Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк



Скачати 182.96 Kb.
Дата конвертації09.04.2017
Розмір182.96 Kb.

ВІДДІЛЕННЯ «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР ПЕРІОДИКИ»
Сімнадцять років творчого поступу і наукових здобутків
Мирослав Романюк

Генеральний директор Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, член-кореспондент НАН України,

доктор історичних наук, професор, керівник «Науково-дослідного центру періодики» (березень 1993 — грудень 2003 р.)

ЛННБУ ім. В. Стефаника
Досліджуються найважливіші віхи створення і функціонування од­ного з провідних структурних підрозділів бібліотеки — «Науково-дослідного центру періодики». Проаналізовано найважливіші чинники науково-дослідницької та редакційно-видавничої діяльності його спів­робітників, які впровадили в практику універсальну схему повного біб­ліографічного опису періодичних видань, а також нову колекцію наукових принципів і методів дослідження української преси ХІХ–ХХ ст.

Ключові слова: бібліографія, біографістика, історія, історіографія, історичні джерела, наукові методи дослідження, періодика, публіци­стика, преса.

The organization and main stages of functioning of Research Periodicals Centre, one of the key departments in Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv are being researched in this article. Research, editorial and publishing activity of its employees are analyzed, particularly their efforts in implementation the common scheme for complete biblio­graphical description of periodicals as well as new principles and methods of research of Ukrainian press, published in 19th-20th cc.

Keywords: bibliography, biographical research, history, historiography, research methods, periodicals, journalistic essays, press.

Исследуется создание и функционирование одного из ведущих струк­турных подразделений библиотеки — «Научно-исследовательского центра периодики». Проанализировано важнейшие составляющие научно-исследо­вательской и редакционно-издательской деятельности его сотрудников, внедривших в практику работы универсальную схему полного библио­графического описания периодических изданий, а также новую коллекцию научных принципов и методов исследования Украинской печати ХІХ–ХХ веков.

Ключевые слова: библиография, биографистика, история, историо­графия, исторические источники, научные методы исследования, пе­риодика, публицистика, печать.
Відділення «Науково-дослідний центр періодики» (далі — Центр [Р. М.]) Львівської національної наукової бібліотеки Ук­раїни імені В. Стефаника — один з наймолодших структурних підрозділів нашої установи. Третього травня 2010 р. йому випов­нилося 17 років. Де-юре він був створений згідно з розпорядженням Президії НАН України № 420 від 04.03.1993 р., в якому відзнача­лася необхідність «забезпечення розвитку у Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН України наукових досліджень у галузях історії та бібліографії української періодики». Наукову концепцію і програму діяльності Центру було схвалено на за­сіданні вченої ради бібліотеки і на конкурсній основі укомплек­товано два його відділи — дослідження української періодики та вивчення іншомовних періодичних видань ХVІІІ–ХХ ст. На підставі Постанови бюро відділення історії, філософії та права НАН України від 3 грудня 2009 р. (протокол № 7), з метою роз­витку наукових досліджень в галузі біографістики, підготовки і видання багатотомного енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах: редактори, видавці, публіцисти ХІХ–ХХ ст.», що передбачає сучасне прочитання біографій знаних особистостей, відкриття невідомих імен, формування електронних біографічних архівів», був виданий наказ генерального директора бібліотеки № 4 від 1.01.2010 р. про створення відділу біографічних досліджень, як структурного підрозділу «Науково-дослідний центр періодики».

На 1.08.2010 р. у Центрі працювали 30 штатних співробітників (завідувач Відділення, 3 завідувачі наукових відділів, 5 старших наукових співробітників, 17 наукових та молодших наукових спів­робітників, головний програміст і редактор, а також провідний бібліограф та програміст першої категорії).

9-10 грудня 1993 р. Центр організував першу Всеукраїнську науково-теоретичну конференцію «Українська періодика: історія і сучасність». Підсумки конференції засвідчили, що українські часописи минулого ґрунтовно не досліджувалися ні в Україні, ні поза її межами. Учасники форуму констатували, що після про­голошення незалежності Україна стала єдиною великою дер­жавою у світі, яка не мала національної бібліографії друкова­ного слова. Її складовою мав би стати і репертуар української преси, якого з огляду на історичні обставини не вдалося підготу­вати. Окрім цього, в тогочасній українській історіографії були відсутні дослідження, в яких би науковці на широкому, належним чином опрацьованому, фактичному матеріалі розкривали як за­гальні закономірності розвитку української преси, так і регіо­нальні особливості в конкретно визначених історичних рамках. Не було ґрунтовних і синтетичних досліджень, в яких би на ос­нові історико-аналітичного аналізу у поєднанні з хронологічно-бібліографічною описовістю видань та інформацією про діячів преси розглядалися специфічні особливості розвитку української періо­дики не тільки в окремих регіонах, а й у найбільших містах, що були центрами духовного та культурного поступу нації. Не було вироблено спільних наукових підходів і принципів дослідження. Окрім цього, величезні масиви періодики були заховані у т. зв. спецфондах. За підрахунками пресознавця Ю. Тернопільського, з наукового обігу було вилучено 2 225 українських періодичних видань, які виходили з 1816 до 1916 рр. [13, с. 11]. Скільки таких часописів видавалося у 20–40-х рр. ХХ ст. — ніхто не підрахо­вував. Зауважу, що 1992 р. працівники бібліотеки Є. П. Нако­нечний і С. Ф. Семенова підготували списки українських періо­дичних видань 1816–1945 рр., де було зареєстровано 3 680 неопра­цьованих часописів, які зберігалися у фондах нашої бібліотеки.

Підсумки обговорення проблеми у відділах Центру та під час конференції засвідчили, що маємо величезний масив недослі­джених видань, які було засновано у ті часи, коли Росія та Австро-Угорщина розгорнули цілеспрямований наступ на політичні та національно-культурні права українського народу. Втративши всі можливості щодо захисту державно-політичних прав, україн­ське суспільство виступило на захист свого національно-культурного життя. У цьому йому допомагала преса, яка ставала в обороні прав і свобод корінного населення, не давала згаснути праг­ненням до державної незалежності, активно пропагувала гасла політичної боротьби. Населення різних регіонів України, яке опи­нилося під владою світових імперій, а також українські емігранти в багатьох країнах світу завжди усвідомлювали свою історичну спільність та єдність. Ідея возз’єднання всіх земель України була центральною в громадсько-політичному житті українців, про­відною темою публікацій більшості періодичних видань. Усе це обумовило вимогу нового, тобто об’єктивного і повного, прочи­тання історії української преси, насамперед у методологічному, бібліографічному та історичному аспектах.

Працівники Центру усвідомлювали, що впоратися із цим зав­данням невеликій дослідницькій структурі, звичайно, буде не під силу. Тому виникла ідея об’єднати зусилля як окремих науковців, так і всіх зацікавлених установ та організацій. Уже 1994 р. була налагоджена співпраця із Центральним державним історичним архівом України у Львові, дванадцятьма обласними державними архівами, факультетом журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка, Інститутом журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка та кафедрами жур­налістики інших вищих навчальних закладів; були підписані до­говори про співпрацю з бібліотеками Польщі та Чехії, Музеєм-архівом у Клівленді (США).

З метою координації спільних зусиль та уникнення розбіж­ностей у підходах до вивчення періодичних видань Центр роз­робив єдину «Схему повного бібліографічного опису періодичного видання» [12]. Крім того, було запропоновано нову періодизацію журналістського процесу, обумовлено наукові принципи і методи дослідження. На цих засадах розгорнулася активна дослідницька робота в кількох напрямах. Серед пріоритетних були і зали­шаються: підготовка і видання матеріалів до національної біб­ліографії періодики ХІХ–ХХ ст., видання ґрунтовних досліджень до майбутньої фундаментальної «Історії української преси ХІХ–ХХ ст.» та підготовка видання багатотомного енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах ХІХ–ХХ ст.».

«Прозора і відкрита для всіх» програма дозволила виробити й апробувати тактику і стратегію реалізації задуманого, зокрема перевірити практикою нові методологічні засади, наукові прин­ципи і методи дослідження. Ці проблеми постійно обговорюва­лися на науково-теоретичних конференціях, які організовує і проводить Центр. Матеріали всіх десяти науково-теоретичних конференцій «Українська періодика: історія і сучасність» видані окремими книгами, обсяг яких, звичайно, теж змінювався. Якщо книга матеріалів першої конференції мала трохи більше 17, то п’ятої — 37,5, а матеріали дев’ятої конференції — 45 умовних друкованих аркушів. Окрім цього, з кожним роком розширюва­лося географічне представництво учасників. Якщо у першому фо­румі взяли участь науковці з 9 міст України, у п’ятому — з 16, то на десятій конференції були присутні представники 26 міст нашої держави. Відзначимо, що у роботі конференцій також брали участь науковці з Польщі, Чехії, Канади, США, Російської Федерації, Словаччини, Великої Британії та інших країн світу.

На початку другого десятиліття діяльності Науково-дослідного центру періодики дослідники українського друкованого слова однозначно ствердили: завершився етап його становлення, сфор­мовано львівську наукову школу дослідників української преси. Її основу склали працівники Центру, які впродовж 17 років за­хистили 4 докторські (Н. В. Антонюк, М. М. Комариця, М. М. Ро­манюк, Л. В. Сніцарчук) і 11 кандидатських дисертацій (І. Я. Вдо­вичин, В. В. Ґабор, О. І. Денека, О. Р. Дроздовська, В. О. Ковпак, М. М. Комариця, Н. М. Кулеша, І. З. Павлюк, В. А. Передирій, М. Р. Процик, Л. В. Сніцарчук). Окрім цього, у творенні львів­ської школи дослідників української періодики брали участь науковці з усіх регіонів України та з-за кордону, що дозволило здійснити великий обсяг дослідницької роботи. На 1.07.2010 р. вже опрацьовано понад 3 000 часописів. Сформовано комп’ютерний банк даних, який буде основою повної бібліографії української періодики ХІХ–ХХ ст. Видано понад 130 наукових праць, зокрема багатотомних, тиражем понад 45 000 примірників, обсягом майже 3 600 умовних друкованих аркушів. Опубліковано понад 6 000 нау­кових статей. Вони засвідчують багатоаспектність бібліографічної роботи, яка постійно висвітлювалася у 17 випусках «Збірника праць Науково-дослідного центру періодики».

Проблеми підготовки до видання енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах» знаходили своє відтворення не лише у доповідях на конференціях і наукових статтях, а й у матеріалах до енциклопедичного словника «Українська журна­лістика в іменах». Уже вийшло 16 випусків, де подано понад 3 000 персоналій, які висвітлюють редакційно-видавничу та пуб­ліцистичну діяльність українських журналістів — визначних, мало­знаних і тих, про творчість яких сучасний читач довідується вперше.

Важливим науковим матеріалом для багатотомних видань ре­пертуару та історії української періодики минулого є монографії, історико-бібліографічні дослідження, збірники наукових праць, матеріали конференцій, фахові статті тощо. Схвально зустрінуті науковцями такі серії, як: «Періодичні видання регіонів України», «Пам’ятки бібліографії української преси», «Періодичні видання міст України», «Українська періодика за кордоном» та ін. [5-7; 10].

У 2007 р. було розпочато реалізацію багатотомного унікаль­ного історико-бібліографічного видання під загальною назвою «Українська преса ХІХ–ХХ ст. в Україні та світі». Уже перший том засвідчив про схвалення концепції і наукових засад запро­понованого видання [14], що підтверджують й опубліковані ре­цензії [3; 4; 9]. Відзначимо, що у першому томі подано історико-бібліографічну інформацію про українську пресу, що виходила на етнічних українських землях, захоплених Російською і Австро-Угор­ською імперіями, та в інших країнах світу впродовж 1812–1890 рр.

У праці охарактеризовано найважливіші дослідження з історії та бібліографії української преси ХІХ–ХХ ст., ґрунтовно про­аналізовано умови її функціонування та розвитку. Розділ «Біб­ліографія української преси» структурно поділено на дві частини: 1. Українська преса (часописи, що виходили українською мовою, зокрема всіма діалектними різновидами, на етнічних українських землях та на різних континентах, і двомовні (українською та іншою мовою) газети і журнали); 2. Українська преса іншими мовами.

Видання споряджено науково-довідковим апаратом (алфавітний покажчик часописів, іменний покажчик, іменний покажчик ре­дакторів і видавців, покажчик місць видань), а також доповнено додатком «Порічний реєстр часописів». Саме на ці особливості звернула увагу відома дослідниця українського друкованого слова, доктор філологічних наук, професор Н. В. Зелінська, яка відзна­чила, що сама поява цього видання «вирішує одразу цілу низку дослідницьких завдань. По-перше, видання підводить остаточну риску під багаторічними дискусіями… щодо початкових дат ук­раїнської періодики: перша іншомовна газета на українських ет­нічних землях — «Gazette de Lépol» (Львів, 1776), перший дво­мовний (російсько-український) часопис — «Українській Вђстникь» (Харків, 1816–1819), перша власне україномовна газета — «Зоря Галицка» (Львів, 1848–1857) [14, с. 7].

По-друге, воно «легітимізує» невідомі або маловідомі часописи, які, попри нинішню несправедливу невідомість, свого часу активно функціонували у спресованому двома імперіями українському інформаційному просторі, — і в такій спосіб розширює пізнавальні обрії сучасного, навіть доволі непогано поінформованого читача…

По-третє, «УП» відхиляє завісу таємничості масиву періодики (дати, місця видання, власники, видавці і редактори, періо­дичність, обсяг, кількість збережених чисел і адреси зберігання та багато іншого). Сказати, що такі деталізовані описи полегшують дослідницьке життя нині сущих і майбутніх пресознавців, — це майже нічого не сказати: вони озброюють їх точними, до того ж, великомасштабними, «топографічними мапами» для ретроспектив­ного пересування українською періодикою і, можна сказати, вико­нують чи не наймарудніший етап будь-якого наукового дослі­дження — окреслення кола джерел емпіричного матеріалу, а поде­куди і прямо переймають на себе роль безпосередніх носіїв інфор­мації, що використовуватиметься у подальших наукових розвідках…

Видання, що має заповнити прикру прогалину в національній бібліографічній спадщині і поставити, нарешті, Україну, країну давньої книжкової, загалом цивілізаційної, культури, на один рівень з великими державами світу» [2].

Другий том «Української преси в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.» вийшов з друку у 2009 р., а третій підготовлено до видання. Разом вони охоплюють пресу за 1891–1914 рр.

Сімнадцятилітній досвід роботи Центру дозволяє констату­вати: українське друковане слово впродовж кінця XVIII–XX ст. виходило на п’ятьох континентах, у 27 країнах світу, де ком­пактно проживали, або тривалий час перебували національно сві­домі вихідці з України. Жаль, що сьогодні, як і десять років тому, ми ще не ознайомлені з життям і діяльністю усіх публіцистів, редакторів і видавців українського друкованого слова. До нау­кового обігу ще не введено понад 3 000 українських видань, що виходили впродовж ХІХ–ХХ ст.

Сьогодні, незважаючи на те, що можна ще почути різні зауваги щодо терміна «пресознавство», ми уже є свідками функціону­вання цієї галузі як спеціальної дисципліни, що підтверджують опубліковані дослідження з історії преси, захисти кандидатських і докторських дисертацій. Зараз пресознавство має свій об’єкт, предмет, територіальні та хронологічні межі, наукові принципи і методи дослідження.

Об’єкт дослідження — це іншомовна преса на етнічних укра­їнських землях (з 1776 р.) та українські періодичні видання (за мовною ознакою) (з 1816 р.), стан їх збереження і можливості використання як історичного джерела.

Предмет дослідження — закономірності зародження й особ­ливості розвитку періодики як історичного джерела, з’ясування її місця і важливості у джерельній базі української історії, на­цієвиховні та інформаційні функції преси.

Територіальні межі дослідження охоплюють етнічну територію української нації та всі країни світу, де компактно проживали або тривалий час перебували українці, які видавали свою пресу.

Хронологічні межі дослідження — це остання чверть XVIII — початок XXI ст.

Набутий досвід вивчення української періодики ХІХ–ХХ ст. переконав нас у тому, що опрацьовування її варто розпочинати з опублікованих мемуарів, листів, архівних документів та мате­ріалів і вже потім переходити до вивчення архівних джерел. У роботі з українською пресою як історичним джерелом автори видань Центру послуговувалися такими науковими принципами, як об’єк­тивність, комплексність, історизм, достовірність та системність.

Роки системної праці переконали нас в тому, що як писемне джерело з історії України, періодика має спільні і відмінні вла­стивості. До спільних варто віднести: 1) усі періодичні видання — «свідки» певної епохи чи періоду, що відображають особливості буття минулого часу; 2) редакторами, публіцистами, видавцями і дописувачами часописів минулого були люди із суб’єктивним баченням і сприйняттям реальності, тому кожне видання, взяте окремо, є обмеженим в об’єктивності відображення дійсності; 3) опублікована інформація може мати відкритий і прихований характер, що виявляється шляхом зіставлення багатьох джерел.

Відмінними ознаками преси є: періодичність видань (щоденник, кілька разів на тиждень, тижневик, місячник, квартальний і т. д.); вид видання (газета, журнал, періодичний збірник); місце ви­дання, мова, належність до власників чи видавців, зміст тощо. С. Макарчук у виданні «Писемні джерела з історії України» від­значає, що серед науковців «поширена класифікація періодики за її ідейно-політичним спрямуванням — на прогресивну, кон­сервативну, клерикальну, реакційну, ліберальну, прокомуністичну, профашистську та ін.

«Звичайно, такий поділ періодики, — зазначає автор, — умовний, бо в багатьох випадках їх видові та змістові грані не є чіткими, а кожний номер видання сам по собі кожного разу становить продукт творчості й наступний номер може в багатьох відно­шеннях відрізнятися від попереднього» [8].

Відмінною особливістю вважаємо також і те, що специфічність розвитку української журналістики була обумовлена роз’єднанням українського народу, тому газети й журнали функціонували в неоднакових суспільно-політичних умовах.

Окрім цього, українська преса, як виразник поневоленого на­роду, ніколи не мала фінансової державної підтримки, а існу­вала на кошти окремих меценатів, об’єднань, товариств, органі­зацій та політичних партій. А це, безсумнівно, визначало її зміст, ідейне спрямування, у багатьох випадках суб’єктивне, а іноді й зумисно спотворене відображення дійсності, зокрема подій, явищ.

Досвід роботи переконав нас у тому, що періодика — дже­рело своєрідне, багатопланове не лише за змістом, а й за формою, структурою вміщеного в ній фактичного матеріалу. Особли­вістю преси як історичного джерела є її поліфонізм. У часописах вміщувалися публікації двох основних видів: матеріали, втілені у власне газетних формах (статтях, замітках, кореспонденціях та ін.) та численні тексти, що є, по суті, іншими видами історичних джерел (законодавчі акти, статистичні матеріали, мемуарно-епі­столярні пам’ятки та ін.). Особливу цінність для дослідження становить фактичний матеріал, що міститься у газетних публі­каціях, але не менш важливим є і суб’єктивне трактування фактів, їх інтерпретація, оскільки це дозволяє з’ясувати позицію ре­дакції й авторів, які виступають у пресі, що нерідко є виразни­ками різних соціальних верств і політичних течій, дає можливість визначити основні напрями ідейної боротьби досліджуваної епохи.

Поліфонізм зумовлює, з одного боку, багатоаспектність пе­ріодики як історичного джерела, з іншого — специфіку засобів і методів аналізу опублікованих у ній окремих текстів-джерел. У науковій літературі трапляються переважно два підходи до до­слідження газетної періодики: 1) загальноаналітичний, завдання якого охоплюють вивчення історії виникнення і функціонування певного видання чи групи видань; 2) конкретно-аналітичний, що має на меті дослідження певної проблеми за матеріалами періо­дичної преси. Обидва підходи передбачають переважно змістово-описовий аналіз преси на основі фронтального чи комплексного методу її вивчення. Сьогодні з метою підвищення інформативної віддачі джерела застосовується змістово-кількісний аналіз преси, головним чином контентаналізм, суть якого зводиться до того, аби виявити легко підраховані ознаки, риси, властивості дже­рела (наприклад частот використання певних термінів, газетних рубрик, висвітлюваних проблем та ін.), які б відображали сут­тєві аспекти його змісту. Тоді якісний зміст стає вимірним, при­датним для точних обчислюваних операцій, а результати аналізу — об’єктивнішими. Ю. С. Ганжуров, автор книги «Чорно-біла «відлига» у дзеркалі преси» відзначив: «Якщо кількісні методи виступають дійовим інструментом виявлення певних закономірностей сус­пільних процесів і через це мають велику силу доказовості, описові (в кращому розумінні) методи сприяють ідіографічному відображенню в тематичних дослідженнях окремих конкретно-історичних явищ» [1].

Вважаємо за доцільне виокремити два найчастіше вживаних конкретно-наукових методи дослідження, які забезпечують все­бічне й об’єктивне відтворення журналістського процесу.

Перший метод — це бібліографічно-описовий, характерний для початкової стадії наукового опрацювання періодики.

Дослідження періодики, її бібліографування переконали усіх співробітників Відділення «Науково-дослідного центру періодики» у тому, що нагромадження наукової інформації — тривалий процес. І тому на виробничій нараді було вирішено, що нераціо­нально очікувати бібліографічної вичерпності, а доцільно вже на рівні наявних науково-бібліографічних знань про українську пресу, на основі дослідження особливостей історико-журналістського процесу в масштабах регіонів, історичних періодів, журналіст­ських систем, вивчення життєписів визначних діячів української преси фахово розпочати підготовку і видання багатотомних історико-бібліографічних досліджень, зокрема: «Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.», на черзі — багатотомна «Українська преса в персоналіях XVIII–XХ ст.: редактори, видавці, публіцисти, меценати» та інші фундаментальні праці.

Буду відвертим: у далекому 1993 р. мало хто сподівався на такий науковий поступ створеного тоді «Науково-дослідного центру періо­дики». Минуло 17 років, які для історії — зовсім невеликий про­міжок часу, і можемо констатувати: фахова львівська наукова школа дослідників періодики відбулася. Її здобутки — заслуга не лише спів­робітників Центру, а й багатьох науковців, які співпрацювали з нами, що дозволило здійснити великий обсяг дослідницької роботи.

Впродовж усіх років існування Центру приємно було вчити співробітників і самому вчитися в них [11]. Справжнім організа­тором, відповідальним редактором, вимогливим до себе і під­леглих, зарекомендувала себе доктор із соціальних комунікацій Лідія Віталіївна Сніцарчук — спочатку на посаді вченого секре­таря Центру, згодом — завідувача відділу досліджень україн­ської періодики, а з 1 липня 2003 р. — керівника Відділення «Науково-дослідний центр періодики».

Наукова ерудиція, сумлінність у роботі, вимогливість і толе­рантність характеризують наукового працівника, а тепер уже за­відувача відділу досліджень української періодики Мар’яну Ми­колаївну Комарицю. Системність і працелюбність — характерні риси стилю роботи завідувача відділу досліджень іноземної пе­ріодики Василя Васильовича Ґабора.

Вагомий внесок у становлення і розбудову Центру, підготовку до друку його фундаментальних праць своїми конкретними спра­вами, порадами і великою працездатністю вносить старший нау­ковий співробітник Марія Василівна Галушко.

Важливим науковим матеріалом для багатотомних видань ре­пертуару української періодики минулого є монографії та історико-бібліографічні дослідження усіх співробітників Центру, появі яких сприяють фахові редактори: О. Б. Катола, З. І. Наконечна, Н. М. Кулеша (здійснює програмне забезпечення і комп’ютерну верстку праць Центру), а також спеціалісти комп’ютерних тех­нологій та редакторсько-видавничих процесів: Н. Б. Брайлян, Д. О. Аленішко, Х. Ю. Храмович, О. В. Чума та ін.

Із Центром активно співпрацюють працівники всіх наукових підрозділів нашої бібліотеки — М. С. Бачинський, З. В. Бродик, О. О. Дзьобан, Є. М. Домбровська, Л. М. Кусий, К. М. Курилишин, Ю. О. Романишин, Я. П. Сеник, М. М. Трегуб, В. В. Яцишин та інші співробітники.

Ми щиро вдячні за співпрацю відомим пресознавцям-дослід­никам українського друкованого слова, зокрема періодичних видань ХІХ–ХХ ст., які впродовж десяти років активно співпрацювали з нами, серед них: А. П. Розкішний (Донецьк), В. А. Качкан (Івано-Франківськ), А. А. Бойко, В. Д. Буряк і М. П. Чабан (Дніпропет­ровськ), Ф. І. Дисак, Н. В. Зелінська, В. Й. Здоровега, С. А. Кость, І. В. Крупський, В. В. Лизанчук, М. Ф. Нечиталюк, О. А. Сер­бенська і Ю. Г. Шаповал (Львів), О. Г. Мукомела, М. С. Тимошик, Н. М. Сидоренко, Б. І. Черняков, В. І. Шкляр і О. Д. Школьна (Київ), І. Л. Михайлин, (Харків) та багатьом іншим.

Активно співпрацювали з Центром дослідники української пе­ріодики Омелян Вішка (Польща), Тетяна Беднаржова (Чехія), Во­лодимир Гаврилюк (Франція) та Володимир Біляїв (США). Посильно допомагали готувати до друку персоналії до майбутньої енцик­лопедії «Українська журналістика в іменах» Любомир Винар, Орест Гординський і Мар’ян Коць (США), Степан Родін (Австралія).

Працівники Центру із щирою вдячністю згадують знаного історика, доктора історичних наук, професора Ярослава Романо­вича Дашкевича, який допомагав нам вирішувати чимало науково-методологічних проблем щодо вивчення українських періодичних видань, був науковим консультантом усіх десяти випусків ма­теріалів до майбутнього енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах». Слова вдячності за допомогу в роботі адресуємо колишньому директору нашої бібліотеки Ларисі Іва­нівні Крушельницькій, завідувачам таких відділів, як: наукової бібліографії — Луїзі Іванівні Ільницькій, україніки — Костян­тину Михайловичу Курилишину, рідкісної книги — Ользі Ми­хайлівні Колосовській, рукописів — Олександру Онуфрійовичу Дзьобану та Мирославі Степанівні Дядюк, поліграфії — Ользі Богданівні Шульц та всім працівникам бібліотеки, які сприяли становленню та утвердженню Відділення «Науково-дослідний центр періодики» як серйозного наукового осередку дослідників української преси ХІХ–ХХ ст.
1. Ганжуров Ю. С. Чорно-біла «відлига» у дзеркалі преси: газетні пуб­лікації як джерело вивчення політичної системи України (1956–1965 рр.) / Юрій Ганжуров. — Київ, 1999. — С. 11.

2. Зелінська Н. [Рецензія] / Надія Зелінська // Вісник НТШ. — 2008. — Чис. 40. — С. 58-59. — Рец. на кн.: Українська преса в Україні та світі XIX–XX cт. : іст.-бібліогр. дослідж. / [уклад.: М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко, Л. В. Сніцарчук ; відп. ред. Л. В. Сні­царчук] ; НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Від-ня «НДЦ періо­дики». — Львів : Оріяна-Нова, 2007. — Т. 1 : 1812–1890 рр. — 560 с.

3. Качкан В. Світло пресознавчого проекту / Володимир Качкан, Ми­хайло Сулятицький // Вечірній Івано-Франківськ. — 2008. — № 35. — 25 верес. — С. 10.

4. Лучук І. Енциклопедичне дослідження української преси / Іван Лучук // Новий погляд. — 2008. — № 43. — С. 10.

5. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України : по­кажчик видань бібліотеки та літератури про її діяльність (1981–2000 рр.) / уклад.: Л. П. Квятковська, В. М. Мартинович. — Львів, 2004. — 324 с.

6. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України : по­кажчик видань бібліотеки та літератури про її діяльність: (2001–2005 рр.) / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника ; уклад. В. М. Мар­тинович ; авт. вступ. ст. М. М. Романюк. — Львів, 2007. — 300 с.

7. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефа­ника : покажчик видань бібліотеки та літератури про її діяльність: (2006–2009) / НАН України, ЛННБ України ім. В. Стефаника ; уклад.: Л. О. Ільницька, М. З. Литвин, І. В. Морозова, В. М. Мартинович ; авт. вступ. ст. М. М. Романюк ; відп. ред. Л. В. Сніцарчук. — Львів, 2010. — 278 с.

8. Макарчук С. Писемні джерела з історії України : курс лекцій / Степан Макарчук. — Львів : Світ, 1999. — С. 271.

9. Мельничук Б. Історія української преси: рік за роком / Богдан Мель­ничук // Тернопіль : Літературно-мистецький і громадсько-політичний часопис. — 2008. — Чис. 3. — Верес. — С. 122-123.

10. Науково-дослідний центр періодики (1993–2003 рр.) : у 2 т. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; уклад. М. М. Ро­манюк ; відп. ред. Л. В. Сніцарчук. — Львів, 2003. — Т. 1 : Наукова діяльність : покажчик видань. — 332 с.

11. Науково-дослідний центр періодики (1993–2003 рр.) : у 2 т. / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; уклад. М. М. Ро­манюк ; відп. ред. Л. В. Сніцарчук. — Львів, 2003. — Т. 2 : Постаті: бібліографічний покажчик. — 676 с.

12. Романюк М. Схема повного бібліографічного опису періодичного видання / Мирослав Романюк, Марія Галушко // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника. Науково-дослідний центр періодики. — Львів, 1994. — Вип. 1. — С. 271-290.

13. Тернопільський Ю. Українська преса з перспективи 150-ліття / Юрій Тернопільський. — Джерсі-Ситі, 1974. — 176 с.

14. Українська преса в Україні та світі XIX–XX cт. : іст.-бібліогр. дослідж. / [уклад.: М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко, Л. В. Сніцарчук ; відп. ред. Л. В. Сніцарчук] ; НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, Від-ня «НДЦ періодики». — Львів : Оріяна-Нова, 2007. — Т. 1 : 1812–1890 рр. — 560 с.



© Романюк М., 2010





Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconСтандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи
Внесено: Державне підприємство «Український науково-дослідний І навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»...
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconСтандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи
Внесено: Державне підприємство «Український науково-дослідний І навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості»...
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconДонецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України
Закордонне українство І донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне...
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconЦентр наукових публікацій міжнародна конференція «інтернаціоналізація наукового пошуку: перспективи та проблеми»
Частина І (економічні науки, юридичні науки, педагогічні науки): Міжнародна конференція, м. Київ, 28 грудня 2013р. Центр наукових...
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconУніверситету «україна» актуальні проблеми сучасної освіти та науки в контексті євроінтеграційного поступу матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Луцьк 2015

Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconПріоритети діяльності викладачів загальноосвітніх дисциплін
Птнз у роботі наукових товариств Хмельницького територіального відділення ман україни
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconНауково – методичний центр Миколаївська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №56 Миколаївської міської ради Миколаївської області
Проблема творчого розвитку особистості в сучасному світі стоїть гостро. Для сучасної стратегії розвитку національної школи характерним...
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconЦентралізована бібліотечна система Подільського району міста Києва Центральна районна бібліотека імені Івана Франка
Едгар Аллан По : біобібліогр список літ. / уклад. Н. Романюк; дизайн серії та ред. О. Іоаніді; відп за вип. Г. Брагарник; цбс поділ...
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconНауково-методичний центр
Розділ науково-методичні основи розвитку інтерактивних технологій навчання на уроках української мови та літератури
Відділення «науково-дослідний центр періодики» Сімнадцять років творчого поступу І наукових здобутків Мирослав Романюк iconНауково-методичний центр
Войтюк Т. В. – Хмельницький: Хмельницький центр науки інновацій та інформатизації, 2014. – 48 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка