Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів



Сторінка26/49
Дата конвертації15.03.2018
Розмір7.68 Mb.
ТипПротокол
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   49

ОСВІТА КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ:
МИНУЛЕ ТА СЬОГОДЕННЯ


Вступ

У останні роки значно зріс інтерес до вивчення історії рідного краю,

історії того, що ми називаємо «малою» батьківщиною. В історії свого міста чи села, як у краплині води відбиваються сторінки історії українського народу. Знання історії – це шлях до відродження духовності та формування національної самосвідомості, виховання патріотизму.

Історія рідного краю – це скарбниця досвіду багатьох поколінь, всього того, що випало на долю нашого народу, що пройшло випробування часом; це той своєрідний місток, який зв’язує минуле із сьогоденням.

Києво-Святошинський район прадавня територія Київщини та України, що вирізняється вигідним геополітичним розташуванням, оскільки є пристоличним районом, з багатою природою, унікальною історико –культурною спадщиною.

Територія сучасного району постійно змінювала свою назву, межі, склад, а інколи навіть приналежність до тієї чи іншої держави.

Перед Вами спроба узагальнити матеріали про розвиток освіти Святошинського краю з XVIII століття до наших днів. Історія освіти району  позначена яскравими подіями і особистостями,  це історія, якою варто пишатись.

Брак архівних матеріалів, інших джерел не дозволив висвітлити освітянську історію в повній мірі. Але зроблено перший крок. Віриться, що справа вивчення освітянської історії району продовжиться.


Грудень 2014 року Анатолій Ординський
Освіта у XVIII ст. - на початку XX ст.

Перші відомості про освітні заклади району відносять до XVIII ст.

У Київському збірнику історії й археології, побуту й мистецтва знаходимо «с.Лісники. Церкву збудовано десь перед 1723 роком, при ній школа». З часом школа занепала і певний час про її існування не згадують. Історія відновленої школи пов’язана з родиною Михайла Грушевського. За висловом Михайла Сергійовича, Федір Грушевський (дід його) «так і заглох на убогій парафії в Лісниках».

У 1831році Ф.В.Грушевського було висвячено на священика і в пошуках постійної парафії йому довелося кілька разів переїжджати з одного села Чигиринщини в інше. Нарешті, 3 жовтня 1836 року отець Федір назавжди оселився в Лісниках. Про те, що Федір Васильович служив не тільки Богові, а й людям, свідчить відкрита наприкінці 30-х років XIX ст. школа, де змогли вчитися діти лісниківських селян. Разом із сільською дітворою тут вчилися діти Федора Васильовича, зокрема Сергій, батько Михайла Грушевського. Школа, яку відкрив Ф.В.Грушевський, стояла до Великої Вітчизняної війни. Селяни її ремонтували, поновлювали солом’яну покрівлю, щороку білили. У 1905-1907 рр. покрівлю замінили металевою. В цей час у школі були чотири класи. Діти заможних селян зазвичай закінчували чотири класи, бідніших – перший­–другий.

Перша згадка про школу в Петропавловській–Борщагівці датована 1753 роком, коли при новозбудованій церкві св. Симеона Столпника в хаті дяка збиралися перші учні. В 1794 році будинок школи був біля самої церкви з південного боку.

З 1843 до 1855 року в селі діяла державна школа, яка була відкрита міністерством державних маєтностей та його представником у Києві- київською палатою державного майна. Це був рідкісний для Київщини тих часів навчальний заклад. Тут готували писарів та інших чиновників нижчого рангу. Завідував державною школою місцевий священик–о. Максим Васильович Крижановський. Державну школу в 1855 році перевели до Братської Борщагівки (нині територія Києва). За сприяння о. Максима Крижановського на початку 60-х років XIX ст. у селі відкрили церковнопарафіяльну школу.

У Гатному ще у 1780 році при общинній церкві Покрови Пресвятої Богородиці працювала церковнопарафіяльна школа (з Літопису Софійського собору № 372), але подальша історія стану освіти в селі  в архівних матеріалах не прослідковується аж до 1861 року, коли настоятель місцевої парафії священик о. Євстафій Іоаннович Василевський, котрий служив у Гатному понад чотири десятиліття, відновив роботу школи. Було нелегко – школа не мала навіть окремого приміщення і заняття в 60 – роках XIX ст. проходили в помешканнях селян.

Щодо школи в Білогородці то в «Сказании о населённых местностях Киевской губернии» Л. Похилевича за 1864 рік читаємо, що «... приходское училище, одно из лучших в губернии» заснував священик Семеон Птицин.

Промисловий підйом, який в Україні на початку 1860-х років вступив у якісно нову фазу розвитку, викликав різке збільшення попиту на освічених людей. Тому в цей час значно розширюється мережа закладів початкової освіти.

Майже в кожному селі, де будували церкву, з’являлися церковно-парафіяльні школи, зокрема в селах: Шпитьки (1860 р.), Музичі (1861 р.), Княжичі (1860 р.), Гореничі (1860 р.), Лука ( 1860 р.), Михайлівка–Рубежівка (1860 р.), Крюківщина (1860 р.), Хотів (1860 р.), Ходосівка (1861р.), Забір’я (1861р.), Бузова (1862 р.). Основними предметами в церковнопарафіяльних школах були: російська мова, Закон Божий, арифметика, чистописання, церковний спів.

Ось як було організовано навчання у Крюківщинській школі. «Всі учні сиділи в одному класному примiщеннi, в якому стояли довгі парти i лави. На кожній лаві за партою сиділо по 5-6 учнів. Праворуч від учителя сиділа І група, ліворуч - II, а прямо перед столом - ІІІ. В кожній групі було по 22- 25 дітей Кожен день навчання починався із Закону Божого, який викладав священик. Крім того, учні вивчали в I групі буквар i задачник, в II – задачник i російську мову, в III – арифметику i Закон Божий по підручнику Радонезького. В класі висіла карта Російської iмперiї, портрет царя та картини релiгiйного змісту. В коридорі школи була тісна комірчина, яку використовували як «темну» для покарання бешкетників.

Дуже суворо каралась неуспiшнiсть, особливо із Закону Божого. Були учні, що залишалися на другий рік, а декотрі сиділи i по три роки. Бешкетників не лише садовили в «темну», а й залишали без обіду, ставили на коліна між пічками (там було дуже жарко), били по долонях чотиригранною лiнiйкою.

У школі вчились цілий день, лише на обід ходили додому. Коли наступали сутінки, то заняття припинялись, бо освітлення в школі не було. Кожну суботу i неділю вчитель водив учнів у церкву молитись. Екзамени складала лише III група. На екзамені учнів викликали по одному, вони вiдповiдали перед комiсiєю: благочинний, священики, вчитель із сусідньої школи».

Так як діти були задіяні у веденні господарства, то заняття в школах починалися з осені і закінчувались із настанням весни. У тих селах, де не було церков, дітей грамоти навчали мандрівні дяки.

У нинішній Тарасівці (колишній Боярці)   церковнопарафіяльна школа протягом свого майже шістдесятилітнього  існування знала злети і падіння – її то тимчасово закривали, то  засновували знову. Засновником церковнопарафіяльного навчального закладу був  священик – настоятель місцевого Свято–Успенського храму – о. Василій    Петрович  Попов. Його стараннями  школа вперше відчинила двері перед  учнями  в 1860 році в оселі одного з тарасівських причетників.

У 80­-роки на подвір’ї священика побудували невеличку хатинку з однієї кімнати, де проводив заняття відставний солдат Василь Штаба.

  Вперше школа в Жорнівці відкрилась у 1869 році в хаті дяка Вілінського. Вчителювали у ній дяк та його дружина. У селі з'явилися перші жителі, які вміли читати. Після закінчення навчання у дяка кращих учнів батьки водили в Білогородку.

  У Будаївці (нинішня Боярка) однокласну парафіяльну школу відкрили в 1860 році за сприяння настоятеля місцевої Михайлівської церкви священика о. Іоанна Сидоровича Павловського. Засновник школи утримував її без допомоги мирян у власному будинку. У подальшому школа занепала і лише у 1885 році повторно була відкрита у хаті псаломщика місцевого храму Андрія Надемського. Будинок псалмщика з часом став тісним для учнів, яких ста-вало все більше і більше. Постало питання про будівництво нового шкільного приміщення. А. Надемський звернувся за допомогою до місцевих жителів та числених дачників.

У 1868 році при будівництві залізниці Київ-Балта на околиці лісового масиву, що прилягав до Будаївки, зявилася станція Боярка. Біля станції виросло дачне селище. Боярські дачі користувались великою популярністю. До 1917 року вони були головним місцем відпочинку киян. Тут любили відпочивати М.Лисенко, Шолом Алейхем, С.Надсон, М.Пимоненко, М.Заньковецька, М.Старицький, М.Коцюбинський, М.Садовський, В. Самійленко, родини Грушевських, Булгакових, Кониських, Грінченків тощо.

Влітку 1888 року на боярських дачах виступив із благодійним концертом знаний хор Києво-Софійського собору. Гроші від концерту пішли на будівництво школи, яке здійснювалося протягом 1893–1895 років.

У 1895 році за сприяння як державних установ, так і добровільних доброчинників школу було збудовано. До першого класу прийши 60 хлоп-чиків та 35 дівчаток, яких навчали вчителі Ф. Самойлович та Л. Білевич.

З 1896 року по Російській імперії почали відкривати двокласні школи, які мали випускати майбутніх вчителів. Відповідно Київська єпархіальна рада постановила перетворити будаївську школу на другокласну. Її першим директором став Ф. Самойлович. При школі організували бібліотеку, яка вигідно відрізнялася від аналогічних бібліотек Київщини.

Будаївська двокласна школа була кузнею педагогічних кадрів. Із її стін вийшли сотні молодих людей, які стали вчителями. Про школу було видано окрему брошуру – такої честі на Київщині не удостоювалася жодна інша школа.

Не пройшло і кілька років роботи школи, як її стіни стали тісними для зростаючої кількості молодих людей, що бажали здобути освіту. Тому в 1898 році за сприяння і фінансової підтримки Священого Синоду Російської Православної Церкви було споруджено нове приміщення двокласної церковнопарафіяльної школи. Паралельно в Будаїці функціонувала і однокласна церковнопарафіяльна школа.

У другій половині XIX ст. в Росії почали діяти добровільні товариства землеробських колоній і ремісничих притулків. Вони мали за мету перевиховати малолітніх злочинців, залучаючи їх до навчання різних ремесел, до праці.

З 1876 року у Михайлівка–Рубежівці почала діяти колонія для непов-нолітніх злочинців на 50 вихованців віком від 12 до 17 років. Її першим ке-рівником був О. Ушинський – брат відомого педагога Констянтина Ушинського, почесним попечителем – київський меценат Ф.А. Терещенко. Благодійниками колонії були цукрозаводчик М. Терещенко, купець І. Бродський. Пізніше колонію перенесли поближче до Києва.

Певний час до школи в Забір’я ходили діти з Бобриці, яка належала до Забірської парафії. Згодом, у селі з’явився невеликий храм-усипальниця і миряни вирішили відкрити ще й школу. Вона з’явилася у 1886 році стараннями настоятеля із Забір’я священика о. Сергія Стефановича Чулаєвського. Селяни забезпечували школу всім необхідним і в ній навчалося більше дітей, ніж у Забір’ї – 34 хлопчиків та 1 дівчинка. Через 15 років у школі навчалося 40 хлопчиків та 8 дівчаток. Азбуки навчав Кирило Іванович, інших предметів – Григорій Бебешко з Музич та Петро Іванович Ганжа. Закон Божий читав отець Тихін, який приходив із Забір’я.

Перші відомості про школу в Малютянці дійшли до нас від старожилів села. Заснована вона була в 80- і роки XIX століття. Школа розміщувалася у просторій селянській хаті, в якій кілька десятків учнів різних класів навчав один учитель. Педагогами, за словами старожилів, були Тиндик, родом із Забір’я, якийсь Глеб з Києва та перед революцією Орихівський з Лип-Скитка.

У Софіївській –Борщагівці, за сприяння духовенства Братської Борща-гівки, школу було відкрито в 1893 році Спеціального приміщення не було, орендовали шинок, де зранку проходили уроки, а ввечері був шинок.

Основу початкової освіти становили церковнопарафіяльні школи, яких у 1900 році було 32 (1 двокласна, 21 однокласні та 10 шкіл грамоти).

У кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. будуються шкільні приміщення у Гатному, Гореничах, Михайлівка–Рубежівці, Луці, Горбовичах, Музичах, Тарасівці, Мироцькому, Хотові, Шпитьках.

Зокрема в «Київських єпархіальних відомостях» за 1902 рік щодо роз-витку шкільництва в Шпитьках читаємо: «…за средства А.Н. Терещенко воздвинуто прекрасное школьное помещение с квартирой для учителя, обставленное хорошей мебелью, имеющее библиотеку полную книг и всех необходимых для школы учебных пособий. В пособие к местным средствам содержания учителя А.Н. Терещенко уплачивает учителю до 200 рублей в год.

За такие заслуги по церковно–школьному делу Киевское епархиальное начальство утвердило А.Н. Терещенко в звании попечителя шпитьковской церковноприходской школы».

При Шпитьківській парафії стараннями місцевого священника о. Петра Коломацького було відкрито літній дошкільний заклад, що стало унікальним явищем для Київщини тих часів.

Бузівчани щодо роботи школи згадували: «У селі діяла церковно-приходська школа, в якій навчалося одночасно до 100 чоловік, було 4 групи – 2 класи. Це була звичайна хата під соломою, що знаходилась на місці теперішньої церкви. З 1906 року вчителював у школі Магалюк Федір Ількович і піп Рожнятовський Іван Омельянович. Навчання в школі починалося з грудня. Повний курс навчання проходили одиниці – більшість дітей батьки забирали з школи після першого ж року навчання. Так у 1912 році випускні іспити склали лише 6 учнів: Якименко Ганна Савівна, Ульяненко Лук'ян Романович, Трухан Степан Савич, Отришко Григорій Ониськович, Лучинський Микола».

У Хотові на початку XX ст. в було відкрито ще й державну школу, куди пішло навчатися чимало місцевих дітей. Як правило, при відкритті державної школи, парафіяльні школи закривали. В 1906 році було тимчасово закрито і церковнопарафіяльну школу Хотова. Але зрештою у 1910 році її знову відкрили, і вона ефективно витримувала конкуренцію з державним навчальним закладом. Київська єпархіальна училищна рада лише в 1915 році надіслала школі 520 крб. на навчальні потреби.

Основу початкової освіти становили церковнопарафіяльні школи, які працювали на вирішення головних загальноосвітніх і релігійно-виховних завдань у тодішніх суспільно-політичних умовах. Духовенство переважно з глибоким ро­зумінням ставилося до організації навчально-ви­ховного процесу. Серед учителів церковнопа­рафіяльних шкіл було чимало таких, які по-справжньому любили дітей і стійко переносили усі складнощі.

Для створення і підтримки школи на належному рівні священикам доводилося докладати чимало зусиль. Нерідко для того, щоб відкрити в парафії школу, потрібно було подолати байдужість чи навіть протидію парафіян, переконуючи їх у необхідності виділити кошти на спорудження приміщення для школи. Необхідно було закуповувати підручники та наочні посібники, запрошувати вчителів загальноосвітніх предметів, підшуковувати для них житло, дбати про опалення приміщення, діставати шкільні меблі.

Ми з вдячністю згадуємо священиків: о. Іполита Малькевича (Тарасівка), о. Васілія Антонова (Боярка), о. Януарія Поляничевського (Білогородка), о. Димитрія Клебановського (Гатне), о.Януарія Стебницького та о. Миколая Гороновського (Гореничі), о. Петра Франківського (Забір’я), о. Федора Мельникова та о. Інокентія Мельникова (Круківщина), о. Василія Пахаловича (Лука), о. Тихона Садовського (Михайлівна–Рубежівка), о. Павла Каковського (Ходосівка), о. Олександра Ладижинського (Хотів); світських вчителів: Компана М.Л.(Тарасівка), Самойловича Ф., Білевич Л. (Боярка), Соколовського М.М. (Гатне), Корнієнка І.Л., Джозовську А.І. (Гориничі), Собкевич М.А.(Забір’я), Боровську Є.П.(Михайлівка–Рубе-жівка), Ольховського Р.П. (Бузова). 

З ініціативи керуючого Ковельською залізницею у 1911 році на станції Боярка, було побудовано приміщення сирітського притулку з діючою домашньою церквою. Притулок був розрахований на 80 вихованців–дітей залізничників, які загинули, або отримали каліцтво на залізниці. Обладнано спальні, ігрові (вони й класні) кімнати, їдальню і прогулянкові майданчики.

З 1914 до 1917 року притулок поповнювали сироти, батьки яких загину-ли на фронтах першої світової війни.

Приміщення збереглося і є пам’яткою архітектури. Зараз тут знахо-диться Боярська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.

Оригінальна архітектура не раз приваблювала кінематографістів для зйомок кінофільмів.

У жовтні 1911 році попечителем Київського навчального округу було надано дозвіл професійній вчительці початкових класів Ользі Михайлівні Щегловій на відкриття приватної школи в Тарасівці, оскільки в селі налі-чувалося понад дві сотні дітей, неохоплених початковою освітою. Для неї бу-ло придбано приміщення. В приватній школі вивчали Закон Божий, російську, французьку та німецьку мови, малювання, рукоділля тощо…

Напередодні І Світової війни в Білогородці було відкрито двокласну земську школу імені цесаревича Олексія з ремісничими відділеннями. При школі були платні майстерні, де готу­вали столярів, ковалів, слюсарів, бон-дарів, стельмахів. Був клас художнього лозоплетін­ня. Працювало вісім учителів.

Завідуючий школою Олександр Мартинович Самійлов та вчителі школи стали активними учасниками просвітницької діяльності не тільки в селі, а й у Білогородській волості. У 1914 році силами вчителів були орга-нізовані самодіяльні вистави, приурочені 100-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка.

«У приміщенні школи працює реальне земське училище - найкраще в Київській губернії,» - читаємо в архівах Київської губернії за 1916 рік. Із дореволюційних випускників школи відомий філо­лог В.І. Бернадський, який викладав у педагогічному інсти­туті і був автором підручника граматики.

У той же час земську школу відкрили і в Петрушках.

У 1904 році із Києва до Боярки було переведено практичну школу бджільництва, Ініціатором створення школи став голова Південно-Російського товариства бджільництва О.Х.Андріяшев, який подарував закладу власну пасіку з 70 бджолосімей, пасічницький інвентар, бібліотеку та став її попечителем. Школа у майбутньому стала праобразом Боярського коледжу екології та природних ресурсів.

У Мироцькому в 1869 році відкрили церковнопарафіяльну школу, яку у 1912 році було перетво­рено на сільськогосподарську. Навчання в школі було платним. У ній готували агрономів. Школа змінювала свій профіль: у 1912–1917 рр.–сільськогосподарська, у 1918– 1920 р р. – електрошкола, у 1920 році – сільськогосподар­ський технікум.

У «Віснику» Черкаського повітового комітету рад робіт­ничих і селянських депутатів № 285 від 21 грудня 1920 року, § 505 повідомили «об открытии с/х техникума в с. Мироцком Киевского уезда 21 декабря 1920 года». З 1936 року – це Мироцький ветеринарний технікум, з 1961 року - Немішаївський технікум Бородянського району, тепер – Немішаївський аграрний коледж.
Розбудова нової школи

Радянська влада приділяла серйозну увагу проблемам розвитку освіти. Її керівництво добре розуміло, що освіта відіграє надзвичайно важливу роль у розбудові та зміцнені держави.

Шкільна система країни змінилася. Усі школи України реорганізувалися в єдину загальноосвітню трудову семирічну школу, що мала два концентри (ступені): перший – 1-4 класи (учні віком від 8 до 11 років) і другий – 5-7 класи (учні віком від 12 до 15 років).

Ліквідовувалися всі атрибути «старої школи»: екзамени, домашні завдання. Школа стала світською. Безпосереднє керівництво навчальними закладами передавалося шкільним радам.



1920-і роки характеризуються як роки пошуку сміливих та оригинальних педагогічних рішень. В школах широко вводиться комплексне навчання, лабораторно-бригадний метод, метод проектів.

Запроваджено вивчення української мови, одночасно, введено такі пред-мети, як суспільствознавство, малювання, музика, співи

Зростала мережа шкіл та особливо кількість школярів, ці показники значно перевищували дані 1914 року.

Із 1919 року почала діяти початкова школа у Крюківщині. Одним із перших її вчителів був Михайло Семенович Бабич.

На станції Боярка у бувшому приміщені дитячого притулку було відкрито залізничну школу-семирічку із українською мовою навчання. Восени 1921 року в одному крилі школи тимчасово проживали комсомольці–будівельники вузькоколійки, одним із них був Микола Островський, який згодом напише книгу «Як гарувалась сталь», присвятивши Боярській школі тих років, декілька розділів. З 1924 року все приміщення належало школі.

У Бузовій у роки громадянської війни приміщення школи було зруйноване. Ініціатором відбудови школи став Журавель Онисько Лук'янович. Бузівчани несли будматеріали, гроші. Для потреб школи привезли піаніно з панського будинку. Вчителів не було. У селі проживав інженер Колотов із дружиною. Їм і запропонували вчити сільських дітей. Пізніше в школу були направлені вчителі: Пілявський Родіон Макарович, Проценко Хома Полікарпович, Терещенко Володимир Миколайович.

У Білогородській школі навчалися діти із навколишніх сіл: Музич, Горенич, Ігнатівки, Луки, Милої, Бобриці, тому приміщення не могло вмістити всіх бажаючих. Довелося відкривати початкові школи в кількох місцях Білогородки.

Різке зростання учнівського контингенту вимагало пошуків нових приміщень для занять.

У Забір’ї школу розмістили у будинку священника, а у Шпитьках до приміщення існуючої школи добудували ще один клас.

Навесні 1921 року через недогляд згоріла школа у Гатному, що змусило під навчальний заклад переобладнати монастирську церкву. Учнів навчали брат і сестра – Борис Вікентійович і Лариса Вікентіївна Богданови. Борис Вікентійович та Лариса Вікентіївна були активними організаторами культосвітніх заходів на селі: сприяли створенню хати–читальні, а згодом і клубу; залучали молодь до участі у художній самодіяльності та ліквідації неписьменності серед односельців.

У приміщенні церкви відкрили початкову школу і у Юрівці.



24 вересня 1924 року  на загальних зборах села Горенка прийнято рішення про будівництво початкової школи. Ініціаторами і керівниками були Кузнець Андрій Якович та Мазніченко Іван Федорович. На той час жителі села займалися лісовим промислом (возили дрова до Києва). Кожен доб-ровільно зобов'язався виділити 10% свого річного грошового прибутку від продажу лісу. Для будівництва школи було заготовлено 700 кубометрів лісу. Все доставлялося кіньми чи на волах. У 1926 році розпочалося заняття в першому класі, хоча будівництво школи ще і не було закінчено.

Початкову школу в Софіївській Борщагівці відкрили в 1924 році. Діти з великим задоволенням пішли в школу. Вечорами у ній вчилися читати й пи-сати дорослі та літні жителі села.

Для будівництва нової школи у Тарасівці створили артіль із виго-товлення черепиці, шлакоблоків та столярних виробів. Жителі села взяли зобов’язання своїми кіньми доставляти будівельні матеріали. 7 листопада 1928 року відбулося урочисте відкриття нової початкової школи.

До 1930 року дітей навчало чотири вчителі: Клочко Людмила Миколаївна, Зелена Варвара Євгенівна, Федорова Зінаїда Лаврентіївна та Валянський Сак Захарович. Він же був і завідуючий школою.

          Ось як згадує про школу Михайленко Данило Іванович: «У травні 1929 року школа випускала в життя юнаків та дівчат. Це був перший випуск четвертого класу. Завідуючий школою Валянський Сак Захарович запропо-нував нам залишити згадку про перших випускників. Він порадив учням посадити біля школи дерева. До того тут було голе місце. Його пропозицію підтримали всі. Я садив дерева з Приймаченком, з яким навчався за однією  партою. Учні посадили осокори. Росли вони тут до 1995 р.».

У 1927 році в районі функціонувало 48 шкіл першого концентру у яких навчалося 4376 учнів та працювало 120 вчителів, 7 шкіл другого концентру, учнів – 1884, працювало 93 вчителів.

У 1929 році колгосп ім. Першого Травня села Бобриці побудував нову велику дерев’яну школу. В центрі села, на пустирі її споруджували досвідчені теслі – Павло Федорович Ярошенко і Феодосій Захарович Тищенко за допомогою батьків. Тодішній голова сільради Максим Савельович Ігнатенко та секретар Стрілець Тимофій Васильович, дивлячись, як піднімається будівля школи, замріяно говорили: «Будуємо школу, а чи коли-небудь хтось згадає про нас?»

Школа стала семирічкою, сюди почали ходити на навчання діти з сусідніх сіл: Луки, Забір’я, Жорнівки, Княжич. Класи були переповнені. Не вистачало вчителів. До роботи залучали освічених людей, наприклад, бухгалтер Ярошенко Агафія Самсонівна вчила дітей першого класу. З району були направлені активісти: Михайловська Галина Устимівна, Лисенко Параска Микитівна.

Вчителям надавали помешкання в оселях бобричан.  Приміщення колишньої церковнопарафіяльної школи також стало житлом для вчителів.

Процес перебудови школи до другої половини 20-х рр. значно ускладнювався ще і матеріальними труднощами. У школах не вистачало найнеобхіднішого: підручників, зошитів, меблів. Часто на школу булиодин-два підручники. Так вчителі Мироцької школи навчали дітей за букварями, написаними від руки, а їх колеги у Забірській школі самі складали рукописні тексти, за якими легше було вчити початківців.

Велася боротьба з бездоглядністю дітей, які після громадянської війни залишилися без батьків. Для дітей-сиріт і напівсиріт у Боярці було створено дитячий будинок.


Боротьба з неписьменністю

Одним із важливих завдань освітньої роботи була ліквідація неписьменності. Ставилося завдання не лише навчити робітників і селян читати, писати та лічити, а й прищепити їм комуністичну ідею. До цієї справи було залучено багато вчителів, грамотних людей інших професій, учнів.

Оголосивши ліквідацію неписьменності одним із найважливіших полі-тичних завдань, держава прагнула забезпечити цю кампанію літературою від-повідного політичного спрямування. В Україні видавалися букварі для дорос-лих «Геть неписьменність!», «Червоний прапор», «Буквар залізничника», «Буквар селянина», книга для читання «Ми новий світ збудуємо» та інші. Зміст цієї літератури мав забезпечити поєднання навчання елементарних на-вичок читання й письма з вихованням відданості новому ладу, непри-миренності до його противників.

Ще у 1918 році в Горенці на добровільних засадах була організована школа по ліквідації неписьменності. Знаходилася вона на бувшій дачі київського купція. Організаторами та першими вчителями були Потравний Федір Миколайович, активний учасник товариства «Просвіта» та Вишневська Катерина Йосипівна– випускниця гімназії.

За навчання платили натурою – пуд жита на рік за учня.

Активістів лікнепу називали по-військовому – культармійцями.

Процес ліквідації неписьменності здійснювався у двох формах: гуртковій та індивідуальній. Гуртки створювалися при загальноосвітніх школах чи пунктах лікнепу, де неписьменні протягом 3-5 місяців по 3-4 рази на тиждень навчалися грамоті. З жінками, які не могли відвідувати пункти лікнепу через малих дітей, вчителі проводили заняття вдома. Навчання людей грамоті здійснювалося безкоштовно, більше того, дорослим учням або їхнім дітям надавались деякі пільги. Зокрема, робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітку. 

У повідомленні шкільного відділу Київського повітревкому від 28 жовтня 1920 року читаємо: «У Білогородці діє трудова школа, при якій працюють гуртки лікнепу».

Школи з ліквідації неписьменності відкриваються в більшості населених пунктів району. У Тарасівці створено товариство «Геть неписьменність».

У 1920-23 рр. у гуртках лікнепу здобули освіту більше тисячі жителів Білогородки, Бобриці, Гнатівни, Петрівського.

Крім шкіл на початку становлення радянської влади відкривалися в селах хати-читальні. Вони виконували багато функцій: були і бібліотеками, і школами, і клубами.

З 18 січня 1925 по 14 серпня 1929 року працювали курси по ліквідації неписемності у Михайлівській Рубежівці.

Велику роботу по ліквідації неписемності  серед сільської громади Софіївської Борщагівки проводили учні 2-4 класів. Діти з радістю ходили додому до неписемних людей і вчили їх грамоти. Серед активістів відзначалися Шупик Ольга Саківна, Кононенко Панас Євтухович, Яценко Федір Євменович.
Дитячі організації. Виховна робота

З 20- х років набув поширення дитячий та молодіжний комуністичний рух. Створювалися піонерські та комсомольські організації.

Піонерська організація у Лісниківській школі почала діяти у 1922 році, у 1923 році було створено ініціативну групу, від якої бере початок комсо-мольський осередок села.

Першими піонерами у Софіївсько–Борщагівській школі були Марія Кожемяченко та Марія Шульженко, першими комсомольцями Тетяна Розпутня, Ольга Шульженко Федір Яценко.

За рішенням комсомольського комітету Гостомельського склозаводу Мазниченку Костянтину Івановичу було доручено створити піонерську організацію в Горенській школі. Це було 7 листопада 1929 року. В присутності членів партії, працівників склозаводу Малахова та Фріденсона, 23 учні школи дали урочисту піонерську обіцянку. Піонери Мазниченко Л.С., Чувикіна Е.Ф. були учасниками першого районного зльоту піонерів.



Комсомольці й піонери брали активну участь у роботі по ліквідації неписьменності, проводили читання газет та журналів серед дорослого населення, допомагали вчителям здійснювати всеобуч, брали активну участь у трудових суботниках.

Учні Бузівської школи працювали у лісництві, де доглядали насадження молодого лісу, збирали шишки, а на зароблені кошти купували папір. Школа мала кілька гектарів землі, власний сад, Учні старших класів орали землю (худобу брали в колгоспі), сіяли просо, садили картоплю, доглядали сад. Урожай здавали в їдальню. Обіди у школі були безкоштовними.



У Крюківщинській школі було організовано кооперацію: школярі самі торгували, організовували самообслуговування, прибиральниць у школі не було.

Учні Горенської школи доглядали молодих телят в колгоспі ім.. Кагановича, влітку збирали колоски жита в урочищі «Сімдесят десятин», весною садили садженці дерев у лісі. Мали завдання  зібрати кожному по 10 кг деревного попелу для удобрення полів місцевого колгоспу та по 8 кг лушпиння картоплі для годівлі корів.

Поряд із навчальною виникають нові форми і виховної роботи. Урочисто відзначаються річниці Великого Жовтня, Червоної Армії, дні Восьмого березня, Паризької комуни, Першого травня. Відбуваються літературні вечори, присвячені Т.Г.Шевченку, І.Я.Франку, М.М.Коцюбинському, О.С.Пушкіну, Л.М.Толстому, А.Ю.Тесленку, А.П.Чехову та ін.

Ось як проходило свято 1 травня та 7 листопада у Горенці. Зі спогадів Михайла Потравного: «Всі учні школи, брали активну участь у демонстрації – по вулиці Київській, потім через Міщани повертали на вул.. Шевченка і йшли до школи, В лісі ( біля колишньої чайної) зупинялись. Тут були танці, жінки красиво танцювали кадриль, грав місцевий оркестр, що складався з 5 осіб. Кожен клас старався якомога краще прикрасити свою колону квітами, транспарантами. На території школи проводився мітинг, де з трибуни проголошував здравицю голова сільської Ради, з привітанням виступав директор школи. Потім грав оркестр, виступала художня самодіяльність, танцювали, учні проводили спортивні змагання, ігри».

Освіта в 30-роки

На початку 30-х років на зміну «романтичному періоду» в історії розвитку радянської школи прийшли роки радикальної реорганизації системи шкільнї освіти.

В 1930 році введено обов’язкове початкове навчання для всіх дітей і підлітків віком від 8 до 15 років.

Для шкіл була встановлена така структура: початкова школа (1-4 кл.), неповна середня школа (5-7 кл.), повна середня школа (8-10 кл.).
Дана структура з незначними змінами проіснувала до 80-х років.
Робився акцент на марксистську світоглядну спрямованість шкільних курсів. Вводився індивідуальний облік знань у словесній формі (дуже погано, погано, посередньо, добре, відмінно) і запроваджувалися екзамени. З метою зміцнення порядку і дисципліни у школах посилювалася керівна роль учителя. Вводились посади класних керівників. Запроваджувалась учнівська форма. Чітко визначався початок і кінець навчального року та його поділ на 4 навчальні чверті. Все це свідчило про посилення державного контролю за роботою шкіл. У той же час ці заходи внесли чіткий порядок у роботу школи і сприяли підвищенню відповідальності вчителів та учнів.

Було відмінено практику складання місцевих навчальних планів і програм та затверджено нові уніфіковані навчальні плани для всіх типів шкіл та підручники, введено предметність викладання.

У школах утвердилась пояснювально-ілюстративна система навчання, головне місце в якій зайняв усний, словесний виклад знань з використанням наочності. Структура діяльності учителя на уроці тепер набула такого вигляду: усне пояснення – ілюстрація – контроль розуміння учнями нового матеріалу – корекція – закріплення – повторення здобутих знань. Головна увага приділялась розвитку пам'яті учнів.

У районі щороку відкривалися нові школи.

Школу в селі Мощун почали будувати на початку 30-х років. Селяни в той час займалося лісовим промислом – возили ліс і дрова в Київ.  З дозволу лісничого Міжгірського лісництва Петра Артамонова селяни частину заробленого лісу віддавали на будівництво сільської школи. У 1932 році було збудовано перші дві класні кімнати, у яких учні сиділи на лавках за збитими зі звичайних дощок столами. За кілька років будівництво було завершено. Першими будівельниками школи були брати Костенко Гордій Григорович та Костенко Харитон Григорович, Мархонос Омельян Кузьмич та Макушенко Данило Іванович.

У 1936 році у двоповерховому будинку-дачі відомого українського актора М.К.Саксаганського (другий поверх будинку згорів взимку того ж 1936 р.) організували Бузівську семирічну школу. Школа проіснувала там до 1981 року.

Нова школа була побудована у Забір’ї. У 1938 році в ній було 6 класів, а в 1940 – сім.

Якщо у 1932 році в районі працювало 35 навчальних закладів, то в середині 30-х років функціонувало уже 43 школи: 7 середніх (Боярська, Білогородська, Хотівська, Гостомельська. Пирогівська, Ірпінська, Петропавлівсько-Борщагівська), 15 семирічних та 21 початкова, викладало 456 вчителів і навчалося близько 9 тис. учнів.

Нове приміщення Петропавлівсько–Борщагівської середньої школи було збудоване у 1939 році.

Діти Гатнянської семирічної школи навчалися у трьох пристосованих приміщеннях, віддалених одне від одного на 250–800 метрів. Перед війною із цегли церкви, зруйнованої у 1938 році, збудували нове приміщення школи.

У багатьох школах створюються краєзнавчі музеї, літературні гуртки та гуртки художньої самодіяльності, видавалися рукописні альманахи, проходили спортивні змагання. Так хор Горенської семирічної школи (керівник – учитель молодших класів Уляна Григорівна Мартиненко) неодноразово був учасником обласних оглядів художньої самодіяльності. Як згадує колишній учень Хабовський Герман, … «хор у 1939 році брав участь в обласному огляді самодіяльності в Жовтневому палаці Києва, хор уже був на сцені, мала вийти для диригування Уляна Григорівна, але раптом завісу закрили, нічого не пояснивши. Потім з’ясувалося, що композитор, який написав музику для нашої пісні, – «ворог народу», якого кілька днів тому було заарештовано».

У 1938 році струнний оркестр Бузівської семирічної школи під керів-ництвом Володимира Миколайовича Терещенка посів друге місце на обласному огляді художньої самодіяльності, а в 1939 році – перше місце і одержав право виступу на республіканському огляді художньої самодіяльності. Цілий тиждень жили оркестранти у Києві. За участь у республіканському конкурсі аматори були нагороджені поїздкою до Москви, але директор школи Мендель Ю.І. не дозволив залишати навчання у школі.

Зміцнювалася навчально–матеріальна база шкіл. Створювалися навчальні кабінети фізики, біології, хімії, історії. У Тарасівській семирічній школі працював добре обладнаний біологічний кабінет. 17 кращих юннатів були учасниками ВСГВ у 1941 році.

У школах району працювали творчі і талановиті вчителі, які робили все, щоб діти полюбили школу. Завідувач Забірської школи Володимир Миколайович Горинович разом із дружиною Ніною Семенівною Гаєвською виховав не одне покоління забірчан. Вони не лише навчали читати і писати, головне задання вбачали у вихованні дітей. Надовго запам’ятали учні свою першу новорічну ялинку, яку нарядили прямо в лісі, а замість звичайних електрогірлянд, лісову красуню прикрасили свічки. Скільки нового і неві-домого відкрили для себе учні у стінах школи. Це і перше радіо і саморобні компаси, мікроскопи, проекційний ліхтар. Усе це демонструвалося на виставках у Києві та Харкові, тодішній столиці України.

Яких тільки див не творив В.М.Горинович для учнів! Були, навіть, перші спроби зробити кіно. Діти назвали вчителя за першим фільмом, який він для них створив, «Івасиком-Телесиком».

Чимало приладів збереглося, їх можна побачити у шкільному музеї. Забірська школа підтримувала партнерські зв’язки з середньою школою №43 м. Києва (директор Соболь). Кияни подарували футбольний м’яч та умивальник. Допомогли створити піонерську організацію. До піонерів приймали лише кращих учнів.



Також з любов’ю і повагою згадують односельці та учні Горенської школи вчительку української мови та літератури Кондратенко Катерину Миколаївну. Під її керівництвом у школі систематично проводилися цікаві літературні вечори, присвячені класикам української літератури
Роки лихоліття

Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю людей. Багато вчителів та учнів пішли захищати Батьківщину. Навчання у школах припинилося. Восени 1942 року німці дозволили проводити навчання в Горенській школі, але це було лише одну зиму.

Ось що згадує колишня учениця Дуб Віра Павлівна: «В школі над сценою висів великий портрер Гітлера. Учень Іван Шевчук заліпив йоиу обличчя «бриліантовим хлібом» (цей хліб був випечений з проса, а тому був блискучий). Був великий переполох, але швидко це ліквідували, щоб німці не бачили.».

Три місяці працювала школа на базі Боярської залізничної школи.

Деякі вчителі на добровільних засадах навчали дітей вдома. Так вчителька початкових класів Мартиненко У.Г. навчала учнів третіх класів. Після звільнення Горенки ці учні пішли в четвертий клас.

У приміщеннях шкільних майстерень Білогородської середньої школи та учи­тельському житловому будинку розмістився поліцей­ський відділок. Сюди на допити й розправу звозили лю­дей, котрих підозрювали у боротьбі проти фашистського режиму. Біля школи, в яру, їх розстрілювали.

Окупанти розмістили стайні у школах Мощуна, Крюківщини, Петрушок, Тарасівки, Шпитьок.

На початку 1943 року в Горенській школі розмістилась німецька військова частина, а потім приміщення переобладнали під стайню, були вибиті двері, вікна. Влітку 1943 року частину майна німці вивезли в ліс, де в бліндажах облаштовувалися «зимові квартири» – готувався німецький рубіж оборони на Дніпрі.

Були зруйновані школи в Гатному, Гореничах, Княжичах, Лісниках, Малютянці, Петровському, Хотові. Крюківщинську школу (старе дореволюційне приміщення) окупанти розібрали на паливо. Приміщення Забірської школи було напівзруйноване: прострілений дах, шибки побиті, грубки розвалені.

Матеріальну базу шкіл фашисти розграбували та знищили. Спалили шкільне приладдя, підручники та художню літературу, було вивезено кіноапаратуру, музичні інструменти та інше цінне устаткування. За приблизними підрахунками загарбники завдали освіті району збитків майже на 13 млн. крб.

Гестапівці замордували вчителів Будаївської (Боярської) середньої школи Т.Т. Зільберман, Т.Ю.Бережну, розстріляли 24 піонерів району, на каторжні роботи до Німеччини відправили 645 молодих людей. На фронтах Великої Вітчизняної загинули Корецький Г.К., директор Боярської СШ №18 (залізничної) та його заступник Власов А.В., учитель Маценко В.А.


Освіта у роки Великої Вітчизняної війни

Звільнення району було завершене на початку листопада 1943 року, а вже 22 листопада відновив роботу районний відділ народної освіти. Були призначені директори 12 середніх, 22 неповних середніх та 9 початкових шкіл. Перед керівниками шкіл поставлено завдання провести облік дітей шкільного віку та комплектування шкіл учнями і розпочати навчання не пізніше 1 грудня 1943 року.

У наказі по районному відділу від 22 листопада 1943 року №3 читаємо: «При складанні мережі класів керуватися таким:

а) В тих випадках коли в 1-4 класах є до 15-20 учнів зводити такі класи у комплекти ( по 2 класи);

б) В тих випадках коли в 1-4 класах є надто мала кількість учнів, об’єднувати в комплекти до 3 класів;

в) В 5-7 класах, що створюються в порядку переводу учнів до старших класів, зберегти лише в тому разі коли в них буде не менше 12-15 учнів, а 5 класи відкрити при наявності 17-20 учнів.

г) В 8-10 класах зберегти лише при наявності в них не менше 10 учнів, а у 8-му відкрити при наявності в них мінімум 15 учн.

…3. б) В населених пунктах де шкільні приміщення зруйновані відвести придатні будинки для відновлення роботи шкіл».

У Боярці, як згадує І.К. Васюк, «…оскільки приміщення обох шкіл були зайняті військовими частинами, за розпорядженням райнаросвіти потрібно було відновити роботу в одній об’єднаній школі. За ухвалою педколективу і розпорядженням райнаросвіти мене було призначено керівником цієї школи.

Багато зусиль було витрачено, щоб якнайскоріше розпочати роботу. Був виділений літній дачний будинок, не зовсім зруйнований; потрібні були меблі, довелося збирати й зносити уламки дощок із зруйнованих хлівів і робити примітивні столи на козлах й лави для сидіння. Серед учнів збирали підручники, у кого вони були для загального користування.

Школа розпочала свою роботу і працювала до березня 1944 року, коли знову була розділена на Будаївську середню школу (нині Боярська №1) і залізничну № 18 (Боярська №2)».

У Хотові після визволення відразу ж організували навчання дітей у 7 пристосованих будинках, що знаходилися в різних частинах села. Пізніше школу розмістили у будинку, де була німецька управа. Хотівчани називали її – «червона» школа. Всі учні там не вміщалися, тому відремонтували німецьку конюшню і помістили ще чотири класи. Була це, так звана, «чорна» школа.

Гатнянська школа обладнала класні кімнати в шести селянських хатах.

  Здавалося, що відновити навчання у Малютянській школі неможливо – школа була повністю зруйнована. Та, попри всі труднощі, вчителі П.К.Тимошенко і Л.Д.Титаренко, студентка З.В.Тимошенко та Г.Д.Титаренко взялися за відновлення школи. В жителів села зібрали столи, довгі лави. Лист заліза слугував за класну дошку, по ній писали вуглиною. Знайшовся в когось буквар – його розірвали на окремі аркуші і роздали учням. Зібрали всіх дітей, що мали вчитися, і 1 січня 1944 року відкрили школу – 4 класи.

Учителі Крюківщинської школи під керівництвом директора Погрібної Н.П. прибрали від бруду три класні кімнати. Вибиті вікна затулили мішками з тирсою. У класі стояла чавунна пічка – «буржуйка», але вона давала мало тепла, і взимку чорнило в чорнильницях часто замерзало.

Як згадують учні Будаївської (Боярської №1) середньої школи, працювати доводилилося у важких умовах, особливо взимку. Пічне опалення давало мало тепла, чад від спаленого торфу заповнював класи і коридори, спричиняв головний біль. Бувало, що замерзало чорнило. Навчальних посібників не було. Стеля в класах прогнулася, її підперли стовпами. Такі класи учні називали «колонними залами».

Зі спогадів вчительки Софіївсько-Борщагівської початкової школи Горбенко К.Ф. «… працювала з 1-Б класом, в якому налічувалося 43 учні. В тяжким умовах, звичайно доводилося нам працювати, як-то кажуть, починати все спочатку. Шкільне приміщення хоч і було, але в занедбаному стані: вікна побиті , двері не зачинялися повністю, підлога та стіни теж занехаяні.Все в класах вимагало ремонту, а коштів не було. В класах було холодно, учні сиділи вдягнені, вчителі теж. Єдиний вид топлива – дрова і торф, та й то в недостатній кількості. Вчителям самим доводилося їздити колгоспними кіньми в ліс збирати дрова.

Підручниками учні сяк-так були забезпечені, а от зошитів та паперу не було зовсім. Вчитель купував на базарі чистий папір, лініїв (проводив лінії), зшивав і тільки тоді роздавав учням, в яких вони і писали. Одночасно з учительською роботою я була призначена бібліотекарем школи, де потрібно було її організовувати, бо не було жодної книги, а 50 перших книг в бібліотеку поступило від односельчан. Пізніше поповнювалася з бібколектора».

На початок 1944 року у середніх школах навчалося 3746 учнів у 117 класах; у неповних середніх 5094 учнів навчалися у 177 класах; у початкових школах навчалося 874 учнів у 39 класах.

Всього у 44 школах навчалося 9714 учнів, функціонувало 333 класи.

У класах навчалися учні різного віку: до 1-го класу ходили діти 8-11 років, до інших–16-17 років.

Катастрофічно не вистачало вчителів. Один учитель нерідко викладав різні предмети. У 1943/1944 навчальному році навчальний процес забезпечував 291 вчитель. 72 мали лише середню або неповну загальну середню освіту, а у 48 не було досвіду педагогічної роботи. Крім того фронт постійно вимагав поповнення.

Так лише 15 січня 1944 року до лав Червоної Армії мобілізовали 9 керівників шкіл.

У кожній школі відроджувалися дитячі організації: жовтенят, піонерів і комсомольців.

У школах, які розпочали роботу у грудні 1943–січні 1944, заняття у перевідних класах припинялися 10 червня, для учнів оголошувалася літні канікули до 1 вересня. З 1 вересня по 1 листопада 1943/1944 навчальний рік продовжувався.

Урядовою постановою у 1944 році запроваджувалося проведення випускних і перевідних екзаменів для учнів початкових, семирічних і середніх шкіл, а також передбачалась можливість нагородження учнів середніх шкіл золотими і срібними медалями за успіхи у навчанні. Замість словесної системи оцінювання знань учнів запроваджувалась цифрова п’ятибальна система, яка проіснувала більш як півстоліття. Оцінки «1» і «2» вважались незадовільними і служили підставою для залишення учнів на повторний рік навчання.

Випускні екзамени у 7, 10 класах було проведено у липні–серпні 1944 року, а перевідні іспити у 4,5,6, 8, 9 класах з 1 по 13 листопада.

Влітку 1944 року було відремонтовано школи в Музичах (директор Німченко Т.К.), Тарасівці (директор Скиба Г.С.), Ірпені (директор Шолох В.О.), Яблуньці (директор Куровський М.К.). Для 208 дітей-сиріт, батьки яких загинули, відкрито дитячі будинку в Боярці та Бучі. Решту 270 сиріт взято під патронат. Розпочали роботу п’ять дитячих садків. Для навчання дорослої молоді відкрили вечірню школу.

1944/1945 навчальний рік розпочався 15 листопада, а для учнів 1 класу – 1 вересня 1944 року.
Життя обпалене війною



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   49

Схожі:

Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconВітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів
Відділ освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації. Районний методичний центр
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconВітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів
Відділ освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації. Районний методичний центр
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconНаказ №214 Про підсумки проведення І (шкільного) етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з предметів суспільно-гуманітарного циклу
Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури. Взяли участь 22 учнів школи 6-11 класів
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconДовідка про підсумки районних олімпіад із базових дисциплін
Петрівської, Ганнівської зш І-ІІІ ступенів підготовлені відповідно до Положення, містять глибокий аналіз проведення шкільного етапу...
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconЗавдання обласного етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з біології розміщені на сайті
Комплекти завдань ІІІ етапу олімпіад підготовлені комісією фахівців. До її складу увійшли працівники Чернігівського
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconНаказ №423 Про проведення ІІІ етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад у 2015-2016 навчальному році
Положення про умови І порядок проведення І, ІІ, ІІІ етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад, зареєстрованого в Головному управлінні...
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconрівень(1 бал за відповідь )
Завдання І (шкільного) етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з історії 2013 2014 навчального року
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів icon8 11 класи Учитель: Герасименко С. П. Завдання II етапу Всеукраїнських учнівських олімпіад з історії
Які особливі риси запорозьких козаків відзначали сучасники іноземці? (10 балів)
Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconПро проведення обласного (відбіркового) етапу Всеукраїнського юнацького фестивалю «В об’єктиві натураліста»

Вітаємо переможців ІV (всеукраїнського) етапу олімпіад з предметів iconПоложення про проведення обласного етапу Всеукраїнського конкурсу-огляду внутрішнього та зовнішнього озеленення навчальних закладів „ Галерея кімнатних рослин Загальні положення
Всеукраїнського конкурсу-огляду внутрішнього та зовнішнього озеленення навчальних закладів


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка