Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



Сторінка10/17
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.99 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

ЛІТЕРАТУРА

  1. Автономова Н. С. О философском переводе / Н . С. Автономова // Вопросы философии. – 2006. – № 2. – С. 89–101.

  2. Азарова Н. М. Язык философии и язык поэзии – движение навстречу (грамматика, лексика, текст) / Наталья Михайловна Азарова. – М. : Логос, 2010. – 496 с.

  3. Акуленко В. В. Світова лінгвістика ХХ – ХХІ століть : міжнародне взаємопорозуміння та його обмеженість / В. В. Акуленко // Лінгвістика ХХІ століття : нові дослідження і перспективи. – К. : Логос, 2006. – № 1. – С. 3−10.

  4. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. – М. : Изд-во иностр. лит-ры, 1961. – 394 с.

  5. Бахтин М. М. К методологии литературоведения / М. М. Бахтин // Контекст. – М. : Наука, 1975. – С. 203−212.

  6. Варнавская О. О. Особенности языка философского научного текста : дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / Оксана Олеговна Варнавская. – Ростов-на-Дону, 2005. – 159 c.

  7. Демьянков В. З. Текст и дискурс как термины и как слова обыденного языка / В. З. Демьянков // Вопросы филологии. – 2007. – С. 86−95.

  8. Гафаров Х. С. Герменевтическая интерпретация философского текста / Х. С. Гафаров // Современная философия как феномен культуры : исследовательские традиции и новации. Материалы научной конференции. – Сер. “Symposium”. – Вып. 7. – СПб. : Санкт-Петербургское философское общество, 2001. – Режим доступа : http://anthropology.ru/ru/texts/gafarov/ modern_09.html

  9. Козлова А. В. Семантика и прагматика возможных миров в контексте философского дискурса прагматизма: опыт лингвистического исследования : дис. … канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / Александра Вячеславовна Козлова. – Иркутск, 2009. – 193 c.

  10. Кралечкин Д. Ю. Перевод одного шума : послесловие переводчика / Д. Ю. Кралечкин // Жак Деррида. Письмо и различие. – М. : Академические проект, 2000. – С.476–493.

  11. Лисицына Е. В. Лингвистические особенности философского дискурса П. А. Флоренского : дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / Евгения Викторовна Лисицына. – Ставрополь, 2006. – 205 с.

  12. Малиновська І. В. Лінгвістичний аналіз філософського дискурсу : питання ідентифікації і характеризації (на матеріалі сучасного англомовного філософського дискурсу) / І. В. Малиновська // Лінгвістика ХХІ століття : нові дослідження і перспективи / Гол. ред. А. Д. Бєлова. – К. : Логос, 2009. – С.157–166.

  13. Малиновська І. В. Феноменологічний дискурс і феноменологія перекладу : проблеми методології і практики / І. В. Малиновська // Studia Linguistica : зб. наук. пр. до 80-річного ювілею проф. Ф. О. Нікітіної. – Вип. 4. – К. : Вид-во Київськ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. – С. 96–104.

  14. Могилянський історико-філософський семінар “Історико-філософське знання в Україні : стан і перспективи”. – Режим доступу : http://www.philosophy.ua/ua/lib/regular/ukma/? doc:int=185

  15. Мамардашвили М. К. Как я понимаю философию / Мераб Константинович Мамардашвили. – М. : Прогресс, 1992. – 367 с.

  16. Мамардашвили М. К. Лекции по античной философии / Мераб Константинович Мамардашвили – М., 1991. – Режим доступа : http://psylib.org.ua/books/mamar01/txt01.htm

  17. Миронов В. В. Специфика гуманитарного познания и философия как интерпретация (деконструктивизм или конструктивизм?) / В. В. Миронов // Вестник Московского университета. Сер. 7. Философия. − 1998. − № 6. – С. 3–29.

  18. Сергеева Е. В. Русский религиозно-философский дискурс “школы всеединства” : лексический аспект : дис. … доктора филол. наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / Елена Владимировна Сергеева. – СПб., 2002. – 469 с.

  19. Wittgenstein L. Culture and Value (in collaboration with Heikki Wright) : Еd. G. H. Von Nyman. – Oxford : Basil Blackwell, 1980. – Режим доступу : http://faculty.ed.uiuc.edu/ burbules/syllabi/Materials/CHAP9.html


ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ


  1. Benacerraf P. God, the Devil, and Gödel / P. Benacerraf // Etica & Politica / Ethics & Politics. – Princeton University, 2003. – № 1. – Режим доступу : http://www.units.it/~dipfilo/etica_e_ politica/2003_1/3_monographica.htm

  2. Evans Jud. Heidegger’s Ontological Confusion / Jud Evans. – The Athenaeum Library of Philosophy, 2010. – Режим доступу : http://yandex.ua/yandsearch?text=Heidegger%27s+Confusions %282004%29&clid=46510&rdrnd=242908&lr=143

  3. Foot P. Moral Dilemmas : and other topics in moral philosophy / Philippa Foot. – Oxford : Oxford University Press, 2003. – 213 p.

  4. Griffin E. A First Look at Communication Theory / Em Griffin. – McGraw Hill : Humanities, Social Sciences, Languages, 2008. – 560 p.

  5. Jayemanne D. How-to-do-things-with-images // Darshana Jayemanne. – Режим доступу : http://blogs.arts.unimelb.edu.au/refractory/2009/11/18/how-to-do-things-with-images-darshanajayemanne

  6. Mead C. Martin Heidegger – Nazi philosopher / C. Mead // Philosophical Discussions. –
    2007. – Режим доступу : http://heidegger.an-archos.com/archive/martin-heidegger-nazi-philosopher

  7. Rorty R. Philosophy-envy / R. Rorty // The Free Library by Farlex. – Режим доступу :
    http://www.thefreelibrary.com/Philosophy-envy.-a0131456068

  8. Wagner P. The linguistic turn and other misconceptions about analytic philosophy / P. Wagner // Critique & Humanism, 2010. – 13 p. ­­­– Режим доступу : http://www.eurozine.com/articles/ 2010-06-10-wagner-en.htm

  9. Wilson Ch. Against Mass Society / Ch. Wilson // Green Anarchy. – Режим доступу : http://www.primitivism.com/mass-society.htm

  10. Wilson Ch. How a Libertarian Capitalist Became a Libertarian Socialist / Ch. Wilson // Critiques of Libertarianism. – 2007. – Режим доступу : http://world.std.com/~mhuben/wilson_1.html

STANCE: ПОЗИЦІЯ СУБ’ЄКТА ДИСКУРСИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МОРОЗОВА О. І.

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
У статті проаналізовано, як комунікант позиціонує себе в дискурсі; визначено ситуативно зумовлену, прагматичну та інтеракційну природу позиціонування, розглянуто його різновиди; описано лінгвістичні рефлекси та дискурсивні ефекти нещирого позиціонування.

Ключові слова: дискурс, дискурсивний ефект, нещире позиціонування, комунікант.
В статье анализируется, каким образом коммуникант позиционирует себя в дискурсе; определется ситуативно обусловленная, прагматическая и интеракциональная природа позиционирования, рассматриваются его разновидности; описываются лингвистические рефлексы и дискурсивные эффекты неискреннего позиционирования.

Ключевые слова: дискурс, дискурсивный эффект, неискреннее позиционирование, коммуникант.
The article attempts to elucidate how a communicating individual engages in stance-taking in discourse. The situated, pragmatic and interactional nature of stance-taking is taken into account, varieties of stance are considered. Linguistic reflexes and discourse effects of insincere stance-taking are described.

Key words: discourse, discourse effect, insincere stance-taking, a communicating individual.
Початок ХХІ століття знаменував новий етап у дослідженні проблеми ролі суб’єкта в дискурсивній діяльності. Ця роль визначається у термінах поняття “позиції суб’єкта” (з англ. − stance). Останнім часом з’являються монографії, у назвах яких фігурує слово stance або його похідні [11; 13; 15; 17; 18]. Цій проблемі присвячено спеціалізовані випуски журналів [9], проводяться наукові симпозіуми та конференції, видаються численні статті. Усе це є свідченням безсумнівної актуальності порушеної у статті проблематики.

Незважаючи на інтенсивність наукового пошуку у цій сфері, зміст та обсяг поняття позиції суб’єкта, за свідченням дослідників [10; 14], демонструють варіативність. Так, позицію суб’єкта визначають як особисті почуття, ставлення, ціннісні судження або оцінки [8, p. 87], ставлення мовців до своїх слів та текстів, співрозмовників та аудиторії, а також до контексту, на який вони реагують і який одночасно конструюють [14, p. 4] тощо.

Близькими за значенням до терміна “stance” є такі англомовні термінологічні найменування, як subjectivity (суб’єктивність), evaluation (оцінка), intensity (інтенсивність), affect (афект), evidentiality (евіденційність), hedging (обмеження), footing (опора), alignment (вирівнювання), modality (модальність), stand (позиція, точка зору), position (позиція) тощо. У східноєвропейських гуманітарних науках вживаються й інші еквіваленти терміна “stance”: “пропозиційна / ментальна / когнітивна / смислова установка”, “пропозиційне / інтенсіональне відношення”, “точка зору”, “модус”, “модальність”, “думка”, “погляд”, “позиція” тощо.

Аналізуючи ситуацію термінологічної невизначеності, Р. Енглбретсон [10, p. 2] зазначає, що існують два принципово відмінні шляхи виходу з ситуації, що склалася. Перший з них – це шлях “академічного імперіалізму”, суть якого полягає в тому, щоб максимально обмежити зміст терміна “stance” і тим самим чітко відокремити його від близьких понять. Другий шлях – це “етнографічний підхід”, що витлумачує неоднорідність явища позиціонування (stancetaking) як дане; він скерований на створення моделі, яка може надати задовільне пояснення різноманіттю виявів присутності суб’єкта в мові та мовленні.

Обираючи другу альтернативу, віддаємо перевагу терміну “позиція суб’єкта” (або “суб’єктна позиція” як його варіант), оскільки його зміст є ширшим порівняно з термінами “пропозиційна / ментальна / когнітивна установка” та “пропозиційне / інтенсіональне відношення”. Щодо терміна “модус”, то він є більш специфічним, сфокусованим лише на одному з учасників комунікативної взаємодії. Порівняно з терміном “точка зору”, він позначає ширше поняття, охоплюючи не тільки епістемічний стан суб’єкта, а й інші стани – емоційні, реляційні.

Метою статті є уточнення змісту терміна “позиція суб’єкта” та виявлення особливостей нещирого позиціонування суб’єкта у дискурсі. Об’єктом аналізу є фрагменти художнього дискурсу, в яких відповідна позиція суб’єкта не є тематизованою, тобто реалізується, а не описується. Предметом є мовні рефлекси та дискурсивні ефекти цього виду позиціонування суб’єкта дискурсу.

Розум бачить у природі те, що сам заклав у неї [3, с. 217]. Це положення, сформульоване І. Кантом, означає, що для осягнення ментальним зором певного явища суб’єкта пізнання треба накинути на нього мережу понять і подивитися, наскільки це явище вміщується у неї. Зазначена мережа може бути утворена науковими теоріями або концептуальними сутностями соціокультурного плану (такими, наприклад, як пам’ять / архів [6], мовленнєвий жанр [1]), але незалежно від типу мислення – наукового чи повсякденного – у процесі пізнання суб’єкт органічно пов’язується з пізнаваним об’єктом.

В епоху класичного раціоналізму гносеологічна фігура суб’єкта, тобто того, кому належить провідна роль у пізнанні, перебувала поза фокусом уваги дослідників. Роль суб’єкта фактично зводилася до елемента екзистенційного “фону”, з якого виокремлюється об’єкт. Сучасна наука, відійшовши від традиційної схеми світосприйняття, керується відмінною – антропоцентричною – методологічною настановою, згідно з якою те, що ми бачимо, безпосередньо залежить від того, як ми дивимося на світ. Тому знання, отримане у процесі споглядання світу суб’єктом, неодмінно є суб’єктивно забарвленим. М. Фуко називає таке знання “реляційним” (з фр. – savoire relationnel), адже воно базується на відношенні (з фр. – le rélation) між суб’єктом та об’єктом [6, с. 262]. Ми здатні пізнати дійсність, наголошує М. Фуко, лише виставляючи себе незмінною точкою сходження усіх зв’язків, що встановлює наша свідомість між феноменами світу [6].

У сучасній науці істотних змін зазнає не тільки розуміння співвідношення суб’єкта й об’єкта, а й самої природи суб’єкта. Це вже “не свідомість мовця, не автор формулювання, а позиція, яка за певних умов може бути зайнята будь-якими індивідами” [7, с. 184]. Цей особливий суб’єкт позбавлений цілісності: “різні модальності висловлення замість того, щоб відсилати до синтезу або до об’єднувальної функції єдиного суб’єкта, виявляють його розсіювання <…>. До різних статусів, різних розташувань і різних позицій, які суб’єкт може займати або приймати під час вимови. До перервності площин, у яких він говорить. І якщо ці площини пов’язані системою відношень, то така система встановлюється не синтетичною діяльністю свідомості, яка тотожна собі самій, яка мовчить і передує будь-яким словам, а специфічністю мовної практики” [7, с. 87–88]. Отже, у світлі настанов антропоцентричної парадигми фігура суб’єкта дискурсивної діяльності є сукупністю позицій, які може посідати учасник спілкування.

У сучасних гуманітарних науках виокремлюються три основні типи позицій суб’єкта [5, с. 11]:


  1. соціальна (статусна) позиція, пов’язана з системою очікувань суспільства загалом або окремої соціальної групи;

  2. особистісна позиція, коли ставлення людини до дійсності виявляється у формі установок та цінностей;

  3. рольова позиція, або “роль”, “модель спілкування”, “стан Я”, “комунікативна установка”, тобто поведінка суб’єкта “тут і зараз”.

Ці позиції засвоюються індивідом у процесі його соціалізації у межах певної культури. Спочатку може здатися, що поняття позиції суб’єкта дискурсу стосується лише учасника дискурсу як індивіда, однак це не зовсім так. Позиція суб’єкта дискурсивної діяльності базується на тому, що він є як членом певної соціальної та культурної групи, так і учасником процесу конструювання соціального значення. Відтак, суб’єкт дискурсивної діяльності вступає у взаємодію з іншими відповідно до однієї позиції або декількох одночасно. Ці позиції можуть відповідати макрорівню конструювання соціальних значень (статусні позиції), мікрорівню (особистісні позиції) або індивідуальному рівню.

Усі ці позиції закладені в єдності “Я – Ти”, яка є предметом аналізу у теорії діалогічної взаємодії, філософській антропології, семіотиці культури. На основі положення про діалогічну природу людини, І. Ворожцева [2, с. 78] розмежовує два типи взаємодії комунікантів у діалогічному спілкуванні: Я-позицію та Ти-позицію. У Я-позиції відправним моментом у спілкуванні є Я, що вбирає у себе Ти (це − фузійний тип висловлювання), а в Ти-позиції цією точкою є, відповідно, Ти (це − делімітативний тип, адже Я і Ти існують окремо). Фузійний тип висловлювання можна охарактеризувати як егоїстичний (Я розпоряджаюсь за іншого) або конформістський (Я вбудовуюсь в іншого: як він скаже, так і буде), а делімітативний тип – як спрямований на рівнопартнерство комунікантів.

Дискурсивним позиціям “Я” та “Ти” притаманні різні за характером дискурсивні стратегії [2, с. 79−82]. Так, стратегія вибудовування діалогічної взаємодії від Я виражається у тому, що суб’єкт висловлює свої судження, оцінки, ставлення до предмета розмови, припускаючи – частіше всього позасвідомо, – що адресат уже включений у ситуацію спілкування та поділяє його знання про ситуацію та предмет розмови; крім того, усе це є так само значущим і для його співрозмовника, і для нього самого. У когнітивному плані цю позицію характеризує апеляція до емоцій, що виявляється у пріоритеті цінностей стосовно фактів, оцінки щодо інформування, тобто перевага емоційного над раціональним.

Ти-позиція суб’єкта у спілкуванні, навпаки, передбачає організацію діалогічної взаємодії суб’єктів, віддалених один від одного у своїх поглядах та почуттях: простір кожного з них має власні межі, а дискурсна взаємодія будується шляхом залучення “Ти” до кола обговорюваних проблем, у зв’язку з чим чітко окреслюється ситуація та пояснюються її елементи. Ти-позиції притаманна першочергова значущість інформування, здійснення впливу шляхом апелювання до ситуативних опор, до раціонального.

Позиція суб’єкта має фонову природу: відіграє важливу роль у процесах смислотворення у дискурсі, але сама при цьому безпосередньо не представлена в мовленні, хоча й не приховується свідомо. Ця позиція не помічається тому, що є передумовою, яка надає визначеності змісту висловлення.

У дослідженні позиції суб’єкта можна йти двома основними шляхами. Перший з них – це використання природної мови як джерела даних щодо суб’єктної позиції. Матеріалом аналізу в цьому разі виступають її метарепрезентації, тобто фрагменти дискурсу, в яких позиція суб’єкта є тематизованою, наприклад: “What I saw after I woke up looked real to me. I dont think hes your guy” [19, р. 60].

У наведеному фрагменті експліковано такі суб’єктні позиції, як алетична, що стосується ступеня впевненості мовця в істинності пропозиції (looked real to me) та епістемічна щодо знання та думки мовця (I dont think). Іншими різновидами позицій суб’єкта дискурсу є аксіологічна (оцінна), деонтична (зазначається належність, необхідність), евіденціальна (вказується джерело інформації, що передається висловленням), афективна (стосується емоцій та почуттів), реляційна (встановлюється позиція суб’єкта щодо його співрозмовника, наприклад: “Хто ти такий, щоб наказувати мені?”) [14, p. 6] тощо.

Інший шлях полягає у зверненні до контрастів (дистинкцій, або відмінностей, за П’єром Бурд’є) з метою отримання відомостей про характер суб’єктної позиції. Як зазначає О. Джаф, не існує цілком нейтральної позиції щодо власного висловлення (“нейтральність сама по собі є позицією”), позиціонування суб’єкта вбудовано у сам акт комунікації [14, с. 1]. Для того, щоб ця позиція стала “видимою”, необхідно, аби вона змінилася у ході дискурсу, або щоб їй було експліцитно протиставлено альтернативну позицію.

Попри розробку у сучасній лінгвістиці предметного поля, дотичного до поняття суб’єктної позиції, до аналізу контрастів дослідники звертаються спорадично, як правило, розглядаючи інші явища, онтологічно споріднені з аналізованим. Так, наприклад, Е. Окс [16] переконливо продемонструвала у своєму аналізі засобів мовного маркування гендеру, що лінгвістичні змінні, які протягом тривалого часу інтерпретувалися як безпосередні вияви гендеру, насправді мають з цією категорією зв’язок, опосередкований позицією суб’єкта. Зокрема, використання жінками “пом’якшувальних” (mitigating) мовних засобів у проханнях та запитах, уважає вчена, не є прямим виявом фемінінності, а скоріше пов’язане з позицією, що нав’язується жінкам (а також іншим членам суспільства, позбавленим влади) тими, хто наділений цією владою (у тому числі, чоловіками стосовно жінок). Отже, у цьому випадку протиставляються “владна” та “підлегла” позиції.

Розглянемо детальніше випадки контрастивного вияву позиції суб’єкта, зосередивши увагу на нещирому позиціонуванні суб’єкта в дискурсі. Функціональним призначенням термінологічного новоутворення “нещире позиціонування” є систематизація доволі різнорідних способів конструювання учасником дискурсу своєї суб’єктної позиції (удавання, неправда, ухиляння, приховування, фігуральність, жартування, іронізування тощо), спільним для яких виступає те, що мовець усвідомлює невідповідність змісту свого повідомлення (вербального або невербального) дійсному стану речей.

Суть удавання, що є найтиповішим випадком нещирого позиціонування суб’єкта дискурсу, полягає у викривленні ним інформації щодо своїх емоцій, оцінок, суджень, поглядів, переконань, думок тощо. Ця інформація може передаватися вербально та / або невербально. Розглянемо приклад: “At least Korea was interesting.” Which needled Peterson a little. <…> Peterson said, “The town of Bolton is plenty interesting.” “The dead guy?” “Yes,” Peterson said. Then he paused. What dead guy?” Reacher smiled. “Too late to take it back [19, р. 38].

У цьому дискурсивному фрагменті Джек Ричер провокує свого співрозмовника, поліцейського Ендрю Петерсона, видати інформацію щодо одного вбивства, яке дуже цікавить першого. Для цього він подає у фіктивному вигляді своє ставлення до життя м. Болтон, де й трапилося вбивство, імплікуючи висловленням At least Korea was interesting, що вважає його нецікавим. Петерсон, який є мешканцем цього міста, заперечує сказане, але при цьому мимоволі надає Ричерові бажану інформацію. Отримавши підтвердження своїх підозр, Ричер продовжує демонструвати вдавану позицію незацікавленості та експлікує своє справжнє ставлення до ситуації (Reacher smiled. Too late to take it back”). Отже, вдавана позиція, яку мовець обрав спочатку, стає “видимою” завдяки контрасту з його справжнім ставленням до предмета обговорення.

У художньому тексті нерідко застосовується метамовленнєвий коментар до висловлень героїв. У випадку вдавання його призначенням є характеризація справжньої позиції суб’єкта. Доведемо це на прикладі: “Go ahead and shoot him, Charles,” Drummond said, as if growing bored. Probably he sought to calm Charlie” [20, р. 134].

Удавана позиція нудьги, яку демонструє учасник озброєної сутички (Драмонд), есплікується у цій ситуації паралінгвально, що зумовлює необхідність відповідного метамовленнєвого коментаря у художньому тексті (Drummond said, as if growing bored). Справжня позиція суб’єкта мовлення, яка визначається далі – турбота про іншого (sought to calm Charlie), контрастує з удаваною не тільки за своїм характером, але й за бенефактивною спрямованістю: продукуючи висловлення, Драмонд ставить мету не задовольнити власну потребу, а заспокоїти іншу особу. Однак сама суб’єктна позиція вдавання належить до Я-типу, оскільки суб’єкт, обираючи її, “ніби втягує Ти у своє силове поле” [2, с. 80].

Неправда відрізняється від удавання тим, що здійснюється переважно вербальним способом, а змістом відповідного висловлення є, як правило, будь-який стан речей у світі, крім ментального та емоційного стану суб’єкта мовлення. Ситуація, у якій вербалізується неправда, у художній літературі зазвичай супроводжується метамовленнєвим коментарем, де експлікується справжнє становище. Проілюструємо сказане прикладом: “As for you, Charlie, if I hadn’t agreed to turn you over, I would have been charged with aiding and abetting federal fugitives and obstruction of justice, for starters. Still, I agreed to it only after I was given complete assurance that you would, truly, walk away.” Charlie took it for granted that she was lying. “Don’t sweat it,” he said. These mix-ups happen all they time [21, р. 129].

Мати, яка погодилася передати свого сина федеральним службовцям, що його переслідують, намагається виправдатися шляхом неправди перед сином (Чарлі), якому врешті-решт вдалося позбутися переслідувачів. Промовляючи ланцюжок неправдивих висловлень, вона позиціонує себе люблячою матір’ю, яка заздалегідь подбала про безпеку власного сина. Коментар Чарлі (Charlie took it for granted that she was lying) доводить, що син не вірить матері та засуджує її, але, в свою чергу, сам займає нещиру позицію в дискурсі, висловлюючи своєрідні кліше у ситуації пробачення (“Dont sweat it,” he said. “These mix-ups happen all they time”). Мовленнєва поведінка Чарлі може бути кваліфікована як нещирість, а не неправда, адже він імплікує пробачення і не промовляє відповідну перформативну формулу. Отже, тут можемо спостерігати ситуацію “подвійного контрасту”: висловлена суб’єктна позиція матері контрастує з її реальною позицією, а імплікована позиція сина – з його справжнім ставленням до ситуації. За Е. Гоффманом, це ситуація “реверсування фрейму” (reversal of frame) [12, p. 177], суть якої полягає у введенні співрозмовника в оману. Позиція суб’єкта промовляння неправди – це також Я-позиція, оскільки для успішності неправди той, хто її говорить, має добре оцінити свого співрозмовника, передбачити його можливу реакцію, тобто, власне кажучи, усвідомити його позицію.

Дуже поширеною в англомовних культурах є “жартівлива” позиція, яку можна вважати маргінальним різновидом нещирості, оскільки мовець не намагається приховати справжній стан речей, а, навпаки, акцентує інконгруентність між реальною та вигаданою ситуаціями. Жартівлива позиція в англомовних культурах не передбачає застосування “готових жартів” як різновиду фольклорних текстів: у цих культурах перевага віддається спонтанному гумору, який не завжди є очевидним для представників інших культур; навіть у самих англійців та американців іноді виникають труднощі з однозначною ідентифікацією жартівливої позиції мовця.

Розглянемо приклади спонтанного гумору, в основі яких лежать різні когнітивні механізми: “Reacher asked, “What am I waiting for?” “We wanted you to offer the same hospitality we offered the others.” “But I was a harder sell?” Holland smiled a tired smile. “Not really. Andrew Peterson voluteered to take you in himself. But he’s busy right now. So you’ll have to wait [19, p. 32].

Цей діалог відбувається між поліцейським (Голанд) та одним із пасажирів автобусу, що зазнав аварії, Ричером. Останній запитує, чому він має досі один чекати у приміщенні поліцейського відділку. Голанд відповідає, що мешканці міста вже забрали інших пасажирів додому, на що Ричер реагує метафоричним жартом, порівнюючи ситуацію гостинності з аукціоном (But I was a harder sell?). Голанд визнає, що оцінив жарт за допомогою невербального знака (втомленою посмішкою) та продовжує розмову, дотримуючись попередньої позиції – абсолютно серйозної. Позиції мовців у цій ситуації контрастують на лініях “серйозно” :: “несерйозно”, “буквально” :: “образно”, а метою мовця, що займає жартівливу позицію, є намагання зробити атмосферу спокійною.

Контрастують за параметром “серйозність” :: “несерйозність” і жарти, побудовані на встановленні хибних каузальних зв’язків: “How much medical training did you get?” “Worried about food here?” “I’d like to know things, too.” “I didn’t get much medical training, really. I was trying to make the old folks feel better, that’s all [19, р. 39].

Запитання щодо своєї медичної підготовки Ричер жартівливо спрямовує в інше русло, витлумачуючи його як непряме прохання надати медичну допомогу від шлункового розладу, спричиненого поганою їжею. Цю суб’єктну позицію можна зрозуміти як намагання ухилитися від серйозної розмови про справжні мотиви, що пояснили б його несанкціоноване перебування в екскурсійному автобусі під час аварії, або принаймні як спробу виграти трохи часу на обмірковування відповіді. Однак ця тактика не спрацьовує і його співрозмовник продовжує дотримуватися позиції, якій властива цілковита серйозність.

На відміну від удаваної та неправдивої суб’єктних позицій, що є Я-орієнтованими, жартівлива позиція є Ти-скерованою, адже суб’єкт, що її обирає, залучає свого співрозмовника до ситуації, нічого не приховуючи, чітко окреслюючи та пояснюючи її елементи [2, с. 81].



Отже, зміст терміна “позиція суб’єкта” вважаємо за доцільне тлумачити широко – як ставлення суб’єкта мовлення до комунікативної ситуації загалом або будь-якого її окремого компонента – співрозмовника, самого висловлення (його змісту або форми), ситуативних умов його промовляння зокрема. Позиція суб’єкта дискурсивної діяльності може бути встановлена шляхом аналізу відповідних дискурсивних маркерів або завдяки виявленню контрастних позицій: позиція суб’єкта стає “видимою”, якщо зазнає змін, спотворюється або зіставляється з іншою суб’єктною позицією, наприклад при вдаванні, неправді, жарті тощо. Неправді та вдаванню притаманна Я-позиція, а при жарті дискурсивна взаємодія вибудовується від Ти.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Схожі:

Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconВісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія
Прагматичне навантаження силенціальних знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconНавчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconКонтекстуально-інформаційна модель Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Упродовж 2000 року в рамках ндр "Моніторинг та інформаційне моделювання змі" (керівник проф. Різун В. В.) здійснювалося дослідження...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconПерсональний склад Вченої ради Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка За посадою
Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconФілософське осмислення проблеми тероризму
Фоменко А. М. Філософське осмислення проблеми тероризму //Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія:...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconВісник львівського університету філософсько-політологічні студії
Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2010. Вип. 285 с
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка