Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте!



Скачати 374,8 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації05.10.2017
Розмір374,8 Kb.
  1   2



Відкритий лист Юрія Самсона,

головного редактора видавництва «Фіто»,

Вікторові Януковичу, Президенту України
Пане Президенте!
Я розумію, що про моє існування Ви навіть не здогадуєтесь, але це не завадить мені Вам допомогти, тим більше, що Ви мене про це попросили! Не пригадуєте? Ну як же, не далі як минулого тижня на базарі, чи то пак Національному Сорочинському ярмарку, так прямо і попросили: «Скажіть мені, хто Вам заважає писати правду? Назвіть мені прізвища, назвіть мені компанію, власника», бо, як Ви стверджуєте, «більш зацікавленої людини, ніж я, щоб говорили і писали правду, в Україні, ви не знайдете».
Уявлення не маю, навіщо Вам ті прізвища потрібні і що може змінитись, якщо їх Вам назвати, та я назву Вам багато прізвищ людей, які не просто «заважають» мені писати правду, а причетні до організованої кампанії залякування працівників нашої редакції, захоплення і знищення тиражів газет, незаконних обшуків, вилучень, крадіжок майна, грошей та документів видавництва та журналістів, затримань і переслідувань журналістів. І які то люди, пане Президенте, – голова політичної партії, яка формує Київську міську владу і має свого мера столиці; прокурор міста Києва та прокурор Чернігівської області; двоє прокурорів районів, відповідно Чернігівської області та м. Києва; двоє суддів районних судів; один сільський голова; два начальники райвідділів міліції; однин начальник Першого міжрайонного відділу УБОЗ м. Києва і з півтора десятка міліціонерів Києва та Чернігівської області.
Перелік, як бачите, не зовсім підтверджує, точніше зовсім спростовує Ваше святочне твердження: «Я хочу з повною відповідальністю заявити, що держава жодним чином не причетна до випадків певних перешкод в окремих мас-медіа фундаментальному праву громадянина чи журналіста вільно висловлювати свою позицію через ЗМІ» – адже сумарний місячний фонд заробітної платні перерахованих державних посадовців, руками яких власник «окремих мас-медіа» вже квартал успішно «чинить перешкоди фундаментальному праву журналістів» цілого видавництва, перевищує сумарний розмір річних податків, які платить наше видавництво та кожен його працівник – це тому, певне, що ми мало податків платимо, пане Президенте, але тема обіцяних Вами «п’ятирічних податкових канікул для середнього бізнесу» лежать за межами цього листа…
Якщо Ви, пане Президенте, все ж дочитали до четвертого абзацу мого листа, то звертаю Вашу увагу, що якби Ви дійсно хотіли б дізнатись ці прізвища, могли б знати їх набагато раніше, бо про викладені нижче факти я повідомляв Вашу адміністрацію раніше, звідки прийшла коротка відписка за дуже довгим номером №22/062672-26, про те, що моє звернення «надіслано за належністю» до прокуратури м. Києва. Тож просив би чиновника АП, який цього листа читає, нікуди його не пересилати «за належністю», бо всюди, де б Ви могли його послати, мої скарги були, а ось Президент цікавиться прізвищами особисто, тож поінформуйте свого Президента на його прохання!
Писати правду у ввіреній Вам Україні у мене, як не сумно розписуватись у власній неспроможності, не вийшло, тому пишу Вам із-за її кордонів, називаю на Ваше прохання «прізвища, компанію, власників, які заважають писати правду», а також, уже понад Ваше прохання, прізвища і посади суддів, міліціонерів та прокурорів, чиновників місцевого самоврядування, чиїми руками ці власники вже три місяці тероризують очолювану мною редакцію видавництва «Фіто», два останніх з яких повністю паралізували її роботу, та успішно припинили випуск друкованих ЗМІ з сумарними накладами в сотні тисяч примірників; прізвища тих, чиїми спільними зусиллями спочатку арештовано, потім конфісковано, а згодом передано на знищення 60-ти тисячний наклад газети, яка містила критичний матеріал стосовно бізнес-партнерів власника друкованого ЗМІ та матеріал про конкретні факти шантажу і залякування журналістів посадовцем МВС з вимогою «відкоригувати» нашу професійну діяльність.
Власне, прізвища тих людей, комплекс дій яких переконав мене в доцільності полишити Україну з її епічними густими лісами та лісопосадками, глибокими водосховищами та темними під’їздами й іншими місцями, де в нашій, чи як звикли висловлюватись українські президенти, «цій», країні традиційно душать та розчленовують, вішають, забивають битами, підривають та іншими способами позбавляють життя журналістів. Отже, прізвища:
1. Голова політичної партії «Зелена планета», «бізнес леді» та «шоувумен», власник друкованих ЗМІ Зубицька Наталія Петрівна, уроджена Мотря Ющенко, вона ж Наталя Земна.

2. Її бізнес-партнер, «хазяїн села Крехаїв» Козелецького району, що на Чернігівщині, Ус Микола Іванович, а разом – замовники та організатори знищення нашої редакції й тиску і залякування її журналістів.

3. Його син, Крехаївський сільський Голова, Ус Дмитро Миколайович.

4. Їх повірений прокурор (Козелецького району) Олег Рябець.

5. Його прокурорського нагляду слідчі СВ Козелецького РВВС Олена Лущик, Віктор Лець, Мельник О.М.

6. Його ж (прокурора Рябця) безпосередній керівник – прокурор Чернігівської області Мірошниченко Сергій Сергійович.

7. Їх довірена і дуже «довірлива» (судячи з документообігу) суддя Козелецького райсуду Карпенко Г.М.

8. Просто суддя, зате знаменитого на всю країну після стрілянини по живим мішеням в Бобрицях, Дарницького районного суду м. Києва Олена Шкоріна.

9. Не зовсім, як Ви, пане Президент, просили компанія, але організований за тим же принципом Перший міжрайонний відділ Управління з боротьби з організованою злочинністю в м. Києві у складі керівника і головного підрядника у виконанні замовлення з ліквідації очолюваної мною редакції, Олександра Шаповалова й безпосередніх виконавців – оперуповноважених Стрішенця, Любенка, Ілічьова, Журавльова та інших невідомих мені міліціонерів, прізвища яких легко встановити за відеозаписами каральних акцій столичного УБОЗу щодо нашої редакції, а також за матеріалами перевірки, що її проводив відділ внутрішньої безпеки ГУ УМВС в м. Києві, які нині передано до прокуратури м. Києва.

10. Високопосадовці правоохоронних органів, які, не зважаючи на повідомлення про вчинювані беззаконня, не відреагували належним чином в рамках своїх повноважень, а подекуди навіть сприяли їм: начальник Подільського райвідділу міліції столиці Лисков С.О., начальник Дніпровського райвідділу міліції Києва В. Чайка.

11. Прокурори, які в супереч Закону зробили все, аби «прикрити» міліцейське свавілля та беззаконня щодо нашої редакції: прокурор Подільського району м. Києва М. Витязь і прокурор м. Києва Юрій Ударцов.

12. Знову ж, зовсім не компанія, як Ви просили, але ціла система, що її в Україні з якогось непорозуміння називають «правоохоронною», завдяки вмілій маніпуляції якою легко і в короткий термін можна знищити будь-яку справу, зокрема медійну, видавничу, власне як легко знищити особисте життя та життя взагалі, і стосується це життя будь-якого українського громадянина, а не лише журналіста, про що Вам, пане Президенте, відомо і без мого листа.


На цьому я виконав Ваше прохання, пане Президенте, назвавши прізвища та посади. Матеріали по суті Ви легко можете отримати в державних органах, в які, включно з Вашою адміністрацією, Генеральною прокуратурою тощо, мною та іншими зацікавленими особами впродовж останніх трьох місяців надіслано десятки звернень з тисячами копій документів у додатках. Для зручності (якщо Вам дійсно буде цікаво) просто вже починаю викладати відскановані документи на сайт http://zemna.ua (зможете переглянути там в розділі «Архіви»), також на сайті викладено захоплююче відео з обшуків нашої редакції та складу, де УБОЗом було захоплено віддрукований 60-ти тисячний наклад газети, виданої під моїм редагуванням, з подальшою його передачею для знищення зацікавленим особам. На цьому ж сайті розміщено аудіофайли, які зафіксували погрози Миколи Уса та слідчої Олени Лущик використати проти мене державну репресивну систему (що в подальшому і відбулось), якщо я не припиню писати та публікувати незручні для власника друкованого ЗМІ матеріали – тобто докази тиску на мене як журналіста та перешкоджання моїй професійні журналістській діяльності, а також багато іншого цікаво до Вашої уваги.
Далі я викладатиму подробиці того, хто, як і чому заважає мені та журналістам видавництва «Фіто» писати правду, якщо Вас, пане Президенте цікавлять не самі лишень прізвища. Але навіть поверхневий виклад свавілля державних службовців, які, очевидно, з корисливих міркувань (Вам же добре відомо, що «за спасибі» посадовець в Україні носа не почухає, а тут така бурхлива діяльність стількох службовців найрізноманітніших силових органів!) діють в інтересах власників ЗМІ з метою примусу журналістів до лояльності, буде досить тривалим та, подекуди, нудним, на відміну від перебігу різноманітних подій (погрози, залякування, допити, обшуки, побиття, кайданки, затримання, міліцейські «воронки» та «обізянніки» тощо), що ми пережили і які ще тривають, залишаючи по собі незабутні враження та гострі емоції від функціонування тієї держави, за право очолити яку Ви так довго і наполегливо боролись…
Свої журналістські практики я розпочав тоді, коли Ви ще вперше спробували стати Президентом України. Швидко розчарувавшись в перспективах працювати «на дядю», я організував власне видавництво, яке здійснює видання низки медичних, кулінарних, сімейних друкованих ЗМІ, в яких практично не було політичних публікацій, мої ж власні політичні статті можливо не були надто гострими, а можливо таки при Вашому попередникові й справді ситуація зі свободою слова в Україні була кращою. В усіх випадках моя журналістська та видавнича діяльність йшла успішно, що дало мені можливість організувати видавництво з необхідним технічним, а головне кадровим забезпеченням, створити понад десяток робочих місць для редакторів, верстальників та журналістів, а сумарний місячний наклад періодичних друкованих ЗМІ видавництва довести до півмільйона примірників журналів та газет різної тематики. Серед них була також «Газета «Зелена планета» (засновник – Зубицька Н.П., видавець – видавництво «Фіто»), яка з моментк реєстрації, від першого і до останнього 134-го номера, що його було вилучено столичним УБОЗом, створювалась мною, як головним редактором та видавцем, а також нашою командою неполітичних, але дуже професійних журналістів, дизайнерів та інших співробітників редакції, за роботу яких вдячний не тільки я, але десятки тисяч передплатників видання зі всієї України. Якщо до вище переліченого додати також, що в друці та розповсюдженні ЗМІ нашого видавництва задіяні поліграфічні комбінати, «Укрпошта» та Державне підприємство з розповсюдження періодичних видань «Преса», а також інші підрядники, а також зі всіх надходжень та заробітної плати повністю сплачувались податки, то я завжди був гордий, що наше видавництво є часткою української економіки. Не такою великою, звісно, як «Систем Кепітал Менеджмент», та все ж українською часткою.
Якщо точніше, то наше видавництво було часткою економіки, допоки його діяльність не зупинено зусиллями вищенаведених осіб, які для знищення моєї видавничої справи успішно використали потужності очолюваної Вами держави… Початок травня 2010 року не віщував нашому видавництву нічого лихого, зокрема й в частині видання «Газети «Зелена планета»: 7 травня засновник газети Наталія Зубицька підписала черговий акт, в якому підтвердила своє задоволення від співпраці з нашим видавництвом та бажання продовжувати цю співпрацю, отримала скромний засновницький гонорар в 30 тисяч гривень на свій банківський рахунок (у нас всі гонорари скромні, бо ми не тільки не СКМ, але навіть не ІСД) та поїхала з онуками відпочивати на Мальту. І саме в цей момент між редакцією та власником ЗМІ розпочався гострий конфлікт, в якому видавництво стало на бік журналістів, а очолювана Вами держава – на бік власника, що в подальшій перспективі призвело до фактичної ліквідації видавництва, втрати роботи журналістів та моєї еміграції.
Що треба знати для розуміння суті конфлікту: замовником створення концепції, реєстрації, популяризації, організації рекламної та передплатної кампанії, а також замовником підготовки до друку і видання «Газети «Зелена планета» є доволі успішний підприємець в галузі фармакології (ТМ «Зелена планета») Зубицька Наталія Петрівна, відома в різні періоди своєї біографії під різними іменами, сьогодні більше відома під акторським псевдонімом Наталя Земна. Коли у неї виникла виробнича потреба у виданні щотижневика, який би популяризував ідеї фітотерапії, а в кінцевому підсумку рекламував би її продукцію, Наталія Зубицька-Земна звернулась до мене. А оскільки траволікування цілком вкладається в спеціалізацію видавництва «Фіто», то спочатку я, як видавець та головний редактор, а тоді і видавництво «Фіто», розробили та втілили в життя проект «Газета «Зелена планета», який за три роки існування здобув популярність у 60-ти тисяч передплатників. Проект був цікавий у творчому плані – видань, які професійно пишуть про традиційне траволікування не так і багато, а з часом став також і фінансово привабливим. Водночас, останній рік Наталія Зубицька проводила реорганізацію власного бізнесу, змінивши менеджмент на своєму підприємстві. Нове керівництво мережі її аптек рівно за рік вивело з тіні товарообіг фітопрепаратів на 14 мільйонів гривень (збільшивши річний виторг з 1,2 млн. гривень до 15,5 млн. гривень). При цьому, за моїм розумінням, на сьогодні різними «кустарями» поза аптеками виготовляється і без обліку та лабораторного контролю реалізується фітопрепаратів під маркою «Зелена планета» на 50 мільйонів гривень щорічно. У «Газеті «Зелена планета» я неодноразово писав про різні способи шахраювання навколо фітопрепаратів, і допоки мої статті стосувались колишніх бізнес-партнерів Н.П. Зубицької, які виготовляли «ліві» ліки «Зеленої планети», жодних нарікань від власника ЗМІ не було. Одним із таких екс-партнерів Н. Зубицької був голова колгоспу з її села Микола Ус, який в своїй скарзі на мене, поданій до київського УБОЗу, так і написав: «Починаючи з 2007 року в нашу спільну приватну діяльність з Н.Зубицькою втрутились громадяни… з метою контролювати вирощування лікарських трав та виготовлення з них препаратів». Оскільки в Україні знищують підприємства і людей за значно менші суми, аніж десятки мільйонів гривень, то публікації на вказану тему рано чи пізно мали б обернутись для мене неприємностями. Що й відбулось наприкінці травня. Не знаю, чи помирились Зубицька з Усом, чи ніколи й не сварились, в усіх випадках, коли Миколі Усу стало відомо про підготовку публікацій щодо підпільного розливу ліків за рецептурою покійного Данила Зубицького на території села Крехаєва. 21.05.10 року Микола Ус, як він пише в тій же скарзі, за усним дорученням Наталії Зубицької, прибув до поліграфкомбінату, який друкує газету, щоб «ознайомитись з примірником випущеної газети». Газету для цензурування він не отримав. Редакція заявила власникові Наталії Зубицькій свій протест, попередивши про неприпустимість в подальшому спроб втручань в редакційну політику ЗМІ. Газета опублікувала відповідний матеріал про спроби довірених осіб власника здійснювати «попереднє ознайомлення» зі змістом газети з метою недопущення публікації невигідних власникові та її партнерам матеріалів «Зупинимо цензуру!». Далі співробітники редакції в повному складі взяли участь у марші журналістів в підтримку свободи слова, яка завершилась акцією громадського протесту журналістів на вулиці Банковій на ґанку Вашої адміністрації.
З цього моменту конфлікт перейшов у гостру фазу. Почалось все з банальних дзвінків за дорученням Миколи Уса моїм рідним з погрозами мені та вимогами узгоджувати свою журналістську позицію та зміст публікацій в газеті з власником ЗМІ Наталією Зубицькою, а також безпосередньо з Миколою Усом. Погрози в основному зводились до того, що оскільки «хазяїн села» Крехаїв Микола Ус має багато знайомих суддів, прокурорів та міліціонерів, податківців, вдячних йому за отримані в селі на березі Десни земельні ділянки, то мої перспективи ходити вільно вулицями, а тим більше займатись видавничою справою, у випадку «непослуху» зведуться до нуля.
Вимоги стосувались виключно публікацій стосовно бізнесу навколо фітопрепаратів торгівельної марки «Зелена планета» та тіньового обігу ліків мережі аптек Наталі Земної. Тобто, в основі конфлікту, цензури та залякування журналістів нашої редакції лежать бізнесові інтереси та банальні гроші, і ніякої політики. Але кому як не Вам, пане Президенте, знати, що в Україні, як махровій пост-комуністичній державі все за Марксом: політика лишень бліда «надбудова», а в основі будь-якого «політичного» проекту лежать бізнесові інтереси тих чи інших осіб та груп. Хіба для когось секрет, що всі ті «політичні партії», депутатські фракції тощо є лишень продовженням холдингів більших чи менших бізнесменів та бізнесвуменів, а їхні публічні заяви, стосуються вони ідеології, освіти чи медицини, – лише складові іміджевих рекламних кампаній їх бізнесів. Так і клієнтка нашого видавництва Наталія Зубицька за всіма законами жанру очолює політичну партію «Зелена планета», яка не тільки входить до складу провладної фракції в Київраді – «Блоку Леоніда Чернівецького», але має солідне депутатське представництво в усіх райрадах столиці, а спроба Зубицької в конфлікті з редакцією заснованих нею ЗМІ видати себе ледь не за наївну пенсіонерку, в якої злі журналісти-рейдери забирають не тільки газету, але й найдорожче – честь та гідність («шляхом обману, підпалу та шантажу»), достатньо поширена в українському «бізнес-політикумі» форма боротьби за підтоптаний з роками імідж, - пам’ятаєте як Вашого однопартійця Калашникова була якось «побила» і «шантажувала» підступна журналістка?
1.06.10 р. Н.П. Зубицька надсилає лист до Державного підприємства з розповсюдження періодичних видань «Преса», із погрозами порушити проти керівництва підприємства кримінальну (!) справу, з вимогою не доставляти передплатникам №22 «Газети «Зелена планета», в якому єдиним «гострим» матеріалом був матеріал «Зупинимо цензуру!» із закликом до читачів підтримати громадянську акцію журналістів «Стоп цензурі!».
У цей же день, озброївшись диктофоном та відеокамерою, я разом із трьома колегами-журналістами у супроводі служби охорони (ліси на Чернігівщині не згірші за Таращанські), вперше побував в селі Крехаїв, аби підготувати матеріали щодо діяльності ПП «Земне», Миколи Уса та його сина – сільського голови Крехаєва Дмитра Уса. Спочатку сільський голова спробував нам взагалі заборонити працювати в селі, а далі Микола Ус в присутності свідків, які дали письмові покази, під аудіозапис та відеозйомку, копії яких разом з моєю заявою про перешкоджання професійній діяльності журналістів передано прокуророві Козелецького району Чернігівської області Олегові Рябцю, повторив свої погрози на випадок, якщо я далі продовжу писати незручні для нього та його партнерки Наталі Земної матеріали. Важливо знати для подальшого розуміння розвитку подій: у процесі роботи з підготовки матеріалу про зловживання династії «хазяїв села» Крехаєва – родини Усів – журналістами було сфотографовано, зокрема, маєток Усів, ця фотографія в порівнянні зі світлиною сільської ферми в жалюгідному становищі (що мало ілюструвати результат господарювання голови колгоспу Уса) була опублікована в № 23 газети.
І тут вперше з’являється причетність держави до перешкод моїй як журналіста діяльності. На мою заяву до прокуратури про злочин, а саме погрози, спроби цензури публікацій, вимоги припинити друкувати матеріали та узгоджувати зміст публікацій з власником ЗМІ та її бізнес-партнером, підтверджену доданими поясненнями журналістів та аудіо- і відеоматеріалами, прокурор Козелецького району Чернігівської області Олег Рябець детально викладає зміст ст.26 Закону «Про друковані ЗМІ (пресу)» (обов’язки журналіста), подає зміст пояснень Наталії Зубицької та Миколи Уса (в яких вони підтверджують як факт спроб цензурувати газету, так і те, що дії вмотивовані тим, що я «всупереч вказаному розпочав публікувати в газеті негативну та неправдиву інформацію про неї (Зубицьку Н.П.) та близьких їй людей» (очевидно М.Уса). І проблема не тільки і не стільки в тому, що прокурор Олег Рябець жодним чином не дає оцінки ні свідченням журналістів, ні аудіо- та відеозаписам, як у висновку прокурора: «Враховуючи вищевикладене, а також те, що під час перевірки Ваші твердження відносно перешкоджання Вашій журналістській діяльності не знайшли свого підтвердження, підстави для прийняття рішення в порядку ст.97 КПК відсутні.» На скаргу на такий лист та таке рішення прокурора району прокуратура Чернігівської області під керівництвом прокурора Сергія Мірошниченка відписала мені, що цілком погоджується з прокурором Рябцем.
Впевнений, що Ви, пане Президенте, самі добре знаєте, або Вам може роз’яснити Генеральний прокурор Олександр Медведько, чи заступник Глави Вашої Адміністрації Андрій Портнов, якщо Ви не повірите мені, але українське законодавство передбачає єдиний спосіб реагування на заяву про скоєння злочину – виключно в порядку ст.97 КПК (порушити, або відмовити в порушенні кримінальної справи), і таку постанову прокурора я міг би оскаржити в суді. А так доводиться писати Вам. Якщо Ви все ж таки цікавитиметесь в генерального прокурора суттю цього питання, то спитайте його, будь ласка, чи вважає він, що районні і обласні прокуратури можуть очолювати люди, які так легко ігнорують прямі і досить жорсткі вимоги кримінального процесу?! Байдуже, стосується це перешкоджання діяльності журналіста, чи будь-якого іншого діяння, що містить ознаки злочину.
Таким чином, завдяки невиконанню своїх процесуальних обов’язків вищеназваними прокурорами, засновниця ЗМІ та її бізнес-партнер відчули свою безкарність та почали входити «в смак». Як слушно заявила мені Наталія Зубицька: «Де хто чув, щоб в Україні хоч когось притягнули до відповідальності за тиск на журналістів? Не будьте смішним!». Напевне писати Вам цього листа в умовах тотальної кругової поруки в системі правоохоронних органів також смішно…
Окрилені підтримкою прокуратури Зубицька та Ус почали діяти більш відверто, зухвало та радикально, але в рамках єдиної стратегії знищення видавництва та припинення діяльності редакції, для успіху чого було потрібне широке залучення судів, міліції та прокуратури. При цьому, як і у випадку з Козелецькою та Чернігівською прокуратурами, Закон було винесено за дужки цієї стратегії – він явно заважав її реалізації.
Найперше було застосовано геніальну в своїй простоті схему розгортання переслідування журналістів репресивними органами – було спалено сарай, фото якого разом з маєтком Уса публікувала наша газета. Я дивуюсь, як першим до цього додумався саме Ус, а не хтось з більш одіозних діячів. Це ж так просто: скільки журналістів фотографувало і публікувало фото маєтків різного рівня корупціонерів і вони вимушені виправдовуватись, почувати себе незручно, найбільше – посилати охоронців бити камери та вилучати фотоапарати, і жоден з них, до цього часу, не застосував, як показують події навколо нашої редакції, просту, але геніальну схему. У короткому викладі інструкція до застосування схеми має такий зміст: «З’явилась публікація про ваші три квартири в Києві, десяток машин та фотографія маєтку в ЗМІ, а ви, простий український чиновник, суддя чи прокурор (чи сільський голова, як у нашому випадку), і за означенням зі своєї зарплати не тільки не могли все це придбати, але тієї зарплати не вистачить на оплату утримання всього цього майна? Не нервуйте – є чудове ноу-гау з Крехаєва! Оберіть об’єкт, який найменше шкода (альтанка, лазня, або сарай по бідності як у нашому випадку), завбачливо винесіть все майно з нього (викотіть два автомобіля і виженіть свиней, як зробили Уси в Крехаєві), далі спаліть той сарай і можете замовляти кримінальну справу проти журналістів, затримання їх та застосування спецзасобів. Повірте, одного разу в кайданках і ніч в «обізянніку» для багатьох людей в Україні серйозний привід змінити стиль своєї професійної діяльності; також можливий обшук редакції газети з вилученням жорстких дисків редакційних комп’ютерів та репортерської техніки, що напевне паралізує діяльність редакції; ну і цінний «бонус» – вилучення силами столичного УБОЗу накладу віддрукованої газети з публікацією, яка вам не подобається. Закон каже, що для цього немає підстав? Головне, щоб у вас для цього були пригодовані прокуратура, суди та міліція (найкраща прикормка в таких випадках – земля, бажано коло річок і недалеко від Києва, наприклад в межах Крехаївської сільської ради) та готівкові гроші, і щоб Ви їх не шкодували!». Хоча, що таке у порівнянні з 14 мільйонами гривень, що їх за минулий рік втратили тіньовики від «ліків Наталі Земної» та 50 мільйонами, над якими зависла загроза через публікації в нашій газеті, якихось 60 тисяч гривень, в які оцінено згорілий сарай разом з курми, яких на відміну від свиней «не встигли вигнати» (як і в будь-якій драмі за законами жанру в цій теж мав хтось загинути) та ще там дещиця районним прокурорам, суддям і міліціонерам і трошки більше Першому міжрайонному відділу УБОЗа м. Києва? Врешті-решт, теж специфічний внесок в розбудову саме такої, звичної і зручної, рідної до останнього генома для правлячої верхівки держави!
Курей, звісно шкода. Я щиро. Розумію, що їх все одно б пустили під ніж, але палити живцем – це було надто жорстоко. Микола Ус ще той радянського типу голова колгоспу – «залізний хазяїн», такий заради своїх інтересів через будь-кого переступить. Ви, пане Президенте, безперечно знаєте цей психотип людей! І собаку шкода! Там була ще одна жертва – вже після підпалу Микола Ус привіз в районну лабораторію труп пса, який, за словами Уса, помер за день до підпалу від отруєння. Щоправда, експертиза №74-75 від 07.06.10 р. «отруєння хімічними речовинами… не виявила». Однак такий результат експертизи не задовольнив Миколу Уса і 10.06.10 р. він (точно не безкоштовно – ветлабораторії у нас безкоштовно не працюють, а що там було «поза касою» – не знаю, не бачив) отримує в тій же лабораторії Акт (не експертиза, та все ж хоч якось звучить), в якому ветеринарні лікарі підтверджують результати об’єктивних дослідів за якими «отруєння хімічними сполуками не виявлено», але щоб догодити замовникові роблять з цього факту феноменальний за рівнем «професіоналізму» висновок (стилістика збережена): «Тому У нас ветлікарів рай вет лабораторії залишається підозра що дана тварина загинула в результаті отруєння – речовин з групи – ціанідів». І стоїть п’ять підписів – для вагомості залишкової підозри, я так розумію.
Таким чином мене, редактора низки екологічних видань (не тільки заснованих Н.П. Зубицькою) власник ЗМІ, незадоволена моєю журналістською позицією, звинуватила в бузувірстві – жорстокому знищенні свійських тварин. Тварин я щиро люблю, тому це, як й інші звинувачення Зубицької, – повна маячня і брехня, метою якої є набуття нею статусу жертви. Після звинувачень в підпалі та вбивстві собаки та курей в її рідному селі Крехаєві, мою клієнтку Наталію Зубицьку в звинуваченнях було вже не зупинити. Вона повідомила, що я систематично і цілеспрямовано дискредитую її в очах громадськості (нагадую – ще на початку травня Зубицька була задоволена співпрацею зі мною та нашим видавництвом), зокрема нібито шляхом розміщення в мережі Інтернет матеріалу «Зубицька погоріла на наркотиках» (http://rep-ua.com/45979.html). При тому, що цей матеріал про порушення кримінальної справи за фактом виготовлення в домоволодінні Наталії Зубицької в Києві та Крехаєві недоброякісних ліків під торгівельною маркою «Зелена планета» та вилученні при їх обшуку в будинку Зубицької в Києві 14 кг маріхуани та 20 літрів спиртового розчину канабісу з’явився як в мережі, так і пройшов по телебаченню (НТН, програма «Свідок») за рік до мого знайомства з Н. Зубицькою. У своїх поясненнях Дарницькому суду (про сам суд – нижче) під судовий аудіозапис Зубицька звинуватила мене в побитті її адвоката Марухевича, який представляє Наталію Зубицьку в судовому процесі з розподілу майна після розлучення Наталії та Данила Зубицьких, адвоката, який до газети ніякого відношення ніколи не мав, але чомусь разом із Усом їздив цензурувати №22 газети в типографію, після чого, за словами Зубицької, був жорстоко побитий, що тепер заважає їй виграти справу у свого покійного чоловіка. Тут я знову вимушено виправдовуюсь: з Марухевичем я не тільки не знайомий, але в житті його не бачив. Більше того, як випливає з пояснень Миколи Уса все тому ж київському УБОЗу (про УБОЗ теж нижче), з Марухевичем він зустрічався після невдалої спроби цензурувати №22 газети, який в супереч волі Зубицької та Уса все ж пішов до читача, зустрічався «на Лісовому масиві в Києві біля 20.30» (щоб висловити своє незадоволення неефективністю його заходів з перешкоджання виходу газети?), після чого Марухевича побили невідомі особи, то може саме до Уса мають виникнути питання щодо цього побиття?
Подальші звинувачення власника ЗМІ Наталії Зубицької, висловлені нею та її уповноваженими представниками і опубліковані в ЗМІ (зокрема на «Телекритиці» http://www.telekritika.ua/drukovani-zmi/2010-07-16/54437) були одне абсурдніше за інше: це і звинувачення в крадіжці меблів з її квартири, які вона нібито знайшла на складі, де зберігався тираж газети, який захопили силами УБОЗ та передали особисто Наталії Зубицькій (щоправда, пізніше з’ясувалось, що і меблі не ті, і матеріал, з яких вони виготовлені, не той і навіть колір інший – ну помилилась, з ким не буває); також звинувачення у вимаганні в неї корпоративних прав на її підприємства, шантажі, ну і вершина – заява про мою участь в організованому злочинному угрупуванні, але останнє це вже точно на прохання столичного УБОЗу, щоб надати хоч якусь видимість законності їх дій при обшуку редакції, вилучені жорстких дисків редакційних комп’ютерів, документації видавництва та тиражу газет.
На другий день після подачі мною заяви до прокуратури про скоєння Миколою та Дмитром Усами діянь, які підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст.171 КК (перешкоджання професійній діяльності журналістів) та через 5-ть днів після поїздки наших журналістів в Крехаїв, де ми брали інтерв’ю, спілкувались з Усами і не тільки ні від кого не ховались (дивна поведінка для паліїв), але й відкрито фотографували, зокрема й маєтки Усів з подальшою публікацією цих світлин в газеті, на подвір’ї М. Уса горить сарай, оцінений в 60 тисяч гривень, «чим Усам завдано шкоди в особливо великих розмірах», а слідча Козелецького РВВС Олена Лущик порушує кримінальну справу та бере її в своє провадження, а Миколу та Дмитра Усів визнає у справі потерпілими.
Одночасно Наталія Зубицька повідомляє редакцію про її розформування, а журналістів видання про те, що в їх послугах вона більше потреба немає, і відтепер газету видаватиме інша команда. Теж цікава схема до застосування в майбутньому: навіщо звільняти чи обмежувати в правах журналістів, коли можна рішенням власника просто змінити всю редакцію, а якщо не вийде – формально змінити власника ЗМІ, як відбулось зі створеною нашою редакцією газетою: на сьогодні Мін’юст здійснив перереєстрацію «бунтівної» газети, і відтепер власником ЗМІ є не Наталія Зубицька, а її ТОВ «Зелена планета Наталі Земної», зареєстроване в тому ж таки Крехаєві. Українські медіа-олігархи мають тепер пречудовий зразок для повторення – свою молодшу (за статусом, звісно) колегу Наталію Зубицьку-Земну.
Але повернімося до органів держави. Перше, що робить козелецька слідча Лущик після порушення кримінальної справи, це запрошує мене на, як вона сама це назвала, «приватну бесіду», і робить це для більшої солідності через козелецького прокурора Рябця, в якого я саме давав пояснення щодо своєї заяви, підкріпленої свідченнями свідків та аудіозаписами погроз зі сторони Уса вжити проти мене репресивну державну систему (тоді я ще наївно розраховував, що ця система буде захищати мої права). На бесіді
Каталог: doc -> images -> news
doc -> Урок позакласного читання в 2 класі за повістю-казкою В. Нестайка
doc -> Дубовенко Ірина Володимирівна, Скремінська Світлана Миколаївна, класні керівники днз «Житомирське вище професійне технологічне училище»
doc -> Конспект уроку української літератури у 9 класі Мистецтво бачити слово. Візуальна (зорова) поезія сьогодні
doc -> Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля
doc -> Остроградський Михайло Васильович
news -> Міжнародна конференція участь змі у примиренні: уроки для україни


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconПсихолого-педагогічні проблеми
Побірченко Н. С. (головний редактор), Коберник О. М. (заступник головного редактора), Бех І. Д., Бібік Н. М., Вашуленко М. С., Кічук...
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconПане Олеже! Вітаємо з підвищенням! Ви тепер, окрім питань інформаційного простору, опікуєтеся ще й внутрішньою політикою. Які плани на 2009?
Головного управління інформаційної т а внутрішньої політики облдержадміністрації О. Пустовгар провів online-відео-конференцію на...
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconПрограма І всеукраїнської наукової інтернет-конференції «інноваційні методологічні стратегії вітчизняного літературознавства»
«Слово і Час» (за участю головного редактора Лукаша Скупейка) та наукових видань Інституту літератури
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconУчень 10 класу Сербін Владислав лубківский роман мар*янович
Львівського державного університету імені Івана Франка. Працював заступником головного редактора журналу «Жовтень» від 1990
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconУкраїнський культурологічний центр, Донецьк журнал „Схід, 2008 p
У статті висвітлюються особливості суспільно–політичної діяльності Осипа Назарука в Західній Україні як головного редактора католицького...
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconНаціональної спілки краєзнавців україни благодійний фонд імені івана та юрія лип (одеса) перший інформаційний лист
«Дороги пам’яті»: Керч – Харків – Канів – Казань – Полтава – Одеса – Київ – Вінниця – Кам’янець-Подільський – Станіславів – Тарнів...
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconМолодих учених
Бердянського державного педагогічного університету, заступник головного редактора; Ходикіна І. І. – ст викладач каф загального мовознавства...
Відкритий лист Юрія Самсона, головного редактора видавництва «Фіто», Вікторові Януковичу, Президенту України Пане Президенте! iconThe Oral History Усна Історія of Independent Ukraine Незалежної України 1988-1991
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка