Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна



Сторінка11/22
Дата конвертації13.02.2018
Розмір3.13 Mb.
ТипКнига
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

Розділ 5

1944 рік. Апогей



1. Холмщина


Початок 1944 року ознаменувався активізацією діяльності польського та українського підпілля, спровокованою наближенням німецько-радянського фронту. Вступ Червоної армії на початку 1944 року на колишні терени Другої Речі Посполитої, невизначеність питання про східний кордон повоєнної Польщі на міжнародному рівні штовхнули польське підпілля до реалізації операції «Буря», метою якої було опанувати ці території до приходу радянської влади та засвідчити їх польський характер. Для цього створюється 27-ма Волинська дивізія АК, розгортають свою діяльність польські збройні загони на інших землях, особливо в Галичині і довкола Львова. Очевидно, це призводить до військового протистояння з українським підпіллям у регіонах, де воно мало власні збройні сили — на Волині та в Галичині.

Загалом саме 1944 рік, а точніше його першу половину, можна назвати апогеєм польсько-української війни — на той момент вона одночасно охоплювала найширший ареал: протистояння сягнуло найбільшого розвитку на Холмщині та в Галичині і разом із тим не згасало на Волині.

На Холмщині, де українські позиції були відносно слабкі, не підкріплені збройно, війна у перші місяці 1944 року вилилася у масові знищення українських сіл, які сприймалися поляками як можлива оперативна база для розвитку українського руху. Українське населення Холмщини опинилося в ситуації, схожій до тієї, в якій перебувало польське влітку 1943 року на Волині: з одного боку — винищувальні акції ворожого підпілля з участю цивільного населення, з іншого — заклики власного визвольного руху залишатися на місці. У листівці «Холмська земля жадає відплати» з весни 1944 року українців закликали: «Ні на крок не поступимось з наших прадідівських земель!»262. І знову-таки, схоже, як і в ситуації з поляками на Волині, українці Холмщини перші місяці 1944 року не могли опертися на допомогу повстанських відділів — їх тут тоді не існувало. На той час тут діяли лише дві боївки СБ ОУН263. Через те стихійно постають самооборонні загони місцевого населення. Протоколи свідчень українців про польські акції у березні 1944 року чітко відтворюють атмосферу тих днів: українські селяни організовують самооборонні загони, цілодобово вартують, охороняючи свої села, переховуються у криївках, проводять наступальні дії проти сусідніх польських сіл, запідозрених в антиукраїнських акціях.

У березні 1944 року польське підпілля провело масштабну антиукраїнську операцію, що увійшла в історію під назвою «грубешівська революція». Її ініціатором був комендант Грубешівської АК Мар’ян Голембйовський, згодом один із найпалкіших прихильників польсько-української співпраці, учасник переговорів з УПА. Протягом 10–11 березня польські підрозділи атакували села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх. Документи українського підпілля подають різні цифри загиблих. Польський наступ не обмежився цими днями і тривав протягом кількох наступних тижнів. У документі під назвою «Спис знищення сіл польськими бандами на Грубешівщині» вказано, що за період з 10 березня до 5 квітня було знищено 36 українських сіл, замордовано 875 осіб264. В огляді подій у березні — квітні 1944 року зазначено, що під час польських березневих акцій «вбито около 2 000 українських селян, в тім найбільше жінок і дітей»265.



Учасник подій, поручник АК Станіслав Ксьонжек — «Вирва» згадував про весняну акцію 1944 року: «Наше військо було дуже добре узброєне і випосажене. Доводили ним самі офіцери передвоєнні. Ціль наша була спалити та знищити все по Буг і Солокію, щоби не було знаку й сліду, бо, як сказав наш один офіцер на відправі, "або перестати боротьбу, або змобілізувати більше війська і вдарити, бо зуб за зуб, хата за хату, село за село принесе тільки більші втрати для поляків". По тій плянованій акції ми щойно думали розкинути летючки, закликаючи українців до згоди»266. І справді, як свідчать численні протоколи, записані після цих кривавих подій, гинули не лише озброєні учасники самооборони, але й жінки, діти та старі люди, які не чинили спротиву. Більше того, з документів чітко видно, що атакуючі мали за завдання відшукувати цивільних людей, котрі переховувалися, і ліквідовувати їх. Наведемо одне із запротокольованих підпіллям свідчень — Ольги Шидловської — про знищення села Сагринь: «Дня 10.03.1944 р. рано, біля 4-ої години, побачила я, що село горить і сильно стріляють запальними кулями. Я зібрала своїх дітей, Софію, літ 9, Марію, літ 3, Анну, літ 6 і старого батька, літ 69, і сховалася до зовсім знищеного льоху. З льоху видно було, що діялося кругом нас. Я бачила, як польські бандити шукали сховищ, кажучи: "тшеба шукаць, бо тут може биць". Я бачила і чула, як нападали бандити на мою сусідку, Марію Носаль. Вбили її, віддаючи в неї три стріли. Хотіли кинути ще Марію Носаль в огонь, але один з них сказав, що вона і так згорить. Дитина Марії Носаль Евфрозина, літ 7, почувши, що мати її вже вбита, почала дуже кричати. Була вже в схроні. Бандити підійшли до схрону і наказали вилазити зі сховища, проклинаючи. Вилізло троє: Тимощук Антоніна, Евстахій Тимощук і Ліда Тимощук. Всіх їх бандити постріляли. Пізніше трупи їх погоріли, а решта свині порозтягали. В цьому самому схроні було ще 7 осіб. Бандити наказували вилазити, але ніхто не показався. Бандити кинули в схрон гранату, яка ранила двоє людей. Бандити ще довший час були біля сховища і розмовляли поміж собою: "Звідзе хлопци, тшеба добже шукаць по льохах і схронах". Після цього вийшли на дорогу і приглядалися до нашого льоху, але якось нічого не робили. В той час підійшов до них, видно, якийсь старший і сильно почав кричати до них: "курва ваша маць, ви тилько чекацє, ажеби за вас ктось працовал, паліць і біць". "До тей пори вшистко повінно биць спальоне. Добже шукаць по льохах і схронах". Підбіг до вікна нашої хати, бив прикладом у вікно і кричав: "На Україне, на Українє!" і підпалили хату. З них я пізнала двох наших кольоністів: Тутку і Бздуру. Вони цілий час кричали: "біць і паліць". Тутка і Бздура показали схрон Яцюка. В цьому схроні забили 15 осіб. З льоху чула я, як банда вбивада людей. Чула, як 6-літній хлопець просив, щоб його вбили, бо його маму вже вбили. Казав: "Моя мама не живе і я не хочу жити". Банда мала місцевих провідників. Ця партія бандитів в числі 7-ох, мала за провідників 2-ох малих хлопців поляків, одному 14, а другому 12 літ. Я чула, як банда обіцяла тим хлопцям добру заплату, тільки щоб показували їм сховища. Обидва хлопці поляки, виховувалися в Яцюка, господаря-українця. Батько хлопців, Білик Ян (імен хлопців не знаю). Ці хлопці показали ще сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили. Після того зв’язали солому, запхали в льох і підпалили. У сховищі були ще люди, але якось не подушилися. Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища»267.

У меморіалі Холмської ради до єпископів світу відзначається особлива жорстокість вояків АК стосовно православних священиків. «Польські збройні відділи, — читаємо тут, — зайшовши до православної оселі, найперше накидаються на Православну Церкву і палять її, а одночасно кидаються на православне духовеньство, яке вже за останні два роки налічує в своїх рядах 22 мучеників, з того священиків 14 і 8 дяків, що були в той чи інший спосіб жорстоко замордовані поляками»268. Наявність крім національного ще й релігійного чинника надавала ще більшої гостроти польсько-українському протистоянню на Холмщині (знову-таки, це нагадувало Волинь у 1943 році).

Очевидно, метою польських операцій було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, аби вони якомога швидше залишили ці терени. Для цього спалювалися цілі села, іноді чинилися показово жорстокі вбивства. Учасниками злочинів проти українського населення були як вояки польського підпілля, так і цивільні поляки. Події весни 1944 року на Холмщині вдруге після літа 1943 року на Волині показали, наскільки жорстоким може бути протистояння між українцями та поляками, як легко його учасники вдавалися до воєнних злочинів заради реалізації своїх особистих чи політичних цілей.

* * *


Антиукраїнські акції весни 1944 року на Холмщині мали не випадковий, а плановий характер. Вони були елементом операції польського підпілля та спроб заблокувати поширення впливів ОУН та УПА. Керівництво українського визвольного руху чітко розуміло, що масштабна «грубешівська революція» мала за мету відрізати Холмщину від Галичини, не допустити таким чином поширення ареалу українського руху. Аби зірвати ці наміри і надати допомогу цивільному населенню, сюди скеровують відділи УПА з Галичини та Волині.

На Холмщині розгортають свою діяльність сотні Воєнної округи «Буг» — «Вовки», «Ведмідь», «Галайда», «Крилачі», «Месники», «Перебийніс», «Пролом», «Тигри», командира «Лиса»; з Волині прислано курінь «Остріжського», з Воєнної округи «Лисоня» — сотню «Сіроманці». Командування діями українських повстанців здійснювали інспектор Крайового військового штабу УПА-Захід Степан Новицький — «Вадим» та Мирослав Онишкевич — «Орест», майбутній командир Воєнної округи «Сян», котра охоплюватиме зокрема й Холмщину.

Жорстокі польські акції сприяли мобілізації місцевого населення, внаслідок чого було створено першу холмську сотню УПА «Вовки» під командуванням Мар’яна Лукасевича — «Ягоди». Саме цей відділ із двома сотнями волинської самооборони на початку квітня провів першу велику протипольську операцію на Холмщині, відкинувши поляків на кільканадцять кілометрів на захід. Загалом поява повстанських відділів вилилася у розгортання справжніх фронтових боїв із польськими підпільниками і швидко переломила ситуацію на користь українців. У звіті з Холмщини за початок квітня 1944 року українські підпільники вказували, що українськими повстанцями «знищено понад 16 польських сіл і кольоній, де вбито около 1000 польського населення»269. Українська відповідь на польські дії була не менш жорсткою, як «грубешівська революція».

Протягом квітня — червня тривали завзяті бої. Надзвичайно важливим для поляків було прорватися на південь до Львова для посилення місцевих сил, які мали відновити польську владу до приходу фронту. Українці ж усіляко намагалися цього не допустити. Серед найзначніших слід згадати бої біля Посадова на початку квітня. Цей населений пункт був потужним осередком польського підпілля, для його ліквідації сконцентровано великі сили повстанців — близько 750 вояків270. Бій тривав кілька годин, і через деякий час упівці, знищивши фільварок і забравши склади ворога, залишили село. У підсумку акції знищено колонію Телятин, фільварки Лагівці і Посадів, частину колонії Стенятин, здобуто зброю, харчі, одяг, медикаменти. Втрати ворога — понад 100 вбитих, власні — 4 вбитих і 13 поранених.

В зону активних бойових дій на Холмщину протягом квітня-травня відправляються нові відділи УПА, внаслідок чого загальна кількість повстанців тут зросла до 11 сотень. Така велика концентрація військ дозволила командуванню УПА розгорнути їх у широкий фронт, відтісняючи поляків далі на захід. «По акції відділів УПА, — читаємо у повстанському звіті за 17 травня 1944 року, — відкинено поляків за вузькоторову залізницю Угнів — Вербковичі. Точніша границя між нашими впливами з польським переходить такими селами: Речиця, Зимно, дальше лінію Гучви, над якою стоїть КОП (Корпус Охорони Погранічча). В деяких місцевостях польські відділи переходять ріку Гучву і так в с. Набряжі по цей бік Гучви стаціонує около 200 людей, а їх боївки (чолувкі) доходять до Старого Села. В с. Турковичі стаціонує около 100 узброєних поляків. В околиці села Гонятички границя ця завертає на північний захід, в напрямі с. Гдешин. На захід від тієї границі живуть фольксдойчі, переселені з Румуни, Сербії, Хорватії і інших країн. Дальше на північ польські впливи доходять до села Трещани, однак польські боївки роблять випади на схід до таких сіл: Забірці, Богутичі і інші. З Трещан лінія ця переходить на село Новий Майдан, Ухані, Воїславичі (повіт Холм), тут границя ця затирається»271.

Розгортаючи подальший наступ, відділи УПА 19 травня атакували с. Набруж — головний центр польського підпілля на схід від річки Гучви. В акції взяли участь галицькі та волинські сотні загальною чисельністю понад 900 вояків272. У результаті понад 4-годинного бою польські війська відтіснено за річку, яка протягом тривалого часу слугувала лінією фронту.

На початку червня польські сили намагалися провести контрнаступ. Його завданням, за свідченнями одного з учасників, було: «1) Якнайбільше ограбити села, які під володінням УПА, головно ходило о харчеві продукти це в зв’язку з голодом; 2) Окружаюими маневрами знищити відділи УПА; 3) Винищити цивільне населення на захоплених теренах в поході на схід і знищити по дорозі всі села»273. Наступ, в якому брали участь три батальйони силою 600 польських вояків, йшов трьома головними напрямками: 1) з боку Томашева на Губинок, Диниська, Річицю і Ульгівок; 2) з Лащева на Стенятин, Посадів, Ріплин; 3) з Тишівців на Старе Село і Діброву.

Ось як описує акцію повстанський звітодавець: «За кожним одним, добре озброєним та на військовий лад зорганізованим батальйоном, посувалося кілька сотень цивільної польської маси з возами, дротами, вилами, лопатами, щоби в завойованому "Гайдамацькому краю" забирати майно помордованих українців»274. Проте польська акція, наразившись на сильний опір УПА, зазнала поразки. Загалом, за підрахунками українського дослідника Володимира Мороза, у червні 1944 року на фронті протяжністю від Чесанова до Грубешева було зосереджено тринадцять сотень УПА, якщо до цього додати сили самооборонних боївок, то чисельність українців становила близько двох тисяч вояків275. Бої тривали до липня 1944 року. За підрахунками польського історика Гжегожа Мотики, кожна зі сторін втратила в боях близько 3–4 тисяч осіб276. Більшість із них, очевидно, були цивільними особами.

Хоча саме поняття «цивільного» чи некомбатанта, тобто неучасника збройного конфлікту, у польсько-українській війні було доволі розмитим. Документи з Холмщини подають інформацію про масову участь в антиукраїнських акціях місцевого польського населення, серед цих документів можна також знайти протоколи-роз’яснення, чому те чи інше польське село було спалене українськими селянами277.

* * *


Завзяте фронтове протистояння між українським і польським підпіллям припинилося з переходом іншого фронту — німецько-радянського. «Прихід Червоної Армії 17 липня 1944 р. на землі Холмщини, — читаємо у повстанському огляді, — кількостево послабив відділи УПА. Це сталося внаслідок переходу фронту, коли відділи УПА під напором великої маси ворожого війська розпорошилися, однак по кількох тижнях, хоч в меншій кількості, відділи зорганізовано наново. Зараз по переході Буга червоноармійці першому стрічному селянинові говорили, що вони прийшли створити "Самостоятєльну Польщу". Червоноармійці абсолютно не орієнтувалися, що на широкому надбужному пасі замешкує компактною масою українське населення. Підбадьорені поляки почали вертати з корінної Польщі на свої спалені господарства, однак це вертали боївки АК, щоб за плечима більшовиків дальше робити заколот і нищити українців. Боївки СБ перевели гостру контролю горожан і частину прибувших поляків зліквідовано, а другу завернено назад в Польщу. Залишились тільки польські родини на тих кольоніях, що передньо не включались до протиукраїнської боротьби»278.

Проте конфлікт і після цього не вичерпався, лише набув більш прихованих форм, а саме використання у боротьбі з ворогом нового окупанта. «Поляки ідуть своїми втертими шляхами донощицтва і провокації, — читаємо у звіті українського підпілля за жовтень 1944 року. — Багато їх вступило до міліції. Багато вертається з заходу на старі місця. Вони раділи першим вісткам про створення польської держави, але тепер багато інтелігентів бачить, що Польща піде слідами Прибалтійських держав, тобто стане Радянською Республікою. Агітація проти емігрантського уряду полякам не по нутру. Не дивлячись на те, поляки співпрацюють з НКВД. В масових облавах поляки показують свідомих українців, яких арештує НКВД»279. Отож, розчарування радянською дійсністю поступово починало домінувати у польському суспільстві. Ейфорія визволення від нацистів та відновлення держави швидко проходила, ставало зрозуміло, що справжньої свободи у новій Польщі не передбачалося. Згодом саме ця атмосфера, постійно посилювана комуністичними репресіями, стане платформою для польсько-українського порозуміння.

Іншим важливим чинником, який надалі впливав на польсько-українські стосунки, стали взаємні переселення, заплановані згідно з угодами між радянською Україною та Польським комітетом національного визволення. До кінця 1944 року переміщення зберігало добровільний характер. «Найбільш звернена увага на переселення, хоч як ніхто не хоче вірити, що таке наступить. Вже появились відозви Польського Комітету Національного Визволення (Польські Комітет Визволення Народовего) в справі переселення. Переселення буде вповні добровільне; одначе дотепер ніхто не зголошується»280. Вже наступного, 1945 року польська влада вирішила пришвидшити депортацію, залучивши військові сили, що призвело до чергового загострення польсько-української війни.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

Схожі:

Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconІсторія польсько-українських конфліктів Третій том
Кожного, хто високо оцінив важливість І актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-ук­раїнських...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconТема: Г. Тютюнник. Коротко про письменника. «Климко». Ідейний зміст твору мета
Яке лихо принесла народам Друга світова війна? Назвіть твори ху­дожньої літератури українських письменників, в яких відображено лихоліття...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconУрок компаративного аналізу потребує попередньої підготовки учнів. Задля ефективної роботи, оптимального використання часу доцільним є випереджальне опрацювання біографії письменників, текстів творів з відзначенням цитат
Тема. Друга світова війна у дзеркалі української та німецької літератури. Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconОлександра Глазова Українська мова Матеріали до уроків 9 клас частина друга
Слово І його лексичне значення. Групи слів за значенням, походженням І використанням
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconВелика Вітчизняна війна та роки першого повоєнного десятиліття Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів»
Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів» у розпалі весняних...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconПлан-конспект уроку з Всесвітньої історії у 8 класі Дата 23. 10. 14 учитель Косарєва А. І
«буржуазія», «Реформація», «громадянська війна», «Варфоломіївська ніч», «сеньйор», «секуляризація», «Генеральні штати»; «гарант»,...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconЖивописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв
Народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції — Рєпін на все "відгукнувся". Причому...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconФункції образу уявного друга в дитячій літературі
Виходячи із вищесказаного, щоб з’ясувати функції образу уявного друга в дитячій літературі варто виокремити окремі точки зору на...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconВолодимир Мельниченко Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь) Москва

Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconБюлетень нових надходжень за липень 016р. Львів 2016 Природа. Природничі науки
Перевод заглавия: Гео-Карпати. Створення польсько-українського туристичного шляху


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка