Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота



Скачати 256.41 Kb.
Дата конвертації02.05.2017
Розмір256.41 Kb.

Відділ освіти

Камінь-Каширської райдержадміністрації

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів села Видерта
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»
Напрям „Духовна спадщина мого народу ”
Пошуково-дослідницька робота

«Гідні сини України»

https://pp.vk.me/c614725/v614725611/16eb5/rugc3pof97y.jpg
Роботу виконали:

Зубач Василь, Матвійчук Юлія ,

Хомик Оксана,Михальчук Ніна-

учні 11 класу,

члени гуртка “Юні етнографи”

Керівник гуртка: Євчук Лариса Феодосіївна

2015р.
ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..3



Загинув,захищаючи Матір – Україну!………………………………… 5

Брат за брата ........................................................................................7

Залишив посаду і готовий іти на фронт. ……………………………..12

Їм судилось іти на захист України……………………………………………………………………14

Висновки…………………………………………………………………17

Література………………………………………………………………..18

Додатки…………………………………………………………………...19


ВСТУП

Високі поняття «Батьківщина», «національна гідність»,духовність починаються саме із знання рідного краю, історії рідного села чи міста, домівки, де людина народилась і виросла, де пройшло її дитинство. Вони передаються із покоління в покоління. Почуття любові до України, глибока повага до історичних діячів – невичерпні джерела духовності, моральності та культури сучасної людини. У формуванні духовної культури молоді, її світорозуміння та світогляду велике значення мають знання з історії свого краю, народу. Історична пам'ять кожного народу зберігає ті особливі сторінки, події, постаті, особистості, які з минулого вписуються в сьогоднішнє і визначають майбутнє. Ми — молоде покоління нової держави Україна. Думкою линемо в її минуле і уявляємо наших славних предків, які самовіддано захищали від численних ворогів свою рідну землю. Що ж залишили вони нам у спадок? Передусім — велике прагнення бути вільними. Ще з часів Київської Русі воно утверджувалося нашими славними пращурами у нескінченних битвах. Пізніше його підхопили славні козаки. Потім будівничі першої Української Народної Республіки.

Революційні зміни, що відбулись у листопаді 2013 - березні 2014 рр., продемонстрували готовність молодого покоління відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію на фундаментальні орієнтири світової цивілізації.

Події, які пережив народ України упродовж 2013 – 2015 рр. ще раз засвідчили, що проголошена у 1991р. державна незалежність потребує постійного захисту, глибокого розуміння та оцінки того, що відбувається навколо нас. Ми ж мусимо знати, як нелегко виборюється свобода.

Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.

Вивчення місцевої історії, духовної спадщини, пов’язаної з людьми, які були чи є учасниками АТО, виховує почуття прив’язаності до всього того, що визначається змістом поняття «Вітчизна». Її знання духовно збагачують кожну людину. Тому тема пошуково-дослідницької роботи «Гідні сини України» присвячена нашим землякам,які починаючи з весни 2014 року і дотепер на сході нашої держави, залишивши свої рідні домівки та родини, виконують свій святий обов’язок, боронячи рідну землю , - новітнім героям України.

Метою дослідження життя і діяльність наших земляків-участиків АТО , які не на словах люблять свою Україну, її людей,які своїми ратними подвигами прославили наш рідний край. Не знаємо, чи кожен, хто називає себе патріотом України, готовий сьогодні взяти до рук зброю і захистити її від ворожих проросійських бойовиків. Для Дмитра Герасимика для цього не потрібні були підказки збоку. Він, як справжній патріот, щойно зрозумів, що Батьківщину пора рятувати, одразу ж почав діяти і загинув,захищаючи Матір – Україну. Славетні гвардійці- «барсівці» - брати Олексій, Микола та Роман Зубачі, духові братерства яких як на службі, так і поза нею, можна лише позаздрити. Усі троє Зубачів-досвідчені воїни, що пройшли перевірку реальними боями на передовій. Залишив посаду і готовий іти на фронт. Такий патріотичний вчинок нашого земляка,кандидата наук,викладача Львівської державної фінансової академії Сергія Кіпеня не міг залишитися непоміченим. Мабуть найбільше в районі і наших односельчан,які не змогли спокійно дивитися на те, як ворог хотів порвати країну на шматки, пішли відстояти суверенітет держави. Кожній людині належить народитися і жити в своїй країні. І більшість усвідомлює цю просту істину. Якщо ти - українець, ти - патріот, тобі не байдужа доля матері – України, в тобі розквітає паросток національної гідності, яку з честю пронесеш роками, як українські військовослужбовці, бійці добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України, серед яких і наші земляки. Основним мірилом духовності для них стали совість і правда.
Загинув,захищаючи Матір – Україну!

Волинська ціна свободи в антитерористичній операції десятки життів. Вони служили у десяти військових частинах та батальйонах: 51-й окремій механізованій бригаді (Володимир-Волинський), 80-й аеромобільній бригаді (Львів), 24-й окремій механізованій бригаді (Яворів), окремій механізованій бригаді (Новоград-Волинський), Луцькому прикордонному загоні, 72-й окремій механізованій бригаді (Біла Церква), батальйонах «Айдар», «Азов», «Донбас» та роті спецпризначення МВС «Світязь». Найстрашніших втрат зазнала 51-ша ОМБР. У боях загинуло 48 волинян, які служили у цій бригаді.

Серед Героїв, вихідців з району, які у ці важкі для рідної України часи зійшли на пантеон Слави, віддали заради її мирного майбутнього, заради її волі і незалежності, рівності серед рівних у Європі і світі найдорожче, що мали — свої молоді життя Дмитро Герасимик із Видертидод. А.

Герасимик Дмитро Миколайович (20.05.1988 – 17.08.2014) з 1995 року по 2006 навчався у ЗОШ І-ІІІ ст. Після закінчення школи був призваний до лав Збройних Сил України. Закінчив військову службу у 2007 році. 11 квітня 2014 року мобілізований для виконання військового обов’язку по захисту суверенітету та територіальної цілісності України до 51 ОМБ. Солдат в/ч А2331(м. Володимир-Волинський), військовослужбовець зведеного батальйону “Колос” з 51 бригади Дмитро Герасимик — один із тих, хто штурмом визволяв стратегічно важливу Савур-Могилу. Солдата поранили кулею в плече на блокпосту біля гори. В Авдіївці йому надали медичну допомогу, витягли кулю. Вже дорогою в Дніпропетровськ сепаратисти обстріляли автобус з пораненими. Ворожий осколок влучив в голову вдруге.17 серпня 2014р.в Дніпропетровському госпіталі перестало битися серце нашого земляка.images

19 серпня в селі Видерта собором духовенства було звершено чин Відспівування вбитого в зоні АТО воїна Дмитра Миколайовича Герасимика.

В день Преображення Господнього його провели в останню земну путь в рідному селідод. В. Сотні людей прийшли помолитися за безсмертну душу Героя, який віддав своє життя заради мирного неба над своїм рідним Поліським краєм. У Захисника України лишилась дружина, двоє донечок-крихіток, батьки та рідні. Дружина Наталія залишилася з двома маленькими донечками на руках (2012 та 2014 року народження).



23 січня 2015р. у селі Видерта біля місцевої школи відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Дмитра Миколайовича Герасимика – Воїна-Героядод. Б. Меморіальна дошка встановлена на фасаді школи, де навчався загиблий. 

Директор Видертської загальноосвітньої школи Назарчук Станіслав Лукашович охарактеризував свого колишнього підопічного найкращими словами: «Слухняною дитиною був Дмитро. Не все йому вдавалося у шкільних науках, але завжди не соромився докопатися до істини, не стидався перепитувати, коли траплялося щось незрозуміле. Вчителі з ним клопоту не мали, бо сумирний був, наполегливий, як і більшість сільських школярів». «Брат завжди давав нам підстави надіятись на нього, демонстрував свою готовність прийти на допомогу,— згадують сестра Олена та брат Сергій. — І ми гордилися ним, брали приклад».

«Дмитро Герасимик? О, та це душа компанії, коли збиралися десь разом — на польових роботах, у спортивних змаганнях ,— відверті у своїх спогадах його ровесники. Він дуже любив волейбол і багато зробив, щоб Видертська волейбольна команда добивалась хороших результатів на міжшкільних районних змаганнях. Здається, жодна гра без нього не обходилась».

« Дмитро навіки залишився Великим Воїном за Незалежність України, Героєм духу, — сказав про нього настоятель сільського храму о. Анатолій. — У Євангелії мовиться: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх.» Він життям своїм молоденьким, яке віддав за волю і незалежність народу, засвідчив цю найвищу міру любові».

Указом Президента України №436/2015 від 17 липня 2015р. «За особисту мужність і високий професіоналізм,виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України,вірність військовій присязі» Герасимик Дмитро Миколайович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня(посмертно).

казом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, "за особисту мужність




іБрат за брата

У пісні під такою назвою українського гурту «Kozak System» є рядки «Брат на брата не скаже злого. Прийме удар, піде на муку. Брат за брата, свій за свого!». Ці слова найвлучніше характеризують славетних гвардійців, «барсівців» - братів Олексія, Миколу та Романа Зубачівдод. Г. Духові їхнього братерства як на службі, так і поза нею, можна лише позаздрити. Усі троє Зубачів-досвідчені воїни, що пройшли перевірку реальними боями на передовій. Іхню силу оцінив і ворог. На шпальтах газети «ЛНР» з’явилися фотографії славетних братів із приписом «особливо небезпечні». Найстарший з трійки братів- військовиків Зубачів - Олексій - найуславленіший спецназівець в Українідод. Д.. Він - заслужений «краповик» та шестиразовий (!) «Майстер спецназу»: на сьогодні його рекорд ще нікому не вдалося перевершити. Звісно, до такого результату молодший лейтенант Зубач ішов не один рік. Безтурботне дитинство в селі на Волині промайнуло швидко. Олексію як другому по старшинству з п’яти братів батьки доручали найвідповідальнішу роботу по господарству. А коли найстаршого Віктора призвали до війська на строкову, він прийняв на себе ще й обов’язки вихователя менших братів.

Але першим справді дорослим вчинком Олексія після закінчення школи став призов до лав Внутрішніх військ (нині - Національної гвардії України). Про те, щоб «закосити» від служби чи, бодай, просто відбути строкову, не могло бути й мови. По-перше, чоловіки в його родині - батько, старший брат - віддали свій обов’язок Батьківщині. А по-друге, ім’я, яке він отримав при народженні, у перекладі з давньогрецької означає «захисник». Тож для Олексія, вихованого на почутті любові й поваги до своєї Вітчизни, стати на її захист було не лише обов’язком, а й покликанням. До служби юнак почав готуватися ще у старших класах школи: гартував тіло спортом, займався волейболом і мріяв про бойові мистецтва. На жаль, у його рідному селі на Волині не було можливості займатися єдиноборствами. Втім, про цю мрію Олексій не забуде і втілить у життя, вже бувши воїном лав правопорядку.

Строкову Олексій Зубач, безперечно, хотів служити в спецназі, куди й попросився у військкоматі. Рік строкової служби виявився для Олексія справжнім випробуванням на стійкість, адже тоді він тричі змагався за право носити Краповий берет. Тоді, на жаль, юному і недосвідченому воїну це не вдалося, зате участь у чемпіонаті заклала плодовите підґрунтя для його подальшого розвитку як спортсмена і як першокласного воїна спецназу.

Після закінчення терміну проходження строкової служби в 2006 році питання про підписання контракту навіть не поставало – молодший сержант Зубач уже давно все вирішив: жодна з пропозицій та багатообіцяльних перспектив не цікавила його так, як служба у внутрішніх військах. Отак, 2006 року спецпідрозділ «Барс» поповнив лави одним з найвірніших синів. У тому ж 2006-му Олексій став володарем легендарного головного убору, здавши нормативи кваліфікаційного рівня «Майстер спецназу». З того часу на всіх кваліфікаційних іспитах серед підрозділів спеціального призначення ВВ прапорщик Зубач підтверджував своє право носити Краповий берет. Він виборов медалі з багатьох видів змагань – рукопашний бій, воєнізована естафета, смуга перешкод, – обійшовши сильних і підготовлених суперників.

На сьогоднішній день його здобутки унікальні, адже Олексій єдиний в Україні, хто шість разів підтверджував кваліфікаційний рівень «Майстер спецназу». І, за його власним переконанням, це далеко не межа. Він закінчив навчання на юридичному факультеті Академії внутрішніх справ і вірить у своє офіцерське майбутнє. Сьогодні Олексій Зубач - молодший лейтенант.

І хоча наразі через ситуацію в державі змагання призупинено, як тільки їх поновлять, Олексій обіцяє встановити нові рекорди. До всього - «барсівець» Зубач ще й майстер спорту міжнародного класу з універсального бою. Він - дворазовий чемпіон континентальної першості та триразовий призер чепіонатів світу з цього виду єдиноборств. На запитання, як йому вдається тримати себе в та формі, спецназівець відповідає «Тренування, тренування і ще раз тренування!».

Доводити на ділі свою міць і силу, засвідчену численними перемогами на змаганнях серед бійців військ спеціального призначення, Олексію Зубачу довелось у нових для нашої держави реаліях. У службовій біографії командира взводу роти розвідки - три відрядження в зону АТО. «Першим у Донецьк поїхав молодший брат. Тоді в місті тільки починалися масові заворушення, - розповідає Олексій.- Коли ж я дізнався, що оголошено про початок проведення антитерористичної операції, виїхав слідом за ним. Відтоді в поїздках на Схід ми всі разом» 3.

Почуття відповідальності один за одного - сімейна риса братів Зубачів. Продовжувач династії гвардійців Микола Зубач у військах правопорядку - з 2009 року. «Я знав, що буду військовим, служитиму, як і брат, у спецназі, - розповідає старший інструктор з фізпідготовки сержант Зубач. - Ще коли я навчався у школі, Олексій радив, на що потрібно звернути увагу, як правильно займатися, адже вже тоді я „загорівся” бажанням здобути Краповий берет. А коли прийшов на службу, почали тренуватися разом: бігати, стріляти, виконувати силові вправи. І так він під тягував мене до своїх результатів». 2013-го Микола успішно склав кваліфікаційні іспити на право носити легендарний берет кольору крові. Коли до братів приєднається й наймолодший військовик Роман (він уже встиг випробувати власні сили у спецназівській першості, та, на жаль, йому не вистачило кількох балів в одній із вправ), у Зубачів буде своє власне «братство краповиків».

Інструктор з фізичної підготовки сержант Роман Зубач до «Барса» прийшов слідами братів. «А як могло бути інакше?» - відповідає гвардієць на наше запитання, чому він також обрав нелегку професію захисника правопорядку. Спершу, як і годиться, Роман відслужив строкову, а потім, через півроку, вже підписав з військами спеціального призначення контракт. «Я випробував власні сили, адже одна справа слухати розповіді хлопців і зовсім інша - знайти своє місце», - ділиться думками сержант.

Нині всі троє Зубачів - досвідчені воїни, що пройшли перевірку реальними боями на передовій. їхню силу оцінив і ворог. На шпальтах газети «ЛНР» з’явилися фотографії наших славетних братів (серед них було і фото наймолодшого, до слова, ще школяра) із приписом «особливо небезпечні, у відкритий бій не вступати».

Тепер, поки Олексій, Микола та Роман готуються до чергової поїздки на Схід країни, туди відбув найстарший Зубач - Віктор. «Я пишаюся братом, справжнім патріотом своєї держави. Він міг не воювати, це дозволяє закон: якщо в родині вже є учасник антитерористичної операції, а в нашій - їх аж троє. Та в нього навіть думки такої не виникло, - зазначає Олексій. - Знаю, що він - на одній з передових позицій. Якби я тепер міг бути з ним, мені було б спокійніше. Вважаю, що я підготовленіший, маю більше досвіду, тому підказував би йому де в чому, підучував. Але гадаю, що там розумні командири, тому все буде гаразд. До того ж на своєму прикладі знаю: військового досвіду набуваєш досить швидко».

«Мама, звісно ж, хвилюється. Коли ми втрьох були на Сході, вона знала, що ми піклуємося один про одного, більше, ніж про себе, - приєднується до розмови Роман. - Зізнаюсь щиро, про себе я взагалі не думав, натомість переживав за Льошу та Колю. Якось ми стояли на блокпосту, усю ніч тримали оборону, а під ранок нас почали обстрілювати. Снаряд влучив у вікно братової машини. Не можу описати словами, що я тоді відчув... Дякувати Богу, все обійшлося» 4. Був іще один випадок, який змусив двох братів добряче понервувати за третього. «Я ніс службу в приміщенні однієї з покинутих лікарень. Бойовики поцілили з РПГ у вікно й мене зачепило осколком, - згадує Микола. - На щастя, я встиг заховатися й це мене врятувало. Чотири дні чекав, поки рана загоїться, й одразу ж повернувся до виконання бойових завдань» 4.

… Нині, приїхавши зі Сходу, хлопці несуть службу у своїй частині. «Вдосконалюємо бойові навички, аналізуємо, яких помилок припускалися в екстремальних ситуаціях, та працюємо над ними», - розповідають гвардійці. А в душі щиро вірять у те, що в найближчому майбутньому на нашій землі запанує мир і з екстремальними ситуаціями їм доведеться стикатися лише під час змагань спецназівської першості.

Символічно, що до Дня Незалежності України за особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Указом Президента України від 11 серпня 2014 року № 641 тоді ще прапорщик Зубач Олексій Васильович, старший інструктор військової частини 3027 Національної гвардії України був нагороджений орденом Данила Галицькогодод. З.



Залишив посаду і готовий іти на фронт.

Сьогодні в лавах Збройних Сил та добровольчих батальйонах можна часто зустріти людей, які завдяки своїм професійним здобуткам та соціальному становищу могли б не йти на фронт. Однак людська совість та любов до рідної землі не дозволили їм спокійно дивитися на те, як російський агресор намагається розірвати на шматки нашу Батьківщину.

дуть не заради слави, не заради грошей, самоутвердження, їдуть для того, щоб захистити нас з вами. Прикладів такої патричної самовіддачі можна навести безліч.

Так наш земляк, уродженець села Видерта Сергія Кіпеньдод. Д, який останні роки проживав у місті Львові, який належить до числа тих успішних та високоінтелектуальних особистостей, які безумовно приносили б неабияку користь нашій країні на мирній її території. До недавнього часу цей молодий чоловік не просто працював викладачем у Львівській державній фінансовій академії, куди його запросили після закінчення Львівського національного університету ім. Івана Франка, а був завідуючим кафедри англійської мови. З 2014 року Сергій Васильович Кіпень удостоєний вченого звання доцента, а у 2010 році успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: “Піктографічний сегмент англомовного віртуального спілкування”. Словом, талановитий філолог та викладач від Бога. До речі ,саме так про нашого земляка на одному з львівських інтернет-порталів відгукуються його студенти. Нещодавно під час четвертої хвилі мобілізації, кандидат філологічних наук Сергій Кіпень отримав повістку до війська. Рішуче прийнявши виклик долі, він з готовністю покинув затишну аудиторію та долучився до числа мобілізованих українських воїнів. Із Сергієм ми поспілкувалися в телефонному режимі. Він залюбки погодився виділити кілька хвилин часу, щоб розповісти свою історію.

— У Збройних Силах я не служив, - приємним голосом у якому одразу ж помітні професійні виправка та інтонація, розповідає Сергій. - Під час навчання у Львівському університеті імені Івана Франка я закінчив військову кафедру, маю офіцерське звання старшого лейтенанта. Тому й отримав повістку до війська, а 9 лютого був мобілізованим. Пройшов курси перепідготовки та підвищення військової кваліфікації на полігоні в Миколаївській області.

Сергій Кіпень поділився, що попри досягнутий соціальний статус та наукові звання він жодної миті не вагався йти чи не йти служити до війська. Однозначно - йти!

Ми поцікавилися в Сергія, як поставилися до цієї звістки його рідні. Молодий кандидат наук власної сім’ї поки що не має, проте у Видерті в нього живуть мама та брати.

— Звісно ж, мама хвилювалася, - ділиться співрозмовник, - переживала, як і кожна мати, чию дитину в такі нелегкі часи кличуть до армії. Однак ми всі повинні усвідомлювати, що боронити свою землю — обов’язок кожного чоловіка. Те, що хтось сховається від повістки, зробить вигляд, що війна його не стосується, не зупинить ворога. А зупинити його ми повинні, інакше втратимо Україну. Якщо ми втратимо Україну, то все, заради чого ми жили, всі наші статки, всі наші досягнення та здобутки не будуть мати жодного значення. Окупантам вони не потрібні, а звичного для нас життя в разі поразки ворог не збереже. Тому ми повинні дати гідну та рішучу відсіч всім тим, хто зазіхнув на нашу з вами свободу, захистити себе та своїх рідних.

Старший лейтенант Сергій _Кіпень готується відбути в зону проведення антитерористичної операції. Нехай Господь нехай береже його на полі битви.

Їм судилось іти на захист України

З весни 2014 року на сході нашої держави тривають запеклі бої. Тисячі відважних чоловіків, залишаючи свої рідні домівки та родини, їдуть на війну. Виконують свій святий обов’язок, боронячи рідну землю . Тож і наші односельчани не змогли спокійно дивитися на те, як ворог хотів порвати країну на шматки, пішли відстояти суверенітет держави.

Тому з готовністю стати до лав захисників Вітчизни в перший же тиждень ворожої агресії країни-сусідки наші односельчани. 8 невдовзі відбули в зону АТО в першу хвилю часткової мобілізації . Коли ж було оголошено другу та третю хвилі часткової мобілізації, багато наших земляків відбули на Донбас. Разом з вихідцями з інших регіонів наші хлопці стояли на передовій охопленого війною Сходу з перших днів збройного протистояння.

Серед них - Антонюк Віктор Іванович 1991 року народження .У 1998 -2008 рр. навчався в школі. З 2008 по 2011 навчався в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі Сумського державного університету по спеціальністі "технік-механік" ,"майстер виробничого навчання". У 2011 році був призваний до лав армії. У2012 році демобілізувався. 9 квітня 2014 року був мобілізований до збройних сил України, був учасником АТО. 9 квітня 2015 року демобілізований.

Макарчук Микола Миколайович 1988 року народження. Пішов до школи 1994 року, закінчив 2006 року. Перебував в армії з 2007 року по 2008 рік. Їздив на заробітки у 2008-2011 роках.В 2011 році почав працювати в сільському Будинку культури . Був призваний на службу в АТО 11 квітня 2014 році. Перебував у Красноармійську, Новоукраїнці, Сєвєродонецьку (Донецької областї), Волновасі (за 5 кілометрів до Волновахи загинуло 17 чоловік),після Миколаївського полігону був у Луганській області в селі Мар'янівка. Найдовше пробув у Новоукраїнці і Нижньому. 21 квітня 2015 року повернувся додому. На даний момент продовжує працювати у сільському Будинку культури.

Антонюк Дмитро Володимирович. Народився 21 квітня 1993 року в селі Видерта. У 1999 році вступив до першого класу рідної школи, яку закінчив у 2010 році. В жовтні 2012 році пішов на службу в армію, яку проходив у Переяславі – Хмельницькому. В квітні 2014 року був мобілізований до Збройних сил України, брав участь у воєнних діях, є учасником АТО. В квітні 2015 року демобілізований.

Капітула Віктор Петрович. Народився 29. 01. 1983 року. Навчався у рідній школі (1989-2000). Закінчивши школу пішов до армії. Декілька місяців служив в Десні, а згодом - у Володимирі – Волинському. Під час воєнних подій в Україні 12 квітня 2014 р. був мобілізований. Перебував у Маріуполі. На даний час демобілізований та проживає у с. Видерта. Одружений. Має доньку Христину та сина Петра.

Савчук Олександр Леонідович народився 10 вересня 1992 році в селі Видерта. У 1999 році пішов до першого класу рідної школи, яку закінчив 2009 році. Після закінчення школи продовжив навчання у Професійно-технічному училищі міста Камінь – Каширська , де здобув спеціальність «Маляр-штукатур». Був призваний до лав української армії. У 2013 році повернувся додому. У 2013 році одружився з Наумик Іриною. 9 квітня 2014 році був мобілізований до Збройних сил України, є учасником АТО. Під час перебування в зоні АТО в Олександра народився син Матвій.9 квітня 2015 році демобілізований.

Брали участь у воєнних діях і є учасником АТО Наумик Юрій Іванович,Антонюк Юрій Миколайович, Бенько Андрій Петрович дод. Д.

Військовослужбовці – бажані гості в нашій школі,живі свідки подій на Сході України. Під час спілкування з ними кожен бажаючий міг подякувати солдатам і поставити їм запитання. Всі розуміли, що ці люди пройшли великий шлях, вони є героями.

Один із наших захисників - Наумик Юрій Іванович - сказав: «Під час ворожого обстрілу усе життя проходить перед очима. Тоді усе переосмислюєш. Починаєш розуміти цінність життя» 2.

Щирій розповіді, здавалось, не буде кінця. Ми дивувалися, у яких непростих умовах доводилося жити і воювати нашим землякам. Спали нерідко на голій землі просто неба. Інколи прокидалися від того, що були геть мокрі. Лягаєш на суху землю, а прокидаєшся в калюжі. Обсушитися, певна річ, немає де, змінного одягу теж немає. Долали багато кілометрів під проливним дощем і вітром. Але Господь беріг - ні в кого ,навіть нежитю не було. Великою проблемою стала нестача питної води. Із місцевих колодязів солдатам не дозволяли пити, бо там воду могли отруїти. Люди були брудні, немиті. Місяць без душу - умови спартанські, їжі вистачало, хоч і була вона одноманітною. Звичайно, бувало і таке, що харчувалися раз у день, бо коли біля тебе рвуться міни , то тоді не до їжі.

Перед нами сиділи солдати - люди сильні духом, які ні на що не скаржаться. Але можна було зрозуміти, що найбільше їм не вистачало на війні любові рідних людей. Звичайно, усі недоспані ночі давалися взнаки, воїни ледь не засинали на посту, були знеможені, але мужньо трималися і знали, що їх обов’язком є захищати свою Батьківщину. Дякуємо Богу, що Він зберіг їм життя й вони змогли повернутися до своїх матерів здоровими 2. Чимало наших односельчан боронять крайні рубежі фронту й у ці дні. Це - М’якота Анатолій Миколайович, Назарчук Віктор Васильович, Михальчук Василь Пилипович, Чикида Валентин Миколайович, Чикида Валентин Іванович, Шептур Володимр Федорович, Наумик Валентин Петрович, Тарасюк Валентин Миколайович, Швед Петро Андрійович, Назарчук Анатолій Йосипович.

Ми щиро бажаємо всім нашим захисникам, які нині перебувають на передовій щасливого повернення додому, до своїх сімей, своїх рідних, а Господь нехай береже їх на полі битви.


Висновки

Ще зовсім недавно ми жили не лише у іншій країні, але й у іншій реальності. Посміхалися, коли наші бабусі та дідусі казали: «Аби не було війни...». І лише тепер, коли вже на нашій землі спалахнув збройний конфлікт, розуміємо, наскільки правими виявилися наші старенькі.

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті .

Поки на сході України тривають бойові дії, які чомусь сором’язливо називають «антитерористичною операцією», найкращі сини України ціною власного життя виборюють незалежність та свободу. Війна на Сході явила нам новітніх героїв України. Героїв, які не вмирають попри людську смерть. Героїв, які з поля бою ангелами линуть у небо... Криваві жнива продовжують забирати життя волинян. Волинська ціна свободи в антитерористичній операції десятки життів. Гірко від усвідомлення того, що гинуть на безглуздій війні найкращі діти України. Серед таких навічно залишиться Дмитро Герасимик.

Дуже хочеться, щоб усі ми відмірювали своє життя через призму життя наших захисників .Дорога,на жаль, багатьох наших героїв скінчилася. Наша ж іще триває. І борг вдячності нам вдасться сплатити лише тоді, коли ми будемо не лише їх співвітчизниками чи друзями, а й їх духовними спадкоємцями. Для всіх нас найголовніше зараз – не здаватися, не покладати рук, не зупинятися на півдорозі до мети,вірити в те, що Україна переможе. А вона обов’язково переможе,адже на нашому боці правда.

Слава Героям! Герої не помирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо. Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали,що українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю. Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.




Література:

1. Оржеховська В.М. Тарасова Т.В. Духовність-це здоров,я молодого покоління / В.М.Оржеховська Т.В Тарасова.-Тернопіль,2005.

2. Спогади Наумик Ю. І.,Антонюк Ю. М., Бенько А. П.

3.Должко О. П'ять перемог під знаком М // Ольга Должко.- Ратник газета Національноі гвардії України - 2011. № 23 (5259).

4.Сальник М.Брат за брата // Марія Сальник.-Моменти-2015.№3.


5. Книга пам’яті загиблих. Зведені дані про загиблих.

6.Ті,хто воював за Україну. Імена волинських Героїв. Частина І.



Додаток А
На знімку Дмитро Герасимик

http://volyn.church.ua/files/2014/08/wp_20140819_0301-169x300.jpg

Додаток Б

На знімку меморіальна дошки на честь Дмитра Миколайовича Герасимика, встановлена на фасаді школи, де навчався загиблий. 



i:\фото скинути\3.jpg

Додаток В

wp_20150816_0091-578x1024[1]

Дивись, моя доню, який милий світ,
Як сонечко гарно нам сяє…
Я від’їджаю скоро на Схід,

На Бога і маму вас залишаю.


Давай ще до тебе хоч раз пригорнусь,
Крихітко мила,
люба дитино,
Не знаю, чи ще раз сюди повернусь,
Чи десь у далекому полі загину.


Планів багато було на меті,
Не думав, що скоро так світ цей покину.
Хай Бог допоможе вам у житті,
До вас я, рідненькі, птахом прилину.


Було на світанні як спалах зірок,
Пекло таке мені і не снилось.
Все мріяв побачити перший твій крок,
“Татко” почути,… та не судилось


Саме такі слова викарбувані на могильному хресті Героя…

Додаток

На фото брати Роман,Олексій і Микола Зубачі



i:\зубач\pjm5yhall2g.jpg

Додаток

На фото брати Роман,Олексій і Микола Зубачі





c:\users\user\appdata\local\temp\finereader11.00\media\image1.jpeg

Додаток

На фото брати Роман,Олексій і Микола Зубачі



i:\зубач\fhrhspnlwpk.jpg

ДодатокГ

На знімку молодший лейтенант Олексій Зубач нагороджується орденом Данила Галицького


c:\users\user\appdata\local\temp\finereader11.00\media\image1.jpeg

Додаток

На фото серед солдатів Внутрішніх Військ Олексій Зубач крайній зліва



img_8700

Додаток

На знімку Сергій Кіпень



c:\users\user\appdata\local\temp\finereader11.00\media\image2.jpeg

Додаток

На знімку воїн АТО Антонюк Юрій серед учнів школи



d:\школа фотогурток\2015\ато\фото1249.jpg

Додаток

На знімку воїни АТО:Антонюк Віктор,Савчук Олександр ,Капітула Віктор,Антонюк Михайло,Антонюк Дмитро , Наумик Юрій.



c:\documents and settings\uzer3\рабочий стол\таня грищук. учасники ато\день перемоги фото 2015\dsc_0848.jpg


Каталог: img
img -> 49 науково-дослідних робіт із 52, які виконувалися за договорами із замовниками у 2013 році, були складовими частинами державних і галузевих програм (планів)
img -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
img -> Проект змін до програми Робоча група
img -> Портрети українських та зарубіжних письменників 4 клас Літературне читання 4клас у країні давнини
img -> Програма література (російська та зарубіжна)
img -> Програма факультативного курсу «Вчись думати» (основи практичної психології) для учнів 5(6) класів Укладач Глушко Марина Геннадіївна, методист науково-методичного центру
img -> Зі змінами, внесеними у 2015 році для 8-9 класів пояснювальна записка
img -> Районний семінар учителів іноземної мови
img -> Улас самчук


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота icon«Моя Батьківщина Україна» Харків 2012
У збірнику представлені тези пошукових робіт учасників обласного етапу Всеукраїнської експедиції учнівської та студентської молоді...
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconМетодичні рекомендації щодо участі в районному конкурсі учнівської молоді «моя батьківщина україна»

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconВсеукраїнська акція«Моя Батьківщина Україна»
Вивчення історії рідного краю, звичаїв І традицій українського народу, славних імен земляків залишається найголовнішим завданням...
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconХі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconІнформація з таких питань: положення про Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина Україна»
Випуск перших збірників «Краєзнавчі шляхи Слобожанщини» викликав значну зацікавленість у вчителів історії, географії, керівників...
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconНомінація "Духовна спадщина мого народу"
Пісня часом потрясає нашу пам'ять, торкається серця І добуває чисту сльозинку із очей. Наш народ утворив її такою, що іноді здається,...
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота iconМоя Батьківщина Україна” І. Загальні положення
України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної...
Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота icon«Моя Батьківщина Україна» І. Загальні положення
України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка