Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978



Сторінка5/12
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


У новому суспільстві не буде визиску і гніту, не буде «страстей душевных», «за­висти, ненависти, гнева, скорби, смущенія...», не буде тяжкої підневільної праці, бідності. «Зачем суешся с твоею бедностью я смрадом во град вышняго» (II, 47),— вигукував Ско­ворода.

Ясно, що ідеал такого розумного і спра­ведливого суспільства є утопічним. Сково­рода як просвітитель не розумів та й не міг розуміти у XVIII ст., що лише докорінна перебудова несправедливих суспільних від­носин є єдиним реальним шляхом людського прогресу, досягнення щастя. Але самі мрії і прагнення Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що настане час,

89

коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і цьому пробудженню й освіті простих людей він служив своїм вченням, на словах і на ділі прагнув до більш розумного і справедливого суспільно­го устрою.


МУДРІСТЬ ПОЕЗІЇ

Поезія Сковороди — одна з визначних сторінок в історії української літератури XVIII ст. Глибоко лірична, сповнена філо­софських роздумів, вона, як і вся творчість мислителягуманіста, служила інтересам трудового народу.

Слід вказати на те, що в період феодаль­нокріпосницького гніту дуже важливим було єднання письменників з народом, умін­ня слухати і чути його голос. Справжній та­лановитий поет виростає тільки з народу своєї країни. Тільки народ, тільки ті, хто трудиться, продукують всі цінності, прямо або опосередковано допомагають створюва­ти і твори мистецтва. Хто відмовляється від людей, той відкидає і мистецтво і нічого значного в ньому не створює.

Просвітительські, філософські, педагогіч­ні та естетичні погляди Сковороди «відби­вали ідеологію, сподівання і прагнення закріпачених селянських мас та рядового козацтва України, їхній протест проти фео­дальнокріпосницької кабали, національного

9!

поневолення і духовної диктатури церкви» •. Саме це було основою демократичного світо­гляду філософа, який обстоював здорові на­родні погляди на життя, красу, працю, щастя людини. Ясна річ, що при визначенні найха­рактерніших рис естетичних поглядів Сково­роди треба виходити не так з окремих тих або інших його висловлювань, а насамперед з особливостей художнього мислення поета, з самого аналізу його поетичних творів.



У своїх естетичних поглядах Сковорода стояв близько до російських просвітителів XVIII ст. Тут маються на увазі передусім його ідеї високої етичності, моральної рівно­правності людини, її зв'язків з природою. Все це об'єктивно було спрямоване проти панівної ідеології, заперечувало існуючі по­рядки. Відомо, що російські просвітителі XVIII ст. багато уваги приділяли проблемі природної рівності людей, відкидали помі­щицький погляд на кріпака як на річ, захи­щали його людську гідність. Кращі представ­ники тогочасного просвітительства (І. Бог­данович, наприклад) у своїх творах розроб­ляли тему селянського життя, прославляли труд селянина.

1 І. А. Табачников. Світоглядні основи педа­гогіки Г. С. Сковороди.—У кн.: Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди. К., «Вища школа», 1972, с. 7.

Однак ця близькість Сковороди до росій­ських просвітителів аж ніяк не применшує оригінальності українського філософа. Ско­ворода підходив до цих питань з позицій селянського демократа, гуманіста, захисни­ка інтересів трудового народу.

Певну роль у формуванні літературноестетичних поглядів Сковороди відіграло його навчання в Київській академії, де по­ряд з традиціями старого письменства тору­вала собі шлях нова література, тісно пов'язана з народною творчістю та просвіт­ницькими ідеями вітчизняної і зарубіжної літератури. У лекційних курсах викладачів академії багато уваги приділялось насліду­ванням кращих зразків грекоримської ан­тичної поезії. Сам Сковорода високо цінив поетів Віргілія, Овідія, Горація, Клавдіана та ін. Про глибоку обізнаність українського поета з римською літературою свідчать його численні вірші, написані латинською мовою, а також переклади з Горація і Віргілія.

Характерно, що у поняття прекрасного поет включає не тільки відстоювання прав людини на земне щастя, а й справжнє добро, активну діяльність людей. Прекрасне, на думку Сковороди, є те, що корисне і необ­хідне, що цілком узгоджується з природними нахилами людини, полегшує її працю. Він

93

писав: «У нас полза со красотою, а красо­та же з ползою неразделна» (II, 98).



Сковорода відстоював право кожної лю­дини трудитися відповідно до своїх природ­них нахилів, бо природні дані — це потенції, які реалізуються у спорідненій праці; при­рода збуджує до частого досвіду, а останній «отец искуству, веденію и привычке. Отсюду родилися всЬ науки, и книги, и хитрости» (I, 117). За Сковородою духовна краса лю­дини невіддільна від її трудової діяльності, вона визначається доброчинним життям, прагненням до свободи, гартування себе, своїх моральних якостей у боротьбі, у подо­ланні перешкод. Звертаючись до Ковалинського, мислитель радив йому: «Наслідуй пальму: чим сильніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона до­гори» (II, 223).

На противагу ідеалістичній естетиці, яка відривала поняття прекрасного від реальної дійсності й вимагала служіння «надземно­му» ідеалові, Сковорода переконував, що прекрасне треба шукати тут, на землі, у зви­чайному житті, у вчинках звичайних, простих людей.

Цікаві міркування висловлює він про функцію сміху. Письменник бачив смішне і потворне в самій дійсності, тому він так

94

різко висміює егоїстів, хабарників, грабіж­ників, наклепників, лицемірів та інших нега­тивних типів. Він слушно підмітив, що в житті існує не тільки смішне, але й трагічне, що вони перебувають поряд, а іноді перехо­дять одне в одне. Дуже яскраво і влучно Сковорода показав, як комічне перетворює­ться в трагічне, коли людина береться за те, до чого в неї немає хисту, тоді її дії безко­рисні і навіть шкідливі для суспільства. Коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, образно висловлювався він, то не можна не сміятись. Всяка нешкідлива непристойність смішить. «А когда уже стал волк пастухом, медведь монахом, а лошак советником, сіє не шутка, но беда» (І, 428).



В основі естетичних поглядів Сковороди лежить здоровий оптимізм, пошуки шляхів до людського щастя. В естетичному ідеалі поетамислнтеля любов до людини, народна мрія про щастя, є, власне, провідним нача­лом. Саме життя він розглядав як безупинну корисну діяльність людини на благо суспіль­ства. Сковорода бачив прекрасне насампе­ред в істині, щасті, добрі, свободі, в перемозі живого над мертвим, у боротьбі прогресив­ного з консервативним. Це випливало з прин­ципових життєвих та ідейних настанов пое­та мислителя, з його вчення про єдність

95

естетичного і етичного, про «сродиу працю» як умову досягнення вищого етикогуманістичного та естетичного ідеалу.



Естетика Сковороди була близька широ­ким народним масам і найбільше відповіда­ла їхнім суспільним запитам, бо своїм корінням вона сягає в стихію народної муд­рості, фольклору. Мислительпоет свідомо звернувся до фольклору і широко викори­став його у своїй творчості. Слід підкресли­ти постійний інтерес Сковороди до образно­го народного слова, що все більше поглиб­лювався у зв'язку з загальною демократи­зацією культури в Росії і на Україні в другій половині XVIII ст., усна народна творчість допомагала йому збагнути народну мудрість, яка позитивно впливала на нього як філо­софа і поета, підказувала нові думки, нові образностильові засоби їх вираження К

Естетичне кредо Сковороди розкривається не тільки в художніх, але й у філософських творах. Мислитель і пост поєднані в ньому органічно. Для нього мистецтво і наука існують як неподільне ціле — як єдність поезії і філософи. Тому Сковорода вважав, що завдання філософії і мистецтва полягає

1 Дип.: О. В. Мкшаннч. Григорій Сковорода і усна народна творчість К, «Наукова думка», І976.

96

у служінні самопізнанню людини, у відтво­ренні її внутрішньої благородної сили, в утвердженні прекрасного і радісного на землі.



Почуття прекрасного у людини, розуміння нею щастя, свободи, на думку Сковороди, треба виховувати на кращих зразках худож­ньої творчості. У своїх листах до М. Ковалинського поет давав багато цікавих порад, як писати вірші, що саме читати і як стави­тися до прочитаного. Надсилаючи йому вірш, він рекомендував: «...Зверни увагу не на вишуканість слів..., а на силу висловле­них думок і визначай смак не по шкаралупі, а по ядру» (II, 297). Письменник говорив, що від думок залежить і сила впливу на людей. Часом сказане або написане слово і незначне, але «по силт» утаеннаго внутрь духа... есть важное» (II, 394). Про силу поетичного слова говориться у 19й пісні:

Добросердечное слово колет сих зверей, Оно завсегда готово внутрь твоих мыслей.

(Л 77)

Найважливіші положения сковородинської естетики, незважаючи на їх історичну обмеженість, містили в собі здорове зерно істини і тому вийшли за межі свого часу, позитивно вплинули на художнє мислення наступних поколінь.



97

Поетична творчість Сковороди, в якій найповніше відбилися його естетичні погля­ди, сповнена життєвої сили, глибини змісту, художньої довершеності. Своє естетичне кредо, своє відношення до дійсності поет чітко висловив у таких рядках наслідування Горація:

Волов изрядных у тебя заводы И чужостранных лошадей природы, А на одежу тебе для прибора

Сукна зза моря. А мнт, судбина дала грунт убогой И от муз чистых греческих немного Духа напитись и пренебрегати

Мір сей проклятій.

(//, 258)

У цих словах весь Сковорода — громад­ський діяч, просвітитель-гуманіст дошевченківської доби, викривач феодально-кріпос­ницького ладу, соціальної несправедливості, послідовний борець за краще життя народу.

Активну поетичну творчість Сковорода розпочав після повернення зза кордону в Переяслав (1753 р.). Як письменник, він формувався в стінах Київської академії, але основним джерелом творчого натхнення Ско­вороди, крім літератури і фольклору, було життя, сучасна йому дійсність. Саме відоб­раження в його поезії живої, реальної дій­сності забезпечило їй велику популярність.

95

Поетичні твори Сковороди інтенсивно чита­лись, переписувались, багато з них були близькими і зрозумілими народові, їх добре знали кобзарі, але при виконанні не просто повторювали авторський текст, а змінювали на свій лад.



У Сковороди є ряд віршів і пісень суто ду­ховного характеру. Але це була данина тра­диційному жанру релігійної лірики, що в другій половині XVIII ст. уже переживав себе, занепадав.

Загалом Сковороді не властиві схоластич­ні шаблони, старі традиційні форми, в які вже не вкладався повий зміст. Шукаючи нові засоби для втілення своїх ідей, він зумів надати своїм віршам індивідуального за­барвлення, вони позначені печаттю його таланту, високим мистецтвом поезії, пройня­ті оригінальним поетичним мисленням і гли­боким почуттям. З часом сковородинські «псальми» пішли в народ і там шліфува­лися, скорочувалися або доповнювалися. «Такий перехід свідчив про те, що поет зумів висловити думки і погляди, що були близькі народу, убрати їх у таку поетичну форму, яка швидко приживалася, ставала популярною»

1 О. В. М и ш а н и ч. Григорій Сковорода і усна народна творчість. К., с. 111.

99

Про поетамислителя прихильно відгуку­валися визначні діячі української і росій­ської літератури. 1. Франко хоч і не дуже високо оцінював вірші Сковороди, але дав досить обгрунтовану характеристику його творчості в цілому і поезії зокрема; ця ха­рактеристика може служити основою для розуміння поетичної спадщини мандрівного філософа.



Сковорода був дитиною переломного віку, коли старі ідеї та суспільні течії поступово замінювались новими. Саме цією обстави­ною, на думку Франка, і пояснюється єдність протиріч у житті, суспільній діяльності і твор­чості Сковороди. В його творах виразно простежується поєднання старої традиції з новими віяннями. Хоч форма суспільнопо­літичної діяльності Сковороди була стара і традиційна, та «зміст його науки був новий, а бодай зглядно новий серед тодішньої су­спільності». Але в письменника і нове, і старе єдналось «в оригінальну і характерну ці­лість», відбиваючи як загальні суперечності своєї доби, так і суперечності селянського визвольного руху. «Можна би сказати,— зауважував Франко,— що се старий міх, на­литий новим вином. Все в ньому: пригоди і спосіб життя, вдача, мова, форма писан­ня — все має отой двоїстий характер, являе

100 ться мішаниною старої традиції з новим духом»!.

Виходячи з цієї франківської тези, М. Рильський також називає Сковороду «фігурою переломної епохи», коли старе вже вмирало, а нове народжувалось і дедалі більше сприяло зростанню передової су­спільної свідомості, яка завдавала відчутних ударів по старих ідеологічних догмах.

Як уже зазначалося, Сковорода вихову­вався на кращих літературних традиціях Київської академії, з якою пов'язані імена таких відомих теоретиків і практиків віт­чизняного віршування, як Ф. Прокопович, М. Довгалевський, Г. Кониський, Г. Сломинський, В. Лащевський та ін. У своїх творах вони підносили патріотичні і гуманістичні ідеї. У 1746 році Кониський написав драму «Воскресепіе мертвых», в якій захищає по­кривджених, критикує існуючі порядки, суд­дів, чиновників, викриває їхні злочини, ха­барництво, засуджує гніт І сваволю папства, козацької старшини. І хоч автор критикує існуючі порядки з суто релігійноетичних спонук, але змальовані ним яскраві картини

1 «Записки Наукового товариства їм. Т. Г. Шев­ченка», 1895, т. 5, ки. 1, с. 79.

101


соціального зла об'єктивно стали своєрід­ним звинуваченням тогочасного суспільного

ладу.


Мотиви таких п'єс були близькі й зрозу­мілі вихідцю з народу Сковороді. Він був знайомий з художніми творами багатьох викладачів академії, які знали життя і ви­являли постійний інтерес до соціальних проблем своєї епохи.

Як поет, Сковорода, безумовно, спирався на досвід своїх попередників, певною мірою дотримувався настанов українських піїтик XVIII ст.

Кількісно поетична спадщина Сковороди невелика: збірка «Сад божественных песней», що містить тридцять оригінальних пое­тичних творів, написаних у 50—80х роках XVIII ст., та близько двох десятків поезій і поетичних перекладів, які не ввійшли до збірки. Частина з них написана латинською мовою у листах до М. Ковалинського.

За давньою поетичною традицією Сково­рода назвав збірку своїх віршів «Сад боже­ственных песней» (згадаймо збірник «Сад страданій Христа...» або курс піїтики Митрофана Довгалевського «Hortus poeticus» («Сад поезії»). Беручи до своїх пісень епі­графи з біблії, Сковорода називає їх «боже­ственными», хоча за своїм змістом та ідей

102

ним спрямуванням його пісні далекі від «святого писання». У них поет виступає як лірик, що зв'язав своє життя з життям на­роду, а тому й поновому ставив та розв'язу­вав ряд важливих питань сучасної йому дійсності. Не бог, а природа, людина, її думки і почуття стали основним змістом його збірки.



Уже ранні поетичні твори Сковороди по­значені деякими рисами новаторства, хоча вони й були тісно пов'язані з тогочасною українською та російською літературною традицією.

У 1753 р. Сковорода написав «Пъснь 26ю», присвячену «єпископу Іоанну Козловичу, входящему во град Переяслав на престол епископскій из 1753 года». Це найраніший нині відомий твір поета. Похвальне слово на адресу сановної особи виділяється своєю щирою безпосередністю і поетичністю зпо­між тогочасних віршів подібного характеру; тут автор передає радість переяславців, які довго ждали нового єпископа.

«Песнь 26я» написана в панегіричному жанрі, дуже поширеному в тогочасному вір­шуванні. Цілком можливо, що вона не де­кламувалась, а співалася вихованцями Пе­реяславського колегіуму і, мабуть, на мело­дію, створену самим Сковородою. В ній

103 відчувається ритмічна легкість, пісенна ме­лодійність, емоційність.

Уже в цьому вірші Сковороди виявилась своєрідна риса всієї його поезії — висока майстерність, багатство мислі, простота і чіт­кість основної ідеї. Варте уваги і те, що v вірші точно зафіксовано місце і час події.

Віддаючи данину панегіричному жанру. Сковорода написав ще кілька похвальних од, але це було не фальшиве славослов'я, а справді щирі ліричні монологи, звернені до сучасника, який заслуговує на симпатію своєю добротою, людяністю, вченістю. Так, у Ковраї Сковорода написав «25ю песнь отходную» своєму другові Гервасію Якубо­вичу, в якій нема й грана улесливості, пане­гіричного вихваляння. Надсилаючи прияте­леві цей вірш, поет у листі від 22 серпня 1758 р. характеризує його так: «...на ознаку нашої синівської любові й пошани до тебе прийми від нас пісню відхідну... В пісні тих, що від'їжджають, проводжають побажання­ми добра і різних благ. Правда, наша пісня майже зовсім селянська і проста, написана простонародною мовою, але я сміливо заяв­ляю, що при своїй простонародності і про­стоті вона щира, чиста і безпосередня. Царів і тиранів ми часто всупереч нашій волі ви­хваляємо, але з друзями справа зовсім

104 інша. Те, що тут сказане, викликане не си­лою, не страхом, але прихильністю» (II, 381—382).

Як бачимо, Сковорода висловлює своє негативне ставлення до традиційної панегі­ричної поезії, царослав'я, хвали тиранам. Він висміює основні вади тогочасних панегі­ристів — брехливість і лестощі: «Тот панегірік сплетает со лжей» (І, 471). В його власній творчості немає будьякої фальші, будьяких хитрощів. Поет ніколи не кривив душею, не йшов ні на який компроміс зі своєю совістю, завжди був твердим у своїх переконаннях.

Прагнучи глибше висловити свої почуття і думки, Сковорода у вірші Гарвасію Якубо­вичу використовує фольклорні образи й мотиви.

Будеш, хощешь нас оставить?

Будь же весел, целый, здравый,

Будь тебе ветры погодны.

Тихи, жарки, ни холодны,

Щастлив тебт» путь всздт. отсель будь!..

(7, 83)

Або:


Скоропослушныи кони

Да несут, как по долоне,

Щастлнвым следом, как гладеньким льдом!

(/, 83)


105
Тут мова, засоби образності майже народ­ні; нічого подібного не знайдемо в панегі­ричних віршах попередників і сучасників Сковороди.

«Пъснь 27я» присвячена «белоградскому єпископу Іоасафу Миткевичу, посещающему вертоград духовнаго училища в Харьков!,». В ній Сковорода прославляє «благого, крот­кого, милосердного» пастиря, покровителя наук, порівнює його з добрим садівни­ком. «Вышних наук сад святый», тобто коле­гіум:

От тебе помощи весь он ждет, Сердце и руігь тебъ дает.

(І. 85)


Те саме слід сказати й про панегірики, на­писані латинською мовою: «На день наро­дження Василя Томари», «Знаю, що і тобі, Михаиле, не буде неприємним»,— у яких Сковорода щиро і безпосередньо пише про своїх учнів.

Значно більший інтерес становить громад­ськополітична й інтимна лірика постафілософа. Вірші, що належать до ковраївського періоду, відображають різні роздуми і на­строї поета, невдоволеного житейською сує­тою, розкривають потаємну драму душі лі­ричного героя. У них Сковорода постає перед

106

нами талановитим і своєрідним письменникоммислителем, борцем за щастя і волю трудящого люду.



Перебування у селі Ковраї (1755—1759) було важливим етапом у розвитку світогля­ду Сковороди, у формуванні його естетично­го ідеалу. Ковалинський пише, що він тоді повністю «предался любомудрію, то єсть исканію истины» (II, 443). Як селянський просвітитель, він живе серед народу, про­ймається його думами і надіями, безповорот­но вирішує, що його доля — з народом. Тому антифеодальний рух 50х років, селянські виступи і повстання не могли не відбитися у свідомості вразливого і чутливого до на­родного життя поета.

Багато ліричних віршів Сковороди цього періоду мають глибоко соціальний зміст. У них критикуються, висміюються основні вади тогочасного суспільства, проводиться ідея гуманізму, любові до простої людини, оспівується свобода. А проте деякі дослід­ники закидали Сковороді соціальний інди­ферентизм. Так, приміром, М. Возняк доко­ряв постові за те, що він не протестував проти кріпацтва. П. Житецький також вва­жав, що Сковорода байдуже дивився на за­провадження кріпосного права в рідному

107

краї і взагалі «не відгукнувся ні одним сло­вом... на пекучі питання свого часу» '.



Подібні твердження повністю спростовує знаменитий вірш Сковороди «De libertate» («Про свободу»), написаний у 1757 р. В ньо­му поет передає свої роздуми над долею покріпаченого народу, возвеличує вольність — єдине, що варте п'єдесталу. Твір починається спокійним філософським мірку­ванням про те, що являє собою воля, яка її цінність:

Что то за волность? Добро в ней какое? Ииы говорят, будто золотое. Ах, не златое, если сравнить злато. Против волностн еще оно блато.

(I, 91)

Дуже показовим є прославлення в цьому вірші Богдана Хмельницького як «батька вольності», як вірного сина українського народу, що здійснив волю народних мас до возз'єднання України з Росією. Поет закін­чує твір словами:



О, когда б же мне в дурігЬ не пошитись, Дабы волчости не могл как лишитись. Будь славен зовек, о муже избрание, Волносты отче, герою Богдане!

_ (1,91)


1 П. Житецький. «Енеїда» Котляревського в зв'язку з оглядом української літератури XVIII сто­ліття, с. 37.

108


Поезія «De libertate» e зразком високої громадянської, патріотичної лірики, в якій поет пов'язує волю з боротьбою за націо­нальне і соціальне визволення трудящих. Тому ідея свободи тут, без сумніву, цілком співзвучна з вільнолюбними думками Радіщева і декабристів, які боролися проти крі­посницького ладу і самодержавства. Мають рацію ті дослідники, які вказують на антицарські висловлювання Сковороди, на його вірші з явним бунтарським підтекстом. Особ­ливо знаменними є рядки з «Пьсне 20й»:

О міре! Мір бсзсопетный! Надежда твоя в царях! Мниш, что сей брег безнаветный! Вихрь развеет сей прах.

(7, 77—75;

Поетичний образ вихору, бурі, як він ви­являється у вірші, символічний. Це — на­самперед символ боротьби за волю, до якої повинні прагнути трудящі люди. У літерату­рі вже відзначалось, що подібний образ є й у Радіщева в його знаменитій оді «Воль­ность»:

Внезапу вихри восшумслн, Прервав сіюкойство тихих вод, Свободы гласы так взгремели.

109


На вече весь течет народ. Престол чугунный разрушает "...

Можна сказати, що обидва поетимислителі — Сковорода і Радіщев — були актив­ними борцями за свободу, розхитували цар­ські престоли, але кожний з них робив це посвоєму. Радіщев обстоював революційний шлях знищення самодержавства і кріпосни­цтва. Сковорода ж хоч і не піднісся до рево­люційного заперечення існуючого ладу, але як виразник ідеології селянства він був противником монархізму, не поділяв віри в царя — ні «в доброго», ні в «мужицького», ні в «освіченого». Будьяка форма царської влади була йому ненависна. Сковорода дуже добре знав царів і тиранів, бо мав змогу спостерігати їхнє життя зблизька. Він жив і при царському дворі, і в панських маєт­ках, і в монастирських келіях і скрізь бачив одне: і вищий світ, і панські двори — це «порода шулік» (II, 275), «кубло обманів і злочинів» (II, 350).

Волелюбні мотиви, осудження «пресквер­ного міра» звучать і в багатьох інших віршах Сковороди. Зокрема в «Песне 2й» він за­кликає:

1 А. Н. Радищев. Полное собрание сочинений, т. I. М,—Л.. Издво АН СССР, 1938, с. 8.

110

Кинь весь мір сей прескверный. Онто вточь есть



темный ад.

Пусть летит нсвеж враг черный; ты в горный

возвысись град. И, по земле ходя, вселися на небесах...

(I, 61)


Правда, тут критика соціального зла, за­клики до морального вдосконалення мають аскетичнорелігійне забарвлення; поет про­повідує відречення від усього земного, «плот­ского». «Оставь, о дух мой, вскоре всЕ земляныи места!» — проголошує він. Деякі буржуазні сковородинознавці намагалися довести, що подібні вірші нібито свідчать про близькість українського поетафілософа до масонів. Немає потреби заперечувати це безпідставне твердження. Сковорода ніколи не захоплювався зовнішньою обрядністю, не виявляв інтересу до сектантства, зокрема різко висловлювався про мартиністів.

Певна річ, елементи аскетизму, містики досить помітні в ранніх віршах Сковороди. На них вказували Шевченко, Франко, Риль­ський. Так, наприклад, поет оспівує «иго благое и бремя легкое» служіння Христу в «Песне 1й», якою відкривається збірка «Сад божественных песней». Такий же мі­стичний характер має заключна строфа «Песнь 8й», в якій поет передає скорботу



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconТ. Г. Вибрані твори / Т. Г. Шевченко; післямова Є. Кирилюка; пер з укр. А. Аб-ріль та ін.; ред. К. Ю. Квітницька-Рижова. К. Дніпро, 1978. 320 с. Загл. І текст парал укр та англ. Книга
Шевченко, Т. Г. Вибрані твори / Т. Г. Шевченко; післямова Є. Кирилюка; пер з укр. А. Аб-ріль та ін.; ред. К. Ю. Квітницька-Рижова....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconРеалізація компетентнісного підходу в художньо-естетичній освіті
Реалізація компетентнісного підходу в художньо-естетичній освіті. Мтодичний посібник для вчителів художньо-естетичних дисциплін....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconЗведений каталог періодичних видань, передплачених головними бібліотеками м. Дніпро на 2017 рік
Зведений каталог періодичних видань, передплачених головними бібліотеками м. Дніпро на 2017 рік [Текст] / упорядники: С. В. Манченко,...
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconХудожньо-естетичний цикл
Одне з найважливіших завдань 2010/2011 навчального року впровадження нового змісту освіти в 10 класі старшої школи. Предметом художньо-естетичного...
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у березні 2018 року м. Дніпро зміс т
Організація та управління підприємствами зв’язку, транспорту, торгівлі, поліграфії. Бухгалтерська справа, рахівництво. Паблік рилейшнз....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconВидавництво «весна» навчально-довідкові видання з української мови та літератури
Посібники укладено за чинною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженою мон україни
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у лютому 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у вересні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у березні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....
Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978 iconБюлетень нових надходжень літератури у грудні 2017 року м. Дніпро Основні розділи Бюлетеня
Суспільні науки. Статистика. Політика. Економіка. Торгівля. Право. Управління. Військова справа. Соціальне забезпечення. Страхування....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка