Вісник аграрної історії


СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ-АГРАРНИКІВ У 30-Х РР. ХХ СТ



Сторінка6/23
Дата конвертації14.07.2017
Розмір6,19 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ-АГРАРНИКІВ У 30-Х РР. ХХ СТ.

У статті здійснено аналіз формування та розвитку системи аграрної освіти в 30-х рр. ХХ ст. та її впливу на формування професійно-виробничої верстви українського села

Ключові слова: фахівці-аграрники, аграрна освіта, аграрний навчальний заклад.

Розвиток сучасної цивілізації, демократизація суспільства, інтелектуалізація та зростання наукоємності праці, швидкий розвиток сучасних технологій потребують створення умов, за якими громадянин України, оволодіваючи сучасними професійними знаннями, став би високо і гармонійно розвиненою особистістю.

Формування новітньої системи професійної освіти, зокрема й аграрної, характерними ознаками якої є інноваційність, спрямованість на майбутнє, здатність до передбачення, конструктивність, адаптованість до запитів і потреб суспільства, вимагає внесення коректив у зміст та напрями діяльності сучасних аграрних навчальних закладів. Водночас, формування нової концепції та стратегії розвитку аграрної освіти України на сучасному етапі вимагає врахування її позитивного історичного досвіду в інші періоди розвитку, зокрема й радянську добу.

У цьому контексті особливого інтересу набуває процес формування системи аграрної освіти України у 1933-1939 рр. – період, коли трансформації аграрної сфери та певні досягнення у галузі сільського господарства вимагали удосконалення великого колективного господарства на основі використання сільськогосподарської науки, що зумовило становлення та розвиток різнорівневих аграрних навчальних закладів: шкіл, класів, курсів, училищ, технікумів. У свою чергу, нижча та середня освіта цього напряму сприяла становленню аграрних вищих навчальних закладів та розширенню їх мережі, що позитивно позначилося на якості діяльності фахівців агропромислового комплексу України.

Історія становлення і розвитку аграрної освіти в Українській СРС впродовж 30-х рр. ХХ ст. означена доробком кількох генерацій відомих науковців. Різні аспекти досліджуваної проблеми вивчали історики, економісти, педагоги, політологи, тощо.

Послідовний аналіз та вивчення різних аспектів розвитку аграрної освіти у радянський період здійснили І. Грицаєва, О. Дедусенко, М. Журба, Л. Епик, К. Іванович, О. Ковальчук, С. Коломієць, В. Коропов, В. Мазур, Н. Падун, Г. Субтильна, Н. Талалуєва, І. Фареній, Л. Шепель. Однак, названими дослідниками відображено лише окремі історичні аспекти формування системи аграрної освіти, здебільшого розкрито процеси її зародження і формування в умовах радянської моделі розвитку сільськогосподарського виробництва, а також висвітлено умови організації фахового навчання в системі підготовки фахівців-аграрників.

Наявна література не дає достовірного уявлення про нормативну базу, фактичні етапи, типи, напрями та організацію діяльності сільськогосподарських навчальних закладів України у період так званого "завершення соціалістичної реконструкції народного господарства", що охарактеризувався остаточним утвердженням тоталітарного політичного режиму сталінізму, масовими репресіями, відновленням командно-адміністративних методів управління економікою, змінами у формах власності та господарювання та у всіх галузях народного господарства, а також соціально-економічними перетвореннями.

Невелика кількість та географія розміщення існуючих на початку досліджуваного періоду аграрних навчальних закладів не задовольняла потреби культурного та господарського розвитку українського суспільства і вимагала формування нової системи аграрної освіти. Відповідно, виникла потреба удосконалення діяльності та розгалуження мережі аграрних навчальних закладів, які сприяли б практичному вирішенню питань сільськогосподарського виробництва на науковій основі.

Значну роль у зосередженні уваги громадськості на розвитку сільськогосподарської освіти та проведенні масової агротехнічної пропаганди серед населення сільських територій України у досліджуваний період відіграв ХІІ з’їзд КП(б)У, що відбувся в січні 1934 р., рішенням якого було рекомендовано запровадити в усіх колгоспах і радгоспах соціалістичний технічний екзамен для керівних сільськогосподарських кадрів. В спеціальній постанові з’їзду "Про агротехпропаганду і підвищення агротехнічних знань колгоспників, працівників МТС і радгоспів" було поставлено завдання, "починаючи з 1934 р., перейти до обов’язкового агротехнічного навчання колгоспників, працівників МТС і радгоспів за прикладом ліквідації загальної неписьменності" [1, с. 573-574].

Виконуючи рішення XII з’їзду КП(б)У, партійні організації УРСР, провели значну роботу, спрямовану на поліпшення агротехнічного виробничого навчання широких колгоспних мас. Питання масового навчання колгоспників стали предметом обговорення обласних і районних партійних організацій, пленумів і бюро обкомів та райкомів партії, партійних зборів первинних партійних організацій. Вони почали створювати агротехнічні і зоотехнічні гуртки, семінари, школи, в яких сільські працівники мали змогу засвоїти агротехнічний мінімум. Станом на 1 лютого 1934 р. лише в 27 районах Чернігівській області діяло 647 сільськогосподарських гуртків, з яких у 38 учні вивчали сіль господарську техніку, 234 – проблеми тваринництва, 177 – основи рільництва, 47 – технологію вирощування технічних культур, 67 – основи агротехніки, 84 – основи інших сільськогосподарських галузей [5, арк. 62].

Агротехнічне навчання колгоспників, проведене партійними організаціями України в 1934-1935 рр. сприяло підвищенню їх культурно-технічного рівня, всього, за неповними даними, у лютому 1934 р. в Україні працював 8371 агротехнічний гурток, де навчалось 197746 колгоспників [8, арк. 14], однак досягнуті успіхи не були ще показовими порівняно з тими можливостями, які мало механізоване сільськогосподарське виробництво, основною причиною чого було ще недостатнє впровадження новітньої агротехніки.

На січневому пленумі ЦК КП(б)У у 1936 р. було зазначено: "Основними причинами низьких врожаїв у колгоспах України є недостатнє застосування агротехніки, слабке впровадження сортового насіння, відсутність у значної частини колгоспів правильних сівозмін, недооцінка, насамперед в районах степу, нагромадження і використання місцевих добрив, недостатнє використання в більшості МТС тракторного парку, що призводить до затягування робіт і порушення агротехнічних строків" [2, с. 46]. Вказавши на причини все ще низьких врожаїв в Україні, пленум намітив заходи з підвищення врожайності сільськогосподарських культур, в тому числі й впровадження у сільськогосподарське виробництво у 1936 р. комплексу агротехнічних заходів, поліпшення агротехнічного навчання і розширення знань всіх працівників сільського господарства, а не здачу агромінімуму, як це було раніше.

У 1936 р. рух за повне охоплення агротехнічним навчанням усіх колгоспників і масове оволодіння ними досягнень передової агротехніки, який очолили партійні організації, набув активного розвитку. Загальна кількість підготовлених для аграрного сектора працівників у роки другої п’ятирічки склала 3935 тис. осіб, у тому числі майже 2,5 млн. механізаторів сільського господарства, хоча за планом в цей період передбачалось залучити до навчання близько 1,5 млн. кваліфікованих працівників сільського господарства [11, арк. 92, 98]. У сільськогосподарських школах і на різних курсах у досліджуваний період спеціальну підготовку пройшов майже кожен п’ятий працездатний колгоспник УРСР, було підготовлено на кілька тисяч більше голів колгоспів, ніж налічувалося самих колективних господарств, кількість підготовлених рахівників також майже в тричі перевищувала їх кількість, з надлишком готували й механізаторські кадри.

Таких фахівців сільського господарства як агрономи, зоотехніки та ветеринарні фельдшери випускали вищі і середні навчальні заклади. Зокрема, з метою забезпечення колгоспного виробництва кваліфікованими працівниками ЦК КП(б)У і РНК УСРР 14 березня 1934 р. прийняли постанову про набір 10 тисяч кращих колгоспників і колгоспниць на навчання у сільськогосподарські вищі навчальні заклади і технікуми республіки, а 19 березня 1934 р. було прийнято додаток до неї, згідно якого 5 тисяч чоловік було зараховано до вищих навчальних закладів і 5 тисяч – в технікуми на такі спеціальності як агроном, агроном-зерновик, агроном-буряківник, агроном інших технічних культур (льон, конопля, бавовник, тютюн), агроном городніх культур, агрохімік, інженер-механік, інженер-електрик, зоотехнік, ветеринарний лікар, спеціаліст захисту рослин, економіст, бухгалтер [12, арк. 47, 52]. Зарахованим на навчання колгоспникам їх господарства зобов’язувались сплачувати частину стипендії.

У цей період з метою створення сприятливих умов та задоволення потреб колгоспного виробництва у висококваліфікованих фахівцях країна досягла великих успіхів у розвитку вищої та середньої сільськогосподарської освіти. Так, в 1936 р. в СРСР налічувалося 90 сільськогосподарських вищих навчальних закладів, в яких навчалися 63,6 тис. осіб, а за п’ять років (1932-1937 рр.) – було підготовлено понад 136 тис. агрономів, зоотехніків, ветеринарів та інших фахівців у галузі сільського господарства [4, арк. 73, 75].

Народним Комісаріатом землеробства УРСР впродовж 1933-1939 рр. були перейменовані майже всі інститути сільськогосподарського профілю та реорганізовані 44 технікуми: 25 – перетворені на інститути, 16 – середні навчальні заклади, 3 – ліквідовано. Водночас було проведено реформу галузевої професійно-технічної освіти, а 65 професійно-технічних шкіл сільськогосподарського профілю було переведено на 4-річний термін навчання та реорганізовано в технікуми [3, с. 148, 159, 164].

У цей період було запроваджено жорстку централізацію системи аграрної освіти в СРСР, змісту і методів навчання, типів і структури аграрних навчальних закладів.

Аналіз історичної літератури, архівних та опублікованих документів показав, що у досліджуваний період в СРСР було створено систему аграрної освіти, яка була максимально наближена до потреб агропромислового комплексу та включала вищі та середні навчальні заклади, професійно-технічні училища, галузеві навчальні центри, сільськогосподарські школи та курси. Так, у травні 1939 р. в Україні вже діяли 25 аграрних вищих навчальних закладів, до складу яких входило 45 факультетів, де навчалося 9 тис. студентів. Переважна більшість з них оволодівали фахом агронома і значна кількість – ветеринара та зоотехніка [9, с. 312].

Протягом досліджуваного періоду для агропромислового комплексу УРСР планувалось підготувати 16 тис. фахівців аграрного профілю і 15200 працівників середнього технічного агроперсоналу. З урахуванням цього планувалося довести кількість студентів у аграрних вищих навчальних закладах до 19 тис, а кількість учнів у сільськогосподарських професійно-технічних школах – до 47100 [6, с. 115]. З цією метою активно формувалась мережа навчальних закладів для підготовки фахівців-аграрників на території України. Однак, більшість фахівців масових професій не направлялися в колгоспи. Майже половина агрономів та інженерів-механіків, які закінчили сіль господарські вищі навчальні заклади у 1933-1939 рр., працювали у відповідних органах державної влади (в основному в обласних і районних земвідділах). Механізатори стали робітниками машинно-тракторних станцій. Ті, хто оволодів фахом бригадира, в основному направлялися в радгоспи. Таким чином, навіть не зважаючи на розширення мережі аграрних навчальних закладів у досліджуваний період кадрове забезпечення сільського господарства значно не поліпшилось, оскільки їх випускники здебільшого займали керівні посади (голови та заступники голів колгоспів, провідні фахівці) [10, с. 44].

В УРСР діяла досить розгалужена мережа стаціонарних сільськогосподарських шкіл і різного роду курсів, де здійснювалась підготовка керівників та організаторів колгоспного виробництва (голів колгоспів, бригадирів, завідуючих фермами, а також механізаторів). На курсах також навчалися працівники масових колгоспних професій: чабани, конюхи, яровизатори, доярки, свинарки, телятниці, пташниці та ін.

На початку досліджуваного періоду колгоспні кадри майже виключно готувалися на спеціальних курсах, які були розпорошені в МТС, різних підприємствах і навчальних закладах. Зазначені курси проводили навчання колгоспників без відриву їх від роботи, що мало на той час величезне значення, оскільки колгоспи не могли дозволити собі на тривалий час відривати колгоспників від виробництва і робити витрати, пов’язані з масовим відрядженням своїх членів на відповідні курси в МТС та містах.

У зв’язку з тим, що більшість курсантів не мали достатньої загальної підготовки, більша частина навчального часу витрачалася на вивчення загальноосвітніх дисциплін – рідної мови, суспільствознавства, арифметики, що серйозно ускладнювало проблему професійної підготовки. Зокрема, з п’яти місяців, за які здійснювалась підготовка тракториста-рульового, три місяці витрачалось на загальноосвітні предмети і лише один-два місяці – на власне виробниче навчання.

З метою поглиблення та одержання більш високої кваліфікації колгоспники, які закінчили курси, могли у вільний від польових робіт час продовжити навчання у школах колгоспної молоді (ШКМ), де після другого року навчання вони отримували права помічників старших рульових або комбайнерів, шоферів і машиністів; після третього року навчання – старших рульових і монтерів, а після четвертого року – ставали висококваліфікованими ремонтними робітниками і механіками. На четвертому році навчання здійснювалось в конкретних виробничих умовах – в ремонтних майстернях і тракторно-механічних школах.

Витрати та відповідальність за підготовку трактористів на курсах ШКМ несли одночасно колгоспи, МТС та районні відділи освіти, які керували загальноосвітнім та виробничим навчанням, направляли курсантів і відповідали за опалення, освітлення навчальних приміщень тощо.

Основним недоліком курсової системи навчання колгоспників, пов’язаним з її короткостроковістю, був низький рівень навчання, оскільки, наприклад, півтора-двомісячний термін навчання був абсолютно недостатній для освоєння трактора. Іншим її недоліком стала погана організація навчального процесу. Навчально-матеріальна база курсів була дуже слабкою, а викладацькі кадри – малокваліфікованими. Для занять у якості навчальних приміщень в різних МТС, радгоспах і колгоспах використовувались канцелярії або червоні куточки, які не мають не лише спеціального навчального обладнанням, але навіть підручників та наочних посібників. Спостерігалися випадки, коли під час польових робіт колгоспи відкликали курсантів з навчання, і рівень пропуску занять доходив до 40 % всього навчального часу.

Програми навчальних дисциплін також не мали належного навчально-методичного рівня. Так, наприклад, на практичні заняття відводилося лише 20 % навчального часу, а основна увага приділялася теоретичному навчанню. До цього слід додати, що через брак машин не завжди вдавалося дати курсантам навіть ту обмежену практику, яка передбачалася навчальним планом, оскільки в середньому на 150 чол. виділяли одну навчальну машину, і в результаті на кожного курсанта довелося лише 8 годин практичних занять.

Зосередження справи підготовки трактористів безпосередньо в МТС також не було випадковим, однак воно мало і свої негативні сторони, оскільки поєднувати виробництво з навчанням було важко, і тому навчання опинялася на другому плані. Директора МТС відтягували початок занять на курсах до закінчення польових робіт, скорочуючи таким чином терміни навчання, так як їм було вкрай важко відривати фахівців МТС, які викладали на курсах, від виробничих робіт. З цієї ж причини керівництво курсами та викладацьку роботу доручали менш підготовленим дільничним механікам або бригадирам тракторних бригад, без яких можна було обійтися під час ремонтних робіт, однак й вони – часто відривалися від навчальних занять, виїжджали за запасними частинами, відволікалися з інших господарських питань, і в таких випадках учнів на кілька днів розпускали по домівках. Все це призводило до того, що приблизно 25-30 % курсантів навчалися замість належних чотирьох всього два-три місяці. Відтак, курсова система підготовки кадрів мала ряд недоліків: короткостроковість підготовки, відсутність необхідної матеріально-технічної бази, базових навчальних планів, типових навчальних програм, достатньої кількості викладачів, що неминуче позначалось на використанні тракторного парку.

Підвищення культурно-технічного рівня колгоспного селянства у період технічної реконструкції сільського господарства (1933-1937 pp.), яке включало в себе, з одного боку, підготовку механізаторських кадрів, а, з іншого, – організацію технічного навчання широких мас колгоспників, залежало від наявності кадрів, здатних здійснити цю роботу.



У роки другої п’ятирічки (1933-1937 рр.) було проведено велику роботу з реорганізації системи підготовки механізаторських кадрів для сільського господарства. Справжніми центрами підготовки колгоспних кадрів масових кваліфікацій у досліджуваний період стали передові машинно-тракторні станції. Наприклад, Шевченківська МТС Одеської області в 1934 р. з числа колгоспників підготувала 200 трактористів, комбайнерів, штурвальних та інших фахівців, в 1935 р. – 309, 1936 р. – 457 і в 1937 р. – 325. У МТС також отримували необхідну підготовку бригадири рільничих бригад, шофери, яровизатори, ланкові з бавовни, інспектори з якості, партійні та комсомольські організатори. За 1934-1938 рр. у Шевченківській МТС. різні курси, включаючи й курси механізаторів, пройшли 832 колгоспника.

Найнижчим рівнем в системі виробничого навчання та підвищення кваліфікації всіх категорій колгоспних кадрів була здача агрозоотехмінімумів. Секретар ЦК ВЛКСМ А.В. Косарів на нараді передовиків сільськогосподарського виробництва з керівниками партії та уряду наприкінці 1935 р. зазначив, що "… навчання агротехніці в колгоспах носить неорганізований, а іноді випадковий характер. Сили колгоспної інтелігенції (агрономи, вчителі, зоотехніки, ветеринарний персонал) недостатньо залучені у навчанні агротехнічному мінімуму і часто неправильно використовуються, тому … найближчим часом нам потрібно переглянути агромінімум" [7, арк. 54]. У наступні роки справа виробничого навчання колгоспників помітно активізувалась, тільки за першу половину 1936 р. 535 тис. колгоспників закінчили курси з агротехніки, а з 1937 р. перевірка засвоєння колгоспниками агроправил і агротехніки сівби проводилася на початку кожного сільськогосподарського сезону.

В системі масового професійного навчання колгоспників особливе місце відводилося підготовці механізаторів, які вважались центральними фігурами колгоспного виробництва, уособленням кращих рис, "властивих трудівнику нового соціалістичного села". В УРСР до кінця другої п’ятирічки було організовано і діяло 380 шкіл механізаторів, які готували трактористів, комбайнерів, бригадирів тракторних бригад, шоферів і механізаторів. Частина шкіл механізаторів готувала фахівців тільки одного профілю, більшість – за рядом споріднених спеціальностей.

У підготовці механізаторських кадрів безпосередню участь брали комсомольські організації. Зокрема, оголосивши з 1 січня 1935 р. Всесоюзне змагання шкіл і курсів з підготовки та перепідготовки сільських механізаторів на X пленумі ЦК ВЛКСМ було вирішено закликати усіх комсомольців активно включитися до нього, а розгорнуте змагання за найкращу підготовку механізаторських кадрів уже в 1935 р. переросло у змагання за кращу підготовку всіх масових сільськогосподарських кадрів.



Аналізуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що соціально-економічні умови розвитку українського села в 1933-193 рр. потребували від аграрних навчальних закладів підготовки фахівців, що мали відповідні часу професійні знання та вміння, спрямовані на вирішення реальних професійних завдань виробництва в умовах розвитку колгоспно-радгоспної системи. Протягом історичного розвитку України в цей період формування системи аграрної освіти відбувалось у певній залежності від рівня розвитку агропромислового комплексу та продуктивних сил в різних регіонах держави. Упродовж передвоєнного періоду на території України сформувалась досить розгалужена система аграрної освіти, яка включала інститути, технікуми, професійно-технічні училища, школи, курси та гуртки відповідного профілю, і була підпорядкована Наркомзему УСРР. Аграрні навчальні заклади були впроваджені загально радянськими нормативно-законодавчими документами, оскільки, у досліджуваний період система аграрної освіти України була складовою частиною загальноосвітньої системи СРСР. Тісні зв’язки між різними організаційними формами навчальних закладів аграрної освіти України забезпечувалися наступністю навчальних планів та програм, фактичним впровадженням різнорівневої підготовки фахівців, реалізацією ідентичних вимог до організації навчально-виховного процесу, єдності управлінських та методичних структур тощо.

  1. ХІІ з’їзд КП (б)У: Стенографічний звіт. – М.: Партвидав ЦК КП(б)У. – 1934. – 828 с.

  2. Комуністична партія України: з’їзди і конференції / Кер. авт. упор. В.Ф. Солдатенко. – К.: Знання, 1991. – 478 с.

  3. Культурне будівництво в Українській РСР: Стат. довідник. – К.: Рад. школа, 1940. – 240 с.

  4. Листування з Наркомземом СРСР та іншими організаціями про мережу та інші питання організації сільськогосподарської освіти в УРСР. – ДАРФ. – Ф. 5446. – Оп. 22. – Спр. 3180. – Арк. 1-202.

  5. Матеріали про стан агротехнічного навчання колгоспників. – ДАЧО. – Ф. 470. – Оп. 1. – Спр. 1294. – Арк. 1-62.

  6. Падун Н.О. Система підготовки кваліфікованих кадрів для сільського господарства у 20-30 роки в Україні // Удосконалення навчально-виховного процесу в професійних закладах сільськогосподарського профілю: Зб. наук. пр. – К.: АПН України, 1993. – С. 115-120.

  7. Постанови ЦК ВКП (б), ЦК КП(б)У, директивні листи ЦК КП(б)У, доповідні записки, довідки, телеграми сільгоспвідділу ЦК КП(б)У, обкомів партії про підготовку кадрів для сільського господарства. – ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6696. – 97 арк.

  8. Рахунки на проведення агротехнічної пропаганди. – ЦДАВО України. – Ф. Р-27. – Оп. 14. – Спр. 687. – 24 арк.

  9. Сборник статистических материалов по сельскохозяйственным вузам, техникумам и рабфакам за 1939-1940 гг. – М.: НКЗ СССР, 1940. – 412 с.

  10. Становлення і розвиток аграрної освіти і науки в Україні (з найдавніших часів і до сьогодення) / Д.О. Мельничук, М.В. Зубець, Л.Ю. Беренштейн та ін. – К.: НАУ, 2005. – 224 с.

  11. Стенограма наради при Наркомземі УРСР щодо виконання другого п’ятирічного плану. ЦДАВО України. – Ф. Р-27. – Оп. – Спр. 17. – Арк. 1-105.

  12. Циркулярні листи ЦК КП(б)У обкомам партії, доповідні записки, довідки, листування відділу культури та пропаганди ЦК КП(б)У, обкомів КП(б)У, радянських, профспілкових органів і установ про роботу вищих і середніх навчальних закладів, наборі найкращих колгоспників за рахунок 10-ти і 6-ти тисяч у сільскогосподарські вузи. – ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6451. – 241 арк.

Билан С.А.

Система подготовки специалистов-аграрников в 30-х гг. ХХ ст.

В статье осуществлен анализ формирования и развития системы аграрного образования в 30-х гг. ХХ ст. и ее влияния на формирование профессионально-производственного слоя украинского села.

Ключевые слова: специалисты-аграрники, аграрное образование, аграрное учебное заведение.

Bilan S.О.

The system of training agrarian specialists in the 30s of the twentieth century.

The article analyzed the formation and development of agricultural education in the 30s of the twentieth century and its impact on the formation of professional and industrial segments of the Ukrainian village.

Keywords: skilled farmers, agricultural education, agricultural education institutions.
УДК 37:63(477)075 Лановюк Л.П.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Вісник аграрної історії iconМетодичний вісник: форми науково-методичної роботи
Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська. – Івано-Франківськ: оіппо, 2009
Вісник аграрної історії iconВідділ мистецтв Мистецький вісник
Мистецький вісник : реком бібліограф покажч. / уклала Ю. В. Калмикова; Упр культури облдержадміністрації; Обласна бібліотека для...
Вісник аграрної історії iconUS1.docx [біографія міністра аграрної політики]

Вісник аграрної історії iconІнформаційний вісник №10 листопада 2010 року Інформаційний вісник стр. 5листопада 2010 року

Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики та продовольства України Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine
Органічний навчальний тур, що охоплює виробництво, переробку та реалізацію органічної продукції
Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики І продовольства україни могилів-подільський технолого-економічний коледж
В пошуковій роботі ґрунтовно подається краєзнавчий матеріал про визначні пам’ятки
Вісник аграрної історії icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка