Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія»



Скачати 375,21 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір375,21 Kb.

Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації
Районний методичний кабінет
Тальнівський НВК

«загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1-гімназія»

Лещенко

Майя Іванівна

Портретна галерея

сучасних

українських письменників

(продовження)

Анотація

У посібнику подано портрети найвідоміших українських письменників, які вивчаються у 1-4 класах. Детально описано життєвий і творчий шлях кожного автора, котрий писав для дітей і про дітей.

Подано перелік творів. що вивчаються безпосередньо у кожному класі на уроках навчання грамоти (1 клас), літературного читання та в позакласній роботі.

Зміст даного посібника відповідає новій навчальній програмі Міністерства освіти і науки України та Державному стандартові початкової загальної освіти.

Цей посібник адресований вчителям початкових класів, студентам педагогічних навчальних закладів, вихователям.



Зміст



  1. Алфавітний покажчик жіночих портретів та біографій найвідоміших українських письменників................................................................................... 4


  1. Алфавітний покажчик чоловічих портретів та біографій найвідоміших українських письменників................................................................................... 29


  1. Перелік творів українських письменників, які вивчаються у 1 класі за підручником «Буквар» згідно нової програми………………………………... 50


  1. Бібліографія ........................................................................................................... 51


Алфавітний покажчик жіночих портретів та біографій найвідоміших українських письменників



  1. Воронина Леся Анастасіївна

  2. Журлива Олена Костівна

  3. Запорожець Валентина Григорівна

  4. Малик Галина Миколаївна

  5. Матіяш Дзвінка Валентинівна

  6. Мензатюк Зірка Захаріївна

  7. Мовчун Леся Вікторівна

  8. Нікалео Ніка (Хідченко Вероніка Олександрівна)

  9. Павленко Марина Степанівна

  10. Роздобудько Ірен Віталіївна

  11. Сняданко Наталя Володимирівна



Воронина Леся Анастасіївна
Народилася 21 березня 1955 року в Києві. Онучка українського письменника Прохора Воронина. У 1979 році закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ). За роки навчання встигла попрацювати кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.

Мандрувала Україною автостопом та Польщею на байдарках. Дружина Євгена Гуцала. З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна». З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». Найпопулярніші з творів це"Суперагент 000": «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру», з пригодницьких повістей «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера». Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що з'являлися на сторінках журналу «Соняшник».

Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.). Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».

Всюди пишеться, що Леся — це псевдонім, а справжнє ім'я письменниці — Олена. Насправді, Леся - справжнє ім'я письменниці. Просто колись були заборенені українські імена, серед яких, Леся, тому у всіх документах було написано Олена.


Цитати:


«Я очікую від мандрів дивовижного стану, коли сприймаєш все загострено, помічаєш найважливіші, найцікавіші особливості країни. Це як стоп-кадр. Коли довше живеш у цій країні, очі замулюються, і всі ті дивовижі стають нормою, і потім, мені здається, люди, які подорожують, стають молодшими — ніби вириваєшся від рутинних щоденних справ і починаєш розуміти, що все те, що здавалося вдома неймовірно важливим, просто дрібниці буття, на які ми витрачаємо час. В будь-якому разі раджу всім на собі випробувати цей рецепт — вдарити об землю лихом-журбою і податися світ за очі, навіть якщо це буде поїздка електричкою до найближчого лісу».

«Я б попросила Золоту Рибку, щоб з нашого життя зникло хамство і жорстокість, щоб люди жили за законом: не роби іншим того, що не хочеш, щоб зробили тобі».





Журлива Олена Костівна

Журли́ва Оле́на (справжнє ім'я Ко́това Оле́на Ко́стівна, дівоче прізвище — Пашинківська)  — українська письменниця та співачка. Народилася 24 червня 1898р. в Смілі у багатодітній сім'ї сільського вчителя, мала 8 братів та сестер. Після втрати батьком роботи семеро дітей померли з голоду, вижили Олена і Катруся. Ще 1909 року написала перший вірш «Чогось нема, чого — не знаю», вийшов друком у «Рідному краї» — за сприяння Павла Богацького. Закінчила початкову школу. У віці чотирнадцяти років мала можливість читати свої поезії Лесі Українці. Перебуваючи на канікулах в Тальному, її зґвалтував непорядний чоловік, після видалення плоду повитухою втратила можливість мати дітей.

1914 року за участь у демонстрації в день відзначення пам'яті Т. Г. Шевченка арештована царською поліцією. В часі війни давала приватні уроки, співала у церковних хорах в університетській церкві та костьолі. Екстерном склала іспити в Уманській гімназії, за конкурсом атестатів поступила на філологічний факультет в Київ на Вищі жіночі курси. В київському клубі «Родина» виступала під акомпанемент Миколи Лисенка, тоді ж познайомилася з П. Тичиною, між ними виникла симпатія. 1922 року закінчила навчання — кандидат філологічних наук. Вчителювала у школах Дніпропетровська, Києва, Кіровограда, Москви, Харкова. 1926 року — вийшла перша збірка поезій «Металом горно». Того ж року у Харківській опері виконала партію Кончаківни в опері Бородіна «Князь Ігор».

Співала й гастролювала по Україні з концертами. В театральний сезон 1929—1930 року запрошена до Харківської опери, виконувала партію Кончаківни в опері О. Бородіна «Князь Ігор». Друкує свої поезії в антологіях, підручниках, журналах: «Глобус», «Кадри», «Червоні квіти», «Червоний шлях». На її тексти створювали пісні композитори П. Козицький та В. Косенко. 1930 року виходить другий збірник віршів «Багряний світ». У Спілці письменників з 1934 року.

Арештована 1938 року в Москві «за агітацію проти радянської влади», 26 квітня 1939 особлива нарада НКВС СРСР засудила її до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на 3 роки, додали ще сім років. Клопотаннями Павла Тичини повертається в Україну. 27 лютого 1957 року реабілітована, поновлена у Спілці письменників. Певний час викладала в школі. З концтаборів повернулася із підірваним здоров'ям, двадцять років на самоті, останніх шістнадцять років — прикута до ліжка.

Померла письменниця 10 червня 1971р. у Кіровограді.




Запорожець Валентина Григорівна
Запорожець Валентина Григорівна народилася 18 травня 1939 р. в Києві. Ініціатор і співзасновник Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов». Автор емблеми конкурсу.

Після десятирічки з відзнакою закінчила торговельну школу і трудилася в різних установах столиці.

Заслужений працівник культури України. Автор книжки для дітей «Сонечкова школа», яка вийшла українською, білоруською, болгарською та російською мовами.

Водночас Валентина Григорівна писала оповідання для дітей, друкувалася в журналах «Барвінок», «Початкова школа», «Дніпро», «Київ». Вільно володіючи молдавською і польською мовами, з оригіналу перекладала на українську мову молдавських і польських письменників. І робила це професійно, на високому художньому рівні, на чому особливо наголошували Дмитро Білоус, Андрій М’ястківський і Лариса Копань, даючи молодій письменниці свої творчі рекомендації до Спілки.

Член НСПУ (1991). Освіта середня. Працювала в апараті СПУ 1969–99 кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючою канцелярією. Авторка абетки «Сонечкова школа» (К., 1997), яка вийшла також білорус., болгар. та рос. мовами. У перекладі З. з молд. мови укр. вийшли книги творів С. Вангелі («Хлопчик з блакитного куреня», 1971; «Нові пригоди хлопчика Гугуце», 1973), І. Друце («Бобочел», 1976), А. Бусуйока («На самоті з коханням», 1986), В. Думбревяну («Душі моєї птаха», 1990); з рос. – І. Бондаренка («Жовте коло», 1975), Ю. Яковлєва («Санчо і жовтий змій», 1977), Ю. Нагибіна («Розповіді про Гагаріна», 1982), В. Александровського («Юлька», 1984), В. Тендрякова («Чудотворна», 1984), В. Драгунського («Велика книга оповідань», 2009; усі – Київ).

27 листопада 2015р. на 77-му році життя відійшла у вічність.





Малик Галина Миколаївна

Народилася Галина Миколаївна 12 серпня 1951 року у м. Бердянську Запорізької області. 1964 року сім'я переїхала в селище Середнє на Закарпатті. Вона гарно вчилася в школі, мала веселий характер і не збиралась бути письменницею. Перше знайомство з книжкою у Галини Миколаївни сталося у день її народження, коли мама зробила малій Галинці диво-подарунок — збірку «Українські народні казки», яка стала для неї «… і букварем, і розвагою, і цілим новим світом».

Закінчивши школу, вона вступила до Ужгородського університету. Закінчила філологічний факультет Ужгородського державного університету у 1980 році. Працювала коректором у міській друкарні Ужгорода, потім — у Закарпатській обласній науковій бібліотеці, завідувачкою відділом інформації з питань культури та мистецтва (1980–1990). Потім була головним редактором видавництв «XXI вік», «Бокор». У 1991 році Галина Малик займає посаду головного редактора видавництва «Закарпаття». З 1998 року вона — видавець та редактор журналу для дітей «Віночок». Нині працює головним редактором Закарпатської філії видавництва «Знання» (м. Київ).

Писати Галина Малик почала ще зі шкільного віку. Потім кинула, та коли сама стала мамою, почала створювати віршики для своєї доньки. Згодом Галина Малик почала писати казкові повісті для дітей, головні герої яких діти та підлітки. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події: твої ровесники — діти потрапляють у казкову країну, а то мешканці казкових країн потрапляють у наше реальне життя. А ще, коли читаєш повісті та п'єси письменниці, здається, що їх авторка знаходиться серед своїх героїв і разом з ними переживає все описане у книжках.

За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, невгамовної героїні цих повістей, уже познайомились юні читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість «Злочинці з паралельного світу», Галині Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. Галина Малик — член НСПУ з 1991 року.

У 2007 році Галина Миколаївна відзначена літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей «Пригоди в зачарованому місті» (Тернопіль: Підручники і посібники, 2006) та «Сміятись заборонено» (Київ, 2005).




Матіяш Дзвінка Валентинівна

Дзвінка (Дзвенислава) Валентинівна Матіяш (народилася 16 листопада 1978, Київ) — українська письменниця, перекладачка.

Має молодшу сестру Богдану Матіяш (поетесу, перекладача) та старшу сестру Софію (Раду) Матіяш, черницю монастиря сестер студиток у Львові, яка також займається перекладацькою діяльністю.

1985-1995 — навчалася в спеціалізованій загальноосвітній школі № 129 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва

19952002 — навчалась в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».

2002-2006 — навчалася в аспірантурі у Європейському колегіумі польських та українських університетів (Люблін, Польща).

Відома як авторка романів «Реквієм для листопаду» та «Роман про батьківщину».

Перекладає з польської та білоруської (зокрема, відома як перекладачка поезії о. Яна Твардовського).

Її казки увійшли до книжки «Зросла собі квітка», присвяченої пам'яті Романа Єненка.

Її письмо продовжує монологічну традицію наративу, що тягнеться в українській літературі від Іздрика і Прохаська, тільки у неї воно ще густіше й більш насичено — можливо, це наступний крок в розвитку жанру, і вже безперечно їй належить звання одного з найкращих українських стилістів. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а її внутрішній монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності.

Почесна відзнака «Заслужений для польської культури» (2014)

Нагорода Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за книжку «Історії про троянди, дощ і сіль» (2013).






Мензатюк Зірка Захаріївна

Зі́рка Заха́ріївна Мензатю́к (нар. 21 жовтня 1954, c. Мамаївці, Кіцманський район, Чернівецька область) — українська письменниця, журналіст.

1972–1977 — навчання на факультеті журналістики імені Івана Франка;

19771978 — кореспондент районної газети «Прапор перемоги» м. Заставна Чернівецької області;

19791985 — кореспондент республіканської газети «Радянська Україна», м. Київ;

19851987 — кореспондент газети «Вісті з України»;

З 1988 донині на творчій роботі.

У різні роки вела в дитячому журналі «Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника», також рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» на Першому каналі Українського радіо.

Член Національної Спілки письменників України1995).

Писати вірші і друкуватися в районній і обласній газетах почала в шкільні роки (перший вірш був надрукований в 11 років).

Друкувалася в газетах: «Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» та інших; а також журналах: «Соняшник», «Барвінок», «Малятко», «Дніпро», «Веселочка», «Паросток», «Дошкільне виховання», «Мамине сонечко», «Дзвіночок», «Перець», «Ластівка», «Сільські обрії» (всі — Україна), «Веселка» (США), «Веселка» (Словаччина).

Друкувалася за кордоном у США, Словаччині та Польщі.

Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2007);

Лауреат Міжнародного літературного конкурсу в США (2002);

Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято»;

Третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку «Книжковий світ» (2006) в номінації «Найкраща дитяча книга».

Друге місце у номінації «Підліткова та юнацька література» в XVI Всеукраїнському рейтинзі «Книжка року 2014».


Мовчун Леся Вікторівна
Леся Вікторівна Мовчун народилася 26 серпня 1969 р. у м. Києві. У 1992 р. закінчила Київський державний педагогічний інститут, у 2000 р. захистила кандидатську дисертацію зі спеціальності «Українська мова».

Постійний автор рубрики «Наш скарб – рідна мова» (журнал «Барвінок»), у 2004 – 2008 р. – автор і ведуча передачі «Цікаве мовознавство», а з 2012 р. – передачі «Загадки мови» (Національна радіокомпанія України, 1 канал), у 2007 – 2008 р. – була заступником головного редактора журналу для підлітків «Пригоди».

Має кілька сотень публікацій у журналах для дітей „Малятко”, „Барвінок”, „Соняшник”, „Перець”, „Пізнайко”, „Стежка”, „Однокласник”, „Веселка” та ін., а також книжки для дітей «Неслухняні яблучка» (1997), «Чепуриться черепаха» (1999), «Для чемних ведмежат» (1999), «Кактусове королівство» (2007), «Ви такого ще не чули?» (2008), «Мовна лікарня. Пригоди Лєрки Севрючки і цікаві завдання з культури мови» (2009), «Усе підростає» (2010), «Арфа для павучка» (2011), «Про цікавих тварин загадки малим» та дві збірки поезії «Боса троянда» (1993) та «Відцвітають птахи» (2005).

Цитата:


«Найголовніше завдання дитячого письменника, як на мене, - зобразити світ і людей у позитивному світлі. Навчити дитину усміхатися. Показати маленькі і великі дива у звичайних предметах і явищах:»

Я чула сьогодні

(Це зовсім не плітка),

Як ранком у лузі

Розквітнула квітка!

І як шурхотіли

Її пелюстки.

Як раптом замовкли

Веселі пташки.

І пташка одна

Прошептала пташаті:

Не будемо квітці оцій

Заважати!


Нікалео Ніка

(Хідченко Вероніка Олександрівна)

Ніка Нікалео народилася у Львові в 2007 році. Співпрацювала з журналіми "Пізнайко" та "Ангелятко", з газетою "Життя Історії".

З 2009 року на "12 каналі ЛОДТРК" у передачі "Вже ранок" виходить літературна сторінка "Читай з Нікою Нікалео!" Де автор і ведуча знайомить глядачів з новинками книжкового ринку України і з новими іменами у літературі.

У 2010 році за роман "Dolce Vita, або кінець гламуру" письменниця отримала диплом Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова". У 2011 році роман вийшов друком у видавництві "Аверс", у серії "Родзинки для дорослих" і тут же був розпроданий увесь його наклад. 2012 року міжнародний журнал "Склянка часу Zeitglas" відзначив оповідання автора "Проклята" як одне з найкращих у конкурсі новел.

Ніка Нікалео продовжує працювати у різних літературних жанрах, не полишаючи і журналістику. Цього 2013 року роман "Любові полум*я" отримав відзнаку Вибір видавця від "Коронації слова".

В літературу Вероніка Хідченко увійшла як дитяча письменниця – зокрема, 2007 року світ побачила перша книга для дітей «Марк і Цезар у Зеленоводді», яка надзвичайно сподобалася маленьким читальникам та їхнім батькам. Вже згодом авторка переключилася на «дорослу» прозу. 

Також Ніка Нікалео є ініціаторкою створення, генератором ідей та «двигуном» Львівського жіночого літературного клубу, що об’єднав багатьох письменниць із різних міст України та з-за кордону. 



Павленко Марина Степанівна


Павленко Марина Степанівна народилася 30 березня 1973 року в селі Старичах Яворівського району Львівської області. У дворічному віці переїхала з батьками на Черкащину. Протягом 1991–1996 років здобула вищу педагогічну освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині – університеті) імені Павла Тичини.

З 1995 по 2000 роки працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. З 2000 року – викладач кафедри української літератури й українознавства Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини.

Кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків» (2002) і монографії «Тичининська формула українського патріотизму» (2002), за яку удостоєна літературної премії «Благовіст». Упорядник спогадів про Павла Тичину «З любов’ю і болем» (2005).

Має багато публікацій у періодичній пресі, мистецьких часописах («Березіль», «Кальміюс», «Дзвін», в тім числі у тих, що видаються за кордоном: вірменському – «Гарун», в італійському – «Артекультура», в німецькій «Соборності»), альманахах та колективних збірниках. З 1997 року член Національної Спілки письменників України.

Переможець кількох літературних конкурсів, у тім числі:

«Гранослов» (Київ, 1996, 2002)

«Привітання життя» (Львів, 1996)

Конкурсу Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998)

Конкурсу на кращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000)

«Смолоскип» (Київ, 2000, 2001, 2002)

«Коронація слова» (Київ, 2004)

Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (Канада, 2005)

Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006)

Конкурсу для літератури дітей та юнацтва «Портал» (2006)

Конкурсу ім. Богдана-Нестора Лепкого (Львів — Париж — Цвікау, 2007)

Лауреат літературної премії «Благовіст»,

Українсько-німецької премії імені Олеся Гончара

Літературної премії імені Михайла Чабанівського


Роздобудько Ірен Віталіївна

Іре́н Роздобу́дько (нар.3 листопада 1962, Донецьк) — українська журналістка, письменниця, сценаристка, поетеса.

Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету.

Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети.

З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».

Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі «Свято», завідувачем відеосалону у кінотеатрі.

Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. Авторка двох збірок поезій.

Вишиває бісером, грає на гітарі. Має доньку Яну.

Лауреат (2000, 2001) та переможець (2005) літературних конкурсів «Коронація слова»;

Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова 2011» у номінації «Кіносценарії» за «Садок Вишневий…» (разом із Олесем Саніном);

Відзнака «Золотий письменник України», 2012.

Цитата письменниці:

«Якщо твір цікавий, якщо він не плаский і відповідає на твої запитання, чимось дивує, узагальнює якісь важливі для всіх речі — навіть та людина, якій важко читати українською, прочитає його. Це я випробувала на багатьох людях, які умовляли мене писати російською, а потім зі здивуванням казали, що «читається легко».





Сняданко Наталія Володимирівна

Ната́лка Сняда́нко— українська письменниця.

Народилася у 1973 році у Львові. За освітою — філолог, закінчила Львівський та Фрайбурзький університети, за фахом — журналіст і перекладач з польської, німецької та російської.

У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА (за першими літерами імен: Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків і Анна Середа; ТУГА — «Товариство усамітнених графоманок»).[1]

Друкується у львівській та київській пресі («Львівська газета», «Суботня Пошта», «Дзеркало тижня»), журналах «Профиль-Украина» й «Український тиждень».

Повість Наталки Снядянко «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки» була опублікована у 2004 році в Польщі й одразу ж увійшла в десятку бестселерів. Ця книжка також перекладена і видана російською — «Коллекция страстей» (М.: «Идея-Пресс», 2005).

Крім того, російською вийшов роман «Синдром стерильності» під назвою «Агатангел, или Синдром стерильности» (М.: «Флюид», 2008)

В 2013 видала роман «Фрау Мюллер не налаштована платити більше».[2] Станом на 2016 рік Співпрацює з краудбапблішинговою платформою Komubook в ролі перекладача.

Наталка Сняданко — перекладач з німецької (Франц Кафка, Фрідріх Дюрренматт, Ґюнтер Ґрасс, Юдіт Германн, Стефан Цвайґ), польської (Чеслав Мілош, Збіґнєв Герберт, Ярослав Івашкевич, Ян Бжехва) та російської (Андрій Курков).

2011: лауреат премії ім. Джозефа Конрада-Коженьовського.



Алфавітний покажчик чоловічих портретів та біографій найвідоміших українських письменників
1. Андрусяк Іван Михайлович

2. Камінчук Анатолій Семенович

3. Козоріс Михайло Кирович

4. Крищенко Вадим Дмитрович

5. Куліш-Зіньків Леонід Зіновійович

6. Марсюк Василь Андрійович

7. Орач Олег Юхимович

8. Палійчук Олекса Андрійович

9. Поліщук Валер’ян Львович

10. Чухліб Василь Васильович

11. Шкляр Василь Миколайович



Андрусяк Іван Михайлович
Іва́н Миха́йлович Андруся́к (народився 28 грудня 1968, с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.

Проза Івана Андрусяка характеризується як «густа» символічна метафорика з активним використанням діалектів.

У 2000-х рр. активно виступав як літературний критик (часописи «Книжник-review», «Книжковий огляд», «Кур'єр Кривбасу», «Кальміюс», «Березіль», «Сучасність» та ін.), аналізуючи здебільше поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування «високого письменства» й «попси».

З 2005 року Іван Андрусяк звертається до дитячої літератури — в часописах, альманахах і антологіях друкуються вірші, які згодом увійшли до книжки «М'яке і пухнасте» (2010); а 2007 року виходить друком повість-казка для дошкільнят і молодших школярів «Стефа і її Чакалка». У ній автор використовує фольклорний образ Ча́калки — казкової істоти, якою на Слобожанщині й Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей: мовляв, та прийде вночі, забере таку дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і стається з героями повісті, які втрапляють у казкову «школу чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що заманеться.

Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» (2008) і «Зайчикова книжечка» (2008) — вірші й віршовані казки; а також повість-гра «Хто боїться Зайчиків» (2010), удостоєна першої премії літературного конкурсу «Золотий лелека». Дітям молодшого і середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий — хвіст великий» (опублікована в журналі «Барвінок», листопад 2009 — лютий 2010); а старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша» (2008).

Проте сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється» (побачила світ 2008 року в книжці «Три дні казки»), в якій у формі поетичної казки оповідається дитині про тонкощі людських взаємин, про неповторність кожної людини у світі, про любов і біль, про глибинний зв'язок людини і природи, про красу і складність життя.





Камінчук Анатолій Семенович

Анатолій Камінчук народився 1939 року в Києві в сім'ї службовця.

Коли почалася війна, його батько — Семен Камінчук — пішов на фронт — в 1943 році загинув у боях під Житомиром.

Мати, Марина Федорівна, разом із сином переїхала у село Луб'янку (Бородянський район Київськоїобласті) до свого батька Федора Івановича Петренка, де потімАнатолій закінчив середню школу.

Після служби в армії, закінчив філологічний факультет Київського державного університетуім. Т. Г. Шевченка, працював учителем на Житомирщині.

Писати вірші Аатолій почав ще в школі. Перший вірш надрукував у районній газеті, коли навчався у дев'ятому класі. Він називався «Десятикласнику», 1956 рік.

В 1958 році газета «Київська правда» подала велику добірку віршів поета-початківця з передмовою Платона Воронька.

У 1969 році вийшла перша збірка віршів Анатолія Камінчука «Свічадо», тоді ж він переїхав до Києва.

Працював у журналі «Малятко», у видавництві «Дніпро», завідувачем відділу, заступником головного редактора журналу «Київ».

Друкувався у журналах «Україна», «Дніпро», «Вітчизна».

Анатолій Камінчуквидав більше десяти збірок віршів для дітей.

Вийшли друком його книжки віршів та прози, книжка оповідань, новел, етюдів та образків «Білий сніг кульбаб». Пише також статті, публіцистику, друкується в періодиці.

Окремі вірші поета перекладено російською, молдавською, азербайджанською та польською мовами.

Член Національної Спілки письменників України.

Нагороди:

Літературна премія імені Лесі Українки (2000);

Літературна премія імені Наталі Забіли

Премія імені Дмитра Нитченка

Літературна премія «Благовіст»,

Літературна премія “Світ павутинки" імені Віктора Близнеця




Козоріс Михайло Кирович
Миха́йло Ки́рович Козорі́с народився 2 березня 1882 в місті Калуш. Український прозаїк, поет, байкар, публіцист. Жертва сталінського терору.

Початкову школу закін­чив у Калуші, пізніше навчався у Станіславській гімназії, на юридичному факультеті Львівського університету. Літературну діяльність розпочав 1907 р. як поет. Друкував у періодичних виданнях Галичини і Буковини нариси, оповідання, повісті. 1912 — успішно закінчив юридичний факультет Львівського університету.

Повернувшись на батьківщину, став активним громадським діячем, працював у редакції «Калуського листка», де публікувалися його твори, брав участь у національному відродженні Калуша та його околиць. З інвазією російських військ (1914) Михайла Козоріса разом з іншими українськими патріотами вивезли до Росії. Повернувшись із неволі, залишився на Великій Україні.

Належав до літературної організації «Західна Україна».

У лютому 1933 р. Був заарештований і засуджений судовою «трійкою» при ДПУ УСРР (1 жовтня 1933 р.) на 5 років виправно-трудових таборів за звинуваченням у тому, що «з 1924 р. входив до керівництва контрреволюційної організації УВО, працюючи в літературному об'єднанні „ЗахіднаУкраїна“, вербував новихчленів в організацію і провадив повстанську діяльність». Покарання відбував на Соловках.

На підставі постанови «особливої трійки» УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. був розстріляний.

Рабілітований посмертно.

Найбільше письменницький талант Михайла Козоріса виявився в прозі, зокрема в новелах. Він писав також літературознавчі праці, наприклад, «Панський терор на Західній Україні». Перебуваючи на Радянській Україні, письменник у 20-х — на початку 30-х років видав п’ять збірок своїх прозових нарисів, опублікував кілька літературознавчих праць.




Крищенко Вадим Дмитрович
Вади́м Дми́трович Кри́щенко (народився 1 квітня 1935 року, Житомир) — український поет-пісняр. Заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2007), заслужений працівник культури (1985), член Національної Спілки письменників України з 1972 року, лауреат літературно-мистецьких премій імені Івана Нечуя-Левицького, імені Андрія Малишка та імені Дмитра Луценка. Кавалер багатьох державних нагород – орденів Ярослава Мудрого V ступеня, повний кавалер ордена “За заслуги”, ордена Трудового Червоного Прапора, найвищої київської відзнаки “Знак Пошани”, найвищих нагород Української православної церкви – ордена Андрія Первозванного та ордена Святого Володимира, найвищої відзнаки громадських організацій – Лицар Вітчизни та багатьох інших. Автор біля 30 поетичних збірок, понад 300 пісень.

Після повернення батька з фронту Крищенки оселилися в Житомирі. Батько працював директором школи № 1 на Мальованці, а згодом — у школі № 23, яку й закінчив Вадим.У 2011 році в ЖМГГ №23 було відкрито музей В.Крищенка. Коли йому виповнилося 14 років (навчався у сьомому класі), померла його мати. Її світлий образ і тема малої батьківщини проходять крізь всю творчість поета.

Писати вірші почав ще в школі. Великий вплив на його становлення як поета-пісняра справив Андрій Малишко. Вчився на факультеті журналістики Київського університету, відвідував літературну студію, якою керував Юрій Мушкетик, а старостою був Василь Симоненко. Після закінчення університету працював журналістом. 1963 року побачила світ перша збірка поезій «Тепла прорість». У наступні роки з'явилося ще біля 30 поетичних збірок Крищенка, він автор понад 300 пісень. Працював у співавторстві з такими композиторами, як Геннадій Татарченко, Олександр Злотник, Ігор Поклад, Олександр Морозов, Павло Дворський і багато інших.

Вадим Крищенко неодноразово ставав переможцем конкурсу сучасної української пісні «Пісенний вернісаж», який щорічно проводиться в Національному палаці «Україна».

Також впродовж тривалого часу працював відповідальним секретарем ВДНГ УРСР, авторству Вадима Крищенка належить 6 кинжок про Виставку, створених впродовж 1964 - 1977 років, зокрема путівники 1964, 1967 та 1969 ркоів



Куліш-Зіньків Леонід Зіновійович

Леонід Зіновійович Куліш-Зіньків (справжнє прізвище Куліш) народився 2 травня 1942, село Кричильськ, Сарненського району на Рівненщині — український поет-сатирик, гуморист, член Національних спілок письменників і журналістів України, лауреат премії ім. В. Кобилянського, дипломат Всеукраїнського конкурсу «Байка — 2001», лауреат премії республіканської газети «Веселі вісті». Твори автора перекладені російською, білоруською, казахською, молдавською, словацькою, польською, башкирською мовами.

Навчаючись у сільській десятирічній школі, пройшов трудові будні піонервожатим. Перші вірші надрукував у «Степанській газеті», будучи ще дев'ятикласником.

Після закінчення школи у 1960 році працював у Казахстані, згодом навчався на історичному факультеті Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. У студентські роки з'явилася його перша публікація в республіканській пресі. У Луцьку він познайомився з письменниками та поетами Волині, й відомий поет Володимир Лучук запропонував вірші Леоніда до колективного збірника «Пісня і праця», що вийшов у 1968-му році.

Після закінчення навчання у 1968 році повернувся у рідне село, де все життя викладав історію, а потім і правознавство в сільській школі.

Широку популярність поет отримав після випуску книги для дітей «Як горобчик рахував». Його твори все частіше з'являються на сторінках районної та обласної періодики. Поетові смішинки, байки друкують журнали «Перець», «Крокодил», «Малятко» та «Барвінок». Окремі твори Л. Куліша вміщуються в колективних збірниках «Пісня та праця», «Веселий ярмарок». Поезію його дитячої тематики постійно передає літературна редакція української радіомовної компанії.

На слова поета композиторами написано музичні твори. З ним охоче працювали художники, читці, співаки, редактори. Твори Куліша друкувалися у найрізноманітніших газетах і журналах.

Леонід Куліш був почесним гостем, учасником виховних заходів, відкритих уроків фактично усіх навчальних закладів Сарненського району.

Помер 27 квітня 2007 року за вчительським столом в одній із Житомирських шкіл, куди його запросили на літературний урок. Похований у с. Кричильськ.


Марсюк Василь Андрійович
Народився у місті Мар'їнці на Донеччині в шахтарській сім'ї, виростав без батька, який за політичним звинуваченням був репресований і загинув на радянській тюремній каторзі. Закінчив педагогічне училище, Київський державний університетім. Т. Шевченка (заочно). Працював у Черкаському педінституті, але змушений піти звідти, бо за поширення самвидавської літератури і за дружні стосунки із репресованим письменником Андрієм Хименком (Химком) постійно «висів на гачку» у «компетентних органів». Після дворічного навчання на Вищих літературних курсах при Московському Літінституті тривалий час очолював Черкаське обласне літературне об'єднання, керуючи творчою студією при ньому. Переїхавши 1986 року до Києва, майже десятиліття працював на різних редакторських посадах у видавництві літератури для дітей «Веселка».

За роки нової української державності вийшло кілька книжок, зокрема: «Донецька прелюдія» (роман у віршах, 2001, 2003 рр.) — своєрідна лірична енциклопедія Донбасу в роки дитинства і юності автора, де також здійснюються виходи на сучасні гострі проблеми духовного становлення української нації. Збірка поезій «Прометеєва естафета» (2008 р.) представлена здебільшого творами, написаними в різні роки, але вчасно не опублікованими через цензуру. Є там розділ і російськомовних віршів, написаних автором у роки «бурлакування» у Донбасі. Інтернет-видання «Крик волаючого на майдані» (2009 р.) — найновіша збірка публіцистичних статей, які останніми роками були опубліковані в патріотичній пресі, де автор безкомпромісно полемізує з відомими сучасними діячами літератури і мистецтва, дає критичну оцінку їхнім духовним постулатам і збоченням, незважаючи на звання і регалії своїх опонентів. 2012 року вийшла книжка нових поезій "Вечірнє вогнище", до якої також увійшли віршовані роман та казка для дітей. А 2013 року вишли "Твори у двох томах", де до першого тому увійшли вибрані вірші, а до другого - романи у віршах "Донецька прелюдія" і "Московський час", а також більше десяти поем. Книжка поезії "Романтика пізньої осені. Твори останніх років", що вийшла влітку 2015 року цікава як свіжою сповідальною лірикою, так і новими поемами, які автор плідно створив останнім часом.

На деякі вірші написали пісні відомі композитори, зокрема, Володимир Івасюк.


Олег Орач

(Комар Олег Юхимович)

Олег Орач народився 6 лютого 1940 року в селі Благовіщенка на Запоріжжі у вчительській родині. Дитинство провів на Донеччині, у степах Приазов'я.

Закінчив історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту, де навчався з українським поетом, правозахисником Василем Стусом, про якого у 1993 році видав книжку спогадів. Закінчив Вищі літературні курси в Москві.

Служив у Радянській армії в Уссурійському краю, потім працював журналістом у редакції районної газети «Авангард» на Сіхоте-Аліні. Працював журналістом, зокрема, у газеті «Донеччина». По переїзду до Києва обіймав посаду директора республіканського Будинку літераторів.

Понад 30 років дружив із Василем Стусом. Один з ініціаторів перепоховання Василя Стуса в Україні. 6 грудня 1991 одружився із українською поетесою Галиною Калюжною. У 1965 році опублікував першу збірку поезій «Подорожник», підписану псевдонімом Олег Орач. Псевдонім Орач походить від назви села Червной Орач, де працював по закінченні Донецького педінституту.

Автор кількох десятків збірок поезії та дитячих книжок. Опублікував збірки якутських та алтайських народних казкок у перекладі українською мовою. Публікував біографічні матеріали про Василя Стуса. Був на журналістській роботі, зокрема, працював у газеті «Донеччина», обіймав посаду директора республіканського Будинку літераторів.

У 1965 році Олег Орач дебютував збіркою «Подорожник». Наступні книжки — і віршів, і оповідань, і дитячих історій, і перекладів — переконливо свідчили про самобутній талант автора: «Земля на видноколі», «Передчуття», «Зимние жаворонки», «Долоні», «Написи на снігу», «Свято спілого листя», «За білим перевалом», «Журавликова пісня», «Березневі світанки», «Дружна сімейка», «Довге літо»...

Олег Орач — автор книжок для дітей: «Журавликова пісня», «Березневі світанки», «Хто де живе», «Дружна сімейка», «Довге літо». У його перекладах вийшли друком якутські та алтайські народні казки.

Поет — лауреат премій ім. Лесі Українки та ім. В. Сосюри.

Помер письменник у 2005 році в місті Києві



Палійчук Олекса Андрійович
Олексій Андрійович Палійчук  народився 10 липня 1941 року в с. Твердині Локачинсько горайону Волинської області, закінчив Луцьке педагогічне училище, відтак Львівський державний університет імені Івана Франка. Працював викладачем у школі й технікумі, якийсь час директором школи, потім був літературним співробітником освітньої газети. Через свої національно-демократичні погляди мав проблеми з працевлаштуванням. У роки активної боротьби за незалежність України (1989-1992) видавав газету "Досвітні вогні”, яку друкував переважно в Литві. Один з організаторів Товариства української мови та осередку НРУ в Броварах Київської області. Був делегатом Установчих зборів Народного Руху України за перебудову.

Нині живе в Києві, активно виступає з публіцистичними статтями в періодичних виданнях, зокрема щодо мовних питань. Веде блоги в інтернет-виданнях.

Із 2005 року є членом Національної спілки письменників України (НСПУ). Автор збірки поезій для дорослих "Іконостас” (2001, 2008), книг для дітей "Скільки дива!” (1987), "Велика гра, або Як тварини грали у футбол” (1999), "Веселий промінь” (2003), "Рідна Україна” (2003), "У Пелюстковій країні” (2005), історичної повісті "Колиска Дажбога” (1990).

Видав книгу фантастичних творів "На дорогах Всесвіту” (2005), багато з яких до цього друкувалися в українських журналах і антологіях. Засновник і головний редактор літературного альманаху "Оберіг” (Таємниці. Пригоди. Фантастика).





Поліщук Валер’ян Львович
Валер'ян Львович Поліщук народився в сім'ї селян-хліборобів. Навчався в Луцькій (1911–1913) і Катеринославській гімназіях (1914–1917), по закінченні останньої навчався в Інституті цивільних інженерів у Петрограді та на історико-філологічному факультеті в Кам'янець-Подільському державному українському університеті.

Член УПСР з 1919 року. 1918 року очолив Боремельський волосний земельний комітет, працював у газеті «Народная воля» і секретарем журналу «Шлях», з 1919 року — секретарем газети «Республіканець» у Катеринославі.

Брав участь у повстанні Директорії, був інтернований, редагував у Кам'янці-Подільському студентський журнал «Нова думка» (1920). 1920 року повернувся до Києва, співпрацював у газеті «Більшовик». Наступного 1921 року перебрався до Харкова, працював у різних літературних часописах.

1919-го року видав поему «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила», написану за мотивами відомого літопису та під впливом реалій громадянської війни. Згодом переїздить до Києва, де знайомиться з творчою молоддю.

Особисте знайомство й спілкування з Павлом Тичиною спонукало Валер'яна Поліщука переглянути підхід до власних поезій. Тичина заохотив його до пошуків нової художньої якості в ліриці. То були часи повного взаєморозуміння поетів. Вони навіть хотіли видавати спільний альманах або збірник, утворити Київську філію Всеукраїнської федерації пролетарських письменників, яку мав очолити Павло Тичина. Невдовзі керівником цієї ефемерної організації став Микола Хвильовий, з яким Валер'ян Поліщук опублікував спільну збірку.

У листопаді 1934 року заарештований органами ДПУ. 27-28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила Поліщука на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках. Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. В урочищі Сандармох поблизу Медвеж'єгорська (нині Республіка Карелія, РФ). Реабілітований у 1956-му і 1962 роках.




Чухліб Василь Васильович
Василь Васильович Чухліб народився 19 липня 1941р. у с. Гнилуша (Лебедівка) в сім'ї вчителів Василя Харитоновича Чухліба та Марії Федорівни В'ялої (Чухліб), уродженки села Прохори коло Борзни. Родина батька веде свій родовід від козака Платнірівського куреня Запорозької Січі Харька Чухліба (1757 р.). Один з прадідів воював у російсько-японській війні 1904–1905 рр. Родина матері у 1930-х рр. була «розкуркулена» та заслана до Сибіру. Мав молодшу сестру Валентину. Дитячі роки Василя Чухліба пройшли в сусідньому придеснянському селі Соколівка, куди переїхали його батьки після війни: тут закінчив семирічку, а десятий клас — у місті Острі. У школі проявився його літературний талант — і районна газета «Правда Остерщини» опублікувала його перший вірш, коли він був ще старшокласником; закінчивши школу, молодого Василя запросили на роботу до редакції тієї ж газети. У 1958 р. визнаний найкращим робсількором «Правди Остерщини». У 1958 та 1959 рр. був делегатом конференцій робсількорів Чернігівщини.

У 1962 р. вступив на мовно-літературний факультет Київського державного педагогічного інституту ім. О. Горького (нині — Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Протягом 1962–1966 рр. був старостою Літературної студії КДПІ ім. О. Горького, якою керував Юрій Кобилецький, а потім Петро Орлик.

У другій половині 1960-х — першій половині 1970-х років мініатюри, новели та оповідання В. Чухліба були надруковані в періодиці. Невдовзі вони привернули увагу видавництва «Молодь», де в 1975 р. побачила світ перша книга мініатюр «Червоні краплини вишень». У 1973 р. В. Чухлібу запропонували виступити з оповіданнями для дітей у всеукраїнському журналі «Малятко». Згодом з творів, надрукованих у «Малятку», склалася перша книжечка молодого літератора для дітей «Хто встає раніше». Відтоді письменник не полишає працювати для дітей: пише не тільки оповідання, але й чудові казки — прозорі, як кришталь, тихі, як тепле літо. Більшість із них — про природу. У 1988 р. була опублікована книга новел «Іду до Десни», в усіх героїв якої — людей, тварин, рослин — є одне спільне: вічно молода річка Десна.

У 1990 р. нагороджений медаллю «Ветеран труда». Помер після важкої хвороби 20 листопада 1997 року та похований на батьківщині, в с. Соколівка на Чернігівщині.




Шкляр Василь Миколайович
Василь Миколайович Шкляр народився в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині, де й пішов до початкової школи. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь Шкляр закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю (1968), а відтак вступив на філологічний факультет Київського університету. Звідти його хотіли вигнати за те, що під час трудового семестру в колгоспі грався бомбою (див. повість В.Шкляра «Стороною дощик іде»), але він перевівся до Єреванського університету, де 1972 року отримав диплом про вищу освіту.

Писав прозу, видав більше десятка книжок, зокрема романи «Тінь сови», «Ностальгія», збірки повістей та оповідань «Сніг», «Живиця».

1988–1998 — займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід (зокрема, подробиці операції з врятування сім'ї генерала Дудаєва після його загибелі) потім відтворив у романі «Елементал».

Популярність як письменника прийшла з виходом роману «Ключ» (1999), який зібрав низку нагород. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з 1990 року. Сам Шкляр пояснює цю паузу так: «Далася взнаки різка зміна епох». Роман писався 1998 р., після того як автор потрапив до реанімації зі смертельним діагнозом, але вижив і у лікарні почав писати «Ключ». Роман неодноразово був виданий в Україні (станом на 2009 р. — 12 разів) та за кордоном (перекладений зокрема шведською, російською, вірменською).

Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра „Холодноярська Республіка“, головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра „Залишенець“ („Чорний Ворон“).

17 квітня 2011 р. у Холодному Яру Василю Шкляру вперше в історії України була вручена Народна Шевченківська премія. Вручення відбулося біля пам'ятника на місці останнього бою отамана Василя Чучупака. Кошти на неї були зібрані меценатами та звичайними громадянами України.



ПЕРЕЛІК ТВОРІВ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ,

ЯКІ ВИВЧАЮТЬСЯ У 1 КЛАСІ ЗА ПІДРУЧНИКОМ «БУКВАР»

ЗГІДНО НОВОЇ ПРОГРАМИ


  1. Василь Шкляр «До школи» - с.5

  2. Іван Андрусяк «Вечеря» - с.14

  3. Леся Мовчун «Я не кину слів на вітер…» - с.15

  4. Наталя Сняданко «У Тарасика була абетка…» - с.38

  5. Марина Павленко «У-у-у!!!» - с.42, «Бджілки» - с.102, «Моя сестричка» - с.123

  6. Вадим Крищенко «Совині окуляри» - с.46, «Сонячне яблуко» - с.146

  7. Ніка Нікалео «Крутий голкіпер» - с.49

  8. Зірка Мензатюк «Білий коник» - с.53, «Гарбуз» - с.112, «Печеричка» - с.120

  9. Анатолій Камінчук «Морозиво» - с.55, «Гарбузи» - с.114

  10. Галина Малик «Казка про кошеня» - с.57

  11. Валер’ян Поліщук «Квочка» - с.78

  12. Михайло Козоріс «Ліс-дідуган» - с.98

  13. Олена Журлива «Маленька господиня» - с.107

  14. Леся Воронина «Олянка» - с.113

  15. Ірен Роздобудько «Винахідливі гноми» - с.115

  16. Двінка Матіяш «Ґанок» - с.116

  17. Олег Орач «Ґава й гуска» - с.118

  18. Валентина Запорожець «Бабуся ґедзика» - с.119

  19. Василь Марсюк «Гай» - с.124

  20. Василь Чухліб «Вихор» - с.128, «Вихор» - с.131

  21. Олекса Палійчук «Знову літечко прийшло…» - с.140

  22. Леонід Куліш-Зіньків «Якось зранку до півдня…» - с.145

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Дитяча література//Українська літературна енциклопедія. — 1988.

2. Захарійчук М.Д., Науменко В.О. Буквар: підручн. для 1кл. загальноосвітн. навч. закл.- К. : Грамота, 2012. - 176 с.

3. Історія української літератури у двох томах Ред. І. Дзеверін. — Т.2. — К.: «Наукова думка», - 1988.

4. Лебединцева Н. М. Сучасна українська література: Навчальний посібник. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, - 2007.

5. Українські поети : біографії, огляди творчості, початок віршової літератури в Україні, усна народна творчість, теорія віршування: довідник. – Київ : Велес, 2015. – 288 с.

6. https://uk.wikipedia.org.

7. http://www.ukrlib.com.ua.



8. http://www.ukrcenter.com.
Каталог: public -> repository
repository -> Педагог-організатор Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №25 Гуржій Ольга Михайлівна
repository -> Хвилинка каліграфії
repository -> «Незвичайний погляд на звичайні речі. Панорама функцій в математиці та житті»
repository -> Рішення про реалізацію освітньої галузі Мистецтво інтегрованим курсом «Мистецтво» приймає загальноосвітній навчальний заклад
repository -> Народився 14 січня 1937 року в селі Старому Животові (нині – Новоживотів) Вінницької області в родині сільських вчителів
repository -> Постаті українських письменників на тлі революційних подій 1917-1921 років
repository -> Дипломної освіти педагогічних працівників Система питань до еврістичної бесіди за новелою Акутагави Рюноске «Павутинка» Що ви знаєте про Японію?
repository -> Мене звати крокодивчик. Мене звати крокодивчик


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти Петрівської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Література рідного краю Розробки уроків з української літератури для 6-8 класів
Митько Н. П., учитель Петрівського нвк «загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів-гімназія»
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет
Алфавітний покажчик портретів найвідоміших українських письменників
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти Березанської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Березанська загальноосвітня школа І- ііі ступенів Березанської районної ради Миколаївської області
Березанської зош І – ІІІ ступенів. Кваліфікаційна категорія – «спеціаліст вищої категорії»
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти Рокитнянської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Ольшаницька загальноосвітня школа I-III ступенів
Підсумкові контрольні роботи із зарубіжної літератури (5-11 класи) // Василенко Н. С., Ольшаниця, школа. – 2010. – с
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти Ратнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Загальноосвітня школа І – ІІІ ступеня №2 смт Ратне Літературна скарбничка Довідник Ратне – 2014
Літературна скарбничка. – Довідник. – Загальноосвітня школа І – ІІІ ступеня №2 смт Ратне, 2014. – с
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти артемівської міської ради міський методичний кабінет опис педагогічного досвіду вчителя англійської мови артемівського навчально-виховного комплексу
«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11 ім. Артема – багатопрофільний ліцей»
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconАлілуйко Ніна Петрівна, учитель початкових класів, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія»
Мета: розкрити велич життя, висоту ідеалів та естетику творчості геніального поета-шестидесятника; розвивати уважність, зосередженість,...
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconУправління освіти виконавчого комітету Марганецької міської ради Методичний кабінет Марганецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 Використання мультимедійних

Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconВідділ освіти Уманської міської ради Методичний кабінет Уманський навчально-виховний комплекс Загальноосвітня школа-інтернат імені
Укладач: учитель української мови та літератури Уманського навчально-виховного комплексу Загальноосвітня школа-інтернат І – ІІ ступенів...
Відділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія» iconУправління освіти, молоді та спорту Старокостянтинівської райдержадміністрації Старокостянтинівський районний методичний кабінет
М. О. Антонюк, І. Ю. Билина вчителі математики Староостропільського нво «Дошкільний заклад, зош і-іііступенів, гімназія»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка