Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка25/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   43

Початок репресій, їх мотиви і наслідки


Відразу ж після підпорядкування в 1686 р. Української православної церкви Московському патріархату почалися його спроби поставити в залежність від себе обидві українські друкарні Київської православної митрополії — лаврську й чернігівську. Вже в листопаді 1686 р. патріарх Йоаким розпорядився, щоб книжки друкувалися під наглядом і з дозволу митрополита, на той час вже повністю підпорядкованого патріаршій владі 37. Щоправда, у травні 1688 р. цар визнав слушними арґументи архимандрита Варлаама Ясинського про те, що Лавра — ставропігійська установа і її друкарня митрополитам не підлягає. Але вже наступного року патріарх висунув категоричну вимогу, що всі "новосочиненныя" книги мають перед виданням надсилатись для перевірки до московської патріархії. Лавра не була схильна виконувати ці розпорядження, зокрема перед виданням Псалтирів архимандрит Варлаам писав патріархові, що українці не купуватимуть і не читатимуть книг, видрукуваних "по московську" 38. В остаточному підсумку, внаслідок неодноразових клопотань Лаври новий патріарх Адріан погодився, щоб Лавра "звичайні" церковні книги видавала "по тоя страны наречию", але без права надсилати їх на продаж до Москви 39. Натомість дозволялось вивозити в Росію передруки російських видань, що, без сумніву, заохочувало Лавру друкувати таких книг більше.
 37 Огієнко І. Історія.., с. 268.

 38 Там само, с. 269.

 39 Там само, с. 271; АЮЗР, ч. 1, т. 5, с. 372.
Певна передишка, за висловом 1. Огієнка, наступила, коли після смерті останнього патріарха Адріана російську церкву очолив високоосвічений українець Стефан Яворський, колишній професор Києво-Могилянської академії 40. В умовах ослаблення урядового контролю Лавра пожвавила видавничу діяльність. Поряд з передруками давніх своїх друків Лавра видала багатоілюстрований КиєвоПечерський патерик 1702 р. — справжній шедевр поліграфічної майстерності.

Проте централізаторська політика Петра І не віщувала нічого доброго українській культурі. Її статус кардинально змінився після Полтавської битви 1709 р.: на зміну періодові самобутнього розвитку прийшла нова доба, коли українські освіта й наука мали стати провінційними, обмеженими в правах і можливостях порівняно з культурою "центру" 41. Спершу могло видаватися, що нічого не змінилося, передишка начебто тривала. Як традиційні літургічні тексти української редакції, так і новостворені праці українських книжників та підготовані ними переклади й надалі виходили у Київській та Чернігівській друкарнях, їхні керівники не усвідомлювали, що посилення централізаційного курсу уряду і зростання недовіри до "сепаратизму мазепинців" вже найближчим часом призведе до різкого загострення урядової політики.

Втім, незадоволення російських урядових кіл і церковної влади характером українського книговидання, підозріле ставлення до "зіпсованої" впливами "латинського" світу української книжки — явища давні, і якщо спроби нівелювати її своєрідність спершу не доводилися до кінця, то це пояснюється тим, що автономні права і "вольності" України Москва починала порушувати поступово, перші заборони й погрози були відносно м’якими, але готували ґрунт для дальших репресій. Коли Петро І почав здійснювати освітні реформи, до того ж із залученням до цієї справи освічених українців, могло здаватися, що більш секуляризована, порівняно зі старомосковською, тематика українських видань може сподіватися на підтримку царя-реформатора. Сталося зовсім інакше. Сприяючи світському книговиданню в Санкт-Петербурзі й Москві, впроваджуючи до цивільного друку новий шрифт (прообраз якого започатковано якраз в Україні в друкарні львівського братства 42), цар вирішив щодо України підтримати політику найконсервативніших кіл російської церковної ієрархії: відтепер у Києві та Чернігові мали виходити в світ лише передруки традиційних церковнослов’янських книг і нічого більше.
 40 Огієнко І. Історія.., с. 271-272.

 41 Шевельов Ю. Питання періодизації історії української мови // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 5, Львів 1998, с. 690-691.

 42 Киселев Н.П. Греческая печать.., с. 192
Не дозволяти українцям ніяких світських за змістом творів, чи навіть релігійних, але нових, не допускати ніякого наближення мови видань до "малоросійської" мови, — такою надовго стала офіційна урядова політика Росії. Друкування російською мовою всього розмаїття книжок, потрібних для реформування освіти, адміністрації, громадського життя також мало стати привілеєм імперського центру.

Приводу для нового драконівського законодавства не довелося довго шукати. Згадали, що Чернігівська друкарня приймала замовлення російських старообрядців на друк Часословів 43, далі те, що та сама друкарня видала (ще в 1711 р.) переклад твору Йогана Ґергарда "Богомисліє" і те, що в друці 1718 р. Місяцеслова на титульній сторінці Києво-Печерський монастир названий ставропігією константинопольських патріархів, а не московських. Такі три причини наводилися в указі імператора Петра І, за яким Києво-Печерському і Чернігівському монастирям наказано: "вновь книг никаких, кроме церковных прежних изданий, не печатать. А и оныя церковныя старыя книги для совершеннаго согласия c великороссийскими c такими же церковными книгами справливать прежде печати c теми великороссийскими печатми, дабы никакой розни и особого наречия во оных не было" 44.

"Дабы никакой (підкреслення моє — авт.) розни и особого наречия", — ясніше не скажеш. Цей указ започаткував довгу серію указів, розпоряджень і циркулярів, спрямованих на заборону вживання у друці, освіті та громадському житті саме тієї мови, якої, за сформульованою пізніше офіційною концепцією, "не было, нет и быть не может". Ситуація справді парадоксальна: боротися з тим, чого, мовляв, не було і не може бути.

Втім, з точки зору інтересів імперії, — принаймні так, як їх розуміли правителі, — така заборона зрозуміла: всі централізовані держави прагнуть до нівеляції етнічної і мовної ситуації на своїй території шляхом придушення права на самостійний розвиток всіх націй, крім панівної. Натомість, як з точки зору інтересів українського народу та його культури, так і з точки зору зацікавленості людства в культурному розмаїтті, — такого роду заборони виправдання не мають. В остаточному підсумку, політика репресій щодо книги і культури виявляється найчастіше шкідливою і для самих держав, які таку політику здійснюють.

За висловом І. Огієнка, "історичний наказ Петра І і вбив стару Печерську друкарню" 45.
 43 З чернігівських старообрядницьких видань відомий лише виданий на замовлення купця з Калуги Ераста Кадміна Псалтир 1717 р. — передрук могильовського видання 1705 р. Див.: Починская И.В. Старообрядческое книгопечатание XVIII — первой четверги XIX вв., Екатеринбург 1994, с. 31-35, 149-150; Вознесенский А.В., Мангилев П.И., Починская И.В. Книгоиздательская деятельность старообрядцев, Екатеринбург 1996, с.11-23.

 44 Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи, т. 7, Санкт-Петербург 1890. с. 23, № 2297. Див.: Огієнко 1. Історія.., с. 280.

 45 Огієнко І. Історія.., с. 280.
Втім, наслідки указу і всіх виданих пізніше розпоряджень подібного змісту стосувалися не лише безпосередньо Київської та Чернігівської друкарень, їхня згубність полягала в тому, що вони сковували творчу ініціативу письменників і освітніх діячів, надовго загальмували так плідно започаткований на зламі XVI-XVIІ ст. процес оновлення культури, збагачення її новими жанрами, темами, ідеями.

Можна дивуватися, з якою наполегливістю і цілеспрямованістю почала діяти система заборон і обмежень. Але слід визнати, що поява один за одним нових попереджень, погроз, покарань засвідчує і наявність свідомого, хоч з необхідності пасивного, опору українських діячів культури урядовій асиміляційній політиці.

На початку 1721 року створено Святійший синод для управління православною церквою в Росії замість патріарха і відразу, 22 лютого того самого року, Києво-Печерській та Чернігівській друкарням наказано бути під владою синоду і без його "повеления... никаких книг не печатать" 46. Безпосередній нагляд над друкарнями було доручено "типографий протектору" і керівникові Типографської контори, архимандритові Троїце-Сергієвої лаври Гавриїлові Бужинському. Як видно із синодального указу від 30 серпня того ж року, мета контролю та сама "чтоб розни и особого наречия никакого не было", — для досягнення цього встановлювалася обов’язкова процедура: два примірники оригіналу з виправленнями на полях надсилалися до синоду, один з них мав залишатися "для свидетельствования" в Типографській конторі при синоді, другий повертався друкарні для виготовлення тиражу. Після його надрукування надсилався до синоду один з примірників для звірки, і лише після неї дозволявся продаж. Отже, була встановлена подвійна цензура, як пізніше в СРСР: спершу цензурування оригіналу, тоді сигнального примірника. Новий порядок увійшов у дію швидко: вже 1722 року в Києві вийшов Апостол з цензурним свідоцтвом, вміщеним на окремому аркуші відразу після титульного: "Сия книга Апостол повелением святейшаго правительствующаго синода всероссийскаго, в конторе типографской против Апостола всероссийскаго зводу изследована и по изследованию обретеся во всем c великороссийским сходна. Того ради печати предати и в народ отпущати Св. прав, всероссийский синод благословляет. Академий и типографий протектор Гавриил..." (З. І., 999). Очевидно, через недогляд "великоросійський" звід спершу названо "всеросійським", за аналогією з назвою синоду, — втім, це відповідало суті політики, спрямованої на надання російській ("великоросійській") мові статусу загальнодержавної.

Синод здійснював контроль над змістом і мовою видань під страхом суворих покарань. У 1724 р. за архимандрита Йоаникія Сенютовича була надіслана до Типографської контори Тріодь цвітна, передрукована в Києві з московської "слово в слово". Все ж, справщики Московської синодальної друкарні знайшли певні відмінності. Синод наказав прислати йому весь наклад книги, архимандрита Сенютовича оштрафувати на 1000 рублів, враховуючи, що він "первое в том преступление учинил.., а ежели впредь таковую покажет предерзость, то без всякого пощажения наказан жестоко имат быти" 47. Щоправда, пізніше цю Тріодь дозволили випустити в світ з умовою внесення вимаганих виправлень, а розміри штрафу зменшено до такої суми, яку буде знайдено в келейній касі Сенютовича.


 46 Полное собрание.., т. 1, с. 36. № 9; Огієнко І. Історія.., с. 280.

 47 Цит. за: Огієнко І. Історія.., с. 282.


Ще жорстокіше розправилися з Чернігівською друкарнею. 1724 р. за доносом "протектора" (тобто, дослівно, "покровителя"!) друкарень Гавриїла Бужинського, що з Чернігова не надсилали книжок на перевірку, Синод вирішив непокірну друкарню просто конфіскувати: "все к печатанию книг всякаго звания, материалы и инструменты и печатные книги, всё, что ни есть, без оставления... забрать в Москву и привезть на кошты той Черниговской типографии... А на управителя той Черниговской типографии, за оное преслушание, за которое надлежало было ему ко истязанию быть выслану, взять в святейший Синод из келейных ево денег и вещей штрафа тисячу рублей" 48. Коли ж посланий для виконання конфіскати службовець Андрей Сурмін виявив, що книг не вислали на контроль, бо фактично ніяких більшого розміру книг не друкували, штраф зменшили до 100 рублів, а конфіскацію на якийсь час затримали. Щоб обійти цензуру, друкарня намагалася щось видавати з неправильними датами — з часу з-перед указу 1720 р. Але надійшов про це донос, і Чернігівська друкарня була змушена припинити видавничу діяльність аж до 1743 р.

Київська друкарня книговидання не припинила, але була змушена пристосовуватися до нових обмежень. 1726 р. у нових лаврських виданнях знову знайдено відмінності від московських, знову наказано, щоб правопис і наголоси точно повторювали московські. Розпорядження синоду, видане у серпні 1626 р., категорично стверджувало заборону друкувати будь-яку книжку, яка раніше не друкувалася санкт-петербурзькою або московською синодальною друкарнями 49. Щоправда, 1728 року Лаврі дозволено видавати за давнім зразком ті церковні книги, яких не можна було порівняти з російськими, бо в Росії цих найменувань не друкували. На деякий час Лавра перестала навіть надсилати оригінали на перевірку до Синоду. Але всі основні лаврські літургійні видання тоді були вже настільки обмосковлені за змістом і мовою, що в Україні попит на них зменшився порівняно з попитом на традиційні в усіх відношеннях книги "закордонні" Львівського братства, Почаївського і Унівського монастирів. Дійшло до того, що архимандрит Лаври Роман Копа в 1735 р. прохав царицю Анну видати грамоту про заборону привозити і купувати "єретичні" друки. Така заборона вийшла, але парафіяльні священики й миряни й далі не хотіли відмовлятися від звичних для них видань з питомо українськими особливостями тексту. 1735 р. імператорським указом київському митрополитові Рафаїлові Заборовському доручено "старопечатные" книги забирати і пильнувати, щоб церковні служби велися тільки за нововиправленими текстами. Втім, повністю виконати цей указ виявилося неможливим, оскільки оцензурованих друків не вистачало для всіх церков.


 48 Полное собрание.., т. 4, с. 116, № 1270; Огієнко І. Історія.., с. 335.

 49 Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания, т. 5, с. 401.


Певне послаблення цензурного режиму за правління імператриці Єлизавети і, зокрема, за гетьманування Кирила Розумовського було досить обмеженим. 1744 року архимандрит лаври Тимофій Щербацький отримав від цариці під час її перебування в Києві дозвіл перевидати Четьї-Мінеї Дмитра Ростовського і Києво-Печерський патерик. Коли це стало відомо синодові, його керівництво переконало Єлизавету, що ці книжки потребують істотного виправлення, тому наказано припинити друкування. Закінчилася ця справа тим, що 1759 р. Четьї-Мінеї надрукувала московська синодальна друкарня, а Патерик Лавра змогла видати щойно 1760 року. Певні незначні мовні відмінності київських видань від московських все ж зберігалися 50, але кількість їх зводилася до мінімуму після виходу в світ т.зв. Єлизаветинської біблії у 1751 р.

З 1766 р. обмеження щодо Київської і Чернігівської друкарень ще більше загострилися. Це було одним з виявів політики Катерини II, спрямованої не лише на ліквідацію будь-яких відмінностей у статусі провінцій і регіонів, але й на викорінення пам’яті про наявність таких відмінностей у минулому. 6 листопада 1766 р. синод ствердив, що начебто "в печатаемых ныне... в Киево-Печерской... и в Черниговской типографиях разнаго звання церковных книгах в некоторых усматриваются и паки многие c выходимыми из Московской типографии такими же книгами несогласия". Це, звичайно, не було правдою: залякані керівники обох друкарень вже самі пильнували, аби не знайшлося ні "окремої мови", ні відмінностей у тексті. Лише зрідка українські друкарні зважувались просити про хоча б незначні полегшення. 1769 р. Лавра надіслала примірник Букваря старого зразка, вказуючи, що "тамошний (тобто лівобережний — авт.) и заграничный (правобережний) благочестивый народ как прежде никогда своих детей по новопечатанным в московской типографии Букварям не обучал, так де и теперь..." 51. Тому "в рассуждении народной надобности" Лавра просила дозвіл на видання Букваря. Однак, як і слід було сподіватися, відповідь синоду прозвучала категорично: "Помянутому архимандриту в требовании его отказать и впредь таковых представлений не чинить" 52.


 50 Szoke L. Цензура и украинский извод церковнославянского языка в XVIII веке // Studia Russica, XVIII, Budapest 2000, c. 262-264

 51 Див.: Огієнко І. Історія.., с. 290.

 52 Там само, с. 291.
Нагадування, застереження, погрози повторювалися і в наступні роки. Так, 7 травня 1775 р. синод вимагав від митрополита Гавриїла Кременецького, щоб у лаврських друках, порівняно з московськими, "ни малейшей разности не было" 53. 11 вересня того самого року синод розпорядився, щоб Лавра ще й виплачувала пристойну винагороду служителям московської синодальної друкарні, які порівнюватимуть тексти, запропоновані до друку в Києві, з московськими виданнями. Щойно 1786 року контроль над виданнями Лаври покладено на київського митрополита (ним був тоді Самуїл Миславський), який вже від свого імені накладав грізні резолюції, — якнайсуворіше стежити за повною відповідністю видань московським зразкам. Щоправда, в тому самому 1786 році за новими церковними штатами митрополит київський став священноархимандритом Лаври. Звичайно, це зумовило зацікавленість митрополії, щоб лаврський друк не занепадав. Як вказує І. Огієнко, "друкарня зажила трохи спокійнішим життям, але вернутися до колишньої своєї української праці вона, звичайно, була не в силі". За влучним висловом цього визначного історика друкарства, "давня фактична всеукраїнська академія, яка так енергійно працювала на духовну користь свого народу, потроху обернулася в філію московської синодальної друкарні" 54.
 53 Там само, с. 292. Див. також: Житецкий П.И. Энеида Котляревского в связи c обзором малорусской литературы XVIII века и древнейший список ея, Киев 1890, с. 4-7; Харлампович К.В. Малороссийское влияние.., с. 145-150.

 54 Там само, с. 293. Див. також: Кагамлик С. Початок книгодрукування в Лаврі // Історія України, 1999, № 7, с. 175-187.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка