Вісник аграрної історії


Особливості становлення підприємництва



Сторінка9/23
Дата конвертації14.07.2017
Розмір6,19 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Особливості становлення підприємництва

В аграрному секторі УКРАЇНИ

(80-ті рр. – початок ХХІ ст.)

У статті розкриваються основні тенденції в розвитку малого підприємництва в аграрному секторі економіки України в період 80-х рр. ХХ – на поч. ХХІ ст. Виділено 4 етапи його становлення. Проаналізовано основні законодавчі і нормативні акти, що сприяли виникненню нових організаційно-правових форм господарювання і власності в аграрному секторі, діяльність установ і організацій (в т.ч. громадських), їх цільові програми, направлені на стимулювання розвитку малого підприємництва на селі. Окремо розглядається діяльність кооперативів та кредитних спілок, як структур, що діють на засадах підприємництва.

Ключові слова: розвиток малого підприємництва, етапи становлення, аграрний сектор економіки, організаційно-правові фоми господарювання, кооператив, кредитна спілка.

Розвиток підприємництва в економіках перехідного типу постсоціалістичних країн розглядається як один з найважливіших факторів сприяння виходу з кризи, забезпечення економічного зростання та соціальної стабільності у суспільстві. Особливо важливою є роль малого підприємництва у соціально-економічному розвитку аграрного сектора тому, що це один з чинників забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості й рівня доходів населення в сільській місцевості.

Передумови для розвитку підприємництва в аграрному секторі, почали створюватися завдяки становленню і утвердженню різних форм власності та господарювання. Законодавчі засади для цього були визначені ще до проголошення незалежності України. Проведення аграрної реформи призвело до змін в організаційно-виробничій структурі сільського господарства, але в процесі її реалізації виявилися як позитивні, так і негативні аспекти сільського підприємництва. Впровадження ринкових відносин в аграрному секторі України відбилося на соціальному становищі аграріїв, що призвело до перерозподілу за формами власності і господарювання. У ході здійснення аграрної реформи зникли одні і виникли інші організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств. Не скрізь розвиток індивідуально-приватного сектора в аграрній сфері набував однакового поширення. Тому в історичному контексті необхідно визначати передумови, особливості, етапи, форми підприємництва на селі.

Вивчення архівних та опублікованих джерел дають підстави стверджувати, що витоки становлення підприємництва в аграрному секторі сучасної України треба віднести до 80-х рр. ХХ ст., які ввійшли в історію як «перебудовчий період» [1]. Саме в цей час поширювались погляди, що однією з найважливіших причин наростаючих ускладнень в економіці, уповільнення темпів зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, відставання розвитку соціальної сфери, погіршення умов проживання і праці був адміністративно-командний тип управління економікою. Колишня система стимулювання виробництва та праці орієнтувалася переважно на кількісні (валові) показники. На економічні параметри господарювання майже не звертали уваги. Практично підтримувалася витратна модель господарських операцій, що призвело до втрати економічних орієнтирів у житті суспільства. Стало зрозуміло, що поки не відбудеться всебічне, ґрунтовне і результативне реформування економіки, немає підстав сподіватися на ефективний розвиток аграрного сектора.

Окремі елементи аграрних перетворень в Україні почали проявлятися ще на початку 80-х рр. – перші спроби паювання майна колгоспів, реформування земельних відносин, перетворення колгоспів на інші організаційно-правові формування – спілки селян, агрофірми, сприяння інтегрованому розвитку особистого господарства на селі на основі підприємництва.

Так, на засіданні Політбюро ЦК КПУ 7 лютого 1981 р. в Постанові «Про порядок розробки Продовольчої програми республіки на ХІ п’ятирічку і на період до 1990 року» обкомам і облвиконкомам рекомендувалося під час розробки пропозицій звернути увагу на: ефективне використання всіх сільськогосподарських угідь, наявних виробничих фондів, особливо техніки, а також більш раціональне використання капіталовкладень, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, які виділяються державою; забезпечення динамічного і збалансованого розвитку галузей сільського господарства, переробної промисловості, транспорту, торгівлі і заготівель, а також галузей, що виробляють засоби виробництва для всього агропромислового комплексу; вирішення соціальних питань розвитку села і закріплення кадрів у колгоспах і радгоспах; всебічне збільшення виробництва зерна і кормів, насамперед, за рахунок удосконалення системи землеробства, поліпшення структури посівних площ, ефективне використання мінеральних і органічних добрив, поліпшення луків і пасовищ; максимальне скорочення затрат і підвищення якості сільськогосподарської продукції, забезпечення у найкоротші терміни будівництва зерносховищ, складів та інших продуктів, збереження їх у повному обсязі; безумовне виконання поставок сільськогосподарської продукції державі і максимально можливе задоволення потреб населення в картоплі, овочах та інших продуктах за рахунок виробництва їх на місці; збільшення виробництва сільськогосподарської продукції у підсобних господарствах промислових, будівельних, транспортних підприємств і організацій, в особистих підсобних господарствах; прискорене впровадження у виробництво розробленої наукою і перевірених практикою передових методів ведення сільського господарства.

У травні 1982 р. пленум ЦК КПРС розглянув питання «Про Продовольчу програму СРСР на період до 1990 року і заходи по її реалізації». У червні 1982 р. ЦК КПУ на своєму пленумі обговорив його постанови і визначив завдання щодо вирішення продовольчої проблеми в республіці. Продовольча програма передбачала впродовж 10 років збільшити основні виробничі фонди сільського господарства України в 1,5 раза, енергетичні потужності господарств – в 1,6 раза, поставки міндобрив – в 1,7 раза [2].

Колгоспи і радгоспи залишалися фундаментом усього аграрного виробництва. У їх діяльності передбачалися деякі зміни: розширення самостійності, впровадження у практиці господарювання «соціалістичної підприємливості», вдосконалення форм організації та оплати праці.

В Україні передбачалося вжити низку заходів щодо нарощення продуктивності зернового господарства, наведення порядку в дотриманні сівозміни, удосконалення системи обробітку ґрунту, в тому числі застосування безвідвального обробітку, наукове використання добрив, підвищення ролі селекції тощо. Водночас були визначені заходи щодо використання форм господарювання на принципах підприємництва. У резолюції ХХVII з’їзду КПРС, який відбувся у лютому 1986 р., вказувалося на необхідність застосування нових прогресивних форм організації праці, як колективний підряд і госпрозрахунок.

У жовтні 1986 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову про впровадження такої нової форми організації аграрного виробництва, як агропромислові комбінати. Запроваджувалася спеціалізація господарств, які діяли на принципах підприємництва [3]. У 1986 р. в УРСР на вирощуванні та відгодівлі худоби й свиней спеціалізувалися 1680 колгоспів і радгоспів, на виробництві яєць і м’яса птиці – 884, молока – майже 2 тис. господарств, фруктів – 360, винограду – 158. Навколо великих міст створювались овочево-молочні зони, в яких працювало 460 радгоспів [4]. Згідно Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 2 жовтня 1986 р. в порядку експерименту було створено 14 агропромислових комбінатів, з них чотири в Україні: «Нікопольський» на Дніпропетровщині, «Донбас» у Донецькій області, «Дністер» на Львівщині, «Чугуївський» на Харківщині [5]. Так, аграрні цехи в першому півріччі 1986 р. виробили 31 тис. т. м’яса. ВО «Донецьквугілля» освоїло механізовану технологію відгодівлі свиней – за 6 місяців виробництво виросло у 29 разів і становило 2161 ц. Також відгодовується 4,4 тис. голів свиней та 1,1 тис. голів великої рогатої худоби. Марганцевий гірничий комбінат вирощував овочі в закритому ґрунті [6].

З середини 1987 р. почали створюватися агрофірми і кооперативи. У квітні 1988 р. ІХ сесія Верховної Ради СРСР 11 скликання прийняла Закон СРСР «Про кооперацію», який ставив за мету відновити кооперативну природу колгоспного виробництва. Але сила переростання колгоспно-кооперативної власності в державну виявилася такою, що дія згаданого Закону не змогла їх роз’єднати. Кооперативний рух у виробництві не набув розвитку, активно поширючись у сфері послуг. У першій пол. 1988 р. виникло майже 5 тис. таких кооперативів [7]. У 1989 р. 33500 самостійних виробничих підрозділів (колгоспів, радгоспів, бригад, спеціалізованих ланок, особливо по вирощуванню цукрового буряку) працювали в умовах оренди [8].

Підставою для розвитку кооперативного руху в сільській місцевості була діяльність особистих підсобних господарств. Тільки у Київській області особисті підсобні господарства громадян в цей період виробляли – 70,4% картоплі, 48,2% – овочів, 49,5% – плодів і ягід, 24,5% – м’яса, 17,7% – молока, 22,8% – яєць. Досить показовою є діяльність кооперативів та індивідуальних господарств у 1989 р. в Київській області, з 1321 кооперативу діє тільки 968, де зайнято 19 тис. працівників, але незважаючи на це в першому півріччі 1989 р. виробництво товарів народного споживання та надання послуг майже на 65,7 млн. крб. або 2,7 раза більше ніж у 1989 р. – 23,9 млн. крб. [9].

Отже, у 80-х рр. ХХ ст., вже ставилося питання про створення умов для впровадження принципів підприємництва у сільськогосподарське виробництво. Навіть виникли форми господарювання, які діяли на таких принципах. Однак цей процес не набув масового розвитку. Фактично не використовувалися законодавчі та нормативні акти про впровадження принципів підприємництва в агропромисловому комплексі. Це був, так би мовити, підготовчий період для обґрунтування важливості та необхідності впровадження підприємницьких засад в агропромисловий комплекс.

Становлення, розвиток і утвердження підприємництва в аграрному секторі пов’язані із результатами здійснення земельної реформи, яка розпочалася з 90-х рр. ХХ ст., її витоками у сільськогосподарському виробництві є розпаювання земель (паїв) і майна у колгоспах і перетворення їх у КСП (колективні сільськогосподарські підприємств) та надання бажаючим сільськогосподарським товаровиробникам вийти із них і створювати самостійні фермерські господарства. Цей процес тривав понад дев’ять років – з грудня 1990 р., коли Верховна Рада прийняла Постанову «Про земельну реформу», до грудня 1999 р., коли був введений Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки», який визначав обов’язкову реорганізацію КСП і сприяв створенню різних форм господарювання в аграрному секторі.

Розвиток підприємництва в АПК прискорився після реорганізації КСП, в результаті якої в ньому встановилась нова система господарювання. У 2000-2003 рр. в Україні було реформовано 11300 КСП. В результаті реформування колективних сільськогосподарських підприємств в аграрній сфері сформувалися три організаційно-правові форми господарювання: господарські товариства, приватні підприємства та виробничі кооперативи.

Основним видом діяльності переважної більшості сільськогосподарських виробників є сільгоспвиробництво, 88% фермерських і 63% сільгосппідприємств, які діяли на принципах підприємництва, не займалися додатковими видами діяльності. Сільгосппідприємства, які мали більш розвинуті підсобні підприємства, вели більш диверсифікаційну діяльність. Разом з основною діяльністю 22 % таких підприємств надавали послуги з помолу зерна, 12 % – з оренди сільгосптехніки, 11 % – з випічки хлібобулочних виробів. Фермерські господарства отримували додаткові кошти переважно завдяки наданню власної техніки в оренду [10].

З 2000 р. в Україні розпочато реалізацію Національної програми становлення та сприяння розвитку малого підприємництва в Україні [11]. Більше стало малих підприємств, збільшилася кількість фізичних осіб, які вирішили спробувати цю нову для них справу. Динаміка загальної кількості малих підприємств в Україні на 100 тис. чоловік населення демонструє стійку тенденцію до зростання з 14 у 1992 р. до 51 – у 2002-му. Збільшилося і загальне число працюючих в сфері малого бізнесу. Зростає також кількість підприємців фізичних осіб. За даними Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва на початок 2003 р. їх було зареєстровано понад 2,3 млн.. Водночас, починаючи з 1997 р. проявилися деякі ознаки спаду темпів приросту кількості малих підприємств. Це зумовлено надмірним податковим тиском, безпідставним втручанням контролюючих органів, складною процедурою відкриття власного бізнесу, заплутаною податковою та звітною системою, фінансовими труднощами [12].

В цілому в Україні у 2002 р. налічувалося 2,6 млн. суб'єктів малого підприємництва і близько 43 тис. фермерських господарств. У 2000 р. продукція малих і середніх господарств становила велику частку у валовому обсязі національного агровиробництва, зокрема, тваринництва – 60-70 %.

На прискорення розвитку малого і середнього підприємництва були спрямовані Укази Президента України: від 12 травня 1998 р. «Про державну підтримку малого підприємництва» і від 3 липня 1998 р. «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» [13].

У вказаних законах значна увага приділена розвитку підприємництва у сільській місцевості. Цьому питанню присвячувалися спеціальні заходи, які провадили центральні органи влади.

29 січня 1997 р. Кабінетом Міністрів України схвалено Постанову «Про програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997 і 1998 роки» [14]. Це сприяло створенню законодавчих та нормативних засад розвитку малого і середнього бізнесу. 15 березня 1998 р. Президентом України видано Указ «Про реформування системи державної підтримки підприємництва». Протягом листопада 2002 – квітня 2003 рр. розроблена пропозиція ради підприємців щодо вступу України до Світової організації торгівлі та негативні наслідки цього процесу. Сформульовані пропозиції до законопроекту «Про податок з доходів фізичних осіб». Підтримуються прогресивні підходи, які викладені у вказаному документі (про зменшення податкового тиску, встановлення єдиної ставки податку, введення податкового кредиту). Водночас експерти ради ряд зауважень направили до комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності. Рада розробила проект Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Рада підписала угоду про співробітництво з комітетами Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності та з питань промислової політики і підприємництва. Спільно з парламентським комітетом з питань фінансів та банківської діяльності Рада працюватиме над податковим законодавством і митними тарифами, а з комітетом з питань промислової політики і підприємництва проводитиме роботу над проектами законів «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності», «Про засади регуляторної політики у сферах підприємницької діяльності», «Про упаковку та відходи упаковки» тощо [15].

Розвитку малого і середнього бізнесу в певній мірі сприяв мікрокредит, який надавався як вітчизняними, так і зарубіжними банками.

Створений міжнародними фінансовими організаціями Мікрофінансовий банк (МФБ) – єдина в Україні кредитна установа, яка спеціалізується на мікрокредитах і підтримці малого бізнесу. Основним напрямом діяльності МФБ є надання мікро- та мінікредитів. Мікрокредити розміром до 20 тис. доларів США видають для поповнення оборотних коштів (до 1 року) і для придбання основних засобів (до 2 років). Ставки за кредитами в доларах або євро становлять від 18 до 22%, за гривневими – від 21 до 32%.

Рішення про видачу мікрокредитів банк ухвалює за 24 год. після проведення фінансового аналізу, мінікредитів – за 48 год. Як заставу за обома видами кредитів МФБ приймає нерухомість (житлову або нежитлову), устаткування, автотранспорт, особисте майно. Зазвичай мікрокредити до 20 тис. доларів США терміном до 1 року використовують підприємства і підприємці, які працюють у сфері торгівлі або послуг, невеликі виробничі підприємства. Більшими кредитами і за сумою (до 300 тис.доларів США), і за терміном кредитування (до 3-х років) користуються підприємства виробничої сфери, будівництва, сфери виробництва і переробки сільгосппродукції [16].

Підприємництво не може розвиватися на основі лише законодавчих і нормативних актів. Потрібні заходи загальноосвітніх програм. Тому, що у вир підприємництва кинулося багато людей, які втратили роботу. Однак, зіткнувшись з труднощами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, чимало з них не витримали випробовувань становлення себе як фізичної особи, що займається підприємництвом. Життя стверджує, що одного бажання бути бізнесменом замало. Потрібно мати базові знання з основ бухгалтерського обліку, оподаткування, законодавства, що регламентує підприємницьку діяльність. Тому створення навчальних програм для підприємців-початківців є важливим компонентом державної програми підприємництва.

Ще у 1997-1998 рр. з ініціативи і за участі Українського фонду підтримки підприємців у Луганській області були створені двомісячні курси з питань ведення бізнесу. Український фонд підтримки підприємництва сприяє на ліберальних основах отримуванню кредитів для малого бізнесу. Як правило, вартість застави дорівнює розміру кредиту, а відсоток за кредит перебуває на рівні ставки Національного банку. Термін користування грошима становить до трьох років. Значна увага приділяється залученню інвестицій для розвитку вітчизняного бізнесу серед молоді.

У 2000 р. створено молодіжну громадську організацію «Київський молодіжний бізнес – центр», діяльність якої спрямована на підготовку та залучення молоді до процесів розвитку та становлення ринкової економіки України, активізації підприємницької діяльності молоді, розширення теоретичних і практичних знань у сферах економіки. Розробляє базові проекти, організовує і проводить конкурси бізнес-планів, роботу шкіл лідерства, створює молодіжні бізнес-біржі, видає довідки молодіжним підприємствам.

Діє Всеукраїнська молодіжна організація «Асоціація молодих підприємців України». Її організації надають консультації, проводять «круглі столи» для молодих підприємців, надають їм юридичну допомогу. Вони залучають молодих підприємців до активної участі в суспільно-політичному процесі, інформують органи державної влади, громадськість щодо позиції підприємців з питань суспільного значення [17].

Харківська асоціація «Земля і воля», вважає своєю метою захист інтересів та прав дрібних землекористувачів. Вона домагається продовження дії договорів оренди землі, надає допомогу громадянам у приватизації земельних ділянок. Методичний центр розвитку підприємництва на селі «АГРІС» сприяє розвитку підприємництва на селі, надає консалтингові послуги з питань господарської діяльності, освітні послуги, благодійну допомогу. Бізнес-клуб «Аграрник – 100» здійснює заходи щодо координації та надання послуг з питань економіки, соціальних проблем аграріїв надає юридичні консультації з питань виробництва продуктів та їх реалізації [18].

Багаточисельнішим є Союз аграрної молоді, який об'єднує сільську, фермерську та студентську молодь. Стратегічною метою Союзу є: формування та реалізація молодіжної політики в Україні, а також сприяння інтеграції України в міжнародне співтовариство та активна участь молоді у цих процесах [19].

Більш широкому залученню молоді до підприємництва у сільській місцевості сприяє здійснення Програми «Власна справа на селі», яку презентували Українська соціал-демократична молодь і Державний комітет з питань сім'ї та молоді. Перший її етап почався з проведення у Кам'янець-Подільському заходів, спрямованих на створення умов для розвитку молодіжного підприємництва у сільській місцевості, подолання місцевого безробіття та розвиток інфраструктури села шляхом організаційно-методичної, інформаційної, консультативної підтримки молодіжної підприємницької ініціативи. Для 40 учасників із 21 регіону України читалися лекції, проводилися семінари з проблем підприємництва. Серед лекторів були: керівник відділу КБ «Приватбанк» у Кам'янець-Подільському, представник асоціації «Укрлізинг», співробітник відділу земельних питань Хмельницької міськадміністрації, представник Білоцерківського інноваційного бізнес-інкубатора та інші фахівці. Молоді люди довідалися про принципи кредтування, придбання техніки в лізинг, поспілкувалися з багатьох інших актуальних поблем, з яким доводилося стикатися українським підприємцям [20].

На початку ХХІ ст. подальшого розвитку набуло підприємництво у сільській місцевості. На початку травня 2003 р. питома вага дрібних підприємств в аграрному секторі України становила понад 30%. Досвід засвідчив, що в умовах обмеження фінансових ресурсів саме суб’єкти малого підприємництва, які не потребують великих стартових інвестицій, характеризуються швидкою окупністю витрат, здатні при певній підтримці стимулювати структурну перебудову економіки, розвиток економічної конкуренції, сприяти послабленню монополізму, створювати додаткові робочі місця, забезпечувати широку свободу вибору, постачати ринок товарами та послугами.

У травні 2003 р. на базі Уманської сільськогосподарської академії відбувся Всеукраїнський семінар «Кредитне забезпечення підприємництва у сільській місцевості». У доповідях та виступах відзначалися певні позитивні моменти реформування організаційно-виробничих структур в аграрному секторі, які виявилися в процесі здійснення Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. [21].

Особливо підкреслювалося, що підприємництву в сільській місцевості потрібна більш ефективна взаємодія діяльності банків і кредитних спілок, яких в Україні у травні 2003 р. нараховувалося понад 300. Вказувалося, що в інтересах сектору АПК взагалі не працює фондовий ринок, вдосконалення потребує вексельна форма розрахунку. Потрібно кредитувати не тільки закупки мінеральних добрив, запчастин, а й впровадження високопродуктивних технологій, закупки високоефективної техніки, худоби.

У жовтні 2003 р. у Верховній Раді відбулися громадські слухання на тему: «Мале підприємництво у сільській місцевості: реалії, проблеми, перспективи». У виступах народних депутатів, представників уряду, політичних партій та громадських організацій відзначалося, що мале підприємництво у сільській місцевості розвивається надто повільно і мляво [22].

Між тим, це особливо підкреслювалося, лише воно може вивести село із надто складної соціально-економічної ситуації.

Однією з основних складових гальмування малого бізнесу на селі є недостатня поінформованість, а інколи й цілковита відсутність інформації про те як почати свою власну справу в сільській місцевості, тому на другому етапі здійснення програми у 15 регіонах проведені семінари «Як розпочати власну справу в сільській місцевості» та «Документальне забезпечення малого бізнесу в сільській місцевості» [23].

У грудні 2003 р. рада Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України затвердила «Соціальну програму діяльності сільськогосподарських (аграрних, сільських) дорадчих служб на 2004 рік».

Асоціація, як визначено у її статуті, спрямовує свою діяльність на сприяння підвищення рівня прибутковості сільськогосподарського виробництва, розвитку підприємництва та підвищенню рівня зайнятості в сільській місцевості, задоволення та захист професійних, соціальних, економічних, майнових та інших спільних інтересів членів Асоціації. Асоціація здійснює заходи, які сприяють: а) впровадженню освітньої діяльності для сільського населення та сільськогосподарських товаровиробників, членів Асоціації та інших осіб із питань менеджменту, маркетингу, права, екології, застосування сучасних технологій та з інших питань, що пов'язані із сільськогосподарською дорадчою діяльністю; б) поширенню та впровадженню сучасних досягнень науки, техніки і технологій, демонстраційні покази форм і методів роботи сільського населення і сільськогосподарських товаровиробників [24].

В Одеській області створено перший в Україні мобільний консультаційний пункт з питань розвитку підприємницьких ініціатив серед сільської молоді. Його працівники періодично відвідують певні населені пункти з метою надання допомоги молодим людям у розвитку їхньої підприємницької діяльності.

У 2000-2004 рр. масове створення нових агровиробничих структур відбувалося на базі приватної власності на землю і майно. Це призвело до формування приватного власника. Значно зменшилася частка товариств з обмеженою відповідальністю, виробничих кооперативів. Замість них зросла кількість фермерських господарств. У західному регіоні України характерним став тип невеликих особистих і фермерських господарств, у центральних областях – середні, в основному приватні підприємства та розширені, за рахунок оренди земельних паїв, фермерські господарства. На сході і півдні – переважають великі сільськогосподарські підприємства приватного типу [25].

Важливою структурою аграрного сектору економіки є кооперативні структури, які діють на принципах підприємництва. Їх статус, організаційна побудова, форми функціонування визначені у двох Законах України – «Про кооперацію» і «Про сільськогосподарську кооперацію».

Законами визначено три види кооперативів: виробничі, обслуговуючі і споживчі.

Виробничими є кооперативи, які утворюються шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.

Обслуговуючі кооперативи, які утворюються шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу.

Споживчі товариства – кооперативи, які утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» охарактеризовані кооперативи, які займаються заготівлею, переробкою сільськогосподарської продукції та реалізацією вироблених на цій основі товарів.

До переробних кооперативів належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодовоягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше. У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи.

На підприємницьких засадах діють сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Їх структура функціонування зумовлена економічними і суспільними умовами, які з’явилися на основі проведення аграрної та земельної реформи. Перша умова – це зародження та розвиток ринкових відносин. Зв’язок сільськогосподарської кооперації з роз’єднаними товаровиробниками в умовах ринку має глибокі підвалини. Розвиток продуктивних сил у сільському господарстві вимагає відповідного рівню кооперації капіталу, але в межах окремого господарства досягати його майже неможливо. Сільськогосподарська кооперація, будучи «процесом вертикальної концентрації сільського господарства» вирішує вищеназвану проблему і, як наслідок, забезпечує конкурентноспроможність сільських товаровиробників. Друга умова – це загострення соціальних протиріч у суспільстві. Кооперація стає формою самодопомоги і соціального захисту селян. Третя умова – це особливості сільськогосподарської праці, пов’язаної з природним середовищем, зокрема, із землею. Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація не торкається біологічних процесів виробництва, а, навпаки, змінює їх. О.В. Чаянов вказував, що сільськогосподарський кооператив має бути додатком до селянського господарства, обслуговуючи його, а не руйнувати усталений уклад життя [26].

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив не є звичайним підприємством ринкового середовища (до них відносяться акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства). Також слід відрізняти сільськогосподарський обслуговуючий кооператив від сільськогосподарського виробничого кооперативу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив є формою продовжування господарської діяльності окремих сільськогосподарських товариств. Учасники кооперативу не тільки покупці та постачальники, вони власники, які об’єднані межами діяльності. Звідси формуються специфічні механізми ціноутворення, оподаткування та фінансування. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив ніколи не займеться власним виробництвом, хоча зможе займатися будь-яким видом діяльності, пов’язаний з спільним господарством.

Особливістю і найголовнішою характеристикою сільськогосподарського кооперативу є те, що його члени поєднують в одній особі співвласника кооперативного підприємства і його клієнта. Враховуючи також специфіку кооперативного бізнесу, його орієнтацію на взаємодопомогу і взаємодію, членські права і обов'язки пов'язані безпосередньо з людиною, а не із залученням і функціонуючим капіталом. Це знаходить вираз в тому, що члени кооперативу, як правило, мають рівні права обирати членів правління і бути обраними членами правління, брати участь у прийняті інших принципово важливих управлінських рішень, а також рівні особисті обов’язки щодо участі в управлінні своїм підприємством, використанні його послуг.

Світовий, історичний та сучасний український досвід свідчить, що навіть ті сільськогосподарські виробники, які мають незначний потенціал, об’єднуючись в кооперативи створюють впливову економічну силу, що здатна вирішувати їх спільні проблеми. Лідером в цій сфері діяльності виступає компанія «Райз», яка розпочала свою діяльність у 1992 р., як постачальник засобів захисту рослин. За наступні три роки вона відкрила три філії. В 1998 р. вона мала вже 10 філій по усій Україні. Відтоді почала займатися поставками сільськогосподарської техніки.

У 2000 р. «Райз» створила нову дочірню компанію «Райз – Агро» в Києві, яка має представництво в Тернопільській, Сумській, Кіровоградській та Запорозькій областях. У 2002 р. підрозділ, який займався розрахунками за кредиторською та дебіторською заборгованістю, було виділено в окрему компанію «Райз–Агротрейд». Вона займається експортом сільськогосподарської продукції. У 2003 р. відкрито дочірню компанію «Райз – Юг» в Ростові-на-Дону з представництвами в Краснодарі та Ставрополі. У 2004 р. створено дочірню компанію «Райз – Центральне Чорнозем’я» в Бєлгороді (Росія), діяльність якої охоплює все Чорнозем’я Росії.

У травні 2005 р. компанія мала 64 представництва в Україні, 2 дочірніх підприємства в Росії і одне – в Молдові. В кожній області України «Райз» мала по два-три представництва, щоб бути найближче до клієнтів. В цей же час до складу компанії «Райз» входило п’ять структур: «Райз – Агро» – виробництво сільгосппродукції; «Райз – Агросервіс» – постачання матеріальних ресурсів; «Райз – Агротехніка» – продаж техніки, запасних частин; надання сервісного обслуговування; «Райз – Агротрейд» – експорт сільгосппродукції; «Райз – Транссервіс» – міжнародні перевезення, митно-ліцензійні склади тощо. У холдингу працювало 2870 фахівців, які обслуговували 10 тис. клієнтів.

У 2005 р. компанія почала працювати за новою бізнес-місією. «Ми пропонуємо оптимальні рішення в сільськогосподарському секторі для вашого добробуту». Основою її діяльності стала формула «оптимальне рішення». Йдеться не про досягнення найвищого врожаю, використання найкращої техніки, а про оптимальне співвідношення витрат та прибутку для конкретного клієнта у відповідності зі стратегією розвитку його господарства.

Стратегічними цілями компанії «Райз» є довгостроковий стабільний розвиток, вихід на нові ринки. Компанія надає послуги у придбанні техніки та впровадженні нових технологій, починаючи від насіння до використання техніки для збирання врожаю. Вона сприяє надходженню у господарствах засобів захисту рослин. «Райз – Агросервіс» має 30 філій в Україні, основними видами діяльності яких є продаж засобів захисту рослин, мінеральних добрив, включаючи мікродобрива, високоякісне насіння і комплексне обслуговування та консультування клієнтів. Щорічно компанія «Райз» проводить «Дні поля», які відвідують понад 2 тис. клієнтів [27].

Досить ефективно діють виробничі комплекси, які функціонують на принципах підприємництва. У 1991 р. було створено організаційно-виробничу структуру «Нібулон» – невеличке підприємство з постачання високопродуктивного насіння (з початковим капіталом у 50 тис. доларів США). Протягом свого існування воно перетворилося у вертикально інтегровану агрокомпанію, яка власними силами обробляє 43 тис. гектарів ріллі в чотирьох областях України, вирощує сільгосппродукцію (понад 100 тис. тонн зернових і олійних культур за рік), транспортує, переробляє, доводить до товарних кондицій, реалізує і відвантажує на експорт, має розвинену тваринницьку галузь. Цьому у значній мірі сприяла допомога Міжнародного банку реконструкції і розвитку, який у 1998 р. допоміг компанії 5 млн. доларів [28].

У 2000-2005 рр. компанія придбала контрольний пакет акцій хлібоприймальних підприємств і елеваторів. Компанія «Нібулон» є основним акціонером ВАТ «Колосовський елеватор», ТОВ «Агрокомбінат», «Врадіївський».

З 2002 р. ведеться будівництво перевантажувального терміналу для зернових і олійних культур на території СРЗ «Миколаїв». На закинутій території «Нібулон» спорудив два зерносховища модернового купольного типу, яких у світі чотири та вони є найбільшими у Європі, ємкістю 50 тис. тонн зерна кожне, механізований склад на 10 тис. тонн збіжжя разом із сушильним комплексом. У жовтні 2005 р. підприємство відкрило додатковий комплекс зерносховищ загальною місткістю 22 тис. тонн, обладнаних устаткуванням продуктивністю 700 тонн на годину, автомобілерозвантажувачами та транспортно-технологічним обладнанням. Фактично створено нове міні-підприємство з повним циклом обробки вантажів від їх приймання до відвантаження на судна.

Компанія «Нібулон» стала щодоби відвантажувати через термінал 20 тис. тонн зерна при оголошеній продуктивності 10 тис. тонн. Вона забезпечує роздільне зберігання окремих видів продукції та доведення їх до необхідних кондицій якості.

За роки існування компанія інвестувала в аграрний сектор економіки понад 600 млн. грн., стала провідним національним сільгоспвиробником зернотрейдерів і експортерів. Лише за 2004-2005 маркетинговий рік обсяг реалізації зерна та олійних культур перевищив 1,4 млн. тонн, у тому числі 1,3 млн. тонн зерна відвантажено на експорт.

На підприємницьких засадах діє корпорація «Укртваринпром», яка має відповідні підприємства по виробництву у 19 областях України. У 2005 р. вони забезпечували 36% реалізації свинини. Найбільший вплив на розвиток промислового свинарства мали племзаводи і племрепродуктори Запорізької, Дніпропетровської, Київської, Харківської і Донецької областей. В них вироблено 52 % свинини від загальних обсягів її в сільгосппідприємствах України. На решту областей припадало лише 48%. В агрофірмі «Дністровська» Одеської області, на племзаводі «Агрогосподарство» Запорізької атомної електростанції, племзаводах «Степний» і «Агропромислова компанія» Запорізької, «Обрій» Дніпропетровської, «Низи» Сумської областей утримують найкраще поголів’я свиней великої білої породи, ландрас і дюрок. На підприємствах, які входять до корпорації значна увага приділяється племінній роботі. При цьому враховується, що племінна тварина має вищу продуктивність від товарної на 10-15, а іноді і до 30 % [29].

Значну роль в створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва відіграють кредитні спілки. Вперше в Україні вони з’явились наприкінці ХІХ ст. і в друге вони відродились в період нової економічної політики. До їх складу входило понад три тисячі товариств, які об'єднали близько трьох мільйонів громадян [30]. За радянської доби в період суцільної колективізації практично всі кредитні спілки були ліквідовані.

В незалежній Україні такі об'єднання з'явилися у 1992 році. В сучасних умовах вони проводять свою діяльність відповідно до Закону України «Про кредитні спілки». Згідно з цим документом «кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки».

Кредитна спілка утворюється за професійною, територіальною чи іншою ознакою, яка зазначається в статуті і є визначальною при прийнятті до неї нових членів. Засновують спілку не менше 50 осіб, які шляхом здійснення вступних, обов'язкових або додаткових внесків формують її початковий капітал. На відміну від підприємницьких структур капітал спілки не є фіксованим і збільшується за рахунок вступу нових членів.

Управління спілкою здійснюється на демократичних засадах: незалежно від моменту вступу чи розміру внеску, кожен учасник має право одного голосу. Спілка є відкритою організацією, в якій кожному гарантовано вільний вхід і вихід. Найвищим органом є загальні збори, на яких з числа їх учасників формують: постережну раду (представляє інтереси членів кредитної спілки в період між загальними зборами, що скликаються раз на рік), ревізійну комісію (контролює фінансово-господарську діяльність кредитної спілки), правління кредитної спілки (виконавчим органом, що здійснює керівництво її поточною діяльністю), кредитний комітет (відповідальний за організацію кредитної діяльності спілки).

Фінансовий характер діяльності кредитних спілок робить їх подібними до банків. Між цими структурами є багато як спільного, так і відмінного. Спільним є те, що і банки, і кредитні спілки діють як фінансові посередники, створені для задоволення потреб споживачів у фінансових ресурсах. Вони мають можливість акумулювати кошти від тих, хто має нині їх надлишок і передавати тим, хто відчуває в них нагальну потребу.

Принциповою відмінністю між цими структурами є мета діяльності кожної з них: отримання прибутку для банку і надання фінансових послуг для кредитної спілки.

У сфері бізнесового мікрокредитування, особливо в селах, кредитні спілки є чи не єдиним джерелом фінансування малих та середніх підприємств. До їх переваг можна віднести максимальну наближеність до безпосередніх отримувачів послуг, а також можливість позичальника за спрощеною схемою отримати кредит навіть к незначних розмірах. Кредитні спілки також мають змогу зважено підходити до відбору членів, а отже, і до своїх клієнтів, тому при видачі кредиту можна не так ретельно перевіряти кредитоспроможність позичальника.

Отже, головну мету діяльності кредитної спілки можна визначити як фінансовий та соціальний захист своїх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування, фінансової підтримки підприємницьких ініціатив та надання їм інших фінансових послуг.

Станом на 15 грудня 2004 р. в Україні було зареєстровано понад 500 кредитних спілок. Їх чисельність становила 150 тис. осіб. Більше всього таких спілок було створено у Київській, Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях [31]. Це позитивно вплинуло на розвиток малого і середнього підприємництва взагалі і в агропромисловому комплексі зокрема.

На принципах підприємництва почали функціонувати виробничі структури переробної промисловості. Це відбулося, насамперед, на підприємствах харчової промисловості – заводах, які переробляють різну сільськогосподарську сировину, цукрові, консервні, олійні, по виробництву вина тощо. Споживаючи понад 50% продукції сільського господарства України, вони, в свою чергу, у значній мірі забезпечують тваринництво кормовими ресурсами за рахунок вторинних відходів виробництва і вироблених кормових продуктів.

Харчова промисловість України представлена більш як 40 спеціалізованими галузями і виробництвами, які об’єднані у м’ясну, молочну, рибну та інші галузі. Харчову продукцію виробляють також підприємства мукомольно-круп’яної і комбікормової промисловості. До структури харчової промисловості відносять і хлібозаводи. Характерно, що у сільській місцевості, як в цілому по Україні, кількість підприємств харчової промисловості по суті не скоротилась. В ряді регіонів їх кількість навіть зросла, що призвело до збільшення кількості робочих місць. Це дало можливість значній кількості сільськогосподарських товаровиробників, особливо працівникам радгоспів, колгоспним механізаторам працевлаштуватися.

У сільськогосподарському виробництві та сільській місцевості зайнято близько чверті працездатного населення України. Частка сільського господарства у загальному валовому внутрішньому продукті усієї економіки України (валовій доданій вартості) становить близько 16%. Сільське господарство відіграє також важливу роль у розвитку харчової індустрії та переробної промисловості, забезпечуючи їх сировиною.

Сільське господарство та сільська місцевість відігравали та відіграють також дуже важливу роль у збереженні історичних, культурних та етнографічних традицій українського народу, збереженні та відтворенні землі та інших природних ресурсів, охорони довкілля. Сільська місцевість може також бути об'єктом туризму та місцем відпочинку громадян.



Таким чином, становлення підприємництва в аграрному секторі України було зумовлено необхідністю переходу до ринкової економіки, тому можно виділити такі етапи: перший – 80-ті роки ХХ ст. до моменту проголошення політичної незалежності України – серпень 1991 р.; другий – з серпня 1991 р. по жовтень 1994 р., визначена загальна концептуальна суть економічної реформи та найважливіших механізмів її здійснення; третій – з 1994 р. до кінця 1999 р., характеризується тим, що була спроба інтегрувати традиційні методи господарювання з новітніми, ринковими; четвертий – почався з встановленням на початку 2000 р. нової системи господарювання на основі Національної програми розвитку підприємництва і цей етап продовжується до сьогодення.

  1. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). Ф. 1. Оп. 32. Спр. 1643. Арк. 42.

  2. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 11. Спр. 20. Арк. 13, 20.

  3. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі – ЦДАВО України). Ф. 2. Оп. 15. Спр. 1982. – Арк. 119.

  4. ЦДАГО України. Ф. 1 Оп. 2. Спр. 297. Арк. 9.

  5. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 25. Спр. 3177. Арк. 5.

  6. ЦДАВО України. Ф. 27. Оп. 22. Спр. 7492. Арк. 54.

  7. Падалка С.С. Українське село в контексті політики тоталітарної держави (60-80-ті роки ХХ ст.). – К.: Український центр духовної культури, 2003. – С. 35.

  8. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 42. Спр 2625. Арк. 123.

  9. Державний архів Київської області.. Ф. 880 Оп. 16. Спр.1057. Арк. 30, 33.

  10. Аграрні проблеми подальшого розвитку аграрного сектора економіки України // Ред. колегія Л.Ю. Беренштейн, І.І. Ібатуллін, С.С. Коломієць, В.П. Лисенко. – К., 2004. – С. 53.

  11. Про державну підтримку малого підприємництва. Закон України. 19 жовтня 2000 року. – Урядовий кур’єр. – 2000, 22 листопада; Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні. Затверджено Законом України від 21 грудня 2000 року. – Урядовий кур’єр.- 2001, 14 березня.

  12. Дефіцит фінансових інструментів у малому бізнесі. Інтерв’ю кореспондента «Урядового кур’єра» В. Кузьменка із директором Українського фонду підтримки підприємництва С. Журавльовим. – Урядовий кур’єр. – 2003, 3 червня.

  13. Офіційний вісник України. – 1998. - №  19. – Ст. 676; Литвин В. Україна: хроніка поступу. 1991-2001. – С. 409.

  14. Укрінформ «УкрАгроПортал». – 2003, 22 травня.

  15. Табаченко О. Рада відстоює інтереси підприємців // Урядовий кур’єр. – 2003, 3 вересня. – № 163.

  16. Мікрофінанси ідуть у регіони. – Галицькі контракти. - № 17-18, 2003. – С. 9.

  17. Поточний архів Українського інституту соціальних досліджень. Довідка про громадські молодіжні організації України. – 2003. Липень.

  18. Каталог громдський організацій м. Харкова та Харківської області. – Харків: Благодійний фонд «Громадські ініціативи», 2002. – С. 14, 15, 22.

  19. Скорик М. САМі серед своїх. Союз аграрної молоді не збирається полишати село. – Україна молода. – 2001, 3 квітня. - № 61. – С. 6.

  20. Кучер Н. Власна справа на селі. – Наша газета +. – 2003, 11 липня. - № 26 (217).

  21. В Черкасской области состоялся Всеукраинский семинар «Кредитное обеспечение в развитии предпринимательства в сельской местности». http://www.uabanker.net/daily/ 2003/05/052703_1530.shtml

  22. Громадські слухання на тему «Мале підприємництво в сільській місцевості реалії, проблеми, перспективи». http://icp.org.ua/ukr/aspekt/economy/pidpryem/podii/gromadski sluhannja 45.html

  23. Поточний архів Державного комітету з питань сім'ї та молоді, інформація про проведення другого етапу програми «Власна справа». – 2003. Вересень.

  24. Статут Всеукраїнської громадської організації «Національна Асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України». Національна Асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України.В документах, матеріалах і фотографіях. – Березень 2003 – квітень 2004. – К., 2004. – С. 10, 11.

  25. Пточний архів Міністерства аграрної політики України. Департамент реформування і ринкових відносин. Зведені дані про форми господарювання в аграрному секторі економіки України. – 2005. Лютий.

  26. Чаянов А.В. Основные идеи и формы организации сельскохозяйственной кооперации. – М.: Наука, 1991. – С. 75.

  27. Краснопольський Я. Компанія «Райз» лідер українського бізнесу. – Агробізнес сьогодні. Газета підприємців АПК. - № 10 (75). – Червень 2005 року. – С. 24.

  28. Від зернини – до хлібини. – Урядовий кур’єр. – 2005, 3 листопада. - № 209.

  29. Гнатюк С. Навіщо підкладати свиню галузі свинарства. – Урядовий кур’єр. – 2005, 10 листопада. - № 214.

  30. Програма «Сільский підприємець» // Фермер України. – 2005, травень. – № 10 (115).

  31. Кредити для спілчан. – Урядовий кур’єр. – 2004, 30 жовтня.

Совецкая Т.Г.

Особенности становления предпринимательства

в аграрном секторе Украины (80-е гг. – начало ХХІ в.).

В статье раскрываются основные тенденции в развитии малого предпринимательства в аграрном секторе экономики Украины в период 80-х гг. ХХ – в начале ХХІ в. Выделено четыре этапа его становления. Проанализировано основные законодательные и нормативные акты, которые содействовали возникновению новых организационно-правовых форм хозяйствования и собственности в аграрном секторе, деятельность учреждений и организаций (в т.ч. общественных), их целевые программы, направленные на стимулирование развития малого предпринимательства на селе. Отдельно рассматривается деятельность кооперативов и кредитных союзов, как структур, которые действуют на началах предпринимательства.

Ключевые слова: развитие малого предпринимательства, этапы становления, аграрный сектор экономики, организационно-правовые фомы хозяйствования, кооператив, кредитный союз.

Soveckaya T.G.

Features of becoming of enterprise in the agrarian sector of Ukraine

(80th – beginning ХХI century).

In the article basic tendencies in development of small enterprise in the agrarian sector of economy of Ukraine in the period of 80th ХХ – at the beginning ХХІ сentury are disclosed. Four stages of its becoming are selected. Basic legislative and normative acts which assisted the origin of new legal forms of management and propert in an agrarian sector, activity of establishments and organizations (including public), their having a special purpose programs, directed on stimulation of development of small enterprise on the country, are analysed. Activity of cooperative stores and credit unions as structures which operate on beginnings of enterpriseis separately examined.

Keywords: development of small enterprise, becoming stages, agrarian sector of economy, organizacionno-pravovye fomy managements, cooperative store, credit union.
УДК 316.3:329"19"(477) Левчук К.І.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Схожі:

Вісник аграрної історії iconМетодичний вісник: форми науково-методичної роботи
Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська. – Івано-Франківськ: оіппо, 2009
Вісник аграрної історії iconВідділ мистецтв Мистецький вісник
Мистецький вісник : реком бібліограф покажч. / уклала Ю. В. Калмикова; Упр культури облдержадміністрації; Обласна бібліотека для...
Вісник аграрної історії iconUS1.docx [біографія міністра аграрної політики]

Вісник аграрної історії iconІнформаційний вісник №10 листопада 2010 року Інформаційний вісник стр. 5листопада 2010 року

Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики та продовольства України Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine
Органічний навчальний тур, що охоплює виробництво, переробку та реалізацію органічної продукції
Вісник аграрної історії iconМіністерство аграрної політики І продовольства україни могилів-подільський технолого-економічний коледж
В пошуковій роботі ґрунтовно подається краєзнавчий матеріал про визначні пам’ятки
Вісник аграрної історії icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка