Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим



Сторінка3/3
Дата конвертації04.02.2018
Розмір0.68 Mb.
1   2   3

Збірка «Ніч та незабудка», 2015


ЛИХНО Михайло Георгійович
Михайло Георгійович народився 15 листопада 1941 року в окупованому німцями селі Пересічне Дергачівського району Харківської області в сім’ї робітника.\\зоя\d на зоя\мои документы\статьи в газету\пересічне\2013\поезія-то завжди неповторність\поезія-то завжди неповторність (3).jpg

В 1959 році закінчив 10 класів Пересічанської середньої школи.

Трудову діяльність розпочав на Харківському Авіаційному заводі токарем.

В 1966 році закінчив Харківський Авіаційний інститут. Після закінчення інституту працював на заводі «Південмаш» в місті Дніпропетровськ в цеху помічником майстра.

Працював на приладобудівному заводі ім. Т.Г.Шевченка в місті Харкові начальником технологічного бюро в відділі Головного технолога. Працював в Центральному дослідному конструкторському бюро Державного науково-дослідного інституту СРСР в місті Харкові замісником начальника.

Вірші почав писати ще у шкільні роки. Поштовхом до написання став випадок, коли у 1958 році вчителька російської мови дала домашнє завдання написати вірш . Прочитавши в класі його вірша, вчителька сказала, що в цьому щось є. В його віршах і рідне селище, і люди, і події, що відбуваються навколо, і любов до рідної землі. Друкувався у газеті авіаінституту, «Вісті Дергачівщини», «Пересічанський вісник». Наразі готується до виходу збірка віршів поетів-аматорів творчого об’єднання «Літературне мереживо», значну частину якої будуть займати і його вірші.


Весна прийшла.


Зазеленіли верби і тополі,

В беріз листки розкрилися поволі,

У лісі сині проліски цвітуть,

Вони усі весну в наш дім несуть.


У полі піднялась озимина,

Мов оксамит зелена вся вона,

Під лісом терен викинув бруньки,

Мов білі шарики розсипались вони.


ЛОМАКА Олександра Олександрівна
Олександра Олександрівна народилася 30 квітня 1997 р в селищі Слатине. Із 2003 р. навчалась у Дергачівському ліцеї № 2, тоді ж почала писати вірші та відвідувати заняття літературного гуртка «Зав’язь» (керівник – Тараненко О. С.). |

Має публікації у молодіжному літературному альманаху «Левада» та районній газеті «Вісті Дергачівщини),

Вона — учасник Малої Академії наук, відділення філології, секція «Літературна творчість», де на обласному рівні посіла 1 і 2 місце (в 9 і 10 класах відповідно). Згодом представила Харківську область на всеукраїнському, де посіла III місце.

Також брала учать у конкурсах «Шевченківські читання», «Слово. Образ. Митець», «Золоте яєчко», «Молода Слобожанщина», «Джерельце» у місті Сєверодонецьку.

Нині студентка філологічного факультету (спеціальність - українська мова та література) Харківського Національного університету імені В. Н. Каразіна.

А я дощем вриваюсь в літо,

Ховаю сум під парасольки…

Отак до осені б дожити,

Щоб по калюжах йти босоніж.
Хай зостається літо в житі,

Хай хмари будуть в неба лоні…

Хоч краплями збігають миті

І падають мені в долоні

МАМЕДОВА Діна
Діна Мамедова (Кривошей Євдокія Рафіївна), народилася в селі Дементіївці Дергачівського р-ну на Харківщині, у сім’ї місцевої колгоспниці Марії та уродженця Азербайджану Рафі Муса-огли. Закінчила Прудянську восьмирічну школу (1969). Середню спеціальну освіту здобула у Харківському текстильному технікумі (1974).

Трудову діяльність розпочала на фабриці імені Тінякова контролером тканини. Працювала на трикотажній фабриці та в управлінні будинками Харківської КЕЧ району.

З 1982 р. мешкає та працює у Харкові.

Пише вірші українською та російською мовами.

Член Клубу авторської пісні імені Ю. Візбора, Творчої Асоціації літераторів «Слобожанщина», Дергачівської літературної студії «Суголосся».

Має публікації в альманахах «Левада», «Дзеркальне сузір’я», «Справка», «Склянка часу», «Лава», «Авал», «Слобожанський круг», а також у газетах «Слово ветерана», «Вісті Дергачівщини».

Активно виступає у творчих вечорах, концертах. Брала участь у музично-поетичному фестивалі «Час Візбора» (2010). Стала переможницею в конкурсі «Родник талантов» (2011, Бермінводи), в районному конкурсі «Від слова до слова» посіла друге місце (2011, Дергачі) та перше місце (2012).

Автор поетичної збірки «Що час не стер» (2009).


Початок вересня, дощі,

Зірок нема в низькому небі,

І ніч у чорному плащі

Не мала у зірках потреби.

А вітер спати не давав

І намагався колискову

Співати, та, бач, слів не знав

Виводить починав ізнову.

Мої думки в ту темну ніч

із вітром, певно, чи з дощами

збагнуть не встигли, в чому річ,

а ночі вже змінились днями.

21.09.2008 Збірка «Що час не стер…», 2009р.

МАНЖОС Микола Володимирович
Народився Микола Володимирович у 1952 р в селищі міського типу Слатине Дергачівського району Харківської області.

Навчався в Слатинській середній школі. Після школи закінчив Харківський політехнічний інститут. Із 1979 року працює тренером з легкої атлетики. Підготував Чемпіона Параолімпійських Ігор з бігу. Видав чотири науково-методичних посібника для тренерів і спортсменів.

Член Клубу Пісенної Поезії ім. Ю. Візбора. Лауреат спеціальної премії «Народне визнання фестивалю Місто Дружби запрошує».

Член Міжрегіонального Союзу Письменників України.

Видав п’ять збірок віршів: «Вожди» (1997), «Не виновен только я!» (1998), «Пятьдесят на пятьдесят» (2002), «Есть шанс» (2005) та «В рифме жизни» (2011). Автор продовжує писати (останнім часом чотиривірші), проте не маючи можливості видати нову збірку, викладає їх на СТИХИ.РУ

Любов до літератури прищепила мама, а потім і перша вчителька - Зінаїда Семенівна Попович. Свій перший вірш написав у грудні 1994 р. Приводом послугував ювілей спортивної школи, де й працює автор. Старт виявився вдалим. Відтоді Микола Манжос, закоханий в літературу взагалі та в поезію зокрема, за покликом чарівної Музи ніколи не марнує свій шанс і час, завжди користується кожною можливістю, щоб створити новий шедевр. Його поезія філософська, лірична й іронічна, але вона така жива. Інколи навіть здається, що вона живе своїм життям, а Микола Манжос — обраним, допущеним до її «тайная тайн», щоб грядущі покоління не втратили свій шанс і не стали «манкуртами». Тематика його віршів близька багатьом, і якщо не торкнеться струн вашої душі, то обов’язково зачепить «за живе». Лише вчитайтесь та вслухайтесь у ці рядки, кредо поета і громадянина:




Живу, дышу и жизни удивляюсь,

И ни на чуть судьбу не торопя,

Ни на кого на свете не равняюсь.

Я быть хочу похожим на себя.

Ты на людей внимательно смотри,

Тела — одни, но как разнятся души.

Бывает, свет исходит изнутри,

Бывает, отражается снаружи...




***

Когда-нибудь гром все же грянет,

Когда-нибудь народ воспрянет.

И новый обретем мы путь,

Но не тепер — когда-нибудь.

***


Жизнь, как длинная дорога,

И по ней я побродил



.

МОВЧАН Олександр Леонідович


Олександр Леонідович народився 10 серпня 1981 року у Вільшанах, де і закінчив загальноосвітню школу із золотою медаллю 1998 р.

В 2005 році здобув кваліфікацію спеціаліста інженера-аналітика комп’ютерних систем у Харківському Національному економічному університеті.

Працював спеціалістом відділу доходів фінансового управління Дергачівської районної державної адміністрації. За роки роботи пройшов навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації державних службовців у Харківському регіональному інституті Національної академії державного управління при президентові України.

На даний момент — фрілансер.

Олександр Мовчан - лауреат місцевих регіональних і міжнародних, музичних конкурсів фестивалів і перфомансів «Музи і Діти», «Жива Вода», «Студентська Весна», «Ялтинські канікули» та лауреат Дергачівського районного конкурсу «Від слова до слова» (2013).

Член літературної студії «Суголосся» з 2011 року.


Останній цей літній день

летить у минуле хутко.

Лишилося кілька жмень.

Хмільного мойого смутку…
Тихенько сонце згаса.

І вітер легенько віє.

Блищить небесна роса

В твоїх замріяних віях…


МОСКАЛЕЦЬ Катерина Митрофанівна.
Москалець Катерина Митрофанівна (дівоче її прізвище Сербіна), народилася 21 липня 1949 року у селі Черкаська Лозова біля Дергачів на Харківщині, куди після закінчення війни приїхали жити і працювати її батьки. Вони були простими трударями, працювали на землі, біля худоби, займалися господарством. Під час війни, у сім’ї сталося велике горе - під час бомбардування загинув їхній первісток - шестирічний син Михайлик. Саме він мріяв про сестру Катю, і саме тому дівчинку, що народилася вже після війни, в пам’ять про нього назвали Катериною.

Катя росла дуже веселою, товариською дівчинкою. Післявоєнне дитинство було важким, з нестатками, непосильною для дітей роботою, але все переважала любов батьків, товаришів, подруг. Саме ця любов, дружба і взаємопідтримка давали наснагу до життя – цікавого, творчого, змістовного. Вчилася дівчинка добре, спочатку закінчила 8 класів Черкаськолозівської школи, у 16 років пішла працювати на завод «Електроприлад» теперішній „Хартрон”), одночасно продовжуючи навчання у вечірній школі. Кохання, заміжжя, народження дочки, робота, спілкування, знову навчання яскравим калейдоскопом вирувало у житті Катерини. У 1978 році вона закінчила Харківський машинобудівний технікум за спеціальністю товарознавець. Жінці завжди вдавалося бути гарною дружиною, мамою, хазяйкою. Після закінчення технікуму працювала завідуючою їдальнею у Харківському військовому будинку відпочинку.

Спілкування з людьми, сімейне життя дають Катерині теми для поетичного вираження своїх емоційних вражень. Свої вірші вона присвячує близьким їй людям – батькам, чоловікові, дочці, онукам, рідні. Зараз вона на пенсії, має двох онуків, займається господарством. У її віршах живе вся її душа – по-жіночому чутлива, ніжна, вдячна.



Ушедшим родителям.

Вначале жизнь мне подарили,

Потом растили и любили.

Ценить тогда я не умела.

Сказать «спасибо» не успела.

Ах как теперь бы мне хотелось

Седые головы обнять.

И все морщиночки густые

Разгладить и поцеловать.

Вы не одели, не поели



Чего хотелося тогда.

Вы для меня тогда старались,

Чтоб я нарядная была.

Я все спешила, все бежала.

То время не вернуть назад

И не обнять вас, не обнять.

И вот собрались наконец:

Земной поклон вам мать, отец

За жизнь, за ласку, за любовь

И не хватает больше слов.



ОМЕЛЬЧЕНКО Галина Володимирівна
Галина Володимирівна народилася 27 жовтня 1955 року в селі Пересічне Дергачівського району Харківської області.

В 1973 році закінчила Пересічанську середню школу. З 1973 по 1978 рік навчалась в Харківському державному університеті імені О. М. Горького на філологічному факультеті. Викладач російської мови і літератури. В даний час працює в Пересічанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вчителем світової літератури і російської мови. Має кваліфікаційну категорію «Вчитель вищої категорії», звання «Старший вчитель». Пенсіонер, ветеран праці




Поради Кобзаря

«У всякого своя доля

І свій шлях широкий », -

Говорив Тарас Шевченко

Ці слова глибокі ...

Так, глибокі і розумні

Ці слова простії,

Бо навіки увійшли

У людськії мрії.

Нам мудрий Кобзар

Дав пораду важливу:

Щоб не гнітив душу тягар,

Піклуватися треба про людину.

Шлях широкий вибирати,

А не вузьку стежину;

Про ближнього свого дбати

Й на чуже не зазіхати.

Жити праведно намагатись,

Рідного, українського, не цуратись...

Твої повчальні вірші для нас,

Любий поете, у житті – дороговказ!

2010 р.

ОСТАПЕНКО Сергій Олександрович


Сергій Олександрович народився 1 травня 1960 року в Дергачах, де закінчив СШ № 2.

В 1977 році вступив до Харківського автотранспортного технікуму. Після служби в лавах Збройних Сил працював помічником оперативного чергового в органах Внутрішніх справ.

Вірші, статті на міліцейську тематику пише з 2006 року. Має публікації в газетах «Вісті Дергачівщини», «Слово ветерана», «Комсомольская правда», у відомчому журналі «Преступление и наказание».

Сергій Остапенко — заступник голови Дергачівської районної організації ветеранів України, заступник голови організації ветеранів МВС Червонозаводського РВХМУМВС України в Харківській області, член організаційної методичної комісії Харківської обласної організації ветеранів України.

Із 2011 року фотограф-оформлювач, секретар студії «Суголосся».


Приходите.

Тренажерный кабинет

посетить проблемы нет.

Тут дорожка беговая,

рядом банька мировая!

Руки за спину, в «замок»,

начинается урок.

В позу «кошки злющей» стань,

подбородком грудь достань.

Позвоночник гни дугой.

Вид совсем теперь другой!

Потянулись высоко

и вдохнули глубоко…

Физкультурой занимайся,

быть здоровым постарайся.

Форму тела береги,

сам себе ты помоги.
ОСТАПЕЦЬ Вікторія Іванівна
Народилась Вікторія Іванівна 10 листопада 1972 року у мальовничому селі Бердянському неподалік Маріуполя. Там пройшли дитячі та юнацькі роки. У 1990 році закінчила з відзнакою школу. В цьому ж році вступила на навчання до Слов’янського державного педагогічного інституту. Зараз проживає у селищі Пересічному, працює вчителем початкових класів та керівником фольклорного колективу у Пересічанському будинку культури.

Писати вірші почала у дорослому віці. Поштовхом до написання стали сильні емоційні переживання, пов’язані з трагічними подіями, що відбуваються у нашій країні.



Мамі

Коли сонечко у трави прилягло,

а над річкою спустивсь густий туман,

Коли тиша огорнула все село,

не до сну лиш нашим солов’ям.

Повертаюсь подумки туди, де весь світ яскравий , мов картинка,

Де завжди звучить душі струна — це дитинство, це душі колиска.

Мамо, моя ніжна, рідна і свята!

Мамо, я в думках вертаюся до тебе.

Мамо, і звучить в душі незламана струна.

Мамо, моя ніжна, рідна і кохана.

Непомітно роки тануть, мов вода.

Ось і діти вже так швидко повзросліли,

Вилітають вже із отчого гнізда

На просторах зміцнювати крила.

Але де не кине доля нас,

У думках вертаємося завжди ми

У садок квітучий в солов’ях,

Де душі спокійно, наче в казці.

Коли з вирію повернуться птахи

Й пролетять немало весен з ними,

Нам лелека в хату принесе

онучат, відраду і надію.

І почнеться тут нове життя,

Все продовжиться на слідуючим колі,

Та звучить в душі все та ж одна струна —

То дитинства пісня колискова.

Мамо, моя ніжна, рідна і свята!

Мамо, я в думках вертаюся до тебе.

Мамо, і звучить в душі незламана струна.

Мамо, моя ніжна, рідна і кохана.

ОЧЕРЕТЯНОВА Тетяна Іванівна


Тетяна Іванівна народилася 1 жовтня 1963 року в місті Серафимовичі Волгоградської області (Росія). Дитинство та юність минули в станиці Вьошенській, у незабутніх шолоховських місцях. Тут же в 1982 році закінчила педагогічне училище.

Із 1982 року — у Свердловську на Луганщині. Працювала за фахом — учителем молодших класів, вихователем у дитсадку. Із 2000-го року була оператором котельної на шахті «Червоний партизан».

Вірші пише російською з 1979 року. Була членом літературної студії Свердловська. Друкувалась у районних газетах «Советский Дон», «Знамя шахтёра», в альманахах «Ковчег», «Вдохновение», «Не хлебом единим».

Із 2005 року — в Дергачах на Харківщині. Працювала деякий час реалізатором на ринку та вихователем дитячої кімнати.

Із 2009 року — член творчого об’єднання літераторів «Слобожанщина», в альманаху якого було опубліковано добірки її віршів.

В 2010 році стала переможцем районного конкурсу «Від слова до слова» в Дергачах. Із квітня того року — керівник Дергачівської літературної студії «Суголосся» при районному Будинку культури. Почала писати українською. Вірші публікувалися в колективній збірці «Нам треба голосу Тараса» (2013).

Автор збірок поезії «Млечный ковыльный путь» (2003), «Пчелочка златая» (2011), «Мой Харьков начинался с “Барабашки”» (2012),

«Нараспашку» (2015) та повісті «В тени терриконов» (2011).

Лауреат обласного літературного конкурсу імені О. С. Масельського (2011), регіонального конкурсу «Вічне слово Кобзаря» (2014, Харків) та фестивалю «Час Візбора» (2014, Харків). Перший лауреат премії Валерія Замєсова (2012). Член Національної спілки письменників України з 2015 року.


Березовая роща как гарем,

шумит листвою и флиртует с ветром.

Все жмурится от солнечного света,

и ждет октябрь, чтоб от любви сгореть.

А он пройдет по роще, словно хан,

жен белоствольных в золото оденет,



пред самой юной станет на колени

и поцелуями осыплет стан.

О, страстные объятья октября!

О, девичьи наивные надежды!

Когда к ногам вдруг упадут одежды,

Их по листочку больше не собрать.

Книга стихов «Пчелочка златая», 2011


ПЕРЕПЕЛКІН Анатолій Кузьмович
Анатолій Кузьмович народився 16 травня 1938 року в Прудянці Дергачівського району.

Навчався у Прудянській восьмирічці, закінчив Слатинську середню школу. Працював у майстерні при Політехнічному інституті, на фабриці індпошиву одягу та охоронцем при Жовтневому райвідділу міліції м. Харкова.

Відвідував літературну студію, якою керував відомий письменник В. П. Тимченко, а також пізніше — «Суголосся». Друкував вірші в альманаху «Дзеркальне Сузір’я» та у районній газеті «Вісті Дергачівщини».

Помер 12 вересня 2012 року.


Чебрецями запахло у липні,

звіробоєм, медовістю лип.

І ромашка до серця так липне –

знов у повені сонячних злив.
Як спориш неперейдений світиться!

І як грицики ґречно цвітуть!

Прагнуть всі на землі повторитися.

Але все ж неповторними буть!

РОМАНОВА Ганна Іванівна
Народилася Ганна Іванівна 16 лютого 1955 року в с. Пересічне Дергачівського району Харківської області в родині робітника. ,

З 1962 до 1970 рік навчалася в Дворічнокутянській середній школі, з 1970 до 1972 рік — у Вільшанській середній школі.

Після закінчення школи працювала на Харківському заводі радіоелементів, у дитячому садку кухарем, завгоспом.

Має двох дорослих доньок, онука.

Наразі перебуває на пенсії, проживає в с. Феськи Золочівського району Харківської області.

Перші вірші лягли на папір, коли коханого чоловіка хвороба «прикувала» до ліжка. Це був біль душі, викладений у віршах. Згодом , коли серце почало відігріватися, стала помічати все світле, прекрасне в природі , у людських взаєминах. Живе вірою в те, що доброта переможе, що хорошого в людях більше треба тільки це бачити:

...« я уверена: весна не за горами

И лучик солнца отогреет и меня...»




Закохані

Вночі були медові тихі зорі,

Сонце вранці прокидалось з-за ріки.

Закохані ішли назустріч долі,

Ішли з любов’ю поруч крізь роки.

Весна всміхалася щасливій парі,

Літо віддавало щедрий сонцепад.

Узимку сніги зігрівали далі,

А осінь несла солодкий виноград.

Спішить у вирій літо різнобарвне,

І кріпнуть щирі світлі почуття.

Дарує доля свято довгождане:

Попереду – щасливе майбуття.

14 серпня 2014

СВІЧЕНСЬКА Любов Дмитрівна
Любов Дмитрівна народилася 24 травня 1955 року в с. Черкаська-Лозова. Працювала старшою медичною сестрою в профілакторії Харківського авіаційного заводу.

25 травня 2015 року в Черкасько-Лозівській бібліотеці відбувся вечір-автограф місцевої поетеси Любові Свіченської, присвячений її ювілею.

Любов Дмитрівна – це дуже скромна, обдарована, талановита та добра людина. Мало хто знає про те, що вона складає вірші. Та вона й сама не визнає свої творіння віршами, тому що це в основному поздоровні строки присвячені комусь особисто. А називає себе Любов «рифмоплет».

В 2015 році надрукована своїми силами та засобами збірка її віршів «Стихи Любови». А хто бажає їх прочитати, хай завітає в бібліотеку.

Пише на різні теми – війна, про маму, про тварин. Цікаво те, що у її творів така різна тематика, що не віриться – тут і сатира з гумором, і серйозні вірші.

Працювала медсестрою, брала участь у конкурсах. Дуже мало зустрінеш в житті людей, які б сказали про себе, що вони щасливі в житті і задоволені всім, що в них є. Любов Дмитрівна відноситься до них.


На світі різні спадщини бувають,

Їх нам батьки на пам’ять залишають.

Кому-то залишаються будинки,

Кому-то вілли, а кому хатинки.

Але найбільший спадок – родовід,

Його залишив іще прадідові дід.

Світлини, що в альбомах зберігались,

З онуками, дітьми переглядались.

З них рідні очі дивляться на нас.

І, доки рід живе, ми будем пам’ятати Вас.СЕМИГРАН Ніна Степанівна
Ніна Степанівна народилася 24 жовтня 1946 року у м. Дніпропетровську в сім’ї заслуженого металурга, учасника Великої Вітчизняної війни.

Після школи працювала машиністкою-стенографісткою, готувалася до вступу в училище ім. Глінки на вокал. З дитинства любила дуже співати. Але вийшла заміж та переїхала в смт. Вільшана Харківської області.

Працювала (25 років) в санаторії «Березовські води», брала участь в самодіяльності санаторію. Потім була завідуючою самодіяльності санаторія, де співала не тільки пісні, але і читала перші свої вірші.

В Пересічанському будинку культури пробувала себе у драматургії. Писала театралізовані гуморески.

Будучі на пенсії, брала активну участь у самодіяльності Терцентру при Дергачівській соціальній службі. Активна учасниця гурту «Червона Калина» при Вільшанському сільському клубі. Не одноразово нагороджувалася Дипломами в номінації «Усна народна творчість та гумор» в районному конкурсі майстрів художнього слова «Від слова до слова».


Найкращій бабусі!

Ой, бабуся, моя рідна,

Я для тебе Сонце,

Добра, чиста, щедра, мила

Світлий луч в віконці.

Ти для мене найдорожча,

Я ж – твоя кровинка,

Докажу….. на все я мощна

Хоч поки й пилинка.

Все, що маєш – хочеш дати

Для своєй онуки:

Землю, небо і палати,

Підкладеш і руки.

І любов твою я чую

Літаю на крилах,

І життя все пронесу я

В бабусиних силах.

08.03.2015

СКИДАН Ярослав Анатолійович


Ярослав Анатолійович народився 21 квітня 1988 року у Харкові. Згодом родина переїхала у м. Дергачі. Навчався у Дергачівській гімназії № 3.

Вірші почав писати з 9-ти років. Своїми літературними наставниками та вчителями вважає В.П.Тимченка, О.С.Тараненко, В.С.Бойка та М.І.Чумака. Відвідував Харківську літературну студію «Зав’язь».

Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Харківського Національного університету імені В. Н. Каразіна. Працює викладачем української мови та літератури.

Має публікації у колективних збірках та періодичних виданнях («Лава», «Зав’язь», «Левада», «Місто моє», «Палацу — 75», «Зорі над морем» та ін.). Неодноразово друкувався на сторінках районної періодики: «Вісті Дергачівщини» та «Рідне місто» (1999 -2014).

Автор поетичних збірок «Завтра буде...» (2007), «На роздоріжжі» (2011), автор і перекладач книжок для дітей (видавництво «Ранок», «Майстер-клас», «Пегас»).

Дипломант Всеукраїнського фестивалю дитячої поезії «Джерельце» імені Й. Курлата (Сєверодонецьк, 2005). Учасник Всеукраїнської наради молодих літераторів (Коктебель, 2006). Учасник і лауреат обласного літературного огляду-конкурсу «Молода Слобожанщина» (2005 - 2010), лауреат Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Фокус» (2010). Лауреат стипендії імені Г. Квітки-Основ’яненка (2014).

Член Національної спілки письменників України з 2013 року.


Не писалося і не пишеться.

А чи мізки зліпились жуйкою?

Закидають чужими віршами –

чую лиш аритмічні звуки,

мимо вух пролітає музика,

протікає чорнило крізь пальці.

Хтось у кактусі вгледів музу

І не вперше об нього поранивсь…

Поезії «Завтра буде», 2007

СКРЕБЕЦЬ Наталя Сергіївна
Скребець Наталка (Наталя Сергіївна) народилася 11 березня 1962 року в селі Ветеринарному Дергачівського р-ну Харківської області в сім’ї селян. Батько, Скребець Сергій Іванович, усе життя працював механізатором. Мати, Тетяна Антонівна — обліковцем ремонтних майстерень у радгоспі. Брат, Володимир — ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС.

Навчалася в Малоданилівській середній школі (1969 — 1979). По закінченні працювала в Козачолопанській середній школі № 1 на посаді старшої піонерської вожатої.

Вищу освіту здобувала на філологічному факультеті Харківського державного університету імені М. Горького, відділення російської мови та літератури (1981 — 1987).

Із 1986 року в Козачолопанській середній школі — вчитель російської мови та літератури, де працює і нині. Має вищу кваліфікаційну категорію та педагогічне звання «Учитель-методист». Має друковані роботи у методичних журналах «Позакласний час» та «Все для вчителя» (1999, 2013, 2014).

Публікувати вірші почала в 1977 р. в районній газеті «Ленінський шлях» і обласних газетах «Красное знамя» та «Вечірній Харків», дитячій газеті «Журавлик».

Автор збірок поезії «Яблучко від яблуньки» (2002) та «Зі смаком вишні на вустах» (2010).

Має звання «Почесний громадянин селища Козача Лопань».

Член НСПУ із 2013 року.


У твоєї музи золоте волосся.

Променисто сяють очі голубі.

А моє натхнення…Де воно взялося?

Йде назустріч людям.Чом же не тобі?

У твоєї музи білосніжні плечі.

І легенький дотик витончених рук.

І вона з тобою поряд кожен вечір,

А моє натхнення потерпа від мук.

А моє натхнення плаче і страджає.

А моє натхнення полум’ям горить.

І рядки, сльозами вмиті, залишає.

Це найщасливіша в моїй долі мить.

СЛАТІНА Олена Михайлівна


Олена Михайлівна народилася 20 вересня 1952 року в смт. Вільшанах Дергачівського району Харківської області. Почала друкуватися з восьмого класу в районній газеті «Вісті Дергачивщини».

Була редактором шкільної газети.

Після закінчення школи вступила до Харківського училища культури. В 1974 році брала участь в конкурсі «Турнір поетів». Нагороджена «Почетным дипломом» та цінним подарунком. З 1977 року переїхала в м. Чугуїв Харківської області. Друкувалась в газеті «Красная звезда», «Вісті Дергачівшини», відвідує студію «Суголосся». Керівник студії «Пегас» при Вільшанський бібліотеці для дорослих. Лауреат літературного конкурса «Від слова до слова» 2011 року. Учасник конкурсу в 2012 році. Бере участь в зустрічах поетів Харківщини «Дзеркальне сузір'я». Зараз працює над збіркою віршів «Під знаком Діви». На вірші поетеси Олени Слатіной написані пісні - «Батькове крило», «Мамина любов», «Горять вогні у обелісків», «Остров счастья» та інші.


Мені наснилося дитинство

Мені наснилося дитинство...

Ялинки запах на Різдво,

Бабусині смачні гостинці,

чотирилапий друг Сірко.

Я слухала казки матусі

Щоб їх ніколи не забути

Вдихала запах рути, м'яти,

Щоб їх на вік запам'ятати.

А як я подих тамувала

Коли у тітчинім садку

У травні вишні розквітали!



Приснилась річечка-струмок,

Що Нецвітаєм називали

І в літню спеку дітлахам

Свої обійми дарувала....

Від щастя плакала ввісні

До сонця руки простягала.

Бо знов під батьковим вікном

Духмяно липа квітувала.

Моє дитинство! Берег мій!

Країна мрії і надій!

Хоча б вві сні приходь частіше

І серце радістю зігрій.




СНЄГІНА Світлана Василівна
Світлана Василівна народилася 27 травня 1974 року у м. Перм (Росія). Із 1976 року живе у м. Дергачах, де навчалась у СШ № 2.

В 1996 році закінчила Харківський економічний технікум. Працювала бухгалтером на Дергачівській філії заводу імені Малишева.

Вірші пише з 10 років. Має публікації в газетах «Красное знамя», «Вісті Дергачівщини».

Брала участь у фестивалі співаної поезії в Асканії-Нова, де здобула приз глядацьких симпатій. Лауреат районного літературного конкурсу «Від слова до слова» (2013, Деркачі).


Іде зима і знову сипле снігом,

і вітер шарпа віти горобин –

встига за часу скоро плинним бігом,

заповнює собою сутність днин.

Розсиплеться то срібним діамантом,

то перлами небесної краси,

прозорим і незаперечним фактом,

застиглою краплиною сльози

та інеєм, що ліг вже на повіки, –

феєрія зимова непроста.

І пада листя на змерзлі ріки,

й червона горобина на вуста.

СТЕЦЕНКО Сергій Федорович


Сергій Федорович народився 1 березня 1955році в Пісочині Харківського р-ну.

В 1972 р закінчив Солоницівську середню школу № 1.

Після служби в армії вступив до ХПІ та здобув фах інженера-електронщика. В 1977 році виконав норматив майстра спорту СРСР зі спортивної акробатики.

Із 1981 по 1998рр — науковий співробітник НДІ ХЕМЗ, а також тренер із акробатики в Дергачівській ДЮСШ, де працює і понині. В Солоницівськім колегіумі — вчитель фізкультури за сумісництвом.

Вірші пише з 1996 року. Із 2012 р - член літстудії «Солониця», а з 2013 року — літстудії «Суголосся», двічі дипломант районного конкурсу «Від слова до слова».

Автор збірки поезій «Алмазные россыпи» (2013)


Доргога к храму через поле вьется,

Идет сквозь горы, через лес бежит.

А в синем небе солнышко смеется,

Алмазной россыпью роса лежит.
Дорога к храму – вот для нас спасенье,

Спасенье наших тел и наших душ

Уходят прочь тревоги и сомненья,

И холод одиночества и стуж.


Дорога к храму – свет в конце тоннеля,

Важнейшая дорога из дорог.

Благословен тот, кто с пути не сбился,

И кто для Господа себя сберег.

Збірка «Алмазные россыпи», 2013
СУХАРЛЬОВ В’ячеслав Олексійович
Народився В’ячеслав Олексійович 30 липня 1955року у місті Гуляй-поле Запорізької області у багатодітній селянській сім'ї.

Закінчивши школу і інститут сільського господарства, В’ячеслав Сухарльов працював головним спеціалістом та директором сільськогосподарських підприємств, навчався у аспірантурі. Після цього поет прийняв посаду доцента, а згодом — завідувача кафедри та професора аграрної академії.

Писати вірші автор став із першого класу школи і все життя не покидав слугувати поезії. Автором підготовлено декілька книжок українських віршів, текстів пісень, поем, казок та віршиків для дітей. Творчість В.О.Сухарльова відмічається не тільки різноманітністю жанру, а й багатоплановістю тем — ліричні, історичні, патріотичні та інші мотиви. Впродовж останніх тридцяти років незмінним другом життя поета і першим читачем та рецензентом творів була його дружина — Олена Вікторівна Сухарльова. Тому автор творив поезії не завжди про неї, та майже завжди — для неї.

«Вишиванка»— друга книга поета-пісняра. Перша книга «Лебединість» вміщує в себе майже 200 текстів пісень.

Лірика В.Сухарльова розрахована як на дітей, так і на молодь та людей різного віку і вподобань.


Осіннє

Сонця колесо котиться швидко.

Непомітно вже осінь мина.

І зима так зненацька, нізвідки,

підкрадається, хитра мана.

Відцвіли, відцвіли орхідеї,

наче жінка кохана чиясь.

Може, хтось ще б посватавсь до неї,

тільки час-рахівник каже: «Зась!»

Я плекаю осінню знов мрію,

бо в нірвані, лечу наче лист.

Може, осінь зустріти зумію

в сарафані легкім, як колись.

Та вона павутинки пряде

і на колесо сонця мотає.

А мене вітерець де-не-де

у думках так казково гойдає.


ТАРАНЕНКО Ольга Степанівна
Ольга Степанівна народилася 28 січня 1957 року в м. Дергачі на Харківщині. Вищу освіту здобула на філологічному факультеті Харківського державного університету (1981). Працювала в школі, в редакції багатотиражки заводу «Комунар». Нині — керівник гуртка «Літературна творчість» («Зав’язь) Комунального закладу «Харківський Центр дослідницько-експериментальної діяльності «Будинок учителя» Харківської обласної ради». Вона - заступник голови правління Харківської організації НСПУ по роботі з творчою молоддю, один із організаторів і керівників щорічного обласного семінару молодих літераторів. Кілька її вихованців стали членами Національної спілки письменників України.

Відвідувала Дергачівську літературну студію, якою керував В. П. Тимченко.

Друкуватися почала із 1971 року. Вірші публікувалися в журналах «Прапор» (тепер «Березіль»), «Дніпро», в альманаху «Вітрила-82», щоквартальнику «Поезія» (І; 1986); колективній збірці «Барвиста планета» (1973); в антології любовної лірики XVII - XX століть «Слобожанська муза» (2000), в антології української поезії ХVІІІ - XX століть «Ветер с Украины» (2004, у перекладах російською), в антології громадянської лірики кінця XVII - початку XXI століть «Слобожанська яса» (2006). Вірші для дітей побачили світ у читанці для учнів 1-5 класів «Читай-місто» (2002).

Автор збірок поезій «Вересень» (1987), «Простий сюжет» (1992) і «Приватний сектор» (2007).

Член Національної спілки письменників України з 1994 року.

Ходжу землею

Ходжу землею,

Вірю у зорю.

Не знаю досі, що з них головніше?

Світліша небо ранками з-за вишень.

Дивлюсь. Росту – і тим життя творю,

Невтомлена пручається душа –

З кострища попіл, як на оці більма.

З холодних і чужих рвучись обіймів,

Вона цей світ останньою лиша.

Збірка «Простий сюжет», 1992

ТИМЧЕНКО Віктор Петрович
Віктор Петрович народився 3 вересня 1930 року в с. Мануїлівці (тепер Григорівка) Дергачівського р-ну на Харківщині в сім’ї службовця.

В 1944 році внаслідок нещасного випадку втратив зір. Навчався в Харківській школі для незрячих дітей імені В. Г. Короленка. Працював із 1950 по 1956 рік у Харкові слюсарем-складальником на виробничому комбінаті УТОС.

Керував створеною ним Дергачівською літературною студією з 1960 до 1976 року а потому — обласною літературною студією імені П. Г. Тичини до 2007року.

Багаторічний заступник голови Харківської організації Національної спілки письменників України та голова комісії по роботі з творчою молоддю, директор видавництва «Крок». Один із організаторів і керівників щорічного обласного семінару молодих літераторів. Багато його вихованців стали членами Національної спілки письменників України. Серед них наші земляки — В. Бойко, Ольга Тараненко, Наталка Скребець, Микола Чумак.

Автор поетичних збірок російською мовою «Лирика» (1956), «Место в жизни», «Вася Бегунок» (1959), «Если в сердце огонь» (1962), «Разговор начистоту» (1965), «У моего огня» (1968), прозової книжки «Пароль четыре звезды» (повість та оповідання, 1965), а також рідною — «Розмова з пам’яттю» (1979), «Прозріння» (1997), «Над прірвою зневіри» (2000), «На схилі віку» (2006, «Два вікна» (2008), «Віра Надія Любов» (2010), «Про нас» (2013) та «Земля і небо наяву» (2015). Вірші друкувалися також в антології любовної лірики XVII — XX століть «Слобожанська муза» (2000), в антології української поезії XVIII - XX ст. «Ветер с Украины» (2004, у перекладах російською) та в антології громадянської лірики кінця XVII - початку XXI ст. «Слобожанська яса» (2006).

Лауреат республіканської літературної премії імені В. Мисика (1999) та Харківської муніципальної премії імені К. Гордієнка (2006). Почесний громадянин Дергачів і Дергачівського р-ну.

Член Національної спілки письменників України з 1959 року.


А благовіст знову цвірінька на вітах,

Сріблясто і дзвінко з дахів накрапа.

І благо віща всеусюдницький вітер

На мідних дротах від стовпа до стовпа.



Розхлюпався дзвін по підталих доріжках,

І дзвоном глибинним набрякла земля,

й здається – не сонце, а мудра усмішка

з самої дзвіниці благословля.




ФЕДЬЮ Надія Іванівна
Народилася Надія Іванівна 17 вересня 1949 року в с. Савінці Миргородського району у багатодітній сім’ї колгоспників. Дітей було п’ятеро. Тато помер, коли Надії йшов 5-й рік. Найстаршій – 13-й , а найменшому 8-й місяць.

Важкі були часи. Мама ростила дітей сама, з допомогою дідуся і бабусі, вони підростали і вилітали з родинного гнізда, як пташенята.

У 1966 році закінчила Савинцівську середню школу і вступила до Харківського педагогічного інституту ім. Г.С. Скороводи на філологічний факультет.

Закінчивши вуз, у 1970 році поїхала працювати на Полтавщину у с. Руновщину.

З 1975 року й донині живе і працює у селищі Вільшани, яке стало другою домівкою. Виростили з чоловіком двох синів, має двох онуків.

Вже 45 років віддає своє серце дітям, навчаючи їх української мови. Прищеплює любов до рідного слова, вчить бачити його красу, відчувати його багатство і колорит.

Писати почала з юності. Звичайно, це була інтимна лірика. Згодом з’являлися вірші та пісні різної тематики. Є і колискові, і вірші для дітей і про дітей, і про мову, і про рідний край.

Пише для своїх учнів, для колег по роботі, для друзів, для внуків. Пише про те, що диктує серце. Є членом літературної студії «Пегас», що діє при Вільшанської бібліотеці.




РАНОК

Конвалія ніжно дзвіночками дзвонить,

Із ранком вітає мене

З-за лісу веселе є сонце виходить

Кругом прокидається все.

В саду соловейко витьохкує дзвінко,

Зозуля у лузі кує,

А ось павучок до вишневої гілки

Гамак собі з ниток пряде.

Вмивається котик сіренький на лавці

Під пісню котячу свою,


А я зараз нишком відкрию віконце

І зайчика внукам впущу.

Нехай він за носика їх полоскоче

І скаже: Ану, дітвора!

Мене до вас сонце прислало у гості,

Пора просинатись! Пора!

Біжімо на луки, на буйні трави

Росою вмиватись мерщій,

Щоб ніженьки ваші утоми не знали,

Щоб вас не здолав вітровій?



ЧЕПКА Альона Євгенівна
Народилась Альона Євгенівна 21 грудня 1991 року в смт. Вільшани в сім’ї пожежника. Тяжкі дев’яності роки змушували батьків багато працювати, тому чи мало часу було проведено у бабусі. Саме вона з дитинства прививала любов до України та рідного краю, огорнувши ласкою, теплом та турботою. Завжди відчувала підтримку,теплі обійми та безмежну любов.

З 1998 по 2007 рік навчалась у Вільшанській ЗОШ. В 2011 році закінчила Комунальний заклад охорони здоров’я — Богодухівський медичний коледж за спеціальністю «Лікувальна справа». Здобула кваліфікацію фельдшера з відзнакою.

Під час навчання в коледжі 4 роки була старостою групи. Займала активну громадську позицію, друкувалась в Богодухівських районних газетах «Зоря» та «Маяк». Брала участь в районних конкурсах науково-історичних праць «Голодомор 1932-1933рр» та «Депортація до Німеччини 1942-1943рр», де займала призові місця. Писала вірші. Займалась розвитком студентського самоврядування. В 2011році була нагороджена головою Богодухівської ради В.Бєлим «За активну участь загальноміських заходах, ініціативу, творчий пошук і креативність мислення».

В 2015році брала участь в обласному галузевому конкурсі поетичних творів працівників закладів охорони здоров’я Харківського регіону, де стала лауреатом. Зараз її твори можна зустріти і в газеті «Вісті Дергачівщини».

Після закінчення навчання в 2011році відразу пішла працювати в Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої Національної Академії Медичних Наук України. Саме допомога людям та врятовані життя приносять задоволення від роботи.

В серпні 2013 року за її ініціативи та авторства в смт. Вільшани пройшов благодійний концерт «На крилах миру». Зібрані кошти були передані сім’ям воїнів АТО, віддали життя за нашу Батьківщину.




Ясени

Честь і слава козацького роду,

Пройшли крізь далекі віка.

Вклоняюсь землі і народу,

Де ступала нога козака.

Де пісню про неньку співають

І не пишуть вірші про царя,

Де країну свою вихваляють

І молять у Бога добра.

Де жінка рушник вишиває,



Для сина, сповитий життям

І доля на нього лягає,

По чорно-червоним ниткам.

Де, ненькою, землю свою називають

І в розлуці ми бачимо сни,

Що до дому нас повертають,

Де шумлять і гудять ясени...

(29.01.16)


ЧЕРНОВОЛЮК Петро Григорович
Петро Григорович народився 27 червня 1936 року в селі Яланець Бершадського району Вінницької області в сім’ї селянина.

В 1951 році закінчив 7 класів Яланецької школи, працював в колгоспі. Після закінчення училища механізації сільського господарства в 1957 році був комбайнером.

В 1958 році його призвано на службу до лав Збройних Сил СРСР. В 1968-му відмінно закінчив курси політсостава. Лейтенантом був направлений на службу в воєнно-будівельні часті, де прослужив до 1984 року на різних воїнських посадах. По звільненню в запас працював в радгоспі завідувачем гаражу до 1997 року.

З 1998 на заслуженому відпочинку. Поезією захопився після військової служби. Темами його творчості були: гумор, політика, лірика, патріотизм, життєві обставини, історія. Останнім часом друкувався в «Бершадських вістях», «Вістях Дергачівщини».




ПІСНЯ ПРО ВІЛЬШАНИ

До дня визволення  Вільшани від

фашистських загарбників

В степах слобожанських єднали всі сили,

Завзяті Вільшанці громади вели.

У битвах гарячих татар розгромили

І стяг переможців в блакить підняли.

Приспів:


Вільшана, Вільшана – козацька родина,

Велика згуртована братська сім’я.

Це сила і воля – це ти Україна –

Тобою окрилена доля моя.



Од віку до віку неслась предків слава –

Їх кров’ю омита священна земля.

Нові покоління шанують Вільшану,

Та  щедрий врожай нам дарують поля .



Приспів.

Ми високо прапор Вільшанський несемо

За волю, за долю, за краще життя,

І дружно, упевнено, гордо ідемо

У світле заможне нове майбуття.

Приспів.

19.08.2015



ЧЕРНЯЕВ Сергей Петрович
Родился Сергей 28 февраля 1970 года в почти не отапливаемом (отец приносил из дому телогрейки, чтоб укрыть роженицу) фельдшерско-акушерском пункте, где крысы по ночам устраивали шабаш) большого села Русская Лозовая Дергачевского района Харьковской области. О том, что сын «не жилец» (хотя пацан родился отнюдь не заморышем) родители знали с самого его рождения: пожилая родственница, пришедшая поглядеть малыша, предрекла: «Он многого добьется, но век его недолог».

Стихи Сергея Черняева необычайно экспрессивны, но эта экспрессия не переходит в театральность — она сдерживается почти нечеловеческим усилием (на письме это выразилось почти полном отсутствием знаков препинания, в том числе восклицательных).

Поэзия его удивительно музыкальна, но не дешевой звукоподражательной «игрушечной» музыкальностью, а музыкальностью, которая сродни творчеству его любимых композиторов — Шнитке и Губайдулиной.

Поэтическая Вселенная С. Черняева по-настоящему может открыться только тому, кто не боится заглядывать в бездны собственной души с пристрастием естествоиспытателя (но не патологоанатома!), с интеллектуальной честностью Сократа, с мучительной совестливостью Достоевского.

«Эхом ставший поэт», в соответствии с пушкинской аллюзией, не претендует на наш отзыв («тебе ж нет отзыва...») и даже на наше внимание, и все-таки, думается, «исповедь горячего сердца» Сергея Черняева не может не найти отклика в душах тех, кто ценит в поэзии — Поэзию.


Сліпі піруети.

За нас торують янголи шляхи,

коли вже надто зимно, щоби з ганку

знічев’я слухати, немов стару шарманку,

блюзнірку віхолу. Чесноти і гріхи –

не більш ніж подих вітру за вікном.



Поглянь: душа свічою догоряє,

і мов надгробок, видко браму раю

і всіх святих, окутих мертвим сном.

Із галиччю змагається жура,

Аби відтяти шмат од виднокола,

і ледве чути, як бринить спрокволу

«кахи-кахи» апостола Петра.


Чумак Микола Іванович
Микола Іванович народився 20 серпня 1935 року в селі Стара Рябина Охтирського (нині —Великописарівського) району на Сумщині.

Закінчив Мало-Історопський сільськогосподарський технікум (1954). Служив у Радянській Армії (1954 - 1957).

Вищу освіту здобував у Харківському зооветеринарному інституті (1957 - 1962). Закінчив навчання з відзнакою, з дипломом лікаря ветеринарної медицини.

Протягом двох років працював за фахом у Середино-Будській міжрайонній ветбаклабораторії. Навчався в аспірантурі при кафедрі терапії ХЗВІ (1964 -1967).

Кандидат ветеринарних наук, асистент, старший викладач, доцент — завідувач цієї ж кафедри — професор Харківської державної зооветеринарної академії (колишнього ХЗВІ).

Вийшли друком понад 100 його оригінальних наукових праць, у тому числі окремий розділ підручника для вищих навчальних закладів. Брав активну участь у підготовці до наукової роботи молодої зміни.

Протягом 10 років очолював районне відділення ВУТ «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка

Обирався депутатом Дергачівської районної ради, був членом районної педагогічної колегії.

Тривалий час був старостою Дергачівської літературної студії, якою керував В. П. Тимченко.

Має публікації в районній, обласній періодиці, в «Літературній Україні».

Автор збірок поезій «Спрага» (1979), «Бджолиний хліб», «Обрій на крилах» (2001), «Лебедині запросини» та «Вибране» (2010).

Член НСПУ з 2014 року.



Вознесіння

Віктору Бойку, дружній шарж


Хто із нас колись не марив

І кому не снились сни

Долітати аж до хмари

Й залітати аж за них.

А зірки такі високі,

Що й не помічають нас!

Тому й видерсь Віктор Бойко


Їм назустріч на парнас.

Щоб пишатись Деркачами,

Щоб пишались Деркачі,

Він під снігом і дощами

Вдень на чатах і вночі.

26.10.2011 «Чумацький віз» Поезії




Список використаної літератури


  1. Бакуменко Д.О. Кардіограма мужності: Поезії. – К.: КМЦ «Поезія», 2000. – 164 с.: фотогр.

  2. Бойко В.С. Назовсім: Вірші. – Х.: Майдан, 2015. – 236 с.

  3. Голуб О. Хліб насущний: поезії. – Харків: Слово між нами (СПДФО Сліж), 2009. – 96с.

  4. Жовтобрюх-Науменко Р.П. Січ-гора: Поезії. – Х.: Крок, 2008. – 156 с.

  5. Калашник И.А. О память сердца прошлых лет…: Стихи и сонеты. – Х.: «Митець», 2001. – 180 с.

  6. Лебеденко Н.М. Ніч та незабудка: Вірші. – Х.: Крок, 2015. – 96 с.

  7. Літературні сторінки «Творчість наших читачів» в газеті «Вісті Дергачівщини» (тека-накопичувач Дергачівської ЦБ).

  8. Мамедова Д.Р. Що час не стер: Поезії. – Х.: Крок, 2009. – 76 с.

  9. Суголосся: Альманах Дергачівської літературної студії. – Х.: Крок, 2015. – 204 с.

  10. Тимченко В.П. На схилі віку: Проза і поезія. – Х.: Крок, 2006. – 248 с.

  11. Чумак М.І.Чумацький Віз: Поезії. – Х.: Крок, 2015. – 112 с.

  12. Щорічні творчі звіти літературної студії «Суголосся».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconВідділу культури і туризму Зборівської районної державної адміністрації
План заходів щодо попередження та профілактики корупційних правопорушень у відділі культури І туризму
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconСарненська центральна районна бібліотека сектор інформаційно-бібліографічної роботи Серія : Гордість краю
Сарненська центральна районна бібліотека; методично-бібліографічний відділ. – Сарни. – 016. – с
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconБерезнівська центральна районна бібліотека Організаційно-методичний відділ
Апостол духу. Каменяр – Іван Франко: методико-бібліографічні матеріали /Березнівська центральна районна бібліотека, організаційно-методичний...
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconУправління культури І туризму облдержадміністрації Одеська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. В. Маяковського
Управління культури І туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconНачальник відділу культури і туризму полтавської районної державної адміністрації
Шевченки, Улянівка, Опішняни, Залізничне. Структура ЦБ не змінилась І складається з таких відділів: відділ обслуговування, до складу...
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека ім. Л. Забашти
Микола Костомаров – гордість України [Текст]: бібліографічний покажчик / уклад. Л. І. Зубко; відп за вип. Л.І. Трошина. – Прилуки:...
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconЗарічненський районний відділ культури та туризму зарічненська центральна районна бібліотека серія: «Краєзнавство» незагоєна рана афгану
День виводу Радянських військ з Афганістану. День закінчення найдовшої І найкривавішої з усіх локальних воєн, що тяглася майже десять...
Відділ культури І туризму Дергачівської районної державної адміністрації Дергачівська центральна районна бібліотека Шукаю слово скарбом таємничим iconОбласна універсальна наукова бібліотека
Управління культури І туризму, національностей та релігій сумської обласної державної адміністрації


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка