Видавництво художньо! Літератури «дніпро» 1978

Всякій род тут шутят преутешно.

(Л 92)

Сковорода уміє передати внутрішній світ героя, створити відповідний настрій у чита­ча. У вірші добре показано психологію пере­ляканого Тантала, який «все вздыхает», все лице «морщит, страх трет его члены», «трясевицею будто пораженній», бо над ним завжди висів камінь, який отот мав упасти йому на голову.

В іншій фабулі розповідається про старця пустельники Філарета і юнака Філідона. Для Сковороди найважливішими є істина,

155 розумне життя й моральні чесноти, які ви­являються в добрих вчинках людей. А добрі вчинки — в мудрості, бо й сама мудрість є джерелом всіх доброчииностей. Ось чому Філідон, прагнучи дізнатися, «кій путь жизны свят и твердій», звертається до Філарета, і той подає йому ряд настанов житейської мудрості:

Опасно, сину, с свътом обнходся, З светом, пока жизнь, надобно боротся. Старайся с чужих случаев меж людом, А не с своих бъд познать добро с худом... Не братайсь с тт.м, кто к добру не способній, С преподобным бо будеш преподобній; Паче ж дълай не то, что ветрогоны, Но то, что велят разума законы.

(7, 93)

Засуджуючи легковажність і розпусну по­ведінку Філідона, який кинув рідний край і никав по світах, поет утверджував народні моральноетичні погляди, розвивав патріо­тичні почуття, вимагав виховання чесної

156

людської натури. Фабула спрямована проти ненависного світу зла й лукавства.

«Не впал бы ты в ров, безтолковий деду, Чему моего не держишся следу? Как ты, не видя перед носом рова, Можеш знать звезды, главо безтолкова?»

(І. 91)

Твір гарно скомпонований, дія в ньому динамічна, добре продумані комічні ситуації. Образи невдахимудреця і баби, які висту­пають тут, до певної міри нагадують де­яких фольклорних прототипів, зокрема пі­сенних.

157 у своему курсі поетики наливає епіграмою «короткий вірні, що вказує на якийнебудь предмет, особу, на окремий вчинок чи на багато діянь або просто, або з приєднанням дотепного висновку...» '. Отже, цей жанр тоді розуміли поіншому, ніж у XIX ст. і пізніше. Епіграма у давній літературі не вважалася різновидністю сатиричного вірша чи байки, для неї елемент викриття, висміювання не був обов'язковим. Так загалом розумів епі­граму і Сковорода.

Епіграми Сковороди присвячені різнома­нітним питанням і мають філософськодпдактичне спрямування. Для більшості з них характерна розмовна інтонація, простота лексики і синтаксису, дотепність, легкість і грайливість опису об'єкта. Ось, наприклад, епіграма «Музам колись дев'ятьом...», що являє собою маленький етюд, сповнений філософських сентенцій:

Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера;

З нею — її Купідон; слово зухвале — в устах:

«Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпііщіп.

Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги»,—

Мовила. Музи на те: «Л над нами, богине, не владна.

Наша святиня не ти, наша любов — Гелікон».

(7/, 269)

1 Феофан П р о к о п о в и ч. Сочинения. М.—Л., Издво АН СССР, 1961, с. 443.

158

Наприклад:

Скажи мне кратко мужа мудра дело —

Умей свет в уме и здравіе тела.

(/. 99)

Певний інтерес становлять і ті епіграми Сковороди, в яких відбито його етичні по­гляди, ставляться моральні проблеми. Вони сповнені філософських роздумів, у них вті­лені прагнення і почуття передової людини свого часу.

159 і почуття виливала в поетичній формі. У пое­зії Сковороди відкрився цілий світ, доти майже невідомий,— світ душевних бур і при­страстей, внутрішньої боротьби, напружених моральних, інтелектуальних і соціальних по­шуків, громадянського пафосу і глибокої думки.

Збірка віршів Сковороди «Сад божествен­ных песней» пройнята ліричним піднесенням, філософськими роздумами і настроями. її автор був поетом широкого кругозору, він шукав собі співзвучності у світовій літера­турі і знаходив її передусім в античному письменстві: в писаннях грецького матеріа­ліста й атеїста Епікура, у поезіях Горація, Віргілія та Овідія. Постмислитель у своїй творчості спирався на досвід своїх поперед­ників. Але при цьому не слід забувати, що «церковна і панегірична поезія у пишному стилі барокко XVII ст. поволі затухала, ста­вала анахронізмом. Г. Сковорода відмовився від бароккового словоплетива і не став культивувати гімни та оди в дусі книжної поезії. Поет уподобав головним чином філо­софську лірику, вдаючись часто до ліричних медитацій на гораціанську тематику» 1.

Велика заслуга Сковороди полягає не тільки в тому, що він очолив переломний процес переходу від давньої до нової україн­ської літератури, але підніс і розвинув за­соби поетичної майстерності, спираючись на передові віяння свого часу, на специфічні закономірності народної мови. Він виступив проти старих схоластичних шаблонів, вніс чимало нового у старовинну версифікацію, розвиваючи силабічний вірш в напрямі його тонізації. Під його пером значно збага­чується українська мова, виявляючи свої великі можливості у відтворенні складних філософських понять, глибоких думок і по­чуттів.

Характерним для поетичної творчості Ско­вороди є виразна орієнтація на народність, на широке використання фольклорних моти­вів та образності. «Фольклоризм Сковороди можна вважати однією з характерних рис його творчості. Народне образне слово ко­ристувалося у нього високим авторитетом насамперед у доказовій функції, як підтвер­дження його власних думок і поглядів»

Художня довершеність віршів поетафілософа значною мірою завдячує творчому ви

1 О. В. Мишанич. Григорій Сковорода і усна народна творчість, с. 150.

161

Висока художність багатьох віршівпісень Сковороди виявляється в органічній єдності змісту й форми, в емоційнообразній інтер­претації філософських роздумів і настроїв. Характерною особливістю поетичного стилю Сковороди є багатство тропів, які надають його віршам великої експресивності, збу­джують у читача волелюбні пориви, прагнен­ня до істини, душевної краси, віру в свої сили, ширший погляд на життя:

Ах, простри бодро ветрнла, И ума твоего крила, Пловущи по бурному морю. Возведи зъницы вгору, Да путь потечет прав.

О. 73)

1 П. М. Попов, ро», 1969, с. 69.

162
виник для відтворення душевних порухів.

наведеній строфі метафора «ума твоего рила» особлива, сковородинська. Можна авести чимало прикладів, коли поет ствоює чудові метафоричні образи, в яких проагуються ідеї свободи, сродної праці, ра­дості світосприйняття. Ось деякі зразки: «От его будь вольній, что к земле ум пригвожает...»; «с диспут студенту трещит голова»; «Нехай у тех мозок рвется, кто высоко вгору дмется»; «Распростри вдале взор твой и ра­зумны лучи» та інші.

Знаходимо у Сковороди і цілий ряд епіте­тів, як правило, точних, змістовних, оригі­нальних, з виразно емоційним забарвленням: «огонь неугасный», «горный град», «быстроарный орел», «воля свята, неволя горька», «тайна страна и преславна», «люта мука, тоска проклята», «раны смертоносны», «бсзпечальный, препростый путь», «милый по­кой», «дрожливый трель», «кудрявые леса», «поля зелены», «потоки чисты», «берега трависты», «города премноголюдны», «пучина жруща», «скоропослушныи конн», «свет ве­селый» та ін.

Сковорода раз у раз звертається до біб­лійних образів і церковнослов'янізмів, які :асамперед свідчать про його зв'язок із ста­рокнижною мовою. «В сей силт»», «из сего

163

зерна», «из сего...», «в конце сей», «из сего сьмени...». Далі — епіграфи з біблії, що по­служили ніби поштовхом до написання того чи іншого вірша або мали відігравати роль прикладів у розкритті авторського задуму, ідеї. Загалом для значної частини віршівпісень «Саду» характерна насиченість біб­лійними образами і мотивами (випробування Іова, воскресіння Лазаря, шлях на Голгофу).

А ось початок 5ї пісні:

Тайна странна и преславна!

Се — вертеп вместо небес!

Або:

АдамеІ Адаме! Где еси?

(//. 405)

Поважний стиль тут поєднується у Сково­роди з грубою простонародною мовою, що йде від бурлескних традицій або народного гумору і сатири.

164

«Ой ти, птичко жолтобоко».

«Ах ты, скука, ах ты, мука, люта мука!»

О щастіе, наш ясный свет,

О щастіе, наш красный цвет!

О. 78)

Майстерно використано анафору в «Песне 23й», де поет радить мудро проводити час, не марнувати «дрожайше жизни время». Анафорою починається «ГТьснь 16я» («Про­шли облака. Радостно дуга сіяет»). Уміле користування анафорами, як і вживання ін­ших стилістичних прийомів, збуджує думку

Кто сердцем чист и душею, Не нужна тому броня, Не нужен и шлем на шею, Не нужна ему война.

(I. 77)

Важливу роль у поезії Сковороди відігра­ють антитези. Вони зосереджують увагу па протиставленні антагоністичних понять і до­помагають досягти широких лірикофілософських узагальнень. Багата на антитези сати­рична пісня «Всякому городу нрав и права», де говориться про соціальні порядки другої половини XVIII ст. Прийом антитези зустрі­чається і в інших поезіях Сковороди («О дрожайше жизни время», «О покою наш небес­ный», «Глава всяка свой имеет смысл», «Возлети на небеса, хоть в версальскіе леса»).

Шукаючи найбільш точних, образних форм вислову, які б розкривали провідну думку вірша, посилювали його ритмічне звучання, Сковорода іноді вдається до корекції, на­приклад:

О прелестный мір!

Ты мне —окіан, пучина.

Ты — мрак, облак, вихр, тоска, кручина.

(І, 75)

1GG

До синтаксичних фігур, характерних для стилю Сковороди, належить інверсія. Зміст означень, наприклад, поет підкреслює тим, що переносить їх на друге місце, ставить після означуваного слова: «мір безсовт/гный», «воздух растворенный», «города мно­голюдны», «глагол живой», «пучина жруща», «веселіє сердечное», «смерть страшна», «свет ясный», «путь опасен», «ворота крас­ны» и т. д.

Поет нерідко звертається також до син­таксичних повторень, які допомагають яскра­віше розкрити зміст вірша. Іноді повторами стають різні форми одного і того ж слова:

Осень нам проходит, а весна прошла,

Мать козленка родит, как весна пришла.

(Л 89)

107

Найширше Сковорода вживає займенники в емоційнозакличннх реченнях, які сприя­ють гострішій постановці животрепетних питань тогочасного життя. В цьому відно­шенні значний інтерес становить не тільки пісня «Всякому городу нрав и права», але і ряд інших віршів: «Тот овец любит, а тот козлов» (пісня 9), «Душа моя есть верба, а ты еси ей вода» (пісня 3), «Добро мне быти с тобою: ты мой век будь, а я твой» (пісня 12), «Ты дух на пастыря излій твой» (пісня 26), «Он же на дело сам укрепит» (пісня 27).

Майстерно використовує він і звертання з означеннями «милий», «родной», «святый», «небесный», «милосердный», «сердечный», «спокойный», «ясный», «красный» тощо. Все це зближує автора і читача, змушує остан­нього сприйняти думки поета, як свої власні.

Серед інших стилістичних фігур, якими користується Сковорода, слід назвати гра­дацію. Характерна щодо цього «25я песнь отходная», де градація почуття з кожним наступним словом і рядком наростає, набу­ваючи щирого і безпосереднього звучання:

168
Едеш, хощешь нас оставить?

Едь же весел, целый, здравый.

Будь тебе ветры погодны.

Тихи, жарки, ни холодны.

(/. 83)

Є підстави гадати, що Сковорода читав праці Тредіаковського «Новый и краткий способ к сложению российских стихов» та М. В. Ломоносова «Письмо о правилах рос­сийского стихотворства», де утверджувались принципи силаботонічної системи. Крім того, слід мати на увазі, що познайомитися з но­вою поетикою Сковорода міг ще в Київській академії; тут у лекціях з піїтики, що чита­лися викладачами, зокрема Г. Сломннськнм і Г. Кониським, виразно відчувається присто­сування силабічного вірша до тонічної си­стеми. Цікавим зразком такого твору є па­негірик М. Козачинського, котрий вітав у 1744 р. приїзд цариці Єлизавети до Києва. Завдяки внутрішнім римам, у ньому виразно помітні елементи тонізації, зокрема, перша його частина досить близька до хорея. Відомі й інші спроби силаботонічного вірша. Так, викладач піїтики академії Ігнатій Максимо­вич, ідучи за Ломоносовим, написав ямбами «Оду на первый день мая 1761 года».

169

Хоч Сковорода був вихований на тради­ціях книжної української поезії і послуго­вувався старою силабічною системою, проте у його віршах відчувається виразне тяжіння до тонізації, що йде від народної пісні. Так, наприклад, «Песнь 18я» написана майже правильним чотиристопним хореєм, укладе­ним у восьмнрядкову строфу з характерним вживанням жіночих та чоловічих рим. У піс­ні «Всякому городу нрав и права» вжито чотиристопний дактиль і весь твір побудова­ний на чоловічих римах.

Говорячи про новаторство Сковороди, слід підкреслити, що він один із перших в укра­їнській поезії звернувся до чоловічої рими (грунта — скота, цар — пожар, волоса — леса, век — человек, куском — таком, го

170 рою — головою і т. д.), що було серйозним відступом від силабізму і збагачувало того­часний український вірш, надавало йому більшої гнучкості, динамічності.

Багато віршів Сковороди за своїм ритмом наближаються до народних пісень. Це ви­являється, зокрема, у внутрішньому риму­ванні кожного рядка. Наприклад:

Ах ты, печаль, прочь отсель! Не безобразь красных сел. Бежи себе в болота, в подземный ворота.

(I, 62)

У народнопісенному ключі написані пей­зажні вірші. Змальовуючи красу природи в зорових і музичнослухових образах, Сково­рода для більшого ритмічного звучання посилює окремі наголоси (по два в кожному рядку) — прийом цілком народнопісенний:

О. 70)

171 нові закінчення, хоча співзвучність між ними лишається все ж відчутною: «сонце — овцы», «минут — лютій», «назад — взять», «пора — зоря», «головою — кровью», «избрание — Богдане», «свободна — самохотно» та ін. Часто, застосовуючи такі неточні, приблизні рими, що нерідко переходять у звичайні асо­нанси й алітерації, Сковорода цим ніби зменшує співзвучність поетичних рядків. Але тут він, руйнуючи омертвілі канони тра­диційної поетики, вводить багато внутрішніх рим, що значно посилюють мелодійну орга­нізацію строфи, зумовлюють музикальний колорит вірша. Свіжо і оригінально звучить внутрішня рима у нерівноскладових рядках перед цезурою:

Пройшли облака.

Радостна дуга сіяет.

Пройшла вся тоска.

Свет наш блистает.

(І, 75)

Або:

Чтоб не был послъ участный,

Где горит огнь неугасный...

(7, 60)

172 них форм. Крім поширених у ті часи дворяд­кових і чотирирядкових строф, у Сковороди знаходимо багато творів іншої віршової структури. Він дав нам цілий ряд нових строфічних будов, дуже цікавих і щодо кіль­кості складів у рядках, і щодо кількості ряд­ків у строфі.

Ось зразок трирядкової строфи, де поет використовує восьмискладову будову рядка (як у веснянках) з парним римуванням і з розбивкою 14складника на римовані частини:

Только солнце выникаст,

Пастух овцы выганяет.

И на свою свирель выдает дрожливый трель.

(/, 72)

«Песнь 16я» «Саду» написана чотириряд­ковою строфою, яка відзначається оригі­нальною формою. Рядки в строфі нерівноскладові. Перший і четвертий рядки мають по 13 складів, другий—10, третій—14. Загальна схема римування: аабб. Поряд з кінцевими жіночими введено і внутрішні рими.

173 стивосьміірядкова строфа. Шестирядковою строфою написані пісні 10а («Всякому горо­ду...»), 19а («Ах ты, тоска проклята...»), 26а («Поспешай, гостю, поспешай»). Цією строфою Сковорода володів досконало. «За різноманітністю строфічної будови віршів, музичної їх організації,— слушно зазначає І. Пільгук,— ніхто з українських поетів не перевершив Сковороду аж до Шевченкового «Кобзаря» '.

Оригінальні у віршах Сковороди рефрени і приспіви, що стоять після кожної строфи. В них найчастіше виражається основна дум­ка. Так, в «Песне 12й» після кожної строфи повторюються рядки:

О дубрава! О зелена!

О мати моя родна!

В тебъ жизнь увеселенна, в тебт. покои, тишина!

У пісні «Всякому городу нрав и права» Сковорода за допомогою рефрену посилює провідну ідею твору, підносить примат розу­му, контрастно протиставляючи його того­часному соціальному і побутовому злу:

А мне одна только в светъ дума,

Как бы умерти мне не без ума.

1 І. І. Пільгук. У пошуках художньої правди. К., «Дніпро», 1969, с. 16.

174

Сковорода невтомно працював над поети­кою і ритмікою своїх віршів, прагнучи, щоб вони легко сприймалися і поширювались у масах. Спираючись на багаті джерела на­родної творчості, Сковорода виробив свій оригінальний поетичний стиль; він не тільки прокладав шляхи для розвитку нової укра­їнської літератури, а й сам став її піонером.

Важливе місце в літературній творчості Сковороди посідають байки і притчі. Пи­сьменник ставився до них дуже серйозно, бо вони давали йому можливість узагальнюва­ти свої спостереження над життям, вислов­лювати в найбільш дохідливій формі свої погляди, виносити вирок негативним явищам тогочасної дійсності. Тимто не випадково байки і притчі нерідко органічно впліталися у його філософські твори. Та й сам він за­галом розглядав їх як специфічний жанр філософської літератури. Тому цикл його байок являє собою, з одного боку, цікаве літературне явище, а з другого — філософ­ське.

Створивши славнозвісну збірку «Басни Харьковскія», Сковорода заклав міцні під­валини для розвитку української класичної байки як самостійного жанру.

«Басни Харьковскія» живуть і живлять народну мудрість ось уже близько двох століть і житимуть далі, поки існуватиме цей вид творчості. «Байка як сатира,— писав Бєлінський,— була і завжди буде прекрас­ним родом поезії, поки будуть з'являтися на

176 цьому поприщі люди з талантом 1 розу­мом»

До Сковороди літературна байка пройшла вже великий шлях свого розвитку і мала цінні традиції. «Книга мудрості самого на­роду» (М. Гоголь), байка своїм корінням сягає у фольклор, у казки, прислів'я і при­казки, в яких найповніше відтворено життя трудящих мас, їхній побут та історію, пси­хічний склад, невичерпний гумор, мудрість і дотепність. Байка, як зазначає російський дослідник Л. М. Степанов, «вийшла з надр народної свідомості і на всьому протязі свого багатовікового історичного розвитку була тісно зв'язана з народом, передаючи його мудрість, його сподівання, його протест проти гнобителів, його високі моральні сали» 2.

У давнину байкою називали невеличке моральноповчальне оповідання, в якому дійовими особами виступали не люди, а зві­рі, наділені людськими рисами. Цей жанр виник у VI—V ст. до нашої ери в Греції; першим байкарем вважається легендарний

1 В. Белинский. Поли. собр. соч., т. VIII, с. 576.

2 Русская басня XVIII и начала XIX пека (Библио­тека поэта, малая серия), изд. 2е. Л., «Советский пи­сатель», 1951, с. 5.