Вісник аграрної історії


ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХЛІБОМ ПОДІЛЬСЬКИХ МІСТ



Сторінка4/23
Дата конвертації14.07.2017
Розмір6,19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХЛІБОМ ПОДІЛЬСЬКИХ МІСТ

В ПЕРІОД ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО

(квітень – грудень 1918 р.)

У статті розглянуто «хлібне питання» Подільських міст в контексті продовольчої політики центральних державних та місцевих органів влади. Проаналізовано діяльність продовольчих відділів міських самоуправлінь щодо забезпечення населення міст хлібними продуктами.

Ключові слова: хліб, продовольство, гетьманат, місто, земельне питання.

Протягом ХХ ст. Україна, не зважаючи на статус «житниці Європи», не один раз зазнавала значних продовольчих проблем, в основному пов’язаних з відсутністю хлібом, апогеєм яких став Великий Голод 1932-1933 рр. В усіх випадках головною винуватицею цього ставала внутрішня політика держави.

У 1918 р. відсутність достатньої кількості хлібу в містах напряму було пов’язана із невирішеністю земельного питання в українському селі, зовнішньоторговельним зобов’язаннями влади перед Центральними Державами та присутністю іноземних військ для забезпечення хлібозаготівель. На цьому наголошували як радянські (наприклад, Є. Скляренко [1], С. Гуменюк [2] та ін.), так і сучасні українські історики (Антонишин А. [3], Лозовий В. [4] й ін.). Однак до цього часу залишалася нерозглянутою діяльність міських самоуправлінь щодо забезпечення населення міст хлібними продуктами. Тому мета нашої статті полягає у заповненні цієї прогалини.

Джерельну базу статті становлять неопубліковані матеріали державних архівів Вінницької та Хмельницької області (ДАВО і ДАХмО), а також інформація зі сторінок подільської преси 1918 р.

Передумови загострення продовольчого питання в період гетьманату почали формуватися з початком світової війни, яка дала поштовх тому, що продовольча система почала розвалюватися разом з Російською імперією. Перш за все, внаслідок військових дій, відбулося значне скорочення виробництва продуктів харчової промисловості. Паралельно з цим, руйнування транспортної інфраструктури, передусім залізниць, призвело до дисбалансу в постачанні багатьох продовольчих товарів. Все вищевказане призвело до весняної продовольчої кризи в Україні у 1918 р. [5, с. 13].

Для приборкання нестримного росту цін царський уряд вдавався до введення монополії на торгівлю основними продуктами харчування та товарами першої необхідності, що передбачало введення карткової системи для розподілу продуктів серед населення. Таку ж політику проводили й урядові кабінети УЦР та Гетьманату. В період правління П. Скоропадського державна монополія охопила перш за все хлібні продукти [6, с. 6]. Загалом, під «хлібом» розумілися «жито, пшениця, просо, гречка, квасоля, горох, кукурудза, ячмінь, овес, борошно усіх видів, висівки, крупи та відходи продуктів з названого хлібу, а також масляні насіння та усілякі жмихи». [7, с. 2].

З одного боку, монополія мала певний позитивний вплив, адже населення, маючи на руках продовольчі картки, отримувало нормовану кількість продуктів за встановленими державою цінами, а за їх перевищення передбачалася адміністративна чи навіть кримінальна відповідальність. Проте, як виявилося на практиці, через численні суперечливі рішення влади, завжди знаходилися охочі перепродавати товари, які, через постійну обмеженість у кількості (іноді – штучній), були на «чорному ринку» майже на вагу золота.

Сприяло цьому те, що поряд із картковою системою існував існував вільний продаж хлібу. Однак, на наш погляд, це було необхідно, оскільки у перенаселених містах не усі городяни мали на руках хлібні картки.

Після скасування гетьманською владою влітку 1918 р. міських продовольчих управ, усі їх обов’язки було покладено на самоуправління міст [8, с. 2]. Таким чином, продовольча схема (стосується монополізованих державою продуктів) загально виглядала наступним чином: виробник  спеціалізована державна структура (в даному випадку – Державне Хлібне Бюро)  продовольчий відділ самоврядування  організація із споживання та розподілу (комітет, кооператив тощо) або підприємство з переробки продукції (хлібопекарні)  споживач. З теоретичної точки зору, в умовах дефіциту багатьох товарів та спекуляції, вона виглядала, мабуть, найбільш доцільною та ефективною. Проте для її успішного функціонування було необхідно, принаймні, три умови:


  • наявність у достатній кількості продукції у виробника та вільний доступ до неї;

  • налагоджена робота спеціалізованої державної структури;

  • забезпеченість міських продовольчих відділів необхідними коштами для здійснення великих гуртових закупівель;

  • прозора й відповідальна діяльність споживчих та розподільчих товариств.

В дійсності, в умовах політичної та економічної нестабільності, будь-які продовольчі схеми давали збої в усіх ланках. Чи не найбільше це стосується проблеми постачання хлібу до міст, який традиційно був продуктом № 1 для українців.

Водночас таке саме значення він мав і для Центральних держав [5, с. 15], оскільки був головним продуктом експорту після підписання Брест-Литовського миру. Всього протягом квітня-грудня 1918 р. з України до Німеччини і Австро-Угорщини було вивезено 113,4 млн. кг хлібних продуктів [3, с. 51] – тож, зрозуміло, що такий великий вивіз продуктів не міг не позначитися на внутрішньому продовольчому ринку країни.

Таким чином, одним з першочергових завдань Міністерства Продовольчих Справ стало налагодження діяльності забезпечення виконання умов договору і насичення внутрішнього ринку хлібу за монопольними цінами. Для цього ще з квітня 1918 р. існувало Державне Хлібне Бюро (ДХБ), якому підпорядковувалася вся хлібна заготівля, борошномельна і круп’яна промисловість. Воно мало діяти за завданням Міністерства і під його контролем, однак, на практиці цей орган існував лише на папері [5, с. 14-15].

Після державного перевороту 29 квітня, нова влада почала наводити лад у регуляції хлібного ринку. Так, 5 липня було прийнято «Закон про передачу хліба врожаю 1918 р. в розпорядження держави». Відповідно до нього, увесь хліб поступав у розпорядження Української Держави і міг відчужуватись тільки державними продовольчими установами [7, с. 2]. Координатором цього процесу мало стати оновлене ДХБ [9, с. 1]. Згідно затвердженої гетьманом постанови уряду 18 липня, у регіонах створювалися управління місцевих відділів, які складалися з представників: від Міністерства Продовольства, від німецько-австро-угорської господарської комісії та від центрального управління ДХБ. На посаду представника Міністерства по Подільській губернії 20 липня було призначено Ч. Андрича [10, с. 1].

Отже, до початку жнив, кампанія хлібозаготівель для міст здійснювалася продовольчими відділами міських управ фактично без будь-якого погодження з профільним міністерством. На цьому етапі їх головною метою було забезпечення населення минулорічним врожаєм, котре отримувало хліб із продовольчих лавок по картках, в яких зазначалася місячна норма борошна на людину. В залежності від запасу продовольства, у Подільських містах вона варіювалася від 5 [11, с. 2] до 20 фунтів [12, с. 2]. Так само різнилися і ціни. Наприклад, в другій половині червня, у Вінниці, 1 фунт білого хлібу коштував 85 коп. [13, с. 2], а у Проскурові 1 фунт чорного – 1 крб. 60 коп. [14, с. 1].

Окремі мешканці примудрялися тримати на руках одразу по кілька карток. Наприклад, у Могилів-Подільському в червні вони мали їх не лише від міського продовольчого відділу, але й від залізничного Продовольчого комітету, і, закупаючи продукти по цим двом карткам, отримували надлишок, яким годували свиней [15, арк. 322]. Не відчували продовольчого дискомфорту і службовці ДХБ, які отримували біле борошно кулями (торгова міра сипучих тіл – близько 9 пудів) [16, с. 479], оскільки кожному з них видавали по 30 фунтів на людину в місяць [17, с. 1].

Значно ускладнив продовольчу ситуацію на Поділлі Всеукраїнський залізничний страйк, що тривав протягом травня-серпня [18, с. 262-263]. Іронія полягала в тому, що відсутність хлібу у залізничників [19, с. 247] (одна з головних причин заворушення) могла призвести до голоду в містах, зумовленого тривалою затримкою нових поставок і майже повним використанням попередніх запасів [5, с. 15]. Через це цілі вагони з борошном стояли на станціях без документів. Один з таких (станція Проскурів) влітку реквізувала Продовольча частина Південно-Західної залізниці [20, арк. 4-5].

Про ситуацію можливого настання голоду йшла мова в червні у Гайсині. У місті стояли великі черги за хлібом до міської хлібопекарні. В той час як дорослі були на роботі, у чергах тулилися старі, жінки та діти з 24.00 до полудня. Купляти хліб в інших місцях за завищеними цінами багатьом було не по кишені. Коли місцева влада спробувала ввести таксу на хліб та харчові продукти, то єдина у Гайсині приватна пекарня перестала випікати хліб та пригощала городян тістечками. Тому її довелося скасувати [21, с. 2].

Для запобігання «голодного бунту» міське самоуправління вирішило запросити для обговорення представників іноземних військових властей, з метою вироблення заходів для постачання населення продуктами. Австро-угорська комендатура обіцяла надати 1 тис. пудів борошна для розподілення по картках серед населення міста [22, арк. 126 зв. – 128].

На початку літа аналогічні черги за хлібом були і у Могилів-Подільському. Були навіть зафіксовані випадки, коли чини державної варти завдавали побоїв стоячим в них людям [15, арк. 438]. На хліб, виготовлений у пекарні Товариства допомоги бідним, чекали по 10-12 годин, що пояснювалося недостатньою кількістю продовольчих лавок у місті. Незважаючи на чисельні прохання відкрити 2 нових лавки, це було неможливо здійснити, оскільки необхідно було б збільшити виробництво випічки, за відсутності достатньої кількості борошна [15, арк. 306-307].

В червні місячна норма видачі населенню Могилів-Подільського хлібних продуктів становила 15 фунтів на 1 людину. У місті запасу борошна було лише 10 тис. пудів, чого могло вистачити тільки до 15 липня. Для забезпечення городян поточним пайком до жнив необхідно було 20 вагонів хлібу на суму 1 млн. крб. У пошуках хлібу, Продовольчий відділ командирував свого агента до Катеринославської губернії, де за завищеними цінами закупив 6 вагонів хлібних продуктів, з яких три вагони були завантажені та відправлені до станції Могилів-Подільський, затримані й реквізовані ДХБ. Надалі воно повідомило, що для того, щоб місто могло отримати додаткові хлібні продукти, слід було попередньо внести гроші за вказівкою бюро. Для цього 20 червня міська дума Могилів-Подільського постановила заохочувати населення вносити гроші на вироблених міською управою умовах [15, арк. 320 зв. – 323 зв.].

Схожа ситуація склалася в липні у Кам’янці-Подільському. Для забезпечення хлібом міста на кілька місяців потрібно було 300 тис. крб., однак у розпорядженні міського самоуправління були відсутні кошти. Тому муніципалітет прагнув домогтися позики перед Міністерством продовольства [23, арк. 30].

Слід зазначити, що однією з рис хлібозаготівельної кампанії подільських міст було те, що, через обмеження фінансових ресурсів, продовольчі відділи вдавалися до запозичення коштів як у населення міст, так і у держави чи фінансових структур.

Порівняно з іншими містами регіону, продовольчі справи Вінниці, напередодні жнив, були в дещо кращому стані. Міській управі вдалося закупити зерно в навколишніх економіях, що давало змогу видавати в червні хліб по 2 фунти на одну особу в день [24, с. 2]. Далі Управа передбачала провести закупівлю хліб для міста, залучивши фінансистів та банки для цієї операції. Але перепоною став закон про державну хлібну монополію, за яким Державне хлібне бюро мало стати гарантією систематичного та своєчасного отримання містом борошна [25, с. 1].

Здавалося б, із початком жнив, продовольчі справи міст мали б покращитися. Проте все більше давалося взнаки земельне питання в українському селі. Хоча в аграрній сфері було відновлено приватну власність, проте ринкові методи ведення господарства залишилися застарілими. Через це примусового характеру навіть набув збір врожаю на полях поміщиків [19, с. 247]. З огляду на це, в серпні ціни на хліб з нового врожаю у Вінницькому повіті були вищими, ніж у попередні місяці: 1 фунт хлібу – до 1 крб. 50 коп., 1 пуд житнього борошна – 40 крб., сортового пшеничного – 90-100 крб. [27, с. 2]. До міських хлібопекарень стояли довгі черги, і не усі мали змогу отримати хліб. Разом з тим, хліб, який відпускався без карток, коштував вдвічі дорожче [28, с. 2].

Наприкінці серпня Подільська контора хлібного бюро склала дані про кількість хлібних продуктів, потрібних для продовольства населення Вінницького повіту. За її підрахунками, для продовольства міст Вінниці і Жмеринки та десяти містечок повіту необхідно було 80 тис. пудів борошна і 8 тис. пудів круп на місяць [29, с. 1]. Виходячи з цих даних, на початку вересня, Вінниця отримала наряд від Міністерства Продовольства у кількості 30 тис. пудів борошна [30, с. 1] що, за нашими підрахунками, складало приблизно 17,6 фунти на людину в місяць. У зв’язку з цим, міська управа відправила В. Сведерського до Києва клопотати перед Міністерством про збільшення наряду до 45 тис. пудів і надання права Управі здійснювати закупівлю борошна й зерна напряму [31, с. 1].

Останнє прохання було дуже слушним, оскільки закупівля хлібу через посередників занадто довго обходилася міській казні. У вересні в Літині деякі поміщики розпочали розпродаж зерна не безпосередньо споживачам, а спекулянтам, які купляли його за ціною 15-24 крб. за пуд (при твердій ціні 9 крб. 60 коп.) і переробляти у борошно, продаючи по 40-50 крб. за пуд. В результаті, населення міста опинилося в руках спекулянтів, купуючи дефіцитні борошно чи зерно у 2-4 рази дорожче [32, с. 2].

На подібний шлях, який суперечив державні хлібній монополії, змушене було піти самоврядування Кам’янці-Подільського, в якому ситуація з продовольством і без того ускладнювалася через віддаленість міста від центру держави. Тому, за дорученням самоуправління, до повітів відправлялися різні агенти, які розшукували хліб у Проскурівському та Ушицькому повітах і направляли його через ДХБ до губернської столиці. За винагороду вони від управи отримували по 13 крб. за кожний пуд, тобто комісійна винагорода перевищувала вартість самого хлібу (9,6 крб.) на 25 % [23, арк. 116-116 зв.].

Взагалі, приклад післяжнивної продовольчої кампанії в губернській столиці, сповна показав неспроможність держави в імперативному порядку забезпечувати населення міст хлібними продуктами. Так, протягом серпня Кам’янець-Подільський отримав 3 тис. пудів пшениці від бюро і 15 тис. пудів від помість Ушицького повіту, при місячній потребі міста у 30 тис. пудів борошна або 40 тис. пудів зерна, тобто ДХБ доставило міській продовольчій управі тільки 10 % від потреби, а решту 90 % населення отримало через мукомелів за ціною до 40 крб. за 1 пуд [23, арк. 105-105 зв]. Про «успіхи» діяльності ДХБ свідчила статистика виконань перед містом даного йому наряду в серпні на 4,5 %, 20 % на вересень і 30 % на жовтень [23, арк. 115 зв].

Слід зауважити, що встановлена хлібна монопольна ціна у 9,6 крб. за 1 пуд, яка у кілька разів була нижчою за ринкову, стимулювала значну частину землевласників продавати зерно будь-кому, тільки не державі. В результаті цього величезна кількість хлібопродуктів вислизала з ДХБ і потрапляла до спекулянтів [33, с. 1].

У вересні тимчасово покращилася продовольча ситуація у Могилів-Подільському. Після того, як у серпні було провалено добровільний збір грошей з населення для продовольчого фонду міста. (зібрали всього 120 тис. крб. замість очікуваних 1 млн.), влада вдалася до примусових позик. Відтепер із загальної кількості власників продовольчих карток (11 тис.) збору у продовольчий фонд підлягали найзаможніших мешканці (3 тис.) – від 100 крб. і вище, в залежності від матеріального положення, терміном не більше ніж на 1 рік. Їм видавалися квитанції про позику, а на продовольчі картки накладалися спеціальні штемпеля, без яких відпуск продуктів не здійснювався [15, арк. 436-438]. Такі радикальні заходи принесли результат: в другій половині вересня відділ продовольства Могилів-Подільської міської управи планував видавати населенню з продовольчих лавок по картках борошно у кількості 20 фунтів на людину в місяць, або хліба по ¾ фунти в день [34, с. 2]. Починаючи з 9 жовтня ціна хлібу з міських лавок становила 64 коп. за фунт [35, с. 2].

Проте з середини місяця продовольча справа міста опинилася на межі краху: через пожежу на залізничному мосту австро-угорська адміністрація наклала на Могилів-Подільський контрибуцію у 500 тис. крб. [36, с. 1], 200 тис. з яких мали залучити з Продовольчого фонду [37, с. 2]. Але конфлікт було владнано, оскільки причетність міста до вибуху не була доведена [38, с. 2].

Як виявилося, жорсткий регламент постачання продовольства до міст стосовно ціни та кількості борошна, міг бути обійденим навіть самим ДХБ. Так, в жовтні Гайсинське агентство хлібного бюро запропонувало міській управі закупити в нього кілька тисяч пудів насіннєвої пшениці за ціною 19 крб. 20 коп. за пуд, замість твердої ціни 9 крб. 60 коп., за умови, що товар буде відпущено поверх наряду як би у запас. На скликаній нараді представники місцевих кооперативів відмовилися від угоди. (Наочним прикладом наслідків подібних ризикованих оборудок міг бути Тульчин, який в серпні, через здійснення «вкрай невдалої хлібної операції», заліз у борги на кілька десятків тисяч крб.) [39, с. 2]. Але вже в листопаді гайсинчани пошкодували про можливість отримання борошна навіть за вдвічі більшою ціною, оскільки, у зв’язку із антигетьманським повстанням, роботу залізниці було паралізовано, й продовольча проблема у місті ще більш загострилася [40, арк. 636 зв.].

Отже, можемо зробити висновок, що протягом існування Української Держави П. Скоропадського усі подільські міста зіткнулися із гострою продовольчою проблемою, що, головним чином, стосувалася хлібним питанням. Основна причина полягала в тому, що у 1918 році, завдяки великій кількості внутрішньополітичних перепон, не було встановлено нормального економічного зв’язку міста з українським селом.



  1. Скляренко Є. М. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 р. / Є. М. Скляренко. – К. : Вид. АН УРСР, 1960. – 284 с.

  2. Гуменюк С. К. Боротьба трудящих Поділля з австро-німецькими окупантами в 1918 р. / Гуменюк Степан Костянтинович // Боротьба за владу Рад на Україні. – К., 1977. – С. 138–156.

  3. Антонишин А. Соціально-економічні перетворення на Поділлі за гетьманату П. Скоропадського / А. Антонишин // Історичний журнал. – 2007. – № 3. – С. 46–53.

  4. Лозовий В. С. Продовольча політика Української держави П. Скоропадського і селянство. // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. ун-ту: Іст. науки. – Кам’янець-Подільський, 2004. – Т. 13. – С. 136-149.

  5. Продовольча політика урядів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Є.П. Рафаловський; НПУ ім. М.П. Драгоманова. – Київ, 2007. - 19 с.

  6. Об’ява в справі вільного продажу, купівлі й перевозу де-яких харчових продуктів // Державний Вісник. – 1918. – 15 жовтня. – № 59. – С. 6.

  7. Закон про передачу хліба врожаю 1918 року в розпорядження Держави // Державний Вісник. – 1918. – 19 липня. - № 24. – С. 2.

  8. Город переживает острый продовольственный кризис // Слово Подоліи. – 1918. – 21 травня. – № 6. – С. 2.

  9. Статут Державного Хлібного Бюро Держави // Державний Вісник. – 1918. – 24 липня. - № 27. – С. 1-2.

  10. К реорганизации державного хлебного бюро // Слово Подоліи. – 1918. – 30 липня. – № 62. – С. 1.

  11. Нет хлеба // Слово Подоліи. – 1918. – 4 вересня. – № 91. – С. 2.

  12. Выдача хлеба или муки // Жизнь Подоліи. – 1918. – 19 вересня. – № 53. – С. 2.

  13. Хлеб по карточкам // Слово Подоліи. – 1918. – 22 червня. – № 32. – С. 2.

  14. Проскуров // Слово Подоліи. – 1918. – 29 червня. – № 37. – С. 1.

  15. Державний архів Вінницької області (далі: ДАВО). – Ф. Д-37. – Оп. 1. – Спр. 3.

  16. Большой толковый словарь русского языка. / Сост. и гл. ред. С.А. Кузнецов. – СПб.: «Норинт», 2000. – 1536 с.

  17. Пример достойный подражания // Слово Подоліи. – 1918. – 18 вересня. – № 102. – С. 1.



  1. Суровий А. Ф. Участь профспілок Поділля у страйковій боротьбі в період гетьманщини / А. Ф. Суровий // ІХ Подільська іст.-краєзн. конф. : матеріали. – Кам’янець-Подільський. – 1995. – С. 261–264.

  2. Калитко С. Л., Кравчук О. М. Поділля у період гетьманату 1918 р.: консервативна модель внутрішньополітичної стабілізації // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія. – Вінниця, 2008. – Вип. ХІІІ. – С. 244–251.

  3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 2196 – Оп. 1. – Спр. 229. – 121 арк.

  4. Гайсин // Слово Подоліи. – 1918. – 29 червня. – № 37. – С. 2.

  5. ДАВО. – Ф. Д-286 – Оп. 1. – Спр. 93. – 192 арк.

  6. Державний архів Хмельницької області. – Ф. Р-1162. – Оп. 1. – Спр. 6. – 145 арк.

  7. Введение карточной системы на хлеб // Слово Подоліи. – 1918. – 12 червня. – № 24. – С. 2.

  8. Очередная информация о положении продовольствия населения г. Винницы (Доклад, сообщённый Город. Думе 25-го июля с. г.) // Слово Подоліи. – 1918. – 28 липня. – № 61. – С. 1.

  9. Телеграмма министра продовольствия // Слово Подоліи. – 1918. – 28 липня. – № 61. – С. 2.

  10. Письмо в редакцию // Слово Подоліи. – 1918. – 7 серпня. – № 69. – С. 2.

  11. Ещё о хлебных карточках // Слово Подоліи. – 1918. – 21 серпня. – № 80. – С. 2.

  12. Количество хлебных продуктов для Винницкого уезда // Слово Подоліи. – 1918. – 24 серпня. – № 83. – С. 1.

  13. К мучному вопросу // Слово Подоліи. – 1918. – 8 вересня. – № 95. – С. 1.

  14. Городской управой … // Слово Подоліи. – 1918. – 13 вересня. – № 98. – С. 1.

  15. Литин // Слово Подоліи. – 1918. – 15 вересня. – № 100. – С. 2.

  16. Хлебная монополия и ее проведение на местах // Слово Подоліи. – 1918. – 9 жовтня. – № 118. – С. 1.

  17. Выдача хлеба или муки // Жизнь Подоліи. – 1918. – 19 вересня. – № 53. – С. 2.

  18. Выдача хлеба // Жизнь Подоліи. – 1918. – 9 жовтня. – № 69. – С. 2.

  19. Ходатайство о сложении контрибуции // Жизнь Подоліи. – 1918. – 16 жовтня. – № 74. – С. 1.

  20. Уплата контрибуции // Жизнь Подоліи. – 1918. – 8 жовтня. – № 68. – С. 2.

  21. Контрибуция // Жизнь Подоліи. – 1918. – 9 жовтня. – № 69. – С. 2.

  22. Тульчин. Заседание Думы // Слово Подоліи. – 1918. – 22 серпня. – № 81. – С. 2.

  23. ДАВО. – Ф. Д-286 – Оп. 1. – Спр. 94. – 943 арк.

Герасимов Т.Ю., Романюк И.М.

Обеспечением хлебом Подольских городов в период гетманата

П. Скоропадского (апрель-декабрь 1918 г.).

В статье рассмотрен «хлебный вопрос» Подольских городов в контексте продовольственной политики центральных государственных и местных органов власти. Проанализирована деятельность продовольственных отделов городских самоуправлений касательно обеспечения населения городов хлебными продуктами.

Ключевые слова: хлеб, продовольствие, гетманат, город, земельный вопрос.

Gerasimov T.Yu., Romanuk I.M.

Bread Provision of Podillia cities in the Period of Hetmanate

of P. Skoropadsky (April-December 1918).

The article is about "breadfruit question" of the cities of Podillia region in the context of food policy of the central government and local authorities. The activities of city food departments are detailed analyzed to ensure the urban population of cities with bread products.

Key words: bread, food, Hetmanate, city, land issues.
УДК 338.43.02:711.437(1-22)(477) Каденюк О.С.

суперечливі процеси розвитку аграрних відносин



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Вісник аграрної історії iconМетодичний вісник: форми науково-методичної роботи
Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська. – Івано-Франківськ: оіппо, 2009
Вісник аграрної історії iconВідділ мистецтв Мистецький вісник
Мистецький вісник : реком бібліограф покажч. / уклала Ю. В. Калмикова; Упр культури облдержадміністрації; Обласна бібліотека для...
Вісник аграрної історії iconUS1.docx [біографія міністра аграрної політики]

Вісник аграрної історії iconІнформаційний вісник №10 листопада 2010 року Інформаційний вісник стр. 5листопада 2010 року

Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики та продовольства України Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine
Органічний навчальний тур, що охоплює виробництво, переробку та реалізацію органічної продукції
Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики І продовольства україни могилів-подільський технолого-економічний коледж
В пошуковій роботі ґрунтовно подається краєзнавчий матеріал про визначні пам’ятки
Вісник аграрної історії icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка