Всякій род тут шутят преутешно.
(Л 92)
Тут чимало іронії, жарту, різних побутових подробиць, живих деталей. Про серйозні релігійні речі поет говорить буденно, просто, тобто зводить їх до рівня звичайних, надаючи їм травестійнопародійного забарвлення. Показуючи мешканців Олімпу в побутовому плані, Сковорода висміює сучасних йому вельмож, що влаштовували розкішні бенкети, на яких виступали блазні та інші прислужники великосвітських дворів, де «всЬ чувства телесны услаждали там сладости чудесны».
Сковорода уміє передати внутрішній світ героя, створити відповідний настрій у читача. У вірші добре показано психологію переляканого Тантала, який «все вздыхает», все лице «морщит, страх трет его члены», «трясевицею будто пораженній», бо над ним завжди висів камінь, який отот мав упасти йому на голову.
В іншій фабулі розповідається про старця пустельники Філарета і юнака Філідона. Для Сковороди найважливішими є істина,
155 розумне життя й моральні чесноти, які виявляються в добрих вчинках людей. А добрі вчинки — в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом всіх доброчииностей. Ось чому Філідон, прагнучи дізнатися, «кій путь жизны свят и твердій», звертається до Філарета, і той подає йому ряд настанов житейської мудрості:
Опасно, сину, с свътом обнходся, З светом, пока жизнь, надобно боротся. Старайся с чужих случаев меж людом, А не с своих бъд познать добро с худом... Не братайсь с тт.м, кто к добру не способній, С преподобным бо будеш преподобній; Паче ж дълай не то, что ветрогоны, Но то, что велят разума законы.
(7, 93)
Але з цих порад не скористався юнак, пустившись у мандри. Через дванадцять років «блудний син» Філідон, якого вкрай замучила «световая буря», повертається додому і знову приходить до Філарета просити допомоги.
Засуджуючи легковажність і розпусну поведінку Філідона, який кинув рідний край і никав по світах, поет утверджував народні моральноетичні погляди, розвивав патріотичні почуття, вимагав виховання чесної
156
людської натури. Фабула спрямована проти ненависного світу зла й лукавства.
Гумористичний характер має фабула «Как толко сонце к вечеру запало...» Це, по суті, байка, в основі якої лежить езопівський сюжет про грецького мудреця Фалеса, що, задивившись на зорі, не побачив перед собою ями, впав і «одбил себе ухо». Отже, треба бути обачним у своїх вчинках. Такий повчальний висновок вірша, вкладений в уста баби:
«Не впал бы ты в ров, безтолковий деду, Чему моего не держишся следу? Как ты, не видя перед носом рова, Можеш знать звезды, главо безтолкова?»
(І. 91)
Твір гарно скомпонований, дія в ньому динамічна, добре продумані комічні ситуації. Образи невдахимудреця і баби, які виступають тут, до певної міри нагадують деяких фольклорних прототипів, зокрема пісенних.
У поетичному доробку Г. Сковороди є чимало епіграм. Жанр цей був традиційним в українській поезії. До нього зверталися майже всі письменники XVII — початку XVIII ст. Він широко розроблявся у шкільних поетиках. Ф. Прокопович, наприклад,
157 у своему курсі поетики наливає епіграмою «короткий вірні, що вказує на якийнебудь предмет, особу, на окремий вчинок чи на багато діянь або просто, або з приєднанням дотепного висновку...» '. Отже, цей жанр тоді розуміли поіншому, ніж у XIX ст. і пізніше. Епіграма у давній літературі не вважалася різновидністю сатиричного вірша чи байки, для неї елемент викриття, висміювання не був обов'язковим. Так загалом розумів епіграму і Сковорода.
Епіграми Сковороди присвячені різноманітним питанням і мають філософськодпдактичне спрямування. Для більшості з них характерна розмовна інтонація, простота лексики і синтаксису, дотепність, легкість і грайливість опису об'єкта. Ось, наприклад, епіграма «Музам колись дев'ятьом...», що являє собою маленький етюд, сповнений філософських сентенцій:
Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;
З нею — її Купідон; слово зухвале — в устах:
«Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпііщіп.
Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги»,—
Мовила. Музи на те: «Л над нами, богине, не владна.
Наша святиня не ти, наша любов — Гелікон».
(7/, 269)
1 Феофан П р о к о п о в и ч. Сочинения. М.—Л., Издво АН СССР, 1961, с. 443.
158
Цікава архітектоніка епіграм Сковороди. У них вживається переважно 10 14складовий вірш з суміжним римуванням. Суміжні рядки часто мають внутрішні рими перед цезурою. Поет використовує у своїх епіграмах подібність понять, їх паралелізм, несхожість, часто будує ці твори на антитезах, з виразною філософською настановою: підносити гуманістичну ідею високої мудрості людини.
Наприклад:
Скажи мне кратко мужа мудра дело —
Умей свет в уме и здравіе тела.
(/. 99)
Певний інтерес становлять і ті епіграми Сковороди, в яких відбито його етичні погляди, ставляться моральні проблеми. Вони сповнені філософських роздумів, у них втілені прагнення і почуття передової людини свого часу.
Поетична творчість Г. Сковороди, як на свій час, становила помітне досягнення української книжної поезії. Вона була новим словом в українському письменстві своїм ідейнотематичним змістом, настроями, способами художнього вираження, формою. Це був голос видатної людської особистості, живий голос душі, яка свої роздуми
159 і почуття виливала в поетичній формі. У поезії Сковороди відкрився цілий світ, доти майже невідомий,— світ душевних бур і пристрастей, внутрішньої боротьби, напружених моральних, інтелектуальних і соціальних пошуків, громадянського пафосу і глибокої думки.
Збірка віршів Сковороди «Сад божественных песней» пройнята ліричним піднесенням, філософськими роздумами і настроями. її автор був поетом широкого кругозору, він шукав собі співзвучності у світовій літературі і знаходив її передусім в античному письменстві: в писаннях грецького матеріаліста й атеїста Епікура, у поезіях Горація, Віргілія та Овідія. Постмислитель у своїй творчості спирався на досвід своїх попередників. Але при цьому не слід забувати, що «церковна і панегірична поезія у пишному стилі барокко XVII ст. поволі затухала, ставала анахронізмом. Г. Сковорода відмовився від бароккового словоплетива і не став культивувати гімни та оди в дусі книжної поезії. Поет уподобав головним чином філософську лірику, вдаючись часто до ліричних медитацій на гораціанську тематику» 1.
Велика заслуга Сковороди полягає не тільки в тому, що він очолив переломний процес переходу від давньої до нової української літератури, але підніс і розвинув засоби поетичної майстерності, спираючись на передові віяння свого часу, на специфічні закономірності народної мови. Він виступив проти старих схоластичних шаблонів, вніс чимало нового у старовинну версифікацію, розвиваючи силабічний вірш в напрямі його тонізації. Під його пером значно збагачується українська мова, виявляючи свої великі можливості у відтворенні складних філософських понять, глибоких думок і почуттів.
Характерним для поетичної творчості Сковороди є виразна орієнтація на народність, на широке використання фольклорних мотивів та образності. «Фольклоризм Сковороди можна вважати однією з характерних рис його творчості. Народне образне слово користувалося у нього високим авторитетом насамперед у доказовій функції, як підтвердження його власних думок і поглядів»
Художня довершеність віршів поетафілософа значною мірою завдячує творчому ви
1 О. В. Мишанич. Григорій Сковорода і усна народна творчість, с. 150.
161
користанню досягнень попередників Сково роди, а також є наслідком його власних пошуків художньої виразності. Сковорода «прагнув звільнити тодішню українську поезію від схоластичних штампів, піднести її на вищий ідейнохудожній рівень. Він шукав для відтворення своїх ідей, переживань і почуттів нову форму, новий поетичний словник, нові ритми, нові рими»
Висока художність багатьох віршівпісень Сковороди виявляється в органічній єдності змісту й форми, в емоційнообразній інтерпретації філософських роздумів і настроїв. Характерною особливістю поетичного стилю Сковороди є багатство тропів, які надають його віршам великої експресивності, збуджують у читача волелюбні пориви, прагнення до істини, душевної краси, віру в свої сили, ширший погляд на життя:
Ах, простри бодро ветрнла, И ума твоего крила, Пловущи по бурному морю. Возведи зъницы вгору, Да путь потечет прав.
О. 73)
Метафора у Сковороди це не тільки засіб оживити предмет, явище, але й важливий
1 П. М. Попов, ро», 1969, с. 69.
162
виник для відтворення душевних порухів.
наведеній строфі метафора «ума твоего рила» особлива, сковородинська. Можна авести чимало прикладів, коли поет ствоює чудові метафоричні образи, в яких проагуються ідеї свободи, сродної праці, радості світосприйняття. Ось деякі зразки: «От его будь вольній, что к земле ум пригвожает...»; «с диспут студенту трещит голова»; «Нехай у тех мозок рвется, кто высоко вгору дмется»; «Распростри вдале взор твой и разумны лучи» та інші.
Знаходимо у Сковороди і цілий ряд епітетів, як правило, точних, змістовних, оригінальних, з виразно емоційним забарвленням: «огонь неугасный», «горный град», «быстроарный орел», «воля свята, неволя горька», «тайна страна и преславна», «люта мука, тоска проклята», «раны смертоносны», «бсзпечальный, препростый путь», «милый покой», «дрожливый трель», «кудрявые леса», «поля зелены», «потоки чисты», «берега трависты», «города премноголюдны», «пучина жруща», «скоропослушныи конн», «свет веселый» та ін.
Сковорода раз у раз звертається до біблійних образів і церковнослов'янізмів, які :асамперед свідчать про його зв'язок із старокнижною мовою. «В сей силт»», «из сего
163
зерна», «из сего...», «в конце сей», «из сего сьмени...». Далі — епіграфи з біблії, що послужили ніби поштовхом до написання того чи іншого вірша або мали відігравати роль прикладів у розкритті авторського задуму, ідеї. Загалом для значної частини віршівпісень «Саду» характерна насиченість біблійними образами і мотивами (випробування Іова, воскресіння Лазаря, шлях на Голгофу).
У віршах Сковороди багато простонародних висловів, фразеологізмів, негативних образів, взятих безпосередньо з усного народного побутування; вони знижують високий стиль його творів: «О, когда б же мит» в дурне не пошитись», «година люта!», «тоска проклята... грызе..., как моль платья, как ржа сталь», «злая минута», «Не боится совесть чиста ниже Перуна огниста...».
А ось початок 5ї пісні:
Тайна странна и преславна!
Се — вертеп вместо небес!
Або:
АдамеІ Адаме! Где еси?
Куда тебе чорт занес?..
(//. 405)
Поважний стиль тут поєднується у Сковороди з грубою простонародною мовою, що йде від бурлескних традицій або народного гумору і сатири.
164
Характеризуючи поетичну мову Сковороди, слід відзначити високий ораторський стиль його віршів, інтонаційність та експресивність, що досягається діалогізацією, стилістичними фігурами, вигуками «ой», «ах», «о»; прийомами інверсій, градацій, анафор. Ось деякі зразки:
«Ой ти, птичко жолтобоко».
«Ах ты, скука, ах ты, мука, люта мука!»
О щастіе, наш ясный свет,
О щастіе, наш красный цвет!
О. 78)
Однією з найбільш вживаних Сковородою стилістичних фігур є фігура анафори, яка нерідко виступає організуючим началом вірша:
Майстерно використано анафору в «Песне 23й», де поет радить мудро проводити час, не марнувати «дрожайше жизни время». Анафорою починається «ГТьснь 16я» («Прошли облака. Радостно дуга сіяет»). Уміле користування анафорами, як і вживання інших стилістичних прийомів, збуджує думку
Кто сердцем чист и душею, Не нужна тому броня, Не нужен и шлем на шею, Не нужна ему война.
(I. 77)
165 та емоції читача, з яким поет веде задушевну розмову. А особливість лірики, як відомо, й полягає у зверненні до однієї особи, а водночас—і до тисячі інших, у пошуках контактів між автором і читачами. Ось чому кожний рядок сковородинського вірша завжди місткий і відзначається особливою вагомістю.
Важливу роль у поезії Сковороди відіграють антитези. Вони зосереджують увагу па протиставленні антагоністичних понять і допомагають досягти широких лірикофілософських узагальнень. Багата на антитези сатирична пісня «Всякому городу нрав и права», де говориться про соціальні порядки другої половини XVIII ст. Прийом антитези зустрічається і в інших поезіях Сковороди («О дрожайше жизни время», «О покою наш небесный», «Глава всяка свой имеет смысл», «Возлети на небеса, хоть в версальскіе леса»).
Шукаючи найбільш точних, образних форм вислову, які б розкривали провідну думку вірша, посилювали його ритмічне звучання, Сковорода іноді вдається до корекції, наприклад:
О прелестный мір!
Ты мне —окіан, пучина.
Ты — мрак, облак, вихр, тоска, кручина.
(І, 75)
1GG
Треба сказати, що Сковорода, як видатний майстер стилістичних фігур, ніколи не зловживав цими прийомами, не викликав ними враження нарочитості. Поет використовував їх здебільшого як один із засобів для вираження ідейного пафосу вірша, для підкреслення того чи іншого мотиву або відтінку почуттів.
До синтаксичних фігур, характерних для стилю Сковороди, належить інверсія. Зміст означень, наприклад, поет підкреслює тим, що переносить їх на друге місце, ставить після означуваного слова: «мір безсовт/гный», «воздух растворенный», «города многолюдны», «глагол живой», «пучина жруща», «веселіє сердечное», «смерть страшна», «свет ясный», «путь опасен», «ворота красны» и т. д.
Поет нерідко звертається також до синтаксичних повторень, які допомагають яскравіше розкрити зміст вірша. Іноді повторами стають різні форми одного і того ж слова:
Осень нам проходит, а весна прошла,
Мать козленка родит, как весна пришла.
(Л 89)
У багатьох віршах Сковороди привертає агу добір емоційнооцінювальних слів, ивання займенників, наказовий і заклич
107
ний спосіб вислову. Як і в народній поезії, у його піснях вони виступають поряд: тут і своєрідна будова речення, і потрібна інтонація, і звертання, і вживання займенників.
Найширше Сковорода вживає займенники в емоційнозакличннх реченнях, які сприяють гострішій постановці животрепетних питань тогочасного життя. В цьому відношенні значний інтерес становить не тільки пісня «Всякому городу нрав и права», але і ряд інших віршів: «Тот овец любит, а тот козлов» (пісня 9), «Душа моя есть верба, а ты еси ей вода» (пісня 3), «Добро мне быти с тобою: ты мой век будь, а я твой» (пісня 12), «Ты дух на пастыря излій твой» (пісня 26), «Он же на дело сам укрепит» (пісня 27).
Майстерно використовує він і звертання з означеннями «милий», «родной», «святый», «небесный», «милосердный», «сердечный», «спокойный», «ясный», «красный» тощо. Все це зближує автора і читача, змушує останнього сприйняти думки поета, як свої власні.
Серед інших стилістичних фігур, якими користується Сковорода, слід назвати градацію. Характерна щодо цього «25я песнь отходная», де градація почуття з кожним наступним словом і рядком наростає, набуваючи щирого і безпосереднього звучання:
168
Едеш, хощешь нас оставить?
Едь же весел, целый, здравый.
Будь тебе ветры погодны.
Тихи, жарки, ни холодны.
(/. 83)
Є підстави гадати, що Сковорода читав праці Тредіаковського «Новый и краткий способ к сложению российских стихов» та М. В. Ломоносова «Письмо о правилах российского стихотворства», де утверджувались принципи силаботонічної системи. Крім того, слід мати на увазі, що познайомитися з новою поетикою Сковорода міг ще в Київській академії; тут у лекціях з піїтики, що читалися викладачами, зокрема Г. Сломннськнм і Г. Кониським, виразно відчувається пристосування силабічного вірша до тонічної системи. Цікавим зразком такого твору є панегірик М. Козачинського, котрий вітав у 1744 р. приїзд цариці Єлизавети до Києва. Завдяки внутрішнім римам, у ньому виразно помітні елементи тонізації, зокрема, перша його частина досить близька до хорея. Відомі й інші спроби силаботонічного вірша. Так, викладач піїтики академії Ігнатій Максимович, ідучи за Ломоносовим, написав ямбами «Оду на первый день мая 1761 года».
Слід зауважити, що чотиристопний ямб, укладений у десятирядкову строфу, був
169
досить поширений у російській літературі XVIII ст. (Г. Дсржавін, В. Капніст та ін.). Як відомо, Сковорода був тісно зв'язаний з російською літературою і відчував її благотворний вплив. Але будучи талановитим поетом, він ішов своїм шляхом і спромігся не тільки підсумувати досягнення віршової техніки свого часу, а й закласти підвалини нової силаботонічної системи. Особливо це помітно у ліричних поезіях «Саду божественных пьсней», дуже різноманітних за своєю ритмічною будовою і поетичною інтонацією.
Хоч Сковорода був вихований на традиціях книжної української поезії і послуговувався старою силабічною системою, проте у його віршах відчувається виразне тяжіння до тонізації, що йде від народної пісні. Так, наприклад, «Песнь 18я» написана майже правильним чотиристопним хореєм, укладеним у восьмнрядкову строфу з характерним вживанням жіночих та чоловічих рим. У пісні «Всякому городу нрав и права» вжито чотиристопний дактиль і весь твір побудований на чоловічих римах.
Говорячи про новаторство Сковороди, слід підкреслити, що він один із перших в українській поезії звернувся до чоловічої рими (грунта — скота, цар — пожар, волоса — леса, век — человек, куском — таком, го
170 рою — головою і т. д.), що було серйозним відступом від силабізму і збагачувало тогочасний український вірш, надавало йому більшої гнучкості, динамічності.
Багато віршів Сковороди за своїм ритмом наближаються до народних пісень. Це виявляється, зокрема, у внутрішньому римуванні кожного рядка. Наприклад:
Ах ты, печаль, прочь отсель! Не безобразь красных сел. Бежи себе в болота, в подземный ворота.
(I, 62)
У народнопісенному ключі написані пейзажні вірші. Змальовуючи красу природи в зорових і музичнослухових образах, Сковорода для більшого ритмічного звучання посилює окремі наголоси (по два в кожному рядку) — прийом цілком народнопісенний:
Ах поля, поля зелены, Поля цветами распешрённы! Ах долины, яры, Круглы могилы, бугры!
О. 70)
Значної досконалості і новаторства досяг Сковорода і в римуванні. Його римн далеко відходять від попередньої традиції української поезії з її одноманітністю звукових повторів. Вибираючи слова для римування, Сковорода дає раз у раз цілком різні зву
171 нові закінчення, хоча співзвучність між ними лишається все ж відчутною: «сонце — овцы», «минут — лютій», «назад — взять», «пора — зоря», «головою — кровью», «избрание — Богдане», «свободна — самохотно» та ін. Часто, застосовуючи такі неточні, приблизні рими, що нерідко переходять у звичайні асонанси й алітерації, Сковорода цим ніби зменшує співзвучність поетичних рядків. Але тут він, руйнуючи омертвілі канони традиційної поетики, вводить багато внутрішніх рим, що значно посилюють мелодійну організацію строфи, зумовлюють музикальний колорит вірша. Свіжо і оригінально звучить внутрішня рима у нерівноскладових рядках перед цезурою:
Пройшли облака.
Радостна дуга сіяет.
Пройшла вся тоска.
Свет наш блистает.
(І, 75)
Або:
Боится народ сойти гнить во гроб,
Чтоб не был послъ участный,
Где горит огнь неугасный...
(7, 60)
Сковорода вніс чимало нового і цінного в архітектоніку вірша, невіддільну від ритміки, від римування. Його вірші відзначаються багатством і різноманітністю строфіч
172 них форм. Крім поширених у ті часи дворядкових і чотирирядкових строф, у Сковороди знаходимо багато творів іншої віршової структури. Він дав нам цілий ряд нових строфічних будов, дуже цікавих і щодо кількості складів у рядках, і щодо кількості рядків у строфі.
Ось зразок трирядкової строфи, де поет використовує восьмискладову будову рядка (як у веснянках) з парним римуванням і з розбивкою 14складника на римовані частини:
Только солнце выникаст,
Пастух овцы выганяет.
И на свою свирель выдает дрожливый трель.
(/, 72)
«Песнь 16я» «Саду» написана чотирирядковою строфою, яка відзначається оригінальною формою. Рядки в строфі нерівноскладові. Перший і четвертий рядки мають по 13 складів, другий—10, третій—14. Загальна схема римування: аабб. Поряд з кінцевими жіночими введено і внутрішні рими.
Зустрічаються у «Саді» і п'ятирядкові строфи з парним римуванням, але найбільш улюблена Сковородою архітектоніка — ше
173 стивосьміірядкова строфа. Шестирядковою строфою написані пісні 10а («Всякому городу...»), 19а («Ах ты, тоска проклята...»), 26а («Поспешай, гостю, поспешай»). Цією строфою Сковорода володів досконало. «За різноманітністю строфічної будови віршів, музичної їх організації,— слушно зазначає І. Пільгук,— ніхто з українських поетів не перевершив Сковороду аж до Шевченкового «Кобзаря» '.
Оригінальні у віршах Сковороди рефрени і приспіви, що стоять після кожної строфи. В них найчастіше виражається основна думка. Так, в «Песне 12й» після кожної строфи повторюються рядки:
О дубрава! О зелена!
О мати моя родна!
В тебъ жизнь увеселенна, в тебт. покои, тишина!
У пісні «Всякому городу нрав и права» Сковорода за допомогою рефрену посилює провідну ідею твору, підносить примат розуму, контрастно протиставляючи його тогочасному соціальному і побутовому злу:
А мне одна только в светъ дума,
Как бы умерти мне не без ума.
1 І. І. Пільгук. У пошуках художньої правди. К., «Дніпро», 1969, с. 16.
174
Сковорода невтомно працював над поетикою і ритмікою своїх віршів, прагнучи, щоб вони легко сприймалися і поширювались у масах. Спираючись на багаті джерела народної творчості, Сковорода виробив свій оригінальний поетичний стиль; він не тільки прокладав шляхи для розвитку нової української літератури, а й сам став її піонером.
ЙОГО ЗБРОЯ
Важливе місце в літературній творчості Сковороди посідають байки і притчі. Письменник ставився до них дуже серйозно, бо вони давали йому можливість узагальнювати свої спостереження над життям, висловлювати в найбільш дохідливій формі свої погляди, виносити вирок негативним явищам тогочасної дійсності. Тимто не випадково байки і притчі нерідко органічно впліталися у його філософські твори. Та й сам він загалом розглядав їх як специфічний жанр філософської літератури. Тому цикл його байок являє собою, з одного боку, цікаве літературне явище, а з другого — філософське.
Створивши славнозвісну збірку «Басни Харьковскія», Сковорода заклав міцні підвалини для розвитку української класичної байки як самостійного жанру.
«Басни Харьковскія» живуть і живлять народну мудрість ось уже близько двох століть і житимуть далі, поки існуватиме цей вид творчості. «Байка як сатира,— писав Бєлінський,— була і завжди буде прекрасним родом поезії, поки будуть з'являтися на
176 цьому поприщі люди з талантом 1 розумом»
До Сковороди літературна байка пройшла вже великий шлях свого розвитку і мала цінні традиції. «Книга мудрості самого народу» (М. Гоголь), байка своїм корінням сягає у фольклор, у казки, прислів'я і приказки, в яких найповніше відтворено життя трудящих мас, їхній побут та історію, психічний склад, невичерпний гумор, мудрість і дотепність. Байка, як зазначає російський дослідник Л. М. Степанов, «вийшла з надр народної свідомості і на всьому протязі свого багатовікового історичного розвитку була тісно зв'язана з народом, передаючи його мудрість, його сподівання, його протест проти гнобителів, його високі моральні сали» 2.
У давнину байкою називали невеличке моральноповчальне оповідання, в якому дійовими особами виступали не люди, а звірі, наділені людськими рисами. Цей жанр виник у VI—V ст. до нашої ери в Греції; першим байкарем вважається легендарний
1 В. Белинский. Поли. собр. соч., т. VIII, с. 576.
2 Русская басня XVIII и начала XIX пека (Библиотека поэта, малая серия), изд. 2е. Л., «Советский писатель», 1951, с. 5.
Поділіться з Вашими друзьями: |