Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла”



Скачати 320,58 Kb.
Дата конвертації03.11.2017
Розмір320,58 Kb.

02.11

Вих.година „Добра людина та, що робить добро,

чи та, що не робить зла”.
Мета: викликати в учнів роздуми про всесильність любові, захоплення красою доброго вчинку, осуд жорстокості.

"Хто людям добра бажає, той і собі має"


(Й.-В. Гете)
Плакат "Моральний кодекс народної мудрості" із написами: світ не без добрих людей; все добре пам’ятай, а зла уникай; хто не чинить лиха, тому не страшно нічого.
Мета. Викликати в учнів роздуми про всесильність любові, захоплення красою доброго вчинку, осуд жорстокості.
І. Слово учителя.
Юні друзі! Чим швидше дорослішаєте ви, тим більше тривоги в нас, батьків ваших і вчителів, за ваше майбутнє: яким воно буде? Чи будете щасливими? Як уберегти вас від зла, якого так багато у світі? А залежить усе від того, чи буде у вас сила протистояти злу, боротися проти нього і перемагати його. Де джерело тої сили? — Запитаєте ви. — І якою зброєю боротися?
Про джерела фізичної сили ми з вами вже говорили. Головне із них — здоровий спосіб життя. Сьогодні поговоримо про силу духу, яка значить для людини більше, ніж сила мускулів. У чому вона виявляється? Проведемо невеличкий експеримент. Ви хочете стати сильною особистістю. Уявіть собі дві групи людських рис, необхідних, по-вашому, сильній людині. Яку групу ви оберете? Які риси більше пасуватимуть мужній людині? Свій вибір аргументуйте.
(Учні висловлюють свої думки, учитель вислуховує всіх бажаючих виявити своє бачення.)
Моя мета — показати вам силу добра. Адже недарма у народі кажуть: "Добро віддасться сторицею". Згадується один випадок, описаний О. Гончарем у щоденнику. Був 1985 рік. Лилась людська кров на землі Афганістану. Багато юнаків-українців було заслано туди, на цю непопулярну в народі війну. Чимало повернулись звідти у цинкових трунах, багато покалічених, фізично і морально (далі цитуємо.)
"А один... вернувся у Карпати — молодий, а білий, як сніг. Ніби такої був удачі, що любив захищати всяких звірят і, стоячи на посту серед дикого чужого каміння, навіть кобру підгодовував молоком, і вона звикла до нього. Поп'є — і в нору. А то раптом кинулась на нього, обвила кругом, руки йому притисла до тіла і дивиться в очі... І так довго тримала, завмерлого від жаху. А тоді відпустила й шурхнула в нору.
Тут він помітив, що зміни йому нема, хоча давно мусила б бути. Вирішив спуститися до табору. Лежать його товариші, вирізані поголовно. З усіх він лишився — один. І коли це збагнув, на місці посивів. І ще зрозумів, що кобра життя йому врятувала; то вона, обплутавши його, навмисне затримала, не пустила вниз, де саме чинили розправу бандити..."
Як би ви назвали його порятунок? Доля? Перст Божий? Випадок? Є у святому письмі слова, що без волі Божої і волосинка з голови нашої не впаде. Але не треба розуміти це буквально. Воля Божа в тому, що людина наділена розумом і волею. І від того, як чинить вона, чим керується, залежить її доля. Юнака-гуцула врятувала його любов до всього живого, його людяність у всьому до чого б не доторкався.
Деякі молоді люди ототожнюють силу із суворістю, жорстокістю, грубістю. Вони соромляться добрих вчинків, намагаються демонструвати фізичну силу (особливо над слабшими), засмічують свою мову вульгарними словами з лексикону злочинців, бандитів. На жаль, цьому сприяють деякі телевізійні передачі, відеофільми, в яких демонструються насильство над людиною, вбивства, інші злочини. Мова персонажів цих фільмів убога і брутальна, свою "правоту" в них доводять здебільшого кулаками, ногами або зброєю. Ті, хто захоплюється такими фільмами, самі духовно збіднюються й уподібнюються до побаченого. Не випадково почастішали випадки проявів жорстокості серед підлітків і молоді.
Я хочу, щоб ви розуміли: мужність і нахабство — різні речі. Мужність проявляється не там, де нахабство процвітає, а там, де йому протистоять. Жорстокість — це не прояв сили, а лють від безсилля. Чим пояснити сатанинську розправу над журналістом Г. Гонгадзе? Тим, що злодії, які добралися до влади, боялися його правдивого і сміливого слова. Усяке зло, рано чи пізно, має бути покаране. Злочинець ніколи не почуватиметься щасливим. Страх перед майбутньою розплатою викликає в нього лють, жорстокість і прагнення нищити те, що краще, чистіше, чесніше від нього.
Усе в житті починається з малого. І зло також. Ті, що висаджували в повітря храми Божі — витвори генія людського, і ті, що винищували людей у катівнях і таборах смерті, морили голодом, палили в концтаборах, і маніяк, який дав наказ, відкривши шлюзи, топити разом з госпіталями тунелі берлінського метро, — усі вони колись були дітьми, юнаками, вони не народилися злочинцями. Зло, оселившись у їхніх душах, поступово розросталося, пустило коріння, повністю заполонило, витіснило все людське. Коли я читаю у пресі або спостерігаю, як діти чи підлітки, юнаки, іноді й дівчата б'ються між собою і яку проявляють при цьому жорстокість, мені стає страшно. І страшно не лише за жертву їхньої розправи, а й за них. Звідки у них таке зло? Від чого так зачерствіли й озвіріли їхні юні серця? Що буде з ними далі? Адже в них уже проявляється не лише бажання перемогти суперника, а і завдати болю, покалічити. Як тільки в людини проявилися ознаки садизму (пристрасть до мордування, насолода від чийогось болю), вона вже опинилася у тенетах зла. Більше всього бійтеся, щоб у вашому серці не вилилося зло. Але як це зауважити? Завжди відчувайте серцем поряд з собою людину.
Наведемо приклад. Ви з товаришем ідете в школу. По дорозі ви побачили, як, посковзнувшись, упала дівчина, вдарилась, забруднила свій одяг. Ваша реакція, дії, слова? Уявимо один із варіантів. Дійшовши до дівчини, кидаєте глузливо: "Щасливого приземлення! Он що значить бути роззявою..." І, сміючись, проходите далі. Здається, дрібничка. Що такого сталося? Упала — встане й піде далі. А от ваш сміх — це не дрібничка. Це сміх недоброзичливий, це насмішка над людиною, яка потрапила в незручне становище. На думку В. Сухомлинського, той, хто сміється над помилкою, невдачею товариша, може стати жорстокою людиною. Далі цитую слова видатного педагога: "Як вогню, я боюся жорстокого сміху... Його не подолаєш забороною чи покаранням. Це вчинок, до якого веде людину весь склад її духовного життя, бачення нею добра і зла, моральна, емоційна й естетична культура, особливо те, що Януш Корчак називав пізнанням серцем, у кого людська біда не викликає жалю, ' співчуття, співпереживання, той здатний сміятися "на кутні" — так українська народна мудрість таврує жорстокий сміх."
Повернемось до уявної героїні "дорожньої пригоди". Ви, сміючись, пішли і не бачите, як у дівчини з'явилися сльози. Не від болю в коліні, а від образи. Від вашої бездушності. А могло бути по-іншому. Підкажіть, як повинні були вчинити хлопці, щоб замість сліз, її обличчя осяяла усмішка, і не ви, а сама вона пожартувала над своєю пригодою: "От роззява!"?
—    А тепер давайте подискутуємо по таких питаннях:
1.    Як уберегти себе від зла, якого так багато у світі?
2.    Чи є у вас сила протистояти злу, боротися проти нього, перемагати його?
3.    У чому виявляється сила духу?
4.    Чи можна ототожнювати силу із суворістю, жорстокістю, грубістю?
5.    Чи потрібно соромитися добрих вчинків?
6.    Чи згідні ви з думкою В. Сухомлинського, що той хто сміється над помилкою, невдачею товариша, може стати жорстокою людиною?
7.    Чи приносить мені радість чиєсь щастя?
8.    Чи засмучує чуже горе?
9.    Чи виникає в мене бажання як не допомогти, то бодай добрим словом полегшити чужий біль?
10.    Чи не проходив(-ла) я сотні раз мимо людських сліз, навіть не поцікавившись, що трапилось?
От бачите, ви знаєте, як потрібно поводитися. І це приємно. Неприємно тільки, коли вчинки людей не співпадають з їхніми словами. А для цього потрібно так небагато: вмійте поставити себе на місце тієї людини. Поводьтеся з людьми так, як ви хочете, щоб поводилися з вами. Не лише вчинений вами акт насильства над людиною — жорстокий. Жорстокістю є і ваша байдужість. Умійте ділити з людьми і горе, і радість.
Хочеться, щоб ви замислились, заглянули собі в душу.
"Будь добрим! Зроби людині, хоч і незнайомій, бодай маленьке добро і відчуєш як стане легше і світліше на душі, у ній запанують людяність і чистота" (О. Гончар).

04.11


Бесіда „Україна поетична”.

Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім — Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Сумщині.

По батьківській лінії його рід походив із чумаків, по материнській — із кріпаків. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й утопився у Волзі, коли Сашкові було 11 років. Мати Олександра залишилась сама з трьома дітьми. Виховувала дітей в любові. Чотирирічним Сашко уже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевчен-кового «Кобзаря».

У рідному містечку навчався в початковій школі, потім у двокласному училищі. У 15 років Сашко вступив до хліборобської школи в містечку Дергачі неподалік від Харкова. Під час навчання в хліборобській школі починає видавати рукописний журнал «Комета», у якому друкує свої вірші, написані російською та українською мовами. Після хліборобської школи Олександр не мав права вступати до університету. Розуміючи це, він вивчає болгарську, сербську, польську мови, ще навчаючись у школі. Стає вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але через матеріальні нестатки залишає його 1903 року і вступає до Харківського ветеринарного інституту. Визначальним фактором у його житті стала поїздка на відкриття пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Тут молодий поет знайомиться з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою. Він передає свої вірші до збірника «Багаття», що виходив в Одесі.

Передреволюційні події 1905 року поет сприймає як необхідний процес оновлення, створює закличні бойові пісні: «Ми не кинемо зброї своєї», «З військом за волю боролися ми», «Жалібна пісня». Улітку 1906 року поет їде в Крим разом зі своєю майбутньою дружиною, де він укладає свою першу книгу «З журбою радість обнялась». Книга мала багато схвальних оцінок. Перша поетична збірка Олеся представляла його як ніжного лірика і поета високого громадянського звучання.

Еміграція у Відень стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу «закордонну» збірку віршів Олеся — «Чужиною» (Відень, 1919). «В вигнанні дні течуть, як сльози...» — такими словами розпочинається один із перших віршів книги. Перебуваючи в еміграції, він також друкує збірку сатиричних поезій «Перезва» під псевдонімом В. Вален-тін. У 1919-1922 роках разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим в Україні. Моторошні події голодомору 1921-1923 років поет зобразив у циклі «Голод». У драмі «Земля обітована» (1935 р.) Олесь одним із перших в українській літературі розкриває суть сталінської політики.

В останні десятиріччя життя Олесь усувається від будь-якої участі в заходах, здійснюваних українською еміграцією, послаблюється активність його поетичної творчості, він займається переважно інсценізацією народних казок, написанням лібретто для дитячих опер.

Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 року в Парижі, де його і поховали на Ольшанському цвинтарі.

2. Поезії з книги «Княжа Україна».

Поетична оповідь про минуле нашого народу

Олександр Олесь створив прекрасний поетичний цикл «Княжа Україна» в еміграції. Вона складається з 43 віршів, та спочатку задумувалась як своєрідний підручник чи посібник.

Характер всіх поезій збірки — описовий, здебільшого інформаційний, аніж образний. Сама книга була написана дуже швидко — менше ніж за місяць, що може свідчити про те, що Олесь просто переводив у римовані форми добре знайомі йому факти з минулого Батьківщини.


11.11

Диспут “Політична культура. Якою вона повинна бути?”.
Що відображає поняття «політична культура»?

  1. В чому відмінність поняття «політична культура» в широкому значенні від його вузького розуміння?

  2. Що включає політична культура?

  3. Який взаємозв'язок між ідеологією і політичною культурою?

  4. Які основні функції політичної культури?

  5. Які типи політичної культури виділяються в політичній науці?

  6. Що означає термін «фрагментарна політична культура»?

  7. Які найважливіші особливості демократичної моделі політичної культури?

  8. Назвіть елементи тоталітарно-авторитарної моделі політичної культури.

  9. Які основні шляхи формування політичної культури?

  10. Що таке політична соціалізація?

  11. Які ознаки першого, другого і третього рівнів політичної культури?

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.
Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.
Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.
В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.
Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей.
Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.
Отже, до політичної культури можна віднести:

  • знання політики, фактів, зацікавленість ними;

  • оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

  • емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

  • визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

  • політичних знань;

  • політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

  • політичних дій.

Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.
В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.
Політична культура виконує наступні основні функції:

  • пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);

  • комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);

  • нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);

  • виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);

  • мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);

  • інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);

  • комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);

  • регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

В сучасному суспільстві панують і взаємодіють два основні типи політичної культури: підданська і активістська, або політична культура участі.
На підставі такого критерію, як ступінь узгодженості у взаємостосунках політичних субкультур, можна виділити два типи політичних культур - фрагментарну (різнорідну) і інтегровану (однорідну).
Фрагментарна політична культура характеризується відсутністю згоди громадян щодо політичного устрою країни, соціальною роз'єднаністю, високим ступенем конфліктності, застосуванням насильства, відсутністю ефективних процедур залагоджування конфліктів. Цей тип культури панує в більшості африканських і латиноамериканських країн, частково в Північній Ірландії і Канаді. В його основі лежить помітна соціокультурна, конфесійна, національно-етнічна і інша фрагментація суспільства.
Інтегрована політична культура відрізняється наявністю порівняно високого ступеню консенсусу (від лат. сonsensus – згода, одностайність) з основоположних питань політичного пристрою, низьким рівнем конфліктності і політичного насильства, лояльністю по відношенню до існуючого режиму. Ці характеристики застосовні до політичної культури більшості західних країн.
Відносно сучасних цивілізованих суспільств при визначенні типу політичної культури критерієм доцільно вибрати тип політичного режиму. Політичний режим завжди породжує відповідну йому модель політичної культури, що характеризується певними ознаками. В чистому вигляді ці моделі функціонують рідко, частіше зустрічаються змішані форми. Можна виділити наступні більш менш крупні моделі політичної культури: демократичну, авторитарну і тоталітарну.В тоталітарній політичній культурі закріплюється принцип беззаперечного підкорення людини так званим «вищим інтересам». Людина розглядається як гвинт величезного механізму і в чисто інструментальному ракурсі - як робоча сила, трудовий ресурс, «людський чинник».
Істотна особливість тоталітарної моделі політичної культури - заперечення ( а в екстремальних варіантах - знищення) багатьох традицій духовної культури. Вона утілювалася по-різному - в перейменуванні міст і вулиць, в обмеженні доступу до певних видів літератури, у відмові від культурної спадщини в мистецтві, від народних звичаїв, ніби перешкоджаючих складанню нових культурних традицій.
Якщо за основу класифікації узяти соціальну структуру суспільства, то можна знайти, що кожний соціальний прошарок, клас, кожна соціальна спільність людей має специфічну модель політичної культури. Виходячи з соціального критерію, можна виділити політичну культуру робочого класу, інтелігенції, бізнесменів і ін., політичну культуру молоді, середнього покоління і літніх людей.

13.11


Бесіда «Духовні скарби народу. Найстрашніші втрати – духовні”

Український народ має свій надзвичайний скарб — яскраві звичаї та неоціненні традиції. Вони вироблялися людством протягом багатьох століть й передавалися з вуст у вуста, із покоління в покоління. На жаль, сучасна молодь поступово забуває давні традиції нашого народу, його культуру й духовні цінності. Не слід забувати давнє повір’я, що існує у всіх народів світу: той, хто забуває звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він наче блудний син, постійно ходить по світу і ніде не може знайти собі притулку. Звичайно, така людина стає загубленою для свого народу.

Звичаї народу — це ті прикмети, за якими розрізняється  народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова — це тільки найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, вироблялися протягом всього життя і розвитку кожного народу.

Український народ має повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, народжуються діти, що стають вовкулаками. За народними переказами, вовкулака — це завжди понурий, чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перекидається на вовка, бігає разом з іншими тваринами у лісі та має лише опасок на своїй довгій кудлатій шиї; в день зимового Миколи він знову перекидається чоловіком. Вовкулака, перебуваючи у людській подобі, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає. 

Перед сучасними викладачами поставлено завдання навчити своїх студентів звичаїв українського народу, не забувати їх. Адже на думку Тараса Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв — це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства все з більшою гостротою постає проблема відродження культури та духовності, що базується на формуванні потужної системи глибинних морально-етичних цінностей. Всі ці складні питання підштовхують вітчизняну філософську та педагогічну думку до нового осмислення таких понять, як культура, духовність, цінності.

Цінності — це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людської діяльності, мотивацію людських вчинків. Теорія цінностей почала розроблятися ще за часів античності. Буття і цінності тоді ще не були розділені, і Платон, наприклад, вважав, що знання цінностей і їх застосування в реальному житті — це одне і те ж. Тобто істинно доброчинною і мудрою є та людина, яка знає, що таке високі духовні цінності, й та, що діє відповідно до них. На відміну від Платона, Аристотель вважав, що знання цінностей і реальна поведінка людини — це не однопорядкові явища. Вищими для Аристотеля є діаноетичні цінності — істина, мудрість, моральність. Родоначальник німецької класичної філософії І.Кант також розробляв своє вчення про цінності. Він вважав, що цінності самі по собі не мають буття, вони є вимогами, які звернені до волі особистості, до цілей, які вона ставить перед собою.

Україна переживає нині досить скрутні часи. Тяжка економіка та політична ситуація призводить до подальшого зубожіння населення. І весь цей комплекс соціально — економічних проблем ускладнюється все більш глибокою культурною кризою, яка спричиняє духовну деградацію суспільства, втрату ціннісних орієнтирів, подальший моральний занепад нашого народу. Відомо, що культура і духовність — це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація, в якій нівелюються духовні цінності, приречена на  загибель і це лише справа часу. Тому в цих умовах дуже важливою є активація зусиль з підвищення духовного рівня  українського народу, формування у нього стійкої системи глибоких морально-духовних цінностей, оскільки саме вони складають основу мотиваційної сфери як особистості, так і суспільства в цілому. Те, чим керується окрема людина чи певна спільнота в своїх діях, досить чітко висвітлює її глибинну сутність. Якщо особистість чи суспільство сповідує високі гуманістичні цінності, то цілі і засоби її досягнення також будуть досить високими і гуманними. Тільки таким чином ми можемо досягнути поступового економічного, політичного та духовного піднесення нашої країни.

Глобальні зміни в політиці призводять до потрясінь в економіці, що зумовлює ще більш катастрофічні явища в культурній сфері. Низький культурний рівень  суспільства в цілому й усіх його структурних елементів, зокрема, призводить до створення системи утилітарних цінностей, виходячи з яких людина чи певна спільнота турбується тільки про свої власні корисливі інтереси, не цінуючи потреби інших людей і суспільства в цілому.

Очевидно, найвища духовність для нас — християнська. Важливими християнськими цінностями є смирення, терпіння, страждання. Ісус Христос пройшов цілу низку страждань і мук, щоб врятувати людство від загибелі і дати йому шанс  до порятунку, до вічного спасіння. Все наше життя наповнене безліччю різноманітних подій і явищ, і багато з них приносять нам біль і розчарування. Але ми повинні усвідомлювати, що тільки проходячи через страждання і випробування, людина загартовується і здобуває необхідний досвід життя, що саме подолавши біль утрати, людина починає внутрішньо рости і розвиватися, формуючи вищі духовні цінності. Саме страждання є потужним стимулом до духовного розвитку людини. Давні мудреці говорили: «Те, що примушує нас страждати, вчить нас мудрості».

Основною цінністю будь-якого суспільства є людина. У більшості політичних систем значна роль відводиться саме особистості, її участі в розбудові  й розвитку як громадського суспільства, так і держави. Нормальне громадське суспільство повинно насамперед  прагнути до створення умов, за яких можлива реалізація людиною усіх своїх задатків і можливостей. Тому основні цінності, які панують у такому суспільстві — це свобода, справедливість, солідарність, рівність, демократія. Свобода — це основоположна риса людини як творчої особистості. Вона дає кожній людині можливість вибору.

Важливою цінністю є також солідарність. Солідарність— це насамперед уміння правильно жити у суспільстві, допомагати іншим, усвідомлювати свою єдність з власним народом. Вона базується на розумінні людиною самої себе як частинки певної спільноти, даного народу чи світової цивілізації взагалі. Солідарність дуже тісно пов’язана з любов’ю, як любов’ю до ближнього, так і любов’ю до світу. Саме любов  перетворює світ. Саме з цього почуття випливає можливість людини наблизитися до Бога. Любов до Бога — це головна християнська заповідь. Завдяки цьому життя людини наповнюється сенсом, набуває причетності до вічності.

Отже, сьогодні перед навчальними закладами України постають особливі вимоги — відродження духовних цінностей українського народу, його звичаїв і традицій. Виховання молоді повинно здійснюватися на вищих зразках загальнолюдської моралі, на основі національно-патріотичних та релігійних цінностях. На думку українського дослідника Г.Косухи, в основі духовно-національного відродження мають бути цінності, які зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві. Саме такими можуть і повинні стати загальнолюдські цінності, вироблені протягом всієї історії світової цивілізації і які, зокрема, були освячені християнською релігією. Відкриття українського народу такого роду цінностей і становить головні завдання сучасної культури. Важливою складовою цього процесу є відродження національного духу, національної самосвідомості.

З давніх часів наші пращури складали символічну систему духовних цінностей, яка передавалася від покоління до покоління. З часом вона змінювалася, доповнювалася, але головними завжди залишаються  людська доброта, порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу, працелюбність, лагідне піклування про малих та старих, протистояння злу… Все це ті якості, які людину роблять Людиною. Найголовніше завдання людини — мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним людям, а для цього потрібно бути вимогливим до себе і до своїх власних вчинків.


17.11

Бесіда „Ліси для нащадків”.
Ліс – це слово асоціюється у нас із усім найпрекраснішим, з чимось

загадковим і водночас таким легким і спокусливим.. Він манить всіх, у

своїх мріях нас відносить у найкрасивіші куточки Всесвіту, які

врешті-решт стають нашою втіхою і схованкою від гамірних днів.


На мою думку, найгарніший ліс наприкінці літа і восени. Саме тоді у

Природі все ще присутній той яскравий і водночас не надто набридливий

шарм. Все ще зеленіє, але вже готується одягтися по-особливому святково

і врешті-решт – відійти у небуття. Мрійливо, позбувшись цих набридливих

думок, ти заходиш у ліс і бачиш всю дивну красу – серце завмирає. Ні, це

не пусті слова цитовані з книжки – це справді так! Це зрозуміє кожний,

хто хоча б раз у житті був у лісі.
Тебе оточують дивні, можна навіть сказати, казкові створіння, діти

природи – розкидисті дерева, цікаві кущі, пахучі трави. Там, у лісі,

все так просто і природно, без пафосу, без суєти та гламурних блискіток,

бо це природа – наш справжній світ і наше майбутнє. Хоч її краса нам до

кінця не зрозуміла, та ми все одно використовуємо будь-який шанс, не

пропускаємо жодної миті намагаючись хоч на хвильку відволіктися від

гамірного повсякдення і вдягнути пробуджуючого душу свіжого повітря,

обов’язково милуємось первозданною красою матінки-природи. Отже,

знайшовши хоч один цілісний, не знижений нами ж клаптик природи, клаптик

живого зеленого. Гарного, буйного пишнотрав’я, ми одразу ж забуваємо про

все і ніби переносимось в інший світ – зовсім далекий від буденності.
Адже бувають у житті хвилини, коли несподівано з’являється велике

бажання сховатися від сірої повсякденності життя і залишитися наодинці з

природою, яка вабить до себе первісною красою і досконалістю, що

приховує у собі вічну таємницю буття. Хочеться залишитися віч-на-віч і

своїми думками, з самим собою.
Коли я потрапляю туди, то ніби опиняюсь в чарівному царстві, дивному,

загадковому світі, де все живе за іншими законами. Навіть плин часу тут

інший.
Обережно, щоб не порушити цю тендітну красу, просуваєшся в таємничу глиб

лісу, озираємося навкруги і бачимо. що палають спілими ягодами шипшина,

глід, барбарис, зеленіють ялини, сосни. Чарівниця осінь розфарбовує

гілки і листя червоними, багряними та золотими мазками. Щедрою рукою

розкидає вона яскраві китяги горобини та калини по освітлених холодним

сонцем лісових галявинах.


Я дивлюся навкруги із замилуванням бачу тендітні склепіння гіллястих

ясенів, ширококронної осики, безмежно цвітучих яблунь. Лісову тишу

раз-у-раз порушать сумні наспіви синичок, цвірінькання горобців і

скрекотання білобокої сороки, яка так настирливо проповідує якісь

останні лісові новини.
Поглянь навкруги, вслухайся! Дивись, який дивний захід, коли десь за

обрієм, на тьмяному безхмарному небосхилі починає палити червоним

багрянцем сонце кидаючи останні промені на зморену за день землю.

Вслухайся, як повиває світ вечірня прохолода, і ти почуєш, як починає

оживати природа, ніби струшуючи з себе тягар спекотного дня. Почуєш, яяк

пустотливо грає вітерець, що порушує своєю музикою тишу лісу. Де-не-де

вигукують потурбовані птахи, чуються співи лісового музики, невиправного

романтика – коника-стрибунця. Який принципово заводить свою

диво-пісеньку тільки під слабким промінням блідолицього місяця.
Природа підкоряється химерній силі ночі і, ніби зітхаючи, засинає. На

втомлене поле ллє сумне проміння місяць – цар ночі, що влаштувався

посеред неба, прикрашеного мільярдами мерехтливих діамантів.
Перед тобою розкривається у всій красі Всесвіт, який так приваблює своєю

холодною недоторканістю і трохи моторошною загадковістю.


Та в той час, коли ми милуємося чорними деревами з пожовклими листями у

всіх своїй красі на фоні яскраво-синього неба, інші – з байдужістю

спустошують цей давній могутній світ. Руки людини безжалісно

підіймаються вгору і гострим жалом невинної сокири, яке дзвищить у

повітрі опускаючись, і своїми заморожуючими душу звуками ніби віщує

якусь страшну біду, пробивають золотисту шкіру наймогутнішого лісового

велетня – білокорого дуба. Вже за кілометр чути стогін титана, його

скрипуче дихання, роковий крик «на допомогу», але ніхто окрім тієї

вбивці не допоможе йому, не врятує це прекрасне створіння. Він вже

мертвий, та все ще чути його останній шелест знесилених рук, які так

чітко повились на віти інших дерев, яких тех. скоро чукає та сама

участь.
Так одні виходять на прогулянку і побачивши велич природи, летять на

невидимих крилах у височінь життя з неймовірною легкістю в душі і

безмежним щастям, а інші, в той же час шукають поживи у цих безневинних

створення водночас здобуваючи собі смерть – повну атрофію душі, що вже

не дивно у нашому теперішньому світі.


Ми самі знищуємо себе поступово такими, або подібними діями не

розуміючи. Що скоро все зникне, і замість прекрасних різнобарвних лісів

будуть височіти сірі високоповерхівки, а замість свіжого фільтрованого

повітря ми будемо дихати бридкими випарами з виробництв заводів і

фабрик.
Кожному з нас варто серйозно задуматися над екологічною проблемою

людства і, можливо, нам вдасться врятувати пару дерев, а може – безліч

лісів.
Щоб побачити прекрасне навколо нас, треба просто вийти з кімнати і

подивитися навкруги. Весняний струмочок, солодкий, ніжний запах конвалій

і зеленого листі – це все диво! Ця краса завжди, у всі часи зачаровувала

великих і малих.


А чи не диво – краса людської душі, її доброта, милосердя та любов? Ми

живемо у світі краси: музика і картини, вулиці рідного міста, усмішка

дитини. Нелегко сьогодні жити людям у сьому світі, та пам’ятаймо:

прекрасне – вічне, а жахливе – скороминуче!



19.11

Диспут „Економіка нашої школи, її бюджет і режим економії”

Успадкована від СРСР система управління шкільною освітою залишається надміру керованою: міністерство — обласне управління освіти — районний відділ освіти — школа. Напрями фінансових потоків теж не змінилися і досі відповідають пострадянській системі централізованого розподілу коштів «згори донизу»: до школи доходить тільки те, що пройшло крізь сито бюджетів вищого рівня. Кожна з 20 тисяч державних шкіл України повинна отримувати й витрачати кошти згідно з річним кошторисом щомісячних доходів та видатків. Такий кошторис на початку календарного року вираховує й надає на підпис директору школи централізована бухгалтерія районного відділу освіти. Що ж бачить директор? На типовому бланку проти переважної більшості статей видат­ків — прочерки, тобто фінансування немає. Фактично, йому пропонується розписатися під фактом, що держава в особі районного відділу освіти планує виплачувати певну заробітну плату працівникам школи (разом із нарахуваннями на зарплату, що розподіляються до державних фондів, це становить до 85% усього бюджету), а також оплачувати комунальні послуги, енергоносії та послуги зв’язку (приблизно 15% бюджету). І, як правило, все. Хочеш, директоре, — підписуй, не хочеш — все одно підписуй. У непідготовленого до українських реалій німецького, іспанського або шведського директора школи виникло б логічне запитання: а де брати кошти на придбання меблів та інвентарю, скла, вогнегасників, комп’ютерів та інших технічних засобів навчання, на ремонти класів і кабінетів, вивезення сміття, відрядження вчителів, утримання харчоблоку, медпункту та прилеглої території, проведення виховних заходів і ще багато-багато іншого? Але наш український директор, виплеканий системою подвійних, а то й потрійних стандартів, хоч як це дивно, знаходить варіанти відповіді. За давнім принципом — порятунок утопаючого — справа рук самого утопаючого — школа тримається на плаву завдяки допомозі батьків, учителів, інших благодійників. Така допомога надається у вигляді матеріальних цінностей, послуг, коштів. Залежно від обставин та рівня економічної кваліфікації директора, все це або оприбутковується бухгалтерією й оподатковується, або ж ні — що, з погляду правоохоронних органів, стає елементом тіньової економіки школи. Ще один спосіб фінансування шкільних видатків — виконання робіт або передача матеріальних цінностей у натуральному вигляді органами управління освітою. У даному разі діє специфічний пострадянський розподільник, у якому наявна як планова складова (підручники, передплата на деяку періодику, свідоцтва й атестати про освіту учнів, підвищення кваліфікацій учителів), так і нерегульована, якої директор школи не може планувати (скло, крейда, аптечки, меблі, комп’ютери тощо). Для серйозної розмови про фінансування шкіл необхідно про­аналізувати нормативну базу економіки загальної середньої освіти. Вона складається з безлічі документів: Конституції Ук­раїни, законів та кодексів, указів прези­дента, постанов Верховної Ради і Кабінету міністрів, рішень Конс­титуційного суду, наказів, положень та інструкцій Міністерства освіти і науки, рішень, наказів та постанов розпорядників бюджетів обласного, міського і районного рівнів. Навіть поверховий аналіз нормативно-правових документів щодо освіти викликає неоднозначне враження. По-перше, частина законодавчих норм безнадійно застаріла. По-друге, деякі норми законів та підзаконних актів, прийнятих у різні роки, суперечать одна одній. Найбільш спекулятивна — норма про безоплатність освіти у державних навчальних закладах. Це положення ніколи не виконувалося й тепер не виконується в жодній школі України, але поки що не знайшовся такий політик, який узяв би на себе мужність і відповідальність порушити зазначене питання на найвищому рівні. Дуже важливою є норма законодавства, яка нібито визначає школу юридичною особою (ст. 10 Закону України «Про загальну середню освіту»). Школі надано право «придбавати та орендувати необхідне обладнання та інші матеріальні ресурси, користуватися послугами будь-якого підприємства, установи… фінансувати за рахунок власних коштів заходи, що сприяють поліпшенню соціально-побутових умов колективу». У ст. 17 Закону «Про освіту» визначено, що «самоврядування закладів освіти передбачає їх право на самостійне… вирішення питань… економічної і фінансово-господарської діяльності… самостійне використання усіх видів асигнувань». Ця норма теж не виконується. На жаль, усі освітяни — від директорів шкіл до великих освітніх начальників — уже так звикли до подвійно-потрійних стандартів, що, коли чують слова «прозорий легалізований кошторис школи», майже не розуміють, про що йдеться. Пригадується, декілька років тому на нараді напередодні навчального року, коли один із заступників Київсь­кого міського голови грізно запитав директорку школи, чому вона не відновила бетонного паркана, та мусила червоніти, хоч вини на ній не було: адже ніхто на це грошей не виділяв. Типова ситуація підготовки шкіл України до нового навчального року: кошти з районного бюджету виділяються тільки на деякі види робіт або взагалі не виділяються, але директор школи зобов’язаний будь-яким способом підготувати школу до початку занять.

20.11


Урок мужності «Герої нашого часу – патріоти України, єдиної суверенної держави »

хід України палає кривавим вогнем. Цілісність країни намагаються знищити сепаратисти та іноземні окупанти. В цей нелегкий час патріоти об'єднуються задля збереження єдності своєї Батьківщини.

З липня 2014 року 12 членів Колегії у складі 8-го полку спецназу ВЧ – А 0553 під командуванням Петра Данка за власної ініціативи відправилися у зону АТО в Луганську область, боронити Україну від сепаратистів та окупантів. Усі вони є членами ВСК БКОЗ та працюють у відділі забезпечення безпеки. Мужня буковинська команда справжніх чоловіків, які неодноразово представляли Колегію на багатьох міжнародних спортивних змаганнях, перемагаючи та займаючи призові місця, за декілька тижнів до доленосного виїзду, повинна була брати участь у Одеському спортивному чемпіонаті. Однак, вибір був зроблений та усі вирушили на захист України, де зараз пліч-о-пліч воюють проти сепаратистів.

Під час виконання своєї місії троє членів Колегії, військовослужбовців 8-го полку спецназу ВЧ – А 0553: старшина Василь Гнатюк, старший лейтенант Володимир Паращук та рядовий Петро Данко отримали бойові поранення. Ми бажаємо їм скорішого одужання!

Війна – безжальна і завжди забирає кращих...Трагедія під час виконання спецоперації АТО в Луганській області передчасно забрала життя сина України, мужнього героя, гарного друга та просто справжнього чоловіка – старшого сержанта Василишина Андрія. Він не дожив 7 днів до свого 30-ти річчя та загинув у визвольній боротьбі за вільну та неподільну Україну. З самого початку воєнного втручання російських найманців на територію України, серце Андрія було неспокійне. Спочатку він добровольцем записався до Національної гвардії України, а потім, разом із товаришами, відправився на фронт у складі 8-го полку спецназу ВЧ – А 0553, де загинув за трагічних обставин.

Біографія Андрія Василишина, на жаль, виявилася занадто короткою. Однак навіть за майже 30 років він встигнув зробити багато добрих справ, завжди гідно виконував покладені на нього обов'язки та завдання, керуючись принципами честі та совісті, за що його любитимуть та завжди пам'ятатимуть близькі, рідні та друзі.

Колектив Колегії висловлює співчуття родині загиблого та буде клопотати про представлення героя на отримання державної нагороди (посмертно).

Ще 8 членів Колегії досі перебувають у зоні активних бойових дій АТО у складі 8-го полку спецназу ВЧ – А 0553. Нехай їх служба буде легкою і недовгою, аби вони усі повернулися цілими та здоровими до своїх родин.

Ми пишаємося своїми героями!

23.11


Вих.година ”Мій музичний вибір”.

Мета: виховувати любов до рідного краю, до української народної пісні.

Обладнання. Зал святково прикрашений рушниками, виставками композиціями українських пісень, виставками малюнків.

Хід заходу

(Звучить лірична мелодія, виходять хлопці та дівчата в українських костюмах.)



Українка. Друзі! Усі ми знаємо, що українці славляться на весь світ піснею.

Українець. Справді, українська пісня — це диво.

Українка. З народного напившись джерела,

Як із Дніпра бере веселка воду,

О, рідна пісне, знову ти прийшла

До матері й до батька — до народу!



Українець. О, пісне! Від народу кров і плоть

Ти узяла, щоб лиш йому служити,

Тебе ніхто не може побороть,

Бо вільний дух твій правдою повитий.



Ведучий 1. Материнське серце здатне перейматися болем дитини на відстані, журитися долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б. Діти, кажіть своїм батькам ласкаві слова щоднини та щогодини. У народі кажуть: «Болить у дитини пальчик, а в матері — серце».

Ведучий 2. Мамо, мамо! Горлиця, як ти, сива,

Проліта крізь літа,

Давнім спомином щаслива.

Чуєш, мамо? Більшого немає дива,

За пісні, що ти дала, як папо­роть цвіла.

(Звучить пісня «Черешня». Виходять діти: На українських костюмах дівчаток написи: «Українська пісня, «Родинно-побутова пісня», «Соціально-побутова пісня», «Епічна пісня», «Родинно-обрядова, пісня», «Календарно-обрядова пісня», «Коломийки». Звучить лірична мелодія, на фоні якої — розповідь дітей про пісню.)

«Українська пісня. Однією з найважливіших й найбагатших частин художньої культури українського народу є його усна словесна творчість. Скільки прекрасних перлин, багатих, цікавих за змістом, яскравих за мистецькою формою має вона! Та найбільшою окрасою є народні ліричні пісні.

«Родинно-побутова пісня». У родинно-побутових піснях відтворено всі важливі вияви сімейного життя. Різновидами родинно-побутових пісень є колискові, танцювальні, жартівливі. Особливо численні пісні про кохання:

Вітер віє на долину,

Колише билину.

Рід до роду листи пише

Та на Україну.

«Соціально-побутова пісня». Соціально-побутові пісні відтворюють життя в усіх його виявах, зокрема стосунки між людьми різних прошарків суспільства. Сюди належать пісні козацькі, про кріпацтво, чумацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі, стрілецькі:

Гей, ви, хлопці, добрі молодці!

Гей, не журіться, —

Посідлайте коні воронії,

Гей, гей, садовіться.

«Епічна пісня». До епічних пісень належать думи, історичні пісні, пісні-хроніки, балади:

Ой, та зажурилися стрільці січовії,

Як Збруч-річку переходили.

Що стільки народу

Впало за свободу,

Встояти не було сили.

«Родинно-обрядова пісня». У родинно-обрядових піснях оспівується добробут молодої родини, стосунки між батьками та дітьми:

На заручини-вечір

«Коломийки». Про походження слова «коломийка» є різні думки. Одні вчені вважають, що воно пішло від назви міста Коломия, де коломийки нібито вперше почали складатися. Інші виводять його від слова «коло», бо під час танцю учасники рухаються по колу, а коломийки виникли як приспівки до танцю:

Коломийки заспівати, коломийки грати,

Але ж бо то коломийки добре танцювати.

Коротенькі та прості за будовою коломийки відтворювали різні події з життя людей. Цей вид пісень поширений в західних областях України.

(Пісня-танок «Коломийка». Виходять ведучі.)



Ведучий 2. Радійте, співайте пісні голосні,

Квітками заквітчуйте чола ясні,

Ридайте та смійтесь в сльозах...

Ведучий 1. Хотіла б я піснею стати

У цю хвилину ясну,

Щоб вільно по світу літати,

Щоб вітер розносив луну,

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути словом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким...

Лунали б тоді мої мрії

І щастя моє таємне,

Ясніше, ніж зорі яснії,

Гучніше, ніж море гучне.



Ведучий 2. Нема такої значної події в житті народу, немає жодного людського почуття, які б не озвалися грізною чи ніжною поемою в пісенній ліриці.

Ведучий 1. Пісня і душа становили для українців народну святиню.

Ведучий 2. Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить.

І любов, і гнів

У тому гомоні людськім.

Немає

Мудріших, ніж народ, учителів.



У нього кожна пісня — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина!



Ведучий 1. Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу. Це його історія. Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава.

Ведучий 2. Ось і закінчується наше свято української пісні, але ми співаємо скрізь і завжди, бережемо і передаємо з роду в рід багатство і красу нашої пісні.

Ведучий 1. Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

Ось де, люди, наша слава,

Слава України!

(Звучить пісня про Україну. Виконується танок.

24.11


Лекція „Поведінка старшокласників у громадських місцях”.

Учитель: давайте розглянемо певні приклади, як потрібно себе поводити в громадських місцях.


На вулиці
-    Дотримуються правил дорожнього руху.
-    Проїзну частину доріг переходять тільки у зазначених для цього місцях.
-    При ходьбі по тротуарах і пішохідних доріжках дотримуються правої
сторони; випереджують інших з лівої сторони.
-    Йти треба з тією швидкістю, з якою рухається потік пішоходів на да¬ній вулиці.
-    Якщо на вулиці натовп - його обходять. Коли це неможливо, то ні в
якому разі не можна йти проти натовпу.
-    Ніколи не біжать через дорогу.
-    Вулицю переходять лише на перехрестях, а у містах - ще й виключно
при зеленому світлі світлофора.
-    Якщо переходять вулицю, де нема світлофора, тоді спочатку уважно
дивляться ліворуч, на середині вулиці - праворуч. Якщо наближається
автомобіль - чекають, пропускають його і лише тоді продовжують свій
шлях.
-    Автомобіль, автобус чи тролейбус, що стоїть на зупинці, обходять
тільки ззаду, а трамвай - обминають лише спереду, щоб не потрапити під
зустрічний вагон.
-    Коли поспішають, не розштовхують перехожих, а намагаються прой¬ти так, щоб нікого не зачепити.
-    Якщо, проходячи мимо, треба повернутися, роблять це обличчям до
зустрічного.
-    На вулиці дотримуються чистоти. Використані автобусні, тролейбус¬ні квитки, обгортки від морозива та інші непотрібні речі кидають в урну
для сміття.
-    Щоб не зачіпати перехожих, портфель, сумку, пакет носять у правій руці.
-    Парасольку тримають вертикально, не розмахуючи.
-    На вулиці не співають, не свистять, не їдять, не читають на ходу, не
кричать, не кидають огризки, не лузають насіння, не носять включений
транзистор чи магнітофон.
-    Не слід часто оглядатися.
- На вулиці треба бути не тільки ввічливим, але й спостережливим: не
забувати давати дорогу жінці, яка йде назустріч. Таку ж повагу виявляти і
до старших за віком.
-Якщо помітили, що хтось поспішає, потрібно відійти.
-    Із знайомими вітаються.
-    Зустрівши знайомого, відходять убік, щоб поговорити з ним.
-    Не зупиняють приятеля, якщо він йде не один.
-    Якщо юнак хоче поговорити з дівчиною, він зупиняється першим.
-    Якщо йдуть із супутником і зустрічають знайомого, з яким хочуть переговорити, тоді вибачаються перед своїм супутником.
-    Чоловік не залишає супутницю одну тоді, коли хоче переговорити з
ким-небудь. Він зобов'язаний представити його своїй супутниці.
-    Ідучи з жінкою або літньою людиною, пристосовуються до їхньої хо¬ди, не змушують їх йти швидше чи повільніше.
-    Якщо з чоловіком йде молода і літня жінка, то літня жінка має йти
посередині. Якщо жінки одного віку, то чоловік йде посередині.
-    Чоловік йде попереду жінки лише тоді, коли погана або небезпечна
дорога.
-    Якщо супутником чоловіка є жінка або старша людина, то залишають
їй краще місце (справа від себе).
-    Якщо чоловік військовий і у формі, жінка йде зліва від чоловіка.
-    Не вклинюються між двох людей, які йдуть разом.
-    Якщо товариство налічує кілька осіб, то рухаються по дві особи в од-ному ряді, щоб не заважати потокам пішоходів обох напрямків.
-Жінці, літній людині чоловіки можуть допомогти нести важкі речі.
-    Якщо помічають на протилежному боці вулиці знайомого, через ву-лицю не кричать, а вітаються кивком голови.
-    Якщо під парасолькою йде двоє, її тримає чоловік або молодший за
віком. Зустрічаючи пішоходів, парасольку піднімають або нахиляють в
інший бік.
-    Жіночу сумочку, свій жакет чи плащ завжди несе сама жінка.
-    Якщо, купивши морозиво, не несуть його додому, а з'їдають на вули¬ці, тоді стають осторонь.
-    Якщо запитують дорогу, зупиняються  і  пояснюють, як зручніше
пройти.
-    На запитання когось із незнайомих відповідають доброзичливо. Якщо
запитує сам, то дякує за відповідь.
У транспорті
- При підході громадського транспорту чекають, коли він повністю зу¬
пиниться і пасажири вийдуть з нього.
-    Намагаються не заходити через передні двері, через які заходять інва-ліди і пасажири з дітьми, літні люди, вагітні жінки.
-    Якщо для входу й виходу використовують одні двері, то спочатку
дають можливість вийти.
-    Дотримуються черги при посадці. Кому фізично важко стояти у черзі,
пропускають вперед.
-    Не заходять у вагон, автобус тощо з речами, які можуть завдати шко¬ди іншим. Речі, які можуть поранити пасажирів або зіпсувати їм одяг, аку¬ратно загортають та запаковують.
-    Дотримуються чистоти. Не їдять морозива та тістечок у громадсько¬му транспорті, бо можна ненароком заплямувати одяг сусіда або сидіння.
-    Не наступають людям на ноги, не спираються на людей, що стоять
поряд, не штовхають їх у спину.
-    Поступаються місцем інвалідам, жінкам, літнім людям, малюкам; ро-блять це просто і невимушено.
-    Якщо жінка увійшла в тролейбус, автобус, трамвай і стала поряд з
чоловіком, який сидить, йому слід встати і запропонувати їй місце. Жінка
має йому подякувати.
-    Жінка не уступає місце чоловікові навіть набагато старшому за себе.
-    Коли вас просять передати гроші водієві на квиток чи вибити квиток
у касі - зробіть це спокійно, не вважайте це обтяжливим.
-    Молоді люди не просять літню людину, якій важко піднятися, пере¬дати гроші. Слід взяти квиток самому або попросити про це людину, якій
зробити таку послугу зручніше.
-    Якщо запитали, чи виходиш, люб'язно і чітко дають відповідь.
-    Відходять від дверей трохи вбік, щоб пропустити пасажирів, які ви-ходять.
-    Виходять спокійно, не штовхаючись, за чергою.
-    При виході допомагають зійти старшим та немічним.
-    У громадському транспорті чоловік допомагає жінці ввійти, пропус-тивши її вперед, першим виходить і подає їй руку.
-    Не галасують, не розмовляють голосно; не перемовляються з товари-шем, якщо він далеко від вас.
-    Чхаючи і кашляючи, використовують носову хусточку.
-    Вікна відчиняють лише зі згоди пасажирів та з дозволу водія чи кондуктора.
-    У дорозі, особливо у літаку, не розповідають про катастрофи.
-    Проїзний квиток зберігають і не мнуть, пред'являють на вимогу контролера.
-    Зайшовши у вагон поїзда, проходять вперед, даючи місце іншим пасажирам.
-    Заходячи у вагон, чоловік допомагає жінці, а молода людина - літній

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconВиховна година «Наповнюймо серця добром» «Людина у цьому світі Лиш добро повинна творити» О. А. Захаренко Мета
...
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconВиховна година «Вчимося жити добрими людьми» «Людина у цьому світі Лиш добро повинна творити» О. А. Захаренко Мета
...
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconЄвген Гуцало «Лось». Вічне протистояння добра І зла. Співчуття, милосердя шлях до перемоги добра
Тема: Євген Гуцало «Лось». Вічне протистояння добра І зла. Співчуття, милосердя – шлях до перемоги добра
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconОбговорення законодавства 4
Підтримувати потрібно того, хто робить, свого. І саме таким є володимир литвин 12
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconОзнайомити учнів з життєвим І творчим шляхом Марка Вовчка; повістю «Інститутка» як визначним твором української антикріпосницької прози, показати суть протиставлення добра І зла
Марка Вовчка; повістю «Інститутка» як визначним твором української антикріпосницької прози, показати суть протиставлення добра І...
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” icon1. Передмова
Використання різних форм І методів роботи робить її цікавою І привабливою для учнів. Інтелектуальні ігри, екологічні проекти, екскурсії,...
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconОгляд журналу «Педагогічний пошук» 3 (83) / 2014
А п. С. Олешко, ділячись досвідом віппо, робить наукові узагальнення щодо цієї системи вузів у цілому
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconКреативність
Здатність мислити непересічно робить людину винахідливою, успішною, щасливою. У сучас­ному інформаційному суспільстві затребувана...
Вих година „Добра людина та, що робить добро, чи та, що не робить зла” iconПатріотичне виховання це сфера духовного життя, яка проникає в усе
«Патріотичне виховання це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка