Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович



Скачати 65,78 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір65,78 Kb.


Волосянківська ЗОШ І-ІІ ст. Сколівського районуc:\documents and settings\тарас\рабочий стол\images.jpeg

Вепрів Микола Андрійович

Алла Петрівна Коваль народилася 9 березня 1923 р. в селі Білозір’я, тепер Черкаський район Черкаська область. Український мовознавець, доктор філологічних наук, професор. Вона є автором багатьох наукових та науково-популярних праць з історії, української мови, стилістики, культури мови тощо. Закінчила Київський університет у 1945 році, вчителювала у смт. Микулинці Теребовлянського району. З 1951 року працює викладачем філології у Київському університеті , завідувач кафедри стилістики факультету журналістики.

Серед праць:

-культура української мови(1964)

-науковий стиль сучасної української літературної мови(1970)

-Культура ділового мовлення(1974)

-Крилаті вислови в українській літературній мові(1975) – одна з укладачів

-Українсько-хорватський або сербський словник(1979) - одна з укладачів

-Практична стилістика сучасної української мови(1978)

-Слово про слово(1986)

-Життя і пригоди імен(1988)

-Спочатку було слово: крилаті вислови біблійного походження в українській мові(2001)

-Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України(2001)

Померла Алла Петрівна в 2009 році в Києві. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Вічнозелена гостя

У сиву давнину наші предки-слов ’яни зустрічали Новий рік з квітучою вишнею. Незадовго до свята діжку, в якій росло деревце, вносили в хату. В теплі розвивалися бруньки, і дерево рясно вкривалося ніжним біло-рожевим цвітом.

Навколо новорічної вишні люди веселилися – водили хороводи, співали пісень. Квітуче деревце залишалося в хаті аж до весни. Потім його висаджували в теплу землю.

Тільки згодом квітучу біляву вишню замінила вічнозелена ялинка.



Хрещатий барвінок

Барвінок оспіваний у багатьох піснях нашого народу й у віршах багатьох поетів. Він супроводив наших з вами предків від колиски до могили. У барвінку купали немовлят, щоб вони росли здоровими і красивими. Барвінкові вінки носили дівчата, адже він ріс біля кожної криниці і завжди був до послуг людини. Барвінок садили на могилах – на знак вічної пам’яті про померлих.

І хоч як довго він росте на території України, і хоч як ми до нього звикли, а все ж він чужинець, і назва у нього чужинська. Сьогодні є це слово і в нас, і в білорусів і в росіян, і в чехів, а все ж воно не слов’янське. У латинській мові рослина звалася вінка, первінка, а корінь цього слова означав «обв’язувати», «обвивати». З первінка слов’яни зробили барвінок, а квітку взяли собі.

Про лікувальну силу квітки знали ще в Стародавньому римі. У часи середньовіччя люди приписували барвінку надприродну силу. Вони вважали, що барвінок може захистити людину, яка має його при собі від усього злого. Тому часто барвінок вивішували над дверима; його ніколи не викидали на смітник, а лише в річку, чи ставок, щоб не загинув від спраги.

Ми цінуємо барвінок за його «лікарську допомогу» : з нього виготовляють ліки від важких хвороб. Але не менш ми цінуємо за його витончену красу.

А ви на весні візьміть одну гілочку барвінку – щоб була квітка і кілька листочків – і роздивіться цю гілочку уважно. Вона прекрасна – наче намальована ідеальним художником. Листочки тверді, темні, блискучі, а квіти м’які, світлі, кольору весняного неба. Подумайте тільки: ним милувалися уже тисячі років тому!

За Аллою Коваль


Коваль Алла Петрівна
Виконала:

Сухоставська О.М.

Олеська ЗОШ

Буського р-ну

Львівської обл.Коваль Алла Петрівна

(1923 – 2009рр.)

Видатний мовознавець, професор Алла Петрівна Коваль народилась 9 березня 1923р., с. Білозір'я, тепер Черкаський район, Черкаська область. Закінчила Київський університет (1945р.). Вчителювала у смт. Микулинці Теребовлянського (1949р.) та Козлів Козівського (1950—1951рр.) районів.c:\documents and settings\11111111\рабочий стол\коваль.jpg

Від 1951р. — в Київському університеті: викладач філологічного факультету, 1972—1989рр. — завідувач кафедри стилістики факультету журналістики.

Авторка відомих книжок: «Культура української мови», «Практична стилістика української мови», «Науковий стиль української мови», «Культура ділового мовлення», «Слово про слово». Алла Петрівна до останніх днів життя не полишала писати про багатства і правила мовної комунікації. На вершині творчого віку вона видала об’ємні науково-популярні праці «Спочатку було Слово» і «Знайомі незнайомці».


За свою багаторічну віддану працю була нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Відмінника освіти».

Похована на Байковому кладовищі в Києві.




А ІМ'Я У ВАС ЧИЄ, АКАЦІЄ?

  • Як то чиє? Моє власне! Прекрасне ім'я, старовинне, ще давньогрецьке. Не розумію, що ви хочете цим сказати!

  • А ви не гарячкуйте, шановна! Давайте поговоримо спокійно. Звідкіля ви родом?

  • Моя батьківщина — Північна Америка, узбережжя Атлантичного океану.

  • Не пригадуєте, як вас там називали?

  • Не пам'ятаю... Акація, мабуть, як же інакше?

— Ні, шановна! Дома вас називали робінія. Пригадали? А от справжня акація, ім'я якої ви привласнили, росте в Австралії. Вона схожа на вас, це правда. У неї такий самий стовбур, і листя подібне до
вашого. От тільки на зріст вона менша — це скоріше
кущ, ніж дерево, та ще квіти інші. Оце і є справжня
акація.

Ображена Акація ніяк не могла заспокоїтись.

— Ну то й що? А мімоза? Та, що росте на Кавказі? У неї, по-вашому, чиє ім'я?


  • Ага-а-а! Он ви про що! Так ота. мімоза і є австралійська акація, справжнісінька! Ім'я, щоправда, у неї чуже...

  • От бачите! А ви на мене кажете!

  • Не будемо, шановна, хоч і несправжня Акаціє, сваритися. Краще ви розкажіть правду про себе, а Мімоза розкаже про себе.

Усе ще сердита Акація колюче буркнула:

— Нехай вона починає...

Мімоза засоромилася спочатку, трохи помовчала, а потім все ж заговорила:

- Мене завезли на Чорноморське узбережжя як дивину, як прикрасу для парків і садів. Та скоро я так буйно розрослася, що переступила через огорожі цих парків і садів, щоб вільно гуляти по всьому узбережжю. Я стала, як кажуть на мене люди, «дикоростучою». Це образливо, звичайно. Та коли на початку березня я зацвітаю, очі всіх людей звернені до моїх ніжних, жовтих, пухнастих кульок-квіточок, які ще й так приємно пахнуть. Тоді мої гілочки везуть у ті краї, де ще холодно, де лежать сніги, і люди милуються мною — провісницею весни.

— А ви знаєте що-небудь про ту мімозу, яка
давала вам своє ім'я,— про справжню мімозу?

— Знаю. Вона росте в Бразілії. У нас її можна побачити лише в оранжереях, бо для неї навіть тут, на Кавказі, холодно. У справжньої мімози є одна особливість: свої листочки, схожі на листя акації, тільки дрібніші, вона вміє складати і навіть опускати. Так вона робить вночі. Проте так само вона складає свої листочки і начебто завмирає, коли вдарити її або хоча б доторкнутися до неї. Її й назвали мімоза за те, що вона вміє змінюватися, начебто передражнюючи когось, вміє грати, наче актриса. Мімоза від грецького мімос — «актор», «наслідувач». Я, на жаль, цього робити зі своїм листям не вмію, хоч і кажуть на мене — мімоза.

Мімоза замовкла, обізвалася акація.

- На українські землі я прийшла у XVIII столітті. Наприкінці XVIII століття у молодому ще місті Одеса уже був цілий гай білої акації, завезеної сюди з Італії та Іспанії. Дуже швидко мені вдалося завоювати увесь південь України, а все тому, що була я невибагливою і не вимагала багато вологи.

— А знаєте, про що б вас запитала, приміром,
яблуня? Вона сказала б: «А яка з тебе користь?»

Акація знову розсердилася. Колючки на ній наче наїжилися.



  • Як то — яка? Адже я не потребую догляду, росту, де посадять, даю затишок і прохолоду, затримую пилюку на вулицях, затримую пісок своїм корінням! Цього мало? А ще з мене роблять ліки! А мед! Ви знаєте, який мед з моїх квітів? Мало того, що він густий, солодкий, майже прозорий, він ще й дуже корисний!

  • Та все ж, шановна, яблука на вас не ростуть.

  • Подумаєш, яблука! Та ви знаєте, що я вмію? Я вмію передбачати землетрус!

І ви, мої читачі, не повірили, і мені важко було повірити. А все ж це правда. Один японський вчений вирішив довести, що не лише звірі й риби відчувають наближення землетрусу. Він вважав, що це вміють робити й дерева. Довгі роки він вивчав акацію, спостерігав за нею вдень і вночі. Він бачив, які зміни, непомітні для нас з вами, відбуваються в акації, коли наближається землетрус. Так він зумів попередити про 80 землетрусів у Токійському районі. Акація сказала:

— Я це вмію, а от чи вміє це робити ваша хвалена


яблуня — я не знаю!

Цього ще ніхто не знає.
Каталог: fusion -> uploads -> 2011 -> Kursy -> pkl
pkl -> Микола трублаїні (Микола Петрович Трублаєвський) (1907-1941)
pkl -> Ільчишин Я. І. Сш №29 м. Львова
pkl -> Чорна Надія Павлівна
pkl -> Біографічна довідка
pkl -> Струтинський валентин
pkl -> Олександр Копиленко
pkl -> Андрій Пилипович М’ястківський Народився в селі Соколівці на Вінничині. Серед мальовничої природи цього краю минуло його дитинство. Був школярем, студентом, солдатом, фельдшером, редактором. Пише прозу І вірші для дорослих І дітей
pkl -> Юрій Семенович Старостенко (13 червня 1923 — 1965) — дитячий письменник
pkl -> Явірська зош і-іііст
pkl -> Утевська Паола Володимирівна – українська письменниця


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconПро підведення підсумків моніторингу щодо ціннісного ставлення до праці у загальноосвітніх навчальних закладах району
Ставлення до праці у загальноосвітніх навчальних закладах району, моніторинг проведено в таких загальноосвітніх навчальних закладах:...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconУрок №40 література рідного краю. Микола кирилович возіянов. «Легенда про харків» Мета : f Навчальна
...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconЛинниченко іван Андрійович
Линниченко іван Андрійович (12. 10. 1857, Київ – 06. 1926, Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconУрок Клас: 5 Тема: Іван Андрійович Крилов
Тема: Іван Андрійович Крилов – відомий російський байкар. «Вовк та Ягня». Моральні проблеми в байках І. А. Крилова. Яскравість алегоричних...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconВасиль Симоненко. Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета –...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconМузей Бойової слави Доманівської зош І-ІІІ ступенів №2
Доманівській зош І- ііі ступенів №2, яка розташована на вулиці Шкільній, с. Доманівка Доманівського району, існує музей Бойової слави...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconУрок 11 тема: Іван Андрійович Крилов (1769-1844)
Тема: Іван Андрійович Крилов (1769-1844). «Квартет», «Вовк І ягня». Моральні проблеми в байках І. А. Крилова. Яскравість алегоричних...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconГордість села рудейчук Павло Андрійович (1912-1984 рр.) – голова колгоспу
Павло Андрійович Рудейчук народився 25 травня 1912 року в багатодітній (6 дітей) селянській родині. Хата стояла на окраїні села (над...
Волосянківська зош І-ІІ ст. Сколівського району Вепрів Микола Андрійович iconКонкурс «Космічні фантазії»
Підгороднянської зош, Первомайського району Баранович Оксана Керівник: Панченко С. В


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка