Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка26/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   43

Київське і чернігівське книговидання під контролем цензури. Закордонні видання академії


Починаючи з другого десятиріччя XVIII ст. погіршення умов для української культури йшло в парі з обмежуванням автономії Гетьманщини, посиленням контролю імперського центру над всіми українськими світськими та церковними установами. В різних галузях культурного життя ці процеси відбувалися порізному. Зокрема, в середньому і вищому шкільництві втрата самобутніх рис і погіршення статусу навчальних закладів йшли спершу — але тільки спершу поступово. Натомість у книговиданні зміна сталася різко, раптово, буквально з дня на день. Це була справжня катастрофа, ніким не очікувана, тим більше, що вихованці Київської академії і колишні лаврські ченці займали високі церковні посади. Перед схарактеризованими вище розпорядженнями 1720-1721 рр. київська і чернігівська друкарні були справжніми культурними осередками, мали змогу виявляти свою ініціативу у формуванні видавничої програми і, користуючись цим, розширювали репертуар за рахунок друкування творів нових жанрів, залучення ширшого кола авторів і друкування перекладів, в тому числі з творів католицьких та протестантських богословів. І от саме в ті десятиріччя, коли в Росії почалося, по суті, на пустому місці, видання різноманітних наукових праць, практичних посібників, підручників, творів красного письменства, історичних та філологічних трактатів, обом українським друкарням все це заборонили. Їхню роль, як про це вже йшлося, зведено до тиражування виданих раніше богослужбових книг, причому всі українські особливості правопису і мови в них були викорінені. Зокрема, розривом з давніми українськими традиціями стало впровадження властивої російському варіантові церковнослов’янської мови системи наголосів замість утвердженої в українських виданнях попереднього періоду, в тому числі опрацьованих під керівництвом Петра Могили та його наступників 55.
 55 Огієнко І. Наголос як метод...; Успенский Б.А. Из истории русских канонических имен: История ударения в русских канонических именах, Москва 1969.
Єдиною ділянкою, де київські і почасти чернігівські друкарі могли ще кілька десятиліть розвивати й далі творчу активність, залишилося поліграфічне виконання та художнє оформлення книжок. І саме тут протягом першої половини XVIII ст. здобутки були справді визначними щодо досконалості поліграфічної, краси шрифтів, майстерності компонування шпальти і, насамперед, щодо мистецтва ілюстрацій та орнаментальних оздоб. Єдине обмеження в галузі оформлення книги, впроваджене в 1721 році, стосувалося зображень гербів приватних осіб; оскільки їх не було в російській богослужбовій книжці, не повинна їх мати і українська 56. Поліграфічним виконанням і мистецьким оздобленням вирізняються такі лаврські видання, як Апостол 1722 р., Псалтир 1728 р., Акафисти 1731 р., Анфологіон 1734 р., Служебник 1735-1740 рр., Часослов 1751 р. Зокрема, в Апостолі приваблюють чіткий, трохи нахилений шрифт, гармонійне поєднання висоти й широти набору, розмірів текстової частини і прикрас — заставок, кінцівок, ініціалів 57. Високо цінували покупці мініатюрні видання молитвословів у 1/16 і навіть у 1/24 частину аркуша, зручними в користуванні і гарно виданими були Требники формату 12°, Новий завіт і Псалтир у форматі 16°.

Маловивченим епізодом в історії київського друкарства є спроба налагодити друкування нот для церковного богослужіння. Її пов’язують з потребою поновити церковно-співочий репертуар Лаври після пожежі 1718 р., в якій, слід гадати, постраждали і нотні рукописи 58.


 56 Запаско Я.П. Мистецтво.., с. 212

 57 Там само, с. 206

 58 Ясиновський Ю.П. Українські нотні видання XVIII ст. // Бібліографія українознавства, вип. 2, Львів 1994, с. 23-29.
Зберігся опис втраченого сьогодні нотного Ірмолою з 1728 р., який був на правому кліросі Лаврського Успенського собору. Це, власне, "напівдруковане видання", бо нотні лінійки і словесний текст тут рукописні, а надруковано лише нотні знаки й ключі, а також орнаментальні прикраси. До наших днів дійшло кілька таких "напівдрукованих" нотних Ірмолоїв — два з 20-х рр. XVIII ст. і декілька аналогічних друків XIX ст. (1811, 1820, 1852 рр.). Втім, такі публікації призначалися, очевидно, для внутрішнього вжитку, бо дозвіл, потрібний для тиражування, отримати було майже неможливо. Лише вряди-годи Лаврі вдавалося домогтися дозволу на передрук творів українських авторів, і то тільки за їх російськими перевиданнями, з яких усунуто українські мовні риси: "Камінь віри" Стефана Яворського, Димитрія Ростовського "Розыск о раскольнической брынской вере". Небогослужбові авторські видання були дуже рідкісним винятком і допускалися за спеціальним дозволом. До таких винятків належать видані в 1744 р. віршовані панегірики Мануїла Козачинського з нагоди відвідин Києва імператрицею Єлизаветою *, а 1760 р. присвячена гетьманові Кирилові Розумовському праця Самуїла Миславського "Догматы православныя вЂры кафоліческія і апостольскія церкви восточныя" з паралельним російським та латинським текстами (З.І., 2141).

Доводилося Лаврі друкувати офіційні розпорядження російського уряду. Так, 1750 року видано "Указ ея императорского величества самодержицы всероссийской из Правительствующего сената..." про заборону ввозити книги іноземними мовами, в яких згадано "бывших правителей известных имена" ** і про вилучення їх з ужитку (З.І., 1715).

Як видно з опису середини XVIII ст. 59, технічний рівень лаврської друкарні залишався високим.

Потреби друкарні в папері лише частково задовольняло власне виробництво. В 1702 р. зафіксовано наявність папірень у Совках біля Києва, але найбільшою в XVIII ст. була папірня в Пакулі Любецької сотні Чернігівського полку 60. Вже з 1680-х рр. у лаврських виданнях з’явилися оригінальні водяні знаки, зокрема із зображеннями Успенського собору й Антонія Печерського 61.


 * Втім, вже наступного року Козачинський книжку "Філософія Арістотелева", що містила панегірики на честь Олексія і Кирила Розумовських, мусив друкувати за кордоном, у Львові, настільки не допускалося винятків у цензурному режимі стосовно київської та чернігівської друкарень. Якщо навіть протекція цариці не мала істотного впливу на пом’якшення цензурного режиму, то цей факт засвідчує, якою цілеспрямованою і послідовною була російська урядова політика обмеження свободи книговидання в Україні.

 ** Йдеться про ув’язненого немовлям формального імператора Івана Антоновича та регентку при ньому Анну Леопольдівну.

 59 Огієнко І. Історія.., с. 287-289.

 60 Мацюк О.Я. Папір та філіграні.., с. 61-62; Мацюк О. Історія українського паперу.., с. 67.

 61 Титов Ф. Типография.., с. 369, 378, 381.
Неповторність мистецького обличчя видань забезпечували гравюри — титульні сторінки, фронтиспіси, ілюстрації, орнаментальні заставки й кінцівки. Найвизначнішими майстрами оформлення книги були гравери на міді Аверкій Козачківський та Григорій Левицький — гідні продовжувачі традицій попереднього покоління українських книжкових митців. З праць Козачківського вирізняються титульний аркуш Апостола 1722 року, ілюстрації Толкового Псалтиря 1728 р., Нового завіту з Псалтирем 1732 р. До найкращих творів цього майстра зараховують також багатофігурну композицію "Взяття на небо" на звороті титульного аркуша Нового завіту 1732 р., фронтиспісні зображення царя Давида (Псалтир 1728 р.), євангеліста Матвія з ангелом (Євангеліє 1733р.) 62. Григорій Левицький — відомий автор багатьох визначних гравюр — для малоформатних Апостола і Євангелія 1737 р.

У пожежі лаврської друкарні 1718 р. згоріло багато друкарських матеріалів, зокрема дощок для кінцівок, заставок, заголовних літер та інших орнаментальних прикрас. Втім, це сприяло оновленню орнаментики. Набули поширення заставки, в яких традиційний рослинний орнамент поєднується з сюжетними багатофігурними гравюрами. Акафист 1731 р. перше видання, в якому сторінки оточені гравійованими обрамленнями — дереворитними для текстових сторінок, мідеритними для гравійованих сторінкових ілюстрацій.

Як відзначають дослідники, з другої половини XVIII ст. мистецьке оформлення видань Києво-Печерської друкарні погіршується. Оригінальних оздоб стає дедалі менше, вживаються недосконалі ремісницькі копії з праць майстрів попереднього періоду. Порівняно багатим було оформлення Біблії 1758 року, але воно скопійоване з московського видання, передруком якого є ця книга 63.

Значна частина накладу видань, надрукованих лаврською друкарнею, оправлялися у майстерні при Лаврі.


 62 Запаско Я.П. Мистецтво.., с. 212

 63 Там само, с. 224.


Відрізнялися звичайні, масові оправи (дошки, обтягнені шкірою або тканиною) і парадні "презентові" оправи для подарунків визначним особам і покровителям Лаври, що оправлялися в білий або ясно-зелений пергамент із золотим тисненням. Інколи в лаврській майстерні оправляли книжки з інших друкарень. Справжніми мистецькими витворами були оправи київських палітурників Івана Равича (перша чверть XVIII ст.) та Ієремії Білецького (друга чверть), прикрашені клеймами з емаллю оправи Дем’яна Волковицького (1764-1766 рр.) 64.

Лаврська друкарня мала книгарню на Подолі, посилала своїх продавців торгувати книжками на великих ярмарках України, інколи за її межами, наприклад, намагалася продавати книги у Москві. Часто давала Лавра свої видання і в комісію. За прикладом аналогічного почаївського видання, Лавра випустила книгарський каталог — "Табель цЂны книгам", де окремо подавалися ціни неоправлених книжок, оправлених "по просту", з позолоченим обрізом, деяких також в пергаменті, в футлярах, або "настилано" (обтягнутих папером чи тканиною) 65.

Керівництво Лаври пильно дбало про своє монопольне становище не тільки як видавця, але і як продавця книжок на київському ринку, домагалося від київського магістрату заборон продавати в Києві на Подолі книжки Чернігівської, Почаївської та інших друкарень. Лавра також судилася з тими міщанами, які друкували аркушеві гравюри-ікони та ксилографічні тексти з віршами і молитвами 66.

Важливо відзначити, що, крім конкурентної боротьби між друкарнями, бували й випадки їхньої співпраці. Так, у середині XVII ст. Лавра, домовившись з Львівським братством, взяла від нього певні видання для продажу в Києві та Наддніпрянщині, а також передала свої друки для поширення у Львові й околицях. Наприкінці XVIII ст. керівник лаврської друкарні ієродиякон Юстин і керівник Почаївської унійної друкарні ієромонах Спиридон налагодили обмін виданнями. З Почаєва надсилалися до Києва в аркушах дрібні книжки, до яких у Лаврі додруковували титульні аркуші з вказівкою на київську друкарню, а потім частина книжок продавалася в Києві, а частина надсилалася до Почаєва. Останній факт дуже цікавий як приклад співпраці діячів культури всупереч конфронтації, яку нав’язували державна влада і частина ієрархії. Лавра надсилала свої книжки до Болгарії, Сербії, афонських монастирів. На прохання посла Росії в Стамбулі 1770 р. вона надрукувала Євангеліє грецькою мовою та недільні служби, спеціально придбавши для цього грецький шрифт.


 64 Щербаківський Д. Золотарська оправа книжки в XVI-XIX ст. на Україні // Бібліологічні вісті, 1924, 1-3, с. 111-112.

 65 Маслов С.І. Етюди.., с. 42.

 66 Попов П. Матеріали до словника, с. 35-36, 96; Попов П.М. Ксилографічні дошки Лаврського музею, вип. 1, Київ 1927, с. 9-10.
Не маючи дозволу на друкування світських книг, лаврська друкарня не могла належним чином обслуговувати потреб Києво-Могилянської академії. Природно, що академія не раз намагалася заснувати в Києві власну друкарню. Найнаполегливіше цією справою займався митрополит Тимофій Щербацький. Він навіть отримав дозвіл на відкриття такої друкарні від синоду, однак Лавра домоглася від імператриці Єлизавети скасування синодальної ухвали. Ще раз прохаючи дозволити відкрити митрополичу друкарню, Щербацький арґументував це потребою видавати для академії книжки різними мовами, оскільки в ній, крім викладання латинською, вивчають мови гебрайську, грецьку та німецьку. Незважаючи на заборону цариці, синод 1753 р. знову видав грамоту на заснування митрополичої друкарні, але цариця категорично наказала цю грамоту анулювати і відібрати її від київського митрополита. Пізніше митрополит Арсеній Могилянський ще раз намагався відкрити друкарню при Софійському соборі, але знову не отримав дозволу 67. Позиція київської лаврської друкарні залишалася монопольною в Гетьманщині до 1743 р., коли відновилося книговидання у Чернігові.

Для друкарні Чернігівського Іллінського монастиря обставини були ще менш сприятливими, ніж для лаврської. Протягом двох десятиріч у Чернігові навіть не наважувалися приступити до книговидання. Останнє, що вийшло в Чернігівській друкарні перед її розгромом, — це російськомовний маніфест та регламент про розведення овець — такий самий, як виданий у Києві. Після цього друкарські працівники розійшлися, дошки гравюр було заховано, латинський і польські шрифти перелито на кириличні. Перші відомі друки після тривалої перерви датовані 1743 роком: Часослов, Буквар і "Первоє ученіе отрокам" Феофана Прокоповича (З.І., 1450, 1454, 1458). Того року надруковано також кілька передруків російськомовних указів. Один з них стосувався порядку видачі паспортів селянам, що відходили на "промисли".

Впродовж наступних років великим аркушевим форматом було видано лише чотири передруки київських видань: два Апостоли, Октоїх, Анфологіон. В четверту частку аркуша надруковано Служебник, Служби з Акафистом св.Миколаю. Вийшло і ряд малоформатних видань, зокрема в 12 частину аркуша Каноник. З творів українських письменників знову-таки виходило тільки те, що було перевиданням київських друків: "Алфавіт духовний" Ісаї Копинського, "Акафист св. Варварі" Йоасафа Кроковського, могилянське "Православне ісповідання віри". В архіві петербурзького синоду збереглися акти звірки чернігівських друків з російськими. З них видно, як прискіпливо переглядалися тексти та усувалися всі українські звороти і навіть найдрібніші зміни слів 68. Взагалі значна частина чернігівських цього періоду є повторенням видань київських не тільки за змістом, але й за оформленням. Щоб хоч трохи урізноманітнити свій репертуар, Чернігівська друкарня вдавалася до хитрощів. У кінці XVII — на початку XVIII ст. одним з найпопулярніших її друків було "Руно орошенноє" Дмитра Туптала-Ростовського, яке в 1677-1702 рр. видавалося сім разів. Маючи намір видати наступне, восьме видання, керівники Чернігівської друкарні не сподівалися отримати дозвіл московської синодальної контори. Тому десь після 1753 р. було видано цю книжку з датою "1702" як досить докладну копію справжнього сьомого видання 1702 р. 69
 67 Маслов С. Друкарство.., с. 53-54.

 68 Каменева Т.Н. Черниговская типография.., с. 240.

 69 У самій книжці видання 1702 р. назване шостим, бо перше видавалося під іншою назвою "Чуда... діви Марії" (Новгород-Сіверський 1677).
З нього використано кліше заставок і кінцівок, однак ініціали не збереглися і довелося вжити замість них нові, застосовано також інші, перелиті літери 70.

У технічному відношенні Чернігівська друкарня була добре обладнаним підприємством. Вона мала два комплектні верстати, а також Гвинти ("шруби") ще до двох. Збереглося 19 кашт з літерами різних ґатунків, пунсони і матриці ("матерки") для виготовлення шрифтів, "дерев’яних різаних фігурок великих і малих" 308, літер різаних дерев’яних старих і нових 740. Шрифти кириличні мали такі назви, як і в інших українських друкарнях: псалтирні літери, тестаментові (очевидно, для друку "тестаменту" — Нового завіту); латинські мали назви, що прийшли з Польщі: швабахер, схолястика, мітель, субмітель. її працю полегшувало й те, що збереглася папірня в Білиці Ніжинського полку.

Монахи займалися продажем книг, їх також віддавали в комісію чернігівським міщанам. Продавалися чернігівські друки і в Києві. Втім, розповсюдження їх не завжди йшло добре: у першій половині XIX ст. доводилося займатись збутом решток тиражів видань другої половини XVIII ст.

Видання 1743-1785 рр. оформлені назагал гірше, ніж книги, видрукувані до початку постійного цензурного контролю. Хоч свого часу в Чернігівській друкарні широко застосовувалися мідерити, в книгах другого періоду її діяльності їх вжито лише двічі. Якщо йдеться про дереворити, то найцікавішими майстрами були Яків Таляревський і Михайло Чернявський. До найкращих сюжетних гравюр дослідники відносять сторінкову композицію Таляревського "Свята Трійця в Авраама", якою оздоблено ряд видань. Особливо врочисто виглядає ця гравюра в поєднанні з обрамленням з виливного складаного орнаменту. 71

Всього бібліографією зареєстровано 78 чернігівських книжкових друків 17431785 рр. та 172 передруки указів 72.
 70 Маслов С.І. Етюди.., с. 41.

 71 Запаско Я.П. Мистецтво.., с. 111.

 72 Каменева Т.Н. Черниговская типография.., с. 302-329; Я. Запаско, Я. Ісаєвич. Пам’ятки.., кн. 2, ч.2, с. 113.
Безперервне друкування в Чернігові засвідчене до 1785 р. 1786 р. уряд дозволив заснувати університет у приміщенні Троїце-Іллінського монастиря. Тому друкарню перенесли до архиєрейського дому. Хоч університет так і не відкрився, друкування в монастирі припинилося і відновилося щойно через п’ятнадцять років — не пізніше 1801 р. Друкарня Чернігівського губернського правління у 1846 р. скупила решту шрифтів і матеріалів Троїцько-Іллінської друкарні 73.

Загальний підсумок діяльності київських і чернігівських видавців в умовах посилення цензурного гніту невтішний. Попри весь талант майстрів, і особливо митців друкарень, вони не змогли повноцінно обслуговувати літературний і науковий рух. Русифікованість мови й обряду була чинником втрати національних традицій української церкви. Все ж більшість церковнослов’янських видань, хоч і не пов’язаних з новими течіями в культурі, якоюсь мірою підтримували культурно-освітнє життя на попередньому рівні. Букварі та інші навчальні видання сприяли розвиткові початкової освіти, яка до перших десятиріч XIX ст. залишалася поза контролем влади. Високохудожнє оформлення книги було істотним елементом збереження і розвитку національних культурних традицій. Тим самим навіть у вкрай несприятливих умовах обидві лівобережні друкарні зробили певний внесок у культурне життя.

Щоб обійти заборону друкувати у своєму місті, Києво-Могилянська академія і пов’язані з нею діячі замовляли видання своїх праць за кордоном, головно в Німеччині 74. Інколи іноземні видавці бралися за видання українських авторів з комерційних міркувань. Найбільше друкували за кордоном латиномовні твори Феофана Прокоповича. У ряді міст (Гамбурґ, Гота, Ляйпціґ) вийшли передруки з петербурзьких, московських або ревельських (талліннських) видань його творів. Натомість Київська академія видала у Вроцлаві у книгаря і видавця Йогана Якоба Корна 1743 р. збірку ораторської прози, віршів і публіцистики Прокоповича "Lucubrationes ilustrissimi ас reverendissimi Theophanis Prokopowicz, quae (praeter unam narrationem) iam orationes, iam poemata, iam epistolas in se comprehendunt. Nunc primum in unum corpus collatae et in publicam lucem editae", a 1744 p. — "Illustrissimi ac reverendissimi Theophani Prokopowicz Miscellanea Sacra, variis temporibus edita, nunc primum in unum collecta publicoque exhibita" 75. B основному це були твори Прокоповича, але дещо додано й інших авторів, в тому числі Стефана Яворського "Прощання з книгами", відоме нині в майстерному перекладі Миколи Зерова "В путь вирушайте, книжки...".
 73 Дубровський В. Нариси з історії Чернігівської Троїцько-Іллінської друкарні, Київ 1928.

 74 Про спроби префекта академії М.Козачинського налагодити друкування своїх творів у Львові див. далі (с. 268).

 75 Mendykowa A. Kornowie, Wrocław 1980, s. 75.
З трохи зміненим титулом збірка вийшла і 1745 р. Хоч на його виданнях вказувалося "apud Joannem Jacobum Korn" (або те саме німецькою мовою), Корн був саме видавцем, організовуючи і фінансуючи друкування в інших містах (в даному випадку у Б.Х. Брайткопфа у Ляйпціґу). 1767 р. вийшла збірка De blasphemia лист до професорів Київської академії про різниці між грецькою і латинською церквами, без вказівки на видавця, але фактично у Корна. 1746 і 1768 рр. через нього ж видано замовлений академією підручник грецької мови ієромонаха Варлаама Лащевського, 1748 р. підручник гебрайської мови Симона Тодорського з німецьким та латинським поясненням. Як припускають, саме ляйпцізькі наукові кола скерували українських замовників до Корна; виконання праць для академії відкривало цьому книгареві, як вважають дослідники, ширший доступ і на книжкові ринки Речі Посполитої 76.

Користувалися українські автори й послугами інших видавців. 1744 р. у Вроцлаві у міського друкаря Карла Вільгельма Ґрасса німецькою мовою надруковано Феодора Леонтовича "Пісню з київського Парнаса з нагоди відвідання Єлисаветою Петрівною Києва". 1748 р. той самий Карл Вільгельм Ґрасс друкує оду киян Миколи Мотоніса і Григорія Козицького на честь митрополита Тимофія Щербацького 77. Як припускають, з розрахунку на продаж в Україні й Польщі, виданий 1755 р. фірмою Корна переклад однієї з французьких історій про Карла XII перекладач Антон Герцик присвятив греко-католицькому митрополитові Флоріянові Гребницькому 78. 1752 р. видано накладом Корна збірку казань Іліаса Мініаті в грецькомовному оригіналі і латинському перекладі Миколи Мотоніса і Юрія Козицького; перекладачі присвятили книжку "своєму покровителю і навчителю Варлаамові Лащевському". 1769 і 1792 р. накладом Корна у Ляйпціґу надруковано відомий виклад засад православної віри Феофана Прокоповича під назвою "Christiana Orthodoxa doctrina de gratuita peccatoribus per Christum justificatione 79.

Не весь матеріал, що стосується цієї теми, зібрано, доводиться, однак, визнати, що і друкування за кордоном не набуло такого розмаху, який забезпечив би дальший розвиток Київської академії. Залишається додати, що не реалізовано проект заснування університету в Батурині, який передбачав і заснування університетської друкарні 80.
 76 Ibid., s. 148, 162, 240

 77 Ibid., s. 76.

 78 Ibid., s. 77.

 79 Ibid., s. 149, 260, 277.

 80 Чернова О. Проєкт заснування університету в Батурині // Народознавство. Збірник відділу народознавства, Прага 1930, с. 336-337.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка