Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка15/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   43

Дальший розвиток друкарства (1616-1648)

Початки друкарства в Києві

У другому десятилітті XVII ст. Київ знову зайняв провідну роль у культурному житті України. Саме в цей час було засновано Київське братство і школу при ньому, почала діяти Києво-Печерська друкарня. Активізація київського культурно-освітнього осередку пояснюється низкою причин. Як відомо, середня Наддніпрянщина стала головною базою козацьких повстань кінця XVI — першої половини XVII ст. Незважаючи на їхню поразку, ці виступи якоюсь мірою стримували наступ магнатів, протидіяли посиленню національно-релігійного гніту. Вплив польської державної влади і католицької церкви в Києві був слабшим, ніж у містах Західної України та Вільнюсі. Києво-Печерська лавра, що віддавна зберігала роль важливого релігійного центру, користувалася серед православних значним авторитетом далеко за межами України. У "місті київському" ("містом" в юридичному розумінні тоді був сучасний Поділ) розвивалися торгівля і ремесло, що створювало умови для економічної та політичної активності його мешканців. Дуже зросли в Києві впливи реєстрового козацтва, особливо козацької старшини. Саме в таких умовах давня княжа столиця знову ставала головним центром суспільно-політичного і культурного руху.

Співвідношення соціальних сил в Києві було дещо інакшим, ніж в західноукраїнських містах. У Львові, Перемишлі, Рогатині братства православних міщан виступали не лише на захист православ’я, але й, деякою мірою, за обмеження впливів православної ієрархії 1. Натомість у Наддніпрянщині не було достатніх підстав для поглиблення протистояння міщан з православним духовенством, позбавленим ієрархії після переходу в унію київського митрополита і більшості єпископів. Боротьба за втрачені права православної церкви вимагала саме відновлення православної ієрархії, а для цього була необхідна підтримка православних шляхтичів і козацької старшини. З другого боку, духовенство мусило рахуватись зі зростанням ваги світських людей не лише в суспільному й культурному житті, але й у церковному управлінні. Все це робило можливим згуртування православних шляхтичів, духовенства й міщан для спільних дій на користь традиційної церкви.
 1 Див.: Ісаєвич Я. Братства.., с. 71-87.
Своєрідний компроміс між різними соціальними угрупованнями виявлявся також і в діяльності братств. Якщо багато братств Західної України були явно антиклерикальними становими об’єднаннями міщан, то міське Богоявленське братство у Києві засновано близько 1615 р. за активної підтримки не лише православної шляхти і козацької старшини, але й духовенства. Членами-засновниками цього братства стали вчені монахи Захарія Копистенський, Тарасій Земка, Ієзикиїл Курцевич. Першим ректором братської школи був Йов Борецький. З розумінням ставився до просвітницької діяльності братства й архимандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький. Демонстративний вступ до Київського братства гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного "зо всім войском" мав на меті охоронити братство від можливих репресій 2.

Ті самі діячі, які заснували братство і школу при ньому, взяли найактивнішу участь у відновленні київської православної митрополії. Ініціативу щодо цього переважно приписують єрусалимському патріархові Феофану 3. Проте відомо, що задовго до приїзду Феофана "жителі київські, духовні і світські" з обуренням писали про те, що королівська влада не допускає вибору київського митрополита, "якого вони мали шістсот років" 4. Патріарх, який відвідав Київ у 1620 р., по дорозі з Москви на свою батьківщину, згодився надати Нову Борецькому сан митрополита лише під тиском міщан та запорізьких козаків, які створили умови для безпеки Феофана 5. Єпископами стали відомі церковні й освітні діячі Мелетій Смотрицький, Ісая Копинський, Ієзикиїл Курцевич та інші.

Відновлення, наперекір забороні королівського уряду, православної ієрархії Київської митрополії, до якої входили майже всі українські та білоруські землі, було закономірним результатом суспільно-політичного руху, центром якого став Київ у другому десятиріччі XVII ст. Трохи згодом, уже в 20-і роки, сам митрополит Борецький, намагаючись легалізувати свій статус, відмежовувався від найрадикальніших захисників православ’я. Однак у роки, які безпосередньо передували відновленню ієрархії, визвольний рух на Україні досяг такого розмаху, що навіть зазвичай обережна верхівка православного духовенства наважилася на "нелегальні", з точки зору шляхетської держави, дії. "Время наше — время подвигов єсть" 6, — писав одному з українських братств константинопольський патріарх Кирило Лукаріс, з яким було узгоджено питання про відновлення ієрархії православної церкви в Україні 7.

Характерно, що активізація суспільно-політичного руху супроводжувалась й пожвавленням культурного життя. Майже одночасно — бл.1615 р. — у Києві засновано братство, братську школу та лаврську друкарню.


 2 Тітов Хв. Матеріали.., с. 47; Голобуцкий В.А. Запорожское казачество, Киев 1957, с. 173.

 3 Medlin W.K., Patrinellis Ch.S. Renaissance influences and religious reforms in Russia. Western and post-Byzantine impacts on culture and education (16th — 17th centuries), Geneve 1971, p. 89.

 4 ГАДА у Варшаві, архів Замойських, од.зб. 337, c. 8.

 5 Там само, архів Замойських, од.зб. 727, № 59; архів Радзивілів, відділ II, од.зб. 745 (1165), с.1-3, од.зб. 800 (1224), с. 1-2.

 6 Архів Перемишльського воєводства, ф. Греко-католицького єпископства, дипломи, од.зб. 27, арк. 1.

 7 При Феофані був представник константинопольської патріархії Арсеній, який мав повноваження санкціонувати відновлення ієрархії (ГАДА у Варшаві, архів Радзивилів, відділ II, од.зб. 800, с. 2).


Відзначимо, що багато істориків заперечували одночасне заснування братства і друкарні, відносячи зародження київського книговидання до значно ранішого часу. Хоч відомості про початкову історію друкарні містяться в перших її виданнях, у XVIII ст. це джерело забулося, і керівники Лаври стали висувати різні більш-менш легендарні припущення про початок її видавничої діяльності. Так, у 1802 р. Г.Р.Державін, на той час міністр юстиції Росії, подав до міністерства народної освіти історичну довідку про друкарні, в якій йшлося про заснування друкарні в Києві у 1159 р. Андрієм Боголюбським (!). Дата ця була запозичена з довідки, складеної в синоді 1773 р. на основі відомостей, поданих Лаврою 8.

Втім, у XVIII ст. висунуто і правдоподібнішу версію. У 1784 р. Лавра твердила у листі до київського губернатора, що друкарню вона отримала 1531 р. від князя Костянтина Івановича Острозького. У відповіді митрополита Самуїла Миславського на запит синоду (1792), а також у складеному тим же митрополитом "короткому історичному описі Києво-Печерської лаври" і у топографічному описі київського намісництва (1787) також стверджувалося, що Костянтин князь Острозький у 1531 р. "подарил из острожской типографии буквы и все орудия к типографскому делу принадлежащие, а в 1533 началось в оной лавре печатание книг" 9. Коли ж остаточно доведено, що і в самому Острозі друкарня виникла не за Костянтина Івановича Острозького (бл. 1460-1530), а за його сина Костянтина-Василя Костянтиновича (1527-1608), то й виникнення лаврського друкарства почали пов’язувати з іменем К.-В. Острозького. Як доказ наводилося застосування в деяких ранніх київських виданнях Острозького шрифту. Проте при докладнішому розгляді виявилося, що цей шрифт, хоч і має спільні риси з острозьким, аж ніяк не тотожний з ним.

Найдавніші київські видання, що дійшли до нас, — Часослов бл. 1616 р., віршований панегірик Олександра Митури "Візерунк цнот... Єлисея Плетенецького" 1618 р., Анфологіон 1619 р. Всі вони, а також проповідь Захарія Копистенського на похороні Плетенецького ("Казанє на честном погребі...", Київ 1625) чітко вказують, що друкарня заснована в той час, коли архимандритом Лаври був Єлисей Плетенецький, отже, після 1599 р. Зокрема в панегірику Митури вказано, що Плетенецький "друкарню возродив, що була занедбана, пилом вкрилася з часів діянь Балабана" 10, а в Анфологіоні — що друкарня заснована Федором Юрійовичем Балабаном, після смерті котрого Плетенецький її "ценою сребра от дому того стяжа..." 11.
 8 Д[оманицкий] В. Печатное дело в Малороссии в начале XIX ст. // КС, 1900, т. 70, с. 83-88; Огієнко І. Історія.., 1925, с. 233; Немировский Е.Л. Историографические заметки о начале книгопечатания на Руси // Книга. Иссл. и мат., сб. 7, 1962, с. 240-241.

 9 РДІА, ф. 796, оп. 7, спр. 307, арк. 10; Пор.: [Миславский Самуил]. Краткое описание Киево-Печерской лавры, Київ 1795, с. 62; ІІДІАУК, ф. 193, оп. 3, од.зб. 303, арк. 12; Мацюк О.Я. Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова // Архіви України, 1968, № 2, с. 12; Див. також: Описи київського намісництва 70-80 років XVII ст., Київ 1989, с. 188.

 10 Українська поезія XVII століття. Антологія, Київ 1988, с. 90.

 11 Тітов Хв. Матеріали.., с. 15, 21.


Справді, ранні київські видання надруковані стрятинським шрифтом, і в них часто зустрічаються відбитки з дереворитних кліше, які раніше застосовувалися в стрятинській друкарні Балабанів. Купівля для Лаври обладнання стрятинської друкарні, ймовірно, стала можливою після того, як у 1613 р. Єлисеєві Плетенецькому вдалося повернути Лаврі володіння, привласнені раніше унійними митрополитами 12.

"Друкарський двір" Києво-Печерської лаври був спершу побудований з дерева 13. Устаткування зі Стрятина перевезено до Києва не пізніше 1615 р., оскільки на кінець наступного року в лаврській друкарні вже закінчили друкувати стрятинським шрифтом (10 рядків — 89 мм) Часослов. Щоправда, свого часу П. Троцький та Ф. Титов стверджували, що куплена в Стрятині друкарня почала діяти в Києві вже близько 1606 р., цю дату називають також окремі сучасні дослідники 14. Троцький і Титов на доказ наводили описи книг, які надійшли 1844 року до Лаври з підпорядкованих їй церков. Серед них були й книги, надруковані, на думку укладачів описів, у Києві до 1616 р.:Мінея обща 1608 р., Псалтир 1609 р., Тріодь пісна 1615 р. 15. С.І.Маслов, слушно підкреслюючи ненадійність описів 1844 р., складених дилетантами, в той же час вважав "загадковим" те, що, наприклад, відомості про київське видання Мінеї общої подали одночасно священики трьох різних сіл 16. Однак села, з котрих надійшли відомості, розташовані близько одне від одного, і помилка одного з священиків в датуванні Мінеї легко могла бути запозичена його сусідами. Так чи інакше, бібліографічні описи стародрукованих книг в описах церковного майна так часто містять помилки, що годі без перевірки довіряти цьому джерелу 17 і на цій підставі відкидати прямі вказівки в першій передмові Часослова 1616 р. про те, що саме ця книжка була первістком київського книговидання.

Втім, 1616 р. — дата умовна: в жодному із збережених примірників Часослова немає титульного аркуша. Друга передмова закінчується вказівкою "Пис[ано] месяца декамврия 20 дня.., літа от р. Х.1616". Виходячи з цього, деякі бібліографи, починаючи з П.М.Строєва, вважали книгу надрукованою на початку 1617 р. 18 Однак на прикладі інших київських видань першої половини XVII ст. можна встановити, що передмови і післямови писалися й друкувалися, як правило, під кінець друкування тиражу книги. Ймовірно, друкування Часослова почалося в другій половині 1616 р. і завершилося в грудні.
 12 Ткачєнко М. [псевд. Михайленко]. Про київські стародруки XVII і початку XVIII ст. // Бібліологічні вісті, 1924, № 1-3, с. 84. У наступні роки Єлисеєві Плетенецькому довелося докласти багато зусиль, щоб захистити ці маєтки від замахів інших претендентів і охоронити їх від грабунків шляхетськими військами (ГАДА у Варшаві, архів Замойських, спр. 728, № 10; ЦДІАУК, ф. 220, оп. 1, од.зб. 94, арк. 1).

 13 ЦДІАУК, ф. 193, оп. 2, од.зб. 303, арк. 12.

 14 Кагамлик С. Початок книгодрукування в Лаврі // Історія України, 1999, № 7; Степовик Д. Історія Києво-Печерської лаври, Київ 2001, с. 159.

 15 Троцкий П. Типография Киево-Печерской лавры // ТКДА, 1865, кн. 5, с. 64-75.

 16 Маслов С. Друкарство.., с. 45.

 17 Голубев С. Объяснительные параграфы по истории западнорусской церкви // ТКДА, 1906, кн. 12, с. 511.

 18 Строев П.М. О начале Киево-Печерской типографии // Моск. телеграф, 1825, с. 130. А.С. Зьорнова датувала книжку "бл. 1617" (Зернова А.С. Методика описания старопечатных книг кирилловской печати // Работа с редкими и ценными изданиями, Москва 1973, с. 73).
У першій передмові до книги архимадрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький вказував, що він вважав доцільним "предпослати книгу малу аки предитечу да управит путь болшим". Він обрав для друкування Часослов, "умолен быв.., яко да исплънится требование, еже в училищах в православном градЂ Кіе†и в прочіих" *. Другу передмову (про склад, корисність та спосіб вживання Часослова) написав один з членів-засновників Київського братства Захарія Копистенський. Текст передмови свідчить про ерудицію автора, який покликається, зокрема, на Плутарха і Макробія. Дуже цікавою частиною книги є вміщені наприкінці "тропарі и кондаки росским святим" — Антонієві й Феодосієві Печерським, княгині Ользі, князям Володимирові, Борисові та Глібові, митрополитам київським Петрові та Олексієві. Поширення культу цих святих посилювало авторитет Києва і Києво-Печерської лаври.

Другим київським виданням був уже згадуваний віршований панегірик Олександра Митури "Візерунк цнот... Єлисея Плетенецького" (1618). На відміну від попередньої, це була книжка не церковнослов’янською, а українською книжковою ("простою") мовою, в якій відчутний вплив народної лексики та фразеології 19. Автор підкреслював суспільно-корисну спрямованість діяльності Плетенецького, стійкого в своїх переконаннях, непідкупного і справедливого.


 * Враховуючи хворобу Плетенецького на цей час, М.Грушевський вважав його авторство непевним, але приймав, що ця передмова, як і наступні, викладає програмні завдання цього діяча (Див.: Грушевський М. Історія української літератури, т. 6, с. 45).

 19 Історія української літератури. У 8-ми т., т. 1, Київ 1967, с. 317.


Анфологіон, що вийшов у січні 1619 р., — перше велике за обсягом київське видання. У ньому 16 ненумерованих і 1648 нумерованих сторінок аркушевого формату. Основний текст надруковано спеціально замовленим для цієї книги дрібним шрифтом (10 рядків — 49 мм). На деяких сторінках вказано дати їхнього набору (с.426 — 18 березня 1618 р., с.450 — 1 квітня 1618 р., с.597 23 червня 1618 р., с.1004 — 2 січня 1619 р., с.1048 — 11 січня), що дозволяє встановити темп роботи над книгою: 12 — 14,5 сторінок за тиждень. Таким чином, друкування могло бути розпочато десь у середині 1617 р. 20

Анфологіон багато прикрашений не лише численними заставками (121 відбитка з 28 дощок), кінцівками (50 відбиток з 11 дощок) та ініціалами, але й сюжетними ілюстраціями. За змістом Анфологіон — богослужбова книга (Мінея празнична). Однак і в цьому випадку на доборі служб позначився намір видавців використати культ місцевих святих, щоб підкреслити роль Києва в житті країни і всього православного світу. До книги включено служби князям Володимирові, Борисові та Глібові, преп. Антонію і Феодосію Печерським, митрополитам Петрові і Олексію, св. ап. Андрієві (що йому, як відомо, літопис приписував передбачення майбутньої ролі Києва), популярним в Україні Параскеві-П’ятниці та Онуфрію, пророкові Єлисею та Євфимієві Великому — патронам Єлисея (в схимі Євфимія) Плетенецького. Основний текст Анфологіона звірив з грецьким оригіналом, а частково й переклав ректор братської школи Іван Борецький. Багато виправлень вніс найближчий помічник Плетенецького Захарія Копистенський. "Кориґатором" (редактором) і "дозорцею" при друкуванні книги був Памво Беринда 21 . Беринду запросили до Києва спеціально для роботи над Анфологіоном — це видно з листа Єлисея Плетенецького Львівському братству З березня 1619 р. У ньому києво-печерський архимандрит повідомляв, що Памво Беринда повертається до Львова після закінчення роботи, для виконання якої він приїжджав у Київ, залишаючись на службі у Львівського братства 22. Втім, незабаром Беринда перейшов у лаврську друкарню на постійну працю. Вже у 1620 р. з його передмовою у Києві виходить Номоканон. Оригіналом для нього послужив привезений з Афону церковнослов’янський рукопис з виразними південнослов’янськими рисами. Беринда додав до тексту примітки, покликання на джерела, вніс багато доповнень, зокрема, з праці Левенклавія "Jus graeco-romanum" (Франкфурт 1596) 23. Про популярність Номоканона свідчать його рукописні копії, а також перевидання цієї книги — в Києві у 1624 і 1629 рр., у львівській друкарні єпископа Арсенія Желиборського у 1646 р.

На відміну від попередніх видань Лаври, "Книга о вірі єдиної, святої, соборної, апостольської церкви" не має вихідних даних, а її укладач і автор частини тексту Захарія Копистенський заховався під досить прозорим псевдонімом "ієромонах Азарія X". Зі шрифту й орнаментики видно, що книжка надрукована лаврською друкарнею не раніше 1619 і не пізніше 1620 р. 24
 20 Маслов С. Друкарство.., с. 44-45.

 21 Тітов Хв. Матеріали.., с. 22-23; Першодрукар.., № 85, с. 143.

 22 Першодрукар.., № 85, с. 142-143.

 23 Павлов А. Номоканон при Большом Требнике, Москва 1897, с. 56-57.

 24 Голубев С.Т. Библиографические замечания о некоторых старопечатных церковнославянских книгах, преимущественно конца XVI-XVIІ вв., Київ 1876, с. 369-371.
Видавці вирішили залишитися в тіні, оскільки статті збірника спрямовані не лише проти віровчення протестантів, але й проти догматики панівної в Речі Посполитій католицької церкви. Зокрема до книги увійшли два "Слова на латинов" Максима Грека в перекладі з церковнослов’янської на українську книжну мову 25. Київська друкарня видала обидва "Слова" також і окремим виданням церковнослов’янською мовою, ймовірно, між червнем і жовтнем 1620 р. (УККП, 1, 34). Безпідставним є неодноразово висловлюваний погляд про надрукування цієї книжки в Почаєві. Як ще довів незаслужено забутий український філолог Ювеналій Тиховський, свого часу В.С. Сопіков запозичив вказівку на Почаївську друкарню як місце друку від митрополита Євгенія (Болховитинова), а останній неправильно зрозумів повідомлення про цю книгу Дамаскина (СеменоваРуднева) в його "Библиотеке российской" 26.
 25 Иванов А.И. Литературное наследие Максима Грека, Ленинград 1969, с. 110 (тут названо київські видання 1588, 1615 і 1619 рр.; насправді, перше з них вийшло в Острозі, а згадка про київське видання 1615 р. взята з досліджень, що датували цим роком "Книгу о вірі" 1619-1620 рр.).

 26 Тиховский Ю. Мнимая типография Почаевского монастыря // КС, т. 50, 1895, с. 264-265; Дамаскин [Семенов-Руднев].Библиотека российская или сведения о всех книгах в России с начала типографии на свет вышедшых, Санкт-Петербург 1881 (Памятники древней словесности, № 11), с. 31.


Слід гадати, окреме видання "Слова на латинов" Максима Грека було підготоване все тим же Копистенським. Також з його передмовою вийшло перше в Києві видання Служебника, датоване на титульній сторінці 14 жовтня 1620 р.

З видань початкового періоду Києво-Печерської друкарні чи не найбільшу увагу дослідників привертали "Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного гетмана войска... Запорізкого. Зложониї през інока Касіяна Саковича ректора школ києвських в брацтві. Мовлениє от єго спудеов на погребі того цного рицера...". Книга дуже цікава історико-побутовими подробицями, в ній на повний голос зазвучали патріотичні мотиви. Вперше в практиці кириличного друкарства тут з’являються цілком світські за змістом ілюстрації: портрет Сагайдачного на коні, штурм запорізьким флотом турецької фортеці в Криму Кафи (Феодосії).

Успіх перших видань дав змогу київській друкарні взятися за такі книги, які раніше здавалися не під силу українським видавцям, зокрема "Бесід Іоана Златоустого на діяння і послання апостольські". Вирішивши видати в Києві "Бесіди на чотирнадцять послань", Єлисей Плетенецький залучив до виправлення тексту, який свого часу переклав Кипріян з Острога, Лаврентія Зизанія — "словеснійша дидаскала вітію, художнаго же еллиногреческого язика умініє і іскусство стязавша". Протягом двох років він звіряв текст "с ізвістнійшим архитипом еллинским, ізрядніє же в граді Етоні ізображенним" 27, тобто з найдосконалішим на той час текстом повним виданням творів Іоана Златоустого, яке було здійснене 1612 року в Ітоні (Англія) сером Генрі Севілом у закладі королівського друкаря Вільяма Нортона 2 8. Остаточну підготовку тексту і нагляд за друкуванням доручено Захарії Копистенському і Памвові Беринді, які працювали ще два роки "яко дволітствовати нам в ділі книги сея", згадували вони пізніше. З наведених слів Г.І. Коляда зробив висновок, що редакторська праця Копистенського й Беринди повинна була початися весною 1619 р. — за два роки до друкування книги 29.
 27 Тітов Хв. Матеріали.., с. 57.

 28 Ця праця набула слави "першого в Англії наукового видання великого масштабу" в царині філологічних наук (Hallam H. Introduction to the Literature of Europe in the 15th, 16th Centuries, 3, London 1838, p. 10-11).

 29 Коляда Г.И. Памво Берында — архитипограф // Книга. Иссл. и мат., сб. 9, 1964, с. 135; Коляда Г.І. До життєпису Памво Беринди // Радянське літературознавство, 1973, № 1, с. 53.
Нам же здається, що вираз "дволітствовати" стосується часу друкування книги (з 25 березня 1621 до 2 квітня 1623 р.), паралельно з яким частинами проводилась остання редакторська і коректорська правка. Безпосередньо друкували книгу, як вказано в післямові, "мастер художества печатного" Тимофій Олександрович (Вербицький), "типографове" Стефан Беринда і Тимофій Петрович, а також їх "сопоспішникове".

За рівнем текстологічного опрацювання тексту, поліграфічного виконання і художнього оформлення "Бесіди на чотирнадцять послань апостола Павла" стали справжнім "шедевром київської графіки, класичним утвором печерської ученої колегії" 30. Ще досконалішим є наступне видання — "Бесіди Іоана Златоустого на діяння апостолів". У передмові вказано, що книгу "от еллиногречеського архитипу в Етоні ізображенного" переклав Гаврило Дорофійович. Однак, як згадувалося вище, "Бесіди на діяння" перекладені Гаврилом Дорофійовичем ще за життя Гедеона Балабана. Отже, для лаврської друкарні Гаврило Дорофійович лише звірив свій старий переклад з ітонським виданням 1612 р., — це й була, ймовірно, та "ґрецкая книга", яку київські видавці позичали з книгозбірні Львівського братства "на ісправленіє" обох томів "Бесід". Далі, ієромонах Йосиф Святогорець 31 "превожденіє то славенськоє з гречеським архитипом прочитаа слідова", а невтомний Памво Беринда "в конечном ісправленії преведенія славенськаго и в типографії устроенії художном... трудолюбні разумом і рукою усердно ісправляяй и ділаяй, послужи" 32. Друкували книгу Стефан Беринда й Андрій Наумович. Прикрашають її герб князя Іллі Четвертинського і майстерно виконані, хоч дещо різностильні гравюри-ілюстрації.


 30 Грушевський М. Історія української літератури.., т. 6, с. 60.

 31 У науковій літературі ідентифікують його з Йосифом Кириловичем, який написав передмову до київського Псалтиря 1624 р. (Тітов Хв. Матеріали.., 1924, с. 536). Однак останній тільки від лютого 1627 р. став ієромонахом і працював у 1627-1638 рр. при Львівському братстві (Архів Перемишльського воєводства, ф. Гр.-кат. єпископства, Супл. 28, № 8), а помер 1634 р. в Москві (РДАДА, ф. 52, 1633, спр. 2, арк. 4). Вимагає дослідження питання, чи можна лаврського друкаря Йосифа Кириловича ототожнювати з Йосифом Кириловим "з повольського міста Плеса", який працював у 1616-1623 рр. в московському Друкарському дворі (Будовниц И.У. Словарь русской, украинской, белорусской письменности и литературы, Москва 1969, с. 122).

 32 Тітов Хв. Матеріали.., с. 100.
До серії публікацій творів візантійських богословів, крім двох томів "Бесід Іоана Златоустого", входить ще подібно оформлена книга "Андрея архиєпископа Кесаріа Каппадокійскіа тлъкованіє на Апокаліпсис". Переклав її Лаврентій Кукіль-Зизаній, а Тарасій Земка перевірив переклад і включив до книги "Слово Єфрема Сирина на Преображеніє", "Слово Іоана Златоустого на П’ятидесятницю", а також "Каталог" (покажчик). Друкування велося під керівництвом Памва Беринди і було закінчене восени 1625 р. (присвята Григорієві Долмату підписана Захарією Копистенським 17 жовтня), але підготовка книги до видання почалася ще за життя Єлисея Плетенецького (помер 29 жовтня 1624 р.).

Пам’яті Плетенецького присвячувалися дві книги: "Казаньє...", виголошене Захарією Копистенським на похороні засновника друкарні (вийшло друком 17 лютого 1625 р.) і "Омілія албо казаньє на роковую память" — проповідь Копистенського 29 листопада 1625 р. з нагоди річниці смерті Єлисея Плетенецького. В "Казаньї..." Копистенський ще раз підтверджує заслуги Плетенецького як фундатора книговидання в Києві: Плетенецький, за його словами, вже в "глубокой і маститой старості... типографію виставил, з которой книги божественниї, церковниї і училищниє за исправленієм людей учоних, от него ж на тоє місце зведених, порядне и оквите, як ніколись люд з коня троянского, на пораженє невірних... виходять... До которой і папірню в Радомишлю... коштом немалим, на подивєнє в том краю як реч небивалую виставил і поднес" 33.


 33 Там само, с. 119.
Як бачимо, і в похилому віці Єлисей Плетенецький продовжував займатися справами друкарні, незадовго до своєї смерті подбав про влаштування папірні, щоб звільнити лаврську друкарню від необхідності завозити дорогий папір здалеку 34.

Збережені фрагменти листування Єлисея Плетенецького підтверджують нерідко висловлювану сучасниками думку про його провідну роль в організації книговидання в Києві. Свого часу він кілька разів ("кількакроть") писав Беринді, вмовляючи його перейти до лаврської друкарні, він же забезпечував перекладачів потрібними текстами 35.

У багатьох лаврських виданнях вміщено герб Плетенецьких; "клейнот їх милостей панов Плетенецьких" оспівується в панегіричних віршах Олександра Митури, "епіґрамма на клейнот" Єлисея Плетенецького є у "Бесідах на 14 послань" 1623 р. Тому дослідники не сумнівалися, що засновник київської друкарні походив зі шляхетської родини 36. Проте, як видно з виявлених недавно документів, Єлисей належав до міщанського стану. Його батько Хома, родом з м.Рогатина, був у Львові дяком Успенської церкви — тієї самої, при якій діяло братство, друкарня і школа 37. Іван (чернече ім’я Єлисей, в схимі Євфимій) Плетенецький у молодості жив у Львові; пізніше підтримував зв’язки з князем К.-В. Острозьким, при сприянні якого родина Плетенецького отримала шляхетство 38. Отже, є всі підстави припускати, що Єлисей Плетенецький був добре обізнаний з діяльністю друкарень Івана Федорова, князя К. Острозького і Львівського братства. По суті, Плетенецького можна вважати поєднуючою ланкою між друкарнями, заснованими Іваном Федоровим, і київською. Більшість його найближчих співробітників також були пов’язані з львівсько-острізьким культурним середовищем.

Цілком природно, що після смерті Плетенецького архимандритом лаври став книжник, який найактивніше йому допомагав, — Захарія Копистенський. Головними помічниками в керівництві друкарнею і далі залишалися Памво Беринда і Тарасій Земка. Продовжував співпрацювати з друкарнею також Лаврентій Зизаній, який постійно жив у Корці на Волині. Зизаній підготував для київської друкарні Великий Катехизис (його не наважилися видати в умовах погіршення політичної атмосфери після антикатолицького виступу 1623 р. у Вітебську), а також продовжував "коригувати" біблійні книги для нового видання 39.

Природно, що богослужбові тексти і молитовники лаврські видавці друкували церковнослов’янською мовою. Частковим винятком, проте дуже знаменним, була Тріодь пісна 1627 р., для якої синаксари Никифора Калліста Ксанфопула редактор цієї книги Тарасій Земка переклав на "просту руську мову" 40.
 34 Найраніше видання з філігранями Радомишльської папірні (герби Плетенецьких і Захарії Копистенського) — Тріодь пісна 1627 р. (Мацюк О.Я. Папір та філіграні на українських землях, Київ 1974, №632, 633).

 35 Бібліотекознавство та бібліографія, 1966, вип. 3, с. 127; Першодрукар.., № 85, 88, с. 142-143, 145.

 36 Титов Ф. Типография Киево-Печерской Лавры, т. 1, Киев 1918, с. 66; Возняк М. Історія.., с. 88.

 37 Ружицький Е. Звідки походив Єлисей Плетенецький // Наша культура, 1973, № 5, с. 6.

 38 Там само.

 39 Див. запис Кирила Івановича на "Аполлеї апології", Київ 1628 (НБ у Варшаві, примірник XVI Q 956, л. 6).

 40 Desidorosus. Przedmowa K. Sakowicza, Kraków, 1625, k. 10.
Тріодь пісна виділялась і оформленням: це була найбагатше ілюстрована книга з усіх, що вийшли на Україні у першій половині XVII ст. (125 ілюстрацій з 84 дощок).

Восени 1627 р., вже після смерті Єлисея Плетенецького, закінчено друкування знаменитого "Лексикону славенороського" Памва Беринди, який протягом тривалого часу мав значний вплив на розвиток східнослов’янської лексикографії. Словник складається з двох частин: у першій подано переклад церковнослов’янських слів на українську "просту" мову, в другій зібрано пояснення особових та географічних назв з Біблії, а також наявних у ній термінів іншомовного походження, головно гебрайських і грецьких. Цікаво, що саме в Лексиконі, який гідно завершив тридцятирічну працю Беринди в царині лексикографії, вчений вперше названий архитипографом. Таке звання монархи закріпляли за власниками друкарень, надаючи їм певні привілеї (згадаємо "прототипографа" Христофора Плантена в Нідерландах, "архитипографа" Яна Янушовського у Польщі). Натомість Беринда одержав це звання від своїх колег на знак визнання ними його виняткових заслуг.

З видань, що вийшли під керівництвом Памва Беринди, слід назвати гравійовані аркуші 1626-1628 рр. 41 та Святці 1628-1629 рр. — найдавнішу відому нам українську гравійовану книжку 42.

Памво Беринда, Лаврентій Зизаній, Гаврило Дорофійович та інші активні діячі першого періоду лаврського книговидання були так чи інакше пов’язані з братствами. Перше лаврське видання — Часослов 1616 р. — мало на меті, як підкреслив сам Плетенецький в передмові, служити потребам Київської братської школи та інших шкіл. По суті, організація в Києві братства, братської школи та лаврської друкарні — заслуга однієї групи культурно-просвітніх діячів. Вони ж взяли найактивнішу участь у відновленні православної митрополії в Києві. Не випадково саме Йов (Іван) Борецький став з 1620 р. митрополитом, а Памво Беринда тоді ж одержав від єрусалимського патріарха Феофана почесне звання протосингела. Коли Беринда після надрукування восени 1624 р. "Бесід на діяння апостолів" повіз цю книжку в Москву, він мав з собою рекомендаційний лист Йова Борецького. Зберігся примірник "Бесід" з автографом Йова Борецького — записом про пожертву книг "монастиру Михайловскому церкви Золотоверхоє" 43. Це дозволяє припустити, що і в той час митрополит Йов Борецький залишався причетним до справ лаврської друкарні.

З другого боку, співпраця митрополита з цією друкарнею набрала інших форм, а згодом і ослабла після того, як 16 серпня 1627 року "отци капітула Печерського монастиря і києвскіє обивателі" 44 (тобто шляхтичі) обрали архимандритом Лаври амбітного і впливового Петра Могилу. Завдяки своїм зв’язкам з польськими магнатами, зокрема з київським воєводою Томашем Замойським, Петро Могила незабаром одержав і королівське підтвердження на цей сан.
 41 Маслов С.И. Библиографические заметки о некоторых церковно-славянских старопечатных изданиях // Рус. филол. вестник, 1910, с.355, 360-363.

 42 Barnicot J.D.A., Simmons J.S.G. Some.., p. 98-118, N 16; Клепиков C.А. Русские гравированные книги XVII- XVIII веков // Книга. Иссл. и мат., сб. 9, 1964, с. 152-153.

 43 H БУВ, примірник Кир. 2.

 44 ГАДА у Варшаві, архів Замойських, спр.337, с. 50.


Звичайно, на напрямі лаврського книговидання не могло не позначитись те, що архимандритом став представник православної знаті. Людина високоосвічена 45 , але самолюбна і владна, Петро Могила відразу ж почав називати лаврську друкарню "своєю" 46. З надрукованої до його обрання "Книги поученій авви Дорофея" він розпорядився виключити повчання Ніла Синаїта, який засуджував зловживання в середовищі ченців 47. Показовим для поглядів Могили є поданий ним до друку власний переклад настанов Агапіта імператорові Юстиніанові. У цій компіляції з античних авторів, яка досить високо цінувалася гуманістами різних країн Європи, підкреслюється, що монарх може бути безпечним, якщо править згідно з волею народу. В.Вальденбергґ спирався лише на передмову до київського видання і, не враховуючи історичних обставин, твердив, що трактат Агапіта привернув увагу перекладача "не своїми політичними поглядами, а переважно як збірник етичних настанов" 48. Однак твір був також співзвучний уявленням шляхти Речі Посполитої про монархію як виразницю інтересів "шляхетського народу". З другого боку, думки Агапіта сприймалися як натяк на те, що порушення прав православних підданих польського короля може призвести до загострення соціальних конфліктів, небезпечних також і з точки зору інтересів польсько-шляхетської держави, — ідея досить популярна в тогочасній публіцистиці. Текст, в основному, перекладено за якимсь західним виданням грецького оригіналу, але враховано також два церковнослов’янські переклади, а для коментарів на полях — і латинський переклад 49. Надрукував книжку згадуваний вже Стефан Беринда, брат Памва.
 45 У НБ у Варшаві зберігається київський Служебник 1629 р. з автографом Могили: "В памят себЂ а родителем своим и своего учителя Христофора Волковицкого иеромонаха в монастыр Грушевский Щеплотский, идеже погребен ест, дана ест сия книга Петром Могилою... в лЂто 1635 априля 21". Ця найстарша конкретна вказівка про одного з учителів П.Могили, опублікована 1981 р., не була помічена авторами, які в 1996-1997 рр. писали про освіту П.Могили (Феномен Петра Могили. Біографія, діяльність, позиція. Відп. ред. В.Климов, Київ 1996, с. 11-12).

 46 Див. передмову малоформатної "Книжечки молитв", що вийшла бл. 1628-1632 рр. (НБ у Варшаві, примірник Суч. 1).

 47 Кузнецова Ю. Невідоме видання "Поученій аввы Дорофея" р. 1628 // Бібліологічні вісті, 1927, № 3, с. 79.

 48 Вальденберг В.Е. Печатные переводы Агапита // Доклады АН СССР, 1928, № 13, с.282.

 49 Ševčenko І. Byzantium and the Slavs in Letters and Culture, Cambridge; Napoli 1991, s. 514-517. Репродукція тексту київського видання: там само, с.529-557.
Як бачимо, вже в перші роки свого правління Лаврою Петро Могила мав значний вплив на видавничу діяльність і сам орав участь у літературній праці 50. Однак у той час йому доводилося рахуватись з митрополитом Йовом Борецьким і заслуженими керівниками друкарні Памвом Бериндою і Тарасієм Земкою, який у ті роки висунувся на перше місце. До того ж Петро Могила мусив докласти багато зусиль, щоб зміцнити свої позиції архимандрита, і це обмежувало його можливості вникати у справи друкарні. За таких умов витворився своєрідний компроміс: діячі лаврського книговидання догоджають своєму новому зверхникові панегіриками ("Імнологія", передмови до літургічних книг), а він, зі свого боку, не зазіхає на керівну роль Тарасія Земки в безпосередньому управлінні друкарнею. У таких великих виданнях, як Служебник 1629 р. та Тріодь цвітна 1631 р., вміщуються, поряд з короткими передмовами-присвятами Петрові Могилі, передмови до читачів Тарасія Земки.

Завдяки зусиллям колективу, який ще до приходу Петра Могили сформувався в лаврській друкарні, вона стала досить великим як на ті часи видавничим підприємством. У ній вже помітні елементи мануфактурного розподілу праці. Про це свідчить згадуваний панегірик "Імнологія". У ньому вміщено вірші 12 працівників, які були — судячи з їх літературних творів — людьми освіченими. Загальне керівництво здійснювали Тарасій Земка ("всего типу правитель") та Памво Беринда — "типикароводець" (під цим терміном слід розуміти технічного керівника і наставника друкарів) 51. Допомагали їм "типоназиратель" Ісая та "типоблюститель" Артемій Половкович. Натан Зінькович був складальником, а Стефан Беринда "типографом", тобто майстром-складальником. Що саме так слід розуміти термін "типограф", видно з недавно виявленого друкованого пом’яника Стефана Беринди, в якому він названий "зицером" (складальником) 52. Одночасно у Лаврі працювали "столпоправитель" (коректор) Дмитро Захарієвич, батирщики (прасарі, прасмайстри) Павло Макарієвич та Федот Кипрієвич, "писмолеатель" (словолитник, ґісер) Леонтій Ієрусалимович, "ізобразителі" (художники) Парфеній Молковицький та Михайло Фойнацький.

Деякі з працівників лаврської друкарні не згадані в жодній з книг. Так, ієромонах Мелетій Македонський (постриженик Зографського монастиря на Афоні), купуючи у 1632 р. рукопис у подільському місті Барі, назвав себе типографом 53.
 50 Був підготований до друку, але, очевидно, залишився не надрукованим твір Могили "Книга души нарыцаемая злото" (Перетц В.Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII вв., Москва; Ленинград 1962, с. 121, 136). Рукопис зберігається в ЛНБ, ф. Василіянських монастирів, № 3. Опис рукопису Іваном Франком див.: ІЛ, ф. І. Франка, ркп. 220.

 51 Каганов І.Я. Українська книга кінця XVI-XVII ст., Харків 1959, с. 35; Машталір Р.М., Ковба Ж.М., Феллер М.Д. Розвиток поліграфії на Україні, Львів 1974, с. 27.

 52 Примірник Синодика, вклеєний у львівське Євангеліє 1636 р., зберігається в НМЛ. Він розпочинається загальним поминанням покровителів і архимандритів Лаври, після чого йде поминання роду Беринд, закінчуючи Стефаном. Очевидно, це приватне видання Памва Беринди, надруковане після 1630 (коли Стефан ще був живий), але перед 1632 р., коли Памво помер.

 53 СтояновиЂ Л. Стари српски записи и натписи, Београд, кн. 1, 1902, № 1240; Турски споменици. Сабрао Г. ЕлезовиЂ, Београд 1940, с. 991.


Навчившись друкарства в Києві, він повідомив волоського господаря Матея Басараба про можливість придбати звідтіля друкарське обладнання 54 і незабаром став одним з керівників державної друкарні Волощини. У Лаврській друкарні одержав кваліфікацію і "словосоставитель" Іван Глібкович, який пізніше (1635) виконував цю роботу у Волощині.

Крім "різників", названих в "Імнології", в друкарні були й інші гравери. Деякі дослідники вважають, що і сам Памво Беринда займався гравіюванням. Однак на гравюрах його монограма зустрічається лише разом з монограмою ЛМ (у Святцях і деяких з гравійованих аркушів), в той час як остання виступає й окремо в низці книжкових ілюстрацій. Тому природніше припустити, що гравійовані аркуші і Святці створив майстер ЛМ на замовлення Памва Беринди, який був друкарем і видавцем 55. Можливо, монограміст ЛМ — це Леонтій-монах, який їздив 1624 р. в Москву як "служебник" Памва Беринди 56. Він — один з найталановитіших ілюстраторів київських видань. Одночасно для лаврської друкарні працювали й інші гравери, а також їхні менш кваліфіковані помічники, імена яких не відображені в джерелах. Керували друкарнею монахи Лаври, але до її персоналу входило і чимало людей світських, найманих працівників видавничого підприємства. З усього видно, що організаційна структура друкарні, докладніше відома з документів пізнішого часу, вироблена вже в перші десятиріччя її діяльності.

Як бачимо, книговидання в Києві почалося порівняно пізно. Однак з перших же років своєї діяльності лаврська друкарня посіла найвизначніше місце серед видавничих осередків України як за кількістю книжок, так і за їх значенням. Як писав свого часу М. Грушевський, "організація книжної, літературної праці, що її було переведено в зв’язку з цією видавничою роботою протягом кільканадцяти літ, підняла Київ... на висоту культурного центру, яким він переставав бути вже з середини XIII віку" 57.
 54 РадойчиЂ Дж. Jужнословенско-руске культурне везе до почетка XVIII в. // Зборник Матице српске за кньижевност и jезик, кн. 13, 1965, № 2, с. 291-292.

 55 400 лет.., с. 158; Клепиков С.А. Русские гравированные книги .., с. 152.

 56 Харлампович К. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, т. 1, Казань 1914, с. 81. Можливо, що монах — це словолитник Леонтій Ієрусалимович.

 57 Грушевський М. Історія української літератури.., т. 6, с. 65.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка