Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна



Сторінка7/22
Дата конвертації13.02.2018
Розмір3.13 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

Розділ 2

1942 рік. Початок



1. Холмщина


Радикалізація настроїв в обох громадах, на фоні зростання жорстокості німецької окупаційної політики та активної підготовки до збройного спротиву їй, врешті призвела до перших польсько-українських сутичок, що згодом переросли у повномасштабне збройне протистояння. Неможливо однозначно відповісти, хто перший вбивав чи хто перший зазнав жертв, початок у таких конфліктах завжди губиться в сотнях різних фактів чи їх пояснень. Та, напевно, й не могло бути одного початку в такому масштабному зіткненні. Очевидно, було кілька подій, які кожна зі сторін вважала відправною точкою у цій війні.

Найкритичніша ситуація в 1942 році склалася на Холмщині. Активна діяльність українських організацій, участь українців у місцевих адміністративних органах викликала різко негативну реакцію польського підпілля, яке вважало, що ця робота має на меті усунути поляків та польські впливи99. Тому вже перші польські виступи проти німецьких окупантів були спрямовані також проти українських активістів, яких поляки трактували як колаборантів. Серед перших жертв — відомі діячі українського національного руху, люди, що були громадськими авторитетами і обіймали посади війтів, місцевих урядовців, поліцаїв чи комендантів100. Важко навіть сьогодні дати оцінку такій діяльності польського підпілля — чи була вона антиукраїнською, чи все ж антиокупаційною. Очевидно, що поляки представляли її у першому варіанті, українці натомість однозначно сприймали в другому.

Проте страшний клубок суперечностей, в який перетворилися польсько-українські стосунки на Холмщині, не обмежився цією проблемою. Взимку — навесні 1942 року тут починають діяти радянські та польські прорадянські партизанські відділи, які в українських документах фігурують як «польсько-большевицькі банди». «Ще зимою 1942 року, — читаємо у звіті українського підпілля, — почали з’являтися на всьому терені Холмщини й Підляшшя менші й більші озброєні "банди" від 10–100 і більше людей. Вони складалися з бувших полонених совєтської армії, що тисячами повтікали з таборів у Холмі й Замості, із скинених парашутистів та виголоднілих варшавських і інших польських елементів. З початком весни почалися щораз більш масові напади банд на населення, на двори, громадські урядові станції, на приходства, станиці української поліції (Телятин, повіт Грубешів), млини (Муличів, повіт Грубешів). Бандити грабували харчі, одяг та взуття. Були випадки вбивства священиків, українських поліцаїв та насилування жінок»101. На середину 1942 року припадає посилення антиукраїнських дій з боку цих партизанських загонів. Огляд із червня відзначає: «Новим у розвитку партизанщини є те, що стає вона вже явно ворожою до свідомого українського елементу, а зокрема до націоналістичного. На Холмщині вже занотовано два випадки кривавих розправ польсько-большевицьких банд над свідомим національно українським активом. Це виглядає так, що двоє-троє бандитів приходять навіть вдень прямо до наміченої хати, вбивають стрілами з револьверів хатніх людей і скоро втікають»102.

Польське національне підпілля офіційно відмежувалося від діяльності польських прокомуністичних партизан. «Те, що робиться, — читаємо в підпільному виданні "Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej" за серпень 1942 року, — не має нічого спільного ані з польським незалежницьким табором в краю, ані з становищем польського уряду. Це акції, які проводяться на власну руку і для власних цілей поза Польщею, всупереч Польщі, коштом Польщі»103. Але ж більшість постраждалих українців покладали відповідальність за напади таки на поляків.

Вже незабаром німецька влада розпочала операцію пацифікації проти діяльності цих груп. Проте українське населення, замість отримати від німців у результаті боротьби проти партизанів бодай якийсь захист, навпаки, опинилося між молотом і ковадлом. Ось як це описують українські підпільники: «По-перше, диверсантські і саботажеві акції впродовж травня виросли в форму масових акцій, яких мимо напруженої ліквідаційної протиакції не вдалося спараліжувати, а по-друге, репресійні заходи влада застосувала проти цивільного населення і вони вдарили в першій мірі по українському елементі. В ліквідуванні диверсантських відділів беруть участь відділи німецької поліції, польські відділи СС з Люблина, які складаються головно зі східного елементу фольксдойчів. Іншими словами, беруть участь вороже наставлені елементи проти українців взагалі. Тим треба пояснити факт, що в часі т. зв. ліквідаційних акцій спалено в цілості або частинно в більшості українські оселі, бо на 20 спацифікованих сіл, польських сіл спалено всего 3–4 — що розстріляно в часі таких пацифікацій український найбільш свідомий громадський і культурно-освітний актив села. Розстріляно досі більш 150 осіб. Нема сумніву, що тут ділає польсько-більшовицька рука через фольксдойчів і польську поліцію, вказуючи на український свідомий національно елемент, як на той, що мав би сприяти диверсантському рухові. Найбільш потерпіли Грубешівщина, а далі частина Холмського, Томашівського та Замостенського повітів»104. «Пацифікація, — читаємо в іншому документі, — розпочалась арештами й розстрілами селян. До села приїздила згадана вгорі карна експедиція з готовими списками, що їх виготовили поляки-фольксдойчі. Всіх людей скликали в одне місце, записаних відокремлювали, кількох розстріляно на місці, а решту арештовано й вивезено, мабуть, до Люблина. Між втягненими на листи є багато активних українців, тих, що відбирали від поляків школи, церкви, церковні маєтки, діячів кооперативних і Українського Освітнього Товариства»105.

З погляду українців, поляки нищили їх, використовуючи будь-які придатні для цього можливості. Українці бачили поляків як ворогів у лавах польського національного підпілля, радянських партизанських формувань і навіть німецьких поліційних сил. Очевидно, об’єктивно в жодному випадку не можна списувати всі понесені українські жертви на рахунок польської сторони. Так само, як не можна на український рахунок записувати ті польські жертви, які впали від рук українських поліцаїв. Відповідальність за них мають нести передусім радянські та німецькі командири, котрі безпосередньо керували цими акціями. Проте про об’єктивне сприйняття реальності учасниками конфлікту в той час вже не могло бути й мови, і загиблі сприймалися як жертви польсько-української війни.

Керівництво українського підпілля було переконане, що відповідальними за критичні обставини на Холмщині влітку 1942 року є саме польські підпільники. Проводячи активну антинімецьку боротьбу на територіях, в основному заселених українцями, вони реалізовували два важливих завдання: з одного боку, виконували взяті перед Великою Британією та іншими союзниками зобов’язання щодо розгортання партизанських акцій у німецькому тилу, з іншого, такими акціями підставляли під репресії українське населення, потенційно небезпечне для польського руху в майбутньому106.

Суттєве загострення змусило керівництво ОУН відреагувати спеціальною заявою «З приводу Холмських подій», опублікованою в офіціозі організації за червень — липень 1942 року. «Удар, — читаємо тут, — вимірено в ту свідому частину українства, що на Холмщині впродовж останніх літ наросла. Тому жертвою падуть священики, учителі, свідомі селяни. Нищать фізично живий елемент на одних теренах, щоби тероризувати рівночасно на других, мовляв, не схочете нам служити, зробимо з Вами те, що зробили на Холмщині. На холодно обдумане і холодно переводжуване фізичне нищення українства і спроба стероризувати ціле українське громадянство на усіх землях — ось правдива ціль цих страхіть, що мають місце на Холмщині. Те, що маємо під сучасну хвилину на Холмщині, уявляє собою якусь несамовиту картину польсько-большевицько-німецької спілки на знищення України». Та незважаючи на критичну ситуацію, в якій опинилося українське населення Холмщини, керівництво українського підпілля не закликало до акцій відплати: «Не кличемо нині до відплати, бо ми свідомі, чим воно в сучасний момент могло б скінчитися. Але якщо нищителі думають, що нас в той спосіб знищать — то помиляються. Нас нераз уже нищено вогнем і мечем — ми все-таки видержали, ми все-таки росли»107.

16 червня 1942 року група колишніх українських офіцерів створила невелике (20 осіб) збройне формування для захисту українських інституцій від польського терору. Менш як через два місяці, 6 серпня, штаб цієї формації у Грубешеві був атакований польськими підпільниками108. Тож улітку 1942 року конфлікт між українцями і поляками переростає у відверте збройне протистояння та війну, котра швидко набрала обертів.

Наприкінці 1942 року з’явився ще один фактор, який суттєво загострював польсько-українські стосунки на Холмщині. Йдеться про німецьку акцію переселення українців та поляків задля створення на Замойщині так званого Гіммлерштадту — округу, населеного німецькими поселенцями. При цьому німців заселяли на місцях проживання українців, українців — у польських селах, а поляків в основному депортували до спеціальних таборів. Ось як описаний процес переселення у документі українського підпілля: «Крайсгавптман доручає голові УДК вислати слідуючого дня о 4-ій годині ранку 2–3 членів комітету до села, призначеного на виїзд, де люди мають на протязі одної години приготовитися до виїзду, взявши з собою лише найнеобхідніші речі, як постіль, одежу, хліб тощо. Крім коней не вільно брати з собою жодної худоби, ні птиці, як теж жадного господарського реманенту, бо це все залишається для фольксдойчів. Точно через годину приїжджає кілька німців та приблизно 25 польських поліцаїв, що немилосердно гонять нещасних людей аж на місце переселення. Поляків не переселюють на нові кольонії, тільки до таборів, спеціяльно для них побудованих. По приїзді українських переселенців на опорожнену поляками кольонію на Білгорайщині, вже першої ночі нападають на них польські банди, що мордують українські родини, а іншим заявляють, щоб забиралися, звідкіль прийшли, ці останні не мають куди вертатись, їздять з місця до місця, мов цигани шукають собі будь-якого пристановища. На виселені українські та польські села вищезгаданих округ німецька влада населює фольксдойчів — румунів. Слід відмітити, що при переселюванні поляків німці присилають українську поліцію і наказують в грубіянський спосіб з ними обходитись і навпаки. Поляки використовують ці акції в своїй пропаганді, горлаючи, що це робиться тільки через українців»109.


2. Волинь і Галичина


Поява на Волині наприкінці 1942 року радянських партизанів різко загострила відносини й тут. Перші згадки про прихід червоних знаходимо в польських підпільних виданнях із липня того року. «Відзначено більше насичення партизанки в Любомльському, Горохівському та Володимирському повітах. Як і в інших місцях, жодних акцій тут більшовики не проводять, зате впроваджують терор в життя села»110.

Тривалий час було доволі спокійно. У звіті волинського представника польського уряду зазначалося, що «у другій половині 1942 року навіть здавалося, що не дійде до польського конфлікту, що вдасться якось розумно вирішити цю справу»111. У статті «Польська людність на Волині» з липня 1942 року невідомий автор впевнено відзначав, що навіть після значних радянських репресій в цьому регіоні залишалася міцна польська громада, яка «становить так сильно пов’язаний з тереном елемент, що жодна історична буря, навіть радикальними методами, які застосовували більшовики, не зможе їх звідти вигнати»112. На жаль, за кілька місяців обставини докорінно змінилися: саме Волинь стала однією з найкривавіших арен польсько-української війни і саме тут найбільших втрат зазнали поляки.

Ростислав Волошин, один із чільних діячів ОУН на Волині, розповідаючи про 1942–1943 роки, вказує, що польські населені пункти ставали опорними базами для радянських партизанів113. Це закономірно, адже СРСР офіційно був польським союзником в антигітлерівській коаліції. Хоча відносини між ними склалися доволі неоднозначні: представники польського підпілля добре пам’ятали жорстокі радянські репресії 1939–1941 років. В статті «Радянська акція на Східних землях», опублікованій у серпні 1942 року в підпільному виданні «Ziemie Wschodnie Rzeczypospolitej», описуються небезпеки розгортання радянського партизанського руху на західноукраїнських землях, оскільки після поразки німців він може стати на заваді відновленню Польщі в кордонах 1939 року. Тому польським підпільникам слід пам’ятати, що Росія зараз є союзником, але може стати й ворогом114.

Тим часом для українського підпілля червоні партизани, які, по суті, готували грунт для повернення радянської влади, були поруч із німцями головними ворогами.

Говорячи про початок антиукраїнських дій на Волині, той же Волошин згадує акцію польської поліції у листопаді 1942 року, під час якої повністю знищено та спалено село Ремель Олександрійського району115. Стартом антипольських виступів на Волині польські історики вважають знищення 13 листопада того ж року села Обурки Луцького повіту116. Проте, як свідчить документ, виконавцями акції було німецьке гестапо і поліція: «Німецьке гестапо зі своєю поліцією в кількості 150 чоловік прибуло на колонію Обурки і оточило, забрали майно, худобу, птицю, хліб, овоч, взуття і т. п., будинки спалили, а жителів поляків 48 чоловік розстріляли, дорослих і дітей. Тіла похоронили в одній ямі на Обурках»117. Символічно, що українці і поляки відправною точкою жахливих подій на Волині вважають не антиукраїнську акцію польського підпілля чи антипольську українського, а німецькі акції з участю українців та поляків. Саме такий перебіг подій, за активної участі третіх сторін (німців чи радянських партизанів), був характерний для Волині 1943 року та загалом для Західної України протягом усього періоду війни.

Складну ситуацію на Волині наприкінці 1942 року описує військовий референт ОУН ПЗУЗ Василь Івахів: «Німці застосовували на Волині і Поліссі страшний терор над українським населенням, у чому допомагали їм поляки, доносячи німцям значною мірою неправду про українців, які ніби приймали участь в комуністичному підпіллі і в каральних експедиціях т. зв. шуцманів. ОУН же не застосовувала активних заходів проти терору. Внаслідок чого населення сміялося над учасниками ОУН, називало їх мучениками-апостолами, які дають себе вбивати безкарно»118. Отож, услід за Холмщиною польсько-українське протистояння швидко наростало в 1942 році і на Волині.

Першу інформацію про українців — жертв конфлікту в Галичині знаходимо у звітах із весни 1942 року. «Вже в місяці квітні, — читаємо в огляді суспільно-політичного життя на західноукраїнських землях, — з усіх закутин краю сітка сигналізувала оживлення діяльності польського підпілля, що виявилось в нападах на магазини та саботаж, зокрема на залізниці. Діяльність польського підпілля була теж і тоді спрямована проти українців. Від протиукраїнської усної і писаної пропаганди (летючки, написи на будинках і парканах), денунціяцій і інтриг в державних установах і урядах попередніх місяців польські чинники перейшли в квітні до чинних протиукраїнських виступів до терору включно (вбивство двох осіб в Чортківщині, вбивство в Бучачі)»119. В огляді подій за липень 1942 року польські боївки вже кваліфікуються як банди: «На терені Перемишльського повіту виступи банд були спрямовані проти українських кооператорів, поліційних станиць, а на інших теренах проти поодиноких громадян в грабіжницьких цілях (передусім харчів)»120. Очевидно, польські підпільники реалізовували інструкції керівництва АК, занепокоєного розвитком українського руху. «З метою запобігти можливому виступу українців, — читаємо у вказівках за жовтень 1942 року, — слід знешкодити всіх їх провідників, в кожному разі ізолювати»121.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

Схожі:

Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconІсторія польсько-українських конфліктів Третій том
Кожного, хто високо оцінив важливість І актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-ук­раїнських...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconТема: Г. Тютюнник. Коротко про письменника. «Климко». Ідейний зміст твору мета
Яке лихо принесла народам Друга світова війна? Назвіть твори ху­дожньої літератури українських письменників, в яких відображено лихоліття...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconУрок компаративного аналізу потребує попередньої підготовки учнів. Задля ефективної роботи, оптимального використання часу доцільним є випереджальне опрацювання біографії письменників, текстів творів з відзначенням цитат
Тема. Друга світова війна у дзеркалі української та німецької літератури. Осуд антигуманної сутності війни, розкриття її руйнівних...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconОлександра Глазова Українська мова Матеріали до уроків 9 клас частина друга
Слово І його лексичне значення. Групи слів за значенням, походженням І використанням
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconВелика Вітчизняна війна та роки першого повоєнного десятиліття Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів»
Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів» у розпалі весняних...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconПлан-конспект уроку з Всесвітньої історії у 8 класі Дата 23. 10. 14 учитель Косарєва А. І
«буржуазія», «Реформація», «громадянська війна», «Варфоломіївська ніч», «сеньйор», «секуляризація», «Генеральні штати»; «гарант»,...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconЖивописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв
Народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції — Рєпін на все "відгукнувся". Причому...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconФункції образу уявного друга в дитячій літературі
Виходячи із вищесказаного, щоб з’ясувати функції образу уявного друга в дитячій літературі варто виокремити окремі точки зору на...
Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconВолодимир Мельниченко Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь) Москва

Володимир В’ятрович друга польсько-українська війна iconБюлетень нових надходжень за липень 016р. Львів 2016 Природа. Природничі науки
Перевод заглавия: Гео-Карпати. Створення польсько-українського туристичного шляху


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка