Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка2/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

 9 РДІА, ф. 796, оп. 54, од зб. 367.

 10 Там само, ф.796, оп. 73, од. зб. 307, арк. 10. Див про це нижче, с. 167.

 11 Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства, Львів 2000, с.31 -32, 77.

 12 Див. докладніше: Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму, Київ 1972, с. 140-141.

 13 Див., наприклад: Андрійчук М. Про дофедоровське книгодрукування в Україні // Вісник Книжкової палати, 2000, 9, с.32.

 14 Про легендарний характер тверджень щодо цієї друкарні див. далі, с.89.

 15 Інвентарі книг василіянських монастирів, передані після їхнього скасування бібліотеці Львівського університету, поки що зберігаються в Національній бібліотеці у Варшаві разом з іншими рукописами, вивезеними під час війни на Захід окупаційною нацистською адміністрацією.
Суцільним охопленням значних теренів щодо цього вирізняються протоколи здійснюваних єпископами або за їхнім дорученням візитацій церков Західної та Правобережної України 16 XVIII-XIX ст. Однак до наявних у деяких з них повідомлень про невідомі бібліографам видання XVI-XVII ст. треба підходити дуже обережно, оскільки в цьому джерелі трапляються помилки в датуванні. Це стосується і старих бібліотечних каталогів. Наприклад, в інвентарі бібліотеки Словітського монастиря 1826 р. описано книги, видані в Україні начебто в XVI ст: Тріоді (Київ 1527, 1540), Анфологіон (Львів 1542), Служебник (Львів 1546), Апостол (Львів 1566) 17. Проте, як з’ясувалося, укладач інвентаря пересунув дати видання більшості названих ним книг рівно на сто років назад 18. Колекціонування стародруків з науковою метою почалося в Україні у другій чверті XIX ст. Київська археографічна комісія, створена 1843 р., започаткувала систематичний пошук стародавніх рукописів і книг. Деякі установи (бібліотеки Київської духовної академії та православних семінарій у Наддніпрянській Україні, Ставропігійський інститут у Львові, Перемишльська капітульна бібліотека) поступово поповнювали свої збірки стародруків за рахунок пожертв окремих осіб, найчастіше сільських священиків. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у Східній Україні єпархіяльні археологічні комітети й товариства почали збирати предмети давнини; у ряді єпархій було створено церковно-історичні музеї, які включали важливі збірки стародруків із церков та монастирів. Такі збірки, до яких увійшли книжки, знайдені на конкретній території, важливі для вивчення регіональних аспектів інтелектуальної історії. Це, зокрема, стосується збірки Волинського єпархіяльного церковно-археологічного товариства в Житомирі, яку під час Першої світової війни вивезено до Харкова, тепер вона зберігається в Харківській державній науковій бібліотеці ім. В. Короленка. Діяльними збирачами українських стародруків були: Іван Лукашевич у Лівобережній Україні (деякі з його стародруків і вся колекція рукописів зберігаються тепер у Російській державній бібліотеці в Москві), Костянтин Свідзінський на Правобережній Україні (його збірки знищено у Варшаві під час повстання 1944 р.), Антон Петрушевич у Галичині (його колекція належить тепер відділові рідкісної книги ЛНБ) 19. На Волині для рятування та обліку пам’яток багато зробили Микола Теодорович, Орест Фотинський, Орест Левицький 20, на Поділлі — Юхим Сіцінський (Січинський) 21.
 16 Крип’якевич І. Невикористане джерело до історії старої книги // Науковий збірник Бібліотеки АН УРСР, 1, Київ 1946, с. 98-102.

 17 Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства, с. 51.

 18 ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, од. зб. 2816, арк. 10-12.

 19 Колосовська О. Кириличні стародруки з бібліотеки Антона Петрушевича // Проблеми слов’янознавства, 47, Львів 1995, с. 95-98.

 20 Луць В. З листування Ореста Левицького // Пам’ятки сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть, Луцьк 1999, c. 11-12.

 21 Сецинский Е. Опись старопечатных книг, Каменец-Подольский 1904.


Іларіон Свєнціцкий за дорученням митрополита Андрея Шептицького цілеспрямовано формував колекцію рукописів і стародруків Національного музею у Львові. Він та його співробітники не тільки виявляли стародруки в українських селах, але й купували чимало книжок в антикваріатах України, Білорусії, Росії. Метою вченого було забезпечення музею зразками видань всіх давніх кириличних друкарень, не тільки українських, але й білоруських, російських, південнослов’янських, румунських. Укладений І.Свєнціцким каталог колекції стародруків Національного музею в багатьох випадках враховував такі риси примірників, як індивідуальні особливості видруку, форми оправи, маргінальні записи 22. Цінним (і, до речі, недостатньо використовуваним) джерелом для вивчення історії друкарства і граверства стали виявлені в Києві, Львові та Чернігові кліше гравюр 23, а також залишки шрифтів. Лише деякі з цих матеріальних свідчень про стан давньої техніки належним чином описані.

У Східній Україні після 1917 року ряд приватних книжкових колекцій знищено або розпорошено під час конфіскації майна їхніх власників. Особливо трагічною була доля збірок у провінційних монастирях і резиденціях великих землевласників, багато яких спалено. Порівняно повніше збереглися збірки, передані великим бібліотекам; натомість доля книг, що опинилися в невеликих периферійних музеях, часто залежала від різних випадкових обставин. Немало кириличних стародруків, конфіскованих радянською владою, продано в 1930-х рр. московською державною фірмою "Международная книга" іноземним колекціонерам або антикварам. Таким шляхом примірники деяких українських стародруків були придбані митрополитом Андреєм Шептицьким для заснованої ним дослідної бібліотеки "Студіон" і західними бібліотеками, в тому числі Нью-Йоркською публічною бібліотекою й Бібліотекою Кенігсберзького університету (ряд книжок з останньої тепер у Національній бібліотеці у Варшаві).


 22 Свєнціцкий И. Каталог книг церковно-славянскої печаті / Видавництво Церковного музею у Львові, Жовква 1908.

 23 Куценко Т.Г. Маловідомі гравюри на міді Чернігівської друкарні кінця XVII — початку XVIII століть // ЗНТШ, т. 236, 1998, с. 447-448.


В результаті об’єднання створених у кінці XIX — на початку XX ст. колекцій сформувалися найбагатші в наш час збірки українських рукописних книг та стародруків у державних бібліотеках і музеях України (Національна бібліотека ім. В.Вернадського НАН України в Києві, Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України, Національний музей у Львові, Львівський державний історичний музей, Харківська державна наукова бібліотека) 24.
 24 Issajewytsch J. Sammlungen alter Drucke in der Ukrainischen SSR // Marginalien, 1982, Heft 88, S. 10-15. Вичерпну для свого часу анотовану бібліографію публікацій (каталогів, оглядів, досліджень) про наявні в Україні збірки давніх рукописних книг подала відома американська дослідниця Патриція Кеннеді Ґрімстед. Див.: Grimsted Р.К. Archives and Manuscript Repositories in the USSR. Ukraine and Moldavia, Book l, Princeton 1988, p. 31-48.
Колекції стародруків обласних, міських і деяких районних музеїв цінні тим, що дають уявлення про циркулювання книг у регіонах. Музеї та окремі бібліотеки й архіви купують стародруки або отримують їх у подарунку від колекціонерів та краєзнавців. Окремі краєзнавчі музеї та обласні бібліотеки видали каталоги своїх колекцій стародруків. На наш погляд, багато з таких каталогів без потреби повторюють наявні у бібліографіях і зведених каталогах розгорнуті бібліографічні описи видань, натомість недостатньо фіксуються індивідуальні особливості примірників і відомості про їхніх попередніх власників та користувачів.

До найбагатших належать сформовані в XIX ст. і пізніше поповнені збірки українських стародрукарів в Росії (Російська державна бібліотека, Державний історичний музей Росії в Москві, Російська національна бібліотека й Бібліотека Російської Академії наук у Петербурзі), Польщі (Національна бібліотека у Варшаві), Румунії (Бібліотека Румунської Академії в Бухаресті). Бібліотека Перемишльської греко-католицької капітули, яка сформувалась на підставі однієї з найстарших українських книжкових збірок, була після війни конфіскована тодішньою польською державою й поділена між кількома установами: більшість кириличних стародруків віддано до Національної бібліотеки у Варшаві, а видань латинського шрифту — до Бібліотеки Католицького університету в Любліні, деякі книжки, однак, залишилися в музеї та архіві Перемишля. Каталоги капітульної бібліотеки також передано до Перемишльського архіву. Більшість примірників рідкісних українських книжок бібліотек та музеїв Польщі, Словаччини, Румунії й Угорщини належали раніше православним і греко-католицьким церквам у заселених українцями регіонах цих країн. Такий характер мають, наприклад, збірки Греко-католицької богословської академії в Ніредьгаза й бібліотеки Дебреценського університету (Північна Угорщина). Частину книжок, які раніше належали церквам у селах Надсяння й Лемківщини, населення з яких було після війни виселене, зібрано в Музеї народної архітектури та Історичному музеї в Сяноку, музеях Ланцута та Перемишля 25.


 25 Witkowski W. Katalog starodruków cyrylickich Muzeum Zamku w Łańcucie (Dział Sztuki Cerkiewnej), Kraków 1994, s. 3, 6.
Внаслідок археографічних експедицій останніх десятиріч створювалися збірки стародруків Наукової бібліотеки Московського державного університету, Інституту історії, філософії та філології Сибірського відділення Російської академії наук (Новосибірськ), Наукової бібліотеки Уральського державного університету (Єкатеринбург).

За межами України, в Центральній та Західній Європі, українські книги колекціонували головно дві категорії збирачів — ті, хто цікавився іноземними книжками як зразками різних, особливо екзотичних для них, видів письма, і ті, хто збирав переклади Святого Письма. Зокрема, багато примірників Острізької Біблії 1581 р. збереглося в спеціалізованих колекціях видань Біблії. Наприклад, примірник, який тепер належить Крайовій бібліотеці у Штутґарті (Німеччина), придбаний у складі знаменитої колекції Біблій багатьма мовами, власником якої був спершу Йосія Лорк (пом. 1758 р.), німецький пастор у Копенгаґені. Українські стародруки є також у бібліотеках Австрії, Італії, Німеччини, Великобританії та інших держав, окремі примірники знайдено в таких неочікуваних місцях як Королівська бібліотека на Мальті та Музей книги в Пуерто-Ріко.

Заслуговують уваги й стародруки, привезені до Канади і США українськими емігрантами. Наприклад, в Українському єпархіяльному музеї в Стемфорді (Коннектікут), заснованому єпископом, пізнішим митрополитом Константином Богачевським, є примірник Тріоді пісної Фіоля, який походить з галицького села, де його батько був священиком. Унікальною є колекція бібліотеки Гоутона — відділу рідкісних книг Гарвардської університетської бібліотеки. Досить сказати, що саме тут виявлено перший примірник львівського Букваря Івана Федорова. Основу колекції кириличних книг становить збірка Баярда Л.Кілґура; пізніше колекція цілеспрямовано поповнювалася завдяки зусиллям Українського наукового інституту й Фонду катедр українознавства. Цікава збірка стародруків, зокрема зібраних серед емігрантів із Закарпаття, належить музеєві при єпархії візантійсько-католицького обряду в Пассейк (Нью-Джерзі). Бібліотека університету Торонто закупила українську частину книжкової колекції Павла М. Фекули. Низку стародруків вдалося зібрати колекціонерові Теодозієві Гриціву у США; крім рідкісних російських (Апостол Івана Федорова 1564 р.) і білоруських (Апостол Мамонича та видання Максима Вощанки) книг, збірка включає також цінні українські видання, в тому числі київський друк 1623 р. Бесід Іоана Златоустого на послання ап. Павла. Іраїда Ґерус-Тарнавецька описала кириличні рукописи та стародруки канадських збірок. Між ними є і книги, привезені першою хвилею українських емігрантів до Канади (зокрема, більшість книжок Музею василіянського монастиря в Мондері, Альберта), і книги зі збірок післявоєнних емігрантів. Найважливіша серед останніх — колекція митрополита Іларіона Огієнка, що увійшла пізніше до Колегії св. Андрія у Вінніпезі. Деякі з книжок, які належали емігрантам, крім давніх марґіналій, містять записи, що стосуються діяльності парафій, церковних братств, недільних шкіл 26.

Репродукції важливих стародруків, зокрема "Лексикону" Памва Беринди й деяких інших, опубліковано в Україні в серії "Пам’ятки української мови", що її започаткував академічний Інститут мовознавства ім. О. Потебні. Велике наукове значення мало виявлення за кордоном найстарших українських букварів львівського 1574 р. і Острізького 1578 р., а в Києві — першого відомого київського Букваря друкаря-запорожця Тимофія Вербицького та інших стародруків, які не були відомі попереднім дослідникам. Створює умови для подальшої активізації студій над українською давньою книгою також публікація в "Гарвардській бібліотеці давньої української літератури" репродукцій кількох рукописних і стародрукованих книг.

Можливість нових узагальнень зумовлена вдосконаленням за останні десятиріччя методики дослідження стародруків. Щодо кириличних видань застосовано, з відповідними модифікаціями, методи, розроблені дослідниками західних інкунабул і палеотипів. Позитивний вплив мало також врахування досвіду вчених, які опрацьовують кириличні рукописи  27.
 26 Gerus-Tarnawecka І. East Slavic Cyrillica in Canadian Repositories: Cyrillic Manuscripts and Early Printed Books, Winnipeg 1981.

 27 Пожвавлення досліджень рукописної книги засвідчує поява присвяченої їй наукової дисципліни — кодикології. Див.: Дубровіна Л .А. Кодикологія та кодикографія української рукописної книжки, Київ 1992.


Адже не тільки кожен рукопис є неповторним, але й у давніх друкованих книгах кожен примірник має свої особливості. Під час друкування майстри нерідко вносили, навмисно або випадково, зміни в набірні друкарські форми, з яких відбивали тираж: мінялися літери, інколи й фрагменти тексту, орнаментальні оздоби, пошкоджені дереворитні кліше, які ремонтувалися в ході друкування. Тому порівняння якомога більшої кількості примірників стародруків дає можливість встановити особливості поліграфічної техніки, у деяких випадках — виявити варіанти видань, відмінних за текстом чи мистецьким оформленням. Вдосконалена А.С. Зьорновою та її колегами методика книгознавчого вивчення стародруків дозволила уточнити місце видання низки недатованих книг, визначити час їхнього надрукування на підставі уважного вивчення не тільки обрисів шрифту, але й ступеня його зужитості, коли шрифт або орнамент використовувався послідовно в багатьох виданнях. Мають значення і такі особливості примірників, як характер оправи, й особливо, наявність рукописних виправлень, доповнень, записів і дописок, пов’язаних або не пов’язаних із змістом книги. Записи дозволяють робити висновки про коло читачів та їхнє ставлення до книжок, розкривають шляхи розповсюдження видань.

Стародруки збереглися дуже нерівномірно. З видань великого обсягу дійшли до наших днів переважно десятки, інколи сотні примірників, розпорошених по книгозбірнях різних міст і країн. Нерідко вони ще й тепер зустрічаються в церквах. Натомість малі брошури після використання цінувалися мало, тому тепер відома тільки частина таких видань, нерідко лише в одному-двох примірниках. Недостатньо збереглася і внутрішня документація друкарень, мабуть, не всі її вели, тим більше не всі зберігали архіви. Тільки комплексний аналіз усіх наявних матеріалів може стати підставою для визначення вірогідності окремих джерел.

Якщо йдеться про перші кроки історіографії книговидання, варто згадати, що деякі українські книжники вже в XVII-XVIII ст. досліджували давні друки, використовували їх у своїх працях. Так, Захарія Копистенський не тільки покликався на видані раніше книги, але й збирав відомості про місця збереження окремих примірників, робив певні висновки на підставі спостережень про поширення примірників видань Швайпольта Фіоля. Тому ж Копистенському приписують також укладення Густинського літопису, в якому серед найважливіших подій світової історії названо винайдення "преславного художества друкарського" 28. У Західній Європі пожвавлення зацікавлення печатками друкарства простежується в 1640 р., з нагоди 200-річчя початків друкарства, та особливо, в 1740 р. на відзначення 300-річчя винаходу Ґутенберґа. Ґданський історик Бартоломей Кеккерман (1572-1609), вказуючи на необхідність створення "універсальної" (інтегральної) історії, стверджував, що вона повинна включати історію друкарства 29. Однак цей постулат довго залишався незреалізованим. Найстарішою науково-бібліографічною працею з історії книги вважають укладений Йоганом Заубертом каталог інкунабулів нюрнберзької бібліотеки. Термін "книгознавство" вперше впроваджено у двотомній праці віденського єзуїта, пізнішого директора цісарської бібліотеки Міхаеля Деніса "Einleitung in die Bücherkunde" (Вступ до книгознавства, Відень 1777-1778) 30.
 28 ПСРЛ, т. 2 (1843), с. 355.

 20 Див.: Гейштор А. Теория исторической науки в Польше XVI в. // Культурные связи народов Восточной Европы в XVI в., Москва 1976, с. 41.

 30 Żbikowska-Migoń A. Anfänge buchwissenschaftlicher Forschung in Europa. Dargestellt am Beispiel der Buchgeschichtsschreibung des 18. Jahrhunderts, Wiesbaden 1994, S. 59-60, 149 (переклад праці, виданої 1989 p. польською мовою у Варшаві).
Якщо мова про Східну Європу, то визначним явищем стала латиномовна праця Йогана Даніеля Гоффмана "Про друкарні, їх виникнення і розвиток в Королівстві Польському і Великому князівстві Литовському" (Ґданськ 1740). Гоффман згадував не тільки польські, але й українські друкарні (Львів, Остріг, Київ, Добромиль), називав деякі їх видання 31.

Кінець XVIII — перша половина XIX ст. були часом дальшого розвитку бібліографії, появи нарисів з історії друкарства окремих країн і міст 32. Зацікавлення друкарством поширюється й на українські землі. 1806 р. київський митрополит Євгеній Болховитинов опублікував статтю про Івана Федорова та Петра Мстиславця, а пізніше тричі друкував її доповнений варіант 33. На західноукраїнських землях у складі Австрії початок джерельних досліджень у галузі історії друкарства пов’язаний з іменем професора Львівського університету та настоятеля Онуфріївського монастиря Модеста Гриневецького (1756-1823). Він звернув увагу на надгробок Івана Федорова й порівняв вміщений на ньому знак з видавничою маркою Апостола 1574 р. Особисто або листами Гриневецький інформував про львівські стародруки Петра Кеппена, Зоряна Доленґу-Ходаковського, Самуеля Боґуміла Лінде; його матеріали використовував Я.Ф. Головацький. У 1813 р. у листі Максиміліянові Оссолінському львівський дослідник на підставі стародруків і частково архівних матеріалів подав відомості про кілька друкарень — Острізьку, Львівського Успенського братства, Михайла Сльозки. Уривок з цього листа опублікував Є.С. Бандтке в першому томі своєї "Історії друкарень", повністю лист видав І. Франко 34. Таким чином, хоча за життя Гриневецького не були опубліковані результати його досліджень 35, вони стали джерелом інформації для сучасних йому вчених. У праці Івана Могильницького "Відомість о руськом язиці" (скорочений польський переклад надруковано вперше 1829 р., неточний російський — 1838 р.) знаходимо бібліографічні описи низки стародруків, спостереження про вживання в них церковнослов’янської та української мов. У львівському Онуфріївському монастирі вивченням стародруків займався пізніше новий його настоятель, історик і краєзнавець Варлаам Компаневич.

Першою науковою працею з історії західноукраїнського друкарства стала польськомовна розвідка "Історичні дослідження про русько-слов’янські друкарні в Галичині" Дениса Зубрицького (1836) 36.
 31 Hoffmann I.D. De typographiis earumque initiis et incrementis in Regno Poloniae et Magno Ducatu Lithuaniae, Gedani 1740, p. 41, 45-47, 50-51, 58-59.

 32 Див.: Brunet J.Ch. Manuel du libraire et de l’amateur des livres, t. 6, Paris, 1865, col. 1799-1807.

 33 Цю та пізніші праці дослідників раннього кириличного друкарства докладно характеризує Є.Л. Немировський у своїх історіографічних дослідженнях. Див.: Книга. Исследования и материалы, 8, Москва 1963, с. 22-49; 9, 1964, с. 389-497. Ґрунтовна бібліографія досліджень з історії українського друкарства зібрана у книзі І. Огієнка "Історія українського друкарства" (т. I, Львів 1925, с. 3-7, 9-11, 16-22, 55-72) та ін.

 34 Bandtkie J.S. Historya drukarń w Królestwie Polskim i Wielkim Xięstwie Litewskim jako i w krajach zagranicznych, w których polskie dzieła wychodziły, t. 1-3, Kraków 1826, s. 385-388; Франко 1. Лист Модєста Гриневецького до гр. М. Оссолінського з р. 1813 // Житє і слово, 1895, т. 3, кн. 2, с. 175-176.

 35 Частина рукописів збереглася в ЛНБ (зб. Василіянських монастирів, 552). Я. Головацький планував опублікувати "замітки і уваги високоученого Гриневецького", виявлені на книгах збірки Онуфріївського монастиря (Головацький Я. Коротка відомість о рукописах словянських і руських находящихся в книжниці монастиря св. Василія Вел. (Онуфрія) у Львові, Русалка Дністровая, Будим 1837, с. 129).

 36 Незабаром після видання праці польською мовою вийшов скорочений російський переклад (ЖМНП 1838, ч. 19, сентябрь, 9, с. 568-585), а в 1912 році друге польське видання, трохи доповнене А.С. Петрушевичем ("Временник Ставропигийского института на 1913 год" і окрема відбитка з датою "1836" на титульному аркуші).


Займаючи посади керівника друкарні, бібліотеки й архіву Ставропігійського інституту, Зубрицький отримав доступ до архівних матеріалів Львівського братства. Його праця побудована як збірка нарисів про діяльність окремих друкарень — Івана Федорова, Львівського братства, Сльозки. Порівняно мало використовуючи стародруки, Зубрицький обґрунтовував більшість своїх тверджень виносками на архівні документи. Широке залучення невідомих раніше джерел сприяло тому, що розвідку Зубрицького почали вважати своєрідним зведенням джерел, сумлінно переказаних. Однак в "Історичних дослідженнях" Зубрицького складно відрізнити ті місця, де переказано або вдало інтерпретовано документи, від тих, де автор під виглядом викладу джерел наводив свої гіпотези, далеко не завжди слушні. Уявлення про низку видань, які ніколи не існували, увійшли в наукову літературу саме на підставі праці Зубрицького 37. Значення друкарства у ній висвітлено переважно з точки зору його ролі в еволюції національно-релігійних взаємин. У цілому консервативні історичні погляди Зубрицького не відображені в "Дослідженнях про друкарні" такою мірою, як у його наступних працях. Слід додати, що окремі факти з історії книговидання Д. Зубрицький порушив і у польськомовній "Хроніці міста Львова" (1844); серед місць, викреслених цензурою при її публікації, виявився і опис сутички унійних прелатів, які захотіли в 1615 р. оглянути друкарню в Онуфріївському монастирі, з членами братства 38. Д.І. Зубрицький присвятив свою книгу друкарням кириличного шрифту. Натомість бібліографічний облік і опис друкованих книг українських авторів, написаних латинською й польською мовами, розпочав колишній член "Руської трійці" Іван Вагилевич. Його праця, не цілком завершена, опублікована з рукопису щойно недавно 39. Перша спроба дослідження історії початкового періоду друкарства всієї України належить Михайлові Максимовичу. В праці "Книжная старина южнорусская" 40 він не тільки узагальнив матеріали попередніх істориків і бібліографів, але й впровадив до наукового обігу факти, встановлені на підставі проведеного ним дослідження самих стародруків, здебільшого з колекцій київських Софійського собору та Михайлівського монастиря, церков Переяслава, бібліотек І. Лукашевича, К. Свідзінського. Автор згрупував свої спостереження за історичними регіонами України, а в їхніх межах — за друкарнями.
 37 Про деякі бібліографічні помилки Зубрицького див.: Ісаєвич Я. Деякі питання бібліографії видань братств // Архіви України, 1970, 6, с. 13-14.

 38 Дзьобан О. "Цензура вилучила наступне..." Маловідомі сторінки "Хроніки міста Львова" Дениса Зубрицького // Галицька брама, 2001, 2-3 (74-75), с. 5.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка