Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка27/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   43

Українські видавці у Львові: братство, Сльозка


У другій половині XVII і першій половині XVIII ст. друкарні Львівського Успенського Ставропігійського братства, заснованій ще 1591 р., довелося діяти в значно складніших умовах, ніж протягом попереднього періоду. Статус українського населення Львова, а тим самим і Львівського братства, залежав від змін політичної ситуації в Україні. 19 липня 1651 р., незабаром після поразки українського війська під Берестечком, польський король Ян Казимир "подарував" учасникові цієї битви ротмістрові Станіславу Студзінському українські друкарні у Львові — братську і М. Сльозки разом з їх активами. 81
 81 АЮЗР, ч. 1, ч. 12, с. 448.
Таке нечуване раніше насильство арґументувалося тільки "деякими міркуваннями". Основне з них було незабаром пояснене представником ротмістра в маґістратському суді: мовляв, "все, що друкувалося церковнослов’янською або українською мовами", містить "схизму і єресі". Студзінський і ті, хто домоглися королівської дарчої грамоти для нього, вважали, що підтримка традиційної релігії, звичаїв і мови служила консолідації українського суспільства і тому була передумовою повстання проти Речі Посполитої. "Таке велике повстання показало тепер результат діяльності їх друкарень, які часто і густо розсівають схизму" 82, — ось як сформульовано головне звинувачення. На вимогу Студзінського представники Львівського маґістрату опечатали друкарню братства, незважаючи на протести його представників. Братство негайно звернулося за допомогою до київського воєводи Адама Киселя, молдавського господаря Мойсея Могили та інших впливових осіб. Довелося витратити дуже багато часу і грошей, щоб добитися скасування грамоти для Студзінського, яка була грубим порушенням попередніх королівських привілеїв для братства. Врешті, 27 травня 1652 року отримано від коронного канцлера лист з розпорядженням зняти секвестр з обладнання і книг українських друкарів. Цілком зрозуміло, що цей випадок, як і загальне погіршення умов для розвитку української культури, змушували православних видавців звузити рамки своєї діяльності.

Протягом 50-х і більшої частини 60-х рр. друкарні братства доводилося й далі конкурувати з підприємством члена братства і колишнього (в 1634-1651 рр.) працівника його друкарні Михайла Сльозки, який з 1638 року мав також і власну друкарню з кириличними та латинськими шрифтами. Завершивши в 1651 р. у братській друкарні друкування великого за обсягом Анфологіона, розпочатого ще 1647 р., він, хоч і причетний до церковної діяльності братства, до кінця свого життя конкурував з ним як друкар.

Першою книжкою, виданою Сльозкою після повернення конфіскованої Студзінським друкарні, був Апостол 1654 р. Деякі з наступних його видань дублювали друки братства. Так, 1664 р. і братство, і Сльозка видали Тріодь пісну, 1663 р. Тріодь цвітну видала друкарня братства, а 1666 р. — Сльозка. В останній період своєї діяльності польських і латинських книжок друкар видавав значно менше, ніж раніше. З них найцікавіший панегірик Тараса Прокоповича на честь православного львівського єпископа, унівського архимандрита Арсенія Желиборського. Безперечною заслугою Сльозки стало видання творів Йоаникія Ґалятовського "Ключ разумінія" (1663 р., друге поширене видання 1665 р.) і "Небо новоє" (два видання 1665 і після 1665 р.) 83.

Збереглось архівне свідчення про те, що за друк "Неба нового" автор заплатив Сльозці 500 талярів, що було досить значною сумою, а крім того, передав щонайменше 150 примірників своєї книжки "Ключ разумінія" 84.


 82 Крыловский А. Львовское Ставропигиальное.., додатки, с. 145.

 83 Исаевич Я. Типография Михайла Слезки и ее роль в межславянских культурных связях // Федоровские чтения. 1973, Москва 1976, с. 56, 58.

 84 Różycki E. Z dziejów.., s. 170, 183-4.
Звідси видно, що автор був видавцем обох книг і мусив їх продавати. В той же час, Ґалятовський подарував "Ключ" і "Небо" Києво-Печерській лаврі, зокрема її архимандритові Інокентію Ґізелю, а також монастирям Почаївському, Микільсько-Пустинному, Видубецькому (книги для київських монастирів привіз київський міщанин Мойсей Морозович) 85. Наявність двох відмінних видань "Неба нового" з датою "1665", друге з яких фактично вийшло пізніше (З.І., 422, 423), можна пояснити тим, що новий наклад був виготовлений Сльозкою або його спадкоємцями вже не для автора, а для власного прибутку. Як і раніше, Сльозка приділяв значну увагу редакційній підготовці друкованих текстів. Зі змісту вірша у Євангелії 1665 р. можна зробити висновок, що він написаний самим друкарем.

М. Сльозка помер у квітні 1667 року, але щойно в березні 1670 р., витративши кілька тисяч золотих на суд і хабарі, керівники братства змусили спадкоємців майстра продати їм друкарню за 7000 золотих 86. Польські шрифти було продано колишньому ректорові кафедральної школи, війтівському писареві і згодом райці Якубові Мосціцькому, друкарня якого діяла у Львові у 1670-1672 рр., а потім ще деякий час у Кракові 87.

Якщо впродовж 1630-1648 рр. Ставропігія основну увагу зосереджувала на підготовці й випускові перших львівських видань богослужбових книг, то з середини XVII до 40-х років XVIII ст. в основному обмежувалася їх передруковуванням. Проте, як і раніше, до багатьох літургічних книг додавалися нові світські частини: присвяти різним особам і вірші на їхні герби, "епіграми" на герб Львівського братства, передмови, в яких є інформація про історичні події, ремінісценції з античної літератури тощо.

Значну частину видань братства становили навчальні книжки малого формату. Видавалися, зокрема, Букварі, скорочені Часослови, так звані шкільні часовнички (видання 1662, 1665, 1669, 1677, 1688, 1696, 1704, 1710, 1719, 1739 рр.) та інші книжки, за якими навчалися читати і писати. Більшість цих видань не збереглися і відомі тільки з архівних згадок.

На відміну від попереднього періоду, коли братство дбайливо виправляло текст книжок, у другій половині XVII і першій половині XVIII ст. більшість літургійних книг були механічними передруками старих видань "слово в слово", як це й застерігалося в контрактах з друкарями. Інколи, щоправда, вносилися деякі зміни, викликані бажанням здешевити книжку, щоб забезпечити кращий її збут. Так, в "Предмові до чителника" Требника 1695 р. вказувалося "потрудилисьмося охотне з великого Требника (Петра Могили — авт.) коротко що нужнійшого зобрати в малий компут для меншого твоєго в купованню кошту і для латвійшого вирозуміння в читанню".
 85 Росовецкая Т.Н. Распространение изданий львовского типографа Михайла Слезки на Украине в XVII — первой половине XIX в. (на материалах хранилищ Киева и Львова) // Всесоюзная научная конференція "Книга в России до середины XIX века", Ленинград: Библиотека АН СССР, 1985, с. 34-35.

 86 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, т. 77, с. 701-704, 748-750, 1051-1057; Огієнко І. Історія.., с. 108.

 87 Różycki E. Z dziejów.., s. 36-37, 182-183.
Інколи обставини змушували братство видавати нові книги, маскуючи їх під попередні видання. Так, після того як було розпродане Євангеліє, надруковане 1690 р. Семеном Ставницьким, його син Василь в 1703 р. підписав з братством контракт про друкування нового видання. Але в зв’язку з хиткістю становища нового короля Станіслава Августа II братство воліло утримуватися від молитви за нього. Нове Євангеліє випущено 1704 р. з датою "1690" і з молитвою за здоров’я короля Яна III, що помер ще 1696 р. 88 Це, очевидно, був не єдиний випадок. 1714 р. той же Василь Ставницький надрукував Тріодь цвітну тиражем 1200 примірників 89, однак жодного з них досі не виявлено. Щодо ряду букварів і малоформатних псалтирів, відомих також лише з архівних джерел, можна було б прийняти, що жодного їх примірника не збереглося: ці дешеві видання "зачитували" і потім не зберігали. Але великоформатні богослужбові видання, як Тріодь, були дорогими і пильно оберігалися, тому інші видання Тріодей другої половини XVII-XVIII ст. відомі в десятках примірників (і то незважаючи на те, що багато примірників залишаються в церквах і не взяті на облік). Мабуть, Тріодь 1714 р. не виявлено лише тому, що вона повторювала вихідні дані одного з попередніх видань (найімовірніше, видання 1701 р.). Уважне вивчення всіх відомих примірників Тріодей ставропігійського друку, напевне, дасть змогу виявити видання 1714 року.
 88 Клепіков С.О. До методології описування слов’янських стародруків XV-XVIIІ ст. // Бібліологічні вісті, 1928, ч. 1, с. 9.

 89 АЮЗР, ч. 1, т. 12, с. 328, 334, 422.


Двічі намагався конкурувати з друкарнею братства львівський єпископ Йосиф Шумлянський у заснованій ним у монастирі Юра друкарні. 1687 р. тут видано україномовний посібник для священиків "Метрика...", а наступного року Псалтир із зазначенням імені друкаря — Василя Ставницького. Однак під тиском братства Шумлянський був змушений йому продати друкарню за 5 тис. золотих; сплативши 2400 грішми і 600 книжками, братчики залишилися ще винні 2000 зол. У 1700 р. у новій друкарні при церкві Юра кваліфікований друкар Йосиф Городецький випустив нотний Ірмологіон — перше набірне нотне видання в кириличному друкарстві 90. 1708 р. цю друкарню і нерозпродану частину тиражу Ірмологіона єпископ Шумлянський відступив братству за 2000 зол., зобов’язавшись при цьому більше друкарень не засновувати, завдяки чому братство змогло 1709 р. випустити в світ власне видання Ірмологіону. За змістом воно тісніше пов’язане з практикою українських церковних співів, ніж значно скорочене видання єпископа Шумлянського 91.

1722 року новий львівський грекокатолицький єпископ Атанасій Шептицький поставив вимогу, щоб братство не видавало книг без його цензури і щоб викреслило зі своїх видань все, що суперечило би богослуженню унійної церкви. Згідно з декретом Ватиканської конґреґації пропаганди віри, в 1727 році призначено комісію для "усунення єресей" з книг братства 92. 1735 року братство знову викликали на суд папського нунція до Варшави, звинувачуючи, що воно, "наперекір заборонам апостольської столиці і порушуючи закони", продавало в Луцькій єпархії неоправлені книги, "заражені схизматичними та іншими помилками, чужими й шкідливими для римської католицької церкви" 93.


 90 Музичка І. Перший український друкований Ірмолой // AOSBM, vol. 2(8), fasc. 1-2, Romae 1954; Ясиновський Ю.П. Перші східнослов’янські нотні видання // Укр. музикознавство, 9, Київ 1974, с. 45-50; Видашенко М. Йосиф Городецький — засновник східнослов’янського наборного нотодрукування // Книгознавство та бібліографія, Київ 1985, с. 146-150.

 91 Ясиновський Ю.П. Українські нотолінійні.., с. 24. 1757 р. братство перевидало, дещо скоротивши, Ірмологіон 1709 р. з передмовою львівського єпископа Лева Шептицького.

 92 Congregationes particulares Ecclesiam Catholicam Ucrainae et Bielarussiae spectantes, Roma 1955, p. 243.

 93 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од. 1318.


Щоб уникнути контролю єпископа, братство доручило виправлення тексту одинадцяти богослужбових книг, які видавало, близькій собі людині, докторові теології Петрові Кулябці-Косу, колишньому учневі Києво-Могилянської академії. Для контролю над видавничою діяльністю братства нунції призначали комісарами префектів вірменсько-українського колегіуму театинців (навчального закладу, який готував духовенство). Після ревізії братству під розписку поверталися лише ті книги, які пройшли цензуру і були виправлені, тобто з вилученими або закресленими "єретичними" місцями. Збереглися два примірники Требника 1720 р.: один з численними виправленнями від руки, інший — з урахуванням усіх цих змін.

Кількість світських публікацій дещо збільшилася, починаючи з 40-х років XVIII ст. Зокрема, цікавим фактом стала згадувана вже участь братської друкарні у виданні двох книг визначного діяча Київської академії Михайла (Мануїла) Козачинського. Одна з них — драма "Благоутробіє Марка Аврелія Антонія кесаря римского", яку ставили 5 вересня 1744 р. у Київський академії з приводу іменин присутньої на виставі імператриці Єлизавети. Наступного року драму опубліковано у Львові, причому шрифтом друкарні братства були набрані кириличні тексти, а тексти латинською і польською мовами — шрифтом друкарні єзуїтського колегіуму. Протягом ряду років М. Козачинський читав лекції з курсу філософії Арістотеля в Київській академії, в якій був префектом. Їх зміст відбиває друга книга Козачинського, видана у Львові. Це текст публічного диспуту, що відбувся в академії 17 березня 1745 р., надрукований того ж року у Львові під заголовком "Філософія Арістотелева". Крім основної частини, в книзі вміщено генеалогію Розумовських і панегірики на честь Олексія Розумовського та його молодшого брата Кирила, що в 1750-1764 рр. був гетьманом України. Це видання — результат співробітництва трьох друкарень: латинський і польський тексти надруковано шрифтом єзуїтського колегіуму, кириличний — у братській друкарні. Герб Розумовських вирізьбив львівський український гравер Іван Филипович, одна заставка (повторена тричі) і генеалогічне дерево Розумовських — праці знаменитого українського гравера Григорія Левицького, який працював у Києво-Печерській друкарні.

Щоб урізноманітнити свій репертуар, братство пішло і на передруки книг інших видавців. Так, опублікована 1751 р. у Почаєві "Богословія нравоучительна" вже наступного року повторена Львівським братством з невеликими змінами, зокрема був виключений церковнослов’янсько-польський словник, зате доданий алфавітний предметний показник (З.І., 1788). Видання користувалося великим попитом. 1752 р. Братство підписало контракт про надрукування 1400 примірників "Казусів" (так в побуті духовенства називали цю книжку), а вже 12 травня вирішено збільшити тираж до 2500 примірників 94. Незважаючи на те, що і Почаїв у 1756 році повторив своє видання, невдовзі стало потрібне нове львівське перевидання, яке і вийшло 1760 року. До здійсненого у 1760 р. львівського видання "Іфіки ієрополітики", передрукованого з київського лаврського друку 1712 р., додана передмова, написана візитатором Львівської архієпархії Миколою Шадурським, яка має певне літературне значення 95.

Після переходу Галичини до Австрії конфесії були формально зрівняні, але діяльність усіх друкарень відразу ж поставлено під контроль державних урядовців. Уже 15 грудня 1774 р. Надвірна Галицька канцелярія у Відні звернулася до Галицької губернії з запитом, чи справді у Львові є "греко-ілірійська" друкарня і, якщо так, то чи є для неї цензор. Наступного року питання про Ставропігійську друкарню у зв’язку з встановленням для неї цензора подавалося на розгляд імператриці Марії Терези. Згідно з її розпорядженням, вироблено інструкцію для цензора. На запит австрійської влади братство заявляло, що видає тільки 15 назв богослужбових книг "слов’янською або руською мовою", причому "не простою, а освіченою". Хоча цензура й була встановлена, незабаром (біля 1776 р.), за домовленістю між представниками духівництва і придворним "ілірійським" друкарем Курцбеком, висувався проект перенесення львівської української друкарні до Відня. Братству пощастило переконати владу в недоцільності такого заходу. З 1785 р. навіть друк календарів, церковних оголошень тощо мав проходити через цензуру де Кнопа — радника губернії в церковних справах.

Через два роки братство було скасоване. Друкарня Ставропігійського інституту (1790-1939) лише формально стала спадкоємницею братської, оскільки місце, яке вона займала в культурному житті українського народу, аж ніяк не відповідає тому, яке раніше займала друкарня братства. Австрійський уряд послідовно відхиляв неодноразові клопотання інституту про визнання за ним монопольного права на видання руських (тобто церковнослов’янських та українських) книжок 96.
 94 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од. зб. 1171, арк. 79, 80.

 95 Франко І. Нарис історії.., с. 111; нас. 112-114 текст передмови. Помилково датуючи книжку, Франко пересуває всі дати життя Шадурського на один рік раніше.

 96 Орлевич І. Ставропігійський інститут у Львові (кінець XVIII — 60-і рр. XIX ст.), Львів 2000, с. 65.
Все ж 1790 р. під фірмою інституту надруковано Буквар, в додатку до якого містився передрук почаївської "Політики світської", а також двотомний посібник церковної історії М. Даненмаура в перекладі професора Львівського університету Ф. Захар’ясевича і підручник філософії Х. Баумайстера в перекладі професора Петра Лодія (З.І., 3509, 3511, 3512). Того ж року видано також віршований панегірик Лодія на честь владики Миколи Скородинського, 1791 року його ж панегірик Антонові Ангеловичу, в 1792-му — панегірик Івана Шайдовича з нагоди уродин Василя Матковського (З.І., 3574, 3638). З 1796 до 1808 р. з друкарні Інституту не вийшло жодної книжки кириличним шрифтом 97.

Братство дбало про забезпечення друкарні необхідним обладнанням. Серед нього — друкарські верстати, "касти з шухлядами" для шрифту, миски для намочування паперу, інструмент для ремонту, матриці, пунсони. Була й ливарна майстерня для виготовлення шрифтів; друкарську фарбу ("чорнило", або "інкауст") також готували на місці зі сажі та покусту (оліфи). У другій половині XVII — першій половині XVIII ст. найчастіше використовувався ґданський папір, привезений водним шляхом (Віслою й Сяном) на власних суднах братчиків. Проте широко застосовувався й папір, виготовлений в Україні — в равській, зашківській, крехівській, куткірській папірнях. Так, у 1750-1751 рр. Львівське братство купувало для своєї друкарні папір від зашківського папірника Івана Тучинського, 1754 р. на придбаному від нього папері надруковано Буквар. 1759 р. частина накладу Служебника друкувалася на крехівському папері, в 1768 р. "Полуставці" (Молитвослов полууставний) — теж на крехівському (326 примірників) і на зашківському (1000 примірників) папері. Врешті, 1769 р. 320 примірників Акафистів седмичних видруковано на папері куткірської папірні, 430 — на папері, привезеному з Вроцлава, 100 примірників на папері з Ґданська 98.

Як і раніше, друкування кожної книжки здійснювалося на підставі угоди з майстром, якою визначався наклад книжки 99. Братство цікавилося подробицями технології друкування, з числа своїх членів призначало наглядачів у друкарні, а також обирало або наймало коректорів. У 1690 р. коректором був священик Самуїл Красовський, у 1741 р. — міщанин Яків Русянович, у 1752-1753 рр. священик Святковський, у 1754 р. — регент хору Панькевич, а пізніше протягом ряду років — настоятель Успенської церкви А. Левинський та його наступник І. Горбачевський.
 97 Там само, с. 66.

 98 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од. зб. 214, арк. 4, 5; од. зб. 1215, арк. 29; од. зб. 1222, арк. 3; Исаевич Я. Новое исследование по филигранологии // Археографический ежегодник за 1974 год, Москва 1975, с. 341.

 99 Посилання на архівні документи щодо замовлюваних угодами тиражів і кількості примірників, які реально отримувало братство, див. у кн.: Львівські видання XVI-XVIII ст. Каталог, Львів 1970.
Як і раніше, для надрукування кожної книги провізори видавали майстрам-друкарям під розписку потрібні для цього шрифти і кліше гравюр. На складі був широкий асортимент "письма" (шрифтів): схоластичне, біблійне, псалтирне, охтайне, тріодне та інші. За необхідності, братство здійснювало ремонт обладнання, переливання шрифтів. Деякі друкарі (Д. Кульчицький, В. Ставницький) були одночасно ґісерами (словолитниками, ливарниками шрифту). В інших випадках братство мусило домовлятися зі сторонніми ґісерами.

У друкарні братства працювали досвідчені майстри, зокрема у 1662-1663 рр. вже згадуваний Дмитро Кульчицький (варто відзначити, що йому в роботі допомагала дружина, "друкарка Дмитрова"), у 1668-1672 рр. Степан Половецький (у 1663 і 1664 р. він був ще підмайстром), пізніше Семен Ставницький, у 1694-1730 рр. — син Семена Василь Ставницький, з 1729 р. Дмитро Пинявський. У 1741-1763 рр. друкарнею керував Іван Грозевський, а в 1770-1772 рр. — Яків Паславський 100. Ці керівники друкарні ("майстри друкарського мистецтва") самі були складальниками ("зицерами"). їм підпорядковувалися челядники (підмайстри) — складальники, пилкарі (які покривали друкарську форму фарбою, на сході України їх називали батирщиками) і прасарі ("прасмайстри"), що друкували тираж книги. Підмайстрам допомагали учні ("хлопці"). Таким чином, протягом XVIІ-XVIII ст. друкарня братства постійно готувала кваліфіковані кадри для українського друкарства.

До роботи над оформленням своїх видань братство намагалося залучити талановитих граверів-дереворитників. Учителем братської школи і дяком-управителем хору був Василь Ушакевич, який виконав ряд дереворитів для видань братства в 60-ті роки XVII ст. 101. Граверську роботу виконував, можливо, також дяк Успенської церкви Олександр Залозецький 102. Зроблені на підставі проектів іншого художника гравюри Івана Глинського цікаві наявністю побутових подробиць у зображеннях церковних обрядів у сценках, включених до орнаментальних заставок Требника 1668 р. Дорофей виготовив у 1669 році дереворитні дошки із зображенням євангелистів за малюнками якогось невідомого за іменем маляра. Здібним гравером був і член Онуфріївського братства Єфстафій Завадовський. Перша його праця з’явилася в Києві в 1660 році, а львівські гравюри датовані 1667-1683 рр.

Працював для братства, як і для інших українських друкарень (Почаїв, Київ, Чернігів), Никодим Зубрицький — автор титульних сторінок, сюжетних ілюстрацій, антимінсів. Його графічна майстерня, принаймні в один час, була в монастирі при кафедральній церкві св.Юра. Про великий авторитет Зубрицького далеко за межами України свідчить те, що йому замовляли виконання дереворитних кліше для великоформатних краєвидів гори Сінай з монастирем св. Катерини, призначених для паломників. Два таких кліше дотепер збереглися у цьому монастирі, відбитки гравюри, датованої 1688 р., є у Національній бібліотеці в Парижі, іншої, з 1694 р., — у Бібліотеці університету Уппсала в Швеції. Гравюри Зубрицького служили зразком для інших митців, зокрема 1706 р. копію однієї з них виконав ієромонах Матіос із Сінаю, правдоподібно, у графічній майстерні на Кріті 103. Оскільки на гравюрі 1688 р. є кириличний підпис про виконання її дияконом Никодимом "рокоу 1688", західні і грецькі дослідники вирішили, що "рокоу" — родовий відмінок прізвища "Рокос", яке, з легкої руки Девіда Талбот-Райса і Маноліса Хадзідакіса, увійшло до наукових праць і каталогів 104.


 100 Ісаєвич. Братства, с.181; SPKP: Suplement, s. 114, 174.

 101 Выдашенко M.Б. Львовский гравер второй половины XVII в. Василий Ушакевич // Федоровские чтения 1980. Москва 1984, с.93-94.

 102 Крип’якевич І. Причинки до словника українських граверів // Бібліологічні вісті, 1926,ч. 4, с. 24-25.

 103 Deluga W. Nikodema Zubrzyckiego graficzne widoki.., s.211-216.

 104 Ibid., s.213.
Відомі й інші праці українського майстра для сінайських ченців (св. Катерина, св. Катерина із сценами з її житія). Зображення гори Сінай, датоване 1685 р., він вмістив як одну з ілюстрацій до Служебника братського друку 1691 р. Із Зубрицьким співпрацював, у тому числі і над виконанням замовлень для монастиря св. Катерини, Діонисій Сінкевич, який у 1690-1700 рр. був ігуменом Крехівського монастиря. Зберігся лист Діонисія Сінкевича, підписаний "Діонісій З." (законник, тобто монах), представникові братської друкарні. "Вже отець Никодим домалював таблички, що знаходяться у мене: 20 більших і 6 трохи менших, але таких, що за накладом праці дорівнюють більшим. Підрахувавши, що він отримав, заплатіть йому за рисування. Ми домовлялися по золотому, але, правду сказавши, із шкодою для нас, бо дерево дороге і не можна дістати. Кожна табличка коштує принаймні 2 шостачки, тому компенсуйте витрати на дерево, а я вже почав роботу і буду продовжувати. Беру всю справу на себе, якщо ж і він якусь табличку зробить, то вже я йому буду платити" 105. Звідси видно, що Никодим Зубрицький був не тільки гравером-різчиком, але й рисівником. В інших випадках рисівниками бували львівські малярі 106.

Асортимент належних братському підприємству друкарських форм, зокрема орнаментальних та ілюстративних, постійно збільшувався, оскільки для нових видань братство часто замовляло нові дошки. Після 1670 р. в його виданнях з’являються також гравюри, які раніше вживав Сльозка. В інвентарі братської друкарні 1671 р. зафіксовано 16 аркушових таблиць (тобто дощок форматом фоліо), 17 піваркушових, 21 форта, два деісуси, 11 "гербових таблиць", 138 "різних таблиць і табличок з фігурами", 115 пралоз (заставок), 368 "предословій" (можливо, йдеться про в’язь), 334 ініціали — всього 1022 одиниці 107. Згадка в інвентарі 1662 року дощок "ліктьового" формату (лікоть — бл. 60 см) свідчить, що, крім книжкових ілюстрацій, у братській друкарні відбивали станкові гравюри, призначені для самостійного поширення. Очевидно, більшість з них служили іконами. Як видно із згадок про "таблиці колтринові" або "колдринові", пов’язані з братством ремісники виготовляли також "колтрини", тобто шпалери 108. Таким чином, братська друкарня була одним із центрів друкованої графіки. Братство гуртувало навколо себе талановитих граверів, яких намагалося пов’язати з собою, приймаючи на посади вчителів братської школи і причетників міської церкви або, якщо це були монахи, поселяючи їх у підпорядковану собі Онуфріївському монастирі.


 105 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од.зб. 657.

 106 Александрович В. Львівські малярі XVI-XVIІ століть як проектанти графічного оздоблення друкованої книги // Prosphonema... Просфонема (Україна, культурна спадщина, національна свідомість, державність, вин.5), Львів 1998, с.90-94.

 107 Крип’якевич І. До історії львівської гравюри в XVII в. // Бібліологічні вісті, 1927, ч. 1, с. 81.

 108 Там само, с. 82-83.


Одним з кращих братських видань середини XVIII ст. став Служебник 1759 р. Спеціально для цієї книжки 8 лютого того року братство замовило своєму членові, друкареві і граверові на міді ("коперштихареві") та дереву Іванові Филиповичу мідерити титульної сторінки цілосторінкових зображень Ісуса Христа, святих Василія, Григорія, Іоана Златоустого 109. За гравіювання братство зобов’язалося заплатити 20 червоних золотих (360 золотих), а за видруки — по 2 гроші за кожний. Крім того, герби Шептицьких і Феліціяна Володкевича для цієї книги виконав Георгій Вишловський. Гравери швидко впоралися з працею, бо вже 1 травня було ухвалено віддавати книги до оправи 110 .Титульний аркуш Служебника 1759 року, із зображенням Успенської церкви повторено також у Львівському Служебнику 1780 р. В цілому, однак, поліграфічне виконання львівських видань нижче, ніж почаївських, і особливо київських 111.

Друкарня могла функціонувати тільки завдяки налагодженій системі поширення своїх видань. Приблизно з 30-х років XVII ст. продаж книжок був основним джерелом прибутків братства, проте і в цей час певна частина тиражів роздавалася безкоштовно представникам українського та закордонного (грецького, південнослов’янського, молдавського) духівництва, монастирям та братствам різних частин України. Особливе значення мало безплатне постачання книг на західні окраїни, де небезпека втрати обряду і мови відчувалася найгостріше. Так, у 1659 р. подаровано різні видання Люблінському та Берестейському братствам, а наприкінці XVII ст. — мукачівському єпископові, монастиреві в м. Ліську Сяніцької землі, Люблінському церковному братству, а також віленському, корсунському, почаївському, манявському, верхратському монастирям і окремим братствам у Галичині. Дарування книг було не тільки виявом філантропійної діяльності, а й своєрідним засобом реклами братських видань. Братство, крім власних видань, інколи продавало книги києво-печерської друкарні. Так, у 1650-1656 рр. були в продажу київські великі Требники (могилянські), Тріоді пісні та Євангелії Учительні, в 1669 р. продано два примірники твору Лазаря Барановича "Меч духовний" (Київ 1666), а в 1698 р. поширювалися київські полуставці. Але, в основному, розповсюджувалися власні видання-"ув’язовані" (оправлені) і "в секстернах" (незброшурованими зошитами).


 109 Про зміст контракту братства з Филиповичем див.: Исаевич Я. Издательская деятельность, 1962, с. 232. Публікацію тексту контракту див.: Вуйцик В. Нові документальні відомості про українського гравера і друкаря XVIII ст. Івана Филиповича // ЗНТШ, т. 236, 1998, с. 461. Филипович в один час намагався конкурувати з братством (див. далі), але переважали періоди його співпраці з братчиками. Наприклад, 1752 р. він виконав для братської друкарні шість ініціалів та дві заставки (див.: Исаевич Я. Издательская деятельность.., с. 232).

 110 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 13, од.зб. 1, арк. 35; Исаевич Я.Д. Издательская деятельность.., с. 232.

 111 Запаско Я.П. Мистецтво.., с. 232.
Видання Ставропігії поширювали й інші братства, зокрема, Богоявленське з львівського передмістя Підзамча. Дрібний український купець полотном і мішаними товарами Петро Кунащак (автор цікавих записок за 1663-1696 рр.) торгував книгами з друкарні Ставропігійського братства, зокрема "азбучками". Тим покупцям, що придбали багато книжок, видавали для заохочення певну кількість примірників безкоштовно. Великими партіями купували книги окремі міщани та передміщани, особливо палітурники. Наприклад, 1732 р. на почаївському ярмарку продавали книжки Іван Комаринський, Яцентій Бородецький, палітурник Василь Корницький. Корницький за завданням братства їздив з книжками також на унівський ярмарок, книгопродавець М. Горошко мав велику партію книжок у Бродах і т. д. 112

Книги братства розходилися по всій території України, в тому числі й на Лівобережжі, Буковині та Закарпатті. В середині XVII ст. постійним покупцем був Іван Передримирський з Києва, слуга митрополита. Навіть у воєнні роки, зокрема в 1658-1659 рр., влаштовувалися справжні експедиції для продажу книжок на Наддніпрянщині. Були покупці, які постійно займалися продажем львівських видань на східних українських землях. У 1684 р. купував книги від братства Матвій Київський, у 1688 р. "купцеві до Києва" продали 101 примірник різних книжок. У 1698 р. книги "для продажу на Україні" (Наддніпрянській) брав Євстахій, у 1699-1704 рр. постійним покупцем був Яків з Києва, якому інколи дарували книги як винагороду за працю.

Якщо в другій половині XVII ст. братство інколи торгувало лаврськими виданнями, а Києво-Печерська лавра — братськими, то після царських указів 1720-1721 рр. становище змінилося. Щоб усунути конкуренцію з боку братства, архимандрит Лаври Роман Копа через петербурзьку Колегію закордонних справ звернувся в 1730 р. до імператриці Анни Іоанівни з проханням заборонити довіз з-за кордону книг, які, за його словами, продаються "по ярмаркам й торгам", хоч, мовляв, "наречию российскому и орфографии весьма противны" 113.
 112 ЦДІАУЛ, ф.129, оп. 13, од.зб. 1,арк. 342; ИсаевичЯ.Д. Издательская деятельность..,с. 231.

 113 Див.: Ісаєвич Я. Братства.., с. 189.


Таким чином, керівництво лаврської друкарні, що на той час підлягала цензурі петербурзького синоду, повторило такі самі звинувачення щодо "розни и особого наречия", які ще десять років перед тим були приводом для встановлення контролю над лаврською друкарнею. Тепер, коли в київських друках такої "розні" не було, керівники Лаври не без підстав побоювалися, що книги з українськими особливостями в мові становитимуть серйозну конкуренцію для лаврських. Проте братство не припинило книжкової торгівлі в Києві і на Лівобережжі: важливим засобом поліпшення фінансового становища воно вважало продаж православним парафіянам книжок, виданих до Замойського собору. Напевно, невипадково "Вослідованія праздника блаженнаго священомученика Іосафата" не було приєднане до Тріоді цвітної 1746 р., а видруковане окремою брошурою (З.I., 1543): очевидно, різним покупцям пропонувалися примірники з додатком або без нього.

Відомо, що 6 жовтня 1758 р. офіціал Київської унійної митрополії Михайло Примович звернувся до братства з проханням надіслати йому велику партію книжок для продажу. Було вирішено виділити різних книжок на 7 тисяч золотих. У відповідь 7 листопада Примович висловив незадоволення, що ціни надто високі і львівські видання не тільки не дешевші від почаївських та київських, але й дорожчі від них. Отже, братство мусило знизити ціни на всі надіслані книги 114.

Ціна кожної книги встановлювалася ухвалою на зборах братства. Оцінку, прийняту на засіданні 24 липня 1761 року, надруковано із заголовком польською мовою "Такса книжок в секстернах, як і оправлених, Ставропігіальної львівської друкарні" 115. В цьому, одному з перших в Україні, книгарському каталозі було перелічено близько 40 назв. У подальшому братство мусило й далі час від часу зменшувати ціни, щоб витримувати конкуренцію з Почаївською друкарнею, яка, за словами представників братства, друкувала на дешевшому папері. 1776 р. на засіданні братства довелося констатувати, що його видання не мають попиту через дешевість почаївських книг. Зокрема, було відзначено, що вдалося розпродати тільки Апостол, а решта залишається на складі.

Збереглися листи Василя Бойчикевича, вікарія сербів-уніатів Хорватії, в яких він торкався справи виправлення церковних книг, здійсненого спільно з румунськими уніатами. Потреба в такому виправленні арґументувалася необхідністю замінити книжки Львівського братства. Це засвідчує істотну роль братських літургійних видань у церковному житті румунів та сербів. 116


 114 ЦДІАУЛ, ф. 125, оп. 13, од. зб. 1, арк. 34.

 115 Маслов С.І. Етюди.., с. 33; Estreicher K. Bibliografia polska, t. 1, s. LI; t.9, s. 215.

 116 Исаєвич Я.Д. Издательская деятельность.., с. 236.
Видання Ставропігії користувалися попитом також у Росії, Молдавії, Волощині, Трансільванії та у південних слов’ян. Окремі їх примірники попадали і в країни Центральної та Західної Європи, зокрема вони трапляються в бібліотеках Польщі, Чехії, Угорщини, Англії, Швеції.

Те, що протягом другої половини XVII — першої половини XVIII ст. братство не виявляло таких нових видавничих ініціатив, як у попередній період, пояснюється, значною мірою, зменшенням громадсько-політичної активності цієї організації і погіршенням умов для освітньої праці. Друкарня, ставши розрахованим на прибуток підприємством, ледве зводила кінці з кінцями. Все ж друкування літургійних книг і букварів залишалося істотним чинником релігійно-культурного життя і передумовою розвитку освіти.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка