Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому



Сторінка1/5
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.32 Mb.
  1   2   3   4   5


ПЕРЕДМОВА
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому і місця людини в ньому. Велика теоретична насиченість підручника-довідника зумовила концентрацію історико-філософського матеріалу довкола стрижневої ідеї, яка узагальнює теорії мислителів різних періодів, що знайшло відображення в розділі «Функціональне покликання філософії та її культурно-історичні типи».

У розділі «Структурна організація і закономірності пізнання буття» здійснена спроба використати пояснювальний потенціал таких категорій, як «буття», «матерія», «субстанція», розглянути форми існування матерії – «простір» і «час», виявити сутність руху та його основні види. Особлива увага звертається на специфіку свідомості як вищої форми відображення дійсності, її якісні особливості та творчу активність. Велике світоглядне і методологічне значення має виявлення евристичного потенціалу основних принципів, законів і категорій діалектики. У цьому розділі розкриваються основні положення і принципи філософської теорії пізнання, виділяються основні види практики, обгрунтовується єдність чуттєвого і раціонального етапів пізнання, виявляється діалектика абсолютної й відносної істини, дається класифікація методів і форм пізнання.

Логічна спрямованість матеріалу, що викладається в розділі «Суспільство і особистість у вимірах філософського аналізу», дозволяє досліджувати суспільство і як соціальну систему, і як процес, проаналізувати структуру суспільства з точки зору системного підходу і цілісності, виділити основні рівні та форми суспільної свідомості як відображення суспільного буття, виявити методологічний потенціал соціальної філософії для осмислення складного, динамічного, суперечливого, але єдиного світу. Особлива увага приділяється характеристиці діяльності як доцільної активності суб'єкта, виявленню сутності індивідуалізації, обумовленості соціальних ролей особи, специфіки ціннісного відношення до світу. Людина розглядається, з одного боку, як частина буття, тобто подія (явище, свято), а з іншого – як співбуття, тобто спільне буття, спілкування, співпереживання.

Логіці викладу теоретичного матеріалу підпорядковані всі форми, що використовуються у підручнику-довіднику: біографічні довідки, схеми, дефініції, історичні екскурси, коментарі до філософських текстів тощо.

Читайте, міркуйте, усвідомлюйте... І будьте розумнішими, більш эрудованими, впевненими, а це додасть гідності і відчуття власної значущості в світі, який ми пристрасно прагнемо охопити у своїх філософських роздумах. Сподіваємося, що запропонована форма підручника-довідника допоможе Вам у цьому.

Розділ І. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПОКЛИКАННЯ ФІЛОСОФІЇ

ТА ЇЇ КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТИПИ
Тема 1. Філософія, її предмет і роль у суспільстві
С
Філософія і світогляд

Світогляд – система узагальнених знань про світ в цілому і місце в ньому людини, про її ставлення до світу. Світогляд виступає як духовно-практичне явище і є сукупністю знань, поведінкових установок, цінностей і переконань. Світогляд являє собою підгрунтя будь-якої культурної системи. Світогляд – складна, напружена, суперечлива єдність світорозуміння і світовідчуття, знань і цінностей, інтелекту і емоцій, розумового обґрунтування і віри, переконань і сумнівів, суспільно значущого і особистісного, традиційного і творчого мислення

лово «філософія» грецького походження (рhileo – люблю, sophia – мудрість), що буквально означає любов до мудрості. Усвідомлення людиною сутності світу, свого буття і свого єства, свого місця в світі, сенсу життя якраз і складає розуміння мудрості.

Філософія зародилася приблизно 2,5 тисяч років тому в Індії, Китаї, Греції в результаті суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду.

Як сукупність поглядів на світ в цілому і на відношення людини до цього світу філософія являє собою світогляд, тобто систему принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, які визначають як відношення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей.




Схема 1. Структура світогляду
Різновиди світорозуміння:

1) життєво-повсякденний світогляд – досвід, певні навички, забобони, «пам'ять століть»; має стихійний, несистематизований характер, недостатньо захищений від помилок, схильний до всіляких впливів; емоції в ньому перевершують розум;

2) теоретичний світогляд – більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, які забезпечують цілісне бачення і усвідомлення с
Здоровий глузд – погляди людей на світ і самих себе, що складаються стихійно під впливом повсякденного досвіду, принципи розуміння і оцінки явищ, правила дії в певних ситуаціях. Достовірність змісту здорового глузду обгрунтовується відсиланням до досвіду, авторитету, загальнодоступних даних науки, до мистецтва та інших видів людської діяльності. Разом з тим здоровий глузд, як правило, не піднімається до рівня наукового і філософського осмислення дійсності

віту і місця в ньому людини разом з життєвими позиціями, що визначають її діяльність.

В одному ряду з філософією знаходяться інші форми світогляду: міфологічний, релігійний, художній, натуралістичний, повсякденний.

Філософія виступає вищою теоретичною формою світогляду, направленою на критичне дослідження і вирішення світоглядних проблем з метою підвищення міри їх достовірності та надійності.



Критерій

Тип світогляду

залежно від носіїв

індивідуальний, колективний, груповий, національний, регіональний


за рівнем світовідчування і світорозуміння


усвідомлений, неусвідомлений, частково усвідомлений, повсякденний, науковий, філософський


залежно від історичних епох


архаїчний, античний, середньовічний, ренесансний, світогляд радянських часів, а також світогляд періоду незалежності


за моральними і ціннісними орієнтаціями


егоїстичний, альтруїстський, гуманістичний, антигуманістичний, цинічний, шовіністичний та ін.


за будовою


цілісний, фрагментарний, суперечливий, гармонійний, погоджений і т. п.


в залежності від адекватності сприйняття дійсності

реалістичний, фантастичний, викривлений, адекватний дійсності та частково адекватний




Табл. 1. Класифікація типів світогляду
П
Предмет і

функції філософії

Натурфілософія (від лат.: natura – природа) – споглядальне тлумачення природи, що розглядається у її цілісності та послідовності. Виникла у Др. Греції в досократівський період (мілетська школа) і виявилась по суті першою історичною формою філософії. Пізніше зазвичай іменувалася «фізикою», тобто вченням про природу. Само поняття «натурфілософія» бере початок із стоїцизму (Сенека)

ершою історичною формою філософського мислення була натурфілософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона була цілісним неподільним знанням про природу та її розвиток, фактично зливалася з природничими науками.

В античному світі філософія була «наукою наук», але потім в ході історичного розвитку від неї відгалужувалися одна за одною спеціальні галузі наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія і тому подібне. Розмежування між філософією і спеціальними науками сприяло формуванню специфічного предмету філософського дослідження, своєрідного проблемного поля філософствування.



онтологічний: філософія як специфічна форма усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості надає людині знання про світ і саму себе;

гносеологічний: предмет відображується не дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного ставлення людини до оточуючого світу і самої себе;

логічний: результати знання, відображені у змісті філософського знання, фіксуються та обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії


Схема 2. Аспекти предмету філософії
Ф
Онтологія (від грецьк. ŏυ – рід, ŏυτоς – сутність і λóγоς, – слово, поняття, вчення) – вчення про буття; розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії сущого. Іноді онтологія ототожнюється з метафізикою, але частіше за все розглядається як її засаднича частина, тобто як метафізика буття. Термін «онтологія» вперше з'явився в «Філософському лексиконі» Р. Гокленіуса (1613). Онтологія виділилася з вчень про буття тих або інших об'єктів як вчення про саме буття ще в давньогрецькій філософії (вічна і незмінна єдність у Парменіда, «коріння» Емпедокла, «насіння» Анаксагора, атоми у Демокріта)
ілософія, таким чином, – це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, усвідомлення різних форм відношення людини до навколишнього світу, яке виявляється в понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і суспільство і володіє певною мірою логічного доказу. Її предметом є світ в цілому і місце людини в ньому.

Філософія виступає в двох іпостасях:

1) інформація про світ в цілому і про відношення людини до цього світу;

2) комплекс принципів пізнання, загальний метод пізнавальної діяльності. На цьому засновано виділення двох великих груп функцій: світоглядних і методологічних.



Світоглядні функції філософії полягають в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ і про людину, про її місце в світі та можливості його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих установок, на осмислення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя.

Виділення методологічних функцій обумовлене тим, що філософія займає особливе місце в процесі усвідомлення буття в структурі суспільної свідомості.

Вона формулює засадничі принципи, вживання яких визначає загальну спрямованість підходів до осмислення дійсності, спрямованість пізнавальної та практичної діяльності, загальне світовідчуття, світорозуміння та світовідношення.


Гносеологія, теорія пізнання – розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання та його закономірностей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності та істинності. Вже в античності розглядались проблеми міркувань і знання, істини і заблудження (Демокріт, Сократ, Аристотель), з ХVІІ ст. головними стали проблеми «Я» і зовнішнього світу, зовнішнього і внутрішнього досвіду




  • гуманістична;




  • соціально-аксіологічна (підфункції: конструктивно-ціннісна, інтерпретаційна і критична);




  • культурно-виховна;




  • пояснювально-інформаційна


Схема 3. Функції філософії
В
Проблема основного питання філософії

Матеріалізмодин з двох головних філософських напрямів, який вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення, психічне, суб'єктивне як властивість матерії. Термін «матеріалізм» почали вживати в ХVІІ ст. головним чином в розумінні фізичних уявлень про матерію (Р. Бокль), а пізніше – у більш в загальному філософському сенсі (Лейбніц) для зіставлення матеріалізму ідеалізму


історії філософії неодноразово здійснювалися спроби виділити основне питання філософії, У найбільш узагальненому вигляді воно було сформульовано Ф. Енгельсом у праці «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії». Згідно Енгельсу, основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості – до матерії, природи.

Основне питання філософії має дві сторони:

Що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух? Що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості або свідомість – матеріальному світу?

Чи пізнаваний світ? Як відносяться наші знання про навколишній світ до самого цьому світу? Чи в змозі наше мислення пізнати дійсний світ, дати вірне відображення дійсності? Іншими словами: доступний або недоступний навколишній світ для пізнання?

З
Ідеалізм – загальне позначення філософських учень, що стверджують, що свідомість, мислення, психічне, духовне є первинним, основоположним, а матерія, природа, фізичне – вторинне, похідне, залежне, обумовлене. Розрізняються дві форми ідеалізму: об'єктивний – визнання духовної першооснови як існуючої зовні і незалежно від свідомості (Платон, Фома Аквінський, Гегель та ін.) і суб'єктивний – недопущення будь-якої реальності поза свідомістю суб'єкта (Юм, Берклі, Мах, Авенаріус та ін.)
алежно від рішення основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основні табори – матеріалізм, що вважає первинною природу, буття, матерію, і ідеалізм, який убачає першооснову в дусі, свідомості.

Дуалісти визнають одночасне існування двох першооснов – матеріальною і ідеальною, з яких паралельно розвертається все різноманіття матеріального і духовного світу.

Маркс і Енгельс виділили в історії філософії матеріалістичну «лінію Демокріта» на відміну від ідеалістичної «лінії Платона».

Р
Дуалізм (від лат. dualis – подвійний) – філософське вчення, що витікає з визнання рівноправними, такими, що не зводяться один до одного двох початків – духу і матерії, ідеального і матеріального. Дуалізм протистоїть монізму. Термін «дуалізм» був введений німецьким філософом Х. Вольфом для позначення двох субстанцій – матеріальної і духовної. Декарт розділив буття на мислячу субстанцію (дух) і протяжну (матерію)
озрізняють об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм.
Представники об'єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першооснову об'єктивні ідеалісти вбачають в якійсь ідеальній силі, що існує об'єктивно, зовні, незалежно від свідомості суб'єкта. До об'єктивних ідеалістів відносяться Платон, Фома Аквінський, Гегель та інші мислителі. Представники суб'єктивного ідеалізму первинною вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб'єкта. Суб'єктивні ідеалісти – Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та інші.

Звертаючись до питання про те, пізнаваний чи непізнаваний світ, Фрідріх Енгельс відзначає, що більшість філософів стверджують пізнаваність світу. Філософи, які заперечують пізнаваність світу, отримали назву агностиків.



Агностицизм заперечує можливість збагнення сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Окремі ідеалісти, визнаючи пізнаваність світу, розуміють під цим не відображення об'єктивної реальності, а пізнання людиною «абсолютної ідеї», світової волі і тому подібного (об'єктивний ідеалізм) або пізнання самої людської свідомості через аналіз відчуттів, понять мови і тому подібного (суб'єктивний ідеалізм).

Найбільш послідовно в історії філософії агностицизм був проведений у скептицизмі Д. Юма, який вважав, що все пізнання має справу лише з досвідом і принципово не може вийти за його межі, а тому не може судити про те, яке існує відношення між досвідом і реальністю. І. Кант, проводячи непереборний кордон між «річчю в собі» (сутність речі, яка недоступна пізнанню як така) і «річчю для нас», намагався використовувати це розмежування для аналізу внутрішньої пізнавальної активності мислення з позицій агностицизму.

М
Агностицизмфілософське вчення, згідно якого не може бути остаточно вирішене питання про істинність пізнання дійсності, що оточує людину. Термін «агностицизм» був введений англійським дослідником природи Т. Гекслі в 1869 р. для позначення філософської позиції, що обмежує сферу компетенції філософії рамками «позитивного» знання

атеріалісти ж, визнаючи свідомість властивістю високоорганізованої матерії відображувати дійсність в ідеальній формі, стверджують пізнаваність світу.

Історія розвитку філософії свідчить про те, що нерідко досить складно визначити, є філософ матеріалістом або ідеалістом.

Людина, людство, людяність – ось основний спектр тих проблем, які завжди хвилювали мислителів. Німецький філософ Іммануїл Кант сприймав філософію як відображення пізнавального, практичного і ціннісного відношення до світу. Його тріада звучить так: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я смію сподіватися?



Схема 4. Основне питання філософії
Ф
Особливості та структура філософського знання
ілософське мислення має дуже широкий рівень узагальнення. Завдяки сформульованим у філософії принципам і категоріям з’являється можливість виходити за межі буття і небуття, осмислювати, що таке світ в цілому, час, простір, наскільки можливо пізнавати цей світ. Філософія оперує найбільш загальними категоріями (наприклад, «свідомість», «буття», «людина», «добро», «пізнання», «істина», «прекрасне» тощо), які неможливо звести до більш грунтовних засад.

Філософи всіх часів завжди намагались поставити і вирішити доленосні, абстрактні проблеми людського буття. Філософія виступає формою людського самоосмислення свого життєвого шляху, життєвого вибору. Вона є рефлексією людини, тобто являє собою погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів. Філософське знання можна оцінити як інтелектуальне прояснення людиною своєї власної життєвої ситуації. Завдяки філософствуванню людина здатна осмислювати стратегію і тактику своєї самореалізації, будувати кар’єрні плани та відшукувати адекватні способи здійснення своїх намірів. В рамках філософії у людини є можливість окреслювати дійсність не такою, яка вона є насправді, а такою, якою вона має бути.




Схема 5. Основні риси філософського мислення
Я
Антропологізм (від грецьк. аntropos – людина, logos – слово, учення) – філософська концепція, що розглядає всі явища природи, суспільного життя і мислення залежно від властивостей і потреб людини. Термін ввів Л. Фейєрбах, проте антропологічна тенденція була властива ще Сократу, який на противагу натурфілософії, поставив людину в центр пізнання
Антропологизм (от греч. аntropos – человек, logos – слово, учение) – философская концепция, рассматривающая все явления природы, общественной жизни и мышления в зависимости от свойств и потребностей человека. Термин ввел Л. Фейербах, однако антропологическая тенденция была присуща еще Сократу, который в противовес натурфилософии, поставил человека в центр познания

к знання про світ в цілому і місце людини у ньому філософія являє собою складне, багатоаспектне знання. Основними
аспектами відображення людини і світу у філософії є наступні:

онтологічний – філософія в граничній, абстрактній формі визначає найбільш загальні передумови буття, найбільш загальне взаємовідношення між світом і людиною, загальну закономірність буття як такого;


Аксіологія (від грецьк. axios – «цінність», і logos – «слово», «поняття») – філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності і про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками і структурою особи. Як вчення про моральні, культурні естетичні і тому подібні цінності, загальнозначущі принципи, що визначають мотивацію людських вчинків і суттєво впливають на спрямованість людської діяльності, аксіологія зачіпає ціннісні домінанти світогляду людини, сенс і цілі її буття. Аксіологія як самостійна область філософського дослідження виникає тоді, коли поняття буття розщеплюється на два елементи: реальність і цінність як об'єкт всіляких людських бажань і устремлінь

антропологічний – філософія орієнтує на сприйняття поняття «людина» як основної світоглядної категорії, лише виходячи з якої і можна розробити систему уявлень про світ і закономірності його розвитку;

аксіологічний – дослідження природи цінностей, їх місця в реальності, зв'язків різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками, а також із структурою особи;

гносеологічний – предмет в теорії відображується не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного відношення людини до світу і до самої себе;

логічний – результати пізнавального відношення до дійсності, що відображуються у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії, зміст цього апарату, його структуру;


Праксиологіявчення про діяльність, діяльнісну функцію будь-якого явища (діяльнісна функція науки, культури, мистецтва тощо)

праксиологічний – осмислення мотивів діяльності, основних засобів досягнення результату, прагматичного співвідношення мети і засобів, виявлення прийомів активізації суб'єкта діяльності, дослідження умов ефективної й раціональної людської діяльності.

Структура філософського знання обумовлюється тими сферами реальності, які осмислюються людиною.




Схема 6. Структура філософського знання

О
Філософія



і наука
крім практичного відношення до дійсності, в межах якого людина добивається користі, існують й інші засоби пізнання дійсності, що нормують сприйняття людиною навколишнього світу. Як правило, вони зафіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істина, у релігії – віра, в політичній ідеології – влада, в праві – справедливість, у мистецтві – прекрасне, в моралі – добро, у філософії ж – мудрість.

Філософське знання являє собою знання «єдиного у всьому»; воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характеризується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її зрештою зводиться до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія, стає для неї основним змістом і метою.

У


Рефлексія (від позньолат. reflexio – повернення назад) – принцип людського мислення, що направляє його на осмислення і усвідомлення власних форм і передумов; наочний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; діяльність самопізнання, що розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини. Розрізняють три види рефлексії: 1) елементарна рефлексія, що приводить до розгляду і аналізу знань і вчинків, до роздумів про їх межі та значення; 2) наукова рефлексія – критика і аналіз теоретичного знання, що проводяться на основі вживання і з'ясування тих методів і прийомів, які властиві даної області наукового дослідження; 3) філософська рефлексія – усвідомлення і осмислення граничних підстав буття і мислення, людської культури в цілому
цьому розумінні філософське збагнення дійсності насправді виявляється здійснюваною суспільством рефлексією відносно свого буття, що багато в чому охоплюється поняттям мудрості. Рефлексія – це специфічне явище у сфері духовного збагнення людиною світу, яке не збігається з пізнанням. Предмет рефлексії – відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

Як же співвідносяться філософія і наука?

По-перше, філософія і наука подібні за своїми структурами і розрізняються за своїм предметом і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (думок, висновків, понять, принципів, законів, гіпотез і тому подібного), організованих у систему, яка підкоряється законам логіки і являє собою визначений теоретично сконструйований світ, В цьому розумінні філософія виступає як наука. Проте, якщо предметом науки є об'єкт, який розглядається як природно-історичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини.

Ф


«Трансцендентний» (лат. «transcendere» – переступати) – тлумачиться як те, що виходить за межі можливого (що існує не лише зараз) досвіду, що виходить за межі людської свідомості. Протилежним до цього поняття є поняття «іманентний». Якщо іманентні причини і дії мають місце в самих об'єктах, то трансцендентні – знаходяться за межами їх наявного буття

ілософія у всіх випадках виступає як система рефлексії, що включає предмет дослідження двічі, – як дослідника і як елемент філософського аналізу. У філософії як типові світогляду світ представлений цілісно, у ній визначено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні орієнтації.

По-друге, філософія і наука подібні за своїм прагненням до достовірності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з устремлінням до істини, то у філософії достовірність доповнюється елементами переконання. Оскільки для філософії характерним є злиття знання з переконаннями, то ідеологічний момент в ній виявляється значно сильнішим, ніж у науці.

По-третє, важливою стороною філософського пізнання є також його трансцендуючий характер. Трансценденція як метод збагнення чогось, як «вихід за межі» пов'язана з самозаглибленням, з наявністю певного «таїнства», «незбагненності для розуму». Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і точного знання, як наукова раціональність, воно здатне все ж уловити деякі глибинні властивості буття.

Заглиблюючись в себе, людина через себе осягає світ в його першооснові, а заглиблюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе. Така медитація являє собою розумову дію, що спрямована на приведення психіки людини в стан заглибленої зосередженості. В психологічному аспекті медитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендування тісно пов’язане і з містикою, що тлумачиться як щось загадкове, незрозуміле, нез’ясоване. Оскільки філософствування доходить до меж неосяжного та до уявлень про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери надприродного. Результатом філософського трансцендування з включеними в нього елементами – медитацією і містикою – є філософська віра як психологічна установка індивіда, який сприймає щось нез'ясовне як таке, що реально існує.

У-четверте, зміст філософського знання включає також установку здорового глузду з його орієнтацією на пізнання найближчих причин явищ, їх пізнання і використання в повсякденній практиці. Саме у повсякденному житті відбувається кристалізація того дорогоцінного феномену людського життя, який є «мудрістю», що тлумачиться як глибокий розум, який спирається на життєвий досвід.

В такому розумінні філософія є природничою наукою, частково вона входить до комплексу природничих дисциплін.

В той же час філософія вивчає також і суспільство, а в ньому – співвідношення суспільної свідомості та соціального буття, специфіку соціального пізнання та інше. Філософія тісно пов’язана з конкретними суспільними науками (правознавством, економічною наукою, політологією тощо), узагальнюючи під певним кутом зору дані цих наук. Предметно-змістовне взаємопроникнення філософії та суспільних наук дозволяє вважати філософію також і значущою частиною суспільствознавства.

У змісті філософського знання можна вичленити також частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук, об’єктом яких є індивід, а точніше духовний, внутрішній світ та пов’язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духовної культури суспільства. До гуманітарних наук відносяться психологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціальна психологія), громадянська історія, літературознавство, лінгвістика та інші науки, що дозволяють проникнути у внутрішній духовний світ людини завдяки розумінню, завдяки тексту. В силу зверненості до індивідуальності філософія виступає як гуманітарне знання, адже філософська рефлексія завжди прагне діалектично проникнути у смисл діалогічного відношення, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціональний рівень. Філософії як виду знання притаманні також риси, характерні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва.


Схема 7. Співвідношення філософії та науки
Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що притаманні:

– природничонауковим знанням;

– ідеологічним знанням (суспільним наукам);

– гуманітарним знанням;

– художнім знанням;

– трансцендуючому осягненню (релігії, містиці);

– повсякденним знанням людей.

У філософському знанні всі види знань представлені як сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони внутрішньо взаємопов’язані між собою, причому настільки, що виявляються злитими, неподільними.

Отже, філософське знання являє собою комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність характеризується єдністю, що не виключає превалювання в ньому якогось об’єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його раціоналістичність. Філософія виступає як рефлексія про засадничі, загальні принципи буття і пізнання, про сенс людського існування. Вона дистанціюється від будь-яких форм знання, робить предметом аналізу їх явні і неявні передумови.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconТалант людини це божий дар
Мета. Поглибити знання учнів про житті та творчість відомого українського композитора Володимира Івасюка. Розкрити глибинну сутність...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconМета: допомогти осягнути глибинну сутність твору з поставленими у ньому вічними проблемами людства та двома системами моральних цінностей, давши характеристику героям роману, спонукати до філософських роздумів, визначаючи проблематику
Розвивати усне мовлення, логічне мислення, спостережливість. Виховувати гуманність, активну життєву позицію
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconІдеї прийдешнього інформаційного суспільства та суспільства знань
Френсіса Бекона. Обсяг статті не дозволяє детально розглянути всі ідеї Ф. Бекона стосовно місця І ролі інформації та знання в розвитку...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconТема. Альбер Камю. Роман
Художнє осмислення подій Другої світової війни у світлі екзистенціалістської філософії у романі. Алегоричне зображення Руху Опору....
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconОлександр довженко творець поетичної кіноповісті Мета лекції
Навчальна Ознайомити учнів із життєвим І творчим шляхом письменника. Розкрити філософське осмислення письменником долі людини І народу,...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconПрограма навчальної дисципліни основи релігійного вчення: історія зарубіжної релігійної філософії галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Мета нормативної навчальної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Історія зарубіжної релігійної філософії» передбачає вивчення...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconСпарений урок (бінарний) 40+40 хв. із перервою між частинами уроку 10 хв. Тема: Морально-етичні проблеми та їхнє осмислення через систему образів у повісті М. Аромштам "Коли відпочивають янголи"
Тема: Морально-етичні проблеми та їхнє осмислення через систему образів у повісті М. Аромштам “Коли відпочивають янголи”
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconБертран Рассел історія західної філософії київ "основи" 1995 р 24 Рассел, Бертран
Рассел, Бертран. Історія західної філософії / Пер з англ. Юлісняка, П. Таращука, – К.: Основи, 1995. 759 с
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconУрок Мова скарбниця духовності народу. Виписати з літератури 5-6 висловів про мову
За допомогою мови людина виражає свою людську сутність зв’язується І спілкується з іншими людьми виражає І передає своє сприйняття...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconДмитро чижевський нариси з історії філософії на україні
Розв’язання проблеми. Філософія І філософії. Абсолютна правда та окремі філософічні пункти погляду. Розвиток філософії. Боротьба...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка