Всеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей



Сторінка1/6
Дата конвертації23.07.2017
Розмір0.9 Mb.
  1   2   3   4   5   6



ШКОЛЯР

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЩОМІСЯЧНИЙ

ЖУРНАЛ ДЛЯ ДІТЕЙ

УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ

Видається з березня 1934 року
ВИДАННЯ «ПОГ «ОБ’ЄДНАНА РЕДАКЦІЯ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ УТОСУ «ЗАКЛИК». Головний редактор Наталка ЩЕРБАНЬ.

Заст. головного редактора Анатолій УЛЬЯНЕЦЬ.

Редактор Володимир ХИЖНЯК.

Літературні редактори Тетяна ВОЛОЩУК, Василь КОСТЮК.

Адреса редакції: вул. Л. Первомайського, 7-а, місто Київ-133, 01133,

тел. (044) 234-51-36, 246-79-48, тел./факс 246-79-32.

Сайт: zaklyk.org.ua E-mail: zaklyk1@ukr.net. shkolyar-utos@ukr.net


1 СІЧЕНЬ-2015 року



ЗМІСТ

Нетрадиційні свята у січні’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’



МІЖ НАМИ, ШКОЛЯРАМИ

Д. Воропай. Несподівана приємна зустріч’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

І. Ядлош. Візит першої леді’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
КОЛЕСО ЧАСУ

Василь Симоненко: «Я – українець. Оце і вся моя біографія» ’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


ЦІКАВЕ НАРОДОЗНАВСТВО

С. Скоробагатько. Богоявлення – хрещення Господнє’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

СЛАВЕТНІ УКРАЇНЦІ

М. Морозенко. Іван Сірко, великий характерник (повість)’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

ЗОРЯНЕ РАНДЕВУ

«Дах Дотерс»: «Коли як не зараз, і хто як не ми?»’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


КЛУБ «ТИНЕЙДЖЕР»

Сучасні молодіжні субкультури: плюси і мінуси’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

Твоє щасливе число’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ЛІТКАФЕ

В. Бердт. Мій друг Юрко Циркуль та інші (шкільний роман)’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ВИ ТАКЕ ЧУЛИ?

Секрети «Mc Donalds»: ТОП-13 цікавих фактів’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


Домовичок’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ЗДОРОВИЙ СТИЛЬ ЖИТТЯ

Як правильно проводити загартовування’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

НЕТРАДИЦІЙНІ СВЯТА У СІЧНІ

1 січня – Всесвітній день миру (День всесвітніх молитов про мир). Спочатку 8 грудня 1967 року головою католицької церкви папою Римським Павлом VI було започатковано Католицьке свято – День всесвітніх молитов про мир. Воно співпадає з днем торжества Божої Матері Марії, іншим шанованим святом Римо-Католицької церкви.

А вже 17 грудня 1969 року Генеральна Асамблея ООН проголосила це свято офіційним і дала йому нову назву – «Всесвітній день миру» (англ. World Day of Peace).

11 січня – Міжнародний день «спасибі». Його й справді можна назвати одним з найбільш «ввічливих» свят у світі. Воно підкреслює важливість ввічливого ставлення до ближніх і всіх людей в цілому.

17 січня – День дитячих винаходів. Цю дату обрали не випадково, а на честь Дня народження відомого політичного діяча, вченого, дипломата, винахідника і журналіста Бенджаміна Франкліна. Цікаво, що перший свій винахід – ласти для плавання, які одягалися на руки, – Бенджамін створив ще в 12 років.

20 січня – Міжнародний день снігу. У 2012-му жителі планети з ініціативи Міжнародної федерації лижного спорту (FIS) вперше відзначили Всесвітній день снігу (World Snow Day). Це свято стало частиною міжнародного проекту FIS «Виведемо дітей на сніг!» (Bring Children to the Snow), запущеного в 2007 році.


21 січня – Міжнародний день обіймів. Він був вигаданий американцями в 1986 році. Спочатку це свято вважалося національним, але дуже швидко ідею США підхопили в усьому світі. Головна суть Міжнародного дня обіймів полягає у прояві дружнього ставлення або симпатії до різних людей – навіть незнайомих. Ці обійми не несуть у собі жодного інтимного змісту, вони вважаються просто актом обміну душевним теплом.


МІЖ НАМИ, ШКОЛЯРАМИ


13 листопада світова спільнота відзначає Міжнародний день сліпих. Він покликаний привертати увагу суспільства до проблем людей з вадами зору.

Саме цього дня 1784 року видатний французький педагог Валентин Гаюї у Парижі без будь-якої державної чи благодійницької підтримки, за власні кошти і у власному будинку відкрив першу в світі школу для навчання сліпих дітей. Тоді вона називалася «Майстерня трудящих сліпих». Згодом цей навчальний заклад перетворився на Паризький національний інститут сліпих, директором якого і став Валентин Гаюї.


Дарина ВОРОПАЙ,

Учениця 10 «А» класу

Київської спецшколи-інтернату № 5

для дітей з вадами зору


НЕСПОДІВАНА ПРИЄМНА ЗУСТРІЧ


13 листопада минулого року до нашої школи завітала Марина Анатоліївна Порошенко, дружина Президента України.

Для зустрічі з нею всі зібралися в теплій, затишній шкільній актовій залі. Наші учні показали хоча й невеличкий, проте дуже гарний концерт. Першим номером була пісня «Українонько моя» у виконанні шкільного хору у супроводі вокально-інструментального ансамблю. Ця весела, патріотична пісня припала до душі всім слухачам. У ній співалося про те, що усім нам потрібно єднатися й не цуратися своєї батьківщини, бо вона в нас одна.

Наступним номером був танок «Козачата». Його показала глядачам молодша хореографічна група «Сонечко». Незважаючи на глибокі порушення зору, діти так вправно виконували танцювальні рухи, що це вразило всіх наших гостей, адже, окрім Марини Анатоліївни, до нас приїхали журналісти таких телеканалів, як «1+1», «Україна», «СТБ», «ICTV» та каналу «112-Україна».

Завершував наше музичне привітання ансамбль бандуристів українською народною піснею «Гей, шуми, широкий луже».

Після цього Марина Анатоліївна звернулася до всіх присутніх. Вона подякувала нашим юним артистам за чудові виступи, а потім ми всі разом зробили спільне фото на пам’ять.

Пані Порошенко привезла для нашого інтернату гарні подарунки: брайлівські книжки та принтери для друку за Брайлем, яких нам так бракувало.

Від усього учнівського та педагогічного колективу нашої школи хотілося б висловити щиру подяку шановній Марині Анатоліївні за те, що, незважаючи на надзвичайно складний у країні час, вона не забула про нас, що дуже приємно. Адже, незважаючи ні на що, усі ми маємо триматися разом і допомагати одне одному, бо це – найголовніше. Отож тримаймося, адже саме в єдності сила нашого народу!
Ігор ЯДЛОШ,

Учень 6 «А» класу

Київської спецшколи-інтернату № 5

для дітей з вадами зору


ВІЗИТ ПЕРШОЇ ЛЕДІ


Сьогодні мені також хотілося б розповісти про одну цікаву подію, які нечасто трапляються в нашому шкільному житті. До нас у школу завітала Марина Анатоліївна – дружина президента нашої держави Петра Порошенка. Усі ми були дуже раді візиту першої леді країни і намагалися зробити все, щоб такій високій гості у нас сподобалося. Тож спочатку для неї влаштували екскурсію по школі, а потім запросили до актової зали, адже наші школярі підготували концерт і хотіли подарувати гостям гарний настрій. Сподіваємося, що нам це бодай трішки вдалося.

Усі наші учні та працівники школи дуже вдячні Марині Порошенко за її допомогу і, взагалі, за увагу до нас. Адже хоча вона й надзвичайно зайнята людина, та все ж знайшла час, аби відвідати нашу школу. Я думаю, що і подаровані нею книжки, і комп’ютери, обладнані програмним забезпеченням для незрячих, принесуть велику користь як у навчанні, так і для загального розвитку кожного учня.

Сподіваюся, що перша леді України приїде до нас ще не раз. Усі ми чекатимемо на неї!
КОЛЕСО ЧАСУ

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО:

«Я – УКРАЇНЕЦЬ.

ОЦЕ І ВСЯ МОЯ БІОГРАФІЯ»

Василь Симоненко міг святкувати свій славний ювілей цього року, як роблять його ровесники, а то й старші колеги по перу, та життя розпорядилося інакше. На жаль… Проте як колись, так і нині ми маємо змогу чути Симоненка, читаючи рядки його поезій: «І жити спішити треба, Кохати спішити треба, Гляди ж – не проспи!» 8 січня минає 80 років від дня народження українського поета та журналіста. Скупі рядки біографії Василя Симоненка, як коротка рисочка між датами народження і смерті. Народився майбутній поет на Полтавщині 8 січня 1935 року в глухому селі Біївці Лубенського району. Ростила його мати – Ганна Щербань, яка працювала в колгоспі, батько ж залишив сім’ю, коли Васильку ще не виповнилося й року. Допомагали дідусь і бабуся:

В мене була лиш мати

Та був іще сивий дід, –

Нікому не мовив «тату»

І вірив, що так і слід, –

так згадував майбутній поет у поезії «З дитинства». Федір Трохимович – «сивий дід» – дуже опікувався онуком, самотужки освоївши грамоту, любив книжки, майстерно вишивав рушники і сорочки, розповідав хлопчикові про історичне минуле українського народу. Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого онука. Їхню любов і турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого корот­кого життя. Може й не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та оповіданні «Дума про діда». Безсмертя свого діда – пересічної людини, невтомного сільського хлібороба – Василь вбачав у невмирущості роду, адже саме дід зумів передати малому онукові всю правду про свій народ, навчив любити Україну, її героїчну легенду і ліричну пісню. Дід розкрив перед своїм онуком усю історію України, починаючи від славних сторінок Запорозької Січі. Ось чому юний Симоненко уже в перших поетичних творах стане справжнім літописцем свого роду і народу:

Україно! Доки жиги буду,

Доти відкриватиму тебе.

Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів, «як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало», – згадує письмен­ник в оповіданні «Дума про діда». Вчителька Василя – Уляна Миколаївна Демченко згадувала: «Василь Симоненко вчився в школі, коли я прийшла працювати учителем математики 5 – 7 класів. Мені довелося вести уроки креслення в старших класах... Я добре готувалася до уроків, але у своїх силах була не впевнена. І коли я заходила до класу, то найбільшу увагу звертала на парту, за якою сидів Василь. Він же якось спідлоба поглядав на мене й поволі, але красиво, креслив. Як пізніше я дізналася, він одночасно креслив і читав з-під парти художню книжку. А поглядав на мене, аби я не спіймала його на гарячому...». Ще у школі Василь почав складати вірші, і школярі називали його гучним словом «поет».

1952 р. із «золотою медаллю» закінчив Василь Тарандинцівську школу-десятирічку та продовжує навчатися, здобуваючи вищу освіту в Київському державному університеті на факультеті журналістики, який закінчив у 1957 р. Під час навчання пише багато віршів, стає активним членом літературної студії.

Молодість поета припала на роки «відлиги», період «шістдесятництва», яке стало загальнонаціональним явищем. Саме в роки підвищеної громадянської активності увійшов у літературу Василь Симоненко, якого Олесь Гончар назвав «витязем молодої української поезії». З 1957 по 1960 рр. Василь Симоненко працює в редакції газети «Черкаська правда».

Саме у Черкасах найповніше розкрився його самобутній талант поета і журналіста. Він очолив відділ пропаганди при новоствореній газеті «Молодь Черкащини», а пізніше здібного журналіста призначили власним кореспондентом республіканської «Робітничої газети» по Черкаській області. Він щодня поринав у вир людського життя, писав казки і вірші, статті і фейлетони, консультував поетів-початківців, їздив до Києва та Львова, до Кіровограда, Одеси...

Як відомо, напровесні 1960 р. в Києві, з волі пробудженого «відлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з’явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила собі за мету об’єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, у літературі, поетів, які належали до цього Клубу, почали називати шістдесятниками. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею й окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав Україною, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників жагу до національного відродження.

Саме за участю В. Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимо­гою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.

Оце і вся біографія Василя Симоненка – не дожив і до тридцяти, не судилося… Влітку 1962 року його жорстоко побили працівники міліції, що не могло не позначитися на здоров’ї поета, хоча офіційна причина передчасної смерті – рак.

13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Вдовою залишилася молода дружина, без батька – маленький син Олесь, без великого поета – українці… На пам’ятнику Симоненку в селі Біївці викарбувані рядки його поезії, відомі сьогодні кожному в Україні:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Поет став однією з перших жертв радянської репресивної системи 1960-х, що будь-якими методами намагалася придушити рух опору «шістдесятників»: його чорнили і залякували, переслідували, забороняли друкуватися, замовчували після смерті. «Тиша і грім» – єдина збірка, що вийшла друком за життя Симоненка (1962), всі інші твори поширювалися завдяки самвидаву, що жорстоко переслідувався владою. Вже після смерті його друзі доклали чимало зусиль, щоб побачили світ Симоненкові «Земне тяжіння» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), книжки «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985) та дві книжки для дітей.

Поетичне слово В. Симоненка, просте і пристрасне, розважливе і гостре, пройняте вірою у високі ідеали, повертало українцям втрачену Батьківщину. Не оминав він болючі проблеми доби, викривав псевдопатріотів, бюрократів, кар’єристів, був нещадний до ворогів Батьківщини й рідного народу. Ми віримо кожному слову поета, яке бере за душу, хвилює, будить думку, кличе до дії:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Усі твори Василя Симоненка розкривають його як людину. Тонкий і ніжний лірик, він своєю натхненною і щирою лірикою примушував замислюватися кожну людину над загальнолюдськими проблемами добра і зла, сенсу життя, значущості людини:

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка у 1995 році.

У Черкасах є літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. 1965 року на громадських засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет. Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України.

25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету.

17 листопада 2010 року у Черкасах по вулиці Фрунзе біля Палацу одружень відкрито пам'ятник поетові. Автор монумента – Владислав Димйон.

Не примеркла з літами поетична зоря Василя Симоненка. Горить високим, чистим світлом у небі українського красного письменства. На цій високості й чистоті, по алмазному блиску пізнаємо її серед інших.

Є в його творчім доробку речі, які сьогодні справедливо можемо назвати класичними. Його поезія живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, – нині вже оновленої, незалежної, соборної, - вона навіки увінчала поета своєю любов'ю. Справді, ніби молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацький бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя:

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

Здрастуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.

Підготувала

Марія ЧАПЛІНСЬКА.


ЦІКАВЕ НАРОДОЗНАВСТВО

Сергій СКОРОБАГАТЬКО


Каталог: document -> pressa -> Shkolyar
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
pressa -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Shkolyar -> Всеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей
Shkolyar -> Видань утос
Shkolyar -> Видань утос


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Всеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал
Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Всеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Кіяновська. Жіночий погляд на шлях незалежності України’’’’’’’’’’’’’’’
Всеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей iconЖурнал «молода україна» олени пчілки в історії розвитку дитячої літератури
У статті подано відомості про структуру І зміст першого україномовного часопису для дітей на Центральних та Східних теренах України....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка