Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому



Сторінка3/5
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.32 Mb.
1   2   3   4   5

Філософія Середньовіччя: теоцентризм
ередні віки охоплюють період з II по XIV ст. В результаті розколу християнства в 1054 р. в Західній Європі відбувається затвердження влади католицизму. Тому провідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає грати теологія як «знання» про «найдосконаліше» втілення духовності – Бога; останні ж форми суспільної свідомості, в першу чергу, філософія, починають виступати в ролі «служниць богослів'я». Протягом наступних століть в країнах Західної Європи швидко зростає значення римського єпископа як першого серед інших «князів церкви». З V ст. він починає іменуватися «Папою».

Періоди середньовічної філософії:

І


Патристика (від лат. partis – отці (церкви) – творіння християнських мислителів II-VIII ст., що склали суть християнського догматизму; написані грецькою і латинською мовами. На відміну від Старого і Нового Завітів, що є християнським Священним Писанням, патристика – це Священне Одкровення

християнства


. Патристика – період з II до VIII ст. н. е., коли посилюється боротьба проти античної філософії та стверджуються фундаментальні принципи середньовічної філософії на базі християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини античності та старозавітної міфології:

♦ представники так званої апологетики (Тертулліан, Лактацій, Юстин, Оріген, Климент Александрійський) і «отці церкви» (Григорій Богослов, Василь Великий, Аврелій Августин) закликали правителів і освічених людей захищати переваги християнського віровчення;

Тертулліан:

– «Вірую, тому що абсурдно»;

– приниження знання і розуму;

– вороже ставлення до «язичницької» філософії та звеличення сліпої віри.



Августин Блаженний:

– Бог – найвище буття, оскільки в ньому знаходяться вічні ідеї, які зумовлюють порядок, що існує в світі;

– Бог створив світ з нічого, по добрій волі, а не з потреби;

– людина – це малий світ, який сполучає в собі природу матеріальних предметів, рослин і тварин, а також має розумну душу і свободу волі; душа людини безсмертна;

– «першорідний гріх» Адама і Єви вразив усе людство, і для порятунку в майбутньому житті недостатньо людських сил; без церкви немає порятунку;

– історія – лише короткий відрізок між двома «вічностями» – створенням світу Богом і царством Божим на землі;

– єдність віри і знання, первинність віри над розумом; одкровення релігійних догматів є авторитетом;

– ідея нерівності; захист рабства і приватної власності багатих;

– протиставлення «гріховному» і «тимчасовому» земному життю вічного і «блаженного» «потойбічного» існування.




ІІ. Рання схоластика – період XI–XII ст.:


Схоластика (від лат.: scholastica – шкільний, учений) – тип релігійної філософії, що характеризується принциповим підпорядкуванням примату теології, з'єднанням догматичних передумов з раціоналістичною методикою і особливим інтересом до формально-логічної проблематики; отримав якнайповніший розвиток і панування в Західній Європі у Середні віки
подвійність середньовічного пізнання: світ розділяється на духовний, небесний, божественний, з одного боку, і на земний, плотський, гріховний – з іншого;

– хоча перший (небесний) світ справжній, достеменний, людина належить і до земного, гріховного світу; а тому філософія не може не розглядати також й її проблеми;

– людина Середньовіччя – це духовна істота, вона створена за образом і подобою Бога; духовність виступає найвищим критерієм реальності, тілесні характеристики і потреби виступають «неістотними».

У XI–XII ст. у Європі проходять гострі дискусії про природу універсалій.

П
Універсалії (від лат.: universalis – загальний) – філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (стіл, людина) на відміну від одиничних (даний конкретний стіл, конкретна людина)
итання про те, що існує реально – універсалії або окремі предмети, було головним у боротьбі між номіналізмом і реалізмом у філософії Середньовіччя.

Сама постановка проблеми природи загальних понять (універсалій) була викликана потребами теології. Церковники ніяк не могли погоджувати положення про єдність Бога і його потрійність («Свята Трійця»).

Якщо зміст ранньої схоластики був викладений у творах Ансельма Кентерберійського, то розробкою її форми займався її молодший сучасник – француз П'єр Абеляр.

Завдяки цьому в межах номіналізму зародилася тенденція раціоналістичного філософського аналізу теологічних положень, що об'єктивно привело до звільнення філософії від ролі «служниці богослов'я». У книзі «Так і ні» Абеляр вказує на протиріччя, які мають місце не лише в творах авторитетних церковних авторів, але і в самому Священному Писанні. Вихідним положенням Абеляра було: «Розуміти, щоб вірити».





НОМІНАЛІСТИ

РЕАЛІСТИ

Схема 9. Тлумачення універсалій номіналистами

і реалістами в Середні віки



ІІІ. Пізня схоластика (XIII ст.). Найбільш відомим реалістом ХШ ст. був Фома Аквінський, відомий своєю працею «Сума теологій», яка стала своєрідною енциклопедією середньовічного світогляду:

– оскільки в «Божому одкровенні» не може бути нічого помилкового, то можна стверджувати, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я;

– гармонія віри і розуму означає підпорядкування другого першою: якщо людський розум виявляє нездатність раціонально осягнути зміст тих або інших «божественних» істин, то він повинен «покірно» схилитися перед вірою;

– філософія настільки нижча за теологію, наскільки людський розум є нижчим від божественного;

– Фома Аквінський висунув п'ять доказів буття Бога: Бог є першоосновою руху, першопричиною, необхідністю, абсолютним мірилом і вищою метою;

– матерія не може існувати окремо від форми, але форма може існувати окремо від матерії; це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищих форм, тобто від Бога, а Бог – чиста духовна сутність.

Вчення Фоми Аквінського отримало назву томізм (на латині «Фома» виголошується як «Томас»). За життя Фоми Аквінського церква не дуже схвально відносилася до його вчення, але вже в 1323 р. він був причислений до рангу святих. У 1879 році вчення Фоми (Томаса Аквіната) було проголошене Папою Львом XIII офіційною доктриною католицької церкви. З XX ст. на його основі розвивається неотомізм – модернізована форма вчення середньовічного філософа Фоми Аквінського.

І
Єресь – віровчення, що відхиляються від догматів і організаційних форм пануючої релігії. У середньовіччі єресь була формою політико-правової ідеології народних мас, оперувала тим же комплексом богословських понять, що і церква. Проте, зі Священного Писання ними робилися антицерковні висновки. Аргументація будувалася на текстах Нового Завіту з упором на окремі ідеї раннього християнства, що збереглися в ньому. Чимале значення мав і такий аргумент: те, чого немає в Священному Писанні (церковна ієрархія, монастирі, папство і тому подібне) – все це людські вигадки, які не відповідають волі Бога. Тому одним із засобів боротьби католицької церкви проти єресі стала заборона мирянам читати Біблію (у 1231 році). Всі єретики вважали себе дійсними християнами і виступали перш за все проти духівництва і церкви, що перекрутила справжнє учення Христа. Рухи єретиків підготували базу для Реформації
V. Підйом номіналізму (XIV ст.),
представником якого був Уїльям Оккам:

універсалії існують лише «після предметів», в думках людини, вони відображують загальне в речах;

– лише чуттєве наочне знання (інтуїція) може засвідчити існування чого б то не було, і лише воно одне осягає факти; вимога простоти пояснення (принцип економії або ощадливості);

– поділ наук на «реальні» (поняття розглядаються з точки зору їх відношення до предметів) і «раціональні» (розгляд понять з точки зору їх співвідношення не з предметами, а з іншими поняттями).



Характерні риси філософії Середньовіччя:

√ Вона була служницею богослов'я, теології. У основі християнського монотеїзму лежать два найважливіші принципи: ідея творіння та ідея одкровення. Вони обумовлюють існування єдиного Бога.

√ Філософія Середньовіччя залишалася відособленою, чужою для суспільства, оскільки були відсутні вільна особа і розвинені товарно-грошові стосунки – чинники, які складали передумови раціонального. Філософія писалася латинню, тому залишалася вченням вузького громадянства, в основному служителів церкви.

√ Середньовічна філософія є синтезом двох традицій: християнського учення і античної філософії. Стверджуючись, християнство для обгрунтування своїх догматів запозичувало античну ідею раціонального, використовувало твори античних філософів.

√ Особливістю середньовічної філософії була боротьба номіналізму і реалізму, що продовжується впродовж декількох століть, як прояв давньої боротьби матеріалізму і ідеалізму.

√ Специфічною формою філософії в Середні віки була схоластика. Не дивлячись на те, що важливу роль у ній відігравало обгрунтування догматів віри, вона все ж мала певне позитивне значення: це, в першу чергу, відновлення після тривалої перерви античної спадщини, розробка проблем пізнання, а також теорія «двоїстої істини», яка веде до звільнення філософії з-під впливу релігії. Наука і віра, теологія і філософія починають розвиватися відповідно до своєї власної закономірності, яка є основою всієї нової культури.


Е
Філософія епохи Відродження:

антропоцентризм
поха Відродження визначається як історичний процес ідейного і культурного розвитку, який приходить на зміну Середньовіччю і передує періоду ранніх буржуазних революцій. В цілому, епоха Відродження починається в XIV–XV ст. і завершується в XVI–XVII ст.

Схема 10. Основні риси філософії Відродження
З руйнуванням старих феодально-релігійних уявлень і створенням нової системи цінностей, був зв'язаний антропоцентризм, який відповідав буржуазній епосі, що зароджувалась.

Центром світу проголошувалася людина, яку вважали частиною природи, найдосконалішим її творінням. На противагу феодально-церковному аскетизму, проповіді пасивності нова, гуманістична етика з


Антропоцентризм (від грецьк. аntropos – людина і лат. сentrum – центр) – переконання, що витікає з уявлення про людину як центр Всесвіту. Ця концепція італійського Відродження стала ідеологією і практикою європейського Нового часу і Просвітництва, що сприяло виникненню філософії прав людини і оформленню її в самостійну концепцію про людину як центр Всесвіту вже в другій половині ХVІІ ст. («концепція природного права Дж. Локка, що виділив в якості основних природні невідчужувані права людини – права на життя, свободу, власність)
величувала людську діяльність. «Я людина, і ніщо людське мені не є чужим», – цей вислів став гаслом гуманістів; їх погляди просочені оптимізмом, вірою у людську особистість, в її право на земні радощі. Гуманістичний характер чітко виявляється вже на першому, ранньому етапі Ренесансу (ХІV–ХV ст.) і зосереджується перш за все в Італії. Пізніше, в XVI–XVII ст. Відродження набуває природничо-наукової орієнтації.

Філософія в епоху Відродження звертається до проблем людського буття. Якщо в Середні віки існувала думка, що людина створена за подобою Бога, але вона є грішною, то гуманізм Відродження зовсім інакше трактує покликання людини. В центрі уваги виявляється особа, що намагається розірвати ланцюги станового і корпоративного ладів.

Філософія як наука про людину рішуче протиставляється гуманістами того часу наукам про Бога. Індивідуалізм епохи Відродження направлений проти ієрархії родового аристократизму, бо доводить, що вихованість дається не з народженням, а досягається особистими зусиллями.

Антропологізм гуманістичної філософії означає, по-перше, першочерговий розгляд не проблем онтології, а моральних проблем; по-друге, перебудову всієї картини світу, переосмислення співвідношення божественного і природного. Велику увагу гуманісти приділяють земним проблемам існування людини, її діяльності.

Гуманісти не відкидали тезу про створення людини Богом, безсмертя душі. Основну мету філософії вони вбачали не в зіставленні божественного і природного в людині, а в розкритті в ній гармонії духовних і матеріальних підстав.

Філософія в цей період поступово відходить від виконання ролі служниці богослов'я. Були відкинуті церковні догми і створений новий, раціональний, життєстверджуючий світогляд.

П'єтро Помпонацці, трактат «Про безсмертя душі»:

– всі найважливіші проблеми повинні розглядатися в двох різних ракурсах – філософському і релігійному;

безсмертя душі, свобода волі, можливості чудотворців не можуть бути доведені філософією, а тому мають бути визнані лише для «простого люду», а дійсними «богами землі» є філософи.

Мартін Лютер, «Богословські тези»:

– критика офіційної католицької доктрини, заперечення необхідності духівництва;

– переклав Біблію німецькою мовою, зробивши її зміст близьким і зрозумілішим основній масі віруючих.


Пантеїзм (все Бог) – філософсько-релігійне вчення, згідно якому Бог є безособовим початком, розчиненим у всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. Термін «пантеїзм» введений англійським філософом Дж. Толландом у 1705 р.
Томас Мюнцер:

пантеїзм: віра – це пробудження розуму людини; Христос був такою ж людиною, як і ми;

– не існує потойбічного пекла, покарання, все потрібно шукати в земному житті.

Одним з головних завоювань філософської думки був розвиток натурфілософії (Н. Кузанський, Р. Галілей, Н. Коперник, Дж. Бруно, Б. Телезіо). Натурфілософія як система умоглядних і часом фантастичних уявлень про природу намагалася компенсувати обмеженість наукових знань про природу філософськими роздумами про неї.

В епоху Відродження натурфілософія зіграла значну роль у боротьбі проти схоластики. Представники натурфілософії того часу розвинули ряд глибоких матеріалістичних і діалектичних ідей: Дж. Бруно, наприклад, висунув ідею про нескінченність природи і незліченність світів, що входять до її складу, Н. Кузанський – про збіг протилежностей у безмежно великому і нескінченно малому.

Ніколо Кузанський:

– був кардиналом римської церкви, але став захисником віротерпимості та церковної реформи;

– Всесвіт безконечний, Земля не є центром світу, а подібна до інших планет;

– пізнання вищих істин досягається не шляхом схоластичних роздумів, а на підставі досвіду, який Н. Кузанський називав «вченим незнанням», на відміну від схоластичного «знання»;

– збіг протилежностей Кузанський ілюструє і обгрунтовує даними математиків. В той же час він стверджував, що лише завдяки інтуїції людина може осягнути, як у вищій єдності світу збігаються протилежності;

– пантеїстичне твердження «Бог у всіх речах, як всі вони в ньому».


Космологія – галузь науки, в якій вивчаються Всесвіт як ціле і космічні системи як її частини. Космологічні уявлення знайшли відображення в міфах; становлення ж наукової космології було підготовлене перемогою геліоцентризму над геоцентризмом і відкриттям закону всесвітнього тяжіння

Ніколо Коперник, «Про обертання небесних сфер»:

геліоцентрична система світу: центром світу є не Земля, а Сонце; Земля – одна з багатьох планет, яка не є нерухомою, а рухається довкола своєї осі і довкола Сонця;

– були підірвані релігійні теорії геоцентризму і антропоцентризму, які очолювали протягом довгого часу і в яких стверджувалося, що Земля знаходиться в центрі Всесвіту і створена Богом заради людини.

Джордано Бруно:

– ідея про нескінченність Всесвіту і безмежну кількість світів, подібних до нашої Сонячної системи, що постійно виникають і гаснуть;

– матеріальна єдність світу і об'єктивність його законів;


Геліоцентризмуявлення про те, що центральним тілом Сонячної системи є Сонце. У сучасному розумінні Всесвіт центру не має. Ідея геліоцентризму виникла ще в античності, але як система світу, здатна протистояти геоцентризму, розвинена в книзі Коперника «Про обертання небесних сфер» (1543). Геліоцентризм розвивали Бруно, Кеплер, Галілей, Ньютон. Було наведено переконливі докази обертання Землі (маятник Фуко та ін.) та її руху по орбіті
дійсна філософія повинна спиратися на науковий досвід; необхідно покінчити з схоластикою, з її відірваними від життя дефініціями, з її ворожістю відносно дослідницького знання;

– противник підпорядкування знання вірі, теорії «двоїстої істини»;

– розробив нову матеріалістичну концепцію Всесвіту: Всесвіт єдиний, матеріальний, безконечний і вічний. Земля – маленька частка у безмежному світі;

пантеїстичний характер матеріалістичного і атеїстичного світогляду: основа світу – єдина матеріальна

– субстанція, наділена творчою силою;

– природа – це «Бог» в предметах. Завдання філософії – пізнання єдиної субстанції як причини, початку всіх природних явищ.

– три ступені збагнення істини: «відчуття, розум і інтелект»;

– філософія Дж. Бруно оптимістична; світ в цілому гармонійний і досконалий; недосконалість і смерть властиві лише одиничним явищам.



Галілео Галілей:

– ідея матеріальної субстанції як єдиної незмінної підстави природи, яка має структуру і вимагає для свого опису виключно механіко-математичних засобів (фігури, числа, руху);

– вторинні якості (смак, запах, колір) не мають субстанції, ненаукові;

– ідея безмежності пізнання природи.

Діяльність Коперника, Бруно, Галілея та інших учених нанесла удар по церковному вченню про Всесвіт і природу, заклала фундамент науково-дослідного природознавства.

Леонардо да Вінчі:

– проти духовної диктатури католицької церкви, «розсадника брехні»;

– критика теології і забобонів: всі явища природи підкоряються об'єктивному закону необхідності. «Необхідність – наставниця і улюбленка природи. Необхідність – тема і винахідниця природи, і узда, і вічний закон»;


Сенсуалізм (франц. sensualisme, від лат. sensus – сприйняття, відчуття) – напрям в теорії пізнання, згідно якому чуттєвість є головною формою достовірного пізнання. У протилежність раціоналізму сенсуалізм прагне вивести весь зміст пізнання з діяльності органів чуття. Сенсуалізм близький емпіризму, що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання
сенсуалізм; необхідно спиратися на експеримент, який є дійсним фундаментом науки;

– спроба з'єднати емпіризм і раціоналізм; спираючись на досвід, встановлювати причинний зв'язок явищ природи, «починаючи з досвіду і з ним вишукувати причину»;

– проти теорії «двоїстої істини»; що істина одна і належить вона не релігії, а науці;

– джерело пізнання – вплив навколишнього світу, природи на органи чуття; відчуття – початок пізнання;

Бернардіно Телезіо:

– пропаганда дослідницького вивчення природи;

– об'єктивно існує вічна і незмінна матерія, що однорідна, така, що в принципі є нестворюваною і незнищуваною;


Скептицизм (грецьк., букв.: що розглядає, досліджує) – заперечення можливості достовірного знання і раціонального обгрунтування норм поведінки. У Древній Греції цей напрям був заснований Пірроном в кінці ІV століття до н.е. Скептики відкидали існування причини явищ, заперечували об'єктивне («за природою») існування добра і зла і тому подібного. Оголосивши видимість єдиним критерієм істини, скептики розглядали всіх філософів інших напрямів як догматиків і вважали їх дурнями
всі природні сили живі; джерело руху матерії – протилежність тепла і холоду.

Мішель Монтень:

– заклик до віротерпимості;

скептицизм: «міняються люди, а з ними змінюються і погляди»; кожна думка є плід індивідуального розвитку людини, і тому не потрібно надавати цим поглядам об'єктивного значення»

відчуття – головне джерело наших знань, вони лицемірні і недостовірні;

– виступає проти революційних нововведень, за дотримання законів, співчуває бідним;

ідеал – людина, вільна від феодально-станових ланцюгів, релігійного утиску, ідейної і політичної диктатури церкви;

– людина – вільна індивідуальність;

культ природи: закономірний і постійний перебіг природи, незалежний від людської мінливості стан речей.

Еразм Роттердамський:

– у своєму творі «Похвала Глупоті» впровадив ідею поширення просвітництва як засобу для виправлення всієї соціальної недосконалості;

– письменник-сатирик висміяв недоліки феодального суспільства, про які піклується «цариця Глупота»;

– виступає за миролюбні стосунки між народами; у творі «Скарга Миру» він стверджує, що у війні зацікавлені лише ті, «чий підлий добробут залежить від людського горя».

П'єр Шаррон, «Про мудрість», «Короткий трактат про мудрість»:

аналіз людської психіки, правил пізнання і основних моментів права як вчення про взаємини людей;

– людина метушлива і слабка, вона схожа на тварину, є її «сусідом і ріднею». В той же час людина є істотою гордою і пихатою, вона може підкорятися голосу дійсної моралі. Основа цієї моралі – дотримання природі;

– причина всіх недоліків і вад у поведінці людини є відчуження від природи, її сутності. Людина – частина природи, і в кожній людині є частина природи;

– дійсна мораль виникає з природи, а не з релігії. Дотримання природі і «здоровий глузд» – «насолода».

Таким чином, філософська думка епохи Відродження поступово відходить від схоластики і все більшою мірою наближається до пізнання людини, її здібностей, потреб, вчинків. На противагу теологічному тлумаченню явищ природи, яке давала схоластика, на перший план висувалися спроби їх наукового пояснення.

Епоха Відродження – це початок формування нового типу виробництва, епоха становлення європейських націй. Соціально-економічні зміни, що сталися в епоху Відродження, відображувалися в соціальних концепціях, які презентували суспільство як суму ізольованих індивідів. Можна виділити три напрями побудови соціальних концепцій:

▪ концепції централізованої держави;

▪ теорії природного права;

▪ утопічні соціалістичні теорії.

Нікколо Макіавеллі (1469-1527):

– відділяє політику від теологічних уявлень – політика є втіленням свободної людської волі у межах необхідності («фортуна»);

– політику визначає не Бог, не мораль, а практика, природні закони життя і людська психологія;

– мотивами політичної діяльності є інтереси, потреби, прагнення до збагачення;

– правитель нового типу, який встав на шлях «долі», «фортуни», не повинен зв'язувати себе правовими розпорядженнями, нормами, релігією або власним словом; він керується лише фактами і має право бути грішним, жорстоким, нещадним. Термін «макіавеллізм» став синонімом політики, в основу якої пок


Макіавеллізм – поняття для визначення політичної теорії і практики, які будуються на принципі «мета виправдовує засоби». Макіавеллізм проголощує мораль сили головним засобом досягнення успіху в політиці. Терміном «макіавеллізм» визначають цинічну, аморальну політичну практику (теорію, що її обґрунтовує), яка будується на волюнтаристській основі неконтрольованого використання влади, законом для якої визнається лише кінцевий успіх – незалежно від конкретного шляху досягнення. Широке використання макіавеллізму мало місце в теорії і практиці фашизму. Теоретичний розвиток макіавеллізм у філософії на принципах атеїзму здійснено в концепції еволюціонізму Ф. Ніцше і у філософії культури О. Шпенглера.

ладений принцип «мета виправдовує засоби».

В епоху Відродження активно обговорювалися і проблеми права:

▪ право як прояв Божого суду, і тому воно мало характер необхідності, абсолютності та вічності (так було в Середні віки);

▪ право як продукт угоди людей; воно є відносним, може змінюватися (цей підхід зустрічаємо вже в стародавні часи).

▪ право має людське походження, але, не дивлячись на це, воно необхідне, бо його сутність витікає з загальної людської природи («природне» право);

Гуго Гроцій:

– визнавав існування Божого права і права людського;

– у людському праві він розрізняв громадянське право (виникає історично і обумовлене політичною ситуацією) і природне (витікає з природного характеру людини і є предметом не історії, а філософії);

В


Термін «утопія» (неіснуюче місце) походить від назви фантастичного острова з однойменного твору (1516 р.) англійського філософа Томаса Мора, де нібито був створений ідеальний суспільний устрій. Надалі термін «утопія» був поширений на всі науково необгрунтовані проекти ідеального суспільного устрою
епоху Відродження, пов'язану з первинним накопиченням капіталу, виникають теорії, в яких знайшли віддзеркалення ідеї соціальної рівності людей (утопічні теорії).

Томас Мор:

– корінь зла – у приватній власності; держава – це змова багатіїв ради утиску простого народу;

ідеал суспільного устрою – суспільна власність, високоорганізоване виробництво, доцільне керівництво, яке гарантує справедливий і рівний розподіл суспільного багатства.

Томмазо Кампанелла, «Місто Сонця»:

– ідея рівності людей; проти приватної власності, проти розділення на багатих і бідних;

– нове суспільство повинне будуватися на підставі колективної праці, яка є найбільш почесною справою;

мета «Міста Сонця» – земне благополуччя, добробут його жителів («солярійців) і розвиток культури.

Таким чином, характерними рисами соціального та ідейного руху Відродження є наступні:

відродженння античної культурної спадщини, що дозволяло стверджувавти нові гуманістичні світоглядні орієнтації (пантеїзм, натурфілософія, філософія гуманізму);

антифеодальне спрямування;

√ розповсюдження та розвиток світських знань;

√ розповсюдження антропологізму, що дозволяло розглядати людину як творця світу культури, а не як пасивного споживача;

√ на зміну фаталістичному світогляду Середньовіччя приходить вчення про «фортуну», принцип індивідуального вибору, пов’язаний з формуванням самосвідомості молодого буржуазного суспільства.

Таким чином, в цих перших соціалістичних утопіях проголошені вимоги повної рівності, добробуту, освіти, розвитку духовних сил людства. В цілому, філософська думка епохи Відродження відійшла від схоластики і наблизилася до пізнання людини, її вчинків, потреб і устремлінь.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconТалант людини це божий дар
Мета. Поглибити знання учнів про житті та творчість відомого українського композитора Володимира Івасюка. Розкрити глибинну сутність...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconМета: допомогти осягнути глибинну сутність твору з поставленими у ньому вічними проблемами людства та двома системами моральних цінностей, давши характеристику героям роману, спонукати до філософських роздумів, визначаючи проблематику
Розвивати усне мовлення, логічне мислення, спостережливість. Виховувати гуманність, активну життєву позицію
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconІдеї прийдешнього інформаційного суспільства та суспільства знань
Френсіса Бекона. Обсяг статті не дозволяє детально розглянути всі ідеї Ф. Бекона стосовно місця І ролі інформації та знання в розвитку...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconТема. Альбер Камю. Роман
Художнє осмислення подій Другої світової війни у світлі екзистенціалістської філософії у романі. Алегоричне зображення Руху Опору....
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconОлександр довженко творець поетичної кіноповісті Мета лекції
Навчальна Ознайомити учнів із життєвим І творчим шляхом письменника. Розкрити філософське осмислення письменником долі людини І народу,...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconПрограма навчальної дисципліни основи релігійного вчення: історія зарубіжної релігійної філософії галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Мета нормативної навчальної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Історія зарубіжної релігійної філософії» передбачає вивчення...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconСпарений урок (бінарний) 40+40 хв. із перервою між частинами уроку 10 хв. Тема: Морально-етичні проблеми та їхнє осмислення через систему образів у повісті М. Аромштам "Коли відпочивають янголи"
Тема: Морально-етичні проблеми та їхнє осмислення через систему образів у повісті М. Аромштам “Коли відпочивають янголи”
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconБертран Рассел історія західної філософії київ "основи" 1995 р 24 Рассел, Бертран
Рассел, Бертран. Історія західної філософії / Пер з англ. Юлісняка, П. Таращука, – К.: Основи, 1995. 759 с
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconУрок Мова скарбниця духовності народу. Виписати з літератури 5-6 висловів про мову
За допомогою мови людина виражає свою людську сутність зв’язується І спілкується з іншими людьми виражає І передає своє сприйняття...
Викладення матеріалу у запропонованій формі дозволяє розкрити глибинну, динамічну сутність філософії як основи світогляду, як систему методологічних підстав осмислення світу в цілому І місця людини в ньому iconДмитро чижевський нариси з історії філософії на україні
Розв’язання проблеми. Філософія І філософії. Абсолютна правда та окремі філософічні пункти погляду. Розвиток філософії. Боротьба...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка