Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки



Скачати 146.04 Kb.
Дата конвертації26.10.2017
Розмір146.04 Kb.

Наумова Надія

ВІЗІЯ КОЛІЇВЩИНИ В ПОЛЬСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ПОЕМА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА „ГАЙДАМАКИ”

.

Повторюючи за відомим сучасним істориком Наталею Яковенко актуальний в наші дні афоризм „Кожне покоління переписує історію по-новому”, скажемо, що його можна сприймати як у негативному так і в позитивному плані - хоча можлива присутність обох контекстів. Але так важливо все ж таки зберігати по-можливості якнайбільшу об”єктивність та неупередженість, адже відомо, що часто все залежить як від певної позиції автора так і від замовника, яким може виступати навіть конкретний час. Його жорна , поволі стирають в пам”яті поколінь негативні емоції стосовно минулих подій, що через століття стають просто сторінками історії, не викликаючи почуття гніву чи образ. Суб”єктивна сутність ставлення до католиків на Україні, що не надається на однозначну оцінку, так само, як історія співжиття на спільних теренах, що починається ще за князя Володимира, набрала особливо негативного відтінку в 17 ст., що й призвело до вибуху національно–визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. Конфлікт не був вичерпаний і в1654 році Переяславською радою, більш того, половина України так і залишилась під Польщею, наслідком чого стали події, що отримали назву Гайдамаччини, чи Коліївщини, пік яких припадає на 1768 рік, хоч до цього вже йшлось давно, і, навіть, після придушення повстання, окремі загони гайдамаків продовжували свої набіги на католицькі кляштори. Це криваве, не побоїмось цього слова, побоїще між католиками і православними охопило всю Україну і залишило сліди не лише в історії та літературі обох країн, а й у душах нащадків, що продовжують повертатись до тих часів, коли за висловом українського поета „старих слов”ян діти впились кров”ю... А хто винен ?..” Суб”єктивність є неодмінною умовою навіть документальних , мемуарів, на які накладаються і власні переживання, і складність людських характерів, і протиріччя епохи, що ж можна сказати про твори літературні. Тут просто необхідно розрізняти життєву і художню правду.



Само собою зрозуміло, що в кожної з сторін була своя візія як причин так і перебігу жахливих наслідків повстання. „Серце болить, а розказувать треба, нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялися, нехай братаються знову з своїми ворогами”, - писав Тарас Шевченко у Післямові до поеми

„Гайдамаки”.

Цей твір написаний небайдужим пером внука гайдамаки, яким він себе вважав. Згадаймо епізод з розділу „Гупалівщина”: отого хлопця „пів-парубка”, що вказав гайдамакам дорогу, (ми вважаємо – це й був дід поета Іван), саме його безпосередні розповіді мали вплив на написання поеми, і , звісно, це є один з найавтобіографічніших її моментів. Шевченко наголошує, що розповідає так, як старі люди розповідали, і хоч зауважує, що нічого „надрукованого і критикованого” не читав, але ми добре розуміємо, що це не зовсім так, не тільки читав, але своєю поемою відповідав на прочитане, полемізуючи з польськими та російськими істориками. Образ самого автора, його думки, його оцінка подій, його любов до рідного краю, його перші дитячі враження постійно присутні в рядках поеми.

Роль Петербурга тут зрозуміла, але російським дослідникам теми не боліло те, що було таким болючим для представників обох народів польського і українського, що були і є нині не просто сусідами, а жили ще з часів Ярослава Мудрого на цій землі разом, вважаючи її своєю вітчизною. Зрештою, на той час українцем міг називати себе і поляк, що жив на території правобережної України. Саме з під пера польських письменників з”являється цілий потік літературних інтерпретацій того, що діялось навесні і влітку 1678 року по всій Україні.

Для етнічних поляків, що народились тут, це були східні креси великої Речі Посполитої, поетичний край „диких степів”, екзотичних козаків та їх романтичних битв і походів на турків, спільного ворога обох народів. Таким цей край постає в творах представників „української школи у польській поезії” , що не випадково виникає на Україні, в Умані , в тій самій знаменитій „базиліан школі, де учились Гонти діти”. А пізніше, точніше на початку 19 ст. там зустрілись три поляки: Міхал Грабовський, Богдан Залеський та Северин Гощинський, що й стали основоположниками романтичного напряму польськомовної поезії, що творилась на східних кресах Речі Посполитої і була пов”язана з українським фольклором та українською історією.

Грабовський згадував ці роки навчання в Умані так: „Вісімнадцять місяців, які я провів в уманській школі радикально вплинули на мою подальшу долю. Школа надихнула мене на наукову і літературну діяльність. Після зустрічі з Северином Гощинським і Богданом Залеським я відчув непереборне бажання стати письменником...”1 Так виникла літературна група „ЗАГОГРА”, що звернулась у своїй творчості до українських сюжетів, зокрема до тих важких і для поляків і для українців сторінок Коліївщини.

Ці романтики створили свій власний образ вітчизни, що була їм дорога, але яку вони трактували, як частину колишньої Великої Польщі, втраченої Атлантиди, для якої найголовнішою була ідея волі. Вони захоплювались її народними піснями думами, її мандрівними співцями кобзарями, її природою, а в її козаках бачили благородних лицарів, що стали на оборону християнської віри та свого краю. Земля, вкрита високими курганами, начинена за висловом Шевченка своїм і ворожим трупом, на якій скоро постане ще один, той що прийме під Коднею тіла учасників розгромленого гайдамацького повстання. В липні цього року сповнилось 340 літ цій події. У Кодні ( нині Житомирська обл.) був четвертований Іван Гонта, який згідно з з переказами в час найжахливіших тортур, коли з нього пасмами дерли шкіру приказував: „ І тут збрехали кляті ляхи! Казали, що болітиме, а воно не болить”

Одна з найпопулярніших тем в польській романтичній літературі - тема вибуху гніву православних українців проти католиків-поляків, і наголосимо, швидше проти католиків: „Я присягав, брав свячений різать католика....” Вірний цій присязі шевченків Гонта убиває своїх двох синів, які були генетичними українцями, але виховані як католики. Знаємо з історії, що релігійні війни були найжорстокішими, бо тут ішлось про віковічні традиції, про те, що вважалось найсвятішим, але за ними завжди стояли політики, які були зацікавлені в роздмухуванні ворожнечі. Тут вже не рахувались ні з родинними зв”язками, ні з давньою дружбою, головне питання: з ким ти зараз. „ Старих слов”ян діти...” – тут йдеться про поляків, а не про москалів. Шевченко повторить цей мотив у вірші „ Ще як були ми козаками..”: „братались з вольними ляхами...” Для нього Польща – це друзі-засланці, такі як Броніслав Залеський, племінник Богдана, це поезії Міцкевича і мазурки та вальси Шопена, це, нарешті, юнацьке кохання - мила Дуня Гусіковська.

Всі вони щиро сповідували католицьку віру. І, коли молодий поет в Петербурзі пише поему „Гайдамаки”, то він творить натхненну апологію на захист тих, кого називали „разбойники, воры ”; його заява про те, що нічого друкованого не читав швидше риторична, ми розуміємо: це відповідь на те, що вже було сказано, водночас свідчення того, що він вже тоді був знайомий з літературними та історичними джерелами, зокрема з польськими. У своїй передмові до перекладу поеми польською мовою 1861 року Леонард Совінський пояснює, що його спонукало взятись за це і зауважує : „Народний поет мусить бути християнином”, тобто говорити правду. І тут же зауважує, що й передмова і сам переклад розраховані на людей, які думають. А про інших не варто й говорити2 .

Так чия ж була правда - це питання ставили і представники Польщі. Зрозуміло, що відповідь у них була дещо відмінною від тієї, яку давали українці. Адже жертви були великі з обох боків, а крові невинної пролито ріки. Польський король Станіслав Понятовський в одному із приватних листів так пояснював причини Коліївщини: „ Кілька фанатиків почали погрожувати селянам нашої України всілякими нещастями, якщо не покинуть православної віри і не стануть греко-католиками, тобто, якщо не перестануть пояснювати Трійці так, як її пояснюють у Петербурзі і не почнуть її пояснювати, як у Римі”.

В цьому наївному розумінні причин вибуху помсти є певна правда і стосується вона ситуації, що склались після прийняття унії, яка викликала ще більшу релігійну полеміку, ніж ту, що існувала до неї. Роль іскри відіграла Барська конфедерація, про що говорить Тарас Шевченко і в поемі , і в примітках до неї.

Одним із перших вітчизняних дослідників, хто вказав на необхідність познайомити українців з польським трактуванням подій Коліївщини, був Василь Щурат, який у Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка опублікував статтю „Коліївщина в польській літературі до 1841 року.”

Повстання 1768 року, що виявило жахливі польсько-українські і водночас і шляхетсько-хлопські антагонізми хвилювало уяву письменників-сучасників і наступні покоління літераторів. Адже за три трагічних тижні червня того року число вбитих, знищених, спалених сягнуло до 200 тисяч. Ця кривава ребелія оригінально подана в героїко-епічній поемі Северина Гощинського „Канівський замок”(1828). Вона насичена візією України, агресивної, жорстокої нестримної в ненависті до поляків, що водночас подається, як помста, викликана іншою жорстокістю, злом, яке існує нібито й саме по собі. В уста героя козака Небаби автор вкладає слова звинувачення панам полякам за заподіяні кривди і кличе ображених стати на бік повстанців:

Komu rozgami ojciec zasiecony

Czyja panu spodobala sie zona

Komu najmilsza corka pogwalcona,

Kogo zbawiono lubej narzeczonej 3
У кого батька засікли різками

Чия дружина сподобалась пану

У кого дочку милу зґвалтували

А в кого любу наречену відняли

Цілком зрозуміло, що на соціальні антагонізми наклалися релігійні конфронтації, бо більшість панства була в той час католиками. Автор творить песимістичну концепцію метафізичної неухильності, неможливості будь-що змінити, чи попередити: це як страшний суд, що неминуче прийде. Гощинський почав писати свою поему в Ліщинівці поблизу Умані , де жила його сім”я, а завершив працю над нею у 1828 році в маєтку Грабовського, Олександрівці. Він читав свій твір другу уманської юності, і той висловив своє захоплення „Замком” в листі до Залеського, порівнюючи автора з Гете та Шекспіром. Справді глибоко філософська поема, увінчана трагічним кінцем, базується на українському фольклорі. Згодімось, що тема, яку підняв автор, була нелегкою.

Один із перших польських мемуаристів – очевидців Є. Кітович, звичайно ж, знаходячись на польському боці, об”єктивно, навіть з захопленням описує мужність і завзятість повстанців: „Гайдамаки всюди бились до останньої краплі крові. На п”ятдесят гайдамаків треба було наших двісті, триста й більше, щоб їх перемогти”4

Своє особисте ставлення до Коліївщини поет висловив у статті „ Кілька слів про уманську різанину”, в якій пише про страшну ненависть українських селян до польських панів, про затятість повстанців, про зраду царського війська, про розправу над гайдамаками, про мужність катованих і про те, що полякам треба шукати глибоких причин жахливої ворожнечі в самих собі: „Ми не раз припускались і припускаємось помилок лише тому, що не знаємо своєї країни”. Саме цей мотив і звучить в поемі „ Канівський замок”, більш того, автор підкреслює: ніхто не скористався з уроку історії, все залишилось, як було5.

В примітках до поеми Гощинський вказує, що представники Польщі написали чимало спогадів і художніх творів про Коліївщину, серед авторів були відомі імена а також нині вже давно забуті. Зауважимо, що ця тема відбилась набагато більше у польській, ніж в українській літературі, яка, скажемо правду, не готова ще була до осмислення та інтерпретації своєї ж історії. Деякі рукописи поширювались на Україні, як, наприклад, поема „ Уманська різанина” маловідомого автора Даровського, що сам в час учнівства був її свідком.

В багатьох з цих творів акцентувалось на кривавій розправі гайдамаків з католиками, і, зрозуміло, що Уманські події були в центрі.

Трохи інакше зображена Коліївщина в літературі після листопадового повстання 1832 року, її трактування набирає певного політичного забарвлення. Адже ідея незалежності народу і нації виходить на перший план, і поляки тепер вже відчули на собі, що це таке – національне і релігійне приниження. Вони апелюють до українського бунту, як до прикладу національно-визвольного руху хоча, як вважають деякі з них, саме він прискорив занепад Польщі і привів до втрати нею незалежності: Велика Польща розділена, розірвана на шматки, між могутнішими імперіями.

Ось тут і з”являються твори двох Міхалів: Чайковського - „ Вернигора, український пророк” і Грабовського - „ Коліївщина і степи”. Автор першого, опублікованого в Парижі, вважає , що бунт хлопів викликаний інтригами Росії, мав на меті придушити Барську конфедерацію, Катерина ІІ та її коханець польський король Станіслав - Август Понятовський тут були не сторонніми спостерігачами. В цьому аспекті гайдамаки виступають виконавцями ролі, покладеної на них, тобто як ошукана стихійна маса, „ череда дияволів”. Народ „ дикий і темний”, і він в цьому не винний, але глибока внутрішня правда стоїть таки за ним. Сцена знущання жінок-селянок над трупами ляхів і жидів в селі Шендерівці ніби взята з твору про французьку революцію:

Понад берегом, покотом , як розстелена хустка, лежали людські тіла, різні за віком, різні за зростом; ноги і руки зв”язані мотузками, голі, як мати народила - а над ними роєм молодиці та дівчата, з розкошланим на голові волоссям, з розірваними на грудях пазухами, з диким жаром в очах, з піною на губах. Вони били праниками по головах нещасні жертви, а ногами штовхали їх тіла” 6

Але ось втрутився Вернигора, обурений такою жорстокістю, і селяни знову стають добрими і жалісними, вони навіть плачуть над тілами ворогів.

Фольклорний образ віщуна Вернигори, спільний для українських і польських легенд уособлював голос народу, він покликаний сказати правду, бути своєрідним ідеологом згоди і братерства.

В повісті присутня теза, що пани знущались над українцями, проте вона подається з поміркованим застереженням, що є злі, але є й добрі пани, і супроводжується гаслами про братерство і любов: „ Будьмо справедливими, то й вони нас любитимуть”, - голосом автора виголошує „добрий пан”, коморник Дрожевський. У повісті вистачає кривавих сцен: епізод в корчмі під Корсунем, різанина в Лисянці, в Умані, нарешті сцена тортур і смерті Гонти. Подаючи постаті призвідців і керівників повстання, автор навіть не намагається показати їх індивідуальні риси характеру. Досить однозначно змальовано образ Залізняка, як дикого і злого, але мужнього чоловіка. Гонта ж, навпаки, людина шляхетного походження, амбітна, трагічний герой, що дав себе ошукати. Врешті, він клене православного попа, згадує замордованих власною рукою дітей ( бачимо, що тут подається епізод вбивства дітей). Цим гайдамакам Чайковський, що підтримував концепцію трьохнаціональної Речі Посполитої, протиставляє світ запорожців, як свідомих членів громадської спільноти. Уродженець Волині, він сам мав себе за потомка гетьманського роду Івана Брюховецького, особистість цікава, авантюрна і суперечлива, пізніше турецький підданий , він прийме іслам і стане відомим, як Садик- паша.

В подачі автора „ Вернигори” Коліївщина – це і попередження, і воздаяння і братовбивча війна, і кара Божа, яку він послав полякам, щоб відкрити їм очі на їх гріхи, навернути на дорогу правди. Ця теза проголошується устами Вернигори: „ Бог зіслав нещастя на Польщу, щоб навернути її дітей на шлях правди, відкрити їм очі”7

Ми нині не акцентуємо на мемуарних матеріалах, яких було теж надзвичайно багато, тому що нас цікавить саме літературний аспект Серед літературних творів знаходимо різні жанри: від майже документальної прози, до поеми і , навіть, драми. Українські дослідники цієї теми звернули увагу на те, що в 1819 році у львівському польському театрі була поставлена п”єса „Гелена,



або гайдамаки на Україні” Яна Камінського У творі виведені схематичні образи Залізняка та Гонти, але цікаво, що тут показано: в повстанні брали участь і поляки, один з них мав власну образу і хотів помститися за свою кривду. Ще одна п”єса „Ванда Потоцька, або втеча в ліску Софії” була написана у 1832 р. М. Сухоровським, сюжет її, - спроба нападу гайдамаків на Львів - вигаданий. Тут теж виведено постаті героїв - гайдамаків, поляків за національністю. У 1821 році у Варшаві була поставлена п”єса „Гонта та його товариші”.

Найвидатнішим драматичним твором на цю тему вважається „ Срібний сон Саломеї” Юліуша Словацького, написаний пізніше, у 1844 році .

Ми не будемо тут говорити про нього, зосередимось лиш на тому, що було створено до видання Шевченком поеми „Гайдамаки”. Крім того, цей талановитий, але, зрозуміло, упереджений твір вимагає окремого аналізу .

Польська література завжди мала вплив на українську, та й розвивались вони в одних і тих самих історичних умовах у спільному контексті з того часу, як Україна стала частиною великої Речі Посполитої, хоча й перебували вони у постійній полемічній дискусії. Уже на початку 19 ст. у польських письменників виникає помітне зацікавлення українською історією, фольклором , яке до того ж характеризувалося намаганням якось все-таки зрозуміти цих хлопів та їх душу. Представників цього напрямку назвали козакофілами. Був і інший напрям, його представники більш консервативні , зображали українських месників анархічним, жорстоким і деструктивним натовпом, ідеалізуючи патріархальний уклад життя панських маєтків, і стосунки польських панів з українськими селянами. Лідером цього напрямку став Міхал Грабовський, уродженець України, справжній польський шляхтич, правовірний католик. Навчаючись в уже згаданій школі братів базиліан в Умані, де гайдамаки влаштували жахливу різанину і потопили школярів у криниці, він чув перекази про ці події, що побутували серед наступних поколінь учнів.

Повість Грабовського „Коліївщина і степи”, що вийшла у Вільно у 1838 році, побудована, як оповідь колишнього гайдамаки, активного учасника повстання, який на старості років пригадує те, що він пережив і що повністю змінило його характер і життя.

В пізнішій редакції ця повість, видана в Житомирі у 1860 році, мала назву

„Оповідання Курінного”. Грабовський був перейнятий слав”янофільськими ідеями, він по-своєму любив Україну і навіть висловлював думку, що

український народ різниться від російського, що він зберіг свою самобутність, говорив про всеслав”янське значення Києва. Але в той же час він був переконаний, що саме поляки були носіями культури в Україні і творили її добробут і цивілізацію , що звинувачення українців проти поляків перебільшені, і насправді польські поміщики по-батьківськи відносилися до кріпаків.

Тому в уста свого героя, 80-літнього Грицька Курінного автор вкладає певні власні тези, які стають підґрунтям для проповіді християнського взаємопорозуміння і людяності. Ще молодим парубком Грицько служив у смілянського управителя маєтками князя Любомирського - Вейгера.

Дружина Вейгера добре ставилась до хлопця, який часто бавився з її маленькою донькою Любкою, ця дитина в свою чергу щиро полюбила свою няньку –добросердечного козака. З початком повстання він приєднався до одного з гайдамацьких загонів, але згодом був вражений жорстокими розправами над ні в чому невинними людьми. А коли загін ввійшов у Смілу, під час погрому – розправи над панами маєтку, маленька впізнала в страшному гайдамаці Грицька і протягла до нього руки. Врешті, Курінний виніс дівчинку, і, сказавши побратимам, що хоче убити панське дитя , врятував їй життя. Після поразки повстання хлопця було заарештовано і відправлено в Житомир на слідство, де на горло карали повстанців, міський суддя не ймучи віри оповіді злочинця, засудив його на смерть. Але тут сталося чудо: уві сні судді з”явилася убита пані Вейгерова і розповіла всю правду, Грицька випустили. Згодом він 30 років прожив він у Бессарабських степах, спочатку досить заможно на гроші, які дала йому пані Дубравська, потім почались нещастя, і, врешті, герой, втративши все і родину, повернувся на Україну, де на згадку про свою матір Любку, її дочка пані Жулинська дала йому притулок у своєму маєтку8

У свій час ця повість була досить прихильно сприйнята читачами, на неї з”явились рецензії у польських періодичних виданнях, були й критичні зауваження до Грабовського за відсутність повістярського хисту, обвинувачування в анти ліберальних традиціях.

При нагоді нагадаємо, що Грабовський впродовж років приятелював з Пантелеймоном Кулішем, який називав його українським Вальтером Скоттом, був особисто знайомий і з Тарасом Шевченком, виявив прихильність до його видання „ Живописная Украина”, маючи намір допомогти у написанні пояснювальних текстів до офортів і в передплаті . Шевченко бував разом з Кулішем в Олександрівці, але міг знати його ще й з Петербурга через спільного знайомого, Ромуальда Подберезького, редактора часопису „Тижневик Петербурзький”. Вважаємо, що він не міг не прочитати хоча б побіжно, повісті Грабовського.

Поема Тараса Шевченка „ Гайдамаки”, що була опублікована у 1841 році у Петербурзі, є по суті єдиним твором в українській літературі, що не просто переказує історію, але звертається вже з точки зору іншої сторони до складних і дражливих для поляків та українців подій , до взаємин, що не владнались, на що були певні сподівання, а , навпаки погіршились, після прийняття унії. Слід відзначити, що унію український поет сприймав негативно.

Коліївщина залишила глибокі сліди в народній пам”яті, відбилась в переказах , легендах, піснях. Дитинство Тараса проходило в атмосфері героїчної аури ще зовсім недавнього минулого, яка вразила його уяву так, що він не міг забути тих сліз, якими він маленькою дитиною плакав, слухаючи оповідь про вбивство конфедератами вільшанського титаря. Він не міг не вкласти в поему того першого особистого враження, хвилювання, йдучи водночас за історичною правдою і народними переказами. І в цьому поема „ Гайдамаки” має суб”активний характер, але інакше бути не може. На противагу польським творам, автори яких шукають співчуття у тих же зневажених, доведених до відчаю українців, він, показуючи уманську різанину, ще й підсилює трагізм братовбивчої війни епізодом убивства Гонтою своїх дітей. І тут у автора своя правда: хтось чистий і невинний мусить віддати себе в жертву, коли люди, забули, що Бог один для всіх. Дякуючи дідусеві за збережену і розказану правду, Тарас Шевченко вважав своїм обов”язком передати її внукам. Про це ж говорить автор в Епілозі, знову і знову, посилаючись на розповіді старих людей і рідного діда. Його зустріч з гайдамацьким загоном біля села Будища переповідалася в родині не раз, коли батько просив діда.



Щоб той розказав

Про Коліївщину , як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав

Тема кари робить поему співзвучною до творів польських авторів. Саме слово кара звучить у поемі постійним рефреном. І кара ця справді страшна.



Чи була це кара тільки ляхам? Чи можливо перемогти зло злом?

Посіяли гайдамаки

В Україні жито,

Та не вони його жали.

Що мусим робити?

Нема правди, не виросла

Кривда повиває...

... розказувать треба” - повторимо ще раз слова поета. Так було, і це правда, але так бути не мусить. Читайте і думайте, каже нам Шевченко.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconПоема Тараса Григоровича Шевченка «Тополя». Романтична ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності
«Тополя», розкрити символіку і міфологічну основу; розвивати в учнів інтерес до усної народної творчості, до поетичного слова Шевченка;...
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconВладислав Яценко " ліберальна візія"
Ліберальна візія” гетьманства івана мазепи в сучасній російській історіографії
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconКонкурсу дослідницьких робіт «Шевченко явище незбагненне» Напрямок: «Стежками долі Кобзаря»
Тараса Шевченка, осмислення та усвідомлення його ролі І місця у процесі самовизначення українців; дослідження фактів, що пов’язують...
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconУрок №38 Т. Шевченко. «Гайдамаки». Характеристика героїв твору
Мета: продовжити опрацьовувати ідейний зміст поеми Т. Шевченка «Гайдамаки»; охарактеризувати образи героїв твору; з’ясувати їх роль...
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconЗагальноклубний творчий проект
Тараса Григоровича Шевченка. Указом Президента України „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження...
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconАвтографи Шевченка в Московскому Румянцев
Шевченка— «Гайдамаки», датирован­ный 1848 годомъ». Надумавши перевірити, чи правдива ця чутка,, я обернувся до Румянц. Музею, де...
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconЛітературний ерудит Шоу знавців життя І творчості Тараса Шевченка
Гора біля Канева, на якій похований Т. Шевченко, називалася … Тема Творчість Тараса Шевченка
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconСекція: українська література художні засоби у творчості тараса шевченка та у віршах тамари голобородько роботу виконала
Розділ народна та романтична спрямованість у творчості Тараса Шевченка
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки icon«З високим іменем Кобзаря» (до 50 річчя заснування Національної премії імені Тараса Шевченка) Бібліографічний список літератури Київ, 2011
Тараса Шевченка. Список складається з чотирьох розділів, а саме: законодавчі документи, матеріали про історію створення Національної...
Візія коліївщини в польській літературі та поема тараса шевченка „гайдамаки iconНаказ №165 Про підсумки ІІ (міського) етапу VІІІ міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студенської молоді імені Тараса Шевченка у 2017-2018 навчальному році
Тараса Шевченка. 28 жовтня 2017 року в м. Новогродівка відбувся ІІ (міський) етап VІІІ міжнародного мовно-літературного конкурсу...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка