Езоп. Його байки, написані прозою, а на по чатку нової ери переказані віршами римським поетом Федром, розійшлися по всій Європі. В Росії їх переклали ще в першій третині XVIII ст. Вони й пізніше користувалися великою популярністю і стали багатющим джерелом, з якого черпали мотиви і сюжети наступні покоління байкарів. Але байка у кожного народу набула своєрідного національного колориту.
Звертаючись до традиційних сюжетів і знайомих образів, байкар щоразу наповнює їх новим змістом, дає їм нове тлумачення, розкриває суспільні відносини, властиві даній історичній епосі. Езопівською мовою широко користувалися письменники, оратори і політичні діячі, коли хотіли висловити думку, яку не можна було в часи політичного гніту виголосити відкрито. Саме езопівською мовою байка засуджувала соціальну несправедливість. З часом вона набула сатиричного характеру. Одним із перших байкарівсатириків був римський поет Горацій. У сатиричній байці нерідко з великою силою узагальнення викриваються пороки і паразитизм панівних класів, утверджуються високі моральні якості народу, риси його світогляду, його світосприймання.
Байка, як правило, складається з двох ча
178
стин: оповідної та дидактичної. О. Потебня
слушно назвав ці компоненти «поезією» «прозою». Сюжет байки — яскраве, образоповідання, своєрідна драматична сценка, становить її «поезію». А висновок, повчальна мораль — це скупа логічна «проза». Коли образність, «поезія» переважає дидактику, «прозу», тоді й народжується художньо сконала байка
Жанр дидактичних алегорій здавна був поширений в українському фольклорі і ста|н.давній літературі. Про це свідчать два томи українських народних байок (тваринний епос), опублікованих В. Гнатюком, та використання відповідним чином зразків нього жанру в полемічному письменстві XVI—XVII ст., у проповідях тощо. Так, ■ «Аиокрисисі» X. Філалета зустрічаємо ку про Вовка і Лисицю, що збиралися арцювати. До алегоричних образів байок ається і автор антиуніатського памфлету Пересторога».
Здавна слідом за байкою, поряд з нею шла дослідницька думка, прагнучи визнанти її суть, функції і специфіку. Автори кільних риторик і поетик XVII—XVIII ст.
А. А. Потебня. Из лекций по теории словеснії. Харьков, 1894, с. 58.
12«
179
грунтовно розробляли теорію байки, підкреслюючи її велике виховне значення не тільки для юнацтва, але й взагалі для наро ду. Вони вказували на те, що «байки привертають до себе увагу, зокрема селян... котрі щиросердно слухають вигадки і, про йняті насолодою, легко погоджуються з тим. що їх захоплює» '.
Форму байки широко використовували у своїх казаннях церковні оратори другої половини XVII ст.— Іоаникій Галятовський та Лнтоній Радивиловський. До цього їх спонукала й необхідність посилювати емоційний вплив своїх проповідей та збуджувати відповідний інтерес в аудиторії. «Коли слухати новий, вестій яких мігьй погребних и басней,— зазначає Радивиловський,— то ушеса свои с охотою наклоняем; а коли слова божого в церкви слухати, отклоняем уши» 2. Сковорода також використовував байки для пропаганди своїх ідей. Наприклад, у тракта ті «Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира» наводиться «Басня о котах» як «унаочнення» ідеї «сродной праці», в діа
1 Байки в українській літературі XVII—XVIII ст. К., Видво АН УРСР, 1963, с. 14.
2 Цит. за кн.: Питання літератури. К, Видво АН УРСР. 1962, с. 176.
180
.о
и «Разговор пяти путников о истинном ни. гіи в жизни» — байка про діда і бабу, ВОТрі «зделали себе хату, да не прорубили ни одного окошка». Загалом треба сказати, що байки займаII почесне місце в українській літературі XVII—XVIII ст. Вони часто зустрічаються tt численних курсах риторик і поетик. Тому Не може бути сумніву, що не тільки зразки українського байкарства XVII—XVIII ст., але й більшість байок античного світу, крема Езопа, Сковорода знав. Разом з тим І слід забувати про поширення жанру пайки на той час у російській літературі (В. Тредіаковський, М. Херасков, О. Сумароков, І. Хемніцер). Варто відзначити, що творча обробка байвнх фабул, «перелицювання» їх на новий ад, а також створення байок за зразком уже існуючих були досить поширеним явищем у XVII—XVIII ст. Проте Сковорода, як побачимо далі, дещо інакше підходив до створення байки. Першу байку Сковорода написав віршем 1760 р. під назвою «Басня Эсопова». У підаголовку зазначено, що ця байка «препГіраженна на новый вид малороссійськими фарбами для учеников поетики 1760 года
181
от учеников, нимало к сему ие рожденны. обучалися» (1,462).
В основу твору покладено стислий езопівський сюжет. Але Сковорода оригінально наповнює байку народним колоритом, розширює окремі сюжетні деталі, вносить у неї чимало рис українського побуту і цим чітко окреслює персонажів, передає їх психологічний стан.
Показуючи зіткнення Вовка і Козляти, автор загострює сцену, надає їй драматич ного напруження, зображує переживання беззахисного Козеняти перед страшним хижаком. Елементи ліризму посилюють гуманістичне спрямування байки. Перед смертю схвильоване Козля благає Вовка востанніг заграти йому на флейті:
«Я знаю, что мне нельзя минуть смерти От твоих зубов. Но будь милосердый! Зделай, молю тя, ту милость єдину: На флейтузе мне заграй на кончину. Чтоб моя мне жизнь увенчалась мила. Сам, мудрый, знаешь, что в конце вся сила...»
(7, 462)
Вовк був певен, що він встигне з'їсти свою жертву, і почав «надувать минавета». Але вийшло не так. Коли Козля заходилося витанцьовувати, самозакоханого «Волка хва
182
іпмн подмазуя гладко», собаки напали на Музиканта» и роздерли його. Байка має «приказку»:
Не ревнуй в том, что не данно от бога.
Без бога (знаешь) ни же до порога.
Аще не рожден — не суйся в науку.
Ах! Премного сих вьчно пали в муку,
Не многих мати породила к школе.
Хочь ли быть щаслив? — Будь сыт в своей доле.
(7, 463)
У цій «приказці» Сковорода вперше формулює свою ідею про необхідність жити «за природою», тобто кожна людина має займатися тією працею чи діяльністю, до якої вона має природний нахил.
Твір, породжений конкретною життєвою потребою, мав свою дійову силу. «Сія о музыкант Волке казка,— пояснював Сковорода в приписці до байки,— успела до того, что пастырь добрый Іоасаф Миткевич больше 40 отроков и юнош свободил от училищного ига во путь природы их, ревнуя человеколюбію — не тщеславно» (I, 463). Уже перша спроба показала, який великий вплив мав цей жанр на читачів. Однак до збірки, укладеної самим Сковородою, байка не ввійшла, бо вона мала учбове призначення.
Залишивши педагогічну працю і живучи а селах поблизу Харкова, Сковорода написав знамениту збірку байок «Басин Харьков
183
скія». Перша половина її (15 байок), очевидно, створена у 1769 р., бо сам автор повідомляє, що «полтора десятка басень» він написав «в седьмом десятке нынешняго века, отстав от учительской должности». Друга половина збірки написана 1774 р. в селі Бабаях, і тоді ж Сковорода надіслав увесь збірник з ЗО байок до свого приятеля П. Ф. Ланкова з листомпосвятою, в якому висловив свої погляди на жанр байки.
Роздумуючи над сутністю байки, Сковорода особливий наголос робить на силі мислі, на її безсмерті: «Все не наше, все погибнет и самій болваны наши. Одни только мысли наши всегда с нами, одна только истина вечна, а мы в ней, как яблонь в своем зерпе, сокрыемся» (I, 108). В згаданому листі він скромно називає свої байки водою власних дум: «Не мои сій мысли, и не я оные вымыслил: истина есть безначальна». Тут же філософ пояснює, що йому цей жанр імпонує своєю здатністю «живо» передавати у зовні, здавалося б, ірраціональній формі «живий образ істини».
Байка здавна була жанром сатиричної літератури, яка основне своє завдання вбачала в дошкульному, в'їдливому висміюванні якогось явища дійсності. Саме на силу її
184
Міху найперше вказує Сковорода, розкриішючп одну з найхарактерніших особливостей цього жанру: «Глупую важность встречают по виду, выпроважают по смеху, а раіумную шутку важный печатлеет конец. Нет смъшняе, как умный вид с пустым потрохом, и нет веселее, как смешное лицо с утаенною ІЬлностью. Вспомните пословицу: красна хата не углами, но пирогами» (I, 107).
Сковорода визначав байку як «мудрую играшку», що в собі ховає «силу». Ця розумна штука «сверху ничто, но в серіодке чтось, «наружи ложь, но внутрь истина... картинка, сверху емтлнна, но внутрь благолепна». Він добре розумів, що форма байки дає йому можливість висловлювати і пропагувати свої суспільнополітичні та філософськоетичні погляди. Філософбайкар вважав, що відтворення істини є характерною рисою байки. «Басня тогда бывает скверная и бабія, когда в подлой и смешной своей шелухе не заключает зерно истины, похожа на орех свищ» (I, 107).
Крім того, він підкреслював, що для розкриття сутності того чи іншого явища, для утвердження істини здавна мислителі зверталися до байки. «Сей забавный и фігурный род писаній был домашній самым лучшим
185 древним любомудрцам... И не дивно, что Сократ, когда ему внутренний ангел предводитель во всех его делах велел писать стіхи, тогда избрал Езоповы басни». Тому Сковорода турбується про розвиток байкарського жанру, бо в байці просвічує істина, як «иногда во вретищЬ дрожайшій кроется камень». Вона має і педагогічну функцію. «Отческое наказаніе заключает в горести своей сладость, а мудрая игрушка утаевает в себе силу» (І, 107).
Були, певна річ, у поглядах Сковороди на байку положення, взяті ним із шкільних поетик і риторик. Але, незважаючи на це, його концепція байки випереджає тогочасну теорію. Особливо цінним є те, що Сковорода виступає як новатор, творець оригінальних байок на Україні. Він значно розширив ідейнотематичне спрямування байки, використовуючи її як один із засобів викриття негативних типів і явищ дійсності. Його байки пройняті ідеєю «еродної праці», любов'ю до простих трударів, роздумами про соціальну справедливість, про правду і кривду. Сила сковородинської байки полягає в проповіді високих етичних істин, осуді згубного честолюбства та «сластолюбія», нестримного прагнення до збагачення, набувацтва.
186
І
Кращі байки Сковороди мають виразно сатиричний характер, у них автор нещадно картає вищі верстви тодішнього суспільства, «окрема ненаситне й зажерливе панство, що ганяється за славою і чинами. Це раби наживи, хижаки, які «мудрствують, як ідоли» й «лукаві, як змії...» Ось чому діяльність Сковороди на ниві байкарства була вороже зустрінута панівною меншістю, яка боролася усіма їй доступними засобами, щоб применшити вплив його байок, не допустити їх поширення. Про це говорить сам байкар. Так, у філософському діалозі «Пря бьсу со Варсаною» (в образі якого виступає автор) Сковорода змальовує епізод звинувачення Даймоном (бісом) Варсави у написанні байок.
У ході гострої суперечки біс домагається, щоб байкар покаявся і не писав «догматов новых». Але мудрість Варсави бере гору над Даймоном, який змушений визнати: «О, діавол да станет одесную тебе! Толь помрачаеши мнь ум» (II, 98).
Байки Сковороди поширювались у багатьох списках, але не потрапляли до друку. Цим пояснюється і той факт, що комітет духовної цензури своїм розпорядженням від 30.V. 1837 р. заборонив випускати в світ уже надруковані «Басни Харьковскія», бо, за висновком архімандрита, в них містяться
187
«весьма важные погрешности». «Басни Харьковскія» вийшли після того, як у них були зроблені цензурні скорочення.
Самий факт створення збірки байок свідчить про те, що справа, розпочата Сковородою, була на часі, була велінням епохи.
Коли читаєш «Басни Харьковскія», особливо такі з них, як «Жаворонки», «Навоз и Алмаз», «Орел и Черепаха», «Жаби», «Чиж и Щиглик» та ін., не можна не згадати байок Езопа, Сумарокова. Однак це не означає, що Сковорода був наслідувачем згаданих байкарів, бо справа не в сюжетній схемі, використання якої не позбавляє твір художньої самостійності, а в зображенні характерів і створенні живого колориту свого часу. Загалом байки Сковороди оригінальні, самобутні; їх сила і оригінальність полягають у сатиричному спрямуванні, в умілому застосуванні алегоричного образу, в порушенні злободенних питань про зміст життя людини, про високі моральні принципи, якими вона має керуватися у своїх вчинках.
Отже, ідейний зміст байок Сковороди визначається не сюжетними схемами, які тисячоліттями переходили від байкаря до байкаря, а соціальною дійсністю епохи, класовою позицією автора, його неповторною худож
188 ньою індивідуальністю. Спостережливість і гострий розум філософабайкаря дали йому можливість проникати в самий корінь речей, утверджувати сміливі думки, піддавати критиці існуючі порядки.
Байки Сковороди мають свої особливості. Писані прозою, вони здебільшого побудовані на діалогах і контрастах. Розмова дійових осіб часто носить полемічний характер. Кожна байка складається з двох частин: фабули і сентенції. У фабулі — короткій розповіді — діють переважно алегоричні уособлення — звірі, птахи, комахи, явища природи, предмети, іноді люди. Обставини, в яких відбувається дія, змальовуються здебільшого лаконічно. Стислість і динамічність — характерні риси фабульної частини байок Сковороди. Після цього йде мораль байки («сила»), яка випливає з фабули. Іноді за «силу» править народна приказка чи прислів'я. Буває і навпаки: стисла і влучна мораль байки переходить у народне прислів'я. В пізніших байках «сила» стає надто довгою, довшою за саму байку.
Байки Сковороди пройняті гострим дотепом, насмішкою, викривальною сатирою. В них поєднано глибокі думки мислителя з художньою правдою письменника, який
189 добре знав звичаї, психічний склад свого народу, його трудове життя, повсякденні турботи і сподівання.
Будучи тісно зв'язаний зі своїм народом, Сковорода в байках намагається оцінити ті чи інші явища дійсності з погляду народних мас. Він висміює недоліки і людські вади, закликає до чесності, розсудливості в поведінці. Першу байку збірки «Собаки» Сковорода закінчує висновком: «Разумный человек знает, что охуждать, а безумный болтает без разбору». Так письменник підносить примат розуму. Діалог у байці ведеться між двома собаками, з яких одна кидається на проїжджого, а друга застерігає: «Собакою быть дело не худое, но без причини лаять на всякого дурно».
Ідейно співзвучною з першою байкою є байка «Сова н Дрозд», в якій автор засуджує прагнення до популярності і дешевої слави. Сова зазнає багатьох неприємностей від пташиної зграї, яка почала її безжально скубти. «Не досадно ли вам, сударыня,— спросил Дроздик,— что без всякой вашей ншшости нападают? И не дивно ли ето?» Але та відповідає, що хоч її і скубуть сороки з воронами та граками, проте Орел з Пугачем не чіпають. У «силі» байки підкреслюється: «Лучше у одного разумнаго н доб
190
[і іминаго быть в любви и почтеніи, нежели у тысяче дураков» (I, 115).
Ряд байок Сковорода присвятив важливій Гемі про справжню цінність людини.
У байці «Ворона н Чиж» розкрито пиху, егоїзм, короткозорість Ворони, яка, слухаючи спів Чижа, називає його жабою тільки Тому, що останній зеленого кольору, але Чиж зауважує, що вона, Ворона, своїм співом більше нагадує квакання жаби. «Сила», повчання твору подається тезою: «Сердце и нравы человеческіи, кто он таков, свидькіствовать должны, а не внешніи качества. .Древо от плодов познавается» (I, 109).
Послідовно проводячи ідею, що не титули І багатство визначають гідність людини, а її діла, труд і чесність, Сковорода засуджує паразитизм і чванливість панів, їх зазнайство і дурість. Він критикує тих, «который Цловека ценять по одежде, по телу, по деньгам, по углам, но имени, не по его житія Плодам» (1, 128).
В основу байки «Голова и Тулуб» покладено античний мотив про суперечку між частинами людського тіла. Але байкар повії Істю переробив його й окремими деталями чіткіше відтінив зазнайство і чванство Тулуба, виразніше провів свою ідею. ПрикраЦісиий розкішним одягом, Тулуб хизується
191
перед Головою, що їй, мовляв, не перепадає і десятої частини його «великолепія». На це йому Голова дотепно відповідає: «Слушай, ты, дурак! Если может поместится ум в твоем брюхе, то разсуждай, что сіе делается не по большему твоему достоинству, но потому, что нелзя тебіі столь малым обойтится, как мнь» (I, 110).
У цьому короткому, але влучному діалозі байкар висміює бундючність і самодурство тих панів, «который честь свою на одном великолепіи основали».
У байці «Жаворонки» молодий Жайворонок дуже перестрашився від шуму і тріску, з яким розбилася Черепаха, намагаючись літати. Він по своїй наївності подумав, що це той найстрашніший та найдужчий птах — орел, про якого йому розповідав батько. Старий Жайворонок запитав: «А почему ты догадуєшся, сынок?» — «Батюшка! — відповів молодий.— Как он садился, я такой быстроты, шуму и грому никогда не видывал». На це старий досвідчений батько відповів:
«Не то орел, что высоко Л'Ьтает, Но то, что легко седает».
(І. ПО)
Для Сковороди Езопова фабула про черепаху, котру орел даремно вчив літати, послужила лише канвою, на якій він вишиває
192
Пені узори, вводить нові образи, деталі, пі юдн. Так, у цій байці введено цілком оригінальні персонажі молодого і старого жайІоронка з їх дотепним діалогом і портретною характеристикою.
Більшість байок Сковороди мають оригінальні сюжети, взяті із сучасної йому дійсності, з життя і побуту рідного народу. Так, у байці «Старуха и Горшечник» автор іакликає цінити в людях не зовнішню красимо і ь, а ділові якості. Тут показано, як баба купує горшки, вибираючи їх очима, за зовнішнім виглядом, а не за тим, чи вони цілі, чи чисто дзвенять. Такому поверховому розумінню цінності людини автор протиставляє своє розуміння «чистого звону». Це — чисте і не заздрісне серце, «милосердное, терпеливое, куражное, прозорливое, воздержное, мирное» (I, 128). Але Сковороді цього мало: він прагне, щоб його загальні висновки чиіпіли до читача, стали зрозумілими. Тому її «силі» письменник свої абстрактні думки переводить в живі, відчутні предметності: у царських палацах є порцелянові, срібні І золоті уриналн, але від них набагато вище стоїть звичайний глиняний і дерев'яний посуд, їжею наповнений. І на підкріплення цієї думки наводиться прислів'я: «Не красна изба углами, а красна пирогами».
ІЗ М. Поліщук 193
У байці «Два ценныи камушки: Алмаз и Смарагд», розвиваючи ту саму тему про чесність і цінність людини, Сковорода утверджує думку, що «цьна и честь єсть то же». Будучи при королівському дворі в блиску і славі, Смарагд у листі до свого друга Адамантія — Алмаза шкодує, що той не дбає про свою честь і живе в попелі. Але придворна «пустослава» не приваблює Алмаза, який вважає, що «цена наша, или честь, всегда при нас и внутрь нас. Траповщики не дают нам, а открывают в нас оную» (І, 116).
У висновках автор переводить розмову в сферу людського життя: «Сея кто не имеет внутрь себе, иріемля лживое свидьтелетво снаружи, тот над'евает вид ложнаго алмаза и воровской монеты». На підтвердження своєї думки байкар наводить прислів'я: «Глупой ищет места, а разумнаго и в углу видко» (І, 117).
Тут Сковорода віддає перевагу повчальному висновку, заради якого жертвує правдоподібністю алегоричного персонажа, осмисленням образних асоціацій, розвитком сюжету; діалог персонажів у творі замінюється їх листуванням. Це викликане тим, що Сковорода не завжди вміло застосовував алегоричний образ, добре узгоджений з темою і предметом зображення. Одначе ряд його
194
І ні.ж вражають конкретністю художніх обІ'.і іів, породжених тогочасною дійсністю, вдалим поєднанням реального й алегоричні по планів з метою досягнення сатиричного ефекту.
Значний інтерес у цьому відношенні становить сатирична байка Сковороди «Оленина и Кабан». Твір спрямований проти розбещеності паразитичних верств суспільства, модного тоді захоплення всілякими дворянськими титулами і чинами. Байкар протиставляє самовихвалянню, неробству й бундючності козацької старшини чесність І скромність простих людей, трударів.
Зустрівшись з домашнім Кабаном, Олениця радісно привітала його: «Желаю здравствовать, господин Кабан». Останній витріщився на Оленицю за те, що вона осмілилась назвати його постарому Кабаном. Він розцінив це як «негодную подлость», як «неучтивость» і «вскричал, надувшись»: «Почему ты меня называеш Кабаном? Разве не знаєш, что я пожалован Бараном? В сем имею патент, и что род мой происходит от самых благородных бобров, а вместо епанчи для характера ношѵ в публике содраную с овцы кожу» (I, 127).
Олениця відповідає: «Мы, простыв, судим Не по убору и словам, по по дьлам. Вы
13*
196
так же, как прежде, роете землю и ламаєте плетень». Цим письменник підкреслює, що гідність людини визначається не зовнішнім виглядом, не її багатством, походженням і титулами, а ділами, високими моральними якостями.
В алегоричному образі Кабана, який «пожалован Бараном» і носить «содраную с овцы кожу», знайшло своє відображення таке характерне явище другої половини XVIII ст. на Україні, як перетворення козацької старшини та інших багатіїв у «малороссийское дворянство», яке вже на «законних підставах» дерло шкуру з простих людей. У висновках байкар в'їдливо висміяв українських багатіїв, пройдисвітів та кар'єристів, які з метою наживи правдами й неправдами домагалися чинів та «благородних» звань, а своє тупоумство і духовну убогість прикривали розкішним одягом. «Не можно довольно надивится глупцам, пренебрегшим и поправшим премного честнейшій и бсзценный добродетели бысер на то одно, чтоб продратся в чин, совсем ему не сродный. Кой им змій в ухо нашептал, что имя и одежда преобразит их в бытіе, а не жизнь честная, достойная чина?» (I, 127).
Образ Кабана є втіленням панської пихи, самодурства феодальних володарів, їх знева
196
до простого народу. Це той самий соці.11.ний тип, який так дотепно висміяний в анонімній сатирі «Доказательства Хама Дапилея Куксы потомствены».
У другій великій групі байок Сковорода розробляє тему «сродного труда». Сюжети їх оригінальні, зміст виразний, злободенний, пофілософському осмислений.
Високо підносячи «сродну» працю як джерело щастя, як найважливіший вимір людської гідності і моральної краси, Сковорода викриває паразитизм і невігластво представників панівних класів, які займали різні посади не за здібностями і нахилами, а дістали їх у спадок, за дворянськими привілеями. Вони свідомо уникають праці, живуть за рахунок трудящих.
Вільна праця за покликанням — це єдине джерело справжнього щастя і добра. Так, у байці «Змія и Буфон» Сковорода говорить про необхідність праці для оновлення людей і їхнього життя. Тільки пролізши крізь вузьку щілину, мудра Змія скинула з себе стару шкуру й відмолоділа, а лінивий і неповороткий Буфон на це нездатний. На пропозицію ПСІ! пролізти «сквозь узкой сей проход» він з гнівом вигукує: «Да развь ты мене тут отиш задушить?» — «Прошу ж не погнеатея,— сказала Змія, — кроме сего пути
107
нелзя вам туда дойтнть, где мне быть удалось». Байка вчить не шкодувати енергії для докорінного оновлення життя як окремої людини, так і всього суспільства. Провідна думка твору в такому афористичному твердженні: «Чемь лучшее добро, тем большим трудом окопалось, как рвом. Кто труда не перейдіот, и к добру тот не прійдіот» (І, 115).
Наполегливість і енергію виявляє також Олень із байки «Верблюд и Олень». На відміну від ледачого Верблюда, який п'є каламутну воду, Олень переборює труднощі, добирається до джерела, щоб пити чисту воду.
Байку «Колеса часовій» письменник присвячує тим, хто зневажає працю інших, не розуміє і не цінує її. Ця думка випливає з діалогу між двома коліщатами годинника. Одне з них спитало другого: «Скажи мне, для чего ты качаєшся не по нашей склон ностн, но в противную сторону?» І те йому пояснило, що таким його зробив майстер, але воно не тільки не заважає, а ще й допомагає іншим, щоб годинник ішов точно.
Подібне спостерігається і в житті поміж людей «по разным природным склонностям и путь житія разный».
Свій ідеал майбутнього суспільства, де праця буде спільною і всі працюватимуть
198
по «сродності», байкар образно порівняв із годинником, у якому коліщатка, що обертаються в різні боки, забезпечують його нормальний хід.
Поділіться з Вашими друзьями: |