Вісник аграрної історії


З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ



Сторінка23/23
Дата конвертації14.07.2017
Розмір6,19 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ОКРЕМИХ ГАЛУЗЕЙ

СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА (60–70-ті рр. ХХ ст.): НА ОСНОВІ

РОЗРОБОК НАУКОВОЇ ШКОЛИ АКАДЕМІКА І.І.ЛУКІНОВА

У статті представлено аналіз одного із напрямів наукової школи академіка І.І. Лукінова.

Ключові слова: І.І. Лукінов, наукова школа, напрями досліджень.

Головною ознакою наукової школи є наявність наукового лідера, керівника школи [1]. Нами досліджено роль академіка Івана Іларіоновича Лукінова як лідера наукової школи – видатного ученого в галузі аграрної економіки. І.І. Лукінов – не лише великий учений, але й організатор аграрно-економічної науки в Україні. Він зробив значний особистий внесок у розробку актуальних проблем і перспектив розвитку сільського і всього народного господарства, здійснив вагомий вплив на формування наукової думки в розробці господарського механізму АПК, зокрема адекватного економіці перехідного періоду [2].

Школу І.І. Лукінова представляє і зберігає їй вірність велика кількість кваліфікованих фахівців. Автором складена умовна класифікація досліджень наукової школи академіка І.І. Лукінова, з якої випливає, що вчений зі своїми учнями працював за такими головними напрямами (Табл. 1.) [3, 4, 5]:

Таблиця 1

Напрями досліджень наукової школи академіка І.І. Лукінова




п/п

Напрями дослідження

Учні академіка І.І. Лукінова

1

Проблеми методології

О.А. Бугуцький,

С.І. Соколенко, С.А. Єрохін



2

Ефективність і стимулювання

сільськогосподарської праці



О.П. Ощепков, В.В. Роговий

3

Земля і земельні відносини

П.П. Маракулін

4

Економіка і організація

колгоспного виробництва



В.П. Бородатий, І.Й. Дорош, В.В. Городній, П.Т. Саблук,

М.Г. Ульянов, П.Я. Хомин



5

Аграрний сектор

за умов ринкової економіки



П.Т. Саблук, В.П. Ситник

6

Демографія

С.І. Пирожков

7

Реформування

національної економіки



В.Л. Дикань С.А. Єрохін,

Г.В. Дзись, В.О. Макаєв



8

Економіка окремих галузей сільського господарства

О.О. Сторожук,

Ю.О. Філімонов, П.І. Шлапаков



9

Цінова політика та рентабельність сільськогосподарської продукції

М.А. Ткачук, А.Ф. Марущак,

В.Ф. Шмирков, В.І. Шульга,

Г.Г. Дем’янюк, Т. Пандов, Ю.Г. Якуша


Прикладна та методологічна наукова відпрацьованість стосується кожної розробки. Таких принципів як високий науковий рівень, методологічна послідовність напрацювання, прикладні аспекти академік І.І. Лукінов у своїй роботі дотримувався сам і вимагав такого ж підходу від своїх учнів [6]. Аналіз напряму «Економіка окремих галузей сільського господарства» розглядається нижче.

Ключовою проблемою сільськогосподарського виробництва є розвиток зернової галузі. Завдання збільшення виробництва зерна завжди перебувало й перебуває в центрі уваги аграрної політики. Потреби країни в зерні неухильно збільшуються. Зростання чисельності населення, його благополуччя купівельної спроможності викликає підвищений попит на високоякісні види борошна, хлібобулочних виробів і круп. Відбуваються суттєві зрушення в структурі харчування в напрямку підвищення частки висококалорійних продуктів. Ця обставина в свою чергу збільшує потреби у фуражному зерні. На початку 70-х років зерно виступало і в якості товару в торгівлі СРСР із зарубіжними країнами. Для повного забезпечення всіх потреб країни в зерні за розрахунками економістів потрібно близько 10 ц. на душу населення. У дев'ятій п'ятирічці середньорічний валовий збір зерна було намічено довести до 195 млн. тонн, що в розрахунку на душу населення складе приблизно 8,2 ц. Таким чином, прискорене зростання зернового виробництва стало одним з найважливіших народногосподарських завдань [7, с. 3].

Однією із найбільших житниць країн була і залишається Україна. Складний комплекс економічних взаємозв'язків представляють державні закупівлі зерна. Наявні недоліки системи економічних взаємовідносин виробників зерна - колгоспів і радгоспів з заготівельними організаціями неабиякою мірою пов'язані з недостатнім їх теоретичним узагальненням. Фактично не вивчений досвід територіальної диференціації закупівельних цін на зерно. Важливою проблемою є підвищення якості зернової продукції. Крім агротехнічних сторін її вирішення, важливе значення мають і економічні чинники, зокрема наскільки закупівельні ціни виконують тут свою стимулюючу функцію. Слабо розроблені економічні питання насінництва зернових культур, особливо питання, пов'язані з цінами та умовами купівлі-продажу насіння.

В Україні у кінці 60-х років були недостатньо досліджені закономірності розвитку зернової галузі, зокрема економічні процеси та тенденції руху витрат виробництва зерна та цін на нього. А узагальнення досвіду має не тільки чисто пізнавальне значення, воно дає можливість використовувати все краще, що було в минулому досвіді, уникнути повторення тих чи інших помилок і т.п.

З усього різноманіття питань, пов'язаних з процесом розширеного відтворення в зерновій галузі УРСР О.О. Сторожук розкрив питання економіки зернового господарства Української РСР [8].

У даній роботі основна увага приділяється теорії та практиці формування витрат виробництва і цін, аналізу ринкових відносин у сфері оптової торгівлі зерном на різних етапах розвитку зернового господарства УРСР. Ці питання в докторській дисертації названого автора є стрижнем, досліджуються вони за тривалий, більш ніж сторічний відрізок часу з залученням великої кількості літературних джерел і значної маси економічної інформації.

Автором зроблено висновок, що зернове господарство Української РСР має необхідні ресурси для виконання і перевиконання поставлених перед ним завдань по росту виробництва продукції і значному підвищенню економічної ефективності галузі. Разом з тим дослідник вважає, що усунення розкритих у дисертації недоліків у розвитку зернового виробництва та його економічне стимулювання допоможе більш успішно вирішити поставлені завдання.

Подальший розвиток усіх галузей сільського господарства та підвищення їх економічної ефективності є однією з найважливіших задач країни.

Обробіток вельми специфічних ефіроолійних культур, що дають сировину для виробництва цінних ефірних олій, займає важливе місце в структурі землеробства районів з сприятливими умовами їх зростання. Виробництво концентрується переважно в спеціалізованих підприємствах аграрно-промислового типу – радгоспах-заводах, де випуск сировини та готового продукту нерозривно пов'язаний з технологічним процесом. Розвиток ефіроолійного виробництва викликається об'єктивною необхідністю задоволення зростаючих потреб і попит на надзвичайно рідкісні і дорогі продукти, що поставляються цією галуззю на внутрішній і зовнішній ринки [8, с. 3].

Рожева та лавандова олія широко використовуються в парфюмерно-косметичній промисловості, в харчовій – для поліпшення якості кондитерських виробів, а також у фармацевтичній, оскільки окремі компоненти цих масел володіють антибактеріальними і антивірусними властивостями.

Невелика кількість одержаного кінцевого продукту, його величезна дефіцитність при значних вкладеннях праці зумовлюють високу суспільну вартість ефірних масел. Зростаючий попит на внутрішньому ринку, а також широкі можливості експорту змушують з особливою увагою підходити до прискорення темпів розвитку ефіроолійного виробництва. Йдеться, передусім, про необхідність прискорення науково-технічного прогресу, виведенні і впровадженні у виробництво більш продуктивних і високоякісних сортів, створенні комплексів машин та переказ виробництва на потокову машинну технологію, скороченні втрат, вдосконаленні техніки і технологічної переробки сировини і збільшення виходу ефірних масел з одиниці площі та одиниці сировини [8, с. 3].

У кандидатській дисертації «Економічна ефективність виробництва рози і лаванди в СРСР і шляхи її підвищення» Ю.О. Філімонов виклав результати досліджень виробництва сировини й ефірних масел рози і лаванди в радгоспах-заводах Криму, розглянув стан і перспективи розвитку ефіроолійного виробництва і вніс пропозиції підвищення його економічної ефективності. Значну увагу приділив методичним питанням розрахунків показників ефективності та стимулювання виробництва високоякісної продукції.

Дослідженням встановлено, що комбінування сільськогосподарського і промислового виробництва в рамках одного підприємства створює сприятливі умови для найбільш повного задоволення технологічних тренувань переробки квітково-трав'янистої сировини, організації ритмічної його поставки, підвищення якості та усунення втрат в період збирання і транспортування продукції. Праця на цих підприємствах все більше набуває рис індустріального характеру.

Економічна ефективність виробництва на аграрно-промислових підприємствах характеризується показником сукупної рентабельності, що обчислюється як відношення прибутку від реалізації сільськогосподарської і промислової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих оборотних коштів. Цей показник характеризує економічний стан підприємства і можливості забезпечення планованих темпів відтворення. Для всебічної оцінки ефективності окремих видів виробництв і правильної організації між ними госпрозрахункових відносин внутрішнього підприємства застосовується також система інших показників: рентабельність виробництва окремих видів продукції, продуктивність праці, собівартість, зміст і вихід олії з одиниці сировини, збір олії з одного гектара та інші [8, с. 20].

Зроблений автором аналіз тенденцій у розвитку виробництва сировини та ефірних масел троянди, лаванди і структури трудових витрат показав, що найважливішими напрямками ефективності виробництва цих видів продукції є: а) зниження трудомісткості і собівартості одиниці сировини; б) скорочення витрат сировини на одиницю готової продукції в процесі його переробки.

Розрахунками встановлено, що шляхом ліквідації витрачання насаджень, впровадження нових високоврожайних сортів є можливість, з одного боку, збільшити збір олії з одного гектара троянди на 2,8 кг і лаванди на 37,7 кг., а з іншого, значно знизити його собівартість [8, с. 20].

Вирішення питань підвищення олійності сировини і скорочення невиправданих втрат ефірних масел в процесі переробки, за науковим доробком вченого, може бути досягнуто підвищенням матеріальної зацікавленості та розмежуванням відповідальності між працівниками рослинництва і заводу, шляхом врегулювання внутрішньогосподарських господарсько-розрахункових відносин на підприємствах аграрно-промислового типу. Ю.О. Філімонов зазначає, що з метою стимулювання зацікавленості працівників у підвищенні якості сировини пропонується виробляти оплату за сировину за цінами, диференційованими залежно від вмісту в ньому масла. Впровадження в практику рекомендованої шкали цін, залежно від олійності сировини дозволить більш точно відобразити внесок структурних госпрозрахункових підрозділів у вирішення проблеми підвищення ефективності виробництва.

У Криму малопродуктивні насадження займають більше 72,5 тис. гектарів, або 35,7% лісової площі. Причиною їх утворення послужили безсистемні вирубки в дореволюційний період, знищення лісів під час громадянської війни та за період фашистської окупації. У результаті цього величезні площі виявилися зайнятими малопродуктивними порослевим дубовими і дубово-грабінниковими насадженнями із запасом від 5 до 15 кубічних метрів дров'яної деревини на 1 га. Середній об’ємний приріст таких насаджень у віці 35-50 років становить 0,1–0,3 куб. м на 1 га. Тому проблема підвищення продуктивності лісів має вагоме значення. Одним із шляхів підвищення продуктивності лісів Криму є реконструкція малопродуктивних насаджень [9, с. 3].

У поняття лісівничої реконструкції входить комплекс лісогосподарських заходів, спрямованих на максимальне використання економічної родючості лісового покриву земель, зайнятих малопродуктивними насадженнями. Останні перетворюються на високопродуктивні і в даних економічних умовах забезпечують зростаючу ефективність в натуральному і грошовому вираженні за період обороту рубки.

Лісові господарства Криму за 1959–1965 рр. провели реконструкцію малопродуктивних насаджень на площі 3,8 тис. га. Для реконструкції малопродуктивних насаджень потрібні значні витрати коштів і праці. За семиріччя поточні витрати на 1 га лісової площі збільшилися з 0,45 до 10,6 руб. Капітальні вкладення на 1 га лісової площі збільшилися відповідно з 0,9 до 1,8 руб. [9, с. 4]

Щодо планів 1966–1970 рр. планувався посів і посадка лісу в Криму на площі 14,5 тис. га, в тому числі реконструкція малопродуктивних насаджень в умовах Криму мала велике народногосподарське значення.

Досвід роботи з реконструкції малоцінних насаджень по інших областях УРСР і союзним республікам висвітлений у роботах К.Ф. Мирона (1953), А.К. Артеменко, О.Ю. Тюків, А.С. Ярмольський (1960), П.П. Ізюмського (1956), С.М. Ріхтера (1955) та ін. У зарубіжній літературі відомі роботи М. Лінке (1946), Н. Ценова (1961).

Рівень продуктивності праці складається під впливом багатьох факторів. Наприклад, в лісозаготівельній промисловості він залежить від розвитку техніки і технології виробництва, організації праці, деревної породи, віку експлуатованих насаджень, їх повноти, умов місцезростання.

Для лісового господарства загальноприйняті способи визначення рівня продуктивності праці в даний час не прийнятні через низку особливостей лісогосподарського виробництва. Високоефективний розвиток лісового господарства відбувається лише в умовах забезпечення можливо більш швидких темпів збільшення запасу деревини в розрахунку на одиницю площі в кожний проміжок часу (класу, віку) при одночасному поліпшенні якісного складу деревини на корені [9, с. 3].

Цілком очевидно, що поки в лісовому господарстві Криму будуть переважати малопродуктивні насадження, які не забезпечують належного приросту запасу високоякісної деревини, ефективність його буде залишатися низькою. В умовах більш швидкого збільшення приросту цінної деревини, безсумнівно, підвищуються також ґрунтозахисні водорегулюючі, курортні та інші корисності лісів.

Дослідження важливих проблем підвищення економічної ефективності малопродуктивних кримських лісів, що займають приблизно 36% всієї лісової території Криму (72,5 тис. га.), займався П.І. Шлапаков у кандидатській дисертації «Досвід економічної оцінки реконструкції малопродуктивних насаджень міста Криму». Він розкрив специфіку порослої лісами гористої частини Криму, особливості виконуваних лісами функцій ґрунтозахисту, створення сприятливого для зони відпочинку мікроклімату, естетичної ролі в курортній зоні і чисто господарської користі, що надає своєрідності веденню лісового господарства і його економічної оцінки.

Виходячи з вимог підвищення продуктивності лісових насаджень, поставлених нині перед лісовим господарством, у дисертації досліджуються природно-історичні та економічні умови розвитку лісового господарства Криму. Вивчається технічна та економічна можливість проведення складних реконструктивних заходів по перетворенню малопродуктивних насаджень в високопродуктивні. Проведено аналіз втрат деревини від наявності малопродуктивних насаджень. Визначено площі насаджень, що підлягають реконструкції, а також показники економічної ефективності проведення цього заходу [9, с. 5].

У роботі узагальнюється наявний в Криму виробничий досвід з реконструкції малопродуктивних насаджень, на базі якого визначені матеріальні і грошові витрати на проведення реконструктивних заходів, встановлено, в яких лісорослинних умовах реконструктивні заходи дають найбільш високу економічну ефективність. Здійснена також економічна оцінка ефективності різних способів реконструкції малопродуктивних насаджень.

П.І. Шлапаков зазначає, що реконструкцію малопродуктивних насаджень варто проводити за такими показниками:

– у насадженнях, які розташовані на ділянках з рівнинним рельєфом і на схилах до 80, – способом суцільної заміни малопродуктивних насаджень;

– у насадженнях, розташованих на схилах 9–15 градусів, – кулісним способом, з шириною лаштунків 20-30 метрів, із залишенням лаштунків такої ж ширини з малопродуктивних насаджень;

– у насадженнях, розташованих на схилах понад 15 градусів, – способом нарізки терас [9, с. 17–18].

Наукова школа І.І. Лукінова сформувалася в радянський період, вмістила в себе всі досягнення її послідовників і не втратила своєї актуальності на сучасному етапі трансформації в глобальні світогосподарські процеси соціально-економічного розвитку світового сільського господарства на базі загальних об’єктивних закономірностей.

Розробки академіка І.І. Лукінова та його послідовників є цінним внеском у дослідження комплексу проблем, пов’язаних з удосконаленням функціонування й подальшого розвитку народного господарства України, зокрема різних галузей аграрної сфери. Його школа зберігає традиції свого засновника, є осередком інтенсивної концентрації творчої енергії й скоординованих зусиль учених у процесі наукового пошуку, є зародком нових ідей щодо зростання і розвитку науки й окремих її напрямів. Вона дала шлях у науку кільком поколінням учених − і в цьому її довголіття і життєва сила. Школа академіка І.І. Лукінова має високий авторитет у галузі світової аграрної економіки, є джерелом величезного наукового потенціалу за значущістю отриманих результатів, відзначається високою науковою кваліфікацією дослідників, які здатні бачити й самостійно вирішувати фундаментальні проблеми, робити значний внесок у науковий прогрес [2, с. 232].



  1. Храмов Ю.А. Научные школы в физике / Ю.А. Храмов ; под ред. В.Г. Барьяхтара. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 13.

  2. Радченко Л.С. Наукова школа академіка І.І. Лукінова / Л.С. Радченко // Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали VI Всеукр. конф. молодих учених та спеціалістів, м. Київ, 27 трав. 2011 р. / ДНСГБ НААН. – К., 2011. – С. 230–232.

  3. Лукінов Іван Іларіонович (1927–2004) : біобібліогр. покажч. наук. праць за 1954–2004 роки / НААН, ДНСГБ ; [уклад.: В.В. Юрчишин, Л.С. Боденчук, Т.Б. Лукінова] ; наук. ред. В.А. Вергунов. – К.: Аграр. наука, 2007. – С. 128–131.

  4. Підготовка наукових кадрів та формування наукової школи академіка І. І. Лукінова // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 111–113.

  5. Радченко Л.С. Академік І.І. Лукінов (1927–2004) – вчений, громадський діяч, організатор аграрно-економічної думки в Україні : монографія / Л.С. Радченко; НААН, ДНСГБ, ННЦ «Ін-т аграр. економіки». – К. : ННЦ «ІАЕ», 2011. – С. 197.

  6. Шмирков В.Ф. Спогади про академіка І.І. Лукінова / В.Ф. Шмирков // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 104.

  7. Сторожук О.О. Економіка зернового господарства Української РСР : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня д-ра екон. наук : спец.: 600 «Статистика» / О.О. Сторожук ; АН УРСР, Ін-т економіки. − К., 1972. − 74 с.

  8. Філімонов Ю.О. Економічна ефективність виробництва рози і лаванди в СРСР і шляхи її підвищення : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. екон. наук: спец.: 08.00.05 «Економіка, організація управління і планування народного господарства» / Ю.О. Філімонов ; УкрНДІЕОСГ ім. О.Г. Шліхтера. − К., 1972. − 21 с.

  9. Шлапаков П.І. Досвід економічної оцінки реконструкції малопродуктивних насаджень міста Криму : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. екон. наук : спец.: 08.00.01 «Економічна теорія та історія економічної думки» / П.І. Шлапаков ; АН УРСР, Ін-т економіки. − К., 1968. − 28 с.

Радченко Л. С.

Из истории развития экономики отдельных отраслей сельского хозяйства

(60-70-е гг. ХХ в.): на основе разработок научной школы академика И.И. Лукинова.

В статье представлен анализ одного из направлений научной школы академика И.И. Лукинова.

Ключевые слова: И.И. Лукинов, научная школа, направления исследований.

Radchenko L.S.

From historiy of development of economy of separate industries of agriculture

(60-70th ХХ century): on the basis of developments of scientific school

of academician I.I. Lukinova.

The article is an analysis of one or the areas of scientific school of academician I.I. Lukinova.

Key words: I.I.Lukinov, scientific school, directions of researches.

УДК 001.891.633.34(091)(477) Муханов В.М.



СТАН НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ В ГАЛУЗІ ВИРОЩУВАННЯ СОЇ

В УКРАЇНІ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Простежено основні етапи становлення наукового інтересу до культурної сої на українських територіях в кінці ХІХ – початку ХХ ст., проаналізовано результати експериментально-дослідної діяльності ключових персоналій та науково-дослідних інституцій в роботі з культурою.

Ключові слова: соя, сільськогосподарська культура, історія розповсюдження.

Дослідницький інтерес до культурної сої, що активізувався на українських землях наприкінці ХІХ століття має під собою цілу низку соціально-економічних чинників. Сільське господарство Правобережної України, орієнтоване як на внутрішній, так й на європейські ринки у пореформений період вимагало переорієнтації орних земель, в зв’язку з напливом дешевого зерна з Сибіру. В зв’язку з цим, агрономи-експерементатори велику увагу приділяли пошуку універсальної харчової та кормової культури, яка б знайшла своє місце у сівозмінах та сприяла підвищенню прибутковості господарств. За підрахунками агрономів, що працювали з культурою на землях Правобережної України, галузь промислового вирощування культурної сої могла стати одним з найперспективніших напрямків сільського господарства.

Вивчаючи історію розповсюдження сої як сільськогосподарської культури, варто відзначити, що в Україні культуру було вперше засіяно в 1876 р. на Буковині економом Н. Дімітрієвічусом. Насіння було одержано від Ф. Габерландта, який займався дослідами з соєю на європейських землях.

Одним з найперших активних пропагандистів сої був український агроном, директор земського сільськогосподарського училища І. Подоба, що звернув увагу на статті по сої Ярошевського і Семполовського, опубліковані в 1874 р. у Варшаві. У 1877 р. І. Подоба отримав від професора Габерланда 25 насінин жовтої сої, розмножив її в Дніпровському повіті Таврії (в районі с. Дніпровка нині Запорозької області), засівав один рік на Херсонському дослідному полі і три роки в господарстві „Асканія-Нова”. Надалі в інших дослідах у Таврії він збільшив у проведених дослідах чисельність сортів сої. Про результати дослідів І. Подоба друкував статті у різних виданнях, розсилав насіння сої зацікавленим дослідним інституціям, намагався якнайбільше популяризувати її і давав агрономічні рекомендації.

Зокрема І. Подоба вирощував по 120-160 пудів насіння сої з десятини (7-9 ц/га) і писав, що цю найкориснішу з усього сімейства бобових рослину можна культивувати в нас там, де дозріває квасоля, сорго, кукурудза, і що соя є надзвичайно важливою культурою для сільського господарства півдня України. І. Подоба впроваджував у виробництво наступні сорти сої: чорна пізня, жовта пізня, Етампська гігантська, жовта дрібносім’янна, зеленa Самарова, коричнева дрібносім’янна. Роботи І. Подоби, в яких автор писав, що соя серед бобових культур за поживною цінністю, стійкістю до місцевих умов вирощування посідає перше місце, викликали значний інтерес до цієї культури, яку й почали вивчати в декількох районах України [10].

У відомому журналі „Записки Общества Сельского Хозяйства Южной России” одну за одною було вміщено замітки та статті про сою (И. Подоба – «Масличний горох и соя», 1881; його ж – «Соя», 1888; Гиляранський – «Монография китайского масличного гороха», І888; Юркевич – «Соя ранняя, как насущная пища»).

У травні 1881 р. в Одесі вийшла книга І. Подоби про сою, яку можна вважати першою в Росії про цю культуру, за назвою «Масличный горох или соя» (Hispida max).Свойства культуры и способ употребления», в якій автор писав, що соя з усіх бобових рослин за поживністю і витривалістю займає перше місце [7].

В 1882 році питання про можливість культивувати сою на півдні Росії (тобто в межах сучасної України) зняли професори Санкт-Петербурзького університету Скачковий та Совєтов, що зробили доповідь про цю нову рослину на зборах сільських господарів у Петербурзі.

В 1883 р. на сільськогосподарській виставці в м. Полтаві серед культур, що були предметом торгівлі, були представлені Циглерівською економією великого князя Михайла Миколайовича соєві боби та соєва олія. Проте, як відзначав секретар Полтавського товариства сільського господарства В. Фурдуєв (1883), насіння сої, як і сама культура, були виставлені лише як експонати, що не набули практичного значення для системи землеробства [4, 5].

У 1882 р. спробу вирощувати чорну сою в Бендерівському повіті Бессарабської губернії здійснив І. Макаров, а в 1878-1883 р. на Полтавщині її вивчав Л. Черноглазов, вважаючи цю рослину дуже корисною і отримуючи врожай насіння від 82 до 144 пудів з десятини.

У 1884 року на Одеській сільськогосподарській виставці, яку організувало товариство сільського господарства, поряд іншими експонатами фігурувала й соя у різних стадіях розвитку, насіння різних сортів, а також деякі продукти переробки, зокрема соєва кава, мило, макуха. Як й слід було очікувати, виставка відіграла вагому роль в справі популяризації культурної сої. В той же час Черноглазов проводив досліди з культивування сої у Кобеляцькому повіті Полтавської губернії.

В. Гомілевський у 1885 р. успішно проводив досліди із соєю під Києвом, отримуючи врожай по 150-197 пудів з десятини. Продовжували сіяти сою в деяких господарствах Катеринославської, Чернігівської губерній, Таврії. Розпочали агродосліди з культурою в окремих господарствах Гродненської, Могилевської, Новгородської, Калузької, Пензенської, Самарської, Люблінської, Тамбовської, Курської, Воронезької і Саратовської губерніях, причому повністю дозрівала вона лише в п’ятьох останніх.

Отже, незважаючи на багаточисельні експерименти із культивування сої в різних регіонах Російської імперії, позитивні результати вдалося отримати лише в окремих дослідних господарствах.

З літературних джерел про культурну сою останньої чверті ХІХ ст. заслуговують на увагу опубліковані лекції і доповіді в 1879-1881 рр. професором Петербурзького університету А. Совєтова, а також стаття Н. Органова, надрукована в 1881 р. у працях Вільного Економічного товариства. У 1883 р. за розпорядженням цього товариства була видана монографія по сої В. Гіляранського «Китайский масличний горох», яка, незважаючи на таку назву, сприяла подальшій популяризації культури та її подальшому розповсюдженню [6, 39].

На півдні Росії відданими пропагандистами сої були В. Бертенсон, який поширював відомості про неї на сторінках журналів «Хозяин», «По югу России», «Наше хозяйство» в 1889-1900 pp., та В. Гіляранський, що описував сою під загальною назвою китайські боби та підкреслював значення цієї культури для сільського господарства.

Наприкінці минулого сторіччя новий інтерес до сої виник у зв’язку з роботою І. Овсінського, який під час подорожі в 1893 р. по Азії привіз з Китаю кілька зразків скоростиглої сої, до того часу невідомі на Україні. Протягом шести років І. Овсінский шляхом добору вивів ранні сорти сої, з яких чорна дозрівала за 107-110 днів і давала гарний врожай, а коричнева – за 100 днів, однак за врожайністю поступалася чорній. Ці сорти були передані в насінницьке господарство Д. Матусевича (с. Гетьманівка Подільської губернії) за назвою соя ранньої селекції І. Овсінського, де під посіви було відведено площу близько 200 га. Соя І. Овсінського висівалася також й в Балтському повіті Бессарабії та Херсонській губернії. Загалом, за підрахунками Д. Матусевича та І. Овсінського, культурна соя могла давати надзвичайно високі врожаї в агрокліматичних умовах Подільської губернії, За оцінками дослідників до сам 400-500 [8, 5].

Одночасно з І. Овсінським на Поділлі дослідницьку роботу з соєю проводив Я. Юркевич, що привіз насіння сої в 1899 р. з Північної Кореї. Серед особливих властивостей цієї культури, Я. Юркевич особливо підкреслював її високу врожайність та посухостійкість.

У 1899 р. були проведені перші посівні експерименти з соєю на дослідному полі Донецького товариства сільського господарства, а також на Немерчанській сільськогосподарській дослідній станції (територія сучасної Вінницької області), де випробували 5 сортів і розмножували насіння так званої сої І. Овсінського на площі близько 5 десятин.

У 1899 р. Д. Матусевич широко рекламував цю культуру у сільськогосподарських журналах того часу. До насіння додавалася брошура І.Є. Овсінського (И.Е. Овсинский «Ранняя соя». – К. 1900) з описом агротехнічних прийомів вирощування сої і характеристикою її як однієї з поживних та високоврожайних культур, що спроможна дати врожай у 200-300 пудів насіння з десятини. Пізніше, з метою подальшої популяризації культури Д. Матусевич видав брошуру «Опыты с соей. Отчет опытного поля Верхнеднепровского общества сельского хозяйства за 1908 г.» [3, 140].

В зв’язку із високим попитом на сою на внутрішньому ринку, Д. Матусевич продавав насіннєвий матеріал по ціні 10-15 крб. за 1 пуд. Сою охоче купували селяни в господарствах Київської, Харківської, Подільської, Катериносласької, Подільської Могильовської, Волинської губерній, а також на Кубані та в Криму. Врожаї насіння культури в вищеперерахованих місцевостях становили в межах 50-120 пудів з десятини.

В 1899 р. в Києві І. Овсинський запропонував класифікувати культуру як Soja hispida praecok та вирощував її сорти в м. Деражні (Хмельницька область), а Л. Семполовський – на землях сільськогосподарської дослідної станції в с. Деребчині (Вінницька область).

Активна робота із колекцією сої І. Овсинського проводилася в 1899 р. на Немерчанській дослідній станції де вивчали і розмножували 5 сортів на площі 5 десятин. В тому ж році були проведені й перші посіви сої на дослідному полі Донецької спілки сільського господарства. В цих регіонах соя дедалі набуває поширення в середовищі українського селянства, яке поступово розширює її площі [7].

Незабаром одержаний подільський сортоматеріал був запозичений європейськими вченими, що продовжили науково-дослідну справу з культурою на полях Європи.

Дослідницьку роботу з соєю успішно продовжував Г. Чечот, який культивував насіннєвий матеріал доктора Овсинського в Гродненській губернії (сучасна республіка Беларусь), отримавши від нього 10 грам чорної та 20 грам коричневої сої. Досліди Г. Чечота знайшли відображення на сторінках журналу «Rolnik I Hodowca» за 1898 рік. Зокрема, у своїй статті автор згадує про основні прийоми роботи з культурою, що застосовувалися на європейських полях в кінці 19 століття. Зважаючи на невисоку якість ґрунтів, Гродненської губернії, досліднику вдалося отримати врожай сам 12,6.

На полях Харківського земельного училища І. Білецький протягом 12 років проводив досліди з 40 сортами сої, з яких досягали повної стиглості 19 ранніх і середньостиглих сортів. Результати цих досліджень були опубліковані ним в статті «Опьты воздельывания американских, китайских и японских сортов сои» (журнал «Хазяйство», 1910. – № 10-15) [5].

За даними 1909 р. в європейських експериментально-дослідних господарствах вирощували до 10 сортів сої, серед яких були сорти з чорним і бурим насінням, завезені з Поділля та поширені під різними назвами: Угорська, Мінсон, Поділля, Бакшет, Черні.

В умовах зони Степу соя була відома селянам у Катеринославській губернії. В цій місцевості у селян зустрічалися посіви тільки сої з чорним насінням, яка чудово акліматизувалася та повністю дозрівала. Її вирощували заради олії та на сіно і зелений корм, який багатий на поживні речовини. В поєднанні з кукурудзою і цукровим сорго соя придатна для заготівлі силосу з високими кормовими якостями. Крім місцевої сої з чорним насінням випробували й американські сорти, з яких лише окремі могли давати непогані врожаї в українських агрокліматичних умовах в зв’язку з їх пізньостиглістю.

У зв'язку з поширенням на початку XX ст. в Україні виробництва кукурудзи на корм худобі, виникла гостра потреба в пошуках однорічної пізньостиглої бобової культури. Для вирішення цієї проблеми було виписано з Америки (штат Іллінойс) сорти сої, які одержали через посередництво губернського агронома І. Розета в травні 1907 р. Американський сортоматеріал було передано в невеликій кількості на дослідне поле Верхньодніпровського товариства сільських господарів Катеринославської губернії та висіяно на невеличких ділянках. В 1908 р. сорт сої Ogeman soy (дозріла 28 серпня) забезпечив урожай насіння 27,3 пуда з десятини, Чорна місцева (посіяна на 20 днів раніше, дозріла 15 вересня) – 31,5 пуда з десятини, Чорна американська (дозріла 15 вересня) – 41,21, Wірреn sоу (15 вересня) – 27,27, Еагlу medium gгееn (15 вересня) – 17,34 відповідно).

В 1909 р. на дослідному полі Верхньодніпровського товариства сільських господарств (нині смт. Вишневе, П’ятихатського району Днепропетровської області) 20 квітня 1909 року було розпочату кількарічну експериментально роботу з культивування низки сортів сої, результати якої відображено в табл. 1.

Таблиця № 1

Результати висівання сортів сої на дослідному полі

Верходніпровського товариства сільських господарств за 1909-11 рр.


Сорт сої

Отриманий врожай (пудів з десятини)

Сорт сої

Отриманий врожай (пудів

з десятини)



Чорна місцева

37, 16

60,22

27,1

Early yellow soysoyben

56,0

немає

немає

Ogeman soybeans

33,0

немає

23,8

Wippen soy

34,8

24,18

19,2

Зелена рання

49,7

немає

25,9

Еагlу medium gгееn

37,16

48,26

немає

Gespy soy

86,32

немає

немає

Чорна американська

81,0

37,26

31,0

Аналіз отриманих даних дозволяє зробити висновки про невисоку продуктивність місцевих сортів та спорадичність отриманих результатів, зумовлену відсутністю чітких уявлень про основні агроприйоми з вирощування культури.

Чимало нових, надзвичайно цінних сортів сої було завезено на територію українських губерній після російсько-японської війни 1904-05 рр. демобілізовані солдати. Це так звані «місцеві» сорти – жовті, чорні, зелені та інші, які культивувалися в сільських господарствах різних регіонів України. В подальшому для селекціонерів вони являли собою цікавий сортоматеріал, в зв’язку з успішною акліматизацією в місцевих агрокліматичних умовах.

Однак, поступово зацікавленість соєю поступово спадала. Основна причина – відсутність сталого попиту на соєву олію з боку промисловості та брак досвіду у сортовипробуванні цієї нової для України культури, відсутність знань щодо способів культивації та переробки сої на харчові продукти.



  1. Бауман О. Сорти сої. – Харків, 1932. – 67 с.




  1. Бордаков П.П. Соя на Украине. – М., 1929. – 32 с.




  1. Бордаков П. Соя. – Др. вид., випр. и доп. - Харкiв: Радян. селянин, 1930. – 207 с.




  1. Дерев’янський В. П. Соя (історія походження). – К.: УкрІНТЕІ, 1996. – 12 с.




  1. Гиляранский В.П. Монография китайского масличного гороха (Soja hispida): СПб.; Тип. Т-ва "Обществ. польза", 1883. – 48 с.




  1. Лещенко А.К. Культура сои – К.: Наукова думка, - 1978. – 236 с.




  1. Лещенко А.К. Культура сои на Украине. – К.: Изд-во АН УССР, 1962. – 325 с.




  1. Овсинский И.Е. Ранняя соя. – К. 1900. – 15 c.




  1. Подоба И.Г. Опыты возделывания масличного гороха в Таврической губернии // Записи общества сельского хозяйства Южной России. – Одесса, 1880. – С. 17-19.




  1. Подоба И.Г. Соя и лаллеманция. - СПБ. – 1884. – 64 с.




  1. Тумановский Р. Первые отечественные книги о сое. – Зернобобовые культуры, 1964, № 3, с. 39.

Муханов В.Н.

Состояние научно-исследовательского дела в отрасли выращивания сои

в Украине в конце ХІХ ст. – в начале ХХ ст.
Прослежены основные этапы становления научного интереса к культурной сое на украинских территориях в конце ХІХ - началу ХХ ст., проанализированы результаты экспериментально опытной деятельности ключевых персоналий и научно-исследовательских институций в работе с культурой.
Ключевые слова: соя, сельськохозяйственная культура, история распространения.
Mukhanov V.M.

Consisting of research business of industry of growing of soy in Ukraine at the end

of ХІХ item – at the beginning of ХХ item.
In this article the basic stages of becoming of scientific interest are traced to cultural soy on Ukrainian territories at the end of ХІХ - to beginning of ХХ item, results are analysed experimentally experimental to activity of key personalias and research instituciy in-process with a culture.
Key words: soybean, agricultural cultures, distribution history.

Відомості про авторів

  1. Горбань Юрій Андрійовичдоктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник ДНСГБ НААН України (м .Київ).

  2. Казмірчук Олег Анатолійовичвикладач історії Луцького педагогічного коледжу (м. Луцьк).

  3. Коломієць Сергій Сергійович – кандидат історичних наук, професор кафедри історії і політології НУБіП України (м. Київ).

  4. Пархомчук Яна Миколаївна – студентка 1-го курсу економічного факультету НУБіП України (м. Київ).

  5. Богатчук Світлана Степанівна кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету (м. Вінниця).

  6. Скрипник Анатолій Юрійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і філософії Подільського державного агротехнічного університету (м. Кам’янець-Подільський).

  7. Герасимов Тимофій Юрійовичаспірант кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (м. Вінниця).

  8. Романюк Іван Миронович доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (м. Вінниця).

  9. Каденюк Олександр Степанович – доктор історичних наук, професор кафедри історії і філософії Подільського державного агротехнічного університету (м. Кам’янець-Подільський).

  10. Білан Сергій Олексійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і політології НУБіП України (м. Київ).

  11. Лановюк Людмила Петрівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і політології НУБіП України (м. Київ).

  12. Бовтрук Петро Миколайович – викладач суспільних дисциплін ВП НУБіП України «Емішаївський аграрний коледж» (м. Немішаєве).

  13. Нікілєв Олександр Федорович доктор історичних наук, професор Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (м. Дніпропетровськ).

  14. Совецька Тетяна Георгіївна – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і філософії Подільського державного агротехнічного університету (м. Кам’янець-Подільський).

  15. Левчук Костянтин Іванович – доктор історичних наук, професор кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету (м. Вінниця).

  16. Кравченко Наталія Борисівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і політології НУБіП України (м. Київ).

  17. Падалка Сергій Семенович доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту історії НАН України

  18. Махінько Анна Іванівна – кандидат історичних наук, викладач кафедри історії НТУ України «Київський політехнічний інститут».

  19. Ісакова Наталія Петрівна кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і політології НУБіП України (м. Київ).

  20. Селезньов Андрій Михайлович студент 4-го курсу економічного факультету НУБіП України (м. Київ).

  21. Кропивко Олена Михайлівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії і політології НУБіП України (м. Київ).

  22. Пилипчук Ярослав Валентинович – кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Відділу Євразійського степу Інституту сходознавства імені А.Ю. Кримського НАН України (м. Київ).

  23. Половинська Віта Віталіївна – аспірантка кафедри історії та археології слов’ян Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  24. Бабенко Роман Вікторович – кандидат історичних наук, доцент Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  25. Гренишен Андрій Миколайович – викладач кафедри історії та археології слов’ян Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  26. Гайдай Валентин Вікторовмч – аспірант кафедри історії та археології слов’ян Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  27. Журба Михайло Анатолійович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії та археології слов’ян Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  28. Охріменко Ольга Сергіївна – аспірантка кафедри історії та археології слов’ян Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  29. Осмоловська Олена Юріївна – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова (м. Київ).

  30. Чернов Борис Олексійович кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри географії, екології та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди» (м. Переяслав-Хмельницький).

  31. Шейко Надія Володимирівна кандидат історичних наук, доцент кафедри сільськогосподарських машин ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» (м. Ніжин).

  32. Литвинов Олег Іванович кандидат технічних наук, доценткафедри загальнотехнічних дисциплін ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут» (м. Ніжин).

  33. Манішевська Тетяна Ігорівна викладач Білоцерківського національного аграрного університету (м. Біла Церква).

  34. Коваленко Наталія Петрівна кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник сектору наукознавства Центру історії аграної науки ДНСГБ НААН України (м. Київ).

  35. Поливач Марія Анатоліївна – вихователь початкових класів Київської гімназії № 287 (м. Київ).

  36. Боровик Ольга Борисівна директор бібліотеки Вищого державного навчального закладу НААН України «УМСА» (м. Полтава).

  37. Лісневич Лариса Олексіївна головний науковий співробітник ДНСГБ НААН України (м. Київ).

  38. Соколюк Юлія Олександрівнастарший науковий співробітник відділу бібліотечно-інформаційних технологій та наукової обробки документів ДНСГБ НААН України (м. Київ).

  39. Радченко Людмила Сергіївна кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу комплектування та наукової обробки документів ДНСГБ НААН України (м .Київ).

  40. Муханов Валентин Миколайович асистент кафедри історії України та філософії Вінницького Національного аграрного університету (м. Вінниця).

СОДЕРЖАНИЕ
История Украины

Горбань Ю.А.

Украинская биографистика: субьективный взгляд на проблему терминологических определений ..............................

5


Казмирчук О.А.

Церковно-историческое краеведение Волыни:

временная и содержательная классификация исследований ...................................................................................................



12


Коломиец С.С.,

Пархомчук Я.Н.

Реформаторские процессы в аграрной сфере Украины (вторая половина ХIХ – начало ХХ в.) ……………………………….

18


Богатчук С. С.

Положение Подольского края

в пореформенный период (1861 – начало ХХ ст.) ....................


31


Скрипник А.Ю.

Государственное реформирование аграрных отношений в Подольской губернии в начале ХХ века …………………………

36


ГерасимовТ.Ю.,

Романюк И.М.

Обеспечением хлебом подольских городов в период гетманата П. Скоропадского (апрель – декабрь 1918 г.) .....

42


Каденюк А.С.

Противоречивые процессы развития аграрных отношений в украинском селе (1920 – начало 30-х гг.) ......

49


Билан С.А.

Система подготовки специалистов-аграрников

в 30-х гг. ХХ в. ....................................................................................................


61


Лановюк Л.П.

Всеукраинская «Тимирязевка»:

из истории аграрного образования и науки …………………….


68


Бовтрук П.Н.

Партизанское движение на Киевщине 1941 – 1944 гг.

на материалах Бородянского района) ……………………………..


73


Никилев А.Ф.

Жилищно-коммунальное состояние украинского села: реалии повседневности 1950-х – середины 1960-х гг. ……..

84


Совецкая Т.Г.

Особенности становления предпринимательства

в аграрном секторе Украины (80-е – начало ХХI в.) ..............


91


Левчук К.И.

Общественные организации в условиях трансформаций украинского общества (1985-1996гг): теоретико-методологические основы исследования ....................................

104


Кравченко Н.Б.

Историографические исследования 1991-1996 годов проблем развития агропромышленного комплекса Украины .............................................................................................................

111


Падалка С.С.

Сельская культура: векторы изменений

(1990-2000-е годы) …………………………………………………………..


119


Махинько А.И.

Модернизация школьного образования

в современной Украине …………………………………………………….


125


Ісакова Н.П.,

Селезньов А.М.

Формирование рыночных рентных отношений

в сельском хозяйстве Украины ...........................................................


130


Кропивко Е.М.

Комплексные подходы социального развития

сельских территорий Украины ………………………………………..


137




Всемирная история


Пилипчук Я.В.

Гендерный аспект истории кипчаков ..........................................

147

Половинская В.В.

Языческие мистерии как источник исторических знаний об особенностях скандинавской ментальности …………………………………………………………………

152


Бабенко Р.В.

Особенности экономического развития

Юго-Западной Руси в ХІІІ ст. ...............................................................


158


Гренишен А.Н.

Проблема общественной морали и политической культуры российского социума первой четверти ХIХ в. ....

169


Гайдай В.В.

Общественно-политическая жизнь евреев в годы Второй Речи Посполитой .....................................................................

180


Журба М.А.

Международные связи украинской кооперации

в 20 гг. ХХ в. .....................................................................................................


186


Охрименко О.С.

Основные этапы жизни и деятельности Єжи Гедройца (1906-2000). Его влияние на польско-украинские отношения ………………………………………………………………………

200


Осмоловская Е.Ю.

Внешнеполитическая стратегия Азербайджана и попытки урегулирования Нагорно-Карабахского конфликта (1991-2011рр.) ……………………………………………..

207



История науки и техники


Чернов Б.О.

Представления ученых – географов о единой географии второй половины ХХ в.: историография ……...

213


Шейко Н.В.

Литвинов О.И.

Из истории становления и развития механики .....................

224

Манишевская Т.И.

Предпосылки возникновения лесничества как науки, или трансформация государственной политики Российской империи в области лесоуправления ...................

230


Коваленко Н.П.

Севообороты для улучшения водного режима грунта Степи Украины: историческая ретроспектива .......................

234


Поливач М.А.

Династия Симиренко в истории Украины ................................

241

Боровик О.Б.,

Лисневич Л.О.

Формирование и становление взглядов выдающегося ученого-биолога И.И. Мечникова (1945 – 1916) ……………..

250


Соколюк Ю.А.

Задачи и организационная структура

Научно-консультационного совета при Народном Комиссариате земельных дел Украины …………………………



255


Радченко Л.С.

Из истории развития экономики отдельных отраслей сельского хозяйства (60-70-е г. ХХ в.): на основе разработки научной школы академика И.И. Лукинова …..

262


Муханов В. Н.

Состояние научно-исследовательского дела

в отрасли выращивания сои в Украине

в конце ХІХ ст. – в начале ХХ ст. ………………………………………


268



Сведения об авторах ………………………………………………………………………

273





CONTENT
History of Ukraine


Gorban Yu.A.

Ukrainian biografy: subjective look to the problem of terminology determinations ..................................................................

5


Kazmirchuk O.A.

Theological historical study in the Volyn Region: time and contextual classification of the investigation .................................

12


Kolomietz S.S.,

ParkhomchuK Ya.M.

The Reformative processes in the agrarian sphere of Ukraine (the second half of XIX – beginning of XX item) .........

18


Bogatchuk S.S.

Position of the land of Podillya after the agrarian reform (1861 – beginning of XX century) ........................................................

31


Skrypnyk A.Y.


State Reformation of Agrarian Relations

of Podillya Province at the beginning of the 20th century ........


36


Gerasimov T.Y.,

Romanuk I.M.

Bread Provision of Podillya cities in the Period

of Hetmanate of P. Skoropadsky (April-December 1918) .......


42


Kadenuk O.S.

Contradictory processes of development

of agrarian relations in the Ukrainian country

(1920th – beginning 30th) ......................................................................


49


Bilan S.О.

The system of training agrarian specialists

in the – 30 s of the XX century ...............................................................


61


Lanovyuk L.P.

Allukrainian «Timiryazevka»:

from history of agrarian education and science ............................


68


Bovtruk P.M.

Partizan movement in Kyiv district in 1941 – 1944

(on materials of Borodjansky area) ....................................................


73


Nikilev A.F.

The municipal entrepreneur state of the Ukrainian village:

realities of daily occurence 1950 th are middles 1960 th .......


84


Soveckaya T.G.

Features of becoming of enterprise in the agrarian sector

of Ukraine (80th – beginning ХХI century) .....................................


91


Levchuk K.I.

Public organization in the Ukrainian society

transformations (1985-1996 years): theoretical

and practical principles of research ...................................................


104


Kravchenko N.B.

Historiography studying of the problems in agricultural complex of Ukraine development during 1991-1996 .................

111


Padalka S.S.

Rural culture: vectors of changes (1990-2000 th years) ……..

119

Mahinko A.I.

Modernization of school education

in contemporary Ukraine …………………………………………………..


125


Isakova N.P.,

Selezniov A.M.

Development of market rent relation

in the agriculture of Ukraine .................................................................


130


Kropivko O.M.

Complex approaches of social development

of rural territories of Ukraine ................................................................


137





World history


Pylypchuk Y.V.

Gender aspect of Qypchaqian history ...............................................

147

Polovynska V.V.

Pagan mysteries as a source of historical knowledge

about the peculiarities of the Scandinavian mentality.................


152


Babenko R.V.

Features of economic development of South-West Rus

in ХІІІ of item …………………………………………………………………..


158


Grenishen A.N.

Problems of public moral and political culture

of Russian socium of the first fourth of ХІХ of age ......................


169


Hajday V.V

Social and Political Life of Jews in Second Rzeczpospolita …..

180

Zhurba M.A.

International connections of Ukrainian cooperation

in 20 of ХХ century ……………………………………………………….….


186


Okhrimenko O.S.

The main stages of life and activity of the Jerzy Giedroyc (1906-2000). His influence on the Polish-Ukrainian relations ………………………………………………………………………….

200


Оsmolovska O.Yu.

Foreign policy strategy of Azerbaijan and efforts

of the Nagorno-Karabakh conflict’s settlement (1991-2011)


207



History of science and technique


Сhernov B.O.

Presentation of scientists-geographers about single geography second half of ХХ of item: historiography ...............

213


Sheiko N.V.,

Litvinov O.I.

History of the formation and development of mechanics ......

224

Manishevska T.I.

Pre-condition of origin of forest district as a science,

or transformation of public policy of the Russian empire

in area of forest  management .............................................................


230


Kovalenko N.P.

Сrop rotations for the improvement of the water mode of soil of ground of Ukraine: historical retrospective view .........

234


Polyvach M.A.

Thе dynasty of Simirenko in the history of Ukraine ..................

241

Borovik O.B.

Lisnevich L.O.

Forming and becoming of looks of prominent scientist-biologist I.I. Mechnikova (1945 – 1916) ...........................................

250


Sokolyuk Y.A.

Tasks and organizational structure of Scientifically 

consulting Council (SCC) of NKZS of Ukraine ..............................


255


Radchenko L.S.

From the history of economic development of the separate branches of agriculture (60-70 th of ХХ century): on the basis of developments of scientific school of academician I.I. Lukinova ...................................................................................................

262


Mukhanov V. M.

Consisting of scientific research in the branch cultivation

of soya in Ukraine at the end of ХІХ – at the beginning

of ХХ century ………………………………………………….........................


268



The information about authors ....................................................................................

273


Інформація для авторів

Мета збірника наукових праць — публікація статей проблемно-постановчого і узагальнюючого характеру, в яких відображені результати досліджень з різних проблем аграрної історії України, всесвітньої історії, історії науки і техніки, розвитку аграрної освіти та науки в Україні, які проводяться в рамках здійснення комплексної програми «Аграрний розвиток України і зарубіжних країн: історичний досвід і сучасні тенденції».

Автори подають до редакційної колегії (відповідальному секретарю) електронний варіант статті у супроводі текстового примірника (через 1,5 інтервали) роздруку українською або російською мовами, загальним обсягом 0,5 – 0,8 обл.-вид. арк.

Тексти подаються у форматі редактора MS Word for Windows: всі поля – 20 мм; шрифт — Times New Roman, кегель 14, інтервал – 1,5; абзацний відступ – 1,27 мм (до 30 рядків по 60 – 64 символи). Рисунки й таблиці оформлюються згідно з ДСТУ. За точність цитування, наведення прізвищ, дат, посилань, граматичні та стилістичні помилки відповідальність несуть автори.

На першій сторінці статті друкуються індекс УДК, назва статті, ініціали та прізвища авторів та анотація українською мовою. На останній сторінці після посилань на літературу наводяться анотації російською та англійською мовами (до 50 слів), включаючи ініціали і прізвища авторів та назву статті.

На окремому аркуші вказуються відомості про авторів (прізвище, ім'я, по батькові, місце роботи – повна назва організації, посада, вчене звання, службова та домашня адреси, службовий та домашній телефони).

Перелік посилань розташовується в алфавітному порядку або в порядку їх використання після тексту статті з обов’язковим зазначенням місця видання, загальної кількості сторінок (для книг) або номерів сторінок початку і кінця тексту джерела (для статей).

Посилання на літературу подаються за таким зразком: [8, 25], де 8 – номер посилання за списком літератури, 25 – сторінка. Посилання на декілька джерел одночасно подаються наступним чином: [2; 5; 6] або [2, 34; 5, 18; 6, 214].

Автори несуть відповідальність за точність і якість перекладу.

Запрошуємо до співробітництва!

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

ВІСНИК АГРАРНОЇ ІСТОРІЇ


ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Випуск 2


Редакційна колегія випуску:

д-р іст. наук, проф. Даниленко Вас. М.; д-р іст. наук, проф. Жалоба І.В.; канд. іст. наук, доц. Живора С.М.; д-р іст. наук, проф., член-кор. НАН України Колесник В.Ф.; д-р іст. наук, проф. Кучер В.І.; д-р іст. наук, проф. Марочко В.І.; д-р іст. наук, проф. Панченко П.П.; д-р іст. наук, проф., член-кор. НАН України Реєнт О.П.; д-р іст. наук, проф. Романюк І.М.; д-р іст. наук, проф. Сушко О.О.; д-р с.-г. наук, проф. Тарабрін О.Є.




Макетування та верстка

С. Живора

Комп’ютерний набір

Н. Кравченко

Оформлення обкладинки

А. Мельник

Підп. до друку 28.12.2011 р. Формат 70х108 1/16

Папір офсет. Друк. різогр.

Ум. друк. арк. 27,6. Обл.-вид. арк. 28,4.

Наклад 200 прим.

Видавничий центр Vitas-LTD

01192, Київ, вул. А. Малишка, 1, оф. 212

(044) 543-31-74

Е-mail: vitas-ltd@mail.ru






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Вісник аграрної історії iconМетодичний вісник: форми науково-методичної роботи
Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська. – Івано-Франківськ: оіппо, 2009
Вісник аграрної історії iconВідділ мистецтв Мистецький вісник
Мистецький вісник : реком бібліограф покажч. / уклала Ю. В. Калмикова; Упр культури облдержадміністрації; Обласна бібліотека для...
Вісник аграрної історії iconUS1.docx [біографія міністра аграрної політики]

Вісник аграрної історії iconІнформаційний вісник №10 листопада 2010 року Інформаційний вісник стр. 5листопада 2010 року

Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики та продовольства України Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine
Органічний навчальний тур, що охоплює виробництво, переробку та реалізацію органічної продукції
Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики І продовольства україни могилів-подільський технолого-економічний коледж
В пошуковій роботі ґрунтовно подається краєзнавчий матеріал про визначні пам’ятки
Вісник аграрної історії icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка