Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



Сторінка5/17
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Роль культурного фактора при формировании метафорических корреляций. Вопрос о культурной обусловленности (идиоэтничности) и универсальности концептуальных метафор поднимается в связи с их разделением на примарные и комплексные, а также в связи с их неконвенциональностью и конвенциональностью.

В соответствии с теорией концептуальной метафоры, данные нашего телесного опыта объясняют причины появления метафор, но не предопределяют их форму, поскольку кроме телесного опыта в метафорах задействован и опыт культурный [16, c. 241]. В целом ряде работ, развивающих эту идею, отмечается, что в метафорах, широко представленных в единицах языка, отслеживаются различные случаи использования культурных моделей. Более того, модели культуры даже могут влиять на конструирование телесного опыта или же служить для него основой. С одной стороны, образные схемы, возникающие в результате обобщения сенсорных данных, могут возникать в результате культурно обусловленных взаимодействий. С другой стороны, люди могут приписывать культурную значимость различным телесным процессам и продуктам – дыханию, рождению, крови, поту, слезам и т.п. [4, c. 154; 12].

В теории примарной метафоры положение о культурной детерминированности метафорических процессов распространяется лишь на комплексные метафоры. Дж. Грейди объясняет различие между примарными и комплексными метафорами следующим образом: примарные метафоры соотносят два “простых” понятия, относящихся к конкретным доменам нашего телесного опыта; комплексные метафоры соотносят целостные комплексные, богатые деталями домены опыта. Комплексные метафоры возникают в результате объединения нескольких примарных метафор, к которым могут добавляться общеизвестная информация, различные знания и верования, укорененные в данной культуре, и пр. [7; 8, с. 84]. Так, комплексная метафора ТЕОРИИ ЕСТЬ ЗДАНИЯ / THEORIES ARE BUILDINGS объединяет две примарные метафоры:

(1) УСТОЙЧИВОСТЬ ЕСТЬ СОХРАНЕНИЕ ВЕРТИКАЛЬНОГО ПОЛОЖЕНИЯ /

PERSISITING IS REMAINING UPRIGHT

(2) ОРГАНИЗАЦИЯ ЕСТЬ ФИЗИЧЕСКАЯ СТРУКТУРА /

ORGANIZATION IS PHYSICAL STRUCTURE

Отличительной особенностью теорий является их сложная организация, включающая модели, гипотезы, предпосылки, свидетельства и выводы. Кроме того, хорошая теория выдерживает проверку временем. Отличительной особенностью зданий является то, что они долгое время сохраняют вертикальное положение и имеют сложную физическую структуру. То есть, характеристики, объединяющие ТЕОРИИ и ЗДАНИЯ, являются именно теми, что представлены в референтах и коррелятах примарных метафор. Дж. Грейди [7] утверждает, что мы концептуализуем ТЕОРИИ как здания, поскольку в нашей культуре именно они являются прототипами вертикально стоящих объектов, имеющих сложную физическую структуру. Поскольку объединение примарных метафор в составе комплексной метафоры осуществляется с учетом тех или иных культурных аспектов, комплексные метафоры приобретают идиоэтничность, то есть разнятся от языка к языку.

В отличие от комплексных метафор, примарные метафоры универсальны, так как мотивирующие их примарные сцены суть элементы универсального базового сенсомоторного, эмоционального и когнитивного человеческого опыта, не зависящего от конкретной культуры [8, с. 85]. Определенные модели такого опыта либо являются врожденными, “встроенными” в нашу церебральную систему, либо приобретаются опытным путем, либо же становятся результатом того и другого. Повторяемость определенных метафорических моделей в различных культурах настолько разительна, что какой бы опыт не предопределял их появление, он должен быть основополагающим для человека в целом, а не относиться к каким-то локальным, культурно обусловленным практикам. К примеру, метафорическая модель БОЛЬШОЙ ЕСТЬ ВАЖНЫЙ встречается в большом количестве неродственных языков [8, с. 80-81]. В то же время, по мнению П. Лимы [21], подобные утверждения относительно независимости примарных метафор от культурного фактора требуют проверки на большем массиве данных.

Проблема культурной обусловленности метафор связана с проблемой их предсказуемости, конвенциональности. По словам Дж. Грейди [8, c. 97], возможности человеческого воображения в плане установления соответствий безграничны. Поэтому для создания метафор по сходству практически не существует ограничений. Метафоры же по взаимосвязи представляют собой рекуррентные типы специфического опыта, на формирование которых накладываются ограничения. Это особенно очевидно в примарных метафорах, демонстрирующих типы ассоциативных взаимосвязей, повторяющиеся в различных языках.



Изложенные выше основные постулаты теории примарной метафоры можно обсуждать на предмет их соответствия тому или иному явлению (можно, к примеру, дискутировать по поводу того, является ли примарная метафора метафорой как таковой). Однако такое обсуждение выходит за рамки настоящей статьи. Моей задачей был показ релевантности теории Дж. Грейди для анализа обширного пласта метафорических выражений, существующих в языке и в речи. Хочется верить, что данная статья позволит читателю составить изначальное общее представление о теории концептуальной метафоры и о теории первичной метафоры, а также даст толчок к более глубокому их изучению.
ПРИМЕЧАНИЯ

  1. Английское слово primary имеет значения “первичный, изначальный” и “первостепенный”. В названии термина primary metaphor это слово используется в первом значении. При переводе термина на русский язык возможны формулировки первичная метафора и примарная метафора. Вторая формулировка представляется более адекватной, поскольку слово примарный не является членом пары первичный – вторичный, за ним закреплено значение “первичный, изначальный”. При переводе термина на украинский язык уместна формулировка первісна метафора.

  2. В когнитивной лингвистике под доменом понимается любая связная область концептуализации, выступающая в качестве контекста для определения значения языкового знака [15, с. 147, 547]. Например, значения слов окно, дверь, стена являются концептами, относящимися к домену ЗДАНИЕ.

  3. В русскоязычных переводах терминов target concept (целевой концепт, концепт-цель, концепт-мишень и пр.) и source concept (исходный концепт, концепт-источник и пр.) отсутствует единообразие. Кроме того, предлагаемые термины неудобны для русскоязычного текста. В англоязычном оригинале в большинстве случаев используются редуцированные формы target и source, относящиеся и к концептам, и к доменам. Редукция предлагаемых русскоязычных терминов дает формы цель и источник, за которыми в научном тексте закреплены более широкие нетерминологические значения. В связи с этим в моих работах и работах моих учеников в качестве аналогов терминов target и source используются термины (концептуальный) референт и (концептуальный) коррелят, приводимые Н. Д. Арутюновой [1, с. 296] в списке соответствующих дефиниций компонентов метафоры.

  4. По сути, родовидовая метафора вряд ли является метафорой как таковой, с чем соглашается и Дж. Грейди [8, c. 91]. В лексической семантике это явление принято называть расширением значения – операцией, противоположной сужению значения.

  5. Для отечественной лингвистики эта точка зрения на момент ее появления не была чем-то новым, она отражала давно сложившийся взгляд на метонимию, существовавший в советской школе языкознания, где под метонимией понималось использования имени одного понятия для обозначения другого, смежного с ним понятия (например, имени части вместо имени целого: лицо вместо человек). При этом приоритет метонимии над метафорой никем не ставился под сомнение.


ЛИТЕРАТУРА
1. Арутюнова Н. Д. Метафора / Н. Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь / Ред. В. Н. Ярцева. – М. : Советская энциклопедия, 1990. – С. 296−297.

2. Evans V. Cognitive linguistics. An introduction / V. Evans, M. Green. – Edinburgh : Edinburgh University Press, 2006. – xxvi, 830 p.

3. Fauconnier G. The Way We Think: Conceptual blending and the mind’s hidden complexities / Fauconnier G., Turner M. – New York : New York Basic Books, 2002. – xvii, 440 p.

4. Gibbs R. W. Taking metaphor out of our heads and putting it into the cultural world / R. W. Gibbs // R. W. Gibbs, G. J. Steen (eds.). Metaphor in cognitive linguistics. – Amsterdam : John Benjamins, 1999. – P. 145−166.

5. Goossens L. Metaphtonymy: the interaction of metaphor and metonymy in expressions for linguistic action / L. Goossens // Cognitive Linguistics. – 1990. – № 1/3. – P. 323−340.

6. Grady J. Foundations of meaning: Primary metaphor and primary senses. Doctoral thesis. Linguistics Dept., University of California, Berkeley, 1997 / Grady J. – Режим доступа : www.il.proquest.com/uni/disserations

7. Grady J. THEORIES ARE BUILDINGS revisited / J. Grady // Cognitive Linguistics. – 1997. – № 8/4. – P. 267−290.

8. Grady J. A typology of motivation for conceptual metaphor: Сorrelation vs. resemblance / J. Grady // R. W. Gibbs., G. J. Steen (eds.). Metaphor in cognitive linguistics. – Amsterdam : John Benjamins, 1999. – P. 79−100.

9. Grady J. Metaphors as inputs to conceptual integration / J. Grady // A. Hougaard, N. S. Lund (eds.). The way we think. Odense working papers on language and communication. – № 23. – Vol. 3. – Odense, Denmark : Institute of Language and Communication, University of Southern Denmark, 2002. – P. 39−40.

10. Grady J. Primary metaphors as input to conceptual integration / J. Grady // Journal of Pragmatics. – 2005. – № 37. – P. 1595−1614.

11. Johnson M. The body in the mind: The bodily basis of meaning, imagination and reason / M. Johnson. – Cambridge : Cambridge University Press, 1987. – 272 p.

12. Kövecses Z. Metaphor: Does it constitute or reflect cultural models? / Z. Kövecses // R. W. Gibbs., G. J. Steen (eds.). Metaphor in cognitive linguistics. – Amsterdam : John Benjamins, 1999. – P. 167-188.

13. Kövecses Z. Metaphor: A practical introduction / Z. Kövecses. – Oxford : Oxford University Press, 2002. – 375 p.

14. Kövecses Z. Metonymy: developing a cognitive linguistic view / Z. Kövecses, G. Radden // Cognitive Linguistics. – 1998. – № 9/1. – P. 37– 77.

15. Langacker R. W. Foundations of cognitive grammar: 2 vol. Vol. 1: Theoretical prerequisites / R. W. Langacker. – Stanford, CA : Stanford University Press, 1987. – 516 p.

16. Lakoff G. Contemporary theory of metaphor / G. Lakoff // Metaphor and thought. – Cambridge : Cambridge University Press, 1993. – Р. 202–251.

17. Lakoff G. Women, fire and dangerous things: What categories reveal about the mind / G. Lakoff. – Chicago : University of Chicago Press, 1987. – xvii, 614 p.

18. Lakoff G. Metaphors we live by / G. Lakoff, M. Johnson. – Chicago : University of Chicago Press, 1980. – xiii, 239 p.

19. Lakoff G. Philosophy in the flesh: The embodied mind and its challenge to Western world / G. Lakoff, M. Johnson. – New York : Basic Books, 1999. – xii, 624 p.

20. Lakoff G. More than cool reason: A field guide to poetic metaphor / G. Lakoff, M. Turner. – Chicago : University of Chicago Press, 1989. – xii, 230 p.

21. Lima P. L. C. About primary metaphors / P. L. C. Lima // DELTA. – 2006. – Vol. 22. – Режим доступа к журналу: http://www.scielo.br/scielo.php?pid=SO102-44502005000300009&script

22. Talmy L. Toward a cognitive semantics: 2 vol. Vol. 1: Concept Structuring Systems. / L. Talmy. − Cambridge, Mass. – London : The MIT Press, 2000. – viii, 565 p.



Морфологічний аспект розгортання текстових концептів французької художньої прози середини ХХ століття
КАГАНОВСЬКА О. М.

Київський національний лінгвістичний університет
У статті визначено роль дієслів та дієслівних часів, зокрема ретроспективного часу, в розгортанні текстових концептів французької художньої прози середини ХХ століття. Концептотвірна роль, яку виконують дієслова і дієслівні часи, зумовлена відповідним наративним рівнем і оповідним типом художніх творів. Через ретроспективний час уможливлюється формування зв’язків логіко-семантичного плану, до яких залучена вся ієрархія текстових концептів – від мегаконцептів до концептуальних складників.

Ключові слова: дієслово, ретроспективний час, текстовий концепт, художня проза.
В статье рассматривается роль глаголов и глагольных времен, а также ретроспективного времени в развертывании текстовых концептов французской художественной прозы середины ХХ века. Концептообразующая роль, выполняемая глаголами и глагольными временами, обусловливается соответствующим нарративным уровнем и повествовательным типом художественных произведений. Посредством ретроспективного времени становится возможным формирование связей логико-семантического плана с привлечением всей иерархии текстовых концептов – от мегаконцептов до концептуальных составляющих.

Ключевые слова: глагол, ретроспективное время, текстовый концепт, художественная проза.
The article deals with verbs and verbal tenses as well as retrospective time in text concepts development of French literary prose of the mid XX century. The function of verbs and verb tenses is marked by narrative level of literary prose. Through the retrospective time the formation of lexical and semantic plans becomes possible. The whole hierarchy of text concepts sticking to them – from megaconcepts to conceptual components.

Key words: verb, retrospective time, text concept, literary prose.
Метою статті є окреслення концептотвірної ролі дієслів та дієслівних часів, а також ретроспективного часу в розгортанні текстових концептів (далі – ТК) французької художньої прози середини ХХ століття [3, с. 84].

Дієслова й дієслівні часи, дієвий стан яких є рушійною силою у визначенні наративного рівня і відповідного оповідного типу художніх творів, відіграють особливу концептотвірну роль. На текстовому рівні динамічна природа дієслів маркує їх у когнітивному й комунікативному вимірах. Це дозволяє розглядати їх у плані відображення певного шару людського досвіду і визначає якість їхнього входження в “неелементарну ситуацію” [6, с. 97]. Дієвість дієслів імплікує зв’язки логіко-семантичного характеру, до яких залучена вся ієрархія ТК художнього твору – від мегаконцептів до концептуальних складників, що на сучасному етапі розвитку вітчизняних досліджень із когнітивної поетики є надзвичайно актуальним.

Як структура, вкладена у конкретну форму, дієслово передає зміст, виражений мовними або немовними засобами, а також надає уявлення про світ художнього твору з певної наративної позиції. У цьому плані дієслова визначаються як “ментальні предикати”, що виконують функцію засобів вираження стану/ставлення суб’єкта до певного розумового змісту, що є предметом висловлення [5, с. 107]. Створений за допомогою дієслів діяльнісний світ зумовлює їх полісемію, окреслюючи цілісність поверхневої та багатоелементність глибинної структури дієслова.

Діяльнісний характер дієслів, зумовлений різними часовими планами, так чи інакше пов’язаний із фактором руху (інакше кажучи, розумового чи фізичного впливу), що свідчить про наявність розумово відтворюваного сліду. Виражаючи імпліцитно стан знань мовця, в дієсловах засвідчується його певна наративна позиція. Так проходить, наприклад, розгортання ТК ВИКРИТТЯ в романі Р. Кено “Zazie dans le métro” (з метою унаочнення процедури аналізу репліки діалогу пронумеровані) [11, p. 163–165]:

1 – Que faites-vous en ces lieux? Et à une heure si tardive?

2 – Est-ce que ça vous regarde? répondit le dénommé X. <...>

3 – Oui, dit-il, ça me concerne.

4 – Alors, dit l’homme, dans ce cas-là, c’est différent.

5 – M’autorisez-vous donc à de nouveau formuler la proposition interrogative qu’il y a quelques instants j’énonça devant vous?

6 – J’énonçai, dit l’obscur.

7 – J’énonçais, dit Trouscaillon.

8 – J’énonçai sans cesse.

9 – J’énonçai, dit enfin Trouscaillon. Ah! La grammaire c’est pas mon fort. Et c’est ça qui m’en a joué des tours. Passons. Alors.

10 – Alors quoi?

11 – Ma question.

12 – Bin, dit l’autre, je l’ai oubliée. Depuis le temps.

13 – Alors, faut que je recommence?

14 – On dirait.

15 – Quelle fatigue. <...>

16 – Décidément, dit Trouscaillon, ça tourne pas rond... et tout ça à cause de la femme que je rencontra ce matin.

17 – Que je rencontrai.

18 – Que je rencontrais.

19 – Que je rencontrai sans cesse.

20 – Que je rencontrai.

У фрагменті представлений діалог поліцейського з бурлакою, під час якого обидва комуніканти звертаються до піднесеного, салонного стилю спілкування, непритаманного жодному з них (репліки 5, 9). Особливе концептуальне навантаження виконує дієслово autoriser v. tr. у значенні “donner pouvoir; accorder la permission, le droit de” [9, p. 85], яке зумовлює комунікативний збій і розпочинає словесну гру “вишуканості” французьких дієслівних часів та способів. Ненормативне вживання в мові бурлаки Passé Simple замість більш логічного Conditionnel Présent, і навпаки, (репліки 6, 8, 18, 20) викликає неприховану протидію поліцейського, який наполягає на використанні як Passé Simple, так і Conditionnel Présent відповідно до правил класичної граматики. Обидва комуніканти настільки заглиблені в таємниці французької мови (ВОЗВЕЛИЧЕННЯ), що повністю забувають про основну тему бесіди – з’ясування причини, через яку бурлака опинився вранці у сквері (ВИКРИТТЯ).

Таблиця 1 демонструє, що кількість реплік з концептуальним складником ВИКРИТТЯ переважає у структурі діалогу (14 з 20 реплік):



Таблиця 1

Інтерференція концептуальних складників ТК ВИКРИТТЯ

Номер репліки

Назва концептуального

складника

діалогу

ВИКРИТТЯ

ВОЗВЕЛИЧЕННЯ

1

+



2

+



3

+



4

+



5



+

6



+

7

+



8

+



9

+



10

+



11

+



12

+



13

+



14

+



15

+



16



+

17



+

18

+



19



+

20



+

Усього

14

6

Центральне місце в діалозі відведене реплікам (з 10 по 16) з фактично відсутнім інформаційним навантаженням (Alors quoi? Bin, dit lautre, je lai oubliée. Depuis le temps Alors, faut que je recommence? Quelle fatigue ça tourne pas rond). Словникові значення дієслів oublier v.tr. (perdre le souvenir d’une personne, d’une chose; ne pas penser à [9, р. 725]), recommencer v.tr. (commencer de nouveau à faire qqch [9, р. 867]) та фразеологічного звороту tourner rond (ne pas bien fonctionner, être indispisé [9, р. 904]) демонструють відсутність прогресивного руху в діалозі поліцейського та бурлаки, оскільки висловлена одним із них пропозиція негайно забута іншим (je lai oubliée), а сам діалог постійно повертається до свого початку (je recommence). Розмова позбавляється будь-якого сенсу, тобто її ВИКРИТО як безглузду (Que je rencontrai sans cesse Que je rencontrai). Отже, вдвічі більша кількість реплік обох персонажів підпорядкована концептуальному складнику ВИКРИТТЯ, порівняно з концептуальним складником ВОЗВЕЛИЧЕННЯ.

Специфічний статус дієслів у розгортанні ТК демонструє концепт ЛИЦЕМІРСТВО в романі Р. Кено “Le dimanche de la vie” [11, р. 228]:

 Y a pas la moindre trace d’humanité en eux, continua l’autre. Ils pensent qu’à eux. Ah! pauvre France! <...>

Ils sont égoïstes, n’est-ce pas? dit Valentin.

C’est bien vrai: ils pensent qu’à eux, pas à moi.

Et à moi, dit Valentin, vous croyez qu’ils pensent un peu? <...> Vous y arrivez, vous, à penser aux autres?

Meussieu!

Et à soi-même, continua Valentin. ça n’est pas commode non plus. Moi, voyez-vous, meussieu, je pense au temps, pas au temps qu’il fait, je crois que c’est inutile quand on vit dans une région tempérée, non, je pense au temps qui passe et, comme il est identique à lui-même, je pense toujours à la même chose, c’est-à-dire que je finis par ne plus penser à rien.

Розгортання ТК ЛИЦЕМІРСТВО зумовлене вживанням дієслова penser à qqch v.intr. з двома різними конекторами: penser aux autres і penser à soi. Залежно від вибору того чи іншого конектора повністю змінюється концептуальна картина:



penser aux autresДОБРОТА, САМОПОЖЕРТВА;

penser à soiЕГОЇЗМ, ЖОРСТОКІСТЬ, БАЙДУЖІСТЬ.

Підґрунтям ТК ЛИЦЕМІРСТВО є оклична конструкція “Ah! pauvre France!”, яка у семантичному плані імплікує САМОПОЖЕРТВУ: думати про когось  думати про себе  САМОПОЖЕРТВА. Герой розглядає як неприхований егоїзм те, що інші можуть не думати про нього: ils pensent qu’à eux, pas à moi (рис. 1, за даними [10]):


je pense au temps

au temps qui passe



pas au temps qu’il fait

il est identique à lui-même






c’est inutile

je pense toujours à la même chose


je finis par ne plus penser à rien

Рис. 1. Логічний ланцюг умовиводів героя

У наративному плані окреслюється внутрішньо-нульовий рівень фокалізації: за оповідним типом оповідь є інтрагомодієгетичною. Від роздумів узагальнювального плану про долю “бідної Франції”, що опиняється в полоні егоїстів, герой переходить до думок про самого себе (наративний фокус сконцентрований на його власних знаннях і думках), де судження1 je pense toujours à la même chose завершується лицемірним судженням2: je finis par ne plus penser à rien, а отже, “одне й те ж” – це лицемірство і нічого більше (рис. 2, за даними [10]):


СУДЖЕННЯ1

СУДЖЕННЯ2



БРЕХНЯ


БРЕХНЯ

ЛИЦЕМІРСТВО


Рис. 2. Схема розгортання ТК ЛИЦЕМІРСТВО

Здатність думати про інших: Vous y arrivez, vous, à penser aux autres? (А особисто вам удається думати про інших?) залишається не більше ніж питальною конструкцією, тобто брехнею, оскільки, за зізнаннями самого героя, він не перестає думати про одну й ту ж річ, а саме про ніщо: je pense toujours à la même chose, cest-à-dire que je finis par ne plus penser à rien.

Дослідження ТК в оповідному просторі художнього твору зумовлює розгляд текстових функцій дієслівних часів, серед яких інтерес викликає категорія ретроспекції. У функції особливої текстової категорії ретроспекція була окреслена в середині 30-х років минулого століття Н. Петровим щодо драматургічного тексту як можливість “експонувати образ у теперішнє, минуле та майбутнє” одночасно [4, с. 58]. Розуміння ретроспекції як форми дисконтинууму дозволило І. Гальперіну розглядати її як своєрідний “перепочинок у лінійному розгортанні тексту, що відносить читача до попередньої змістово-концептуальної інформації” [2, с. 105]. Ретроспекція є сутністю концептуального плану. Так званий “ретроспективний” час із лінгвопсихологічних позицій був визначений американським психологом Е. Арнхеймом в аспекті неможливості ізольованого розгляду досвіду “теперішнього моменту”. За його переконанням, такий досвід убачається як “не більш ніж останній і недавній серед нескінченного числа чуттєвих досвідів, які зустрічалися на життєвому шляху людини. Тому новий образ вступає в контакт зі слідами, що залишилися в пам’яті людини від тих образів, які сприймалися в минулому. Ці сліди форм взаємодіють між собою на основі їхньої подібності, і новий образ не може уникнути їхнього впливу” [1, с. 60]. Відгомін минулого досвіду наявний у свідомості людини та природньо змодельований як її поведінкові засади, так і психологічні настанови.

Існування образу в діаді теперішнє / минуле уможливлює інтерпретацію відношення експліцитності / імпліцитності як словесно вираженої моделі / одного з варіантів образів, тобто своєрідних слідів чуттєвого чи предметно-логічного планів. Залежно від того, якому саме варіанту образу надається перевага, на перший план виходить або імпліцитний, або експліцитний спосіб зображення фрагмента (художнього) світу.

Звернемося до текстового матеріалу. Шляхом ретроспективного огляду відбувається розгортання ТК РОДИНА в романі М. Еме “Denise”:



Sur la porte de l’appartement qu’avaient habité mes parents avec mon frère et moi, je pouvais voir encore la trace de la plaque rectangulaire en émail posée par mon père et qui portait en lettres noires sur fond blanc: Omar Verheuven, Mécanicien des Ch. De Fer. Cette plaque, la seule de tout l’immeuble, avait été pour moi un sujet de souffrance. Elle me faisait presqu’autant de honte que le chapeau de ma mère qui était la seule femme des ces immeubles ouvriers, même avant la guerre, à se coller un galurin sur le chef. <...> Mes parents étaient certes de très honnêtes gens et ils le sont encore, mais j’en avais honte. Avant la guerre <...> les mécaniciens qui conduisaient les locomotives étaient considérés comme une élite du monde ouvrier. Ils faisaient un peu figure de héros, encore auréolés de ce romantisme du progrès qu’ils représentaient si bien du temps de Zola. Mon père vivait avec le sentiment profond d’accomplir une destinée exemplaire, d’être devenu, lui fils de mineur, l’honneur et le rempart du prolétariat français. <...> Que ma mère ait été ridicule avec ses chapeaux et ses gants (des gants!), c’est évident et même si j’en ai souffert, il n’y avait certes pas de quoi la maudire. Et qu’elle ait été ambitieuse pour ses fils, rien ne nous semble plus légitime. <...> Ce qui rendait chez nous l’atmosphère étouffante, ce devait être le couple Verheuven et pour mieux dire le parfait accord de ces deux époux. Ils se complétaient si bien <...> qu’entre eux, il n’y avait pas de place pour leurs enfants. Mon frère et moi gravitions autour de ce double trône de toutes les vertus laïques. Fille d’un petit fonctionnaire de l’Enregistrement, ma mère avait une soif ardente de respectabilité. Bien qu’étant très économe, elle nous habillait avec recherche et nos vêtements nous valaient à l’école communale les moqueries et surtout l’hostilité des copains. Elle craignait pour nous les mauvaises fréquentations et s’efforçaient de réduire nos contacts avec les enfants Maillard mal tenus, mal embouchés, indisciplinés, qu’elle jugeait être une mauvaise compagnie pour des garçons bien élevés. Paul et moi, il fallait aussi qu’on ne perde pas de vue l’avenir qui nous était promis et qui, dès le départ, nous séparait des autres gosses. Ainsi mon père et mère faisaient-ils figure, dans cet immeuble ouvrier, de petits bourgeois suffisants, distants, repliés sur leur dignité. <...> ils étaient puants, ils étaient à flanquer dans la poubelle. J’ai eu si souvent à rougir de la trop visible conviction qu’ils avaient de leur supériorité sur tous nos voisins qu’ils m’ont sensibilisé à toutes les formes de la vanité, de l’orgueil, de la suffisance et du mépris [7, р. 29–32].

В оповідному плані у фрагменті розмежовані протилежні наративні позиції персонажів, а саме батьків та дітей. Позиція оповідача характеризується певною амбівалентністю, оскільки враховує паралельно різні точки зору – як його власну, так і точку зору його батьків. Тенденція до нейтральності викладу спонукає оповідача, з одного боку, корелювати власну думку, що пройшла випробування часом: je pouvais voir encore la trace (trace n.f. – “empreinte, vestige marquant le passage d’un corps, d’un homme ou d’un animal” [8, p. 1031]) і претендує на всеосяжність. В аспекті узгодження граматичних часів зверхність бачення оповідача передана Plus-que-parfait: Cette plaque <...> avait été pour moi (рівень нульової фокалізації). Так проходить кореляція узагальненої точки зору особи з персоналізованою, безпосередньо задіяної в оповідний ланцюг (рівень внутрішньої фокалізації). З іншого боку, позиція амбівалентності точок зору виражена через поєднання фактично несуміжного екстрагомодієгетичного (при описі поведінки та психологічного стану батьків у третій особі) та інтрагомодієгетичного (при описі власного душевного стану та вихідних психологічних настанов) оповідних типів. У ретроспективному огляді (з вибором Imparfait як базисного часу: je pouvais voir, faisait, était étaient, conduisaient, faisaient тощо) проходить певне узгодження інтра- та екстрагомодієгетичних оповідних типів.

Розгортання ТК РОДИНА пов’язане зі зміщенням традиційного уявлення про світ батьків як суто позитивного до усвідомлення його як вкрай негативного. Підґрунтям такого уявлення є самодостатність батьків в усіх планах (ils faisaient figure de petits bourgeois suffisants, avec le sentiment profond daccomplir une destinée exemplaire), які підняли самі себе на недосяжну висоту від дітей: de très honnêtes gens, lhonneur et le rempart du prolétariat français, une soif ardente de respectabilité. У такому світі для самих дітей немає місця навіть на периферії цієї ідилічної, майже сюрреалістичної картини, де батьки бездоганно доповнюють один одного: le parfait accord de ces deux époux, ils se complétaient si bien. Якщо дитячий світ не вміщений у батьківський (entre eux, il ny avait pas de place pour leurs enfants), то такий світ не є традиційним: Mon frère et moi gravitions autour de ce double trône de toutes les vertus laïques. Навпаки, це спотворений світ, у якому спростовується традиційне уявлення про мораль, а згадка про батьків є предметом страждання дітей і викликає у них відчуття сорому (un sujet de souffrance la honte).

Це відчуття переслідує дітей усе їхнє життя. Вони соромляться за непотрібний їм у дитинстві вишуканий одяг (elle nous habillait avec recherche), який викликав в інших дітей лише насмішку та заздрість (nos vêtements nous valaient les moqueries et surtout lhostilité des copains), за заборону спілкуватися з однолітками, яких батьки вважали представниками “іншого кола”: sefforçaient de réduire nos contacts avec les enfants Maillard, elle craignait pour nous les mauvaises fréquentations. Це схематично відображують логіко-тематичні лінії фрагмента (рис. 3, за даними [7]).

Паралельне існування двох світів (традиційного і спотвореного) дозволяє розглядати перший з них як своєрідний світ у світі, оскільки світ дітей реалізується переважно у світі батьків. В етичному плані світ родини Вереван є вихолощеним, тобто ЗАПЕРЕЧЕНИМ традиційною мораллю. ДОБРОЧИННІСТЬ, не підтверджена відповідними вчинками, є ПСЕВДОДОБРОЧИНІСТЮ і викликає огиду навіть у близьких людей (ils étaient puants, ils étaient à flanquer dans la poubelle: puant adj. – fam.: “qui est d’une fatuité insupportable” [9, p. 838]; flanquer dans la poubelle – fam. “lancer, jeter, faire sortir comme une chose inutile et désagréable” [9, p. 434]), інакше кажучи, підлягає ЗАПЕРЕЧЕННЮ. ТК РОДИНА розгортається в концептуальних складниках ПСЕВДОДОБРОЧИНІСТЬ і ЗАПЕРЕЧЕННЯ; останній результує в концептуальному складнику ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕННЯ (рис. 4, за даними [7]).

mes parents




un sujet de souffrance  la honte

ma mère

mon père

la plaque : Omar Verheuven, Mécanicien des Ch. de Fer



ses chapeaux et ses gants

une soif ardente de respectabilité






le sentiment profond

d’accomplir

une destinée exemplaire

elle nous habillait avec recherche



elle craignait pour nous les mauvaises fréquentations



nos vêtements nous valaient les

moqueries et l’hostilité des copains



s’efforçaient de réduire nos contacts avec les enfants


ils faisaient figure de petits bourgeois suffisants

ils étaient puants, ils étaient à flanquer dans la poubelle

Рис. 3. Логіко-тематичні лінії фрагмента

Дієслова й дієслівні часи виконують особливу роль у розгортанні ТК, оскільки надають текстовій ситуації нового спрямування, відмінного від експлікованого. Дієвий характер дієслів, який є однією з їх когнітивних рис і значною мірою впливає на динаміку оповіді в цілому, віддзеркалює фрагмент світу художнього твору, розкриваючи концептуальний зміст із певної наративної позиції. З цих позицій функція концептотворення демонструється зі значною смисловою розбіжністю між експлікованою й імплікованою інформацією, що визначає внутрішньо-нульовий наративний рівень відповідно до інтрагетеродієгетичного оповідного типу.


ЗАПЕРЕЧЕННЯ



ПСЕВДОДОБРОЧИННІСТЬ


ЗАПЕРЕЧЕННЯ





ЗАПЕРЕЧЕННЯ-ЗАПЕРЕЧЕННЯ


РОДИНА

Рис. 4. Схема розгортання ТК РОДИНА

Звернення до текстової категорії ретроспекції у дослідженні розгортання ТК пов’язане з наративним аспектом французьких романів середини ХХ сторіччя. У художньому ретроспективному часі закладена можливість позиції оповідача на перетині власної і чужої точок зору, що дозволяє йому балансувати між ними. Так проходить кореляція оповідної і персонажної (часто протилежної) точок зору і, разом із тим, самим оповідачем запропонована інша позиція, яка характеризується входженням у текстову ситуацію і одночасним абстрагуванням від неї.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconВісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія
Прагматичне навантаження силенціальних знаків в англомовному й україномовному художньому дискурсі
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconНавчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconКонтекстуально-інформаційна модель Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Упродовж 2000 року в рамках ндр "Моніторинг та інформаційне моделювання змі" (керівник проф. Різун В. В.) здійснювалося дослідження...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconПерсональний склад Вченої ради Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка За посадою
Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconФілософське осмислення проблеми тероризму
Фоменко А. М. Філософське осмислення проблеми тероризму //Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія:...
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconВісник львівського університету філософсько-політологічні студії
Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2010. Вип. 285 с
Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка