Віктор петров доктор Серафікус



Сторінка10/10
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Ви зідхаєте, Серафікусе: кохання для вас надто важкий тягар, який вам не піднести? Чи не тому ви так довго й уникали кохання, що не сподівались на свої сили?

Є різні способи. кохання: можна в коханні кохати лише себе, можна кохати своє кохання до жінки і можна, нарешті, кохати не себе й не своє кохання, а лише ту, яку кохаєш. А ви, Серафікусе, як кохаєте ви? Чи кохаєте ви себе, чи, може, в пориві піднесеного самозаперечення ви кохаєте Вер, тільки Вер, усе віддавши їй, для себе нічого не лишивши? Вас тішить думка, що ви кохаєте не себе, а Вер? Отже, пишаєтеся, Серафікусе, що в коханні ви плекаєте й пестите вибачливе почуття самовідданости?

Навчіться з покорою й вдячністю приймати нещедрі дарунки Вер: це дано вам, а це віддано іншим... Найгірше почуття в коханні це заздрість. Не кладіть ніколи на вагівницю даного вам і відданого іншим.

Другого дня, ласкаво зустрівши Комаху, Вер сказала:

— Ви знаєте, вчора ввечорі після концерту я ще довго працювала й багато встигла перекласти. Корвин був по дорозі якийсь нудний, і я жалкувала, що пішла з ним.

Ви щасливі, Серафікусе?!

Ви бачите, Серафікусе, ви зовсім даремно псували собі настрій вчора, як і третього дня, як і на тому тижні. У вас кепська вдача, неможливий характер. Як і завжди, так і в коханні ви поводитеся прикро й безглуздо. Не будете ж ви, Серафікусе, незадоволені з того, що, окрім вас, Вер хоче бачити ще й інших людей і розмовляти ще де з ким, окрім вас? Ваше незадоволення й ваші претенсії безглузді, визнайте це, Серафікусе! Тепер ви спокійні й щасливі?

Ні? Вас цікавить питання, коли Вер умовилась зустрітись з Корвиним?

Серафікус прощається з Вер і питає:

— Ми побачимося завтра?

— Ні, завтра мені ніколи! Коли ви не зайняті, то післязавтра.

Ви пішли, Серафікусе. А Вер, лишившись насамоті, візьме трубку, щоб подзвонити до Корвина:

— Ви дома, Корвине? Який у вас сьогодні настрій? Вчора ви були неможливий! Ви зараз вільні? Приходьте до мене. Абож ні, у вас нікого немає? Мені обридло сидіти в хаті, я піду до вас.

Утворивши такі взаємини з Комахою й Корвиним, поставивши себе між тим і тим, Вер несвідомо для себе задовольняла свою пристрасть до потворного, до «навпаки».

Ніщо не заважало їй віддатись, і саме через те не віддатись набуло для неї особливої вибагливої гостроти, що хвилювала її химерною ускладненістю ситуації. Вона бажала віддатись і не віддавалась. Приготування до пристрасти можуть заступити саму пристрасть, надто коли надавати пристрасті особливого значення.

Не можна жити в становищі перманентної гарячки, в постійній 39-ступеневій температурі, коли кохання агонізує. Комаха жив з цим повсякчасним почуттям кохання, що агонізує. Від постійного чекання він божеволів. Він, власне, не ревнував, але його стомлювало чекання моменту, коли Вер йому скаже:

— Кінець!..

Кохання пригнічувало Комаху. Він іноді скаржився:

— Коли б ви знали, Вер, як тяжко вас кохати.

— Коли вам тяжко, то йдіть.

Та попри все він знав, що не піде. Утворилося чарівне коло, з якого не було виходу: почуття тягару викликало бажання звільнитись, але досить було з'явитись у нього цій думці, як його охоплював жах перед уявою, що це може здійснитись: надто він кохає Вер, щоб у нього вистачило сил піти від неї.

Він часто говорив Вер, що для нього життя без неї — то пустеля, бож він її так любить, а з нею це так само безнадія, і саме тому, що він її надто любить. Він часто говорив це Вер, і ця розмова швидко обридала їй. Вона починала позіхати.

— Ви б ішли вже, мабуть, Серафікусе. Приходьте краще якось цими днями.

Розділ ХVІІ

На третій поверх свого помешкання Тася ввійшла легкими, але замисленими кроками, думаючи про своє, ані про що не думаючи, — взяла ключ, покладений коло ˜рат східців в умовленому місці на випадок, коли б прийшов хтось із близьких товаришів, у пітьмі довго шукала коло дверей рукою, щоб потрапити на замочну дірку.

Коли ввійшла в кімнату й запалила світло, все в кімнаті здалось їй чужим, непривітним, ніби вона вперше звернула на це увагу, і побіжна іронічна посмішка промайнула на обличчі:

— Тобі все ніколи!

Хотілося лягти й полежати; тим часом бльокнот нагадував, що треба зараз же сісти за стіл і почати опрацьовувати побіжні нотатки чернеток протокола сьогоднішніх зборів у Спілці.

Од «ніколи», що розподілялось між бажанням спочити й нотатками в бльокноті, треба було вирвати час для всього того, що інакше могло бути розтлумачене як звичайна недбайлива й неуважна неохайність. Змагаючися з «ніколи» за охайність, Тася швидко прибрала ліжко, стіл, один і другий, книжки, етажерку, витерла куряву з стільців і полила фікуси.

Тоді сіла на стілець, склала руки на колінах і стомлено поринула в бездумну мить: дрімотна втішна мить хвилинного побіжного спочинку.

— Швидше, Тасю! Швидше!

Помити руки, що після прибирання пахнуть ганчіркою, й сідати за стіл... Готуючи до завтра протокол, вона працювала ретельно й уважно, змагаючися знов таки з тим самим повсякчасним «ніколи» за охайну чіткість дбайливо продуманих тез кожного часто сумбурного випадкового виступу, де крапля думок була розведена океанами води. Щоб цього уникнути, доводилося працювати багато й заглиблено. Промовці завжди були їй вдячні. Вона допомагала їм зрозуміти власні думки, те, що вони хотіли сказати під час самого виступу.

Попрацювавши години півтори, вона піймала себе на думці про ранкову подію, за яку в денній метушні вона зовсім забула...

Це про трамвайну зустріч!.. Увійшовши в вагон, щоб їхати на працю до Спілки, вона сіла на лавочку проти великого важкого чоловіка з чотирикутною головою, у причавленому капелюсі, з портфелем, набитим книжками. Якось, коли вона ще не встигла сісти й вдивитись, у неї мимоволі імпульсивно вирвалось:

— А це — ви, професоре Комахо! Так ніби не десять років минуло з їхнього знайомства, а лише вчора вони ще бачились востаннє. Комаха поволі оглянув її й поволі відповів:

— А ви Тася, тобто Тетяна Сергіївна, тобто ні... Тобто так. Я ж знаю. Мені казав за вас Корвин, що ви знов у Києві. Вам так само він казав про мене...

Вони розмовляли, власне кажучи, вперше, хоч знали один одного вже давно, бодай Комасі треба було принаймні десять років призвичаюватись, щоб звикнути до думки, що вони — він і Тася — знайомі один з одним і, звикши, тепер уперше розмовляти, як належить добрим і хорошим давнім друзям...

А оце ввечорі на Тасю набігли спомини, і зі споминами прийшов гострий біль. Був Комаха той самий, що й колись, і був він відмінний: трохи нібито вільніший, простіший, звичайніший. Тася згадувала...

Спогадів слід уникати, бо слід уникати жалю. Боячися нападу гострої нудьги й споминів про те, що здавалось уже схованим назавжди, вона згасила світло й хутко роздяглась у пітьмі. Та, лігши в ліжко, заснути не змогла. Уривками тяглися непотрібні й випадкові метушливі думки; в нічній пітьмі думки можуть шамротіти, шарудіти, як речі й тварини, як сухе гілля, як пантофлі, шафи, що тріскають, як просо, що його пересипають, як миші. Щоб знищити обридливу шамотню думок, Тася почала рахувати, шепочучи губами, але цього разу випробуваний спосіб не допоміг. Покрутившись на ліжку з годину, Тася знов запалила світло й сіла за стіл працювати.

* * *


Доктор Серафікус звик писати листи до Вер, але їх не одсилав. Власне, це були не листи, а короткі випадкові побіжні нотатки.

Серафікус не вмів розмовляти з Вер. В історії виховання його почуттів, сантиментальній історії його любовного виховання, в історії його кохання до Вер він не досяг тієї межі, щоб призвичаїтись говорити їй те, що йому хотілося сказати.

Серафікус записував те, що він сказав би Вер. Записуючи свої уявлені розмови з нею, розмови насамоті з собою, він ховав ці свої нотатки десь між паперами і ніколи не читав їх Вер і не перечитував сам. Це були безмовні діялоги, де брала участь тільки одна особа, діялоги, що оберталися на монологи, це були письмовні монологи Серафікуса себе з собою, ніби з Вер.

* * *


— Вер! Що я повинен зробити, щоб ти була... Я хотів сказати: МОЯ, потім: НІЧИЯ?! Але я знаю, все це неможливо... Я спитаю інакше: що я повинен зробити, щоб ти хотіла, щоб я був твій?.. Чи ти й цього не хочеш? Алеж усе таки: що я повинен зробити, щоб ти захотіла, щоб я був твій? Я ладен зробити все.

— Кінець-кінцем, коли жінка для чоловіка є жінка, то це для мене лише ти. Ти, здається, ніколи не ревнуєш мене. Принаймні, мені так здається. У мене є своєрідне почуття: я ревную сам себе. Коли мені доводиться зустрінутись і розмовляти з якоюсь жінкою, в мені прокидається почуття ревнощів. Я ревную себе до інших жінок глибоко й боляче: я не хочу, щоб я бачився й розмовляв з будь-якою іншою жінкою, окрім тебе.

— Я пожадливий, Вер. Мені і в коханні треба багато. Про це я тобі казав під час нашої розмови в каварні: мені потрібна не одна жінка й не три, і не тисяча, не тисяча й три жінок, щоб наситити мою згагу. Мені потрібні всі. В усьому, навіть у бажаннях, я прагну монументальности: книжки, що я їх пишу — товсті томи, серії томів. Щоб написати розвідку, мені потрібні тисячі сторінок. Я мислю тисячоліттями. Хронологія й історія обмежують обрії. Вічність для мене реальніша, ніж століття. Чи не тому я й досліджую міти й казки?

— Мені б не в кімнаті сидіти, зігнувши своє велике тіло над столом, а, як мій дід, бородатий мужик, ходити за плугом, орючи лани й перелоги. В сорочці брудній, напружуючи м'язи, відчуваючи вогкість землі, п'яніти від весняного запаху землі, що збуджує, як жінка.

— З усіх жінок на світі існуєш лише ти. Всі інші для мене відсутні. Ти одна й єдина, що єсть, і, разом з тим, тебе нема. У мене від зустрічей з тобою лишається почуття нереальности. Коли ти підеш від мене і, провівши і попрощавшись з тобою, я повертаюсь до себе, у свою кімнату, де тільки що була ти, я не можу примусити себе повірити, що ти справді була тут. Може, це через те, що ти буваєш надто рідко і надто мало? Чекання на тебе розтягується на години, дні, доби, тижні: моє почуття до тебе це повсякчасне почуття ненасичености.

— У мене нема жадного бажання зустрічатися з кимсь — чоловіком чи жінкою, однаково — окрім тебе. Моя звичка до самоти, вироблена протягом десятиліть, замкнула в цю самоту ще й тебе.

— Усе, що я є, є ти. Я не існую. Існуєш ти. Я існую тобою. У мене два бажання: одне — зникнути в тобі, і друге — віддати тобі всього себе.

— Яке важке почуття — кохання. Не знаю, можливо, що тут винна моя вдача, але кохання приходить у болі й через біль.

— На кого я мушу нарікати: на себе чи на тебе, Вер? О, коли б ти захотіла мені сказати: НАЗАВЖДИ. Мені здається, що я ніколи не зрадив би тебе і ніколи не захотів би подивитись на іншу.

— Мені було б дуже прикро, коли б те, що я кажу тобі, казали десятки до мене й десятки після мене. Я кохаю тебе, Вер, і мені здається, що те, що я кажу, ніколи ніхто не казав і ніколи ніхто не відчував нічого подібного.

—Ти недосяжна, Вер. Я майже щодня бачу тебе у сні, але я ніколи не зустрічаюся з тобою. Ти була, і ти пішла, і я, у стурбованому бажанні й сподіванні зустрітися з тобою, іду, біжу, шукаю, розпитую, турбуюсь, кидаюсь із одного місця в інше, — і ніколи з тобою не зустрічаюсь.

* * *


Інші нотатки Комахи були подібні. Чи варт їх наводити? Він мав рацію, коли ховав їх і не показував їх Вер. Вер посміхнулась би абож просто відклала б убік і сказала:

— Я прочитаю їх якось.

У тому, що говорив Серафікус, не було нічого надзвичайного, що дивувало б.

Комаха страждав.

Вер! Вер! Вер!.. Він не жив своїм життям, він жив уявленим життям, і це уявлене життя, яким він жив, було життям Вер. Для себе, щоб жити, у нього лишалося тільки одне: думки про Вер, і сни, що в них він прагнув бачити і ніколи не бачив Вер!..

--- КІНЕЦЬ ---




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Віктор петров доктор Серафікус iconВ. Домонтович Доктор Серафікус. Без ґрунту [Романи]
Кобилянської та мрійливих страждальців Яцкова, без психологічних ескапад Винниченка не з'явились би Микола Хвильовий та Валер'ян...
Віктор петров доктор Серафікус icon«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович
Танчер Віктор Володимирович – доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології та психології Київського національного університету...
Віктор петров доктор Серафікус iconКраєзнавці Сумщини Геннадій Петров
Біобібліографічний покажчик «Геннадій Петров: до 75-річчя від дня народження» присвячений творчому доробку відомого краєзнавця України,...
Віктор петров доктор Серафікус iconПетров. В. 09 І. В. Бурлакова

Віктор петров доктор Серафікус iconПисьменники Сумщини Віктор Скакун
Віктор Скакун : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. О. М. Малиш....
Віктор петров доктор Серафікус iconДжеймс А. Девідс, доктор юридичних наук, доктор філософії Коротка Біографія

Віктор петров доктор Серафікус iconАнатолій Іваницький
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
Віктор петров доктор Серафікус iconАнатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
Віктор петров доктор Серафікус iconПетров Сергій Олександрович
...
Віктор петров доктор Серафікус iconІ-19 Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії / Ана­толій Іваницький. Вінниця : Нова Книга, 2014. 356 с. іл., фото
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка