрес? Кой судія на радуге? Какая огненная река? Какая челюсть адская? Верь сему, грубая древность, наш век просвещен­ный» (I, 374).



Своею критикою «святого письма» Сково­рода наближався до критики біблії енцикло­педистами і вольтеріянцями. Він належав до тих просвітителів XVIII ст., про яких писав Ф. Енгельс, що вони не визнавали ніякого

72

авторитету: релігія, погляд на природу, дер­жавний лад, суспільство — все було піддано найнещаднішій критиці. Мислячий розум був визнаний єдиним мірилом всього існую­чого '.



Питання про ставлення Сковороди до біб­лії вже досить широко висвітлене радян­ськими науковцями. Ними, зокрема, з'ясо­вано, що в критиці біблії Сковорода не був послідовним. Він не відкидав повністю цю. за його висловом, брехливу книгу, а шукав відповіді у ній на пекучі питання сучасності, у біблійних постулатах знаходив підтвер­дження своїх поглядів на працю, на щастя, на сутність людини. Сковорода розглядав біблійні образи як символи та алегорії, під якими приховується особливий світ мудрості, істини. Таке суперечливе ставлення до біблії легко пояснюється умовами того часу, на­самперед тією обставиною, що у XVIII ст. релігія була головною ідеологічною силою, яка стояла на сторожі інтересів пануючих класів, затемнюючи свідомість мас і виправ­дуючи їх експлуатацію та гноблення.

Як відомо, релігія, враховуючи мрії наро­ду про краще життя, створила облудний ідеал щастя в ілюзорному потойбічному

1 Див.: К Маркс і Ф. Енгельс. Твори, т. 20, с. 17.

73

світі. Вболіваючи за долю покріпаченого селянства, Сковорода ідеям проповідуваного релігією «потойбічного воздаяния», щастя на небі протиставив необхідність боротьби за щастя людини і народу на землі. Він рі­шуче відкинув і засудив фарисейську пропо­відь церковників про цілковите відмовлення від земних благ. Сковорода був твердо пе­реконаний у тому, що трудяща людина не може знайти щастя в релігії. Звідси критика казенної релігії, церкви, духівництва, пан­теїстичний характер світогляду, заперечення бога як всемогутньої верховної істоти, яка стоїть над світом, над природою, над люди­ною. Саме цей критицизм і привів філософа до висновку, що церква і християнська орто­доксія є перешкодою на шляху до справж­нього щастя людей на землі.



Звичайно, Сковорода не був атеїстом, але своєю критикою біблії, церкви, чернечого життя відчутно розхитував підвалини релі­гійної ідеології.

Оригінальний мислитель, шукач щастя, істини, Сковорода уже в першому своєму діалозі «Наркісс» поставив і розв'язував проблему пізнання людиною світу та само­пізнання. Головне в пізнанні — розкриття й усвідомлення сутності, бо, образно писав він, «орещная сущая иста состоит не в кор

74

ке его, Но в зерні», под коркою сокровенном, от котораго и самая корка зависит» (I, 172). Ця ідея проходить через усі філософські праці мислителя. Вона і породила його тео­рію самопізнання, в якій підноситься, як найголовніше, пізнання сутності людини, бо від пізнання людини Сковорода накреслю­вав шлях до пізнання навколишнього світу.



Для Сковороди принцип «пізнай себе» — акт вольовий, творчий, спрямований на вияв­лення і утвердження в кожній людині її природних схильностей до певного виду діяльності. Це — тривалий процес, який по­требує цілеспрямованих творчих зусиль, на­полегливості: «Перебирай все. Выведывай закаулки. Выщупывай все потайники, испы­тывай, прислушивайся — сіето есть премудрейшее и вселюбезньйшее любопытство и сладчайшее (,,Сіято наука глубочайшая и новейшая"). Новая затем, что нигде ея не обучаются. А предревняя потому, что само­нужнейшая. Где ты видел, или читал, или слышал о щасливце каком, который бы не внутрь себе носил свое сокровище?

Нельзя вне себе сыскать. Истинное щастіе внутру нас есть. Непрестанно думай, чтоб узнать себе» (I, 220).

Отже, тільки пізнавши себе, свою внут­рішню натуру, людина може знати свої

можливості, мати впевненість у своїх здіб­ностях, визначити своє місце в суспільстві і принести йому найбільшу користь. Природа створює для кожної людини можливості бути щасливою, вона не закриває їй шляхів до щастя, а наділяє необхідними для цього даними. Тому право на щастя мають усі люди, їх прагнення до кращого життя — цілком природне, закономірне. Людина по­винна жити так, як велить її внутрішня при­рода, яка відкриває «милосердную дверь..., отверзающую исход и вводящую мысли наши от низовых подлостей тени к пресветлой и существенной исте не ѵвядающаго щастія» (І, 336).

Самопізнання, свобода, трудова діяльність за здібностями, наближення до природи, високість духу — усе це є найголовнішою пе­редумовою щасливого життя. У цьому на­очно проявляється гуманізм нашого просві­тителя, його протест проти панів, багатіїв користолюбців, які в гонитві за чинами і маєтками втрачають людську подобу. «У концепції самопізнання і самовизначення людини,— пише дослідник О. Лисенко,— було закладено гуманістичну ідею любові до людини, її духовної свободи. Пізніше ця ідея досить чітко окреслюється в антрополо­гізмі Фейербаха, теорії «розумного егоїзму»,

76

ідеалістична сутність і теоретична неспро­можність яких була подолана потім мар­ксистською критикою. Водночас не слід за­бувати, що ідея самопізнання, з акцентом на самозреченні аж до нехтування земними благами, „сковородинський аскетизм" так чи інакше були конфліктом, а інколи навіть і розривом з соціальною, ворожою „людській природі" дійсністю, своєрідним протестом проти феодальнокріпосницького рабства» '.



У чому ж полягає справжнє людське щастя, де його треба шукати і як боротися за нього.

Вузловим питанням, що постійно хвилю­вало Сковороду, було питання про щастя людини на землі, умови і шляхи його досяг­нення. Темі щастя присвячено чимало вір­шів, значна частина харківських байок і цикл діалогів: «Разговор пяти путников о истин­ном щастіи в жизни», «Кольцо», «Алфавит, или Букварь мира» та ін. В них Сковорода доводить, що істинне щастя не існує у гото­вому вигляді, а виробляється людиною в процесі життя, трудової діяльності, в бунті проти соціального рабства. Він був твердо переконаний, що усі люди мають право

1 О. Лисенко. Гуманістичні ідеали Григорія Сковороди.— «Радянське літературознавство», 1972, М? 11, с. 69.

77

і здатні пізнавати свою природу і закони свого щастя. Сковорода дотримується дум­ки, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві, славі і чинах, а в душевному спокої, в корисній праці. У «Разговорі пяти путников» підкреслюється думка, «что род­ное щастіе ви в знатном чине, ни в тьле дарованія, ни в красной стране, ни в слав­ном веке, ни в высоких науках, ни в бога­том изобиліи» (I, 333).



В художніх творах Сковорода проводить думку, що щастя — в пізнанні та самовдос­коналенні на основі «сродної» життєвої ді­яльності. Воно—в гармонійному поєднанні того, що задовольняє внутрішні духовні по­треби людини, воно — «всередині нас са­мих»:

Глянь в сердечиыя пещеры!

В душе твоей глагол, вот будеш с ним весьол.

(/. 86)


Поет підкреслює, що головне в житті лю­дини — серце; воно є «корень, солнце, глава и царь человеку». Сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «О, сколь дорога ты, радость сердечная!» (1, 324).

Уявлення про щастя для поста зв'язане до певної міри також із самотністю, яка схиляє до роздумів, до пізнання самого себе. Звід

78

си — відраза до «городов многолюдных», де панує егоїзм, користолюбство, гірка неволя і розпуста.



Сковорода шукає душевної рівноваги осторонь від суєтного світу, в гармонії з при­родою, яка приносить йому неповторне від­чуття повноти життя:

О дуброва! О свобода! В тебе я начал мудреть, До тебе моя природа, в тебе. хочу и умреть.

(І, 70)

Якщо вірші та пісні Сковороди насичені філософськими сентенціями про становище людини в суспільстві і розкривають внут­рішній світ поета, то його трактати сповнені філософських роздумів про щастя в житті людини, про її взаємний з навколишнім сві­том. Філософ учив, що справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці. Він підкреслював, що прагнення до творчої праці лежить у самій природі люди­ни. Праця «сличает» людей, відрізняє їх від «глупомудрой мартышки», від тварин. Вона є найголовнішим джерелом радості, насо­лоди і щастя: «Труд есть живый и неусып­ный всей машины ход потоль, поколь поро­дит совершенное дело, соплетающее творцу своему вънец радости. Кратко сказать, природа запаляет к дьлу и укрепляет в труде, делая труд сладким» (I, 418).



Па думку Сковороди, праця самою приро­дою призначена супроводжувати все життя людини, вона — всеперемагаюча сила, без неї нема ніякого людського добра. Зрештою, жити — це діяти, «жизнь и дело есть то же» (I, 421). Але праця стає радістю і щастям лише тоді, коли вона відповідає індивідуаль­ним природним нахилам людини, є «срод­ною», вільною. «Должность наша есть источ­ником увеселенія. А если кого своя долж­ность не веселит, сей, конечно, не к ней сроден, ни друг ея верный, но нечтось ВОЗ.ть нея любит, и как не спокоен, так и не щас­лив» (I, 120).

І навпаки — «нссродная» праця, яка не відповідає можливостям і здібностям люди­ни,— не приносить їй ні насолоди, ні мораль­ного задоволення, а суспільству завдає не­поправної шкоди. Така праця є мукою, вона позбавляє людину «радощів сердечних», прирікає її на гіркий смуток, нудьгу. «Самая добрая душа тем безпокойнее и нещаслив1>е живет, чем важнейшую должность несет, если к ней не рожденна... Откуду же уро­дится труд, если нет охоты и усердія?» (1,417).

Пояснюючи, чому люди часто обирають працю без любові, без «сродності», Сково рода підкреслює, що причиною цього є не

80

стримне прагнення до матеріальних благ, привілеїв, високих чинів і гучної слави. Він писав:



«Если, по пословице, на должность мо­стишся, как коза на кровлю для того, чтоб чрез нся вскочить на кучу изобильнаго тщеславія, видно как в зеркале, что ты не к должности усерден, а посему и не рож­ден...» (I, 445).

Щоб бути щасливою, людина повинна пі­знати себе, свої здібності і вибрати відпо­відно до них той чи інший вид суспільнокорисної праці. Тому Сковорода наполегли­во закликав: «Разумтй, к тому, к чему ты рожден, да будеш для себе и для браті и твоей полезным, нежели чужіе советы и соб­ственный твоя стремленія... Зачем хватаєшся за должность, не ведая, будеш ли в ней щасливым?.. Справся ж сам с собою. Узнай себе» (I, 418). І далі: «Не смотри, что вышше и нижше, что виднее и не знатнее, богатее и убогшее, но смотри тое, что тебе сродное» (I, 421).

Слід відзначити, що теорія Сковороди про споріднену працю не брала до уваги соці­альної суті людини як продукту певних суспільних відносин, але вона об'єктивно заперечувала існуючі порядки, де найви­щі посади і місце людини в суспільстві

6 Ф. М. Поліщук

81

визначались не вродженими здібностями й нахилами, а високими титулами, знатністю походження, багатством, дворянськими при­вілеями.



Отже, в сократівський заклик «пізнай самого себе» Сковорода вкладає власне судження про пізнання речей і явищ, про осягнення людиною своєї внутрішньої при­роди, посвоєму розкриває його як джерело щастя. «Пізнати себе» — значить знайти в собі природну схильність до тієї чи іншої праці, яка становить мету і смисл життя, є потрібною і корисною для індивіда й су­спільства.

У зв'язку з цим мислитель звеличував лю­дей праці, підносив їхню гідність. Справжня людина — це «вол молотящий», серце її — це серце «трудолюбствующего». На перший план він висуває хліборобську працю і «чест­ное ремесло», які сприяють не тільки досяг­ненню добробуту, а й дають найбільше ду­ховної насолоди, задоволення життям. Він пристрасно картав паразитизм, «празд­ность», дармоїдство, бо бачив у них велике зло для людини і суспільства.

На думку Сковороди, істинна сутність людини полягає в працелюбстві, в пошуках шляху до «всенародного щастія», у визво­ленні від феодальних пут і мерзенності су

часного йому суспільства. Але філософ ро­зумів, що без соціальної справедливості, без свободи людина не може виконати свого громадського обов'язку, реалізувати своє природне покликання, стати щасливою. Сво­бода — це вищий дар і благо людини, дані їй від народження, але через злу волю від­няті від неї гнобителями та визискувачами. Мислитель мріяв про свободу для покріпаченого селянства: «...мне вольность одна есть нравна»,— писав він.

Високо підносячи значення свободи в жит­ті людини і народу, Сковорода вважав, що вона дається в боротьбі проти феодальної сваволі, проти наруги над вільним потягом особистості до відповідної її нахилам праці. Свобода визначає смисл щастя. Тому заклик «пізнай самого себе» у філософії Сковороди звучить як вияв духовної свободи, як вища духовна гармонія, де розум, дух завжди пе­ремагають «враждебные духу» пристрасті. «Бренный кумир ограничен, заключаем теснотою. Духовный же ч е л о в е к есть свобо­ден. В высоту, в глубину, в широту летает безпредьлно. Не мьшают ему ни горы, ни реки, ни моря, ни пустыни. Провидит отда­ленное, прозирает сокровенное, заглядает в прежде бывшее, проникает в будущее...» (11,44).

Сковорода прославляє Богдана Хмель­ницького як «отца вольності», що боровся за визволення українського народу від іно­земних загарбників, за возз'єднання України з Росією. За Сковородою творчість мас мож­лива лише в боротьбі за свободу, яка є ви­щим виявом духу і доконечною умовою ща­стя кожної особистості. Наявність чи відсут­ність свободи є головним показником будьякого життя індивідуума чи суспільства.

Важливо відзначити, що поняття свободи органічно поєднується у Сковороди з кон­цепцією «еродної» праці, з високим призна­ченням науки, яка повинна сприяти досяг­ненню щастя людиною. «Правда,— говорив Сковорода,— что наука приводит в совер­шенство еродность. Но если не дана еродность, тогда наука что может совершить? Наука есть практика и привычка и есть дочь натуры. Птица может научиться льтать — не черепаха» (I, 438).

Слід сказати, що розуміння «еродності» в українського філософа було, звичайно, обмеженим. «Своєрідність позиції Сковоро­ди в цьому питанні полягає в тому, що, на­даючи вирішального значення природі, він вважає, що природа встановлює найдоціль­ніший поділ праці. Цс означає, що певним групам людей відводиться одпаодпісінька

функція, яка є для них благом і корисна для суспільства. Питання про потребу людини в багатогранній діяльності, з погляду цього жорстокого поділу праці, а отже, й про неповторність долі особистості, втрачає будьякі перспективи розв'язання. Оскільки суб'єктом свободи тут виступає не жива, реальна людина, а тільки її духовна сутність, то й реальні матеріальні й духовні потреби її приносяться в жертву в ім'я морального самовдосконалення» !.

Дуже цінними є думки філософа про необ­хідність поєднання особистих інтересів з гро­мадськими: «Щаслив, кто сопряг сродную себе частную должность с общею. Сія есть истинная жизнь» (I, 120). Він шукав щастя для всіх і насамперед для тих поневолених мас, які мають прийти в майбутньому до утвердження справедливого, вільного від «вражди и раздора», розумного, трудового суспільства. Проте без ліквідації антагоні­стичних відносин у суспільстві це шукання щастя набувало утопічного характеру.

Сковорода наївно вірив у те, що для пере­моги правди і добра, для створення нової, вищої форми суспільного життя людям до

1 Філософія Григорія Сковоооди. К, «Наукова дум­ка», 1972, с. 254.

85

сить розкрити свою духовну сутність, пізнати себе і слідувати своїй натурі. «Сердце есть корень и существо» людини (І, 278). Від нього залежить її дії й слова. Якщо щастя життя в кожному з нас, запитував М. Ковалинський свого учителя, то чому досягає його так мало людей. Це тому, пояснював Сковорода, що люди «не навчилися прибор­кувати пориви» (II, 238). Він підкреслював, що блаженство там, де є приборкання низь­ких пристрастей, досягнення «миру і спокою душевного». Тільки внаслідок внутрішньої боротьби і перемог над собою людина стає сильнішою, підноситься на вищий життєвий рівень.



Виходячи з цих ідей, Сковорода підносить поміркованість, обмеження пристрастей, ба­жань, вказує на необхідність пізнання тієї волі, яка відповідає покликові розумної на­тури. За ним добра воля якнайтісніше по­в'язана з доброчинністю, благом. Зла ж воля «надихає» людину на задоволення при­страстей, що мають на меті досягнення ра­дості, але зрештою приносять смуток, невдо­волення собою, нові бажання, пересичення тощо.

Водночас він вказував на те, що в істин­ному щасті поєднується особисте й суспіль­не. Особисте щастя не може існувати ізо

86

льовано від щастя народу і громадського обов'язку; людина прагне мати «причетни­ків» до нього, поділитися цим добром з ін­шими людьми: «...истиннаго же щастія тако­ва есть природа, что чем множайших иметь в нем сопричастников, тем слаже и действи­тельнее беззавистное сіе добро становится и сим одним разнится от ложнаго мирскаго щастія, о коем подобное сказать никак не­возможно» (I, 317).



Ідея Сковороди про сродну працю як осно­ву щастя передбачала перебудову суспіль­ного ладу. Але як відбудеться ця перебудо­ва, як поневолені маси звільняться від економічного й духовного гніту і яким саме буде нове, вільне і щасливе суспільство,— на ці питання ясної відповіді він не давав, хоч в деяких своїх творах і намагався це зробити.

Шукання справжнього людського щастя мислителем вели його до народного життя, до спостереження над подіями, соціальними рухами в суспільстві. Він бачив, що корені зла криються в соціальній несправедливості, в поділі суспільства на бідних і багатих, трудівників і паразитів. Гонитва за багат­ством, лихварство, плазування, обман — така, на думку Сковороди, характерна риса сучасного йому суспільства. Закони його

87

нестерпні для чесних людей, для трудового народу. Визискувачів, правителів він гнівно називав «скотами», «псами», «зверями», «вепрами», «гадами», «зміями». Це — лице­міри, гнобителі, вони особливо нападають на «простих» людей, бо «коло них у цих змій є надія на здобич» (II, 252).



У своїх філософських і художніх творах Сковорода викривав дармоїдство, користо­любство, зажерливість і кликав народ до іншого життя, до інших розумних порядків. Пого політичним ідеалом була республіка — такий устрій суспільства, де немає гноблен­ня, «вражды и раздора», де панують відно­сини, що грунтуються на взаємній любові і довір'ї, чесній праці на благо суспільства. «В горней республик!,,— писав Сковорода,— все новое: новые люди, нова тварь, новое твореніе — не так как у нас под солнцем все ветошь ветошей и суета суетствій» (11,43).

Мріючи про «горнюю республіку», як но­ву вищу форму суспільного життя людей, Сковорода намагався уточнити деякі харак­терні прикмети майбутнього досконалого устрою.

Передусім передбачуване ним досконале суспільство, в якому кожний його громадя­нин досягне повноти свого щастя, має грун

туватися на «нерівній всім людям рівності», що є справжньою рівністю. Говорячи образ­но про характер такої рівності, Сковорода уподібнює її до багатого фонтана, який на­повнює різні за їх місткістю посудини, роз­ташовані навколо нього. Менша посудина менше вміщує, але в тому вона рівна біль­шій, що рівно є повна (І, 435). При цьому автор їдко висміює уявлення про загальну рівність: «И что глупее, как равное равен­ство, которое глупцы в мір ввесть всуе поку­шаются? Куда глупое все то, что противно блаженной натуре» (1.435).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconТ. Г. Вибрані твори / Т. Г. Шевченко; післямова Є. Кирилюка; пер з укр. А. Аб-ріль та ін.; ред. К. Ю. Квітницька-Рижова. К. Дніпро, 1978. 320 с. Загл. І текст парал укр та англ. Книга
Шевченко, Т. Г. Вибрані твори / Т. Г. Шевченко; післямова Є. Кирилюка; пер з укр. А. Аб-ріль та ін.; ред. К. Ю. Квітницька-Рижова....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconРеалізація компетентнісного підходу в художньо-естетичній освіті
Реалізація компетентнісного підходу в художньо-естетичній освіті. Мтодичний посібник для вчителів художньо-естетичних дисциплін....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconЗведений каталог періодичних видань, передплачених головними бібліотеками м. Дніпро на 2017 рік
Зведений каталог періодичних видань, передплачених головними бібліотеками м. Дніпро на 2017 рік [Текст] / упорядники: С. В. Манченко,...
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconХудожньо-естетичний цикл
Одне з найважливіших завдань 2010/2011 навчального року впровадження нового змісту освіти в 10 класі старшої школи. Предметом художньо-естетичного...
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у березні 2018 року м. Дніпро зміс т
Організація та управління підприємствами зв’язку, транспорту, торгівлі, поліграфії. Бухгалтерська справа, рахівництво. Паблік рилейшнз....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconВидавництво «весна» навчально-довідкові видання з української мови та літератури
Посібники укладено за чинною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженою мон україни
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у лютому 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у вересні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у березні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у грудні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка