“Волинські дороги Уласа Самчука”



Скачати 186,66 Kb.
Дата конвертації05.10.2017
Розмір186,66 Kb.


“Волинські дороги Уласа Самчука”



(літературно - музичний вечір до 100-літнього ювілею

від дня народження письменника)

Звучить Другий концерт для фортепіано з оркестром До-мінор С. Рахманінова



Читець (в образі письменника) «Ми вернемось в свою велику, величну, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, вернемось не тільки, як жива матерія, а як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як і творчість».

І ведучий. Як часто трапляється, що тільки після смерті письменник постав перед наступними поколіннями критиків і читачів на весь зріст своєї творчої індивідуальності, на всю широчінь розмаху своєї обдарованості і неповторності. Так сталось і з Уласом Самчуком.

Повернення його на рідні пороги визначено історією. В Україні про Уласа Самчука заговорили як про людину могутнього літературного таланту, подвижника на ниві Слова і Духу.



ІІ ведучий. Ім’я і твори письменника у нас відомі далеко не всім. Завдяки багаторічному очерненню більшовицькими ідеологами літературної спадщини Уласа Самчука, ставлення до неї доволі неоднозначне. Адже від 40-х років це славетне літературне ім’я не тільки було викреслене з людської пам’яті, але й поливалось цілими потоками витонченої ідеологічної брехні («зрадник», «націоналіст», «запроданець»...) Твори митця були ніби репресовані без права на перегляд суду. І тільки народження незалежної Української держави, тієї країни, яка за життя Уласа Самоука була його мрією, зробило можливим і бажаним повернення чесного імені та високоталановитої творчості нашого письменника на рідну землю.

Читець (в образі письменника). «Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Це є поклик нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: будьте!»

І ведучий. Тепер, коли ми зміцнюємо і розбудовуємо свою незалежну самостійну державу, будемо згадувати тих, хто поклав на її вівтар кращі роки свого життя.

Ми перегорнемо сторінки трагічної повісті життя і творчості Уласа Самчука, пройдемось волинськими дорогами письменника, який упродовж усього життя був «у вічному вигнанні», далеко від «Великої України», про яку фанатично мріяв ще з юних літ, відкриємо для себе Уласа Самчука, знаного і незнаного.


Читець читає напам’ять вірш Лідії Рибенко «Уласові Самчуку»


Не так вже їх багато на Землі –

тих іскор Божих творчого горіння.

Сяйне одна чи дві на покоління

метеоритним спалахом в імлі.

Яке блаженство і який то біль, –

людської пристрасті терпке причастя...

Але чи є, скажіть, великим щастям

Творить шедеври у краю рабів?


Віншують нобелістів королі,

У троннім залі – урочисті речі,

та не тобі. У тебе – хрест предтечі

лауреатів вільної землі.


ІІ ведучий. Якби сьогодні запитати, хто з українських письменників у ХХ столітті найповніше втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу, то, напевно, на читацькому материку нашої країни ніхто не відповів би. Але на це запитання, не вагаючись, відповів би чи не кожен обізнаний із рідною літературою читач української діаспори.

І ведучий. І справді, Уласа Самчука можна назвати українським Гомером ХХ століття. Тільки він - прозаїк-романіст і нарисовець. Але в тій галузі, яка для нього стала справою всього життя, – в живописанні художнім прозовим словом сучасної йому української національної історії – У. Самчук досягнув більших вершин, ніж хто інший.

ІІ ведучий. Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року у славнозвісному селі Дермань теперішньої Рівненщини в сільській родині.

«Дермань. Це дуже простора і дуже барвиста казка. Вже здалека розгор­тається вона цілими милями вправо і вліво, вже здалека виринають із зелені, то знов десь зникають золоті хрести її церков. Уже здалека цілими натовпами облягають зо всіх сторін краєвиди, і горе вам, чоловіче, коли ви не митець, не поет або принаймні не звичайний фотоаматор з яким-небудь «Кодаком» на черезпліч. Все то накидається на вас хижо зо всіх боків, ніби зграя звірів, і хоч-не-хоч ви здаєтесь. Зупиняєтесь, здіймаєте капелюх і глибинно вітаєте цю царицю волинських сіл», – писав Улас Самчук.

У письменника щемливі спогади про Дермань – волинське селище, у Святотроїцькому монастирі якого знайшов притулок переслідуваний першо­друкар Іван Федоров, творили Мелетій Смотрицький, Йов Княгиницький, Йов Борецький.

Тут при монастирському училищі діяла друкарня під орудою брата Северина Наливайка–Даміана. Благословенний час українського або конкрет­ніше дерманського бароко: чудові ідеї, філософські розмови, полемічні лис­ти, духовні подвиги і сумніви.



І ведучий. Улас Самчук пишався своїм селом, його працьовитими людьми, багатовіковою історією Дерманя. З легкою усмішкою письменник розповідає про дерманських жінок, які зазвичай

Читець (в образі письменника) «обсідали колоди, всі лавки, а при добрій по­годі і всі травники. Розуміється, теми їх невичерпні. Не було таких таєм­ниць, яких би вони не знали, не було таких залицянок, заручень, шлюбів, яких би вони не обговорили до останнього рубчика. Все це вимагало особливої де­лікатності, винятково вишуканої мови, надзвичайно тонкої інтерпретації . «Дорогенька кумасю», «милий сватуню», «хороша сусідонько», «ваш гарний синочок», «ваша красуня донечка». Сумніваюся, чи найвища англійська арис­тократія могла похвалитися більш вишуканою мовою, ніж дерманські кума­сі на церковних колодах».

ІІ ведучий. Якраз в цій атмосфері, закладеній сторіччями інтенсивної духовності, корениться талант українського Гомера. У Євгена Маланюка є вірш «Володимерія» з посвятою У. Самчуку, сповнений історичних ретроспекцій.

Читець. Земля замчиськ і городищ,

Де кожен камінь б’є глаголом

В щити тисячолітніх тиш,

Що над щербатим видноколом.

Ще стережуть летарг століть.

Ржавіє жито. Жухне гречка.

Заснув Остріг, Почаїв снить.

І в снах маячить Берестечко.


Віки поразок і звитяг,

Але – ні козака, ні смерда

Й замість Богданових ватаг

Ввижаються полки Ольгерда.

От з’явиться – і задуднять

Шляхи потіхою походу,

І спраглий кінь на схилі дня

Скупається у синіх водах.


І відпливе ординський вал,

В степ несучи жахливу славу,

І довго буде чути чвал,

І видно заграву криваву...

Але за мить зникає все:

Знов рівнина лягає низько.

Ось хлопчик скулений пасе

Товар над висхлим торфовиськом.


Ідуть копиці вздовж межі,

Косар крилатим кроком крочить.

Поміж стернями шлях біжить

Назустріч присмерку і ночі.

Де ген, на тлі клублястих хмар,

На чорноті нічної бурі,

Величністю князівських мар –

Любартові зардіють мури.



І ведучий. «Моя мати-мрійниця, – зізнавався Улас Самчук, – неграмотний філо­соф серця. Безпосередній шматок чистої природи в дусі й тілі... Не дивлячись на те, що мій батько мав лише «три групи» народної школи, а мати знала ли­ше три літери: А – як корівка, Ж - як жук і О – як калачик, вони намага­лися дати дітям кращу освіту».

Малий Улас бігав до дерманської школи тоді, коли в Києві замайоріли національні прапори, на Софіївському майдані урочисто читали універсали Центральної Ради, а всі сподівання на волю загинули разом зі студентами під Крутами.

Хоча Волинь опинилася під владою Польщі, національний рух продов­жував розвиватися. Улас приїхав до Крем'янця 1921 року, вступив до україн­ської гімназії.

«Крем'янець був гідним місцем для мого юначого визрівання, – згаду­вав Самчук, – так само, як і Дермань був щедрою колискою дитячих вра­жень. Ці місця сильно позначені печаттю духа давньої творчої культури і творять той клімат, в якому найкраще може розвинутися неспокійний інте­лект, який чогось шукає і до чогось прагне». Гімназійні професори викладали релігію, латину, польську, русинську, французьку мови, природознавство, математику, готуючи волинську молодь до активного політичного і національного життя. Гімназисти були одинокими серед інтелігенції, хто протистояв полонізації.



Читець (в образі письменника) «Головне моє нестерпне, безупинне, невідступне бажання писати. Бути письменником... Десь з 17-тим роком мого життя посіла мене ця пропасниця, з якою я не міг дати ради. Я писав днями і ночами, я занедбав навчання, за мене почали хвилюватися батьки: «От буде босяк-ледащо, нездібне навіть до хазяйства.» І по-своєму вони мали рацію, бо що те писання значило? Для чого воно? Жадоба світу, знання, слави у селі, «на край світу», під глухою, мертвою, зачумленою поліційним терором границею... Що за дика примха! Мене рвало на куски бажання вирватись звідсіль і відійти на другий «край світу»...»

ІІ ведучий. Тому не був несподіванкою його рішучий вчинок: 20-річний Улас дезертирує з польського війська, переходить кордон і опиняється в Німеччині. Мабуть, добре, що Улас Самчук у 1924 році не добрався до Києва, і його оминула трагічна доля М. Хвильового, В. Підмогильного, М.Куліша, Ю. Яновського.

І ведучий. Європейську освіту майбутній письменник здобував у Бреславському (тепер Вроцлавському) університеті, а з приїздом у 1929 році до Чехословаччини – у найпрестижнішому вищому закладі української еміграції –Украї­нському вільному університеті у Празі. Він мав можливість ознайомлюватись зі світовою художньою класикою, думати над правдивою, а не сфабрикова­ною історією свого народу, у власних творчих пошуках керуватися не догма­тичною ідеологією, а внутрішніми потребами душі та законами високого ми­стецтва. На той час Прага вирувала українським культурно-мистецьким жит­тям, у центрі якого були Є. Маланюк, П. Мосендз, О. Теліга, О. Ольжич, О. Лятуринська, інші «пражани». Сюди потрапляла преса з радянської Украї­ни, приїздили делегації письменників.

Читець. «У житті кожної людини є час і місце, що творять вісь її буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий. Не можу сказати, що це був час моєї молодості, якої я фактично не помітив. Жив, здавалося, у порожньому, глухому просторі, у глибокій тузі за втраченою батьківщиною і в боротьбі з нуждою. Але все-таки тут я визрів як письменник, тут появилися основні мої писання...»
Звучить пісня «Чуєш, брате , мій» на слова Б.Лепкого, муз. Л.Лепкого в обробці Ревуцького.
ІІ ведучий. Україна в образі «синього птаха» з пораненим крилом тривожила У. Самчука постійно. Саме ця туга і бажання повернення на отчі землі стали головним двигуном його творчості, змусили відійти від чисто інтелігентських естетичних шукань і повернутись духом до батьківської землі, передусім на Волинь.
І ведучий. Письменник створює епічний, широко розгорнутий роман про людей, між яких він виріс, яких знав і любив, без яких його існування не мало б сенсу.

Роман-епопея «Волинь» – унікальний в українській літературі. Це гімн великому українському краю – Волині, його самобутнім людям, сімейним підвалинам народного життя, селянській праці, любові до землі.


Звучить пісня «Чом, чом, земле моя» на сл. К. Малицької, муз. Д.Січинського



Читець. «Земля для всіх і всього. Земля найбільше щастя – більша за любов, за життя. Земля найбільший скарб – більший за золото і коштовні речі. Земля – сон мільйонів поколінь, казково привабливе єство, містична сила Космосу, наснага слабих і дужих. Золото, краса, любов, молодість і вічний учитель мудрості! От що є земля».

ІІ ведучий. Перша книга «Куди тече та річка» почала друкуватися у львівському жу­рналі «Дзвін» із 1931 року. Аж до 1934 року з номера в номер переходило продовження роману, якого читачі очікували з нетерпінням. У польській та українській закордонній пресі з'явилися численні відгуки, у яких Самчука називали «одиноким корифеєм українського письменства», а львівське това­риство письменників і журналістів ім. І. Франка присудило «безмежно щас­ливому автору» першу премію.

У 1936 році «Волинь» перекладено й видруковано в Польщі.



І ведучий. Такий колосальний твір у такі молоді роки – це своєрідний подвиг письменника, який одразу відніс його до кращих українських прозаїків. Навіть вживались деякі заходи щодо нагородження У.Самчука Нобелівською премією. Ось як відгукнулась преса на появу роману.

Читець 1. «Волинь» видвигнула автора в перші ряди української літератури. Під теперішню пору У. Самчук – це дійсно чи не одинокий корифей українського письменства... У.Самчука можна поставити поруч книг Гамсуна і Раймонда».

Читець 2. «Направду, книжка У.Самчука попри всю її високу мистецьку вартість, є також знаменитим виховними засобом... Серце читача справді хвилює в ритм повісти, хвилює наче у справдешнім життю... Нагадуються найкращі епічні твори, і то не лише з давніх часів, але й новочасної літератури».

Читець 1. «Самчук великий талант: першорядний - Самчук - це наш письменник, в найлучшім значінні наш. Читаючи книгу того здорового й високо богом обдарованого письменника, відчувається благородну гордість в приналежности до того самого народу, що й він… - книжка У.Самчука – правдиве життя, дійсне мистецтво й цінний покажчик життєвого шляху».

Читець 2. «Роман Самчука є першорядним явищем. Автор має великий епічний талант. Завдяки могутньому дарові оповідача роман читається на одному подиху».

ІІ ведучий. Здається закономірним, що в поезії побратима по «Віснику» Євгена Маланюка ім’я Уласа Самчука серед найуславленіших.

Читець.

ВОЛИНСЬКЕ

Минулої війни окопи

Не проорать, не заорать.

Земля, мов історичний попіл:

Кохав ратай, палила рать.

І вічно спрагнена, несита

Багряних рос, багряних злив,

Вирощує лиш тоще жито

На сірій площі бідних нив.

Ще крок – і від межі Полісся

Вже не скоцюрблена сосна,

А шум волинського узлісся,

Широкий лан, лунка весна.

І вже Колодяжне, Любитів

(які наймення і згадки),

Де дні, як чаші недопиті,

А ночі – чорні і палкі.

Тут Леся віддихала трудно,

Ходив Франко – оттут, оттут!

Де сон і глуша непробудна,

І в них загрузлий добробут.

... Та ось від Крем’янця, від Дубна

Зростає незвичайний гук:

То – Карашевич гласом трубним,

То голосом землі – Самчук.



І ведучий. Свій роман-трилогію Улас Самчук присвячує першій дружині Марії Зоц. Їх розлучило воєнне лихоліття. Але в спогадах «На білому коні» багато років по тому письменник писатиме:

Читець (в образі автора) «З особливою ніжністю і любов’ю згадую мою першу дружину Марусю, з якою ми пройшли добру частину нашого празького життя, наповненого переважно турботами з дуже невеличкими радощами і дуже невиразними надіями. Різні за фахом, різні вдачами, різні життєвими інтересами ми жили, пов’язані лише випадковою долею.

... Бачу її молоденькою дівчинкою з сірими, схвильованими очима, з наснажливою, пристрасною мовою, як вона недавно ще приїхала на нормальний пашпорт УРСР, щоб жити у брата-емігранта і вчитися у місцевих школах.

... Над нами постійно висіла загроза кризи, непевності і зривів.

... Вона боролась зі своїми, а пізніше і нашими неспроможностями. Вона знайшла свою аптеку, вона скінчила свій університет, вона почала працю в аптеці.

... Вона всім своїм пристрасним єством намагалася помогти мені в моїй праці. Вона любила мої задуми, мої безсонні ночі, мої творчі пориви».

ІІ ведучий. На час роботи над трилогією «Волинь» випала найтрагічніша подія в історії українського народу – організований більшовицькою владою голодомор 1932-1933-х років. Це нечуване лихоліття забрало життя вісім мільйонів жертв.

І ведучий. Письменник не міг залишитись осторонь такої національної трагедії і відгукнувся хоч і невеличким за обсягом, але разюче сильним твором.

ІІ ведучий. Роман-спалах «Марія» – найсенсаційніший із усіх творів Самчука. Письменницький нерв сина і виразника душі українського селянства одразу вловив трагізм цих подій. Роман був створений у тому ж таки 1933 році, опублікований в наступному.

І ведучий. Твір написаний в високому стилі хроніки життя жінки-селянки, яка стає символом стражденної долі України. Подихом біблійних героїнь віє від цього пекучого твору.

Читець. «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі.

... 26258-й день... День останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марію, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. І чим більше западало сонце, тим ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч... Ніч. Вічність. Спить Марія? Ні, Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марія лежить на купі розкиданого на ліжку лахміття і впалими, широко відкритими норами очей дивиться у залите місячним сяйвом вікно.

Надворі цвітуть сади, південь дихає пареним у цвіту вітром, і жаріє над суходолами й морями повний, тяжкий місяць».
Звучить «Аве Марія» Шуберта.
ІІ ведучий. Улас Самчук не обійшов увагою визвольні змагання Закарпатської України в 1938-1939-х роках. Він брав безпосередню участь у бурхливих подіях того часу. Працював звітодавцем «Карпатської Січі», дописував про все, що відбувалось до тижневика «Українське слово» в Парижі. Коротка, але яскрава і героїчна історія гуцульської республіки навіяла йому роман «Гори говорять» про боротьбу закарпатських гуцулів за своє соціальне та національне визволення супроти угорських поневолювачів.

І ведучий. У березні 1939 року Улас Самчук повернувся до Праги, а 1940-го року поїхав до Кракова, де зосередились основні представництва українських партій. Боляче реагував письменник на розкол в національному русі.

Читець (в образі автора) «Виховані на ударах, ми були загартовані... Це було в програмі наших операцій, ми їх чекали. Але ось несподівано, на початку 40-х років, ще один удар: сливе за одну ніч не стало нашої ОУН, а на її місці постали “мельниківці-бандерівці.

Заносилося на трагедію. Гамлетівське «бути чи не бути» зависло в повітрі. Особливо так здавалося мені. Для більшості моїх компатріотів це виглядало майже нормально – видовище, перегони, екзальтація. Ще вчора «друзі» – сьогодні «становище», «засадничість», «глибокі поміж нами межі». Сортувалися чисті і менш чисті, стягалися фронти, у академічній громаді, у студентському домі на альбертові, по кав’ярнях, по приватних мешканнях – завзютущі суперечки.

Мені в цій атмосфері було тісно, душно, соромно. Відчуття нової поразки, головне моральної, було гостре».
ІІ ведучий. А в 1941 році 16 липня разом з Оленою Телігою як члени культурницької референтури ОУН вони вбрід переходять річку Сян, де пролягав кордон. Олена залишилась в Києві, а Самчук поїхав до Рівного, де очолив українську газету «Волинь».

І ведучий. Питання про політичну діяльність Уласа Самчука в період німецької окупації потребує ще дослідження.

Безумовно, погляди Уласа Самчука на гітлерівський режим із часом змі­нювалися в міру того, як цей режим розкривав свою антигуманну й антиукра­їнську суть, особливо після того, як у березні 1942 року письменник був заа­рештований гестапо за статтю («Так було – так буде»). Про що не писав би, він завжди мав на думці Україну і перспективу утворення незалежної держа­ви. У вересні 1941 року він стверджував: «Розбудова України і організація українського народу – ось основні гасла нашого часу». Логіка була така: якщо переможе Німеччина, український народ, можливо, утворить свою дер­жаву на руїнах СРСР, для цього треба готувати і берегти національні сили; якщо переможе СРСР, будь-яка можливість утворити державу зникне.

Але вже на початку 1942 року Уласові Самчуку було зрозуміло, що чекати державності від гітлерівців – справа марна, що політика Берліна до Укра­їни – винятково ганебна, «бо ж їм не потрібна ніяка самостійна Україна. Са­ме тоді ОУН перейшла до активного спротиву окупантам».

Отже, вихід був один – покладатися на власні сили. Всупереч настано­вам окупантів редактор газети «Волинь» писав: «...наш народ, хай собі на нього як хто хоче дивиться, був і вічно буде на цій землі». В іншій статті зазначав, що для України «дійсним героїзмом життя є витримати і перемогти в усіх обставинах».



ІІ ведучий. Саме в цей час У. Самчук закликає українців до єдності в ім’я майбутньої держави. Ось уривок із його статті: «Не маємо права тратити часу на взаємну гризню. Не гідно порядного націоналіста в своєму братові вбачати ворога. Не гідно порядного націоналіста бути сліпим і німим на те, що діється навкру­ги».

Отож, у статтях Уласа Самчука відображено складний, суперечливий процес переходу від орієнтації на німецьку державу до орієнтації на власні сили. Він пише: «Ніхто, ніде і ніколи не дістав ще щось дійсно цінне даром. Бо все, що здобуте не власною волею, власним розумом і напруженням влас­них сил, ніколи не може бути тривким і вічним».

Але тоді, коли вдавалося вийти за межі німецької цензури, газета «Во­линь» яскраво відображала прагнення українського народу до національного відображення.

І ведучий. Потрібно навчитися прощати помилки. Це можливо тоді, коли є прагнення зрозуміти історичну ситуацію, епоху, середовище, у якому жив і творив той чи інший письменник. Нагадаємо слова У. Самчука із не надрукованої з цензурних причин (німці уважно стежили за публікаціями) статті «Рік Воли­ні» (1942): «Зараз я глибоко переконаний, що будучність мої наміри зрозуміє і оцінить якраз так, як це зрозуміти і оцінити належиться». Час такої оцін­ки настав без фальшувань та умовчань.

За статтю «Так було – так буде» німецька влада звільняє У. Самчука з поста редактора газети «Волинь» і заарештовує його. Долею українського пись­менника пройнялися відомі особи, зокрема митрополит Андрей Шептицький. Через деякий час Самчук уже був на волі.



ІІ ведучий. В листопаді 1943 року Улас Самчук разом з майбутньою дружиною Тетяною Чорною – супутницею його воєнних літ, виїжджає на Захід. Він дивом уник страшної долі своїх друзів – Олени Теліги, Олега Ольжича, Юрія Липи. Звістки про їхню смерть боляче вражали письменника.

І ведучий. За два воєнних роки перебування в Україні Улас Самчук не написав жодного роману чи повісті. Але всі ці роки позначились незримим карбом на всій його подальшій творчості.

ІІ ведучий. Враження тих літ описані в книгах споминів і вражень «На білому коні», «На коні вороному», в своєрідному продовженні волинської саги – двотомному романі «Юність Василя Шеремети». Події роману, виданого в 1946-48 роках, розповідають про формування української інтелігенції, зокрема, про учнів Кременецької гімназії в 1943 році.

І ведучий. Після війни опиняється в таборі для переміщених осіб. У 1945 р. У. Самчук разом з іншими українськими літераторами утво­рюють об'єднання українських письменників за кордоном (МУР – Мистець­кий Український Рух), що відіграло значну роль у згуртуванні творчих сил та активізації інтересу до української літератури в Європі. Саме Улас Самчук був першим головою МУРу.

ІІ ведучий. Улас Самчук бачив українську літературу насамперед націотворчою. Цей погляд сформувався ще з Франкових часів. Через те, що політична ситуація не була на користь України, народ продовжував визвольні змагання, тому й погляди письменників на функції літератури були незмінними. Як голова МУРу він старався бути розважливим, згладжувати гострі кути ідейних пе­реконань серед емігрантів. Виступаючи на першому з'їзді українських жур­налістів у місті Новий Ульм (Німеччина), Самчук намагався з'єднати і при­мирити всі політичні течії в боротьбі за націю. «Наступає доба, що абсолют­но вимагає думання і діяння синтезно». Це було політичне кредо У. Самчука, яке він виробив ціною всіх своїх молодечих захоплень у політиці, ціною пе­режитої війни в Україні, ціною болісних письменницьких роздумів про трагі­чний шлях Батьківщини.

І ведучий. Поруч з Уласом Самчуком в об’єднання входили Іван Багряний, Василь Барка, Святослав Гординський, Тодось Осьмачка, Докія Гуменна, Юрій Косач – група винятково обдарованих митців, уславивших українське слово в світі.

ІІ ведучий. «МУР» видав чотири збірники, альманах, випустив журнали «Арка», «Хорс», вийшло кілька «Літературних зошитів».

І ведучий. Об’єднання формально існувало довгий час, але фактично припинило свою діяльність після 1948, коли його члени роз’їхались по різних країнах.

ІІ ведучий. У 1947 році У. Самчук виїжджає до Торонто, де розпочинає роботу над трилогією «Ост», яка стала найоб'ємнішою і найпанорамнішою працею його життя. Працюючи над «Остом» близько чотирьох десятків років, У. Самчук реалізовував свою програму «творення великої літератури», яка була його теоретичною платформою при створенні МУРу. Третій том велетенського за­думу «Втеча від себе» вийшов у 1982 році.

Творчий задум «Осту» – показати причини трагедії XX століття в історії України.

У Канаді письменник працює натхненно й багато. Він знову в центрі українського літературного життя, стає одним з ініціаторів організації в 1954 році об'єднання «Слово».

Тут, на чужині, написано пригодницьку повість «Чого не гоїть вогонь», яку перевидано в Києві, роман «На твердій землі», захоплюючі маловідомими фактами мемуари «П'ять по дванадцятій», «На білому коні» та «На коні вороному», книга листів та щоденникових записів «Планета ДіПі».



І ведучий. Як жилося письменнику в Канаді? У. Самчук писав у листі в Україну: «У нас тут живуть гарно, але не ті, що пишуть книги українською мовою. Я ж їх писав, пишу і буду до самої смерті писати, а це значить, що багачем не стану ніколи... Я тепер інколи міняюсь листами з Прагою, але з домом – ні...». Так, до своїх рідних Самчук не писав, не хотів наражати їх на небезпеку. З кінця 50-х років в Україні організували наклепницьку кампанію на письменника. Причиною такого ставлення до У. Самчука була, очевидно, гострота змісту його романів, які за проблематичністю абсолютно розходились із творами радянських письменників та істориків.

В Україні наклепи писали цинічні й безмежно брутальні, принижуючи людську особистість митця разом із «державними думками» Самчука, які вважалися найжахливішими для радянської влади. Боялися його і як пись­менника, і як політика.

Запропонована ним ще в часи МУРу об'єднавча платформа всіх україн­ських сил в еміграції привела до створення Світового конгресу вільних укра­їнців у листопаді 1967 року в Нью-Йорку. Історія підтвердила життєздатність його політичного кредо.

ІІ ведучий. Через усі життєві і творчі дороги проніс Улас Самчук щемливу любов до рідної Волині, до краю свого дитинства. Тому далеко не несподіване його зізнання:

Читець( в образі автора) «…Я мав нагоду бувати в Нотр-Дамі у Парижі, в соборі св. Петра в Римі, я подивляв їх монументальну величність, багатство і розкіш їх будови, але не знаходив у них тих емоцій, що якимись особливими чарами в’яжуть нас з божественністю. Пригадую, коли я дивився з висоти Сакре-кер на Париж, я чомусь думав про цю церкву св. Трійці в Дермані.»

І ведучий. Не в рідній Дермані, а на тихому, ідеально впорядкованому цвинтарі поблизу Торонто не так давно з’явилась ще одна українська могила. Письменник помер 9 липня 1987 року і похований поряд з дружиною Танею. На скромному пам’ятнику, крім імені, дат життя, слова: «Волинь. Куди тече та річка». Між сороковою і п’ятдесятою паралеллю на карті Землі знаходяться «центр центрів» – Дермань і місто вічного спокою – Торонто, точки майже збігаються. Майже...

ІІ ведучий. Чи повернеться його прах коли-небудь на Батьківщину – сказати важко. Але що творчість його повертається – це напевно. І тільки тоді ми збагнемо всю могутність таланту Уласа Самчука – українського Гомера, збагнемо всю велич його внеску в скарбницю культури рідного народу.
Звучить «Мелодія» Мирослава Скорика
Читець 1. Твоя Волинь

Твоя Волинь, – не тільки шум борів;

Що вміють думи думати з вітрами.

Не лиш туман, що вічність перебрів

І ліг під верби сиві над ярами.

Не лиш веснянки у віночках мрій,

Фіалок очі та чорниць зіниці,

А ще могутній ураган – борвій

І невгамовні грози й блискавиці.

Вона ще – іскри, що кресав дуліб

Для варти й світла в лісовій оселі,

Легенда – жниця, що несе нам хліб,

Легенда – битва, що вартує скелі!

Читець 2. Твоя Волинь – не тільки терен-сад,

Солодких трав блакить золотороса.

Вона іще – міцний Данилів-град

І гостра й вірна шабля кривоноса.

Під Берестечком ще, як пекло, бій

І триста тих, що вічність не поборе,

А не лиш тихий ратай-гречкосій,

Сумирний смерд, заораний у горе.

Чи то за кругом чарівник-гончар,

Коваль, що плуга і меча вінчає...

А ще – острозька книга на вівтар

І Божа Мати – щоб не впав Почаїв.

І промінь-погляд, що лишив Тарас,

І смолоскипи світанкові Лесі...

А не лиш мавка у вечірній час

Чи тінь русалки на озернім плесі.



Читець 1. Твоя Волинь – не тільки солов’ї

І в небесах веселики й веселки,

Це й перші сотні, чоти і рої,

Що розбудили в сорок другім села.

Що серед гір, дібров цих і галяв

У снах лишились, в кетягах калини,

В яких і ти в сльозі благословляв,

Як йшли в бої за волю України.



Читець 2. Твоя Волинь – не тільки синь води

І непокірний у корінні дерен,

Вона – твоє народження й сліди,

Що бережуть їх Тилявка і Дермань.

І шал життя у відблисках мети,

Жита, з яких злітає колискова.

Твоя Волинь – це ще, Уласе, ти,

У дзвонах правди, величі і слова.







Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

“Волинські дороги Уласа Самчука” iconУлас самчук
Волинь” – моє вірую й ісповідую: Біобібліографічний покажчик до 100-річчя від дня народження Уласа Самчука / Укладач П.І. Демчук;...
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconОпрацюй біографію Уласа Самчука, запиши в зошиті її план. Прочитай публіцистичну статтю У. Самчука «Нарід чи чернь»
Тема: Улас Самчук. Життєвий І творчий шлях. Публіцистика У. Самчука уривки зі статті «Нарід чи чернь?»
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconРоман Уласа Самчука "Марія" один з найдовершеніших творів про трагічну долю України про голодомор
Тема: Роман Уласа Самчука “Марія” – один з найдовершеніших творів про трагічну долю України про голодомор
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconКонспект уроку української літератури в 11 класі
Роман Уласа Самчука «Марія» один з найдовершеніших творів про трагічну долю України, про Голодомор. Образ матері Марії
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconРоман Уласа Самчука «Марія». Історична основа, зміст, проблематика твору
Мати гарну мету мало. Потрібно формувати характер, сталити волю, аби досягти її. Уласу Самчуку це вдалося. Його творчість справді...
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconДокументалізм та образність у публіцистиці уласа самчука
Його літературні та публіцистичні твори часів другої світової війни відіграли велику роль в історії журналістики, оскільки українська...
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconНа конкретному літературному матеріалі показати за допомогою компаративного аналізу спільні та відмінні риси в образах Марії Уласа Самчука і Дарусі Марії Матіос
Українці в необхідність нового прочитання роману-хроніки «Марія» та глибшого опрацювання роману «Трояка ружа»
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconНеоніла кожан рівненська шевченкіана у фонді роунб : шлях у чверть століття
Хх століття. Стаття І. Пащука „Шевченкіана рівненських письменників” [10], поряд з іншим, знайомить нас з поетичним доробком Олекси...
“Волинські дороги Уласа Самчука” icon110 років від дня народження Уласа Олексійовича Самчука (1905-1987)
Ула́с Олексійович Самчу́к (7 (20) лютого 905 р., Дермань, тепер Здолбунівський район Рівненської області — липня 1987 р., Торонто)...
“Волинські дороги Уласа Самчука” iconУправління культури облдержадміністрації обласна бібліотека для юнацтва ім. О. М. Бойченка
Василя Симоненка – українського поета, Уласа Самчука українського письменника І театрального діяча, Максима Рильського – українського...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка