Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів



Сторінка1/3
Дата конвертації26.05.2017
Розмір0,52 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3


ВІДДІЛ ОСВІТИ ВІНЬКОВЕЦЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДКАБІНЕТ

Інформаційно-методичний центр

Яснозірської ЗОШ І-ІІІ ступенів


Краса врятує…
Образотворче мистецтво на уроках української мови

Заморська Лариса Григорівна

вчитель української мови та літератури

Віньковецький район

- 2011-

Лариса Заморська



Краса Врятує…

Образотворче мистецтво

на уроках української мови

В даному посібнику зібрано матеріали образотворчого мистецтва, які можна використати на уроках української мови та в позакласній навчальній та виховній роботі


2011р. с.46

Навчальний посібник рекомендовано вчителям, учням, студентам

Рецензенти

Саврій С.Г.

Гуменна В.Л.


Зміст
І. Вступ

ІІ. Творча робота

Білокур Катерина – видатна народна майстриня України


ІІІ. Три уроки з Катериною Білокур:

  1. Епістолярії як джерело самовираження

  2. Відгук про твір мистецтва.

  3. Переказ із творчим завданням.

IV. Позакласна робота

Вечір пам’яті Катерини Білокур «Я буду художником!»

Вступ


Спроба вивчення образотворчості на уроках рідної мови видається над­звичайно цікавою і повчальною. Адже програми, шкільна, як і вищої школи, мистецтво як сферу духовної діяльності людства зазвичай обмежує рамками знайомства з театром (на уроках літератури в межах вивчення того чи іншого драматичного твору як літературного жанру), музикою (в контексті ознайом­лення з історією культури та побіжно на уроках співу) і зовсім епізодично згадуються ті чи інші твори на уроках малювання. В цьому ж посібнику ав­тор в міру своїх уподобань звертається до творчості художників епохи Відро­дження (Ботичеллі, Рафаель, Леонардо да Вінчі), доби класицизму (Шар-ден), XIX століття (Т.Г. Шевченко), XX століття (П.Пікассо, К.В.Білокур), су­часності (М.Сядристий, М.Андрійчук, подружжя Н. та М.Бенешуків). Широ­кою є й географія - мистецтво Італії, Франції, Росії, України, зокрема, нашого краю. Тут розглянуті різні види і жанри мистецтва - живопис, графіка, ску­льптура (у вигляді мікромініатюри); пейзаж, портрет, натюрморт, тематична картина. Науковість вибраних для вивчення тем підтверджує і добір автори­тетних авторів, чиї тексти використовуються в процесі вивчення, і солідний список опрацьованої літератури. Часто матеріал для текстів запозичений з джерел, що опубліковані російською мовою, і тут автор постає в ролі вдумли­вого, часом дотепного перекладача, що вміє передати всі нюанси іншої мови, знайти адекватний відповідник в мові рідній. Новаторство посібника полягає і в тому, що тут кожного разу пропонуються нові форми подачі цікавого мате­ріалу, наприклад, переказ, прямі відповіді на задані запитання, можливість самостійного домислювання пропонованих сюжетів тощо. Головним позити­вним моментом є те, що тим, хто буде вивчати цей предмет, пропонується до­статня кількість репродукцій творів всесвітньо відомих художників. Достат­ньо широким є й коло джерел, які використовувались не лише для творення посібника, а й для роботи з ними під час тестування.

Книгу написано зрозумілою, дохідливою літературною мовою. Вра­ховуючи все вище наведене, можна відзначити, що посібник Н.Н.Качеровської "Краса врятує. Образотворче мистецтво на уроках української мови" видається надзвичайно потрібною і своєчасною спра­вою. В процесі роботи з ним він додасть учням чи студентам знань не лише з рідної мови, а й збагатить їх морально й духовно.


Творча робота

Білокур Катерина – видатна народна майстриня України


Якби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б заговорити про неї весь світ.

Пабло Пікассо. 1954.

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в


 селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київської області) в бідній селянській родині. Писати й читати навчилася самотужки. «На цьому моя освіта початкова, середня й вища закінчилася», — згадувала потім Катерина Білокур. У дитинстві, що пройшло у злиднях, малюванням не займалася, про мистецтво дізналася вже дівчиною з книжок та від сільського учителя Івана Калити. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Не змігши вступити через нестатки в сім’ї до якогось навчального закладу, удень працювала в полі, на городі, а увечері, попоравшись у господарстві, до ночі малювала. Пензлі виготовляла сама із щетини, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалося діставати й олійні фарби. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. У 20-х роках двічі  хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки. З раннього періоду творчості збереглися портрет сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Пізніше малює переважно квіти, вчиться компонувати, поєднувати кольори у єдину гармонійну цілість. В другій половині 30-х — у 40-х роках опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші значні роботи цього періоду — «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Квіти», «Портрет племінниць» — засвідчили її високе обдаровання. Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з Богданівки, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. 1940 року картини Білокур експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у Києві. 1941 року відбулася персональна виставка її творів у Полтаві, що мала величезний успіх. Художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців. Більшість творів тогочасного періоду втрачено під час війни.

 Після визволення села від фашистів Білокур створює одні з найкращих своїх творів — «Буйна», «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю» (1946) і славнозвісне полотно «Цар-колос« (1949). 50-ті роки — найбільш плідний період творчості. Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках, у Богданівку приїжджають видатні представники української культури. Білокур зустрічається й листується з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касіяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком. Але після смерті батька на її плечі лягло господарство та догляд за старою матір’ю, що забирало багато сил і здоров’я.

1954 року в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо. 1956 року їй присвоєно звання народного художника України. В останні роки життя художниця створила чудові картини «Півонії» (1959), «Букет квітів» (1959), «Квіти і овочі» (1959), «Натюрморт» (1960). Вона тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті, хвороба матері.

Померла художниця 9 червня 1961 року. 1977 року в селі Богданівці відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам’ятник (автор І.Білокур).

Коли 1954 року всесвітньо відомий маестро Пабло Пікассо побачив на міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур, кажуть, що він довго стояв біля них, мов загіпнотизований, а потім назвав її геніальною й порівняв із Серафін Луїз із міста Санлі, відомою художницею, що вславилася в наївному мистецтві й також малювала квіти. І додав: «Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б світ заговорити про неї».

Через два роки Катерині Білокур було присвоєно звання народного художника України. Її ім’я стало знане в республіці й поза її межами, про неї пишуть статті, в Богданівку, раніше богом забуте село, як казала сама Білокур, почали навідуватися гості з Києва, її згадують поряд із славетними примітивістами Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генераличами, Марією Приймаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак. А до цього були довгі роки сповненого буденної тяжкої праці сільського життя, голод, розруха, колективізація, війна, знову голод 1946 року... Все це пережила Катерина Білокур, як і мільйони українських селянок, але зуміла завдяки своєму величезному, даному Богом талантові й дивовижній наполегливості сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від роботи. Вона зустріла нерозуміння матері, що вважала її малювання безглуздим, і все-таки, подолавши ці такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.

«В будні мені малювати заборонялося, — згадує вона про свою молодість у листі до художника Матвія Донцова. — А лише в неділю, після обіду, як уже все впораю».

На більшості з полотен Катерини Білокур стоїть авторський напис: «Малювала з натури Катерина Білокур». Справді, природа, «натура» були її головними вчителями, а квіти — найулюбленішими мотивами. «Квіти, як і люди, — живі, мають душу!» — казала художниця й тому ніколи не зривала їх, а змальовувала, сидячи біля стеблини чи куща, бо вважала, що «зірвана квітка — вже не квітка».

Не зазнавши особистого щастя, бачачи довкруг себе злидні й гризоти щоденної боротьби за існування, Катерина Білокур у квітах, у малюванні їх бачила високий сенс.

Малюючи їх, вона неначе сягала найдосконалішої, найгармонійні-шої краси, яку закладено природою в квітах і якої їй бракувало в житті особистому. «Та й як же їх не малювати, як вони ж такі красиві! А як прийде весна, та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж посхиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькії й далекії друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві».


  І вже пізніше, у повоєнні роки, а найбільше у п’ятдесяті, коли до неї прийшло визнання, вона варіювала квіти нерідко у найфантастичніших сполученнях, кольорах, поєднувала з найрізноманітнішими предметами.

І донині точаться суперечки щодо приналежності творів Білокур: чи то до професійного живопису, чи то до народного мистецтва. Проте всі дослідники її творчості одностайно визнають високу філософську наснаженість їх, глибоке осмислення життя. Зображені на її  полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні її незвичайним чуттям кольору, оживлені її філігранною майстерністю й сприймаються як величальний гімн природі, людині.

Перед тим як почати роботу над картиною, художниця довго виношувала задум, вивчала навколишню природу, найтонші нюанси сонячного освітлення.

Вона ніколи не робила попередніх ескізів, етюдів


  з натури, а, опрацювавши задум в уяві, швидко, немов на одному диханні, виконувала його на полотні. Саме тому її квіти зворушуютьсвоєю ліричністю й співзвучні з мелодійністю народних пісень.
   Другим захопленням художниці була література. Змалку кохалася вона у поезії Тараса Шевченка, не знаючи його мистецької творчості, а коли побувала вперше 1949 року в Музеї Т.Шевченка в Києві й побачила його картини, ще глибше захопилася його генієм, а його біографія стала для неї взірцем у подоланні труднощів. Лише через рік вона наважилася подарувати музею свій твір — «Квіти на голубому тлі» — з написом: «Цю картину присвячую Київському музею Тараса Григоровича Шевченка. Катерина Білокур, село Богданівка на Полтавщині». У п’ятдесяті роки, коли їй стало трохи легше жити, вона читала багато літератури з образотворчого мистецтва, твори Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Генріха Гейне, Вольфганга Гете і свої враження переливала у свої твори, а також у листи до друзів та знайомих. Її листи вражають не лише точними й глибокими характеристиками
  подій, людей, мистецьких творів, своїх і чужих, а й глибокою філософською мудрістю в поглядах на життя і його найбільші вартості. Вони — це немов сповідь її душі, як мудрість її народу. Леонід Новиченко назвав їх «людськими документами величезної сили», в яких — весь драматизм і все подвижництво її життєвого шляху. Ці листи, на думку багатьох письменників, зокрема Олеся Гончара, Миколи Бажана, щось більше, ніж література. Вони, писав Микола Бажан, «наче сплески світла, осяюють ту незбагненну, загадкову... путь, яку проходить творчий геній, таємниче зароджений в якійсь людській істоті і, незважаючи на дошкульні терни, завади, перешкоди, розцвілий і стверджений своїми виношеними, вистражданими свідченнями правди життя і краси... Листи жінки, яка навіть не вчилася у початковій школі, такі ж талановиті, як і її картини...»

Творчість художниці з села Богданівки належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історико-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий «білокурівський» зал, в якому зібрано найкращі її творіння. Композитор Леся Дичко 1983 року створила балет «Катерина Білокур», поставлено однойменний телеспектакль (1980), документальний фільм «Чарівний світ Катерини Білокур» (1986) та художній двосерійний фільм «Буйна» (1989). 1995 року видано збірку листів художниці в опрацюванні Миколи Кагарлицького, які засвідчують її великий письменницький талант.


Урок №1.


Тема: Епістолярій як джерело самовираження.

Мета: розглянути особливості епістолярного стилю. Розвивати навички культури листування, удосконалювати культуру мовлення, мовного етике­ту, виховувати повагу до національної спадщини, почуття гідності, уміння пишатися великими співвітчизниками; ознайомити студентів (учнів) зі ще одною гранню таланту Катерини Білокур ВМІННЯ спілкуватися.

Обладнання:

1. Виставка літератури про К. Білокур.

2. Портрети, світлини, репродукції картин.

3. Динамічна таблиця "Епістолярний стиль".

Жанри

Мета

спілкування


Сфера


використання

Форма


реалізації

Мовні особливості, ознаки стилю




Листи,

щоден-


ники,

запис-


ники,

кален-


дарні

замітки


Обмін

інфор-


мацією,

думка-


ми

Особис-

те жит-


тя, по-

бут, ді-


лові,

дружні,


інтимні

стосун­ки, ви­робниц­тво



Моно-

лог, ді-


алог

Багатство емоційно-експресивні лексики: живе мовлення з елементами просторіччя, широкий спекти засобів інтимізації, вільне застосування оціночно-фамільярної лексики і фразеології, система засобів

лаконізму, що виявляється у по|ширенні еліпсисів, суб'єктивному забарвленні елементів різних стилів мовлення; вживання традицій них формул вітання та прощання, звертань та побажань; використання певних синтаксичних конструкцій.





4. Вузлики на пам'ять

  • Лист - це зміст і стиль.

  • Написане пером не виволочеш волом.

  • Не пишіть листа з поганим настроєм.

  • На конверті обов'язково записуйте повністю адресу відправиш (лист може повернутися, адреса знадобиться адресату).

5. Цитати

  • Хто хоче розуміти поета, мусить піти в поетову країну.

Гете.

  • В листах по-особливому розкриваються характери митців, їх художньо етичні пошуки, глибокий інтелектуалізм і громадянська активність.

Б. Шарпило

  • Мистецтво - найвища грань розвитку розумових і моральних сил народу.

Ц. Кюї

  • Уявлення - великий дар природи.

К. Паустовський

  • Доки є на світі людство - доти буде мистецтво.

(З газ.)

Мотивація навчальної діяльності

На думку вчених, писати на папері люди почали ще у XVI ст. Напевно, і листування існує з прадавніх часів. Найперші листи писали н камені, дерев'яних та глиняних пластинках. Пізніше люди почали писати на папірусі, пергаменті, на папері.

Конверти і поштові марки, за словами істориків, з'явились вперш в Англії у середині XIX сторіччя.

Листування у лінгвістичному аспекті - це діалог на відстані з вільним застосуванням авторських монологів суб'єктивного характеру Кожен лист визначної людини - це своєрідне мистецьке явище, у яком; поєднані структурно-стилістичні, граматичні, лексико-фразеологічні особливості. І в цьому нас переконує листова спадщина Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Валерія Марченка, Василя Стуса. Основоположником українського епістолярного стилю вважають Т.Г. Шевченка. Надзвичайно цікавим є епістолярій визначного політика, справжнього митця слова Івана Мазепи. Унікальна і неповторна епістолярна спадщина К.В. Білокур, яка стала відома на початку 80-х років XX століття і назавжди увійшла в духовний набуток нашого народу. Листи художника К. Білокур є відкриттям для мільйонних прихильників її таланту, оскільки вони, оці епістолярні шедеври, є дивовижним мікрокосмосом, своєрідною галактикою болей і радостей, П6 чалі і надій, любові і горя, що знаходили місце у безмірі її серця,

У книзі Білокур К. "Я буду художником". - К.: Спалах ЛТД, 1995. -С. 15. М. Кагарлицький пише: "Ці листи кожному "заболять" по-своєму, зачеплять найінтимнішу струну, і озветься вона... голосом К.Білокур, ні­жним і печаловитим, як у скрипки Страдиварі, чистим і полинним, як материнська сльоза. Коли прочитаємо "листи її наче сплески світла", то переконаємось, що у житті неговірка, сором'язлива і скромна, - як свід­чили усі, хто її знає, то у листах це - натхненний поет."

Методичний акцент.

Група (клас) поділені на дві підгрупи: мистецтвознавці і мовознавці. Обидві підгрупи провели велику творчу і наукову роботу.

УЧИТЕЛЬ:

- Сьогодні на уроці працюють дві групи. Мовознавці допоможуть дослідити епістолярій ділової та інтимної сфер, зокрема, дуже цікавої і самобутньої особистості Катерини Василівни Білокур. Мистецтвознавці здійснять екскурс у світ мистецький цієї майстрині.

МОВОЗНАВЦІ:

- Катерину Василівну називали "натхненним поетом у листах", людиною з винятковим мовним чуттям і знанням рідного слова. Про­понуємо вам послухати один з листів, датованих 1947 роком. Слухаючи, думайте над стилістичними ознаками тексту.

"Шановнії! Дорогії товариші. Щиро вам дякую, що ви вітаєте мою працю, шануєте її і милуєте нею. І посилаю велику подяку тому това­ришеві з управління художньої самодіяльності, що написала мені лис­та. Ой як же б мені вам, шановний товаришу, і написати, щоб було пра­вдиво і негрубо, а то боюсь, що, прочитавши такого листа, ви мені не будете відповідати.

Ну, відносно семінару дякую вам, що ви звете й мене і горжуся ці­єю пошаною. Але приїхати не приїду. Перше те, що в мене вже шостий рік як хворі ноги... А друге, хоч це мені і прикро цю правду говорити, та щоб ви не подумали, що я начинаю вже чванитися моєю роботою, щоб куди поїхати в мене на те нема в що ні обутися, ні вдягнутися, а ні за­пнутися. Старчиха жебрачка краще вдягається аніж я, творець тих чу­дових картин, які пройшли перед вами, і ще чудовіших, які в мене за­лишились дома, тільки що вони не закінчені...."

- Як, на вашу думку, чи вибір окремих слів, окремих виразів впливає на архітектоніку листа і створює адресанта?

- Які слова підкреслюють шляхетність, чемність, делікатність автора?

- Як здорова селянська мораль навчила художницю тримати гли­боко образу чи почуття неприязні?

УЧИТЕЛЬ


Давайте напишемо диктант (текст із згаданої книги "Я буду художником!"), цей уривок дає відповідь на запитання, як писати листа лю­дям, яких ми поважаємо і навіть тим, хто нам не симпатичний. Навіть у грубому селянському одязі ця жінка має відсвіт і щедрість рідної землі, її природи і вроди. Сама ж про себе вона писала: "Щоб куди поїхати в мене на те нема в що ні обутися, ні вдягнутися, а ні запнутися. Старчи­ха жебрачка краще вдягається аніж я, творець тих чудових картин..."

Диктант

Обласкати людину словом, зігріти серцем - це в неї в крові, від здорової селянської моралі. Отож, якщо вона кому дуже симпатизувала, довіряла, то писала натхненно, дошукуючись потрібних слів і виразів, сповідуючись, як перед Господом Богом. Якщо ж просто кому була чи­мось по-людськи забов'язана, то відповідала стримано. Коли ж допису­вач зачіпав її за живе, змушував до полеміки, писала емоційно, відчайно, захищалася гордо, з гідністю, а слова буквально виливались із самого дна зраненого серця й лягали на папір важкими скибами, як напоєна весняними дощами земля в борозну. І в ошатні метафори, проте вдя­галися її думки, коли глибоко поетичне її серце наструнювалося на описи природи, повідувало про народні свята, обряди, звичаї, перекази, Услало на папір пісні рідного краю.

МОВОЗНАВЦІ:

- Адресатами К. Білокур були знайомі, друзі, художники, праців­ники відділу образотворчого мистецтва Науково-дослідного інституту фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського, Центрального будинку на­родної творчості, філіалу Музею українського мистецтва: В. Г. Нагай, Емма Іллівна Гурович, Матвій Олексійович і Юлія Іванівна Донцови, Лідія Петрівна і Павло Григорович Тичини, Олена Львівна Кульчицька, Дмитро Михайлович Косарик, Степан Андрійович Кириченко, Ольга Іванівна Лепеха. Це далеко не повний перелік адресатів. Стиль спілку­вання з кожним виразно індивідуалізований і залежить від характеру взаємин. Етикетні вирази, їх репертуар і спосіб комбінування, що від­значаються психологізмом, задушевністю, ліризмом, як вважає М.Кагарлицький, повертають читача до "замулених джерел запахущої народної мови, де кожне слово, фраза, прислів'я, приказка - виважені, вивірені, нанизуються з речення в речення, як разки доброго намиста".

МИСТЕЦТВОЗНАВЦІ:

- Серед визначних людей, кому писала листи Катерина Василів­на, згадувалось ім'я художника Степана Андрійовича Кириченка. Про­поную вашій увазі портрети художниці, виконані Кириченком.

- Що в першу чергу падає у вічі?

- У чому одягнена жінка? Про що говорить нам манера зав'язува ти хустку та під верхню - одягати тоненьку, білу?

Тепер розгляньте дві репродукції-автопортрети і п 1950 та 1955 років.




Автопортрет. 1950.
МОВОЗНАВЦІ

Зачитайте, будь ласка, уривки листів К.В.Білокур (роздані заздалегідь) і вслухайтеся в мелодію їх. /Студенти (учні) зачитують/:


"Як живому Шевченкові розказувала, що як я хочу стати художником, але на цих доріженьках як не терен, то колючки, то камінці гострі! А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, я між ними, як чужа."
"Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наді­ливши мене великою любов'ю до того святого малювання, а тоді віді­брала всі можливості, щоб не творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту. Скільки в голові моїй чудових невиданих буйних кар­тин! І так вони в мріях і залишаються..."
"Ой Степане Андрійовичу, а як написали ви листа, в якому було впе­рше написано слово ВАШ. І жду я, дідусю, і жду, дожидаю ваших лис­тів, а як одержу, то і дивлюсь, чи є слово ВАШ. Як є, то чимось рід­ним, гарним, віє від того слова. І наче мені легше зносити зневагу, кривду і образу... заплачу, умиюсь слізьми та й думаю: "Еге, кривдіть! Уже я не самітня. Є уже кому пожалітись - аж ото є ж десь добра душа, що он яке мені слово пишуть - ВАШ!"
Автор статті "Листи її, наче сплески світла" Світлана Богдан акцентує на звертальні конструкції Катерини Василівни: до друзів і милих серцю людей вона звертається: голубко, голубчику, соколику, надіє; іменниками-прикладками: батечку-голубчику, матінко-голубонько; Галю, дитяточко, надіє моя дорога; дорога Маріє Андріївно і всі друзі мої; дорогі старесенькі добрії люди; мої такі хворесенькі; мої тихесенькі, мої друзі незабутні.

Крім офіційних "шановні", "вельмишановні", К.В. Білокур вживає типово народні звертання: "люди добрі", "добра душа", "добрії душі". І такі, які - як вважає мовознавець С. Богдан - що характерні лише українцям: "дитяточко", "дитинко", "діточко", "надіє золота"- до юних, а до старших чи похилих людей такі: "голубчику мій сивий", "дідусеньку мій милий та любий", "мій ріднесенький".

УЧИТЕЛЬ:

Катерина Василівна обожнювала природу. Тому й часто зверта­лась до дерев, квітів та плодів. її пантеїстичне світосприйняття є від­дзеркаленням душі українського народу. Нагадую, пантеїзм - філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою.

МИСТЕЦТВОЗНАВЦІ:

Пропонуємо подивитися репродукцію картини "Колгоспне поле" та послухати уривок із статті Д. Степовика "Катерина Білокур. РІДН( поле..."

Понівечена бомбами й снарядами земля заліковувала рани, вкривалася смарагдовими килимами хлібів, щедро дарувала людей за їхні турботи і ласку. «Як тебе прославити, рідна земле? - не раз думала ху­дожниця. - Не одною квіткою змалювати, не одним кущем чи деревом, а всю тебе показати - широку, прекрасну й родючу?» Ніхто ніколи не вчив її, що існують такі поняття у мистецтві, як узагальнення, компо­зиція, перспектива. Вона й гадки не мала про епічний пейзаж, про те, як у конкретному краєвиді передати всю велич землі. Художниця зав­жди малювала обмежені у просторі куточки города, квітника, саду.

А так хотілося змалювати всю Україну, всю землю! Вона не вірила в те, що зможе колись це зробити... Якби вчилася на художницю, закін­чила інститут або хоча б художню школу чи училище, то, може б, і змо­гла. Коли виходила на край села й озирала рівнину, ще більше тужила: як такий простір умістити в маленькому прямокутнику полотна?

Тим часом малювала своє улюблене суцвіття - весняні, літні й осінні квіти в одному нероздільному вінку.

Вона могла працювати над однією квіткою так довго, поки та не одцвітала. День за днем, пелюсточку за пелюсточкою вимальовувала шість червоних жоржин біля плетеного тину. Вона вирізнила їх з-поміж інших квітів, наблизила до глядача.

Ще коли змальовувала весняні квіти, залишила для жоржин осі­бне місце - у правій частині картини, нижче від троянд. Бо жоржини найкращі наприкінці літа і на початку осені. Працюючи над картиною, художниця доглядала один кущ жоржин, чекаючи, поки розпустяться всі квіти. Як почала малювати жоржини, то троянди й інші квіти вже опали, але на її картині вони милували гір своєю первозданною красою. Шість жоржин, малювала три тижні - по дві квітки щотижня. Ка­терина всміхнулася, згадавши, що якось один художник сказав їй, що може змалювати квітку за кілька хвилин. Він-бо вчений... Та й не такі в нього квітки, як оце у неї в городі і взагалі у Богданівці. Вчені худож­ники люблять малювати натюрморти, мертву природу. Тому й поспі­шають. Мертве треба схопити відразу, бо завтра піде на сміття. А вона завжди малювала живе, малюватиме повільно, як пливе саме життя. Отак міркуючи, викінчувала кущ жоржини.

Вже мінялися, згасали кольори на жоржинах у квітнику, тужаві пелюстки м'якшали, от-от опадуть. Кущ був готовий. Трохи нижче від нього намалювала клаптик плетеного тину. Сухі сіро-коричневі лозини відтінили свіжу зелень, внісши у композицію відчуття простору. Тин наче «підпирає» кущ жоржин і втримує їх на своїх стовпцях.

Не раз у своєму житті малювала художниця жоржини, але щ були осо­бливі. Не могла розлучитися з ними і почати писати поле. Підправляла, по­силювала тони, наводила жовтизну на нижніх пристебельцевих листочках.

Одного разу зняла з себе білу хустину з червоною мережкою по берегах і зв'язала нею кущ жоржин у квітнику. Ні, не пасує.

Потім вкривала тою хусткою гілку, пробувала різні варіанти - дуже хотілося лишити щось біля жоржин від себе, передати своє ставлення до цих гарних, сильних, довгоквітучих рослин. Нарешті знайшла місце для хустки: вона висітиме на тиночку, мовби забута ще звечора, припала росою. Тоді пейзаж у просвітку між квітами буде ранковий, холоднуватий, сповнений блакиті, освітлений неяскравим світлом. Катерина раділа, що сюжет знайшовся сам по собі без вигадування. І на­вмисного сполучення деталей. «Забута» хустина зігріла картину теплом Людської присутності, внесла у неї жанровий відтінок.

Тепер веселіше думалося і про пейзаж, який хотіла помістити у про­світку між квітами. Завжди побоювалася малювати природу, була переко­нана, що «не вийде», що не зуміє правильно зіставити далекий і близький плани, передати повітря, умістити великий простір у малу площу карти­ни. Односельці дивувалися, коли завважили Катерину, яку звикли бачити між квітами, на краю села: стояла, мов зачарована, і довго дивилася на обрій, на широкі лани, на небо, по якому пливли білі хмарки.

Вона нічого не малювала, лише дивилася і дивилася, за­пам'ятовуючи пологі лінії землі, кольори ланів при різному освітленні, рух хмар. Художниця ніби заново відкривала для себе незбагненний світ природи, такі її таїни, яких раніше не помічала чи не могла помітити зі свого зарослого квітами, городиною і садом подвір'я.

УЧИТЕЛЬ:


"Колгоспне поле" ("Рідне поле") - одна з найвідоміших картин художниці. Картина переповнена любов'ю до рідної землі, це - філософське осмислення людського буття серед природи, її внутрішній поклик, бажання привернути увагу заклопотаного людства до довкілля. Як стверджує мисте­цтвознавець Д. Степовик, Катерина Василівна Білокур ніколи не залишала бодай найменшого листочка, бруньки чи вусика незавершеними.

Як бачимо, не тільки її живопис, а й епістолярна спадщина є джерелом самовираження художника Катерини Білокур.



Домашнє завдання

І варіант: написати лист-відгук Катерини Василівни Білокур на сього­днішній урок.

II варіант: Опираючись на динамічну таблицю "Епістолярний стиль", написати роботу: "Мовні особливості та ознаки стилю епістолярної спа­дщини Катерини Василівни Білокур."

III варіант: Прочитати статтю Богдан С. Листи її наче сплески світла. // Дивослово.- 2000.- N12 і виписати етикетні формули К.В.Білокур.


Використана література

Богдан С. Листи її наче сплески світла. //Дивослово. - 2000. - N12

Білокур К. Я буду художником! - К: Спалах ЛТД, 1995

Шестакова О. Щастя зустрічі. // Українська культура. - 2001. - №3.- с. 11

Бєлякова Ю. Гарячі квіти з холодних весен. // Україна.-1990. - с.45.

Дикань Одвічна весна Катерини Білокур. // Дзеркало тижня. - 2001. - № 48

Зубавін І. Мисткиня Божої благодаті.// Кіноколо. - 2002. - № 16.

УРОК 2.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Тальнівський нвк «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія»

Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Березанської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Березанська загальноосвітня школа І- ііі ступенів Березанської районної ради Миколаївської області
Березанської зош І – ІІІ ступенів. Кваліфікаційна категорія – «спеціаліст вищої категорії»
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconО. М. Штанько, методист відділу освіти Віньковецької райдержадміністрації
Ю. С. Овчарук, заступник директора з навчально-виховної роботи Мд. Олександрівської зош І-ІІІ ст
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Криворізької районної державної адміністрації ку «Криворізький районний науково-методичний кабінет» Криворізької районної ради
Персонажі як на долоні. – Укл. Петросян-Чиркінян І. А.– с. Красіне: Красінська зош І-ІІІ ступенів, 2016. – 36 с
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Києво-Святошинської райдержадміністрації Районний методичний центр
Тема: Життєвий І творчий шлях письменника А. Камю; його філософські та естетичні погляди. Камю та екзистенціалізм 6
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Славутської райдержадміністрації
Застосування інтерактивних форм та методів діяльності на уроках Світової літератури. Село Старий Кривин: Старокривинська зош І-ІІІ...
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconКонспекти уроків Старокостянтинівський районний методичний кабінет Сковородківська зош І-ІІІ ступенів
Клімух Світлана Анатоліївна, вчитель української мови та літератури Сковородківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Старокостянтинівської...
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Тальнівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет
Алфавітний покажчик портретів найвідоміших українських письменників
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Володарської райдержадміністрації Володарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Організація системи виховної роботи з класним колективом як умова особистісного зростання учня Досвід Кропивки Наталії Андріївни, класного керівника 7-а
Досвід Кропивки Наталії Андріївни, класного керівника 7-а класу, вчителя української мови та літератури Володарської зош І-ІІІ ступенів...
Відділ освіти віньковецької райдержадміністрації районний методкабінет інформаційно-методичний центр Яснозірської зош І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Петрівської районної державної адміністрації Районний методичний кабінет Література рідного краю Розробки уроків з української літератури для 6-8 класів
Митько Н. П., учитель Петрівського нвк «загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів-гімназія»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка