Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна



Сторінка3/22
Дата конвертації13.02.2018
Розмір3.13 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Розділ 2

Що зберігають архіви


Дослідники польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки стикаються у своїй роботі з браком первинних джерел для аналізу, що стало наслідком низки причин. Головні суб’єкти протистояння як з українського, так і з польського боку були підпільними структурами і, відповідно до умов конспірацїї, мінімально користувалися документами. Ті з них, які були-таки створені і не знищені в роки протистояння, потрапили до архівів комуністичних спецслужб і тривалий час залишалися засекреченими та недоступними для істориків. В Україні дослідники лише нещодавно почали вивчати дані матеріали.

Десятки років мовчання, якими оповила цей конфлікт комуністична влада, позбавили істориків ще одно цінного джерела — спогадів свідків, занотованих незабаром після подій. Цей брак джерел науковці почали активно надолужувати щойно після падіння комуністичних режимів, збираючи спогади серед живих учасників забутої війни. Більш організованими у цій царині виявилися польські дослідники, які першими системно записали свідчення і розпочали їх публікацію6.

Одне з наймасштабніших видань такого роду — книга Владислава і Еви Сємашків — викликала дуже неоднозначні відгуки серед польських та українських науковців. Якщо перші переважно захоплювалися обсягом виконаної роботи, називали її фундаментальною, то другі піддали критичному аналізові, виявивши цілий ряд неточностей і перебільшень. Врешті книга Сємашків спровокувала цілий ряд українських ініціатив зі збирання спогадів, що вилилися у кілька книг та науково-пошукових проектів7. При цьому українські краєзнавці Ярослав Царук та Іван Пущук провели верифікацію зібраного польськими колегами матеріалу і виявили значні перебільшення чи перекручення інформації, котрі поставили під сумнів авторитетність польського видання.

Дискусія з цього приводу триває й надалі, проте головний висновок у тому, що спогади, на жаль, не можуть бути достатньо надійним джерелом інформації для дослідника без зіставлення з іншими джерелами — документами, які або спростовують, або доповнюють спомини. Особливо якщо останні записані через десятки років після описуваних подій.

Цікаві міркування з приводу мемуарів як історичного джерела належать німецькому історику Гаральду Вельцеру: «Спогади про найважливіші історичні події є своєрідними колажами, що формуються з багатьох джерел, підлягають змінам при комунікації, але зберігають свою емоційну значущість. Інтроспективним шляхом неможливо виявити, чи той чи інший спогад є правдивим чи вигаданим, обидва викликають у людини, що згадує, однакові почуття»8. На думку німецького історика, велику роль у формуванні спогадів відіграють спільноти: «Спогад — це завжди подія плюс спогад про те, як його згадували, тому розмови про колективно пережиті ключові події мають надзвичайно великий вплив на індивідуальні спогади кожного»9. У результаті відбувається спрощення і стандартизація. Цей механізм яскраво проявляється на прикладі мемуарів про польсько-українську війну, адже саме їх продукування як з українського, так і з польського боків безпосередньо пов’язані з діяльністю організацій, котрі об’єднують її жертв та ветеранів.

Не слід забувати про ще один чинник, який деформує спогади. Ми живемо в епоху розвинених засобів масової інформації і часто сформульовані ними ті чи інші інтерпретації подій минулого формують уявлення про це минуле не лише у сучасних поколінь, але й активно впливають на осіб, які безпосередньо пережили описувані в медіа події. Поступово їхні особисті переживання витісняються більш яскравими враженнями, отриманими від перечитування газет чи перегляду телебачення, які врешті стають невід’ємною частиною споминів. Підтвердженням цієї тези є випадок, що безпосередньо стосується польсько-української війни 1942–1947 років. Завдяки польським ЗМІ після 2003 року відомим стало фото вбитих дітей, прив’язаних до дерева колючим дротом. Його подавали як зображення замордованих вояками УПА польських малят. Незабаром з’явилися «спогади» людей, які «бачили» цю сцену у своєму населеному пункті чи аналогічні в інших місцевостях. Лише завдяки старанням польських журналістів, які дослідили історію світлини, стало відомо: вона не має жодного відношення до УПА і польських дітей, а була зроблена задовго до Другої світової війни10.

Тож вивчення польсько-українського протистояння потребувало й надалі потребує виявлення і введення до наукового обігу передусім документів саме того часу, які, попри притаманні їм обмеження і суб’єктивізм, все ж значно точніше відтворюють минуле.

* * *


Перші публікації матеріалів щодо Другої польсько-української війни з’явилися у середовищах ветеранів ще в комуністичні часи за межами «залізної завіси». У Лондоні видано фундаментальний 6-томний збірник «АК у документах»11, у Торонто започатковано багатотомну серію (яка й досі виходить) «Літопис Української Повстанської Армії»12. І хоча жоден із проектів не був спеціально присвячений цій війні, на їхніх сторінках вперше оприлюднено велику кількість документів (у випадку українського видання також і спогадів), які проливали світло на її перебіг. Серед інших публікацій, безпосередньо присвячених цій темі, хотілося б звернути увагу на тритомник Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів»13. Книгу чимало критикували за неналежну археографічну підготовку документів до друку, за, можливо, надмірно емоційний авторський текст, та попри це на її сторінках — велика кількість важливих польських і українських матеріалів.

Фундаментальним виданням, безпосередньо присвяченим цій війні, став збірник документів «Поляки і українці між двома тоталітарними системами»14 спільної польсько-української робочої групи в рамках документальної серії «Польща та Україна в тридцятих-сорокових роках XX століття». Тут опубліковано українські, польські та радянські документи, серед них звіти та інструкції обох підпільних рухів, а також протоколи допитів підпільників радянськими спецслужбами.

Надзвичайно цікавим є збірник документів польського підпілля Галичини, що побачив світ у Варшаві 2006 року15. Опираючись на нього та виявлені автором аналогічні матеріали українського підпілля, можна докладно відтворити події в Галичині весни — літа 1944 року.

Загалом на сьогодні опубліковано кількасот документів щодо польсько-української війни 1942–1947 років. Очевидно, цього недостатньо для повного відтворення масштабної трагедії в житті наших народів, і дослідницька та пошукова робота має тривати. Для науковців важливими є будь-які документальні матеріали про той час. Хоч очевидно, що з окремими їх видами, як от протоколами допитів радянських органів безпеки, які містяться в архівно-кримінальних справах на учасників українського та польського підпільних рухів, історик повинен працювати обережно. Адже часто головною метою дізнань, проведених радянською владою, було не з’ясування істини, а дискредитація підсудних чи організацій, які вони представляли. Хоча нехтувати ними також не можна, адже, до прикладу, саме з протоколів допитів членів ОУН Михайла Степаняка, Луки Павлишина, Олександра Луцького, польського підпільника Адама Островського, греко-католицького священика Йосипа Кладочного дізнаємося подробиці переговорів між учасниками обох рухів у 1942–1944 роках.

* * *

Найцікавішими для дослідників є документи безпосередніх учасників конфлікту — діячів польського та українського підпілля. Саме вони чи не найкраще здатні відтворити деталі конфлікту і, найважливіше, мотиви учасників.



Польські матеріали, які лягли в основу цього дослідження, — це інструкції та накази командування АК щодо діяльності на теренах Західної України, звіти з описами конфлікту з українцями, укладені польськими підпільниками реєстри жертв, звернення та листівки, зокрема адресовані українському населенню краю. Багато інформації можна почерпнути з періодики польського підпілля, що виходила на Західній Україні, — журналів «Biuletyn Informacyjny Ziemi Czerwieńskiej», «Walka», «Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej», «Nasze Ziemie Wschodnie», «Wschód», «Szaniec Kresowy», «Słowo Polskie». Тема польсько-українського конфлікту знаходила своє відображення і в центральній підпільній періодиці — виданнях «Rzeczpospolita» та «Biuletyn Informacyjny».

Практично аналогічні види документації притаманні й українському підпіллю, часто збігається навіть структура викладу матеріалу. У дослідженні використано інформаційні огляди теренів, звіти організаційних ланок, інструкції ОУН, накази УПА, протоколи допитів підслідних Службою безпеки ОУН, пропагандистські матеріали, підпільні видання («Бюлетень», «Вісник Української інформаційної служби», «Ідея і чин» та інші). Більшість із них вперше опубліковані автором в уже згадуваному збірнику «Польсько-українські стосунки в 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА», який містить близько півтисячі документів.

Серед матеріалів українського визвольного руху найбільше теренових оглядів з описом ситуації на окремій території (район, область, край) за певний період (найчастіше готувалися місячні звіти). Вони чудово відтворюють атмосферу поступового наростання польсько-українського конфлікту протягом 1941–1942 років, його швидкого розгоряння у 1943–1944 роках і перехід на терени Закерзоння в 1945–1947 роках.

Тут можемо віднайти інформацію про суспільні настрої, діяльність німецької окупаційної адміністрації, польського та радянського підпілля. Надзвичайно точно описане суспільно-політичне тло, на якому розростався конфлікт і починалася війна. Безпосередньо про перебіг військових дій розповідають як звіти відділів УПА з Холмщини, Волині, Галичини, Закерзоння, так і територіальних ланок ОУН. Ці дані доповнюють інструкції та накази, що регламентували ті чи інші дії визвольного руху, звернення, відозви та комунікати, які подавали офіційні роз’яснення для населення.

Цікавим для дослідників джерелом є відтворені підпільниками списки жертв та записи показів уцілілих очевидців. Сам збір інформації про українських жертв цієї війни, їх оформлення у вигляді свідчень чи протоколів, по суті, теж були елементом війни, адже згодом слугував засобом виправдання власних дій та звинувачення супротивників. Хоча, як бачимо з однієї з повстанських інструкцій з 1944 року, принаймні у зборі даних ставилися завдання об’єктивного підходу і верифікації. «Списати всі акти польсько-большевицького терору від часу переходу фронту. Як провірені подавати тільки зовсім певні факти. Інші подавати, як непровірені, чи не зовсім певні, йти залежить від степеня певности даної вістки, її джерела і т. п. Факти подавати точно з назвами місцевостей, людей. Коли якісь дані невідомі, то подавати те і те відоме, а те не відоме»16.

Аналогічні джерела (списки загиблих і вказівки) маємо з польського боку. «У випадку мордів польського населення, — читаємо в інструкції АК за лютий 1944 року, перехопленій УПА, — сейчас подавати відомості до обводу, якщо є в місті фотографічний апарат, зробити знимку помордованих. В іншому випадку приїде фотограф з обводу. Виконану знимку переслати в найкоротшому часі до обводу враз з описом випадку»17.

Надзвичайно цінним джерелом є комплекс протоколів (всього 46) свідчень жертв і свідків так званої грубешівської революції весни 1944 року, який по гарячих слідах відтворює деталі нападів польських формувань на українські села Холмщини18. Схожі документи з 1945 року стосуються акцій проти українських сіл у Надсянні. Звіти також подають інформацію про антипольські акції, проведені як українськими повстанцями, так і цивільними селянами.

Заслуговує на увагу блок матеріалів Служби безпеки ОУН про діяльність на теренах Галичини структур польського підпілля і боротьбу з ним19. Із цих документів, між іншим, дізнаємося про широкий спектр польських підпільних організацій, які діяли тут, про те, що не всі з них підпорядковувалися єдиному командуванню. Очевидно, ця строкатість польського підпілля в Галичині створювала додаткові труднощі спробам припинити польсько-українське протистояння.

Збереглися документи українського підпілля, які розповідають про переговори з поляками. Це насамперед матеріали Референтури зовнішніх зв’язків 1943–1944 років20 та протоколи УПА із Закерзоння 1945–1946 років про зустрічі з представниками польського руху «Вольносць і нєзавіслосць» і проведення спільної атаки на місто Грубешів у травні 1946 року21.

Використані у дослідженні матеріали польського та українського підпільних рухів походять із кількох архівів. Більшість зберігається у Галузевому державному архіві СБУ. Мова йде насамперед про документи українського визвольного руху, які потрапили туди як конфіскати після операцій радянських спецслужб. Основні з них зосереджено у спеціально зібраних КГБ справах 376, 372 та 398, які творять найбільший суцільний масив документів з історії ОУН та УПА22. У справі 376 окремий том (34-й) цілком присвячений польсько-українському конфлікту.

Великим блоком є матеріали фонду з копіями архіву командира УПА на Закерзонні Мирослава Онишкевича, захопленого спецслужбами польського комуністичного режиму. Ці копії передані українському архіву в рамках співпраці з польським Інститутом національної пам’яті і є на сьогодні частиною фондів ГДА СБУ23. У цьому ж архіві зберігаються конфісковані НКВД документи польського підпілля на Західній Україні у 1943–1944 роках24.

Іншою великою колекцією для висвітлення теми став архів одного з провідних членів українського визвольного руху Миколи Лебедя. Тут також знаходимо як документи українського підпілля, яких більше через те, що Лєбєдь мав до них безпосередній стосунок, так і польського. Останні, очевидно, потрапляли до рук українським повстанцям як трофеї. Частина польських документів цієї колекції — копії матеріалів з Інституту ім. В. Сікорського у Лондоні.

Довгий час архів Миколи Лебедя вважався втраченим, аж поки кілька років тому його виявили серед документів корпорації «Пролог» у Нью-Йорку. 2007 року завдяки старанням дослідника УПА Петра Содоля їх передано в Україну в архів Центру досліджень визвольного руху. Їх копії на мікрофішах, зроблені Миколою Лебедем у 1980-ті роки, зберігаються в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Як засвідчило зіставлення оригінальних документів з архіву ЦДВР та їхніх мікрофіш у Гарварді, останніх збереглося на кілька сотень більше. Тому автор покликатиметься як на архів Центру досліджень визвольного руху, де вони зафондовані згідно з його структурою, так і на мікрофіш-копії з Гарварду, якщо мова йтиме про документи, оригінали яких втрачені.

Окремі матеріали походять із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади в Україні, фондів Державних архівів Рівненської та Львівської областей.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconІсторія польсько-українських конфліктів Третій том
Кожного, хто високо оцінив важливість І актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-ук­раїнських...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconТема: Г. Тютюнник. Коротко про письменника. «Климко». Ідейний зміст твору мета
Яке лихо принесла народам Друга світова війна? Назвіть твори ху­дожньої літератури українських письменників, в яких відображено лихоліття...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconУрок компаративного аналізу потребує попередньої підготовки учнів. Задля ефективної роботи, оптимального використання часу доцільним є випереджальне опрацювання біографії письменників, текстів творів з відзначенням цитат
Тема. Друга світова війна у дзеркалі української та німецької літератури. Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconОлександра Глазова Українська мова Матеріали до уроків 9 клас частина друга
Слово І його лексичне значення. Групи слів за значенням, походженням І використанням
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconВелика Вітчизняна війна та роки першого повоєнного десятиліття Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів»
Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів» у розпалі весняних...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconПлан-конспект уроку з Всесвітньої історії у 8 класі Дата 23. 10. 14 учитель Косарєва А. І
«буржуазія», «Реформація», «громадянська війна», «Варфоломіївська ніч», «сеньйор», «секуляризація», «Генеральні штати»; «гарант»,...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconЖивописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв
Народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції — Рєпін на все "відгукнувся". Причому...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconФункції образу уявного друга в дитячій літературі
Виходячи із вищесказаного, щоб з’ясувати функції образу уявного друга в дитячій літературі варто виокремити окремі точки зору на...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconВолодимир Мельниченко Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь) Москва

Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconБюлетень нових надходжень за липень 016р. Львів 2016 Природа. Природничі науки
Перевод заглавия: Гео-Карпати. Створення польсько-українського туристичного шляху


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка